На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Сутнсть та матеральна основа полтичного конфлкту. Полтична провокаця та її форми. Полтичний страйк. Попередження, врегулювання, виршення та усунення конфлкту. Державний переворот та революця. Роль армї у розвязанн полтичних конфлктв.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ. ОСНОВНІ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕОРІЇ СУЧАСНОСТІ”.
Навчальна література:

1. Конституція України. - К., 1996.
2. Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. - 1- е видання. - Вінниця: НОВА КНИГА. - 2002.
3. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К.: «Академія», 2000. (С. 263-275).
4. Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ МОУ. - К.: КВГІ, 1998. (С. 181-196).
5. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. - К.: «Кондор», 2003.
6. Закон України „Про основи національної безпеки України” / Відомості Верховної Ради. - №39. - 2003.
Конфлікти супроводжують всю історію людства, а з появою державної форми управління суспільством, появою політичних відносин більшість суспільних конфліктів сприймають характер політичних. Звідціля невгасимий тисячоліттями інтерес до цієї проблеми, її актуальність. Цей інтерес значно зростає в переломні етапи історії, саме такий кризовий період свого розвитку переживає Україна.
Конфлікт (від лат. conflictus - зіткнення) у широкому розумінні це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, намагань, істотних розходжень, гостра суперечка, що веде до протиборства сторін.
Конфлікти, які виникають у суспільному житті, дістали назву соціальних. Коли конфлікти зачіпають відносини влади, політичні відносини, вони переходять у розряд політичних. Конфлікти є настільки розповсюдженим соціально-політичним феноменом, що їх вивчають всі без виключення суспільні науки, більш того, з них виокремився і самостійний науковий напрямок - конфліктологія.
Що являє собою суспільний конфлікт, чи можна його уникнути? Загальний висновок вчених одностайний: конфлікти не лише неминучі, вони необхідні, без них неможливий суспільний розвиток. Випливає ця необхідність у безперервної взаємодії членів суспільства поміж собою, в ході котрої виявляється як згода в меті, інтересах, так і протиріччя інтересів. Саме протиріччя в суспільно-політичному розвитку і є соціальною основою суспільних конфліктів, зокрема і політичних.
Протиріччя в широкому філософському розумінні - це взаємодія протилежних сторін і тенденцій, предметів і явищ, котрі знаходяться у єдності і взаємопроникненні, виступають джерелом руху і саморозвитку об'єктивного світу і його пізнання. Протиріччя існують у трьох станах: гармонії, дисгармонії, конфлікті, при чому всі ці стани присутні у суспільстві одночасно, хоча б один з них обов'язково домінує.
Гармонія - це відношення співробітництва, взаємодопомоги, в ході яких знаходяться оптимальні форми і методи вирішення протиріч.
Дисгармонія - це розвиток соціальної системи чи якоїсь з підсистем за рахунок нерівності, ущемленні політичних, економічних, культурних та інших прав тої чи іншої соціальної верстви, групи, класу.
Конфлікт - це загострення протиріч, їхньої напруженості до найвищої форми чи стадії. Без певної гармонії за межами предмета суперечності, конфлікту, яка якоюсь мірою врівноважує його дію, системи чи підсистеми, що ведуть боротьбу поміж собою, можуть навіть взаємно знищити одна одну, а в глобальному конфлікті - згубити цивілізацію.
Сутність політичного конфлікту - це різке порушення балансу політичних зв'язків і відносин, що склалися у суспільстві в результаті неспівпадіння інтересів і цілей різних соціальних класів, верств, груп, політичних сил, їхньої боротьби за реалізацію цих інтересів.
Політичний конфлікт складається з таких компонентів.
v учасники, сторони;
v характер конфлікту;
v просторово-часові параметри;
v етапи та інтенсивність;
v наслідки та результати.
Кожній політичній системі властива своя ієрархічна структура політичних статусів: одні панують - інші підкоряються, одні приймають політичні рішення - інші ні, одні користуються довірою з боку підлеглих - інші її не мають. Ступінь нерівності цих політичних статусів визначає масштаби і глибину політичних конфліктів у будь-якому суспільстві. Таким чином, політичні конфлікти відбивають об'єктивні протиріччя, які існують у суспільстві, що виявляється в розбіжності статусів суб'єктів політики, їхніх рольових призначень і функцій, інтересів і потреб у владі, можливостей у виборі засобів, форм і методів ведення політичної боротьби.
Конфлікти дають нам сигнал про соціальні негаразди, зростання невирішених соціальних і політичних протиріч. В цілому вони є своєрідним інструментом стабілізації і прогресу соціальної та політичної системи. Різнорідні конфлікти здатні попередити глобальний конфлікт суспільства, зберегти його від руйнації. Специфіка прояву політичних конфліктів визначається досить складним співвідношенням об'єктивних і суб'єктивних чинників. Тому політологи не мають спільної точки зору щодо причин їх виникнення.
Марксисти вирішальною причиною соціальних і політичних конфліктів вважають нерівноправні умови задоволення політичних, економічних, духовних та інших потреб різних суспільних груп, грубе порушення принципу соціальної справедливості.
Західна соціологія і політологія схиляються до абсолютизації чисто суб'єктивних, переважно психологічних боків конфліктів. Такі відомі вчені, як М. Вебер, Дюркгейм взагалі вважають політичні конфлікти явищем вторинним, яке не має об'єктивних підстав, а тому вони є аномалією, можуть при бажанні легко вирішуватися. На практиці, на жаль, вирішуються дуже важко.
Визнаючи матеріальну основу політичних конфліктів вирішальною причиною їх виникнення, все ж таки не будемо ігнорувати і суб'єктивні, зокрема і психологічні, їх особливості. Адже конкретними причинами політичних конфліктів, окрім чисто соціальних, є і розходження поглядів по відношенню до базових цінностей та ідеалів, що склалися у суспільстві, і неприйняття великими соціальними групами змін у суспільному устрою, політичному режимі та ін. Політичні конфлікти часто-густо породжуються непорядними методами боротьби за владу, все частіше вони провокуються зовні держави.
Досить серйозними причинами є надмірна політизація, часто створена навмисно, деяких соціальних конфліктів, що типово і для сучасної України. Цей чинник значно загострює соціальні конфлікти навіть в тих випадках, коли для того немає вагомих підстав. Серед такого роду конфліктів особливо небезпечні етнонаціональні конфлікти.
Суб'єктивні, зокрема, психологічні, емоційні особливості конфліктів широко використовуються у політичних провокаціях, яких, на жаль, чимало і в Україні. Політичні провокації використовують всі суб'єкти політики, але перш за все ними зловживає державна влада, якщо складається несприятлива для неї обстановка. Метод провокації в політичній боротьбі відомий з давніх давен. Визначимося в її сутності.
Політична провокація - це методи, прийоми політичного протиборства, котрі включають в себе спеціально підготовлені акції підривного характеру з метою визвати відповідні дії з боку супротивника і використання їх для дестабілізації суспільства, дискредитації політики держави чи партії, її лідерів, політичних діячів, дезінформації супротивника і населення і особливо для виправдання насилля у політичній боротьбі, зміщення політичного режиму з демократичних засад до авторитарних. В останньому випадку ці дії представляють як вимушені.
Форм політичних провокацій безліч: терор, однобічне порушення міжнародних договорів, підбурюючі заяви, відверта підтримка і фінансування деструктивних сил, терористичних організацій, воєнні провокації і багато інших. Особливо відзначаються цими методами політичної боротьби політичні і владні структури США, останнім часом все відвертіше і нахабніше.
Політичним конфліктам притаманні специфічні риси:
v не всі протиріччя досягаються стану конфлікту. Він з'являється, коли протиріччя зачіпають життєво важливі інтереси суб'єктів;
v конфлікт, на відміну від протиріччя в стані гармонії і навіть дисгармонії, приховати неможливо, хоча він і проходить певну скриту стадію зародження;
v політичні конфлікти завжди мають серйозні соціальні причини, тому у випадку їх ігнорування мають властивість швидкої ескалації;
v найчастіше за все, хоча б однією з сторін, старанно приховуються дійсні причини конфлікту і наміри з метою прикрити непорядні цілі, нечесні методи їх досягнення. Горбачов, наприклад, мету ліквідації соціалістичного устрою в СРСР прикривав „турботою” про його вдосконалення;
v часто політичні конфлікти носять відверто деструктивний характер. Навіть самі демократичні режими здатні нагнічувати обстановку в суспільстві заради досягнення корисливих цілей правлячої еліти;
v внутріполітичні конфлікти все частіше пов'язуються з станом геополітичної ситуації, провокуються, заохочуються і фінансуються зовні іншими державами. Тому нерідко вони поширюються за межі держави, зростають до рівня міжнародних (Югославія);
v у політичних конфліктах висока ступінь емоційної компоненти.
Різноманітність і складність політичних конфліктів породжує і множину критеріїв їх класифікації. Назвемо лише деякі з них.
По зоні розповсюдження: внутрішні і зовнішні, в іншому варіанті - глобальні, регіональні, міждержавні, загальнодержавного рівня, місцеві.
По суб'єктам конфлікту: класові, етнічні, конфесійні (релігійні), міжпартійні, між владою і опозицією (партіями, суспільно-політичними організаціями), між центральною владою і місцевим самоуправлінням; між державами, між воєнно-політичними блоками держав тощо.
По іншим ознакам: короткочасні і довготривалі, неантагоністичні і антагоністичні (непримиримі, завершуються, як правило, загибеллю однієї з сторін); конструктивні і деструктивні; несистемні (часткові) і системні, які охоплюють не локальні, обмежені сфери суспільно-політичних відносин, а всю їх систему в цілому і їх вирішення неможливе без зміни політичного курсу, а то й повної заміни суспільного устрою.
Цікаву, просту і універсальну типологію, придатну для класифікації як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів по критерію їх вияву і формам походження запропонував американський вчений М. Дейч.
v (перший тип). Дійсний конфлікт. В ньому зіткнення корінних інтересів існує об'єктивно, учасники цілком усвідомлюють його причини і цілі.
v (другий). Випадковий („умовний”) конфлікт. Він визваний збігом випадкових обставин, або навмисне спровокований, не має серйозних підстав, його сутність учасники навіть не усвідомлюють.
v (третій). Хибний, неправдивий конфлікт, що виник без будь-яких об'єктивних підстав, часто-густо із-за непорозумінь. Проте вони можуть сприйняти нові настанови і цілі, перетворитися в дійсні.
v (четвертий). Зміщений конфлікт - по зовнішньому сприйняттю причини конфлікту лише опосередковано пов'язані з дійсними, або дійсні причини мають вираз в якість нечіткій символічній формі.
v (п'ятий). „Невірно приписаний” - конфлікт приписується, нерідко навмисно, не тим сторонам, між якими він протікає.
v (шостий). Прикритий або прихований (латентний) конфлікт. В силу об'єктивних причин він має місце, але зовні не виявляється, люди можуть не помічати його.
Для подальшого аналізу нашої проблеми необхідно знати і типи взаємовідносин поміж учасниками конфлікту: конкурентний - в ході конфлікту його суб'єкти постійно поновлюють позиційне відношення один до одного; індивідуалістичний - крайньою мірою один з учасників намагається одержати однобічні переваги, ігнорує право і інтереси противника; кооперативний - готовність суб'єктів сумісно шукати вихід з конфлікту.
У найзагальнішому вигляді конфлікти можна поділити на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні.
Особливе місце серед видів внутрішньополітичних конфліктів належить, класовій боротьбі - міжкласовим конфліктам. Класова боротьба - це боротьба між класами, інтереси яких не збігаються або суперечать одні одним. Нині по-різному оцінюють місце і роль класової боротьби в розвитку суспільства. Але історія, весь хід розвитку людського суспільства беззаперечно доводять наявність такої боротьби, таких конфліктів, які відігравали і відіграють відповідну роль у прогресивному розвитку суспільства. Історія знає різні форми класової боротьби. Особливе місце в міжкласових внутрішньополітичних конфліктах належить таким їх видам: повстання, путч, заколот, переворот, змова, громадянська непокора, політичний страйк.
Повстання - масовий відкритий збройний виступ певного класу або соціальної групи проти існуючої влади, панівних класів і груп, національного й релігійного гноблення. Найгостріша форма його - збройне повстання. Повстання характеризується тим, що панівні класи не віддають владу без опору, вдаються до насильства. Збройним повстанням часто починається революція (взяття Бастилії, жовтневий переворот у Петрограді). Збройне повстання може бути правомірним лише тоді, коли немає ніякої можливості завоювати владу мирним шляхом.
Путч - специфічна форма збройної боротьби за владу, яка спирається на військових, на частину збройних сил, що виступають безпосереднім інструментом захоплення влади або засобом психологічного тиску на уряд, на підтримку вимог його повної відставки і передання влади військовим. За механізмами захоплення влади путчі близькі до палацових переворотів. Для них характерні тенденції до утвердження тоталітарних форм правління, створення горизонтальних і вертикальних воєнізованих структур управління для контролю за ситуацією в країні і для боротьби з інакодумцями. Оскільки путчисти не мають широкої підтримки в масах, вони використовують репресивні заходи. Характерним для них є намагання поставити армію у привілейоване становище в суспільстві й забезпечити тим самим її лояльність до нової влади.
На відміну від заколоту, путч не може перерости в масове збройне повстання проти старої влади. Путчем може бути і спроба перевороту.
Заколот - збройний виступ ворожих державній владі сил, спрямований на захоплення влади, зміну форми правління або відокремлення частини території. Заколот має ширшу соціальну базу, ніж путч, проте за рівнем розмаху і залучення мас він не досягає значення збройного повстання, хоч в умовах всебічної кризи суспільства може перерости в нього. Заколот може мати як прогресивну, так і консервативну спрямованість.
До насильницької форми зміни державної влади відносять і переворот, внаслідок якого політичне управління країною переходить до рук представників армії. Характер перевороту, його політична спрямованість залежать від того, які сили - прогресивні чи реакційні - і з якою метою здійснюють його, інтереси якого класу вони відстоюють.
До внутрішньополітичних конфліктів належить і змова, під якою розуміють таємну угоду вузького кола осіб про збройний виступ з метою посилити або повалити владу, підірвати існуючий лад. Змова військових переважно чиниться реакційними соціальними прошарками, які не можуть розраховувати на підтримку народних мас. Демократичне суспільство, як правило, виключає змову як форму боротьби за владу.
Для демократичного суспільства прийнятною є така форма конфлікту, як громадянська непокора, яка може проявлятись у різноманітних формах: ненасильницький виступ якоїсь соціальної групи чи партії проти суспільно-політичного порядку, проти існуючих соціальних норм (правових, морально-етичних правил людського співжиття). Громадянська непокора проявляється мітингами, демонстраціями, політичними страйками, а також протистоянням урядові.
Політичний страйк - найвища форма страйкового руху. Він проявляється в колективній відмові страйкарів продовжувати роботу аж до задоволення їхніх політичних вимог. Політичний страйк може супроводитися демонстраціями, сутичками з урядовими військами, з поліцією чи міліцією. Політичні страйки бувають локальними і загальними (охоплюють одну або більше галузей економіки), національними (у масштабах усієї країни) і міжнародними.
Другу велику групу конфліктів становлять зовнішньополітичні (міжнародні) конфлікти. Залежно від сутності, змісту і форми конфлікту, мети його учасників, застосовуваних засобів, втягування інших або вихід діючих учасників, індивідуального перебігу і спільних міжнародних умов розвитку конфлікт може проходити різні фази. Фази конфлікту здатні спресовуватись у часі, зливатись або розпадатися на дрібніші.
Першою фазою міжнародного конфлікту є економічне, ідеологічне, міжнародно-правове або тільки дипломатичне ставлення сторін до певної суперечності чи групи суперечностей, які виражені в конфліктній формі.
Другою фазою конфлікту є визначення своїх інтересів, цілей, стратегії та форм боротьби за вирішення об'єктивних чи суб'єктивних суперечностей з урахуванням свого потенціалу і можливостей застосування мирних чи немирних засобів, використання союзників, оцінка загальної внутрішньої і міжнародної ситуації.
Третя фаза пов'язана із втягуванням у конфлікт у тій чи тій формі інших держав.
Четверта фаза - наростання боротьби до найвищого політичного рівня - міжнародної політичної кризи, яка охоплює не тільки держави, що конфліктують, а й цілі регіони. На цій фазі вже можливий перехід до практичного застосування військової сили.
П'ята фаза - міжнародний збройний конфлікт, завершенням якого є перемога однієї із сторін або переговори.
Економічні, політичні, ідеологічні, територіальні, національно-релігійні та інші суперечності мають безпосереднє відношення до міжнародних конфліктів. Такі суперечності можуть виступати як об'єктивна основа, причина і рушійні сили конфліктів. Реально існуючі суперечності знаходять пряме чи спотворене відображення в сутності і в типі конфлікту, в інтересах, стратегії, тактиці і в засобах здійснення його державами, політичними силами, у зовнішніх умовах розвитку міжнародного конфлікту.
Таким чином, політичні конфлікти відіграють велику роль у політичному житті суспільства, є важливим чинником його стабілізації і розвитку. Разом з тим, конфлікти можуть відігравати і деструктивну роль, якщо вони вчасно не усуваються.
Ефективність усунення конфлікту безпосередньо залежить від ступеня контролю та управління ним. Необхідно враховувати важливу обставину: контролювати конфлікти намагаються не лише зацікавлені в його усуненні суб'єкти політики, але й ті сили, які зацікавлені в його перманентному (неперервному) загостренню або консервації з метою створення ситуації, яку можна було б використати у своїх цілях в майбутньому. Частіше за все це зовнішні, або внутрішні сили, при підтримці зовнішніх.
Але в більшості випадках домінує намагання усунути конфлікти. Для цього необхідно враховувати в якому стані (на якій стадії) знаходиться конфлікт.
Стадії конфлікту
v Латентна (прихована) - це період зародження конфлікту.
v Зростання напруги - власне, виникнення конфлікту.
v Визрівання конфлікту - на цій стадії можливе його вирішення.
v Стадія антагонізму (кризи) Врегулювання вкрай утруднено, сторони конфлікту можуть перейти до силових засобів боротьби - терор, громадянська війна, у міжнародних відносинах - погроза війною, або війна. и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.