На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Типи влади (традицйна, харизматична рацонально-правова) згдно з класифкацєю нмецького соцолога М. Вебера. Полтична елта та полтична влада в Україн. Владно-полтична функця влади, формування нацї та стаблзаця соцально-полтичного життя.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



Контрольна робота з курсу "Політологія"
Політична влада: сутність, форми та роль у функціонуванні політичної системи
Содержание
    1. Поняття й особливості політичної влади
    2. Класифікація політичної влади
    3. Політична еліта та політична влада
    Висновки
    Література

1. Поняття й особливості політичної влади

Розуміння суті та змісту політичної системи суспільства неможливе без осмислення суспільного феномену влади і, насамперед, влади політичної. Справа в тому, що всі структурні елементи політичної системи з'єднуються в єдине ціле, а механізми приводяться в дію за допомогою політичних відносин. Вони не тільки пронизують політичну систему, але й роблять осмисленою всю її організацію. Основу ж політичних відносин становлять владні відносини, що ґрунтуються на засадах і доцільності політичної влади в суспільстві та державі.

Поняття "влада" - складне й суперечливе. У повсякденному житті ми говоримо про владу батька над дітьми, пророка над послідовниками його вчення, сил природи над людиною, держави над громадянином. Ці зовсім різні поняття про владу мають і чимало спільного. Тому не випадково мислителі впродовж століть намагалися дати визначення поняттю "влада". Так, Аристотель вважав, що елемент панування та елемент підкорення відчуваються в усьому. Це об'єктивний закон природи, і йому коряться живі істоти. До того ж людина за своєю природою - істота політична. Великий філософ античності розрізняв владу деспотичну (владу господаря над рабом) і політичну (владу державного мужа над громадянином). У наш час політологи розглядають політичну владу як один із різновидів влади взагалі, відповідно починаючи з визначення загальної сутності влади.

Влада - це здатність і можливість здійснювати свою волю (класом, групою, особистістю або партією, державою і т.д.), справляти певний вплив на діяльність, поведінку людей з допомогою авторитету, права, сили та інших засобів.

Схожість загальних визначень влади вітчизняних і зарубіжних політологів різних часів свідчить про те, що нині тут досягнуто консенсусу, і приросту знань про владу слід шукати радше в деталізації цього поняття, ніж у його докорінному переосмисленні. На думку зарубіжних політологів, у процесі політичних відносин влада проявляє себе через такі основні ознаки і функції: примус (прямий чи опосередкований); принаджування (підкуп, обіцянки, хабарі); блокування наслідків (тобто перешкода конкурентові в боротьбі за владу); "створення вимог" (штучне формування потреб, що їх може задовольнити лише агент влади); "розтягнення сітки влади" (залучення додаткових чинників залежності суб'єкта від влади); шантаж (погрози нині чи залякування карою за непокору в майбутньому); підказки (ненав'язливе впровадження в масову свідомість вигідних владі настанов чи забобонів); інформаційний прямий чи опосередкований контроль (з допомогою застережень, рекомендацій, помсти і т. ін.).

Політична влада в цілому характеризується вольовим характером відносин, які мають елемент примусу, і пов'язана з існуванням більш або менш стійкого колективу. Вона також тісно пов'язана з економічною владою. Володарі матеріальних засобів виробництва дають можливість здійснювати економічну владу, спрямовану на користування політичною владою, з метою ефективного захисту власності - джерела своєї влади. З іншого боку, ті, хто має в своєму розпорядженні засоби примусу, намагаються зміцнити свою владу. Примусова влада домінує в політичних конфліктах. Масові незадоволення функціонуванням політичної системи викликають зниження урядового авторитету, через що можуть бути здійснені акти насилля аж до революції.

2. Класифікація політичної влади

Згідно з класифікацією німецького соціолога М. Вебера, існують три типи авторитетної влади: традиційна, харизматична і раціонально-правова. В основі функціонування традиційного типу влади - дотримання існуючих традицій, схвалених у суспільстві норм поведінки. У цьому випадку вождь племені або. монарх має право наказувати й карати згідно з традицією, йому повинні підкорятися всі, хто визнає непорушність традицій; якщо ж правитель сам порушує закони, він може позбутися влади.

Харизматичний тип влади спирається на беззаперечну віру, сліпе підкорення вождеві. Авторитет у даному випадку ґрунтується на видатних особистих якостях керівника: сміливості, інтелекті, ораторських здібностях тощо Раціонально-правовий тип влади спирається на віру в силу права. Той, хто реалізує таку владу, мас право віддавати наказ" і вимагати, щоб їх виконували відповідно до чинного законодавства. Можлива ситуація, коли реалізація політичне авторитетної влади санкціонується широкими масами населення; таке санкціонування називається легітимацією.

Легітимація - одна з основних категорій політології.3 рівномірного розвитку суспільства вона сприяє стабільності авторитетної влади, але можуть бути випадки, коли правитель позбавляється легітимації без утрати авторитетної влади. Якщо керівник держави нездатний зупинити ріст інфляції, зменшити безробіття, то він може втратити легітимацію. Трапляються випадки, коли авторитетна влада і легітимація не належать одній людині. У Польщі перед виборами до парламенту 1989 р. В. Ярузельський, безперечно, мав авторитетну владу, а Л. Валенса - легітимацію, забезпечену йому підтримкою широких народних мас. Отже, аналізуючи функціонування політичної влади, важливо фіксувати різницю між авторитетною владою і легітимацією, тому що у випадках, коли політичні лідери втрачають легітимацію, вірогідно, що їх замінять іншими.

Легітимація - це, власне, суб'єктивне явище, тому і окремі індивіди, і соціальні групи підтримують владу певної системи або не визнають її - залежно від того, якою мірою вона відповідає їхнім інтересам.

У західній літературі питання про походження і розвиток політичної влади трактується неоднозначне. Деякі вчені вважають, що влада виникає одночасно з суспільством і розвивається паралельно з ним від елементарних неполітичних форм до зрілих політичних. Перша влада - анонімна, властива примітивним суспільствам. Вона розподіляється серед усієї маси індивідів і проявляється в сукупності вірувань і звичаїв. Згодом, коли динамізується ритм соціального життя і виникає необхідність в оперативному винесенні рішень, складається індивідуалізована влада в особі вождя або невеликої групи осіб. Однак у цієї влади немає легітимності: зі смертю вождя починається боротьба за владу. Індивідуалізовану владу заступає інституціоналізована, що існує у формі держави, коли держава - офіційна політична влада, а різні центри політичної влади, як от: економічні групи, профспілки, партії, теж є носіями влади.

3. Політична еліта та політична влада

Політична еліта (до неї входять особи, які володіють політичною владою відповідно до місць, котрі вони посідають у соціальній структурі, представники бюрократичного апарату, різні групи тиску) становить основне ядро еліти, яка реалізує політичну владу. На її практичну діяльність впливає багата чинників: соціальні протиріччя в суспільстві, співвідношення сил усередині самої панівної еліти. Найбільші можливості еліта має за тоталітарного режиму. В умовах демократії вплив еліти може зростати або падати залежно від функціонування партій (наприклад, в Італії цей вплив менш істотний ніж у США, де політично значимі тільки дві партії). Володарі великих підприємств, директори, вищі чиновники, менеджери які працюють в управлінському апараті приватних підприємств формують економічну еліту. Вона часто функціонує як група тиску щодо політичної еліти, субсидуючи політичні партії або окремих кандидатів під час виборчих кампаній, впливаючи на діяльність парламенту з допомогою лобістів. Влада економічної еліти багато в чому нейтралізує діяльність інших елітарних груп, профспілок, різних демократичних рухів і партій. Істотний вплив на політичний процес має бюрократична еліта, яку нерідко розглядають як елемент еліти політичної. Участь бюрократичної еліти в процесі реалізації влади проявляється під час підготовки важливих загальнополітичних рішень, оскільки чиновники часто готують їх не лише як технічні виконавці. крім того, апаратні працівники мають досить повноважень для винесення самостійних рішень у сфері своєї діяльності. Вплив військової еліти визначається рівнем розвитку збройних сил у державі. У політичній сфері вона реалізує свої інтереси як своєрідна група тиску, в економічній - спираючись на тісні економічні зв'язки з виконавцями замовлень військового відомства. Комунікативна еліта бере участь у політичному житті й реалізує свої інтереси, впливаючи на громадську думку. Соціологи вказують на чотири основні способи формування еліти: делегування, призначення, протекцію та активність самого кандидата. Для глибокого розуміння механізму формування елітарних груп, їх функціонування і розвитку слід мати зважений аналіз взаємних відносин усіх панівних груп з урахуванням усіх чинників, які впливають на суспільство на певних етапах його розвитку. Це прямо стосується і сучасного українського суспільства та специфіки впливу політичної еліти на всі механізми функціонування його політичної системи.

Вживання терміну “еліта” стосовно верхівкових груп українського суспільства, як і дослідження походження, ролі та значення еліти пов'язане із загальним процесом нашого модерного державотворення. Початок 90-х років ХХ ст. не лише збурив енергію народних “низів”, але й поставив на порядок денний як нагальне питання про створення власне української еліти нового типу. За спрощеною схемою, на рівні буденної свідомості нашого суспільства мова йшла про владу, яка була б здатна зберегти і зміцнити незалежність України, здійснити необхідні трансформаційні процеси по шляху переходу від командно-адміністративної до ринково-демократичної системи, від авторитарно-консервативної до соціально-правової держави. Незвичайність і складність завдань вимагала поєднання практики державотворення з теоретичною розробкою різнопланових проблем становлення і формування еліти в Україні. Вагоме місце серед них зайняло питання про специфіку, функції та роль політичної еліти.

Під політичною елітою, в тому числі й в Україні, найчастіше мають на увазі “меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийнятті і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї”. Як складова частина правлячої еліти пострадянського типу вона поділяється на відкриту і тіньову групи. Відкрита або “прозора” еліта в Україні - це, насамперед, публічні політики, які займають певні позиції у державній владі: народні депутати, члени уряду, державні службовці високого рангу. Під тіньовою елітою мають на увазі людей, які справляють сильний вплив на прийняття державних рішень завдяки своєму багатству або неординарним особистим якостям, але діють не публічно, а кулуарно, іншими словами “в тіні”. Найчастіше, на відміну від представників “прозорої" еліти, “тіньовики” знаходяться “збоку” від закону і застосовують його на власний розсуд.

Згідно іншої точки зору, носії політичних рішень в Україні на момент проголошення незалежності в 1991 р. не були політичною елітою. Це пояснюється тим, що вони не могли виконувати властивих для неї основних функцій, а саме - ефективного управління, прийняття оптимальних рішень, політичного керівництва, прогнозування, планування, формування кадрового складу тощо. Звідси, доцільно використовувати функціональне поняття еліти відносно українських владних сил: “еліти - це всі ті особи та групи, які займають провідні позиції у великих або найбільш багатих на ресурси організаціях і рухах нації та мають можливість забезпечувати значний і систематичний вплив цих організацій і рухів на політичні рішення”.

Нарешті, заслуговує на увагу сприйняття еліти як соціального явища населенням України, відоме як феноменологічний аспект. Соціологічні опитування свідчать, що в українському суспільстві поняття політичної еліти асоціюється з верхівкою виконавчої та законодавчої гілок влади (42 % респондентів відносять їх до еліти), а також з “багатими людьми” - підприємцями і керівниками банків (вони користуються підтримкою 44 % опитаних). Водночас на запитання “що Ви відчуваєте по відношенню до правлячої еліти?", 21 % заявили - “образу”, 13 - “ворожість”, 54 - “байдужість”. Це вкрай несприятливі для зміцнення паростків демократії та вкорінення засад громадянського суспільства в Україні показники. У населення нашої держави склався переважно негативний образ політичної (правлячої) еліти. Даний факт пояснюється тим, що остання не виконує найважливіших ролей і функцій - ролі референтної групи, взірця суспільної поведінки, морально-психологічного мобілізатора й провідника мас.

Наведені вище міркування змушують нас зупинитися на виявленні основних функцій політичної еліти в Україні. При всій палітрі підходів до даного питання можна виокремити три з них - найголовніші - зі своїми підфункціями.

По-перше, з'ясування інтересів різних суспільних груп у політичному житті. Це передбачає

1) субординацію інтересів і

2) відображення їх у політичних настановах.

По-друге, формування політичних програм, доктрин, ідео и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.