На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Полтична елта в структур влади. Полтична елта демократя. Сутнсть полтичного лдерства та його типологя. Функцї та механзми полтичного лдерства. Одним з найважливших показникв зрлост будь-якого суспльства є ступнь його демократичност

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
НОВОКАХОВСЬКИЙ АГРОТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ
Політична еліта, лідерство і демократія
Реферат з дисципліни «Політологія»
Розробив: Бубела С.М.
Перевірила: Дубиніна О.Д.
2004
ЗМІСТ
1. Вступ…………………………………………………………….2
2. Політична еліта в структурі влади……………………………...
3. Політична еліта і демократія……………………………………6
4. Сутність політичного лідерства та його типологія…………..10
5. Функції та механізми політичного лідерства…………………15
6. Список використаної літератури……………………………...17 ВСТУП
Інтерес до феномена політичної еліти і лідерства та первісні спроби їхнього тлумачення глибокої давнини. Систематичне осмислення, найвищий рівень обґрунтування та практичне застосування теоретичних узагальнень щодо зазначених проблем припадають на ХХ ст. Досягнення вчених-політологів, а також суспільно-політична практика виникнення та функціонування політичних еліт і політичного лідерства засвідчують, що вони - реальність нинішнього і, вірогідно, наступних етапів розвитку людської цивілізації.
Одним із найважливіших показників зрілості будь-якого суспільства є ступінь його демократичності (рівень демократії). У соціальному розвитку демократія постає способом реалізації суперечностей, вдосконалення і гармонізації суспільства. За нинішніх умов демократизація суспільства в Україні є вирішальним засобом оновлення всіх сфер суспільного життя. Демократія є і ціллю, і умовою, і ефективним способом радикальної трансформації політичної системи та всього суспільства, гарантією незворотності цього процесу.
ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА В СТРУКТУРІ ВЛАДИ
Незалежно від характеру політичного устрою влада в кожній країні здійснюється певною групою людей -- елітою. Це не тільки ті, хто формально наділений владою, а й ті, хто грає істотну роль у підготовці, реалізацій політичних рішень. Деякі політологи ототожнюють політичну еліту з правлячою. Згідно з поглядами інших, ці поняття не збігаються. Так, Ч.-Р. Мiллс, А. Галкін вважають, що правляча еліта -- це категорія осіб, рішення яких істотно впливають на функціонування i розвиток суспільства в економiчнiй i полiтичнiй сферах. З точки зору структури влади правляча еліта складається з групи, яка приймає полiтичнi рішення, i групи, що здійснює політичний тиск.
Основним носієм владних функцій формально виступає політична еліта як частина правлячої. Її реальні можливості дуже великі, проте не безмежні. Вплив політичної еліти на систему владних відносин визначається розстановкою соцiально-полiтичних сил у державі, гостротою соціальних конфлiктiв, формою політичного устрою. Значення має також спiввiдношення сил усередині самої еліти.
Частиною правлячої еліти є бюрократичний апарат. Iнодi він вважається складовою політичної еліти. Представники бюрократичної еліти надiленi повноваженнями для прийняття важливих рішень, що часто є визначальними. Вони мають змогу істотно впливати на характер і на реалiзацiю політичних рішень, які самі ж готують.
По політичної еліти деякі політологи включають комунiкацiйну та iдеологiчну еліту. Маються на увазі особи, що спрямовують дiяльнiсть засобів масової інформації, а також верхівка духовенства, провiднi дiячi науки, мистецтва i культури.
Щодо обґрунтування необхiдностi політичної еліти, то існують різні підходи. Один із них свого часу сформулював Н. Макiавеллi. його сприйняв В. Парето. Розглядаючи суспільство як цiлiснiстъ, він вважав, що соціальна система прагне до динамічної рівноваги. Цей динамізм детермiнується i забезпечується елітою -- правлячою меншістю, й нормальною циркуляцією. Використовуючи термiнологiю Макiавеллi, В. Парето виділив два типи еліти, що послідовно змінюють один одного при владi. Перший тип -- “леви”, яким властиві надзвичайний консерватизм i силове методи правління. Другий тип -- “лиси”, майстри обману, політичних комбiнацiй. В умовах стабiльностi переважають “леви”. Нестабiльнiсть політичної системи вимагає правління еліти “лисів”. Загалом механізм соціальної рівноваги нормально функціонує за умови пропорційного притоку в еліту людей першої i другої орiєнтацiй.
На думку Г. Моски, поділ суспільства на панівну меншість i політично залежну бiльшiсть (масу) є загальною умовою існування цивiлiзацiї. Саме правлячий “політичний клас” об'єднує iндивiдiв, наділених політичною свідомістю. З переходом від однієї історичної епохи до іншої змінюються склад, структура “правлячою класу”, вимоги до його членів. Але як такий цей клас завжди існує i визначає історичний процес. Владу меншості над бiльшiстю Г. Моска пояснює насамперед органiзованiстю першої дуже важливо, що ця концепція об'єктивно не виключає сумiсностi з демократичним правлінням, оскільки розрізняє автократичний i ліберальний принцип органiзацiї панівної меншості.
Р. Мiхелс також стверджував, що суспільство не може існувати без панівного «політичного класу». Згідно з його «залізним законом олiгархiчних тенденцій», демократія, щоб зберегти себе i досягти певної стабiлiзації, змушена створювати органiзацiю. А це невiддiльно від виділення еліти - активної меншості, якій маса змушена довірятися через неможливiстъ її прямого контролю над великою органiзацiєю. Внаслідок цього демократія неминуче трансформується в олiгархiю. Отже, демократія стикається з протиріччям, яке не може подолати. По-перше, вона чужа людській природі, по-друге, неминуче містить у собі олiгархiчне ядро.
Деякі сучасні політологи поділ суспільства на еліту (носія функції управління) i масу (виконавців) оголошують вирішальною умовою цивiлiзованого суспільства. А його вiдсутнiсть означає анархію, “хворобу” соціальної системи. Існування політичної еліти визнається цілком справедливим, оскільки вона посідає провідне місце завдяки своїм природним та містичним якостям.
Звичайно, якщо йдеться про “мiстичнi якості” еліти, то таке пояснення її політичного владарювання, мабуть, не дуже обґрунтоване. Інша справа, коли елітарна структура влади обґрунтовується функцiонально-технократично. Тобто необхiднiсть політичної еліти виводиться з поділу праці в суспiльствi, який корелюється з неоднаковими здібностями людей. Зокрема, М. Вебер владу бюрократичної еліти обґрунтував її компетентністю. З тим, що керівництво суспільним життям вимагає досить високої професійної підготовки, не можна не погодитися. Народ в бiльшостi до цього не підготовлений.
Стосовно постiндустрiального суспільства використовується термін “нова еліта” (менеджери, верхівка чиновників та iнтелiгенцiї), який на вiдмiну від терміна “стара еліта” (“еліта крові”, “еліта багатства”) вказує на нові форми постiндустрiальної соціальної структури. Вважається, що влада дедалі більшою мірою асоціюється з доступом до знань, iнформацiї. Це природно, тому що центр влади переміщується до еліти спецiалiстiв -- носіїв знань. Інтелектуальна еліта поліпшує цю структуру. “Позакласове” рекрутування елiт веде до оптимального співвідношення між елітою i масами, що знімає соціальну напругу.
В лiтературi є ще один (недостатньо розроблений політологами) аспект обґрунтування еліти -- відповідно до потреб національного відродження. Цікавим, зокрема, був пiдхiд В. Липинського, його концепція “національної аристократії”.
Він виходив з того, що ні етнографічна маса людей як така, ні тип i характер, ні мова i окрема територія самі собою, автоматично не творять нації. Це робить якась активна група серед цієї етнографічної маси, група, що веде перед у розвитку об'єднуючих, політичних цінностей, на грунтi яких формується нація. Вона i є носієм національної ідеї. Саме для група керує всією нацією, стоячи на чолі й політичних органiзацiйних установ, творить певні культурні, моральні, полiтичнi i органiзацiйнi вартості, які потім присвоює собі вся нація i якими ця нація живе i держиться.
Таку провідну групу В. Липинський назвав «національною аристократією». Слово «аристократія» вживається, за Арiстотелем, на означення групи найкращих у певний історичний момент серед нації людей. Найкращих тому, що власне вони є організаторами, правителями i керманичами нації.
Саме національна аристократія забезпечує розв`язання протиріччя між iндивiдуалъними, егоїстичними інтересами i спільними для всієї нації інтересами на користь останніх. Тобто вона -- носій об'єднуючого принципу. Без двох основних прикмет, зазначав В. Липинський,-- матеріальної сили i морального авторитету -- немає i не може бути національної аристократії. А без національної аристократії-- без сильних i авторитетних провiдникiв по організації в тяжкій боротьбі за незалежність не може бути нації.
Була обґрунтована необхiднiсть постійного оновлення національної аристократії, оскільки в добре політично організованому устрої відбувається інтенсивний розвиток матеріального життя. А для модернiзацiї потрiбнi нові полiтичнi організатори нації. Складовою цієї концепції був висновок про те, що чим більш розвинене i складніше матеріальне життя певно нації, тим важчі завдання національної аристократії, тим складнiшi проблеми громадянської органiзацiї мусить розв'язувати вона.
Значна розбiжнiсть існує в типології елiт. Н. Макiавеллi, як уже зазначалося, а вслід за ним В. Парето поділяли й залежно від форми здійснення влади -- на прихильників відкритою насильства i тих, що віддають перевагу гнучким методам. О. Конт вважав, що зі зміною типу суспільства змінюється i тип еліти. Спочатку домінувала еліта священників, далі -- чаклунів i, нарешті, учених.
В американській політології еліта поділяється на статичну i виконавчу (за особистими якостями), а також на професійну i групову (за типом впливу). Еліта оцінюється залежно від форми правління як традиційна, внутрішня i зовнішня. Першій вiдповiдає статична еліта, другій -- динамічна, третій -- наслідувальна. Р. Лiпiт та Р. Уайт аналізують еліту з точки зору стилю правління (демократична, ліберальна та авторитарна).
ПОЛIТИЧНА ЕЛIТА ДЕМОКРАТIЯ
У зв'язку з кризою концепції плюралістичної демократії дедалі більшого значення набуває співвідношення демократії та елітарного правління. Ця проблема не нова, вона ставилася ще політичною думкою античного світу. І тоді i нині чітко розрiзняютъся два протилежні підходи. Згідно з першим, ці дві форми правління прямо протилежні i несумiснi. Елітаризм виходить із нерiвностi людей, а демократія проголошує їхню рiвнiсть. Основа елітаризму -- повноправ'я правлячої меншості, в той час коли провідний принцип демократії -- визнання волі бiльшостi як джерела влади.
Більше того, елітарне правління вважається єдино можливим. Щодо демократії, то вона начебто ніколи не існувала, а була лише мистецьки замаскованою владою еліти. В. Парето зазначав, що базікання про демократію -- це плутократична демагогія. По суті, такими ж були погляди
Г. Моски, який характеризував демократію як міф, що породжує гірший тип політичної органiзацiї -- анонімну диктатуру тих, хто переміг на виборах i промовляє від iменi народу (наприкiнцi життя Г. Моска змінив погляди на демократію в бік засвоєння i прийняття деяких її принципів).
З точки зору нашого сучасника М. Дюверже, ми живемо зовсім нереалістичними поняттями демократії, виробленими у ХVIII ст. “Правління народу за допомогою народу, управління нацією за допомогою її представників” -- це заклики, що здатні підняти ентузіазм i сприяти успiховi промовців. Проте ці формули не означають нічого. Ніколи не було народу, який би правив собою. І ніколи цього не буде. Всяке правління передбачає панування небагатьох над багатьма. Воля народу глибоко анархічна: він мріяв би робити все те, що йому до вподоби. В неусвідомленій формі він розглядає правління. як неминуче зло. Воно є примусом. Народ не примушує себе -- його примушують. Він не править собою -- ним правлять.
Прихильники елітарної форми здійснення влади, як правило, аргументують це піклуванням про все суспільство. Намагаються довести, що саме таке правління вiдповiдає справжнім інтересам його нормального функціонування. Французьких матерiалiстiв ХVIII ст. лякали країни революцій. Вони вважали, що народні маси нездатні самостійно керувати суспільним життям, а повинні йти услід за лідерами з освічених класів.
Вважається, що технічно неможливо здійснити правління народу, особливо у великій державі. Народ повинен на те уповноважити державу, оскільки сам він “некомпетентний” в полiтицi, та “дезiнформований”. Якщо дозволити народові управляти, то він нашкодить сам собі. Його інтереси краще забезпечить еліта. Більше того, некомпетентність мас, прагнення поклонятися лідерам неминуче створюють еліту в будь-якому суспiльствi. А якщо орієнтуватися на демократію, то це призведе до висування абикого, а отже, до ерозії політичного керівництва на шкоду всьому суспільству.
Еліта i демократія, їхнє спiввiдношення розглядаються не тільки як такі, що одна одну виключають. Теорії політичного плюралізму протиставляється концепція елітарної демократії (демократичного елітаризму). Вiдсутнiсть у західному суспiльствi справжньої еліти розглядається як одна із головних причин кризи демократії. Отже, необхiднiсть елітарного правління виводиться із самої демократії. Для її збереження та зміцнення вважається необхідним відродити консенсус, а для цього потрібно відновити авторитет еліти. В зв'язку з цим “уточнюється” зміст цього поняття. Стверджується, що демократія -- це не правління народу, а уряд, який схвалюється народом.
По суті, позиція обмеження участі мас у політичному процесі обґрунтовується тим, що нібито масам властиві антидемократичні тенденції. Вони слабо уявляють собі цiнностi та принципи демократії i, піддаючись впливові демагогів, можуть руйнувати їх. Елiтаристи вважають, що демократія працює краще, коли освічена еліта забезпечує буфер між iррацiональною громадськістю i державою.
Поєднання елітаризму з демократією вважається природним вже тому, що правляча еліта визнається необхідною для будь-якою суспільства, в тому числі демократичного. І взагалі елітарна демократія не відкидає ще i народного суверенітету -- це правління еліти на благо всього народу, суспільства. Саме вiдповідальнiсть за виживання демократії лежить на плечах еліти. Справді, своєрідна “iронiя демократiї”: елiта повинна правити мудро, щоб влада народу вижила.
Власне кажучи, сформувалася теорія демократії, яка ґрунтується на зовні недемократичному принципі поширення ідеї поділу влади на все соціальне життя: участь у виборах слід відокремити від участі в управлiннi. Правити суспільством повинна політична еліта. Проте завоювати право на все це вона може тільки у вiлънiй та вiдкритiй конкуренції.
Елітарна демократія передбачає «плюралізм» елiт, що забезпечує дисперсію влади на основі протиборства i балансу політичних сил, представлених різними елiтами. Вiдбуваєтъся конкуренція елiт за владу. Маси, вибираючи між конкуруючими елiтами, мають змогу повною мірою впливати на політику, виявляти свою волю i відчуття.
Лiволiберальна школа еліти, найбільш яскраво представлена Ч.-Р. Мiллсом, рішуче пориває з апологетикою еліти. Модель існуючої влади зображається у вигляді піраміди, нижчий рівень якої є рівнем «фактичного безправ'я». Це політично інертне населення. Середній рівень відображає групові інтереси. Реальна влада належить керівникам корпорацій, урядовим керівникам, верхiвцi військових. Вони i становлять вершину пiрамиди -- еліту. Ця група займає позиції, які дають змогу підноситися над середовищем звичайних людей i приймати рішення, що мають сильні наслідки. Саме вони командують найважливішими iєрархiчними інститутами й органiзацiями сучасного суспільства. В їхніх руках -- стратегiчнi командні пункти соціальної системи, в яких зосереджені дiйовi засоби, що забезпечують владу, багатство i популярність.
Статус еліти, вважає дехто, визначається не iнституцiйними або економічними позиціями, а особистими якостями. Це насамперед лідери, здатні бути моральним прикладом для рядових громадян, здатні викликати повагу до себе. Тiлъки за такої умови зберігається дистанція між елітою i масами. Справжня еліта не владарює, а керує з добровільної згоди мас, спираючись на свій авторитет. Отже, демократія характеризується не вiдсутнiстю еліти, а способом i рекрутування, представництвом i вiдповiдальнiстю. Загрозу демократі становлять трудящі маси. Останні начебто правiшi порівняно з елітою. А саме еліта виховує народ у дусі демократії.
Намагання виробити iншi, аніж народовладдя, критерії демократії пов'язані з концепцією закритого i відкритого суспільства. Для К. Поппера закрите суспільство -- тоталітарне, яке ігнорує особу, робить людей рабами колективу. Відкрите -- таке, що визнає цiннiсть особи, орієнтує на iндивiдуальнi досягнення, робить особу суверенною. Саме в такому суспiльствi маси мають змогу вільно вибирати правлячу еліту, демократичним шляхом змінювати уряд. У відкритому суспiльствi монополія на владу не зосереджується в руках панівного класу. Все суспільство є ґрунтом, на якому виростає еліта, оскiлъки тут висока соціальна мобiльнiсть, яка відсутня у закритому суспiльствi.
В умовах тоталітарного режиму еліта набуває специфічної форми номенклатури. Буквально це слово означає перелік імен або найменувань. Спочатку цим терміном позначався розподіл функцій між різними керівними органами. Проте поступово первісний зміст номенклатури втрачався i змінювався іншим. Номенклатура, зазначає М. Восленський, це: по-перше, перелік керівних посад, заміщення яких здійснює не начальник даного відомства або установи, а вищий орган. По-друге, це перелік осіб, які заміщують такі посади або знаходяться в резерві для їх заміщення. Саме такий кадровий аспект номенклатури виявився особливо важливим для тоталітарної влади, й здійснення i відтворення.
Перехід від тоталітарного режиму до демократичного передбачає зміну типів політичної еліти, створення відкритої еліти, врешті-решт вищої за своїм інтелектуальним потенціалом від номенклатури. Висунута не владними структурами, а населенням, вона вмітиме спілкуватися з масами, завоює їхнє довір'я.
Потрiбнi значні зусилля, щоб формувати еліту, котра б вiдповiдала завданням демократизації суспільства. На цьому шляху криється чимало реальних труднощів. Так, у виборчих кампаніях нова еліта виступає з гострою критикою бюрократизму, надмірно роздутих управлінських штатів. Одержавши перемогу, вона неспроможна скоротити цих штатів. Або, йдучи до влади, демократична еліта критикує привілеї корумпованої бюрократії. Проте, взявши владу в свої руки, частина нової еліти насамперед починає турбуватися про свої власні привілеї.
На думку Г. Ашина, потрiбнi певні умови, щоб нова еліта не стала корумпованою, не відірвалася від народу, не перетворилась у деспотичну. Зокрема, це повна гласність, обнародування кожного факту порушення демократичних норм та процедур, що забезпечило б вiдкритiсть нової еліти. Причому вiдкритiсть у двох аспектах: у першому -- для забезпечення соціальної мобiльностi, для надходження найбільш здібних, талановитих представників найширших верств населення, у другому -- для постійного зворотного впливу мас, які залучаються як у час виборних кампаній, так i в проміжках між ними. Далі, потрiбнi політичний плюралізм, вільна конкуренція потенціальних елiт, їх взаємна критика i суперництво, де судом с народні маси. Нарешті, необхідне суворе додержання законності, демократичних процедур. Народні маси не повинні при цьому втратити контроль над політичною ситуацією в суспiльствi i здоровий скептицизм стосовно будь-якої еліти.
СУТНIСТЬ ПОЛ и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.