На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Глобалзаця як один з провдних процесв свтового розвитку. Сучасн тенденцї свтового розвитку у контекст глобалзацї. Поняття та сутнсть глобальної полтики. Глобальн соцально-економчн проблеми. Характеристики глобальних проблем людства.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Курсовая работа

ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ
План

1. Глобалізація як один з провідних процесів світового розвитку
2. Сучасні тенденції світового розвитку у контексті глобалізації
3. Поняття глобальної політики
4. Глобальні соціально-економічні проблеми
5. Глобальні проблеми людства
1. Глобалізація як один з провідних процесів світового розвитку

Розуміння світового суспільного прогресу як явища приводить до висновку про циклічність будь-якого розвитку, який передбачає можливість і високу ймовірність наступу тимчасового відкату тих процесів, що раніше визначали хід і зміст міжнародного життя людства. Протягом останніх 25-30 років відбуваються явні ознаки дестабілізації людського суспільства у різних моделях його розвитку: невдалі реформи, які часом призводять до національних катастроф, утворення зон хаосу та регресу в різних сферах суспільного життя. Така ситуація створює загрозу перспективі людства на всіх рівнях, ставлячи у кризове становище саме існування людства та усього живого на нашій планеті.
Поняття “глобальний” означає процес, предмет або явище, що належать до території всієї земної кулі, охоплюють всю її, тобто мають всесвітній характер. Сам термін “глобалізація” з'явився у 1983 році, а у 1985 році американський соціолог Робертсон дав йому наукове тлумачення. З 1990 р. з виходом книги японця Омає “Світ без кордонів” термін набув наукового та публіцистичного розповсюдження.
1. Глобалізація - об'єктивний соціальний процес, завдяки якому стираються географічні кордони різних соціальних і культурних систем, і населення все більш усвідомлює зникнення цих кордонів як дане.
2. “Глобалізація” також підкреслює взаємозалежність і взаємообумовленість усіх світових процесів в сучасних умовах.
3. Під “глобалізацією” також розуміється розповсюдження західної моделі розвитку на решту країн планети, що фактично слугує теоретичним обґрунтуванням однополюсного (як універсального, ідеального та зручного) світового ладу.
Фактично процес глобалізації в сучасних умовах набув наступних характерних рис:
1. Являє собою якісно новий етап закономірного об'єктивного розвитку світового простору ринкової цивілізації обміну.
2. Пов'язаний з кризою світового капіталізму, переходом від економічного, індустріального суспільства до постіндустріального, інформаційного суспільства.
3. Означає посилення ролі загального у взаємовідносинах загального, часткового і одиничного, тобто всепроникаючий вплив глобальних проблем на всі рівні і в усі сфери життєдіяльності людства.
4. Проявляється в найбільш тісній взаємозалежності національних виробничих комплексів, обумовлений зростанням масштабів і прискореним переміщенням виробництва, товарів і послуг, фінансового капіталу.
5. Відображає в своїй об'єктивній основі загальнолюдські, регіональні, державні, колективні інтереси, інтереси особистості, а в суб'єктивно організованому і реалізуємому процесі - інтереси світової олігархії.
6. Припускає корінні зміни існуючої системи регулювання міжнародних відносин, формування глобального управління світосистемними відносинами.
Сьогодні існують десятки різноманітних визначень глобалізації, що відображає складність та неоднозначне ставлення до цього явища. Наукові школи сучасності визначають процес глобалізації з позицій різних методологічних підходів.
- Економічний підхід визначає глобалізацію як бурхливий розвиток світових ринків, інтернаціоналізацію господарювання, коли відбувається злам економічних національних меж, формування всесвітньої економіки, приведення національних норм і механізмів у відповідність з нормами провідних країн. Економічна глобалізація виявляється в інтернаціоналізації економічних процесів, транснаціоналізації і універсалізації (поява ТНК - транснаціональних корпорацій, що мають своє виробництво в різних точках планети).
- Культурологічний підхід розглядає глобалізацію в широкому цивілізаційному контексті. Глобалізація виступає як двоєдиний процес перетворення загального в особливе і особливого в загальне. Вона передбачає вільне розповсюдження ідей. Глобалізація - це стан загальної суспільної трансформації.
- Екологічний підхід вбачає екологічний розподіл (нерівність використання людиною природних ресурсів); розглядає політичну екологію (екологічні конфлікти, питання екологічної справедливості, об'єднання зусиль країн для забезпечення виживання людей на планеті).
- Комплексний підхід розглядає глобалізацію як комплексне геополітичне, геоекологічне, геокультурне явище, яке потужно впливає на всі сторони життєдіяльності світових спільнот. Глобалізація визначається як процес послаблення традиційних територіальних, соціокультурних, державно-політичних і економічних бар'єрів, що ізолюють народи один від одного і, разом з цим, захищають їх від неврегульованих зовнішніх впливів.
І, нарешті, глобалізацію розглядають як віддзеркалення конфлікту між модерном та постмодерном, між Заходом і Сходом.
Таким чином, глобалізація виступає як загальнопланетарна реальність, єдиний економічний і соціокультурний простір, що виникає на основі взаємозв'язків і взаємозалежності країн і народів, зростання об'ємів і прискорення міжнародного переміщення капіталів і робочої сили, взаємопроникнення духовних цивілізаційних цінностей, що формуються.
Наукове розуміння глобалізації, - відзначає науковець М. Косолапов, - повинно виходити із усвідомлення спільності і відмінності групи явищ, безпосередньо суміжних з глобалізацією, і відповідного їм понятійного ряду. Таким понятійним рядом є: “інтернаціоналізація - регіоналізація - єдиний і цілісний світ - глобалізація”. Всі явища і процеси, що відображають вказані поняття, об'єднуються тим, що, раніше були внутрішньодержавними процесами розвитку, а в сучасних умовах вийшли за межі кордонів окремих країн.
Інтернаціоналізація - давній процес, що виник, в основному, на базі торгівлі. Товари у закінченому вигляді вироблялись в межах окремих країн і потім вивозились в інші. Отож, інтернаціоналізація:
- передбачає вихід явища суто внутрішнього за початкові рамки, а також об'єднання дій декількох суб'єктів світової економіки і політики навколо спільних для них завдань, цілей та виду діяльності;
- створює самостійні стійкі, існуючі та діючі в багатьох аспектах вже автономно від держави форми міжнародних взаємодій (союзи, угоди й організації); проявляється в цих формах, формує цілі напрямки та галузі діяльності, здійснення яких можливе лише за умов міжнародного співробітництва;
- носить універсальний характер, за охопленням суб'єктів міжнародних відносин і масштабом, ефективніше розвивається на локальному рівні або в застосуванні окремих сфер;
- головною її функцією є забезпечення стійких міжнародних зв'язків, які в перспективі ведуть до обмеження економічних можливостей не лише національних держав, а й територіально-політичних структур в цілому.
Регіоналізація - також є одним з давніх проявів людського розвитку. Отже, як явище, регіоналізація:
- сприяє формуванню середніх і великих держав в усі історичні періоди, об'єднанню і розпаду держав не стільки за етнічними параметрами, скільки за економічними;
- завдяки свободі переміщення товарів, послуг та капіталів за межі національних кордонів формує більш-менш стійкі репродуктивні зв'язки;
- через конгломерат національних економік поступово формує міжнародний поділ праці, єдині виробничі комплекси, окреслює на світовій карті нові економічні кордони, що не співпадають з національними, гарантуючи гнучкість і рухомість міжнародних виробничих зв'язків;
- великі підприємства і навіть стійкі транснаціональні репродуктивні комплекси об'єднує в відносно стійкі регіональні утворення із спільною виробничою базою і науково-технічною єдністю процесів виробництва товарів і послуг.
Таким чином, суть регіоналізації полягає у формуванні на основі розвитку інтенсивних і глибоких для свого часу інтернаціональних зв'язків нових великих об'єднань, соціо-територіальних систем, міжнародних консорціумів і транснаціональних альянсів (союзів, корпорацій тощо).
Кількість регіональних об'єднань постійно зростає, фіксуючи певним чином ступені глобалізації. Окремим країнам такі організації можуть забезпечити певний захист від негативних наслідків глобалізації.
З моменту виникнення стародавніх людських цивілізацій провідною тенденцією світового розвитку було розширення і поглиблення зв'язків між народами і державами. Такі зв'язки були різноманітними, здійснювались поетапно і ґрунтувались як на експансії одних народів до інших, так і на різних формах співробітництва. Так формувався єдиний і цілісний світ.
Як доводить історичний досвід, кожна цивілізаційна система у своєму розвитку пройшла певні структурні рівні, в яких простежуються чітко виражені тенденції до єдності цілісного світу:
1. Рівень архаїчний, який вкорінений у підсвідомості, мові, фольклорі, етнокультурних традиціях. Цей рівень фіксує зв'язок людини з оточуючою природою і безпосереднім первинним середовищем.
2. Рівень “осьовий”, опосередкований досвідом поширення великих світових релігій і філософських вчень, епох великих завоювань і утворення держав.
3. Рівень сучасний (modern), який відображає всесвітньо-історичний вплив на інші народи західного раціоналізму і породження ним технологій виробництва соціально-економічних і політичних структур та ідейних поглядів. Отже, явище єдиного і цілісного світу є властивістю не тільки світу вцілому, але і окремих цивілізацій, що входять до його складу. Формування цілісності і єдності світу є результатом світового розвитку, який з кожним циклом такого розвитку переглядається і відтворюється знову на новому витку історичної спіралі, породжуючи етапи, які називаються епохами.
Сучасна епоха - це час глобальних вимірів основ суспільства. Саме посилення взаємних зв'язків, взаємозалежності і уразливості людей, спільнот і держав, яке отримало до кінця ХХ ст. глобальні масштаби і є основним об'єктивним змістом феномена глобалізації, яка охоплює всі основні сфери життя суспільства: економіку, політику, соціальні відносини, культуру, ідеологію і сферу відносин людства із навколишнім світом.
У науковій літературі найчастіше аналізуються декілька джерел усіх або частини процесів, які у сукупності і утворюють явище глобалізації у цілому. Це, перш за все:
- стабільні, довготривалі негативні екологічні наслідки господарювання людини на Землі. З другої половини ХХ ст. ці наслідки стали настільки небезпечними, що мутація біосфери планети стала не прогнозованою;
- розвиток різноманітних комунікацій, інфраструктур і відносин, який веде до такого ступеня соціальної взаємозалежності світу, коли багаточисельні ознаки соціально-історичної дикості і варварства конкретних суспільств стають загальною проблемою усього людства, що загрожує його безпеці;
- поява перших суб'єктів світової економіки і політики (держав, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій), поєднання інтересів, здібностей і можливостей, які вимагають від них і дозволяють їм діяти глобально в одній або декількох сферах життєдіяльності на щоденній основі. Фактично це вже діяльність “суб'єктів глобальних відносин”.
Таким чином, глобалізація як процес спрямована на максимізацію економічної, науково-технічної і культурної взаємодії різних країн незалежно від їх соціокультурної належності, рівня економічного розвитку та регіонального розшарування. Базою цієї інтеграції є науково-технічний прогрес.
2. Сучасні тенденції світового розвитку у контексті глобалізації

Слід зазначити, що суттєве поглиблення взаємозалежності світу не виступало однолінійним і безперервним процесом. Впродовж людської історії спостерігався прояв двох протилежних але взаємодоповнюючих тенденцій: 1) універсалізація життя народів і 2) ріст різноманітності і нерівномірності у світовому розвитку.
Виникнення індустріального суспільства і характер росту країн вимагали оволодіння новими ринками. Застосування більш передової військової техніки і збройних сил дозволило створювати великі колоніальні імперії. Це призвело до залучення щоразу нових держав у систему світових господарських зв'язків, у якій виділялось декілька держав (США, великі країни Західної Європи). Саме у ХІХ-ХХ ст. процес формування єдиної системи світового господарства призводив до поступової універсалізації світу.
Майже до Французької буржуазної революції (кін. ХVІІІ ст.) рівень життя людей та технології виробництва мало чим відрізнялись. Різноманітність світу виявлялась головним чином у сфері традицій, культури, релігії, побуту, особливостей суспільно-політичного життя різних народів. Промисловий переворот у групі країн Північної півкулі Землі збільшив активність розвитку народів. Різноманітність світу значно зросла: багато держав розділились на індустріальні та аграрні, в одних з'явились нові форми суспільного життя та економічного укладу, в інших - збереглись традиційні форми господарювання.
Незважаючи на тенденцію до універсалізації світу, в процесі формування єдиної системи світового господарства, обличчя багатьох індустріальних держав значно відрізнялось: ті країни, які рухались до індустріальної цивілізації стихійно і поступово (так званий органічний розвиток), стали основним фактором поширення ліберально-демократичної політичної культури, а ті країни, у яких модернізація здійснювалась прискореними темпами і за активної ролі держави, ліберальні ідеї отримували менше поширення, а переважали етатистські11 Етатизм (від фр. йtat - держава) - термін, що визначає активне втручання держави у життя суспільства, напрямок політичної думки, що розглядає державу як вищий результат і мету суспільного розвитку погляди.
Перехід групи найбільш розвинених країн світу (США, Канада, Японія, низки країн Західної Європи) у стадію постіндустріального, “інформаційного суспільства” ще більше посилив розрив між країнами, різноманітність світу. Сьогодні, базуючись на таких критеріях, як здатність до створення і впровадження “високих технологій”, виробництво знань, умовно за рівнем економічного розвитку можна виділити держави:
- високоіндустріальні, які виконують роль лідера у сфері виробництва знань та способів їх збереження та передачі;
- індустріальні і ті, які успішно завершують процес індустріалізації;
- країни, які залишаються сировинним і аграрним придатком до індустріально розвинених держав і відіграють роль периферії у системі міжнародного поділу праці;
- маргінальні22 Marginalis (лат.) - той, що знаходиться на узбіччі. держави, які ще залишаються поза системою міжнародного поділу праці.
Природно, що кожна з цих груп держав має суттєві відмінності в економічній сфері і соціальній структурі і по-різному впливає на загальне становище в світі. Різноманітність світу значно зросла і після розпаду колоніальної системи у 60-70-х роках ХХ ст., а також зникнення світової системи соціалізму - кінець 80-х - поч. 90-х років ХХ ст. Адже багато держав втратили можливість прямого впливу на розвиток країн третього світу, тобто периферії. У світі виникло багато незалежних держав, кожна з яких відрізнялась власною соціально-економічною системою, унікальною культурою та іншими чинниками людської життєдіяльності.
Таким чином, взаємодія двох базових тенденцій до універсалізації світу та зростанні його багатоманітності та нерівності визначала і визначає сучасний світовий розвиток, його неоднозначність і можливість вибору для кожного із народів шляху свого подальшого розвитку.
Для розуміння суті світових процесів і враховуючи регіоналізацію світового розвитку світу, необхідно більш детально проаналізувати специфіку економічного і політичного розвитку окремих регіонів Землі. Цікавою є думка канадського вченого О. Бетлера, який сучасний світ умовно поділив на три групи країн на основі рівня їх економічного розвитку.
- Перший світ (розвинені країни) - “золотий мільярд” населення, який складається із трьох зон: Північна Америка, Західна Європа, Європа і Японія із стійкими формами ринкової економіки і демократії. У кожного із трьох субрегіонів існують свої інтеграційні зони: в Західній Європі - Європейський союз, у Північній Америці - НАФТА, у Східній Азії - інституційно не оформлена підсистема - Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЄАН) за участю Японії та США. У першому випадку маємо більш розвинену інтеграцію, у другому - процес, що розпочинається, у третьому - тенденцію.
Усі три субрегіони охоплені інтернаціоналізацією, в глобалізаційних світових процесах одноособовим лідером є США. Для того, щоб закріпити справжнє глобальне лідерство, США необхідно регіональну інтеграцію зробити відкритою, з'єднати її з глобалізацією і на виході отримати глобальну інтеграцію. В результаті - геоекономічне лідерство США перетвориться в глобальне лідерство. Саме тому США зацікавлені у глобальній інтеграції, в підкоренні всіх регіонів світу. А тому однією із форм опору зі сторони Європейського Союзу є локалізація, що передбачає залучення в локальний економічний простір, як нових членів, так і міжнародних кампаній, або інвестицій з будь-яких країн.
- Другий світ (середньорозвинені країни) - СНД, частина країн Східної Європи, Китай та Індія. Їх специфіка - політика реформ, відмова від попередніх моделей соціалізму чи державного капіталізму і намір переходу на нові моделі, які є близькими до західних моделей капіталізму. Цей світ не інтегрований, - діє в середовищі інтернаціоналізації і є об'єктом глобалізації. У той же час серед цієї групи держав відбувається або є наміри інтегрувань, наприклад: східноєвропейських країн - до Євросоюзу, у межах СНД - навколо Росії і у Південно-Східній Азії - навколо Китаю. На полі інтернаціоналізації Другий світ також є об'єктом, а не суб'єктом, за винятком Китаю, Південної Кореї і Тайваню, зовнішньоекономічна діяльність яких є відчутною і доволі агресивною на ринках інших держав, у тому числі, в зоні першого світу. Слід зазначити, що серед країн другого світу є два претенденти на статус великої держави - Китай і Росія. А Китай все більше показує амбіції конкурента єдиної наддержави - США. Офіційна стратегія таких країн як Китай, Індія, Росія - формування “багатополярного світу” - намір зламати існуючу структуру міжнародних відносин.
Другий світ в усіх відносинах є значно слабшим від Першого і відчуває до нього “синдром любові і ненависті”. З одного боку, прагне до економічного співтовариства, з іншого - відстоює свою незалежність і самостійність.
Другий світ менш цілісний і менш взаємопов'язаний з економічної точки зору і фактично є географічною зоною: у нього не має єдиної політики, союзницьких відносин, одна частина може примкнути до Першого світу, інша - до Третього. Окрему позицію займає Китай.
- Третій світ (країни, що розвиваються) традиційно складається із країн Африки, Латинської Америки, Близького і Середнього Сходу, Східної Азії (за винятком Південної Кореї, Тайваню та КНР) і Південної Азії (за винятком Індії). Усіх їх об'єднує не тільки низький рівень соціально-економічного розвитку, але, те, що вони майже усі є країнами - об'єктами, а не суб'єктами світової політики.
У цьому світі в основному немає інтеграційних полів, він функціонує у сфері інтернаціоналізації в якості об'єкту і одночасно є об'єктом глобалізації. Об'єктивно Третій світ зацікавлений у багатополярності, але ще більшою мірою у біполярності, оскільки остання структура надає йому більше можливостей грати на суперечностях між “полюсами” на користь своїх інтересів. Сьогодні Третій світ - це конгломерат держав, який за своїм соціально-політичним устроєм знаходиться на стадії розвитку феодального суспільства з елементами капіталізму (Африка), на феодально-капіталістичному (Південно-Східна Азія), на кримінально-капіталістичному рівні (країни Латинської Америки).
Незважаючи на різний рівень розвитку окремих регіонів нашої Планети, можна зробити висновок про те, що капіталізм в кінці ХХ - на поч. ХХІ ст. у цілому досяг того, заради чого у свій час вийшов на історичну арену: завершив формування цілісного світового господарства, що охопило майже всю земну кулю, і тим самим підвів людство до необхідності політичного оформлення цих нових реалій. У першу чергу, це означає, що величезних масштабів досягли концентрація і централізація капіталу, що призвело до появи особливо складних організаційних структур (ТНК). Такі структури необхідні для забезпечення життєдіяльності капіталу у сучасних умовах.
Головним підсумком ХХ ст. і усього розвитку цивілізації за весь час її існування стало становлення техносфери, як штучного середовища життєдіяльності, і закріплення так званого технократичного типу управління, що без сумніву привело до домінування технічних та технологічних аспектів над гуманітарними та духовно-культурологічними. Але, нажаль, саме такий шлях розвитку привів людство у глухий кут глобальних проблем, небезпечної глобальної кризи.
3. Поняття глобальної політики

Діалектика розвитку людського суспільства на межі ХХ-ХХІ ст. чітко визначили групу проблем, від вирішення яких залежить подальша доля людства. Це так звані глобальні проблеми, розв'язання яких можливе лише за умови докладання спільних зусиль усіх суб'єктів міжнародних відносин.
Характерними для глобальних проблем є такі ознаки: загальнолюдський характер, масштабність, надзвичайна гострота, необхідність негайного колективного вирішення.
Вирішенням цих проблем у загальнопланетарному масштабі займається глобальна політика, а суб'єктом її виступає людство вцілому, оскільки глобальні проблеми торкаються життєвих інтересів усіх народів.
Глобальна політика - це причетність суб'єктів світового співтовариства його обов'язку збереження життя на Землі, виникнення форм, завдань, змісту й напрямків їх глобальної діяльності задля досягнення загальнолюдських цілей збереження сучасної цивілізації.
Глобальні соціально-політичні проблеми охоплюють цілий комплекс задач по забезпеченню миру й міжнародної безпеки. Сюди, насамперед, входять: 1) попередження ядерної світової війни; 2) припинення локальних війн і конфліктів, розв'язання гострих ситуацій у потенційно небезпечних “гарячих” точках планети; 3) припинення гонки озброєнь, масштабне роззброєння, проведення конверсії; 4) встановлення між народами відносин довіри и добросусідства, партнерства і співробітництва.
Науково-технічна революція привела до того, що підчас військових дій армії все менше здатні захищати мирне цивільне населення. Так, у першій світовій війні (1914-1918 рр.) кількість жертв серед цивільного населення склала 5% від загальної кількості загиблих, у другій світовій війні (1939-1945 рр.) - 48%, у корейській війні (1950-1953) - 84%, то у в'єтнамській (1965-1973 рр.) - 92%. Про це треба пам'ятати кожній людині доброї волі і не піддаватись впливу політичних еліт держав, які часто схильні створювати видимість загрози зовні, коли треба вирішувати гострі внутрішні проблеми. Фактичний неуспіх усіх попередніх переговорів про скорочення гонки озброєнь можна пояснити тим, що у ХХ ст. дуже велика кількість людей була економічно втягнута у діяльність військово-промислового комплексу у різних регіонах планети. Так, підчас так званої “холодної війни” (1946 - середина 1980 рр.) фактично кожний п'ятий інженер і вчений працювали у військовому секторі економіки.
На піку “холодної війни” в період з 1946 по 1982 рр. відбулося 48 локальних конфліктів і війн, у яких загинуло та було поранено 32 млн. людей. Сукупна тривалість військових дій у цей період склала 369 років. За деякими даними без війни відбулося лише 60 днів. У військових конфліктах за цей період брало участь 88 держав. У 1980 р. військові витрати в світі склали приблизно 110 долр. США на кожного жителя Землі, що у 19 разів більше допомоги бідним країнам.
Сукупність руйнівної сили ядерної вибухівки, що накопилась сьогодні в світі, по кількості використаних боєприпасів дорівнює 10 тисячам “других світових війн”. В арсеналі держав налічується 220 млн. літрів хімічних речовин, 1 міліграм яких є смертельною дозою для людини. Але проблема посилюється ще й тим, що йдеться не лише про кількісне нарощування озброєнь, а про його модифікацію. Сьогодні існують сучасні види озброєнь, які мають абсолютно фантастичну назву: проміневе, психотропне, етнічне, геофізичне, інфразвукове. Зібравши величезні арсенали зброї людство виявилося узником випадку, тобто несанкціонованої ядерної війни, ризик виникнення якої зріс майже в 100 разів.
Таким чином, гонка озброєнь в сучасних умовах вже вийшла з-під контролю і визначається власною динамікою НТП.
Гонка озброєнь своїм існуванням тягне за собою цілу низку гострих проблем. Вона віднімає у людства великі ресурси і спрямовує їх на знищення людських життів і створених матеріальних благ. Збільшуючи кількість зброї, вона неминуче розширює зону злочинності: тероризм, збройні напади, погрози, залякування, організація вибухів, незаконна торгівля зброєю і т.п.
Гонка озброєнь, нарешті, породжує свого роду “мілітаризацію мислення” людей. У багатьох регіонах планети виросло вже не одне покоління людей, які бачать в зброї універсальний інструмент для вирішення життєвих проблем, а насилля сприймають як норму. Складається враження, що війна їм подобається, забери її і цим людям нічим буде зайнятися. Війна як спосіб життя - це реальна трагедія спотвореної мілітаризмом людської свідомості.
Із закінченням “холодної війни” особливо гостро встали: а) проблема роззброєння - скорочення й знищення великих запасів зброї (у тому числі застарілої), зберігати яку стає все небезпечніше і шкідливо для довкілля, і б) проблема конверсії, тобто переводу ресурсів, зайнятих у військово-промисловому комплексі у громадянський сектор.
Яскравим прикладом усієї складності цих процесів є проблема протипіхотних мін (або наземні міни). Щороку в світі на них підриваються більше 26 тис. чоловік. Але знешкодження цієї зброї коштує дуже дорого, приблизно 90 долр. США за 1 міну, що приблизно у 30 разів дорожче її виробництва. Сьогодні на поверхні землі приховано більше 100 млн. мін на території більш ніж 70 країн світу. Якщо продовжувати їх знешкодження теперішніми темпами, то остання міна буде ліквідована через 11 століть!
Роззброєння, особливо ракетно-ядерне - процес складний і тривалий. Достатньо нагадати, що з часу перших домовленостей між США і СРСР по обмеженню стратегічних озброєнь (так звані угоді ОСО-1) минуло вже більше 30-ти років (1972 р.). У людства є надія, що процес ОСО не зупиниться і охопить усі ядерні країни.
Таким чином, основними орієнтирами у вирішенні глобальних соціально-політичних проблем є: відмова від світових і локальних конфліктів, перехід до мирного розв'язання міждержавних і міжнаціональних су и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.