На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Сутнсть полтичної деологї - системи концептуально оформлених полтичних, правових, релгйних уявлень, поглядв на полтичне життя, яка вдбиває нтереси, свтогляд, деали, умонастрої людей. Консерватизм, лбералзм, фашизм, як полтичн деологї.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ. ОСНОВНІ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕЧІЇ СУЧАСНОСТІ
Слово "ідеологія" вперше було вживано у 1796 р. французьким філософом і економістом Дестютом де Трасі, який визначив його як нову науку, що вивчає людську свідомість в усіх її аспектах. Найчастіше під цим поняттям розуміється система цінностей чи поглядів, визнаних як факт чи істина окремою групою людей, в яких відображається і оцінюється ставлення людей як один до одного, так і до тієї або іншої дійсності.
Сукупність же політичних інтересів, ідей, програм та політичних відносин певного класу (групи) з іншими соціальними спільнотами дозволяє ввести в ужиток окремо поняття "політична ідеологія" .
Політична ідеологія (від грец. ідеа - поняття і Іоgоs - вчення) - це система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, філософських уявлень, поглядів та ідей на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.
Особливістю політичної ідеології є те, що вона створюється діяльністю певних сил - теоретиків, політичних діячів, учених, які представляють інтереси того чи іншого класу або соціальної групи. Народні ж маси, різні соціальні спільноти безпосередньо участі у цих процесах не беруть, хоча їхні інтереси, уявлення про суспільно - політичне життя є визначальним фактором і найважливішим поживним ґрунтом для її формування.
Політична ідеологія як особлива форма суспільної свідомості, як специфічний вид ідеології має свою внутрішню структуру, котра являє собою комплекс окремих елементів, а саме: ідей, гіпотез, концепцій, теорій, ідеалів, гасел, програм політичного розвитку
Головним для її збереження структури і забезпечення її функціональної дієвості є системність, скоординованість дій, несуперечливість змісту її елементів, логічна і смислова впорядкованість зв'язків і відносин між ними, політична стабільність.
Первинним, вихідним елементом політичної ідеології є політична ідея, яка в сучасній політологічній літературі розуміється як форма відображення політичної дійсності, як результат осягнення думкою предмету пізнання - політичного процесу. Вона виступає своєрідним "містком" переходу від думки до дії, від свідомості до активності.
Важливим етапом для політичної ідеї є її поступовий перехід в політичну гіпотезу. Цей етап є завжди надзвичайно складним, оскільки факти, які слугують відправним моментом при формуванні гіпотези, не будучи оформлені в цілісну систему знання, продовжують залишатись лише матеріалом для її вироблення. Наукова гіпотеза опирається на результати спостереження та експерименту, розробники намагаються узгодити її не лише з відомими фактами суспільного розвитку, а й теоретичними принципами, що перевірені практикою. Однак є чимало гіпотез, які невірно, часом однобоко тлумачать відомі факти і штовхають до помилкових висновків.
Кожна наукова гіпотеза не має самодостатнього значення, а тому прагне "пережити себе", вчасно самоліквідуватися, поступово або якісним стрибком перетворитись у концепцію політичного розвитку.
Політична концепція - це форма знання, в якій змістовно виражене цілісне розуміння об'єкта пізнання. Вона включає в себе відповідну методологічну і логічну базу, поняття, що розкривають шляхи застосування політичного знання до політичної дійсності. Це ще не до кінця достовірна теорія, в ній відбувається лише суттєве поглиблення знань, в тому числі і у вигляді догадок та помилкових узагальнень.
Найважливішим системотворчим елементом внутрішньої структури політичної ідеології є політичні теорії, які становлять логічно струнку систему взаємопов'язаних принципів, закономірностей політичного розвитку і методів, способів доведення істинності знання, за допомогою якої описуються сутнісні характеристики ідеалізованих об'єктів, концептуальних структур і моделей, одержаних в результаті досліджень об'єктивної реальності - суспільств, держав, соціальних груп, партій, громадських організацій, політичних поглядів і дій.
До структури політичних ідеологій невід'ємною частиною входять також політичні ідеали та політичні гасла.
Політичні ідеали - це уявлення політичного суб'єкта про дальшу досконалість політичного устрою суспільства. Найважливішими їх характеристиками є: 1) властива їм особливість випереджуючого відображення дійсності на основі передбачення, прогнозу; 2) політичний ідеал активно впливає на розвиток суспільних відносин, свідомість і світогляд людей, виступає критерієм оцінки їх політичної діяльності.
Політичні гасла - заклики, які в короткій формі відображають керівні ідеї, завдання, вимоги, директиви політичних перетворень. Вони демонструють привабливість політичного ідеалу, шляхи і форми його реалізації. На всіх етапах політичного розвитку політичні гасла покликані відповідати реальності, вони не можуть "застигнути", стати "вічними", оскільки в іншому випадку перестають бути привабливими.
Найбільш вагомим елементом політичної ідеології, засобом її матеріалізації є програма політичного розвитку, яка включає в себе всі вище названі елементи: ідею, гіпотезу, концепцію, теорію, ідеал, гасло.
Політична програма - це пропонований план діяльності класу, соціальної групи, партії щодо реалізації їх політичних інтересів. У ній в упорядкованій формі теоретично обґрунтовуються основні позиції в політичній сфері, викладається послідовність дій в теперішньому і майбутньому залежно від цілей, що стоять перед політичним суб'єктом, обґрунтовуються завдання щодо завоювання або утримання політичної влади, визначаються форми і методи реалізації пропонованих політичних перетворень. Це форма існування теоретичного знання і форма взаємозв'язку теорії та практики політичного розвитку.
В сучасних умовах політична ідеологія не тільки одна з організаційних, регулюючих систем, що корегують, спрямовують життя суспільства й людини, але й безпосередньо зв'язана функціонально з політичною системою суспільства, політичним режимом держави, політичною культурою та етикою. Без розгляду і врахування взаємозв'язків названих структурних одиниць політичної ідеології з різними системами політичних поглядів неможливо зрозуміти сутність таких політологічних феноменів, як політичне буття, політична діяльність, політична свідомість, політична партія, політичні інститути.
Політична ідеологія набуває особливої актуальності у зв'язку із утвердженням в суспільстві ідейного і політичного плюралізму, появою політичної опозиції, що породжує конкуренцію і суперництво різних ідеологій.
Правильно сформульовані політико-ідеологічні доктрини із-за таких умов дають змогу розробити адекватні підходи до певних соціальних процесів, проблем внутрішньої і зовнішньої політики, які мають місце у суспільстві. Реалізація ж кожної з них об'єднує прагнення певних суспільних сил до завоювання та вмілого використання влади, підпорядкування собі громадської думки, чітких дій від своїх прихильників.
Політична ідеологія в кожному суспільстві виконує чимало важливих функцій: захисну, пізнавальну та соціально-регулюючу.
Захисна функція, зокрема, передбачає захист інтересів та ідеалів певного класу (групи). В ній теоретично осмислюються і формулюються становище та потреби цих спільнот, що сприяє втіленню їхніх інтересів у життя, виробленню відповідних їм типів мислення, поведінки і програм політичної діяльності. Державною (офіційною) ідеологією кожної країни є ідеологія економічно і політично пануючого класу. Однак на сучасному етапі цивілізації все більше віддається перевага загальнолюдським цінностям та інтересам, а не сфері ідеологічної боротьби, яка дедалі звужується і все менше поширюється на політичну діяльність. Відбувається поступовий процес деідеологізації свідомості, що дає можливість кожному громадянину бути захищеним щодо вибору своєї власної ідеології.
Пізнавальна функція допомагає громадянам озброїтись необхідними знаннями про політичну дійсність, сприяє зростанню їхньої політичної культури. Однак політична ідеологія не завжди адекватно відображає реальність, часто виявляє упередженість. На відміну від "чистої" науки, яка шукає тільки істину за допомогою різних наукових методів пізнання, вона дбає ще й про захист інтересів та ідеалів класу, певного режиму, тощо. До того ж їй бракує об'єктивних методів пізнання, її носії часто оперують ритуально-догматичними стереотипами апробація яких у кращому разі здійснюється здоровим глуздом, а частіше - корпоративними інтересами суб'єктів. Тому не дивно, що політична ідеологія на догоду тим, кого захищає, нерідко висвітлює політичні явища і процеси упереджено, однобічно, а то й їх фальсифікує.
Соціально-регулююча функція сприяє формуванню і координуванню відносин між соціальними спільнотами за певними принципами, безпосередньо впливає на реалізацію наявних соціально-економічних, політичних та інших програм розвитку суспільства, на політичну активність і соціальний вибір громадян.
У світовій науковій літературі є кілька критеріїв класифікації політичних: ідеологій. Так, в залежності від втілення в ідеології реальних соціальних чи політичних інтересів називають прогресивні, ліберальні, націоналістичні, шовіністичні та інші ідеології. Марксисти ж в основу класифікації кладуть класовий критерій, в результаті чого політичні ідеології поділяються на буржуазні, дрібнобуржуазні і пролетарські. Є класифікація за світоглядним принципом - матеріалістичні, ідеалістичні, релігійні, марксистські і неомарксистські.
Найчастіше сучасні дослідники застосовують шкалу визначень політичних ідеологій за ознаками партійності, а саме: комуністичні, соціал-демократичні, консервативні, ліберальні і фашистські, які і є предметом нашого поглибленого розгляду та аналізу.
Віддаючи перевагу при класифікації політичних ідеологій ознакам партійності, ми керувалися тим, що політичне життя не мислиме без політичних партій, котрі є важливим елементом політичної системи, одним із основних компонентів громадянського суспільства, ареною змагання політичних курсів, ідей, які виражають інтереси різних суспільних груп.
Визначені для розгляду і аналізу політичні течії (комуністична, соціал-демократична, консервативна, ліберальна, фашистська) мають, звичайно, свої особливості та форми вияву в різні епохи і періоди історичного розвитку. Кожній з них відповідає суспільно-політична думка, різноманітна діяльність її носіїв, організаційні структури, через які вони реалізуються, відображають структуру політичних сил того чи іншого суспільства, яке бореться за реалізацію поставленої мети.
Цілком очевидно, що кожна політична сила ( партія чи блок партій) матимуть суспільно-значимий результат своєї діяльності лише за умови, якщо їх політико-ідеологічні доктрини будуть найбільш привабливими і зрозумілими більшості громадян тієї чи іншої країни.
Однією із політико-ідеологічних доктрин є комуністична ідеологія (комунізм - лат. загальний), яка передбачає влаштування суспільства на основі принципів колективізму, соціальної рівності та соціальної справедливості. Основні джерела цієї політичної течії виходять від утопічного соціалізму Т.Мора і Т.Кампанелли, а згодом філософів А.Сен-Симона, Ш.Фур'є, Р.Оуена. Визначальний вклад у формування ідеології наукового комунізму було зроблено К. Марксом, Ф. Енгельсом та В.Леніним.
Принципове значення для розвитку наукового комунізму має „Маніфест Комуністичної партії" К. Маркса і Ф. Енгельса, в якому викладено найважливіші ідеї наукового комунізму -- про історичну роль робітничого класу як могильника капіталізму і будівника комунізму, соціалістичну революцію і диктатуру пролетаріату, комуністичну партію як політичний авангард робітничого класу.
Сформульовані К. Марксом і Ф. Енгельсом теоретичні положення про соціалізм і комунізм лягли в основу вчення В.І.Леніна про нове суспільство. Ці положення він розвинув далі, обґрунтувавши ідею гегемонії пролетаріату в буржуазно-демократичній революції і революційному русі в цілому, втіливши у життя ідею своїх попередників про особливу роль і місце пролетарської партії при завоюванні політичної влади в Росії, про дві фази комуністичного суспільства.
Комуністичні революції у XX сторіччі перемогли в Росії, країнах Східної Європи, на Кубі, Китаї, Північній Кореї, деяких країнах Африки і Азії. "У XX столітті, - говорив папа Іоанн Павло П у одному із своїх інтерв'ю, - комунізм мав успіх як реакція на певний тип розгнузданого, дикого капіталізму. Природно виникла реакція, яка поширилася вглиб і вшир і набула великої популярності у народу, причому не тільки серед робітничого класу, а й серед інтелігенції".
Життя підтвердило однак, що марксизм-ленінізм як політична доктрина не зумів перебороти певних елементів утопізму і ідеологізованості. Не підтвердились, зокрема, прогнози В. Леніна щодо перемоги світової соціалістичної революції, побудови комунізму в окремо взятій країні. Мала місце нетерпимість до інших політичних думок та позицій. Не досить ефективною виявилася економічна модель соціалізму.
Відчутний удар ідеології марксизму-ленінізму було спричинено відсутністю в комуністичному русі належної єдності щодо наявності існуючих проблем та розбіжністю у підходах про шляхи їх вирішення.
Так, у 20-30 роках XX ст. у західній соціально-філософській думці з'явилася така політична ідеологія як неомарксизм, злет якої прийшовся на 60-70 роки (рух "нових лівих"). Обвинуваючи робітничий клас у втраті революційності, ліворадикальні сили - "нові ліві" проголосили єдиною революційною силою маргінальні верстви, по суті, дрібну буржуазію. Прихильникам цієї ідеології був властивий непомірний нігілізм, політичний екстремізм, концепція фаталізму капіталістичної цивілізації, критичне ставлення до радянської моделі побудови соціалізму тощо.
У 30-их роках XX ст. Мао Цзе-дун всупереч марксистсько-ленінській ідеології проголосив, що комуністична партія Китаю у боротьбі за владу повинна спиратися не на робітничий клас, а на найбідніше селянство та партизанські методи ведення революційної війни. В кінці 60-их років китайцями був запропонований радикальний курс прискорення модернізації та індустріалізації своєї економіки ("Великий стрибок", 1958) та руйнування традицій у духовній сфері ("Культурна революція", 1966).
Спроба побудови соціалізму в Китаї форсованими методами повернулася невдачею та глибокою соціально-економічною кризою. Згодом помилки Мао Цзе-дуна були виправлені і економіка країни стала успішно розвиватися, опираючись на власну концепцію побудови соціалізму з китайською специфікою. Нині КНР - ведуча країна світу.
У 40-50 роках XX ст. після розгрому фашистської Німеччини та визволення Югославії, лідер югославських комуністів Й.Б.Тіто запропонував свою теорію побудови соціалізму, основану на децентралізації управління, дебюрократизації та введення робітничого самоврядування. Альтернативний шлях до соціалізму робив політичну систему в СФРЮ більш демократичною, аніж в інших країнах, хоча бажаних результатів досягнуто не було. Крайнім проявом у 60-70 роках ХХ ст. немарксистської ідеології стали діяльність "червоних кхмерів" у Кампучії, "червоних бригад" в Італії, інших країнах світу, що і привело рух "нових лівих" до поразки, завівши їх в тупик лівого екстремізму та міжнародного тероризму.
3 початку 90-х років лівий радикалізм зазнає істотних змін. Ліві радикали все більше розривають з екстремізмом, ультралівою фразеологією. Розуміння гуманного, справедливого суспільства окремі з них зводять до самовдосконалення особистості, революції в особі, боротьби з гріхом, інші вважають, що одним із шляхів звільнення трудящих можливе завдяки здійсненню "сексуальної революції", в результаті чого гегемоном соціальної революції має бути молодь. В окремих ліворадикальних концепціях проявляється негативне ставлення до будь-яких масових політичних організацій, проголошуються усунення будь-якої з форм державного контролю над економічним і політичним життям країни.
Незважаючи на кризу, яка має місце в сучасному комуністичному русі, ця політична течія не втратила свою актуальність і привабливість. Об'єктивно оцінюючи як її безсумнівні достоїнства ( в першу чергу теоретичні концепції), так і її слабкі сторони, заслуговує на увагу висловлювання відомих німецьких вчених Г.Вуте і X. Юнкер щодо оцінки теоретичної спадщини К.Маркса. "Существенные элементы творения Маркса, - пишуть вони, - входят в настоящее время в состав современного социально-научного знания. И кто пытается объяснить современные общественные явления и общество в целом без Маркса, тот невежда. Но кто пытается объяснить общество только на основе Маркса, тот тоже является таковым".
Незаперечними є соціально-економічні досягнення соціалізму, які були здобуті на терені колишнього Радянського Союзу, інших країнах під керівництвом партій, які сповідували комуністичну ідеологію. Адже у економічно відсталій аграрній країні, якою була Росія до Жовтневої революції, в обстановці ворожого оточення, у стислі строки було здійснено індустріалізацію, ліквідовано безробіття і масову неписемність, введено безплатну освіту, охорону здоров'я, державне забезпечення житлом тощо. Велика робота в цьому напрямку була проведена і в Україні.
Досить впливовою в сучасному світі є соціал-демократична ідеологія, сутністю якої є ідеал устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці на основі соціально-забезпеченої свободи особистості. У політичній науці існують два найпоширеніші тлумачення соціалізму - з позиції марксизму і з погляду соціал-демократії.
Марксистська концепція соціалізму розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму - суспільно-економічну систему, що безпосередньо йде на зміну капіталізму після завершення революційного перехідного періоду і характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідною роллю робітничого класу, здійсненням принципу "від кожного за здібностями, кожному за працею", відсутністю експлуатації людини людиною, забезпеченням соціальної справедливості.
Соціал-демократія - як політична ідеологія активно виступає за здійснення в усіх сферах життя суспільства ідей демократичного соціалізму, ідеологічною основою якого є тра и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.