На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Полтика як вид практичної дяльност, що виявляється через участь у державному управлнн. Реалзаця проритетних цлей та засобв їх досягнення. Поняття сутнсну характеристику термна полтика, її основн складов. Психологчн аспекти полтики.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Политология. Добавлен: 26.09.2014. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Реферат з політології
Політика як суспільне явище
Поняття "політика" трактують, використовують і характеризують па практиці надто неоднозначно, що спонукає охарактеризувати бодай кілька основних його визначень виходячи з того, що розуміли під цим поняттям раніше і яким змістом воно наповнене нині.
Власне термін (як означення явища) "політика" свого часу поширився під впливом однойменного трактату великого філософа Аристотеля, де узагальнюються проблеми розвитку давньогрецької держави, правлінь і урядів.
Тут важливо ось що. З одного боку, політика визначається як вид практичної діяльності (дії парламенту, уряду, інших структур), що виявляється через участь у державному управлінні. Ця діяльність може бути спрямована на досягнення чи розширення масштабів цієї участі, здійснення впливу на державне управління або на державну владу тощо. З іншого боку, політика визначається як спрямування діяльності окремих інститутів або осіб, що реалізують певні пріоритетні цілі чи засоби їх досягнення. Тому коли говорять про політику тієї чи іншої президентської адміністрації, скажімо, у сфері екології чи підтримки власного товаровиробника, йдеться саме про цей випадок використання терміна "політика".
Слово "політика" з давньогрецької означає мистецтво управління державою, тобто певний спосіб реалізації цілей держави як на власній її території, так і поза її межами. У такому значенні розглядали здебіл і. шого політику давньогрецькі філософи, зокрема й Аристотель.
Загалом під поняттям "політика" у щонайширшому значенні розуміють "практичну діяльність держави, партій, класів із здійснений ІИ робленого курсу і досягнення поставлених цілей, що визначанні,, корінними інтересами".
Однак таке визначення політики надто загальне, воно враховує основну її суть, але недостатньо характеризує складові й особливості політики.
Політику як феномен, суспільне явище можна розглядати насамперед як специфічну сферу людської діяльності. Це так званий загальнонауковий підхід, який має право на існування хоча б тому, що політика стосується життя фактично кожного громадянина.
Політика -- це спрямування або своєрідний спосіб діяльності. І якщо розглядати її в цьому аспекті, то це буде буденно-публіцистичний підхід.
Марксистська доктрина розглядає політику як діяльність, пов'язану з конкретними відносинами станів, націй, класів, суспільних груп. Досить часто політику розглядають з позицій етичного розуміння її суті й особливостей прояву.
Існує і так зване ціннісно-нейтральне розуміння політики. Серед усіх підходів до тлумачення політики її досить часто розглядають саме з урахуванням того, що вона пов'язана з функціонуванням урядових структур і діяльністю людей, які безпосередньо займаються управлінням. Останній підхід називають формально-інсти-туціональною доктриною.
Якщо певною мірою узагальнювати, то варто звернути увагу на те, що загалом можна виокремити два основні підходи до тлумачення терміна "політика": з одного боку -- це заняття малодостойне і цинічне, з іншого -- високоморальне і творче, притаманне "справжнім аристократам духу" (змістова характеристика поняття). У такому контексті політика є філософською категорією з особливістю свого морального окрасу, тобто духовно-моральною сутністю.
З функціонального погляду виокремлюють також два підходи до тлумачення поняття "політика": це спосіб досягнення власних егоїстичних цілей і мистецтво управління, спрямоване на досягнення загального блага і справедливості.
Поняття і сутнісну характеристику терміна "політика" не можна усвідомити без урахування поглядів на цей феномен насамперед філософів. При цьому аналіз поглядів мислителів минулого і сучасних дослідників засвідчує, що розмежування поглядів на термін "політика" з'явилося водночас з появою цього терміна. До речі, античне розуміння полягало в тлумаченні біологічної природи політики. Розбіжності ж почалися з неоднакового оцінювання можливості інтегрування егоїстичних натур окремих індивідів в ім'я інтересів більшості.
Логічно стверджувати також, що політика -- це особливий, специфічний вид діяльності людей, спрямованої на забезпечення практичної організації суспільства. Іншими словами, політика дає суспільству його структури, форми, створює конвенції, інститути, закони і правила, змінює ситуацію й дає змогу людям адаптуватися в умовах, що змінюються у часі й просторі. Нагадаємо ще раз, що політика -- це особливий вид діяльності, пов'язаний з владою, і насамперед з державою.
Політика -- це й певний тип відносин між державою і суспільством, соціальною групою, особою; між державою і різними соціально-політичними силами, організаціями, інститутами. Політика в такому визначенні має сенс, оскільки вона найвиразніше виявляє інтереси класів, соціальних груп та індивідів, їх зіткнення, а взаємодія відбувається на грунті того чи іншого співвідношення соціальних сил. Відтак без перебільшення можна сказати, що політика -- це найди-намічніша сфера суспільної системи.
Окремі автори (Ж. Бюрдо, П. Бро та ін.) пропонують при поясненні феномену "політика" спиратися на відмінність у граматичному роді:
у чоловічому роді слово "політика" має означати комплекс правил, що забезпечують єдність і непорушність певного соціального простору з його, зрозуміло, конфліктністю, суперечностями, неоднорідністю;
у жіночому роді слово "політика" означає своєрідну арену, де зустрічаються, змагаючись при цьому між собою за владу, окремі діячі та угруповання.
Політика як суспільне явище розглядається й так:
* як один з різновидів громадської діяльності, що має свої цілі та специфічні правила здійснення;
* як універсальне явище, яке не лише притаманне будь-якому суспільству, а й без якого суспільство об'єктивно не може існувати.
Політика як термін, поняття мас різні визначення навіть у конкретній мові. Так, в англійській, яка на відміну, скажімо, від французької вважається більш прагматичною мовою, є два основних визначення:
* під політикою розуміють результати дії уряду, владних структур, окремих політиків (наприклад, "політика України", "політика Кабінету Міністрів України", "політика Л.Д. Кучми" та ін.);
* політика передусім означає процес, пов'язаний із завоюванням і реалізацією державної влади у конкретному суспільстві (наприклад, «політична стратегія "Руху"»).
Розгляд політики саме як царини людської діяльності визначається, своєю чергою, марксистською і формально-інституціональною доктринами, які й нині є провідними, домінуючими у політологічній науці.
Марксистська доктрина інтерпретує політику як сферу діяльності, пов'язану з відносинами між станами, націями та іншими великими суспільними групами. Ядро цих відносин -- виборювання, утримання і використання державної влади. Ці процеси треба вивчати окремо і детально.
Формально-інституціональна доктрина інтерпретує державу в категоріях діяльності уряду, урядових установ та осіб, які здійснюють урядові функції. Отже, в цьому разі під політикою розуміють характер, принципи організації роботи і функції держави та її урядових структур, які реалізують через державу свою владу. Інакше кажучи, йдеться про так звану прикладну політику.
У структурі політики виокремлюють такі основні складові:
політичний інтерес. Зрозуміло, що він є тією внутрішньою силою, стимулом до політичної поведінки і діяльності, без якої політика неможлива. Інтерес спонукає до постановки людиною конкретних цілей і завдань, а також до діяльності з метою досягнення таких цілей і завдань;
політичні відносини. Без них неможливі відносини, стосунки між усіма суб'єктами політики, політичного процесу;
політичні організації. їх також у суспільстві достатньо, особливо в результаті максимальної демократизації суспільних відносин, формування громадянського суспільства;
політичну свідомість. Це складний і суперечливий феномен, властивий як окремому громадянину, так і всім іншим суб'єктам політики;
політичну діяльність. Вона є різновидом соціальної активності суб'єктів взагалі. Йдеться про дії суб'єктів політики, які відбивають реалізацію ними своїх політичних статусів.
Політику як сферу людської діяльності можна тлумачити виходячи з таких способів її розуміння:
1. Політика як діяльність на етичних засадах (моральний аспект політики).
Ця традиція започаткована Аристотелем, який вважав, що кожна Спільнота створюється задля певної мети. Зазначена мета мусить перевершувати всі індивідуальні блага для всіх. Виходячи з такого розуміння, домінантною рисою політики повинна бути мудрість, яка полягає в умінні вибирати засоби для реалізації моральної мети.
2. Політика як засіб досягнення егоїстичних цілей.
Характеризується як цинічне розуміння політики, що має чимало варіантів: від "мистецтва можливого", "після нас хоч потоп" аж до шпіравдання збройної боротьби за "життєвий простір" та ін. Таке розуміння політики, що мета виправдовує будь-які засоби її досягнений, все-таки не належить до визначальних традицій західної політичної культури, започаткованої античністю.
3. Ціннісно-нейтральне розуміння політики.
Базується на своєрідному раціональному, аналітичному тлумаченні Політики. Проблема "людина і політика" (політико-психологічний аспект) має розглядатися і комплексно досліджуватися різними науковими дисциплінами, домінуючими серед яких є історія, філософія, право, економіка, політична психологія, політична соціологія. Усвідомити таку необхідність можна, коли враховувати особливості, специфіку та основний предмет зазначених дисциплін.
Так, історія вивчає реальні історичні процеси й різні погляди на них різних людей, досліджує історію політичної думки. Вона надзвичайно важлива для політології, передусім для вивчення політичної історії, аналізу генези сучасної політики, її зумовленості подіями і процесами минулого. Без таких досліджень фактично неможливо пізнати джерела, генезу політичної діяльності, психологічні її аспекти з огляду на історичний процес, його динаміку.
Філософія досліджує загальні процеси розвитку людської спільноти, а політична філософія, зокрема, -- базові поняття і концепти політики: суспільство, державу, право. Тут треба враховувати те, що філософія пізнає природу явищ і речей загалом, тоді як політична філософія акцентує увагу на сутності природи політичного світу -- скажімо, що таке добро, зло, справедливість і несправедливість тощо.
По-своєму розглядає проблеми практичної політології право. І Іоняття теорії права, як відомо, пов'язане з ім'ям Д. Остіна; його книга "Читання з юриспруденції" була написана ще 1832 року. Тому політологія, особливо у своєму розділі теорія політики, активно використовує понятійний апарат теорії права, оскільки рівень розвитку правових норм регуляції суспільного життя є водночас і показником якісного стану розвитку суспільства. За правовими актами минулих епох (Законами XII таблиць -- Стародавнього Риму, законами Ману -- Стародавньої Індії, Руської Правди -- Київської Руси-України, Кодексом Наполеона -- Франції) можна досліджувати характер суспільно-політичних відносин, соціальних настанов тощо. Можна також вивчати особливості правового статусу особи, зокрема правову обумовленість її політичної діяльності.
Не стоять осторонь політичного життя, політичних процесів і економічні науки, оскільки предметом аналізу економіки є процеси виробництва і розподілу матеріальних благ. Такий аналіз неможливо здійснити без категоріального і методологічного апарату економічної науки, а саме без політичної економії, яка вивчає економічні процеси у взаємозв'язку з політичними. Ці процеси розглядаються в контексті втручання держави в економічну, суспільну, соціальну політику, в контексті конкретно-перетворювальної діяльності людини.
До політології, політичної психології близька політична соціологія. Ця наука своїми методами вивчає суспільство у його взаємодії, суперечностях з державою. Тому природно, що предметом політичної соціології є вивчення взаємовідносин суспільства з державою, взаємозв'язку соціального устрою з політичними інституціями, які розглядаються як феномен соціальної структури. Потрібно зазначити, що провідна роль в утвердженні політичної соціології належить К. Марксу, який запровадив соціально-класовий аналіз політичних феноменів не з позицій суто політичної кон'юнктури, і М. Веберу, який започаткував вивчення політичних інститутів як самостійних чинників соціальних змін.
Політична психологія, у свою чергу, багато чого запозичила від загальної психології, яка аналізує внутрішній світ людини, а відтак є дуже важливою для аналізу ролі суб'єктивного чинника у політичних процесах, політичній діяльності, для дослідження політичної культури та ментальності людей, соціальних груп, етносів, націй тощо, які беруть участь у політичному житті суспільства.
Останнім часом вітчизняні вчені надають великого значення дослідженню психологічних аспектів політики. Так, львівський політолог М. Варій виокремлює політику "як специфічне психічне з багатьма складовими (психічним різної спрямованості та відповідною психоенергією), яке взаємодіє із соціальною психікою народу і суттєво впливає на її динаміку". На його думку, "політика -- це специфічна форма існування психічного, яке "вливає" в соціальну психіку суспільства позитивну, нейтральну чи негативну психоенергію".
Політологи, філософи, психологи намагаються визначити психологічні чинники, які істотно впливають на перебіг політичних подій v конкретному суспільстві. Так, В. Литвин виокремлює три групи нгихологічних чинників, які домінують у сучасному українському суспільстві.
Перша група -- чинники ментального, питомо українського походження.
Друга група -- психологічні чинники, генетично пов'язані з нашим недавнім тоталітарним минулим.
Третя група -- чинники, породжені вже нинішнім (перехідним) С і ином українського суспільства, трансформаційними процесами, які в ньому відбуваються.
Суспільні науки подають матеріал, у якому аналізують не лише феномен "політика", а й політичні події і явища, що відбуваються в (упіільно-політичному житті, зокрема, України. Такі науки, як демографія (про народонаселення), етнографія (про етноси), герменевтика (наука, що вивчає тексти, у цьому випадку -- політичні) та багато інших висвітлюють різноманітні аспекти політичного життя суспільства, "позичаючи" політології свій інструментарій і результати досліджень.
Отже, майже всі суспільні науки тією чи іншою мірою є живильними джерелами політології, а вона використовує їх потенціал для аналізу проблем політичної сфери суспільства. І це істотно відрізняє науку про політику від інших наук у царині людського знання завдяки її міждисциплінарності й системності.
Безпосереднім предметом політології, як відомо, є політична система суспільства, держава, державний устрій, влада і владні відносини, політичні партії, громадсько-політичні рухи, об'єднання, власне політична діяльність, політична культура, політична ідеологія. А відтак усі ці інституції і об'єкти є атрибутами політики як такої, політики як духовного явища.
Вирізняють такі основні види політики: внутрішню, зовнішню і світову.
Внутрішня політика -- це сукупність напрямків економічної, демографічної, соціально-інтеграційної, соціокультурної, репресивної та іншої діяльності держави, и структур, різноманітних інститутів, зорієнтованих на збереження, реформування або вдосконалення існуючого соціально-політичного устрою.
Зовнішня політика -- це сукупність політичних, економічних, воєнних, соціокультурних акцій держави, її структур стосовно її міжнародного оточення.
Оскільки міжнародне оточення є не що інше, як певні держави, великі міжнародні організації типу ООН, ЮНЕСКО, МВФ, ОБСЄ, НАТО тощо, то й міжнародна політика здійснюється насамперед через відповідні відноси и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.