На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Визначення термну полтична влада у свтовй науковй лтератур. Влада як суспльний феномен, її принципова особливсть. Полтична влада її основн риси. Полтична влада в Україн: пдвалини, становлення, розвиток, перспективи та проблеми.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Политология. Добавлен: 26.09.2014. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
План

· Влада як суспільний феномен
· Політична влада і її основні риси
· Політична влада в Україні
Поняття «влада» має багато сенсів і різноманіт-них підходів до їх розуміння. Французький дослід-ник влади Мішель Крозьє порівнює владу з тхо-ром, про якого всі знають, що він десь утік, але якого ніхто не бачив. Можна виділити ряд підходів до розуміння влади, які відображені у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі.
У вітчизняній літературі влада розуміється у трьох значеннях:
1) як відносини командування і підпорядку-вання у суспільній групі, державі й суспільстві;
2) як вольовий елемент, який виражається у здатності* одних суб'єктів нав'язати волю іншим суб'єктам з допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам;
3) як інститут, тобто організована установа, здат-на забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах.
У зарубіжній літературі щодо розуміння влади можна виділити чотири напрями: "біхевіористський, тел-еологічний, інструменталістський, структуралістський.
Біхевіористський напрям, розглядає владу як певний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших лю-дей. Цей підхід ґрунтується на вченнях Фрідріха Ніцше, Бертрана Рассела, Берреса Скінера·. Згідно з цим напря-мом, прагнення до влади є атрибутом людської екзистенції. Більшість людей не здатна бути ініціатором будь-чого, але зате має необхідність у контролі над собою з боку інших осіб. Отже, біхевіористське розуміння влади передбачає її психологічне, а не інституціолізоване походження.
Телеологічний напрям, представником якого був Толкотт Парсонс, інтерпретує владу як засіб досягнення пев-них цілей, запланованих результатів. Згідно з цим напря-мом, влада існує для того, щоб реалізувати важливі суспільні цілі, вона є засобом обміну, тобто її віддають тим політикам, які найбільш ефективно можуть задовольнити базові по-треби соціальної спільноти. В такому розумінні влада по-дібна до грошей, не володіє безпосередньою корисністю, а є лише символом, з допомогою якого люди можуть придбати безпеку, порядок і соціальну підтримку взамін на добро-вільне підпорядкування владі, встановленим нею нормам, обмежуючи свої права, вгамовуючи свої пристрасті. Влада, як і всяка інша річ, є засобом ринкових відносин і здобу-вається через жорстку конкуренцію.
Інструменталістський напрям тлумачить владу як набір певних інструментів, з допомогою яких вона здійсню-ється. На думку Олвіна Тоффлера, базовими інструментами влади є сила, багатство і знання. Якщо в минулому домі-нували сила й багатство, то в сучасному інформаційному суспільстві домінують знання. Однак О. Тоффлер застерігає, що знання (інформація) без розвинутих механізмів громад-ського контролю може перетворитися на засіб владного ма-ніпулювання людьми.
Структуралістський напрям розглядає владу як структуру відносин між керівниками і підлеглими, що ґрунтуються на співвідношенні винагород і покарань. Залежно від того, як функціонує система стимулів між владою і соціальними групами, забезпечується механізм розв'язан-ня конфліктів, стабілізації суспільства.
Влада це складний суспільний феномен, який проявляєть-ся на всіх рівнях суспільної ієрархії (міжособистісних взає-модій, у групах, організаціях, інститутах), включає як пси-хологічні, так і інституціолізовані форми впливу на людей. На думку польського соціолога Є. Вятра, влада включає такі елементи:
1) наявність у відношеннях влади двох партнерів -- окремих осіб, організацій тощо;
2) наказ того, хто здійснює владу, вираження ним своєї волі щодо того, до кого застосовується влада (наказ може супроводжуватися погрозою санкцій у випадку непокори);
3) підкорення наказові;
4) суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає на-каз, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати.
Отже, влада -- це можливість і здатність одних соці-альних суб'єктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою насильства, організованого примусу, права і
авторитету.
Прагнення влади є системним мотивом людини. Ніцшеанська традиція стверджує, що владний мотив, тобто праг-нення контролювати інших людей, впливати на "їхню волю, переважає у людини, а Б. Скінер, навпаки, -- що більшість людей проявляє бажання бути підвладними. Владні моти-ви можна розділити на егоцентричні й соціоцентричні. При домінуванні соціоцентричних мотивацій особа прагне до реалізації власних амбіцій, для неї пізнавальні і аффіліативні потреби не грають важливої ролі, а особа з соціоцентричною мотивацією прагне до реалізації суспільних цілей, задоволення своїх пізнавальних і аффіліативних потреб.
Будь-яка влада як засіб обмінних процесів має здатність втрачати свою ефективність, пересуватися у часі. Це явище ерозії влади (ЯЕВ). ЯЕВ має такі основні ознаки:
1) управлінські дії стають все менше ефективними;
2) чим вищий адміністративний рівень, тим сильніші тенденції до псу-вання влади (як сказав лорд Елтон, влада розбещує людину, а абсолютна влада розбещує абсолютно).
На ерозію влади діють такі фактори:
· особистісні (ен-догенні) -- інтереси людей, їх значення, міжособистісні вмін-ня;
· середовище (екзогенні) -- геополітичні умови, культурні традиції, суспільні установи;
· процесуальні -- динамічні ситуативні умови, пов'язані з успіхом чи невдачею особи.
Сутність особистісних факторів полягає в тому, що про-тягом певного часу радикально змінюються мотиви особи. Якщо на початку становлення своєї кар'єри особа була одержима благородними поривами, то досягнувнш владної вер-шини, вона живе для утримання влади, насолоджуючись її , перевагами. Особистісні фактори ерозії влади пов'язані з функціональною автономією, сильною кратичною мотивацією, стилем реалізації владних повноважень.
Чим вищий рівень владної ієрархії, тим більша віро-гідність її автономізації, що зрештою призводить до захоп-лення і задоволення керівників не від ефективності прий-нятих управлінських рішень, а від ритуалів, пов'язаних із здійсненням високовладного статусу.
Сильна кратична мотивація, що на перших порах є пози-тивною (бо кращими управлінцями, як свідчать соціологічні дослідження, є люди з сильною кратичною мотивацією), згодом стає патологічною у зв'язку з посиленням владної стабільності.
У стилі реалізації влади будь-якого керівника перева-жають як інноваційні, так і рутинні засоби. Однак зі змі-ною умов виникає потреба змінити форми управління, але не всі керівники здатні змінити свій стиль, відійти від звич-них способів мислення і дій. Це породжує догматизацію і рутинізацію процесу прийняття управлінських рішень. Цей процес особливо посилюється зі старінням керівників (геронтологічним синдромом), які не здатні мислити кате-горіями майбутнього, а лише минулого.
Середовище, або кратичний простір, що впливає на ерозію влади, характеризується такими ознаками: ступе-нем невизначеності, ступенем мінливості і ступенем склад-ності.
Ступінь невизначеності проявляється в тому, що мене-джери, політики приймають рішення в умовах дефіциту до-статньої інформації або її спотвореного характеру. Часто інформація спеціально селекціонується, щоб вона відпові-дала очікуванням керівних органів, або явно фальсифі-кується.
Ступінь мінливості полягає в тому, що в умовах швид-ких суспільних змін керівники не встигають приймати адекватні рішення, і тому вони стають більш консерватив-ними, ніж суспільні інститути.
Ступінь складності показує, що цивілізаційний розви-ток ускладнює суспільні відносини і обмежує розумові, чуттєві та вольові можливості людини", і тому управлінці, які приймали оптимальні рішення в простих ситуаціях, не можуть справитися із виконанням своїх обов'язків в складній суспільній системі.
На суб'єктів влади мають великий вплив процесуальні моменти (помилки, невдачі, успіхи). Часто невдача може загартувати керівника або послужити причиною його на-ступних невдач, а несподіваний успіх --·, призвести до ейфорії і в кінцевому результаті до різкого падіння.
При розгляді ерозії влади треба чітко відрізняти її об'єк-тивні причини від суб'єктивних інтерпретацій. Часто люди схильні правильні управлінські рішення, що не дають швид-кого успіху, трактувати як неправильні і вбачати псування влади там, де її справді не існує.
Критерієм оцінки ефективності влади чи її ерозії є раціональність прийнятих рішень, яка розкривається через відношення реалізованих і нереалізованих рішень до їх за-гальної кількості.
Влада за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на: економічну (владу менеджерів, власників); духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів); інформаційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації); політичну; адміністративну; військову.
Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політич-ній владі є влада державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціолізованого примусу. При цьому слід додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції держав-них органів. Скажімо, влада політичної опозиції або мафіоз-них структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.
Політична влада опирається на такі основні засоби: при-мус, легітимність, угоду. Відповідно до цих засобів, залеж-но від того, який із них найбільше абсолютизується, вирізняють такі парадигми влади, як примус, легітимність і угода.
Примус як інституціолізована ознака політичної влади має ряд аспектів функціонування.
З точки зору парадигми примусу, представленої марк-систами і неомарксистами, влада має такі ознаки:
1) виникнення влади (зокрема державної) ґрунтується на насильстві;
2) влада з допомогою армії, поліції, бюрократії та ідеології забезпечує панування експлуататорських класів над екс-плуатованими ;
3) у сучасних капіталістичних державах влада здебіль-шого забезпечує панування багатих не з допомогою «репре-сивного апарату» -- армії, поліції, чиновництва, а з допомо-гою «ідеологічного апарату» -- церкви, школи, засобів ма-сової інформації;
4) влада сучасних капіталістичних держав використо-вує, як правило, не фізичне, а символічне насильство (прихо-ваний примус), суть якого зводиться до таких його проявів: прийнятне насильство, коли члени суспільства виконують волі правлячих класів, не відчуваючи безпосереднього тис-ку; оприроднене насильство, коли віра і поведінка, що на-в'язуються правлячими колами, сприймаються членами су-спільства як природні; приховане насильство, коли кожен член суспільства, відповідно до свого соціального статусу, не усвідомлюючи цього, сам бере участь у насильстві.
До сказаного слід додати, що влада в сучасному цивілізо-ваному світі використовує, як правило, узаконені засоби примусу, тобто вона впливає на громадян, коли вони пору-шують існуючі правові норми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й нелегальні: підкуп, обіцянки, шантаж, штучне створення перешкод, формування ілюзій, створення додаткових джерел залежності від влади.
Парадигма легітимності, сформована М.Вебером, перед-бачає, що влада ґрунтується здебільшого на довірі підданих або громадян до неї. Ця довіра, або ступінь визнання суспільством законної влади (легітимності), може бути раціо-нальною і нераціональною.
Якщо М. Вебер виділяв три типи легітимності (тради-ційний, харизматичний, легально-раціональний), то в су-часній політичній науці вирізняється сім: традиційний, ха-ризматичний, правничо-раціональний, на засадах участі, раціонально-цільовий, соціально-евдемонічний і національ-но-патріотичний.
Традиційна легітимність ґрунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам тради-ційної політичної культури.
Харизматична легітимність передбачає визнання винят-кових рис і здібностей політичного лідера; вона найбільш нестабільна через такі обставини: по-перше, виникає про-блема спадкоємності влади, оскільки немає ким замінити харизматичного лідера; по-друге, збереження харизми вимагає від політичного лідера поєднання двох несумісних принципів -- уникнути «косності» і не втратити «любові» народу; по-третє, зміна харизматичного лідера може приве-сти до зміни політичної системи.
?равничо-раціональна легітимність випливає з визнан-ня суспільством політичних дій у рамках існуючої систе-ми права.
Легітимність на засадах участі передбачає обґрунтування ідеологією і практикою існуючої політичної системи необхідності широкої участі громадян у діяльності полі-тичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.
Раціонально-цільова легітимність виходить з переконан-ня, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей
Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу.
Національно-патріотична легітимність визначає націо-нальні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.
Проте жодна легітимна система не ґрунтується тільки на одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. Підкреслюючи важливу роль легітимності у забезпеченні функціонування влади, треба зазначити, що, по-перше, сучасні тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітим-ності, а на підставі тотальної ідеології та поліцейського те-рору, по-друге, деякі режими, особливо в країнах третього світу, тримаються на кланових зв'язках «керівників» і ке-рованих.
До сказаного слід додати, що сучасні тили легітимності переважно ґрунтуються на раціональних основах, тобто у масовій свідомості домінують ті, які передбачають визнан-ня влади в силу конституції й законів, а також її здатності ефективно виконувати свої функції, віру в те, що характер влади і соціальні наслідки її управлінського впливу ціл-ком залежать від громадян.
З позиції парадигми суспільної угоди, яка представлена ліберальними і неоліберальними концепціями, влада роз-глядається в плюралістичному аспекті як множинність влад-них суб'єктів, котрі в правових рамках розподіляють владу через узгодження інтересів. Ця парадигма передбачає такі основні положення:
1) влада виникає внаслідок угоди між державою і су-спільством для захисту прав і свобод громадян;
2) особистість розглядається як творець соціального по-рядку, організатор політичної влади, яка скоріше прагне задовольнити свої інтереси, ніж демонструвати відданість
спільноті;
3) втручання влади у суспільну сферу вважається доціль-ним для захисту нації від зовнішніх ворогів, захисту прав і свобод громадян;
4) відстоювання «стихійного» порядку, створеного рин-ковими саморегуляторами, і заперечення «штучно» створе-ного порядку за абстрактними рецептами держави.
Влада в суспільстві розподіляється між багатьма цент-рами, що в постійній конкуренції доводять своє право на управління суспільством. Суспільною угодою між владою і суспільством в сьогоднішніх умовах є конституція і кон-ституційні закони.
Отже, три парадигми інтерпретації атрибутів політичної влади показують, що вони органічно пов'язані між собою і домінування однієї з них завжди обумовлено типом полі-тичного режиму, рівнем політичної культури1, масштабом і темпами модернізаційних перетворень.
Виходячи зі сказаного, можна виділити критерії типологізації політичної влади:
1) за характером примусу;
2) типом легітимності;
3) ступенем публічності;
4) типом владного суб'єкта;
5) джерелами формування;
6) за ступенем поділу влади та механізмом стримувань і противаг.
За характером примусу політична влада може бути поліційно-репресивною (насильницькою), котра використо-вує проти непокірних терор, репресії, шантаж і узаконені форми примусу для тих, хто порушує правопорядок. При цьому треба підкреслити, що лише у цивілізованих країнах узаконений примус влади відповідає праву, тобто не посягає на права і свободи громадян.
Примус як основна риса владних відношень поширюєть-ся на всі види політичної влади, у тому числі й недержавної.
Ступінь публічності характеризує відкритість влади су-спільству. За цим критерієм можна виділити три види влади:
1) видимого і прозорого правління, де кордони влади освітлені прожектором громадської думки;
2) напівприхованого або тіньового субуправління, де по-ряд з офіційними механізмами прийняття рішень існують тіньові;
3) прихована, криптократична (таємна), де громадськості доступна лише та інформація, в якій влада заінтересована.
За типом владного суб'єкта влада може бути: інсти-туціалізована, групова і особиста.
Інституціалізаиія влади фіксує обсяг повноважень, межі компетенції державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування, передбачені правом і традицією (як це було в стародавні часи). За цими критеріями влада може бути абсолютна, необмежена (східні деспотії та аб-солютні монархії) і обмежена законом (конституційні монархії і сучасні республіканські форми правління), централізована (концентрація влади у центральних держав-них органах), децентралізована (оптимальний розподіл компетенції між центральними органами державної влади і органами самоврядування), суб'єктами федерації тощо, деконцентрована (розподіл владних повноважень у межах владного органу, скажімо, між кабінетом міністрів і міс-цевими адміністраціями).
Якщо інституціолізовані суб'єкти розкривають юридичні і організаційні можливості владних суб'єктів, то групові -- реальні політичні можливості. Груповими суб'єктами вла-ди можуть бути організації (партії, групи тиску, державна бюрократія); а також соціальні групи (класові, демографічні, територіальні, етнонаціональні). Реальний розподіл влади між груповими суб'єктами залежить від їх чисельного скла-ду, організаційних і фінансових можливостей, типу полі-тичного режиму, ідеологічного впливу.
За цими критеріями владу можна розділити на націо-нальну, партійну, корпоративно-кланову, мафіозну, з домі-нантно вираженими соціально-класовими інтересами або рівновагою соціальних інтересів тощо.
Особиста влада має інституціональні та психологічні аспекти, тобто масштаб і зміст влади визначається як інституціональними можливостями, так і особистими рисами політичних керівників (монархів, президентів, прем'єрів). При однакових інституціональних можливостях видатні політичні особистості мають більше влади, ніж пересічні. Особиста влада буває монархічною, деспотичною, тиранічною, диктаторською, харизматично-традиційною.
До джерел формування влади можна віднести суб'єк-тів політичного процесу та інституціональні механізми її фор-мування. За першою групою .критеріїв владу можна типологізувати як тиранічну, деспотичну, монархічну, аристокра-тичну, деспотичну, а за другою групою критеріїв -- як динас-тичну, узурпаторську, виборну, призначувану, делеговану.
Теорія поділу влади передбачає існування трьох не-залежних гілок державної влади. Між ними існує механізм стримувань і противаг, який забезпечує неможливість над-мірної концентрації влади в одному із владних інститутів. Поділ влади поширюється і на недержавні політичні інсти-тути. Скажімо, всередині партії можуть існувати органи, що виконують представницьку, виконавчу і судову функції.< и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.