На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Ознайомлення з основними вхами бографї та деякими моментами приватного життя полтика Лукашенка Олександра Григоровича. Простеження його шляху до президентської влади. Представлення полтичного портрету дючого президента Республки Блорусь.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


    Зміст:
    Вступ
    1. Життєвий шлях Лукашенка Олександра Григоровича
    2. Шлях до влади
    3. Політичний портрет діючого президента Республіки Білорусь
    Висновки
    Список використаної літератури:

Вступ

У самому центрі Європи розташована держава, яка в європейській політиці практично не є предметом спеціальної уваги. Вона не проводить економічних реформ, а обраний президент Лукашенко запровадив автократичний режим. Білорусія на чолі з Олександром Лукашенком прагне інтегруватись в Росію, створюється навіть спільна держава.
В Євросоюзі не знають про існування суверенної держави Білорусь. На картах Євросоюзу така територіальна держава, як Belarus, відсутня. Натомість на території між Росією і Польщею значиться країна White Russia (англ.) або Weiss Russland (нім.), тобто Біла Росія, яка сприймається більшістю урядовців і банкірів як її територіальна частина.
Недавно голова Євросоюзу, виступаючи на конференції, організованій Фундацією Фрідріха Еберта, зазначив: "в стратегічному плані Євросоюзу, розробленому до 2020 року, в переліку нових претендентів на приєднання Білорусь не значиться". Він порадив білоруським парламентаріям самостійно визначитися: куди і з ким йти - вступати в ЄС у складі Росії або проводити більш незалежну від Кремля політику і будувати економіку, більш орієнтовану на захід, ніж на схід.
Зате в країнах Західної Європи чітко ідентифікують президента Олександра Лукашенко з диктатором, називаючи його в неофіційних бесідах "crazy president". Ця думка склалася під інформаційним натиском місії ОБСЄ в Мінську і конкретні опозиційно набудовані білоруські політики, регулярно виїжджаючих до Європи на засідання Парламентської асамблеї ЦЕ, ОБСЄ і ЄС.
Актуальність. Одного разу на іспанському кордоні один митник вирішив прискорити проходження черги і узявся заповнити митну декларацію відомого білоруського політолога Олександра Федути, який летів рейсовим літаком з Москви разом з російською тургрупою. Урядовець тричі заглянув в паспорт, поки написав назву країни по-англійськи. Потім підморгнув і змовницьки запитав: "з Сибіру?" Політолог обурився: "якого Сибіру? Це країна в Східній Європі", - і незадоволено перейшов до наступного віконця.
Коли дійшла черга до паспортного контролю, офіцер повертів синю "книжку" з гербовою печаттю і запитав: "ви звідки?". Федута відповів: "з Білорусі". Урядовець знизав плечима, немов почув малознайому африканську країну, і почав пильно розглядати документ. На якийсь час він задумався, не віддаючи паспорт і не ставлячи штамп на візу. Тоді Олександр Федута, щоб врятувати положення, сказав кодове слово: "Лукашенко". Іспанський паспортист негайно повернув документи, махнувши рукою: "а, Crazy president. Проходь".
Дійсно дана фігура на світовому політичному олімпі є знаковою, вона привертає до себе пристальну увагу і викликає доволі неоднозначні полярні оцінки її діяльності.
Тож метою даної курсової роботи є розкриття політичного портрету та життєвого шляху діючого президента Республіки Білорусь Олександра Григоровича Лукашенка.
Дана мета реалізується через розв'язання наступних завдань:
- викласти життєвий шлях Лукашенка Олександра Григоровича, окресливши основні віхи його біографії, розглянувши деякі моменти його приватного життя, визначити, як вони вплинули на нього як особистість і політика;
- простежити шлях до президентської влади;
- окреслити політичний портрет діючого президента Республіки Білорусь.

1. Життєвий шлях Лукашенка Олександра Григоровича

Народився Олександр Григорович Лукашенко 30 серпня 1954 року в селищі міського типу Копись Оршанського району Вітебської області Республіки Білорусь. Ріс і виховувався без батька. З юних років йому довелося узяти на свої плечі значну частину турбот про сім'ю.

Закінчив два вищі учбові заклади: Могильовський державний університет ним. А.А.Кулешова (1975) і білоруську сільськогосподарську академію (1985). Тож за освітою він і історик і економіст. ,

Як згадує Володимир Єфимович Ценунін, що закінчив розом з Лукашенком Могильовський педінститут, він з іншими студентами випускав інститутську газету "За ленінські кадри". Лукашенко був в ній фотографом. Знімав дуже добре. "У нас взагалі курс був дуже дружний і цікавий в тому плані, що було багато талановитих людей. З 40 хлопців на курсі 19 грали на баяні". Відзначає, що майбутній президент добре грав у футбол, бігав непогано, потім, боротьбою зайнявся: "Він був не найвищий і не найздоровіший на курсі, але інші хлопці були вже після армії, а він їм у фізичній силі не поступався".

"Вчився він добре. Але відчувалося, що давалося навчання важко. Посидючість і цілеспрямованість дуже великі були. Ми вчилися як? Два роки ти працюєш на залікову книжку, потім вона на тебе. Після другого курсу мало хто сидів за книжками. А він - ні. Все гриз. Сперечався з викладачами на іспитах" - згадує Володимир Єфимович.

На другому курсі Лукашенко обрали в профком. Він почав відстоювати права студентів, причому говорити так, що іноді його побоювалися: "Різав правду-матку про викладачів прямо з трибуни. Потім я порівнював його студентські виступи з виступами проти корупції - один до одного! У принципі ніхто в інституті від цього особливо не постраждав, було просто цікаво, що людина відкрито говорить. Інші, може, і думали, але мовчали, а він лупив".

Яскраво ілюструє схильність до ведення здорового способу життя, що його пропагує Лукашенко наступний випадок, про який розповів В.Ценунін: "Лукашенко давати гроші в загальний казан не відмовлявся, але брав участь в гулянках рідко. А після одного випадку навіть у свята не пив. Здається, на третьому курсі Лукашенко поранився. Хлопці вирішили самі підвезти солому до бурту, в який картопля на зиму засипалася. А коли везли, повалилися з машини разом з соломою. І в Лукашенко встромлялися вила. В поясницю. І дуже сильно встромлялися. Не знаю, що там за діагноз був, але після цього він і ста грамів в рот не бере. Ну, може, сто грамів і вип'є, але не більше. Ми коли після інституту зустрічалися, він звичайно з пляшкою газованої води сидів".

Про стосунки з протилежною статтю колишній сокурсник розповів наступне: "він грубуватий був по відношенню до дівчаток, і вони їм не цікавилися. Перші два курси він взагалі ні з ким не зустрічався. А потім Галя поступила. Лукашенко сам підготував її для вступу, возив їй книжки. Галя була дуже красива, очі чорні, величезні, фігурка точена…".

Інтереси майбутнього президента вирізнялись різнобічністю, ось які відомості містяться про це в матеріалах його прес-служби: "Динамізм особи О.Г.Лукашенко, вольової, допитливої, гостро сприймаючої недоліки навколишньої дійсності, відобразився в різносторонності його інтересів, в швидкому накопиченні широких знань і професійного досвіду".

Протягом 1975--1977 років, а потім в 1980--1982 роках О.Г.Лукашенко служив в прикордонних військах і в Радянській Армії.

Після служби в армії на нього чекала робота в комсомольських і партійних органах, на господарській роботі на посадах заступника і керівника підприємств промисловості будматеріалів і агропромислового комплексу БССР.

Ось як висвітлюють його діяльність офіційні білоруські джерела: "На кожній ділянці роботи А.Г.Лукашенко проявляв ініціативу, добивався позитивних результатів, користувався підтримкою трудової більшості. Самостійність і незалежність думок не могли не викликати ускладнених відносин з існуючими у той час порядками. Як пізніше згадував Президент, він мав по партійній лінії дві строгі догани -- "за те, що не умів промовчати".

Шлюбу Галини і Олександра Лукашенко вже виповнилося 30 років. Але останні роки вони живуть окремо. Спочатку Олександр Лукашенко був депутатом білоруського парламенту і жив наїздами - то в Мінську, то в рідних Рижковічах під Могильовом. І в 1994 році, коли Лукашенко став президентом, Галина Родіонівна не поспішала переїздити в столицю. Причини ніби були поважні - сини школу закінчують, господарство кинути ні на кого... Але сини переїхали до Мінська - поступили до університету. А потім президент і мати перевіз в столицю. І залишилася Галина Родіонівна одна. Але і зараз до чоловіка не збирається. Приїжджає до синів та внуків на свята, а живе як і раніше в добротному, але найзвичайнішому цегляному будинку. Працює дружина президента головним фахівцем Шкловського району по оздоровленню і санаторно-курортному лікуванню.

Вони навчались в одній школі, лише Олександр на рік старший від Галини. "Наша сім'я спочатку жила у Вілейськом районі, я там сім класів закінчила. Потім переїхали на мамчину батьківщину, в Шкловській район. Саша був такий красивий, часто вів шкільні вечори, в нього стільки дівчаток були закохані. Через це мені діставалося, мовляв, приїхала і кращого хлопця відвела. У нас удома хороша бібліотека була, жили небагато, але на книги грошей не жаліли. Саша багато читав, я теж…" - згадувала Галина Радіомовна.

Вона вступила до Могильовського інституту через рік після Лукашенка. Вони продовжували зустрічатися. Одружилися після того, як Галина закінчила три курси, а Олександр вже одержав диплом. Невдовзі після весілля Олександр пішов в армію. А Галина в цей час закінчувала інститут.

Після народження сина Віктора родина Лукашенків переїхала до Могильова, зняла квартиру. Вітя хворів на всі інфекційні хвороби, на які тільки хворіють діти, постійно знаходився на лікуванні. За порадою лікарів змушені були виїхати в сільську місцевість.

Синів у родині президента двоє. Старший Віктор дуже схожий на президента в молодості. Закінчивши відділення міжнародних відносин білоруського університету, він стажувався на посаді третього секретаря МІДа. Розказують, що під час навчання Віктор старанно слухав все, що говорять на лекціях викладачі, а потім передавав татові. Один вільнодумний доцент з цієї причини позбавився посаді: на лекції він необережний висловився з приводу економічної політики президента.

Після навчання за наполяганням батька Віктор відправився в прикордонні війська. Правда, молодший Лукашенко захищав рубежі батьківщини недалеко - в межі міста Мінська. Кожний ранок він здійснював пробіжку разом з батьком, пив чай, а потім відправлявся на службу. Не дивлячись на такий вільний режим, лейтенант Лукашенко був удостоєний медаллю "За відмінність в охороні державного кордону". Указ про надання високої нагороди підписував особисто тато.

Виконання військового боргу не перешкодило Віктору облаштувати особисте життя. В 1998 році він одружувався з подругою дитинства - Лілією Сомовою, родом з того ж села Рижковічи, що і сам спадкоємець. Колись вони разом ходили в дитячий сад. Через шість місяців після весілля молода дружина подарувала Віктору дочку, а президенту - онучку.

Про поведінку старшого сина президента періодично зявлялись не завжди пристойні відомості про те, що він дуже любив в оточенні охорони пройтися по місцях відпочинку Мінська. Ця любов до галасливих вечірок один раз закінчилася скандалом з кримінальним духом. У фойє нічної дискотеки "Макс-шоу" був поранений в живіт (за іншою версією - в пах) тренер хокейної збірної Білорусі Михайло Захаров. Чутка затверджує, що зловмисником був саме син президента, дійсно що в той момент знаходився на дискотеці. Ця версія частково підтверджується і тим фактом, що подія ретельно замовчувалася президентською адміністрацією, а охорона так і не змогла затримати злочинця, що стріляв посеред галасливої дискотеки. Крім того, чиєюсь дбайливою рукою були зібрані і викинуті всі гільзи. Нарешті, після довгого часу слідчі заявили, що знайшли злочинця - ним виявився якийсь карний злочинець із стажем.

Насьогодні подібні відомості зникли зі сторінок ЗМІ. Разом з татом старший син присутній на святкових трибунах і бере участь в покладанні вінків. "Знайомиться з професією президента" - так висловлюються деякі видання.

Молодший син президента до недавнього часу він жив з матір'ю в Рижковичах і в столиці з'явився тільки після вступу до Білоруського державного університету. Там він вивчає міжнародну справу

В 1990 році О.Г.Лукашенко стає народним депутатом, його обирають у Верховну Раду Республіки Білорусь: "виступаючи в парламентських дебатах, рішуче критикував крайні точки зору політиків, оголяючи слабкі сторони їх позицій. Гранично відверто виказував свої погляди по найскладніших проблемах, був непримиренний до демагогії, кон'юнктурі, обурювався формальним відношенням до доль народу".

На посту голови комісії Верховної Ради з боротьби з корупцією (так її називали в народі) О.Г.Лукашенко проявив себе як активний і безкомпромісний народний депутат з своєю особливою позицією по головних напрямах реформування і демократизації країни. Про його непідкупність і рішучість дізналася вся білоруська громадськість.

10 липня 1994 року після складної боротьби з п'ятьма іншими кандидатами, що представляли весь спектр політичних сил країни, О.Г.Лукашенко був вибраний Президентом Республіки Білорусь. Він одержав більш 80% голосів виборців. Таким чином "в умовах наростаючої кризи, різкого падіння рівня життя більшості народу приступив до послідовного виконання програмних обіцянок, перш за все, до формування національної державності".

2. Шлях до влади

Олександр Лукашенко - політик, який вже тривалий час керує білоруською державою. Його постійно критикують опоненти всередині країни, його вкрай негативно сприймає Захід, але він впевнено контролює ситуацію у країні та демонструє здатність істотно впливати на загальний розвиток подій у пострадянському просторі. Олександр Лукашенко є політиком нової пострадянської генерації, що не належала до партійно-господарської номенклатури . На відміну від більшості політиків, що почали свою кар'єру в цей час, він став лютим і непримиренним супротивником номенклатури, боровся і бореться з ліберальною демократією західного зразка. Тому О.Лукашенко з ентузіазмом зустрів горбачовську перебудову, яка збіглася з його приходом на самостійну керівну роботу - його призначили директором радгоспу. Як практична людина, він швидко зрозумів, що настав його час, і відразу ж опинився на передньому краї економічних перетворень. Як людина прагматична, "від землі", він зрозумів, що процеси перебудови, демократизації дають можливість без ризику обходити жорсткі номенклатурні правила гри і сприяють швидшому кар'єрному сходженю.

Новачку, що вперше втрутився у політичну боротьбу, довелося випробувати на собі всю міць адміністративно-командної системи. Його попереджували, йому всіляко заважали, про нього поширювалися чутки, його прагнули дискредитувати тощо.

Але до виборчої парламентської кампанії в Білорусі 1990 року О.Лукашенко прийшов випробуваним бійцем. Політика ставала для нього найбільшою пристрастю. О.Лукашенка висунули кандидатом у народні депутати БССР по Шкловському виборчому округу № 310 на зборах уповноважених колгоспу "Маяк". Він переміг у другому турі, отримавши 68,21% голосів виборців. І це була його перша перемога над партрадянською номенклатурою.

Надзвичайно розвинена політична інтуїція допомагала йому орієнтуватися на необхідне відповідно до нових умов. Вже у травні 1990 року з трибуни сесії О.Лукашенко звинуватив ЦК КПБ і особисто першого секретаря ЦК Е.Соколова у тому, що його політика спрямована на захист власних корпоративних інтересів. У останній рік існування СРСР О.Лукашенко стверджував, що заперечення суверенітету буде продовженням "наших мук". Саме він вніс у зал засідань Верховної Ради біло-червоно-білий прапор (символ національно-демократичної опозиції), який тоді саме став державним прапором Республіки Бєларусь. Так почав створюватися стійкий образ чесного, щирого і справедливого політика, захисника народу. Молодий депутат напрочуд швидко знайшов свою політичну нішу між парламентською більшістю й опозицією - став своєрідним посередником, що закликав до компромісів в інтересах спільної справи.

Аналізуючи постать О.Лукашенка, необхідно звернути увагу на разючу відмінність його тодішніх від нинішніх поглядів. Радянський режим він оцінював однозначно негативно, характеризував його як порочний, неефективний, недемократичний. Тепер увесь пропаґандистський талант він спрямовує на підсилення в суспільстві ностальгії за минулим, шкодує про руйнацію колишньої системи і, по-справжньому закликає відновити певні її складові. Якщо на початку 90-х він стверджував, що на селі утворилася кріпосницька, феодальна, командно-адміністративна система врядування, що люди "бояться висловити свою думку", то сьогодні білоруський президент твердо захищає колгоспно-радгоспний лад, переслідуючи тих, хто наважився висловитися "проти". Якщо раніше з основних політичних питань він голосував у Верховній Раді разом з опозицією, то згодом почав підтримувати керівну більшість, а з низки питань опинився в одному таборі з комуністами.

Зміна позиції О.Лукашенка почалася з того, що він став позитивно ставитися до уряду В.Кебича, який всіляко гальмував ринкові реформи, і включився у критику С.Шушкевича, який асоціювався з демократами.

Змінилося також ставлення О.Лукашенка до приватизації. Спочатку він критикував її за те, що вона виродилася в "прихватизацію", але вже в січні 1993 року він закликав голову комісії ВР з економічної реформи Л.Козика виявити громадянську мужність і зняти з порядку денного сесії законопроект про роздержавлення та приватизацію державного майна. До того ж додамо, що О.Лукашенко підтримав і рішення ВР про скасування своєї постанови про припинення діяльності КПБ-КПРС, прийнятої через кілька днів після краху московського путчу.

Згодом О.Лукашенко негативно поставився і до розпаду СРСР. Вже у листопаді 1991 року він голосував проти створення Білоруссю власних Збройних Сил. Потім у ході запеклої парламентської боротьби він проголосував за приєднання РБ до Ташкентського договору про колективну безпеку. Широко відомий міф, дотепер поширюваний самим О.Лукашенком, що він був єдиним депутатом ВР Білорусі, який голосував проти Біловезьких угод.

Зміни у позиції відбиваються і на практичних діях політика. У серпні 1993 року, у розпал політичної конфронтації між виконавчою та законодавчою гілками влади в Росії, О.Лукашенко у складі делегації з чотирьох впливових депутатів Верховної Ради їде до Москви.

Там відбулися переговори про політичний союз Білорусі і Росією зтР.Хасбулатовим та його оточенням. Третього вересня 1993 року у Мінську відбувся організований комуністами та проросійськими політичними силами і підтриманий урядом Конгрес народу Білорусі. Його кульмінацією стала полум'яна промова О.Лукашенка. Під бурхливі овації він заявив, що готовий "навколішках повзти до Росії".

Нові можливості відкрилися для майбутнього президента з обранням його на посаду керівника парламентської антикорупційної комісії. Під тиском опозиції та громадськості проурядова більшість у парламенті на початку червня 1993 року була змушена погодитися на створення "Тимчасової комісії Верховної Ради Республіки Білорусь для вивчення діяльності комерційних структур, що діють при республіканських і місцевих органах влади і врядування".

О.Лукашенко максимально скористався новою посадою. Впродовж роботи комісії О.Лукашенко роздавав інтерв'ю, гнівно таврував загальну корумпованість, багатозначно натякав на сенсаційні викриття, таким чином, провівши ефективну рекламну кампанію своєї діяльності.

Зрештою, Верховна Рада прийняла рішення про припинення діяльності комісії. Але О.Лукашенко набув значної популярності. Не заглиблюючись в обґрунтованість звинувачень, більшість населення побачила в ньому сміливого та безкомпромісного борця з корупцією. А рішення Верховної Ради про припинення роботи комісії трактувалося ним як гоніння за правду.

Феномен О.Лукашенка став несподіванкою для старої партійно-господарської номенклатури. Білоруська бюрократія вирішила пристосовуватися до нових умов не через вибори нового парламенту, а через президентські вибори 1994 року. Однак, за підсумками виборчої кампанії, вона одержала не керованого нового "генсека", як того хотіла, а людину, яка фактично вислизнула з-під номенклатурного впливу.

Обійнявши найвищу в Білорусі посаду, О.Лукашенко енергійно взявся за втілення своїх передвиборних обіцянок у життя. 1995 році він ініціював республіканський референдум з питаннями: про державну символіку Білорусі, про надання російській мові статусу другої державної мови, про економічну інтеграцію з Росією. Хоча депутати Верховної Ради підтримали тільки третю позицію, після тривалого протистояння президент здобув чергову перемогу. На референдумі 14 травня з усіх питань О.Лукашенка підтримало населення, у тому числі й з питання про право президента розпускати парламент у разі порушення останнім Конституції.

Відчувши підтримку населення, О.Лукашенко у жовтні 1995 року своїм указом ліквідував районні Ради народних депутатів у містах і створив у них місцеві адміністрації, що дало йому змогу посилити жорсткість вертикалі виконавчої влади. На підтримку Лукашенка було задіяно на повну потужність всі державні інформаційні ресурси. Як відомо, в Білорусі діють один загальнонаціональний державний телеканал і дві програми держрадіо, що віщають на країну. Є правда близько десятка FM-станцій і кілька місцевих телестудій, але там транслюються виключно розважальні передачі, займатися політикою їм заборонено. З різним ступенем охоплення країни приймаються п'ять російських телеканалів. Є й незалежні газети, але їхній тираж - незначний. Так, наклад наймасовішої президентської газети "Радянська Білорусія" більше, ніж загальний наклад усіх незалежних газет. Крім чотирьох загальнонаціональних тиражних державних газет у кожнім районі видаються районні газети - органи місцевої "вертикалі". Основним джерелом інформації про ситуацію в Білорусі для більшості населення, особливо в провінції, залишається державне радіо і телебачення.

Протягом останніх років у радіоелектронних ЗМІ Білорусі присутній лише один політик - президент. За рік до виборів державні мас-медіа розпочали масовану і цілеспрямовану пропагандистську кампанію. В усіх регіонах при виконкомах було створено інформаційно-пропагандистські групи. Аналогічні змістом групи організовано в трудових колективах. Навіть у школах проводилися політінформації. Позитивна частина офіційного пропагандистського "піару" була такою. Радіо і телебачення нав'язливо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.