На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Лдерство як один з елементв механзму регулювання вдносин ндивдв, соцальних груп та нститутв у сфер полтики. Три аспекти феномену лдерства: сутнсть, обумовлена соцальними потребами, роль лдерства у полтичних системах та його типологя.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
Реферат
з дисципліни: "Політологія"
Політичне лідерство

Зміст контрольної роботи

    1. Лідерство як соціальний феномен 3
      2. Визначення лідерства 7
      3. Теорії і концепції лідерства 9
      4. Типи лідерства 11
      5. Лідери і стиль поведінки 14
      6. Культ особи 16
      7. Функції лідера 19
      8. Політичне лідерство в Україні 21
      Список використаної літератури 24

1. Лідерство як соціальний феномен

Лідерство присутнє там, де є влада, організація і люди. Не можна стати лідером в ізольованому від інших середовищі. Слово "лідер" (англ. leader) означає "ведучий", а це передбачає існування "ведених". Всередині еліти окремі її представники відрізняються від інших явно більшим впливом на суспільство і своїх колег. Виникає необхідність визначення відмітних властивостей лідера, які можна подати в такому визначенні: лідер є особа, яка здійснює постійний і вирішальний вплив на суспільство, державу чи організацію. В цій дефініції наведені три масштаби впливу лідера. Інші ступені впливу на навколишнє мікро - і макросоціальне середовище не роблять особу лідером.

Інститут лідерства покликаний до життя появою складних за своєю організацією систем, які ґрунтуються на взаємодії різнорідних і протилежних соціально-економічних, політичних і духовних інтересів та їх носіїв (індивідів, груп, організацій). Лідерство пов'язане з пошуком оптимальних і ефективних способів управління соціальними процесами.

Політологія розглядає лідерство як один із найважливіших елементів механізму регулювання відносин індивідів, соціальних груп та інститутів у сфері політики і досліджує цей феномен у трьох основних аспектах:

сутність лідерства, яке обумовлене соціальними потребами;

роль лідерства у функціонуванні політичних систем;

типологія політичного лідерства.

Інтерес до лідерства і усвідомлення цього соціального, а точніше, соціопсихологічного феномена сягає античних часів. У Конфуція лідерство закладене в його патріархальній концепції держави та є ієрархізованим "згори-вниз". За принципом "виправлення імен" кожен отримував своє місце в соціальній системі відповідно до реальності, кожен отримував своє ім'я відповідно до статусу, що має. Безумовним лідером виступав Імператор - Син Неба, правитель Піднебесної. Далі йшли "кращі", "вищі", "старші" і т.д.

Згідно з Платоном, лідером є природжений філософ, оскільки він привносить ідеальне в земні форми буття і тому виступає дійсним творцем історії. Геродот, Плутарх, Ксенофонт, Светоній вбачали в монархах, героях і полководцях справжніх вершителів історичних доль народів. У "Паралельних життєписах" Плутарх на великому фактографічному матеріалі розвинув платонівську традицію зображення ідеального образу лідера. Светоній у праці “Життя дванадцяти цезарів” поклав початок традиції зображення зворотного боку політичного лідерства і навів образні порівняльні характеристики римських імператорів.

В античності і середньовіччі переважала ідея богообраності лідерів на відміну від простих смертних. Н. Макіавеллі переніс проблему політичного лідерства зі сфери уявного і бажаного в площину реальних соціальних відносин. У трактаті "Володар" і в праці "Роздуми про першу декаду Тіта Лівія" він визначив природу, функції і технологію лідерства, заклавши цим основи подальших досліджень у цій галузі. Н. Макіавеллі дав узагальнений образ лідера як правителя, який згуртовує і презентує все суспільство, реалізує свою владну енергію для підтримання соціального порядку. Його рекомендації стали своєрідним дороговказом у хащах політики для плеяди лідерів наступних поколінь.

В основі лідерства, за Макіавеллі, лежить прагнення до влади, а володіння владою означає здобуття багатства і привілеїв. Він з прагматичних позицій оцінює притаманне будь-якому індивіду прагнення до влади. Ця властивість не пов'язана з особистими чеснотами чи недоліками, а діє подібно об'єктивному закону, який не залежить від волі і свідомості людей. Правитель, який прагне успіху, повинен враховувати психологію оточення: сила на стороні лідера, коли він знає особливості способу мислення, моральні принципи, достоїнства і вади людей.

Функції лідера, згідно з Макіавеллі, обумовлені його рольовим статусом у суспільстві: це забезпечення стабільності, інтеграція різнорідних інтересів в ім'я цілісної держави, мобілізація громадян на здійснення загальнозначущих інтересів.

Технологія лідерства в нього синтезує вміле поєднання заохочення і покарання; він створив оригінальну "рецептуру" і дозування обох технологій. Заохочення ефективні лише у випадку виконання свого призначення, їх доцільно роздавати "малими дозами". Покарання, навпаки, краще застосовувати у "великих дозах".

В узагальненому вигляді теорія лідерства Н. Макіавеллі ґрунтується на чотирьох змінних:

влада лідера базується на підтримці його прибічників;

у взаємодії "правитель - піддані" обидві сторони повинні ясно уявляти, що можуть очікувати один від одного;

лідер повинен мати волю до політичного виживання;

правитель за будь-яких обставин має залишатись взірцем для наслідування за своїми особистими якостями.

Н. Макіавеллі виводив характер лідера із взаємодії є правитель - піддані". Мудрий лідер поєднує в собі якості лева - силу і чесність, і якості лисиці - містифікаторство та майстерне лицедійство. Таким чином, його природжені якості доповнюються набутими навичками і властивостями.

Ф. Ніцше дав біологічне обгрунтування феномена лідерства: лідер стоїть вище повсякденності соціального середовища і постає людиною-лідером, надлюдиною. Ніцшеанське вчення про лідерство - це абсолютизація людського прагнення влади, причому утвердження дійсно аристократичного прагнення влади здатне виростити когорту небагатьох, що покликані забезпечити нарощення здорових життєвих начал. "Найдосконаліші" екземпляри, за Ніцше, здатні створити аристократичні держави - теплиці високої культури і сильної породи людей.

Кастовий, ранговий порядок у Ніцше усуває "людей з натовпу" із політики і владних відносин, оскільки вони мають рабське прагнення влади, яке означає інстинкт занепаду і волю до смерті. Він розрізняє в кожному "здоровому" суспільстві три різні, хоча вони й мають взаємний потяг, фізіологічні типи зі своєю власною "гігієною" і сферою застосування:

геніальні люди - деякі (це лідери);

виконавці волі геніїв (напрошується порівняння з Платоном);

маса посередніх людей.

В уявленнях Ніцше про надлюдину відображена дарвінівська ідея про еволюцію біологічних видів.

Французький соціолог Г. Тард (1843-1904) доводив, що основним законом соціального життя є наслідування лідеру його послідовниками. Більшість не здатна до самостійної соціальної творчості. Єдине джерело прогресу суспільства - це відкриття, здійснені ініціативними і оригінальними особистостями.

У марксизмі політичний лідер виступає послідовним, свідомим і вмілим виразником волі класу, тобто відіграє стосовно класу допоміжну, службову роль.

З. Фрейд висунув положення про нерозв'язну суперечність між статевим потягом і цивілізацією. Терміном "сублімація" він позначив процес переключення енергії афективних потягів на мету соціальної діяльності і культурної творчості. При цьому психологічна енергія не витрачається повністю і обертається неврозами, тому найчастіше невротиками бувають неординарні люди.

Неофрейдисти поділяють суспільство на психічно нормальних людей, не здатних до творчості (у цьому полягає парадокс), а лідерів відносять до невротиків. Багато хто з них пережив у дитинстві крах надій і в подальшому компенсував комплекс неповноцінності жорстокою боротьбою за самоствердження і за владу. Історія наводить приклади в особі Робесп'єра, Наполеона, Рузвельта, Сталіна, Гітлера та інших.

2. Визначення лідерства

У політології, навіть за наявності спільності вихідних позицій, лідерство трактується неоднозначно, отримує найрізноманітніші характеристики і знаходиться на межі кількох наук - політології, психології, економічних теорій, антропології тощо.

Феномен лідерства прямо пов'язаний з реалізацією влади в тих чи інших масштабах. Але лідерство - це особливий вид влади, що відрізняється власною специфікою. Лідерство - це персоніфікований епіцентр влади, направлений лише в одному напрямку - згори вниз, а носієм виступає не більшість, а одна людина чи група осіб. Тріумвірат чи дуумвірат у Римській імперії, "тройки" в період сталінізму, "колегіальне" управління епохи Хрущова чи Брежнєва - приклади групового чи псевдо групового лідерства з обов'язковим впливом згори вниз. Заслуговує уваги "колективне керівництво" в СРСР: після смерті В. Леніна воно в само визначилось" у триголовому вигляді - спочатку його здійснювали Зинов'єв, Каменєв і Сталін, потім - Маленков, Берія, Хрущов, їх змінили Хрущов, Булганін, Мікоян, епоха "застою" висунула нову "трійцю" в особі Брежнєва, Підгорного і Косигіна. Конституція СРСР 1977 р. підпирала одноосібного лідера; варто згадати, що лідер якобінців Робесп'єр провів через Конвент закон про пошанування лідера.

Лідерство є не що інше, як управлінський статус із властивою йому обов'язковою функцією прийняття рішень. Така інтерпретація лідерства обумовлена структурно-функціональним підходом до аналізу суспільства як ієрархічно організованої системи соціальних позицій і ролей. Винятковість лідерства полягає в здатності спрямовувати і організовувати колективну поведінку членів суспільства. Будь-яке рішення лідера завжди є доленосним, навіть коли воно не дуже масштабне. Рішення президента СІЛА Ф. Рузвельта в 1933 р. (політика "нового курсу") і рішення генсека М. Горбачова у 1991 р. (розпуск КПРС) - рішення-антиподи. Вони однаково резонували на всі соціальні сфери, але мали протилежний результат.

Лідер В. Ленін зумів переконати своїх колег у 1918 р. піти на принизливий Брестський мир із німецькими імперіалістами. Це рішення врятувало більшовицьку революцію від поразки ззовні.

Політичне лідерство завжди означає вплив на інших людей, причому цей вплив особливий: він є постійним і здійснюється на всю групу, організацію, суспільство; він є пріоритетним, оскільки характеризується односпрямованістю - від лідера до членів групи; він спирається не лише на пряме застосування сили, а перш за все на авторитет. Диктатор, який спирається лише на силу, - це не лідер, так само як і керівник державного рівня, який втрачає свій вплив за вказаними параметрами. Вплив генсека М. Горбачова почав різко падати після подій у Прибалтиці в 1989 р., хоча він продовжував вірити у свою харизму. Лідерство президента Росії Єльцина наприкінці другого терміну президентства обмежувалось в основному стінами Кремля, а президент Білорусі О. Лукашенко, незважаючи на опозиційні настрої в столиці, мав міцну підтримку в "глибинці".

Лідерство в політиці - особливе підприємництво: претендент на статус лідера повинен перш за все самореалізуватись на політичному ринку, який є конкурентним за своєю суттю. Потенційний лідер "пропонує" обміняти себе у вигляді своїх соціальних програм і способів їх здійснення на легітимність "своїх виборців", обмін відбувається за схемою: "товар претендента в лідери" - "керівний пост". Легітимація влади відбувається шляхом реалізації політичної суб'єктності мас, тому лідерство є амбівалентним: з одного боку, це якості лідера, а з іншого - волевиявлення електорату.

Лідер реалізує також символічну функцію, він - символ і політичний еталон певної соціальної спільноти; у першу чергу це стосується загальнонаціонального лідера - монарха, президента в президентській республіці чи прем'єр-міністра в парламентській республіці. Політичне лідерство не передбачає жорсткої і формалізованої системи відносин "панування-підкорення", властивої політичному керівництву. В цьому аспекті лідерство найбільш явно виявляється в суспільствах перехідного типу, коли структурні перетворення вимагають чіткого впорядкування поведінки окремих елементів соціальної системи.

У структурі лідерства чітко виділяються три головні компоненти - індивідуальні риси лідера, ресурси лідера і ситуація, в якій він діє. Справжнє лідерство - це завжди відповідальність за прийняття і здійснення політичних рішень, а тут повинні враховуватись два важливі чинники: принцип відносності і компоненти ефективного лідерства.

Зміст принципу відносності полягає в постійній взаємодії мети, засобів і ситуації. В кожний конкретний момент вони співвідносні один з одним: вибір засобів залежить від ситуації, оцінку результату можна зіставити із засобами, а мета співвідноситься і залежить від засобів і ситуації. І в цьому вирішальна роль залишається за лідером. Раніше розглянуті інтерпретації лідерства дозволяють представити цей феномен у такому синтезованому визначенні: політичне лідерство є постійний, пріоритетний і легітимний вплив однієї чи декількох осіб, які мають владні статуси, на все суспільство, організацію чи групу.

У цьому визначенні подано узагальнену характеристику лідерства, яка вимагає конкретизації в системі відносин "лідер - оточення - середовище. Більш повна характеристика лідерства міститься в ряді теорій і концепцій, які розкривають його окремі специфічні риси.

3. Теорії і концепції лідерства

Теорія рис ґрунтується на з'ясуванні якостей властивих ідеальним героїзованим лідерам. У цій теорії феномен лідерства пояснюється неординарними особистісними якостями лідера. Набір якостей (інтелект, воля, енергія, цілеспрямованість, організаторські здібності тощо) об'єктивно висувають певну особу на авансцену політичного життя.

У факторно-аналітичній концепції диференціюються індивідуальні якості лідера і особливості його поведінки, пов'язані з досягненням політичних цілей. Лідер розглядається з двох точок зору - з побутової і політичної; аналіз взаємодії його якостей з його цілеспрямованою діяльністю дозволяє з'ясувати ”другу природу” лідера, його стильові особливості, що важливо для практичної політики.

Найбільш прагматичною є ситуаційна концепція лідерства. її суть полягає в місткій тезі - "лідер є функція певної ситуації". Тут індивідуальні якості лідера відходять на другий план, а визначним чинником постають конкретні обставини: політична кон'юнктура (кризовий чи стабільний розвиток), національно-державна специфіка, тип політичної системи і культури тощо. В цій концепції пріоритетом є обставини, а лідерські якості відносні. Недолік її полягає в приниженні ролі активності лідера і його вміння зорієнтуватись у певній ситуації і виявити себе в ній з кращого боку.

Більш обґрунтованими видаються положення теорії конституєнтів, яка розглядає феномен лідерства через оточення, його послідовників і конституєнтів (усіх тих, хто взаємодіє з лідером і здійснює на нього вплив). Відносини між лідером і конституєнтами формуються і постають у вигляді ланцюжка взаємопов'язаних елементів: конституєнти - послідовники - активісти - лідер. Вони становлять єдину систему, яка зазнає впливу обставин. Це ніби "віддзеркалена" ситуаційна концепція, оскільки оцінка особистих якостей лідера здійснюється його конституєнтами; вони, а більше всього активісти, вроблять" лідера і цим нейтралізують вплив інших чинників. Ситуацію в цьому випадку визначає оточення лідера.

Психологічні концепції дають психологічне пояснення лідерства. Згідно з 3. Фрейдом, в основі лідерства лежить пригнічене лібідо - переважно несвідомий потяг сексуального характеру. В процесі сублімації він виявляється в прагненні до творчості, в тому числі і до лідерства.

Інтерактивний аналіз є спробою здійснення комплексного дослідження лідерства, він передбачає врахування чотирьох головних аспектів лідерства: рис лідера, його цільових настанов, конституєнтів лідера і системи його взаємодій з конституєнтами. Цей універсальний підхід позбавлений недоліків, розглянутих раніше, але навіть комплексне дослідження лідерства не дає цілісної картини цього феномена, оскільки воно є обумовленим конкретно-історичними умовами, типами політичних систем тощо.

4. Типи лідерства

Вчення М. Вебера про форми легітимації влади стало джерелом для "класичної" типології лідерства. Відповідно до цих форм лідери поділяються на традиційних - вожді племен, старійшини кланів, монархи - їх авторитет ґрунтується на звичаях, традиціях і віруваннях; раціонально-легальних (рутинних) - лідери, обрані шляхом демократичних процедур; харизматичних - наділених, на думку мас, особливою благодаттю, видатними якостями, надзвичайними здібностями, харизмом.

Харизма - це і реальні здібності лідера, і якості, приписувані йому прибічниками, причому перше досить часто відіграє другорядну роль у формуванні харизми, а остаточний образ харизми залежить від політичної фантазії мас. Ідею харизми втілювали в собі Юлій Цезар, Карл Великий, Наполеон, Бісмарк, Ленін, Рузвельт, Ф. Кастро та інші.

Ця типологія є досить простою і оперативною і не відрізняється вигадливістю: в основу першого типу покладено звичай і звичку, другого - розум, а третього - віру та емоції.

М. Вебер покладався на харизматичний тип лідерства: харизматик - це генератор оновлення суспільства в кризові періоди, він здатний подолати опір державної бюрократії в інноваційних процесах. У його теорії плебісцитарної демократії лідер виступає як посередник - арбітр між чиновницьким апаратом і масами, у цій теорії ніби синтезуються в узагальненому образі лідера риси раціонально-легального і ортодоксально-харизматичного лідерства.

У стабільні періоди більш ефективним є раціонально-легальне лідерство, яке консервує історичні традиції і проводить необхідні реформи.

Американський політолог М. Херманн пропонує типологію лідерства, яка ґрунтується на змінних інтерактивного аналізу і виводить чотири узагальнені образи лідерства: прапороносця, служителя, торговця і пожежника.

Лідерів-прапороносців відрізняє власне бачення дійсності, у них є свій проект, заради здійснення якого вони часто прагнуть змінити систему. Лідер сам визначає характер процесів, їх темпи і формує політичну проблематику, оскільки відрізняється високою індивідуальною компетентністю.

Лідер-служитель виступає в ролі виразника інтересів своїх прибічників, у цьому випадку самі виборці формулюють ті завдання, які стають центральними для лідера.

Лідер-торговець має здатність переконувати, тому конституєнти "купують" його плани чи ідеї і залучаються до їх здійснення. У цьому випадку лідерство ґрунтується на взаємовідносинах, які лідер встановлює зі своїми виборцями. Особливого значення набуває стратегія, до якої він вдається, щоб досягти підтримки своєї політики.

Лідери-пожежники займаються "гасінням пожеж", тобто реагують на ті проблеми, які навколишнє середовище висуває до їхніх конституентів. Подібні лідери відгукуються на породжувані ситуацією події і проблеми. їх дії визначаються насущними вимогами моменту.

На практиці більшості лідерів притаманні риси всіх чотирьох типів лідерства в досить різній послідовності і поєднанні. Найбільш оптимальним, очевидно, є поєднання якостей лідера прапороносця і лідера-торговця, які доповнюють один одного.

Польський політолог Є. Вятр типологізує лідерів за такими критеріями:

ставлення до ідеології власного руху; це дозволяє виокремити два "чисті" типи - лідера-ідеолога і лідера-прагматика, однак переважна більшість знаходиться між ними;

ставлення до власних прибічників; тут вирізняються лідер-харизматик і лідер-представник; перший формує, а другий виражає волю своїх прибічників;

ставлення до суперників; тут виступають лідер-угодовець і лідер-фанатик; перший прагне до знаходження компромісних рішень, другий - до загострення конфлікту, знищення суперника за будь-яку ціну;

с и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.