На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Дослдження особливостей процесу формування правлячої елти України в сучасних умовах; її роль в управлнн суспльством. Характеристика громадських органзацй як єдиного джерела полтичної верхвки. Визначення причин виникнення кризи рекрутингу.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



Зміст

Вступ
1. Політична еліта
2. Громадянське суспільство - джерело політичної еліти
3. Умови громадянської консолідації
4. Головні штрихи до портрету сучасної еліти
5. Криза рекрутингу
6. Альтернативна еліта - шанс збереження та трансформації країни
Висновок
Література
Вступ

Жодне суспільство не може існувати без еліти, без грамотного управління, досвідчених фахівців у керуванні державними справами.
Проте еліта, політичний клас має служити народові перш за все і народові єдиному.
Беззаперечною є ідея Г. Моски щодо сили згуртованого колективу. Сто чоловік, діючи злагоджено, зі спільним розумінням проблеми, є набагато сильнішими за тисячу людей, не згодних одне з одним, котрі спілкуються лише сам на сам.
Отже, нагальною проблемою політичного класу сучасної України є ідеологічний консенсус щодо найважливіших і значущих завдань для розвитку держави.
Якщо зможе знайти спільну мову правлячий клас - стане реальною консолідація усього суспільства, що є таким необхідним уже сьогодні. Якщо зможемо зрозуміти, що в нашій єдності сила, то стане можливим поява і конкретизація шляхів подальшого розвитку нашої держави.
Водночас процес формування еліти залежатиме і від чітких стратегічних орієнтирів, що пов'язано із соціально-політичними цілями майбутньої політичної системи в Україні та визначенням перспективної економічної моделі України.
1. Політична еліта

Як правило, під елітою розуміємо кращість, обраність, і, водночас, політичну верхівку держави.
Оскільки пересічний українець рідко може використати хороші епітети в бік влади, йому здається некоректним використання терміну еліта по відношенню до українських політиків.
Тим не менше, політичну еліту необхідно розуміти виключно як людей, які приймають найважливіші політичні рішення.
Еліта є обов'язковою складовою життя будь-якої організованої спільноти, і вона завжди формується з самої цієї спільноти.
Багато в чому погляди, цінності, культура політичної еліти можуть служити індикатором рівня розвитку самого суспільства.
Наприклад, високий рівень корумпованості можновладців - це всього-на-всього вершина айсбергу колосальної побутової корупції, до якої вдається саме суспільство.
І навпаки, відповідальні послідовні політики є продовженням законослухняних і відповідальних громадян.
Жозеф де Местр, той, котрий написав про Росію знамениту фразу "кожен народ має уряд, на який заслужив", -- зазначив одного разу, що влада може спиратися не так на бажання народу, як на його терпіння.
Історія незалежної України -- найкраще того свідчення.
Вітчизняні політики навчилися легко видавати терпіння виборців за вияв безмежної довіри, а суспільну апатію -- за знак мовчазної згоди з будь-якими діями влади.
Втім, переможці президентських виборів 2010 року перевершили в цьому мистецтві всіх своїх попередників.
Скориставшись втомою співвітчизників, вони вибудували адміністративну і політичну вертикаль, якій міг би позаздрити навіть такий автократ, як Леонід Кучма.
Вітчизняні парламентарії позиціонують себе як політична еліта. А чи по праву?
У науці елітою вважається невід'ємна частина соціуму, вибрані, найкращі, панівна верства, яка управляє суспільством. Вона також диктує нові моделі (стереотипи) поведінки, що дають змогу суспільству пристосовуватися до оточення, яке змінюється.
Увесь світ не раз був свідком безпрецедентних подій у залі засідань парламенту та міг спостерігати за безладом, який влаштовувала українська "політична еліта".
Дії багатьох із народних обранців мали не лише аморальний характер, з погляду людської культури, а й межували з прямим і нахабним порушенням законодавства. Хіба на це уповноважував їх народ України, обираючи до Верховної Ради: принижувати країну на світовій арені, кидатися курячими яйцями, застосовувати димові шашки, псувати систему "Рада", вартість ремонту якої внаслідок останніх подій становить понад мільйон гривень?!
Сьогодні найпотрібнішим для громадян України є озброєння їх прогресивною соціальною культурою. І найбільше, що може зробити Справжня Українська Еліта для свого народу, - виконати належно цю місію [3, С.186].
Слід також мати на увазі, що єдиний шлях повернення України в сучасну Європу - це розвиток соціальної культури наших громадян до європейського рівня. У жодний інший спосіб "європеїзація" українського суспільства неможлива.
Існує природна закономірність: "Яка соціальна культура людей, таке й їхнє життя!". Тому ще раз варто підкреслити: модернізація соціальної культури нації - це найбільше, що може зробити українська влада для свого народу! А громадяни мають підтримати її в цьому, бо це єдиний шлях до їхнього процвітання й добробуту.
Звідси виплива, зокрема, що одне з найважливіших завдань держави, якщо вона визнається інструментом забезпечення соціального прогресу в Україні, - сприяння розвитку соціальної культури громадян. І як тут не згадати слів родоначальника сучасної соціальної науки Еміля Дюркгейма, який, стверджуючи, що в сучасному світі не визнається жодний володар, окрім громадської думки, зауважив: "Щоб цей володар не став нерозумним деспотом, слід його просвіщати, а як це зробити, якщо не з допомогою науки?" [4, с. 197].
Не лише в політиці, в економіці просвітництво відіграє роль чинника економічного прогресу.
Видатний підприємець Г. Форд, наприклад, писав: "… Роботодавці та робітники далеко не завжди мислять послідовно; звичку чинити недалекоглядно важко зламати. Що можна зробити? Нічого. Закони і приписи не допоможуть, лише просвітництво і розуміння власних інтересів можуть привести до мети" [5, с. 106]. Сьогодні є достатньо підстав стверджувати, що однією з причин невдач у здійсненні політичних, економічних, правових, моральних та інших реформ в Україні є їхній антинауковий характер, внаслідок чого вони стали проявом реформаторського волюнтаризму й утопізму. Прогресивні вчені всього світу дедалі більше переконуються, що політика, як сказав колись Альберт Ейнштейн, "набагато складніша за фізику".
Політична еліта - це політичний авангард правлячого класу та керівництва, це досить самостійна, відносно привілейована частина суспільства, наділена непересічними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийнятті та здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади, та найбільшою мірою володіє ресурсами порівняно з іншими групами, а також бере участь у визначенні довгострокових завдань країни.
Вона охоплює найвпливовіші кола та угруповання економічно і політично панівного класу. Це люди, які зосередили в своїх руках значні матеріальні ресурси та ЗМІ.
Політичний клас - це клас, що здійснює економічний, політичний і ідеологічний контроль за іншими класами суспільства. Це вищі соціальні верстви, які мають демонструвати свій інтерес як інтерес всього суспільства та відповідати своєму призначенню не лише як соціальної групи, яка відрізняється від інших критеріями доступу до суспільного багатства, влади в основних сферах життєдіяльності держави, впливом, а й соціальним престижем.
Ураховуючи викладене, зазначені політичні інститути можна розмежувати таким чином:
"політична еліта" (це ті, хто, використовуючи свій ресурсний потенціал, впливає на прийняття важливих стратегічних рішень у сфері політики),
"політичний лідер" (це той, хто використовує особливі методи впливу) та "політичний клас" (представники провідних державних інститутів - парламенту, уряду тощо, які уособлюють у собі і еліту, і лідерів).
Правляча еліта складається з трьох взаємопов'язаних елементів:
1. Політична еліта, яка є частиною правлячої, виступає носієм владних функцій, її вплив на систему владних відносин визначається співвідношенням сил усередині самої еліти, співвідношенням політичних сил у державі, формою політичного устрою, наявністю й гостротою політичних конфліктів. Політична еліта володіє непересічними психологічними, соціальними й політичними якостями, бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.
2. Бюрократична еліта охоплює представників управлінського апарату. Вони мають владні повноваження, впливають на виконання важливих державних функцій.
3. Комунікаційна та ідеологічна еліта -- представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації [2, с. 278].
У ідеальному вигляді політичний клас повинен ототожнюватися з політичною елітою суспільства. Але насправді політичний (тобто правлячий) клас включає в себе не лише представників політичної еліти, а й фактично всіх, хто має стосунок до управління суспільством.
Провідну роль в управлінні суспільством відіграють політичні лідери - особистості, котрі здійснюють постійний і вирішальний вплив на суспільство, державу, організацію [1, 180].
Це також і соціальні прошарки, які офіційно не пов'язані з політикою, але чинять закулісний вплив (а часто і відвертий тиск) на ухвалення політичних рішень, відіграючи роль так званих сірих кардиналів і в певний період можуть ставати головними дійовими особами політичного процесу . У сучасній Україні сформувалася далеко не найкраща еліта і, відповідно, політичний клас.
Навіть у свідомості сучасних українців слово "еліта" не означає "найкраще", "найдостойніше", а скоріше за все, під елітою ми розуміємо тих, хто зумів перемогти у конкурентній боротьбі, в кого більше можливостей впливу у суспільстві, в кого більше зв'язків і матеріальних ресурсів. І цьому сприяє маса факторів.
Історично еліта завжди виконує дві функції: створення та розвитку.
В певний історичний момент в суспільстві утворюється група людей, які здатні принести якісні зміни та створити нову систему життя самого суспільства. Якщо це вдається, то наступним головним завданням для цієї групи людей є збереження створеної системи та її подальший розвиток.
Тому поки існує створена система, еліта завжди формується з конкретних джерел.
Приміром, для розвинутих демократій джерелами еліти, як правило, виступають певні студентські братства знаних університетів та впливові громадські організації.
Для інших суспільств таким джерелом можуть бути політичні партії, корпорації, військові організації, церковні ієрархії тощо. Це середовища, в яких майбутній представник еліти може отримати зв'язки, знання, досвід потрібні для управління країною.
Таким чином, в майбутньому новий політик чи управлінець добре знає систему і докладає зусиль для її розвитку.
Ключову роль в формуванні особистості політика відіграє середовище, в якому він реалізує свій потенціал, отримує певні навики, знання та досвід.
Аналіз біографій українських політиків цілком очікувано виявив ключову роль двох середовищ формування еліти: бізнес та держслужба.
Так, вихідці з бізнесу складають 36,2%, а вихідці з держслужби - 22,7%. Ще 9,1% - це колишні керівники державних підприємств. Професійні політики, до яких відносимо людей з великим досвідом політичної боротьби та перебування на партійних посадах, складають 6%, представники сфери освіти та науки - 5,2%, по 4% представляють силові відомства та медіа. І тільки 2,8% представляють громадські організації та 1,4% експертне середовище.
У результаті склалася "гримуча суміш", симбіоз двох моралей: старої, компартійної, з її принципом схиляння перед вищими і зневагою до нижчих, та авантюрної моралі "нової буржуазії" з її зневагою до закону.
Така політична еліта виявила себе надзвичайно ефективною в досягненні власної мети. Про це виразно свідчить реалізований в Україні механізм приватизації. За експертними оцінками, за приватизаційні сертифікати було продано 47% великих і середніх підприємств, власниками яких на папері стали 18 млн. громадян. Вартість одного сертифікату коливалася в межах 2-10 долл. Реально сьогодні підприємства належать невеликій купці олігархів. Тобто майже половина промислового потенціалу країни, що створювався протягом життя кількох поколінь, була через посередників продана "своїм людям" за вартість одного, правда, великого літака (до 180 млн. дол.).
Нова еліта відмінно виробляє стратегію для власного бізнесу, про що свідчить розрив у доходах невеликої групи наближених до влади олігархів, що контролює найбільш прибуткові підприємства, і більшості громадян. За офіційними даними, співвідношення рівнів добробуту 10% найбагатших і 10% найменш забезпечених громадян становить 7,1, тоді як прийнятним з точки зору суспільної стабільності є розрив у два з половиною рази менший.
Фактично, бізнес та державна служба і є джерелами української еліти. Основні риси цих середовищ можна чітко простежити в українській політиці.
Від бізнесу - це безкомпромісна конкуренція або злиття в корпорації, від нереформованої пострадянської держслужби - це формалізація, інтриги, відписки тощо.
При чому обидва середовища характеризуються відмежованістю від народу. Окрім середовища зайнятості, свою долю в світогляд політика вносить і регіон його походження. Власне, мається на увазі не місце народження, а регіон, в якому особа здійснювала свою діяльність, завдяки якій і змогла пристати до політичної еліти.
Абсолютними лідерами постачання політичної еліти є два регіони: Київський - 23,3%та Донецький - 17,1%, на третьому місці Львівщина - 6,4%. Безумовно, такий значний розрив та абсолютне нехтування представництвом інших регіонів (чия частка коливається від 0,6% Сумщина до 4,2% Луганщина) стало можливим завдяки системі закритих партійних списків. Однак, це також свідчить про те, що партійні структури не мають жодного впливу на центральні рішення і виборча кампанія будується за принципом колосальних фінансових вливань, а не регіональної активності представництв та членів.
Фактично, українські політичні сили побудовані за принципом груп різних рівнів. Більшість політиків перейшли в політичну еліту завдяки зв'язкам з невеличкими групами, керівник якої входить в групу вищого рівня, і так далі аж до лідера політичної сили.
Групи переважно формуються за інтересами, бізнесом або регіональним представництвом, і, як правило, вони сформовані ще до переходу в політичну площину.
Це означа, що основним принципом перетворення успішного бізнесмена чи чиновника на політика є лояльність до тих, хто дає йому такий шанс. Не ефективність, не компетентність, не можливості особи, а саме її лояльність. Кожен керівник групи несе відповідальність за своїх людей. До речі, за подібним принципом будується мафія.
В перспективі 5 років склад політичної еліти буде оновлений як кількісно, так і якісно. Значний відсоток пенсіонерів та майже пенсіонерів буде замінений новими людьми, які так чи інакше будуть молодшими на років 10-15. Це також означає появу людей з іншої епохи. Зокрема, можна прогнозувати зростання представників економічних та юридичних наук, і значне зменшення кількості інженерів.
Друге, середовища бізнесу та держслужби будуть основними постачальниками політичної еліти впродовж наступних 5-8 років. Це означає, що зміна політичних облич не призведе до якісних змін в самій українській політиці.
Свідомість людей, яка має на меті збагачення та статусність, не може бути носієм ідей реформ та змін в інтересах народу.
2. Громадянське суспільство - джерело політичної еліти
політичний еліта громадський криза рекрутинг
Єдиним джерелом політичної еліти, де особистість формується на безпосередній взаємодії з людьми та вирішенні їхніх проблем є громадянське суспільство. Однак, рівень та динаміка розвитку громадських організацій в Україні не дозволяє їм скласти конкуренцію бізнесу та держслужбі.
Дійсно, що можуть зараз громадські організації в Україні?
Здійснювати моніторинг правопорушень представників влади? Апелювати до загалу щодо корупційних дій чиновників? Добиватися справедливості? Все це було би доцільним, якби чиновники боялися гласності і викриттів.
Натомість наші чиновники діють за принципом одного російського міністра, до якого у 1905 році прийшов якийсь підприємець, запропонувавши вигідну тіньову операцію і сказавши: "Я вам за вирішення питання даю тисячу рублів, і про справу не дізнається жодна жива душа!". Міністр відповів: "давайте п'ять тисяч і можете писати про це у всіх газетах".
Один з істориків сказав, що падіння Російської імперії почалося не з Лютневої революції, а саме після слів цього високого чиновника.
До головних викликів сучасного політичного класу можна віднести напрацювання консолідуючої ідеології; зростання ролі держави в розвитку громадянського суспільства та необхідність сильної демократичної влади; пошук моделі ефективного розвитку економіки; визначення геополітичних пріоритетів державної політики.
Говорячи про виклики сучасності, які постали перед Україною і на які необхідно дати відповідь, можна зробити висновок, що й досі ці питання в нашій державі остаточно не вирішені [7, 496].
При цьому слід виходити з того, що тільки в межах єдиної політичної нації, незалежно від мови, конфесії, можна вирішити доленосні проблеми розвитку українського суспільства, збудувати потужну конкурентну державу.
3. Умови громадянської консолідації

Громадянська консолідація можлива за таких умов:
Ш існування ринкової ідеології демократичної правової держави,
Ш системи базових цінностей (права людини, соціальна справедливість, шанування незалежної держави, її законів, національної ідентичності).
Національний аспект громадянської консолідації має грунтуватися на припусці симетричності: українці, як коріння етнічна нація мають шанувати та підтримувати культурну ідентичність національних меншин, а національні меншини повинні доброзичливо ставитись до української мови, культури, держави, та приймати її основні елементи, передбачені конституцією.
Однією з умов актуалізації української ідеї є відновлення системи національних цінностей, як синтезу світової та власної культури, оскільки вони постають регулятором суспільних відносин.
Справжня еліта не владарює, а керує масами з їх добровільної згоди, яка виражається на вільних виборах.
Елітарність -- це панування професіоналізму, особистості, кращих. Творчість завжди була призначенням неординарності.
Праця Ц. Ломброзо "Гениальность и помешательство", у ній цікава думка Ю.Мейєра: "... Талановита людина -- це стрілець, який влучає у ціль, що здається нам важкоприступною; геній влучає у ціль, якої ми навіть не бачимо. Оригінальність -- у натурі генія".
Генії у політиці -- річ надзвичайно рідкісна: вони народжуються у кожній нації лише декілька разів протягом її існування. Однак зерно, з якого проростають такі феномени, мусить бути тільки добірне, елітарне (таке було колись дворянство), поява їх -- це справа Духу й Природи, а підготовка зерна і грунту -- справа людської спільноти...
Опоненти такого підходу наголошують, що немає жодних підстав вважати політиків і вищих чиновників найкращою частиною суспільства; „дослідження політичної еліти показують, що це -- часто цинічні, користолюбні люди, які не цураються ніяких засобів..." Справді, якщо вважають, що політика -- брудна справа, то чи може заняття цією справою формувати кращих людей?
Що стосується сучасної України, то осмислення проблем елітарності українського суспільства можна знайти в новітніх вітчизняних політологічних дослідженнях (В. Полохало, О. Гарань, Б. Кухта та ін.).
У сучасній Україні, на думку В. Полохала, "за умов первісного нагромадження капіталу вузьким колом осіб, часто тісно пов'язаних із колами старої партійної номенклатури, образ "влади" у суспільній свідомості поєднується не зі словом "еліта", а зі словом "мафія".
Отже, в Україні можна говорити не про еліту, а про так звану псевдоеліту -- явище, притаманне тоталітарним і неототалітарним політичним и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.