Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Аналз феномена полтичної елти. талйська школа, загальне в концепцях сучасних макавеллств. Функцональн теорї елт лволберальн концепцї. Демократичний елтизм партократична теоря елти, неоелтизм. Чинники снування типологя елт.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


24

Контрольна робота

з дисципліни: «Політологія»

Тема контрольної роботи: „Політичні еліти”

Зміст

1. Перші спроби аналізу феномена політичної еліти

2. Італійська школа

3. Загальне в концепціях сучасних макіавеллістів і ціннісні теорії

4. Функціональні теорії еліт і ліволіберальні концепції еліт

5. Демократичний елітизм і партократична теорія еліти

6. Неоелітизм

7. Чинники існування і типологія еліт

8. Системи рекрутування еліт

9. Концепція пасіонарного поштовху Л. Гумільова

Список літератури

1.Перші спроби аналізу феномена політичної еліти

Слово «еліта» в перекладі з французької означає «найкраще, вибране, добірне». У соціальному значенні воно відноситься до найбільш цінної для суспільства соціальної групи, яка стоїть над масами і покликана керувати ними внаслідок володіння особливими якостями. Поняття «еліта» в політології характеризує носіїв яскраво виражених політико-управлінських якостей і функцій. Це частина соціальної спільноти, яка усвідомлює свої інтереси, специфічність і організованість та активним і впливовим способом визначає реалізацію інтересів цієї спільноти або всього суспільства.

Нерівноправний статус окремих груп і осіб у політиці здавна визнавався неминучою реальністю. Термін «еліта» увійшов до наукового вжитку в працях В. Парето на початку XX ст., але ідеї політичного елітизму виникли в глибоку давнину. У період розкладу родового ладу з'явились погляди, які розділили суспільство на «вищих» і «нижчих», шляхетних і чернь, аристократію і простолюдинів. Найбільш послідовне обґрунтування такі ідеї одержали у творчості Конфуція, Платона, Макіавеллі, Ніцше. Однак ці мислителі не змогли дати серйозного соціологічного обґрунтування своїм поглядам внаслідок відсутності необхідної емпірикосоціологічної бази.

В античних авторів соціальним еталоном виступали особи, наділені високими моральними якостями. Конфуцій поділяв суспільство на «шляхетних мужів» (правлячу еліту) і «низьких людей» за їх ставленням до заповідей моралі. Перші слідують обов'язку і закону - решта налаштована на власний благоустрій і особисту вигоду.

Платон у загальних рисах розробив систему формування правлячої еліти, але його головна ідея про поділ суспільства на керуючих і керованих ґрунтувалась лише на моральних, філософських і релігійних припущеннях. Дуже важко «перекласти» його систему навіть на сучасне йому суспільство і знайти в ньому «мудрість», «мужність» і «вождеління» як домінуючі якості в окремих його представниках.

Перші сучасні класичні концепції еліт з'явились на межі ХІХ-ХХ ст.

2.Італійська школа

Вчені італійської школи політичної соціології Г. Моска, В. Парето і Р. Міхельс стали творцями класичних теорій еліт, що базуються на спостереженнях за реальною політичною поведінкою і взаємодією суб'єктів політики. Цю школу називають макіавеллівською, бо саме Н. Макіавеллі першим виокремив політику як самостійну сферу суспільства і став розглядати її як реальність і практичну діяльність людей, а не як царину ілюзорно-уявного.

Професор Г. Моска (1858--1941) в «Основах політичної науки» та «Історії політичних доктрин» зазначив, що в усіх суспільствах існує два класи осіб: клас керуючих і клас керованих. Між ними здійснюється своєрідний розподіл праці: нечисленний клас керуючих реалізує всі політичні функції, монополізує владу; численний клас керованих постачає керуючим матеріальні засоби підтримки, необхідні для життєдіяльності політичного організму.

Г. Моска одним із перших зазначив, що меншість керує більшістю внаслідок своєї організованості і наявності особливих якостей. З урахуванням згуртованості групи керуючих та її панівного положення в суспільстві, Моска називає її політичним класом, який зазнає поступових змін. Він виділяє дві тенденції в його розвитку: аристократичну і демократичну. Перша виявляється в прагненні політичного класу стати спадкоємним (зробити свої привілеї та функції спадковими). Це приводить до «закриття» класу, до його виродження і соціального застою, активізації боротьби нових соціальних сил за панівні позиції в суспільстві. При домінуванні другої відбувається швидке оновлення правлячого класу, оскільки доступ до нього не ускладнений. Оновлення запобігає дегенерації еліти, примушує її бути здатною до ефективного керівництва. І все ж Моска віддавав перевагу рівновазі між обома тенденціями, оскільки лише вона забезпечує як наступність і стабільність у керівництві, так і його якісне оновлення.

Доступ у політичний клас передбачає наявність в індивідів особливих якостей і здібностей. Але ці якості змінюються в процесі еволюції суспільства. У міру розвитку цивілізації переважаючою якістю стає володіння багатством. Згідно з Моска, три якості відкривають дорогу в політичний клас: військова доблесть, багатство і священство; з ними пов'язані три форми аристократії - військова, фінансова і церковна.

Слабким місцем у теорії Моска є абсолютизація політичного чинника і недооцінка ролі економіки. Його теорія знайшла підтвердження в тоталітарних державах, в яких політика зайняла домінуюче положення над економікою, а в особі номенклатурної бюрократії втілився змальований Моска прообраз «політичного класу».

Паралельно Моска теорію політичних еліт розробляв В. Паре-то. Він визначив еліту як клас, що складається з людей, найбільш продуктивних чи найбільш здібних у різних сферах діяльності. У «Трактаті із загальної соціології» він обґрунтував роль еліти, базуючись на ідеї соціальної рівноваги, до якої прагне суспільство як система. Стан рівноваги забезпечується взаємодією чотирьох груп елементів - економічних, соціальних, політичних та інтелектуальних. Серед них особливу увагу вчений приділяв мотивації людської діяльності.

Головними стимулами діяльності і рушійними силами історії Парето вважав психологічні стимули, які назвав «залишками». Це нелогічні, ірраціональні спонукальні мотиви: «інстинкт товариськості» (для політика потреба у визнанні з боку керованих ним організацій); «інстинкт комбінацій» (яскраво виражений у видатних політичних діячів, є їх головною професійною якістю); «потреба в демонстрації власних почуттів» (ритуали і культи, віра у вождя тощо); прагнення до «постійності агрегатів» (цим обумовлена тривалість співіснування політичних інститутів, поглядів, традицій, стереотипів, що склалися); «інстинкт цілісності індивідуума» (прагнення забезпечити безпеку особистості і недоторканість власності); «інстинкт сексуальності» (найбільш глибокий і сталий з усіх «залишків», хоча його намагаються обмежити різними заборонами). «Залишки» не усвідомлюються людьми і приховуються за допомогою «похідних». Це мимовільно чи свідомо обрані форми пояснення нелогічної поведінки - доктринальні і теоретичні твердження в політичному, соціальному чи релігійному контексті.

Використовуючи психологічний підхід в аналізі суспільства і політики, Парето визначив еліту за її вродженими психологічними властивостями. Головна ідея в терміні «еліта», за його трактуванням, - це перевага розуму, характеру, спритності тощо. «Залишки» і «похідні» групуються таким чином, що в політичному процесі виділяються два типи еліт: еліта «левів» та еліта «лисиць» (назви обумовлені міркуваннями Макіавеллі про «лев'ячі» і «лисячі» якості правителів). Розвиток суспільства відбувається через періодичну зміну, циркуляцію цих типів еліт.

Зміни, що відбуваються в суспільстві, поступово підривають панування одного з типів. Владарювання «лисиць», ефективне в спокійні періоди історії, є непридатним у ситуаціях, що вимагають рішучих дій і застосування насилля. Це веде до невдоволення в суспільстві та посилення контреліти («левів»), яка за допомогою мобілізації мас скидає правлячу еліту. «Циркуляція еліт» (див. Рис.1.) здійснюється шляхом насилля, переворотів і революцій, які, на його погляд, є корисними для суспільства.

Рис.1. Циркуляція еліт

Необхідність зміни еліт обумовлена тим, що попередні еліти втрачають свою енергію і відбувається зменшення пропорцій «залишків», які давали їм можливість завойовувати і утримувати владу. Тому всі соціальні перетворення визначаються «циркуляцією еліт», тобто системою «обміну» людьми між двома групами - елітою та її потенційною зміною (контрелітою). Безперервна зміна еліт сприяє рівновазі соціальної системи і тим самим забезпечує надходження «кращих».

Р. Міхельс (1876--1936), один з ідеологів фашизму, твердив, що залучення мас до влади веде демократію до загибелі, а безпосереднє панування мас є технічно неможливим. Основний аргумент Міхельса - це дія «залізного закону олігархічних тенденцій» у масових політичних організаціях. «Закон» обумовлює неможливість демократії. Причини політичної стратифікації він пояснював тенденціями, закладеними в сутність людини, в особливості політичної боротьби і специфіку розвитку організацій. Ці три тенденції сприяють тому, що демократія веде до олігархії і неминуче перетворюється на олігархію.

Феномен олігархії обумовлений, згідно з Міхельсом, психологією мас і психологією організацій, а також законами структур організацій. Поняття «маси» в нього має психологічний зміст і визначається як сукупність психічних властивостей масового обивателя - індиферентності, некомпетентності, потреби в керівництві,

почутті вдячності вождям, потреби в пошануванні лідерів тощо. «Маси», які мають саме такі якості, не здатні самоорганізовуватись і самостійно управляти справами суспільства.

Сам же принцип організації, який є необхідною умовою керівництва «масами», веде до виникнення ієрархії влади. Керівництво організацією передбачає наявність професійно підготовлених людей, з них формується апарат. Він надає сталості організації, але разом з тим викликає і переродження організованої «маси», коли вона стає заручницею апарату.

У працях Моска, Парето і Міхельса намічені важливі властивості і параметри політичної еліти, які дозволяють оцінювати різні елітарні теорії сучасності. До них можна віднести:

- особливі властивості, характерні для представників еліти;

- ступінь інтеграції і згуртованості елітарної верстви;

- відносини еліти з масою;

- рекрутування еліти;

- функції і вплив еліти на суспільство.

3. Загальне в концепціях сучасних макіавеллістів і ціннісні теорії

Першою значною групою теорій, що не втратили сучасної значущості, є дослідження послідовників Моска, Парето і Міхельса, які з'явились переважно після другої світової війни, їх об'єднують такі ідеї:

- Визнання елітарності будь-якого суспільства, його поділ на владарюючу творчу меншість і пасивну нетворчу більшість. Такий поділ закономірно випливає з природи людини і суспільства.

- Особливі психологічні якості еліти, пов'язані з природними обдаруваннями і вихованням; вони виявляються в здатностідо управління.

- Групова згуртованість еліти, обумовлена спільністю професійного статусу, соціального становища та інтересів, елітарною самосвідомістю й елітарним самосприйняттям.

- Легітимність еліти - визнання масами її права на політичне керівництво, яке виражається різною мірою.

- Структурна постійність еліти; персональний склад елітизмінюється, але її панівне становище щодо мас є незмінним у своїйоснові: в політичній історії послідовно змінювались вожді племен,монархи, бояри, дворяни, наркоми, «партсеки» і президенти тощо,але відносини панування і підлеглості між ними і масою залишались незмінними.

- Формування еліт і зміна їх у ході боротьби за владу.

- Керівна роль еліти в суспільстві; вона виконує соціально
необхідну функцію управління; у прагненні зберегти і передати
нащадкам свій привілейований статус вона доходить до виродження
і втрати своїх визначних якостей.

У розглянутих теоріях перебільшується значущість психологічних чинників, недооцінюються політичні можливості, здібності і соціальна активність мас, абсолютизується цинічно-прагматичне ставлення до боротьби за владу.

Ціннісні теорії - це група елітарних теорій виходить із реалій сучасних демократичних держав, у них меншою мірою присутній соціальний аристо-кратизм, висловлюється терпиме ставлення до мас і раціонально виважена позиція стосовно демократії.

Для ціннісних теорій є характерними такі спільні настанови:

- Еліта - найцінніший елемент будь-якого суспільства, який має неординарні здібності й показники в найважливіших соціальних сферах; вона орієнтована на задоволення базових потреб суспільства (зауважимо: всього суспільства, але не на забезпечення самодостатності свого статусу, як у корумпованих істеблішментах).

- Панівне становище еліти відповідає інтересам усього суспільства, оскільки еліта є найбільш продуктивною та ініціативною частиною суспільства.

- Маса -- провідник рішень еліти, вона є «колесом» історії, еліта - «двигун» соціального розвитку.

- Формування еліти не стільки є результатом боротьби за владу, скільки наслідком природного відбору суспільством найбільш гідних його представників; це обумовлює необхідність удосконалення механізму селекції елітарних індивідів.

- Елітарність як соціальна якість закономірно випливає з сучасної представницької демократії, з рівності можливостей; така рівність можлива лише в межах цієї демократії; соціальна рівність повинна сприйматись як рівність життєвих шансів, а нерівність результатів і соціального статусу, оскільки останнє обумовлене нерівністю «за природою» (люди не є рівними фізично, інтелектуально тощо). Демократія як спосіб організації соціальних взаємодій покликана забезпечити приблизно однакові стартові умови для всіх людей. Фініш обернеться для індивідів різними результатами: неминуче з'являться соціальні «чемпіони» й аутсайдери.

У цих теоріях еволюція керівної верстви співвідноситься зі змінами потреб соціальної системи і ціннісних орієнтацій людей. Аристократична еліта змінилась приватнопідприємницькою, яка у свою чергу змінюється менеджерською та інтелектуальною елітою.

Ціннісні теорії потребують виведення параметрів еліт, що ха-рактеризують наслідки їх впливу на суспільство. М. Бердяєв (1874-- 1948) вивів «коефіцієнт еліти» як співвідношення високоінтелектуальної частини населення до загальної кількості освічених. Коефіцієнт у п'ять відсотків вказує на наявність достатнього потенціалу розвитку суспільства, а його падіння до одного відсотка означає крах державності і виродження еліти на самодостатню касту.

Ця група теорій претендує на найбільшу відповідність реаліям сучасного демократичного суспільства, їх ідеал - це громадянське суспільство з його неминучою ієрархічною структурою. В ньому кожний індивід займає своє місце, а еліта користується «заробленим» статусним авторитетом.

Такий підхід робить еліту не владною меншістю, а керуючою на основі добровільної згоди мас, яка виражається на виборах.

4. Функціональні теорії еліт і ліволіберальні концепції еліт

Ці теорії продовжують і розвивають настанови ціннісних теорій про соціально-раціо-нальний характер відбору еліт. Функціо-нальний підхід домінує в сучасній елітарній думці. Не відкидаючи в цілому класичну елітарну теорію, він вимагає радикального перегляду її класичних вихідних принципів. Автори функціональних теорій (Келлер, Рісман, Штаммер) базу-ють свої погляди на таких посиланнях:

- У суспільстві немає еліти як єдиної консолідованої групи, а існує багато еліт з обмеженим впливом: жодна з них не домінує в політичному житті. Плюралізм еліт визначений суспільним поділом праці, кожна з багатьох так званих базисних материнських груп - професійних, демографічних, релігійних, регіональних тощо - виділяє власну еліту, яка представляє її, захищає її цінності і одночасно впливає на неї.

- Між масою і елітою складаються відносини представництва, а не панування чи постійного керівництва. Це досягається контролем материнських груп над «своїми» елітами, а численні демократичні механізми спроможні запобігти дії «закону олігархічних тенденцій» і визначати політичну поведінку еліт відповідно до інтересів електорату.

- Конкуренція еліт на основі визнання «демократичних правил гри» є селекційним фільтром, який виключає можливість появи асоціальних елементів в управлінських структурах.

- Розпорошеність влади між різноманітними групами та інститутами служить гарантією проти небажаних політичних рішень.

- Умовність і відносність відмінностей між елітою і масою в правовій соціальній державі; у ній громадяни вільно реалізують право входження до складу еліти. Цей аргумент підкріплюється й іншим: головний суб'єкт політичного життя - це не еліти, а групи інтересів.

Аргументаційний базис цих теорій не настільки переконливий, як у ціннісних теоріях. Головний їх недолік полягає в ідеалізації реальних політичних відносин. Реальність спростовує постулат про рівну участь різних соціальних верств у прийнятті політичних рішень: представники фінансово-промислових груп, ВПК і технократії як і раніше визначають політичний фон у західних демократіях.

Елітарна думка Заходу зовсім не однорідна. Ліволіберальні концепції (Ч. Міллс, Р. Мілі-банд) є ідейним антиподом теорій плюралізму еліт. Вони запозичили деякі положення макіавеллівської школи, але їм властиві і свої специфічні риси:

- керівні посади і командні позиції є головною елітотвірною ознакою, а видатні індивідуальні якості особливої ролі не відіграють (це посилання ігнорує способи посідання керівних постів і стратегічних командних пунктів у суспільстві);

- визнання єдиної, порівняно згуртованої владної еліти, яка відрізняється різноманітністю складу, структурною постійністю і груповою свідомістю; її згуртовуючий чинник полягає не лише в зацікавленості складаючих її груп у збереженні свого привілейованого стану, але й у близькості соціального статусу, інтелектуального і культурного рівня, духовних цінностей, стилю життя тощо;

- глибока відмінність між елітою і масами; вихідці із соціальних низів можуть увійти до еліти, лише зайнявши високі посади в соціальній ієрархії; можливості впливу маси на еліту через демократичні механізми вкрай обмежені; гроші, знання, маніпулювання свідомістю, ЗМІ та інші ресурси дозволяють еліті довільно і безконтрольно управляти масою (у цьому є велика частка істини, адже ніхто не стане стверджувати, що в «бастіоні демократії», в США, електорат може дієво контролювати свій істеблішмент);

- еліта формується переважно зі свого середовища, а критерії відбору - це володіння ресурсами впливу, ділові якості і узгоджувальна соціальна позиція (прийняття соціально-політичних цінностей еліти та її «правил гри»);

- забезпечення свого власного панування - пріоритетна функція владної еліти, у цьому і полягає її антинародне призначення:
всі управлінські завдання підкорені цій функції.

Ці концепції займають проміжне місце між макіавеллістськими і функціональними теоріями еліт.

5.Демократичний елітизм і партократична теорія еліти

Концепції демократичного елітизму представлені відомими дослідниками: І. Шумпетером, С. Ліпсетом, Р. Далем, К. Мангеймом. Вони виходять із запропонованого Шумпетером розуміння демократії як конкуренції між потенційними керівниками за довіру і голоси виборців. Зокрема, в них робиться акцент на те, що демократія не усуває елітарності і характеризується не відсутністю еліти, а лише новим способом рекрутування і самосвідомості еліти.



Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.