На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Мсце та роль полтичної елти у суспльств. Сутнсть полтичного лдерства. Функцї, структура та типи полтичної елти. Полтичний ватажок як субєкт полтичної дяльност яскраво вираженого популстського спрямування. Концепця полтичного лдерства.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


РЕФЕРАТ
ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ І ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО: СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ
Гаетано Моска один із засновників теорії еліт зосереджує нашу увагу на дуже простій, самоочевидній істині. Яку б історичну добу ми не взяли, суспільство, цивілізацію. У них ми помітимо поділ людей на два класи, клас тих, що правлять і тих, якими правлять. Той клас, який виконує загальносуспільні функції, і насамперед функцію правління, монополізує владу і користується усіма її перевагами, вчений називав правлячим або політичним.
Під правлячим класом він розумів ту верству, яка своїм існуванням, економічними, соціальними, етнокультурними потребами й інтересами визначає загальний напрям розвитку суспільства, його пріоритети.
Політичним класом він називав рекрутованих з правлячого класу окремих його представників, які займають певні посади у політичних інституціях.
Наступники Г. Моски замість названих термінів стали використовувати термін «еліта». У перекладі з французької він означає: кращий добірний обраний. Сьогодні термін використовується активне, але безвідносно до етимології цього поняття, яке підкреслює моральноетичний, оціночний бік поняття.
Сучасні політологи вживають цей термін наголошуючи на семі політичного провідництва. Політична еліта розглядається як частина суспільної еліти використовується також поняття «правляча еліта» на відміну від контреліти.
В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, О. Шпенглер, Ж. Сорель розробили ряд підходів до обґрунтування наявності еліт сучасних суспільств.
Біологічний підхід, полягає у твердженні, що виокремлення еліти зумовлене генетичними відмінностями: вищим біологічним, фізичним, розумовим потенціалами.
Психологічний підхід пояснює виникнення еліти давніми суспільними інстинктами людини. Психологи стверджують, що елітою стає та частина лідерства, ну а підвладний народ визнає її провідне становище, через домінування у структурі народної психіки інстинкту наслідування.
Прихильники ціннісного підходу появи і утвердження еліти пояснюють наявністю у її представників особливих інтелектуальних, психологічних, моральних організаторських видатних і корисних (цінних) для суспільства рис. Р. Міхельс . Еліта виникає в наслідок олігархізації великих організацій.
У рамках функціонально-технократичного підходу: існування еліти пояснюється природою суспільної діяльності, яка потребує ієрархізації стосунків, поділу учасників спільної справи на організаторів та виконавців.
Об'єктивна потреба управління суспільством не може реалізовуватися всім суспільством чи від його імені окремими політиками, а управління має здійснюватися групою кваліфікованих фахівців.
У питанні пояснення місця та ролі політичної еліти у суспільстві сформувалися дві концепції еліти: моністична та плюралістична.
Творцями моністичної концепції стали В. Парето, Р. Мілс, П. Бірнбаум. Вони розглядали еліту , як однорідну верству, якій властиве само відтворення. Найголовнішими рисами еліти прихильники моністичної концепції виділяють:
усвідомлення себе верствою, відокремленою від суспільства;
об'єднаність спільністю соціального походження та досвіду; солідарність при захисті власних інтересів;
перевага над масами завдяки елітарним психологічним якостям: енергійності, мужності, моральним чеснотам (без них еліта приречена на виродження);
мобільність, готовність до опанування нового, здатність до внутрішнього самооновлення.
Що стосується останньої риси, то В. Парето вивів закон циркуляції еліти. Його зміст полягає у твердженні: еліта залишається провідною суспільною верствою до того часу поки допускає у свої ряди нових членів, чим і зберігає своє панування. Якщо ж вона чинить опір структурному або кадровому оновленню, то сама вироджується, а недопущенні у її ряди індивідууми накопичуються поза державними інституціями у суспільній периферії і піднімають маси на революцію.
Засновниками плюралістичної концепції еліт Р. Даль, Р. Арон виходять з того, що у суспільстві завжди співіснують і змагаються за владу кілька політичних еліт.
Р. Даль вивів ряд принципів, за якими функціонують та узгоджують свої стосунки еліти:
- принцип розподілу сфер впливу між елітами. Найбагатші здебільшого займаються економічною і мало втручаються у політику. Менш забезпечені групи користуються підтримкою обраних ними політичних лідерів;
- принцип надання офіційного характеру виборчим торгам, під час яких основне рішення влади приймається як результат угоди між зацікавленими групами, що одночасно є суперниками і спільниками.
- принцип обов'язкової наявності здібностей і популярності, завдяки яким і можна стати представником еліти.
Спільним для обох концепцій є визначення еліти як правлячої меншості, яка має перевагу над більшістю завдяки багатству, соціальному престижу, компетентності. Політичній активності і здатності себе відтворювати через механізм соціалізації ( сімейне виховання, елітна освіта).
Основна відмінність між концепціями полягає в тому. Що прихильники моністичної наголошують на однорідності, замкнутості, горизонтальній мобільності ( переміщення можливе лише у межах еліти) та її не підконтрольності з боку більшості навіть при демократичних інститутах.
Прихильники плюралістичної концепції наполягають. Що саме конкуренція еліт спонукає їх до використання демократичних засад і технологій, а також спонукає їх до відкриття доступу в еліту представникам інших соціальних груп. Змагання ж еліт за умови, що мандат на здійснення влади знаходиться в руках народу - виборців веде до демократизації політичного життя. Адже це дає можливість не елітарним верствам з народу впливати на процес прийняття рішень, оскільки вони можуть вибирати еліту, яка краще задовольняє їх інтереси, зважає на їх настрої.
Функції політичної еліти
Насамперед це участь в управлінні суспільними справами в усіх сферах суспільного життя. Політична еліта бере на себе функції, пов'язані з прийняттям і організацією виконання політичних рішень. Поряд з цим еліта, як активний суб'єкт політичного життя, причетна до виконання усіх тих функцій, які здійснюються політичною системою суспільства, державою, партіями та усіма іншими соціальними, інституціональними та функціональними політичними суб'єктами.
Структура, типи еліт
Залежно від тих функцій, які здійснює еліта із суспільством, її поділяють:
політичну6 державні й політичні діячі;
господарську: підприємці, менеджери;
духовно-інтелектуальну: вчені, митці, духовенство;
партійну;
адміністративну;
воєнну;
ідеологічну.
За критерієм добору К. Мангайм та Р. Даль виділили такі історичні типи еліт:
еліта за кров'ю - аристократи, патриції. Їх становище визначалося як авторитетом, так і багатство. Це еліта аграрної стадії;
еліта за багатством («грошові мішки»). Це підприємці - представники великого бізнесу, які мають гроші, але не мають престижу. Це еліта індустріальної стадії;
еліта за інтелектуальною продуктивністю (експлебеї). Її головна, визначальна риса - не походження і не багатство, а високий соціальний престиж і популярність.
За статусом у політичній системі суспільства розрізняють: - правлячу еліту, яка здійснює владу;
Конреліту, яка протистоїть правлячій та намагається відібрати у неї владу.
У структурі правлячої еліти виділяють:
політичне керівництво (виступає носієм владних функцій). Та частина правлячої еліти, яка приймає владні рішення. Оскільки за ієрархією вона знаходиться найвище. За тією ознакою її ще називають високою чи верхнім ешелоном;
бюрократичну еліту. Це управлінський апарат, за ієрархією управлінський бюрократичний апарат включає в себе середній і нижній ешелони влади. Середній ешелон певним чином впливає на прийняття рішень політичним керівництвом. Проте у прийнятті рішень має, так би мовити, дорадчий голос. Його головною функцією є збір інформації про стан справ у суспільстві. На основі цієї інформації політичне керівництво і приймає політичне рішення. Наступною функцією бюрократичної еліти середнього і нижнього рівня є втілення, виконання прийнятих політичних рішень;
комутаційну та ідеологічну еліту. Її завдання полягає у згуртуванні народу навколо втілення політичних рішень прийнятих політичним керівництвом.
З огляду на підтримку народу, правлячу еліту розглядають як легітимну чи нелегітимну. За умови, що вона користується підтримкою народу, її називають легітимною. Якщо ж еліта утвердилася, опираючись на державно-адміністративні важелі, військову силу, застосувала фальсифікацію у ході виборів, тому еліту називають нелегітимною.
За шляхами формування розглядають еліту відкритого і закритого типів.
Еліта відкритого типу характеризується демократизмом, раціоналізмом, критичністю мислення, толерантністю, здатністю до компромісу, тісними стосунками з виборцями. Для цього типу характерна як горизонтальна, так і вертикальна мобільність. Представниками цієї еліти найбільше ціниться фаховість високі моральні якості здатність оперативно й ефективно вирішувати справи обов'язково у рамках закону та моральних норм.
Даний тип еліти формується за допомогою «антрепренерської системи» ( від франц. еrtrepreneur - підприємець). Її характерними рисами є відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на вищі посади. Добір нових членів здійснюється на конкурентній основі, за чітко визначеними і не чисельними критеріями. Разом з тим, ця система передбачає найширше коло виборців.
Еліта закритого типу характеризується авторитаризмом, магізмом, догматизмом, нетерпимістю не сприйняттям альтернативної точки зору, нездатністю до компромісу, розривом зв'язків з виборцями. Для цього типу характерна насамперед горизонтальна мобільність. Головною «чеснотою» цієї еліти є особиста відданість керівництву, провідному угрупуванню, готовність порушити моральну норму, закон заради корпоративних інтересів.
Еліта закритого типу формується за допомогою «системи гільдій» ( від нім. gilade - корпорація, об'єднання). Її характерними рисами є закритість. Нові претенденти відбираються з нижчих прошарків самої еліти, а не народу. Для відбору характерні численні формальні вимоги. Суб'єктами відбору виступають не широкі народні маси, а вище керівництво чи й сам керівник. Тому головним засобом відбору тут є призначення, кооптація.
Політичне лідерство
Політичного лідера (з англійської-провідника) ми визначаємо як учасника політичного життя, що прагне і здатний консолідувати зусилля оточення і активно виливати на нього заради досягнення визначеної мети. Народження політичного лідера починається з того моменту, коли його соціальний досвід, помножений на неординарні особистісні якості, дозволяє зробити йому для себе важливий висновок, немовби кажучи собі: “Я знаю суть проблеми, що настала перед нами, бачу шляхи її вирішення. Те, що я пропоную, сприймається людьми. Мене підтримують, я можу очолити людей у їх прагненні досягнути мети.” Такий початковий момент самооцінки є, без сумніву, необхідним, але далеко не достатнім. Зрештою, така самооцінка може бути наслідком банального психологічного розладу.
Для з'ясування сутності політичного лідерства насамперед підкреслимо, що справжній політичний лідер розпочинається там де з'являється професійне політичне мислення. де політик ставить під сумнів можливості свого здорового глузду і покладається на спеціальні, цілеспрямовані на знання як результат наукового підходу до суспільства.
Принципово важливим є також з'ясування питання про роль і місце лідера в системі політичних відносин суспільства. Тут політичний лідер може виступати як в ролі суб'єкта, так і об'єкта політичного процесу.
Суб'єктом тому, що за своїми якостями і в результаті добровільного вибору людини він очолює соціально-політичні рухи з метою реалізації інтересів конституєнтів (прихильників виборців). Заради цього лідерові, надаються владні повноваження. За їх допомогою він спрямовує зусилля, волю, інтелект людей, оперує суспільними ресурсами.
Разом з тим, політичний лідер - це не якась ізольована, абсолютно автономна фігура, що здіймається над суспільством. Він є одночасно і об'єктом політики. У вирішенні тих, чи інших проблем він завжди відчуває вплив і тиск різних зацікавлених сторін. Займаючи певну посаду він, в умовах формальних механізмів здійснення влади, потрапляє до системи владних відносин з усім комплексом противаг і балансів.
Варто зазначити, що проблема політичного лідерства виникає лише за наявності широких політичних і громадських свобод. Їх обов'язковими передумовами є політичний плюралізм, багатопартійність, фракційна діяльність всередині парламентів і партій, які забезпечують безперервне політичне інтелектуальне змагання представників певних ідей та соціальних інтересів.
В умовах тоталіторазму і авторитаризму не існує політичних лідерів у повному розумінні цього слова - є диктатори, номенклатура і бюрократія, які прориваються до влади не за законами лідерства, а використовуючи монополію на інформацію, на організацію на засоби виробництва, на можливість розпоряджатися ресурсами.
Проблема лідерства включає, обов'язково, і проблему його підтримки його конституантами. В умовах демократії саме політичне життя примушує політичного лідера усвідомити, що він виступає суб'єктом політичного життя не сам, а у взаємодії у єдності із прихильниками, виборцями, окремими суспільними верствами чи й усім народом. так останній кошовий Запорозької Січі П. Калнишевський підписувався наступним чином: Петро Калнишевський кошовий отаман Війська Запорозького із отаманнею та усім товариством запорозьким.
Політичний ватажок
Перш ніж завести, мову про політичного лідера з огляду на нашу політичну ситуацію доцільно зупинитися на alter ego лідера - політичному ватажкові, це поняття почав розробляти французький соціолог Густав Лебон.
Політичний ватажок - суб'єкт політичної діяльності яскраво вираженого популістського спрямування. Популіз (від. лат. populus-народ) синонім демагогії, прагнення завоювати політичний авторитетне здійснення обіцянками, запровадженням з населенням, спекуляціями іменем народу.
Риси політичного ватажка (популіста, демагога)
1. Потурання сьогоденним при и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.