На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Полтичн конфлкти кризи, шляхи їх виршення. Соцально-полтичн конфлкти в Україн, їх природа та характеристика. Пдходи методи врегулювання конфлктв. Етапи полтичної кризи. Чинники, що впливають на збереження конфлктогенност у полтиц.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1. ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ І КРИЗИ, ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Поняття „конфлікт” у буквальному розумінні означає „зіткнення”. Конфлікти супроводжують людство протягом усього історичного шляху, впродовж усього життя людини (конфлікти з природою, між родами та племенами, між бідними та багатими, між різними політичними силами, державами, у виробничих колективах, сім'ї).
Конфлікт - крайнє загострення суперечностей сторін, пов'язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві й пов'язаної з цим реальної чи надуманої суперечності інтересів, цілей і цінностей; зіткнення та протиборство певних систем, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, держав та їх органів, окремих осіб.
Будь-які конфлікти зумовлені як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами, а саме: нерівністю людей, соціальних і національних спільнот; несумісністю суспільних та індивідуальних цінностей; невідповідністю між сподіваннями та дійсністю; відмінністю у політичній культурі, типах лідерства; відсутністю достовірної оперативної інформації; прагненням завоювати та утримати владу.
Узагальнюючим фактором, що спричиняє конфлікти, є соціальний інтерес. „Найближчий розгляд історії, - писав відомий німецький філософ Гегель, - переконує нас у тому, що дії людей випливають з їхніх потреб, пристрастей, їхніх інтересів ... і лише вони відіграють головну роль”.
Говорячи про природу виникнення політичних конфліктів, відомий російський політолог Г.Шахназаров у своїй книзі „С вождями и без них” розповідає, що коли молодий Фідель Кастро з групою сміливців у 1959 р. висадився із „Гранми” і переможним маршем вступив у Гавану, він не був марксистом і збирався налагодити нормальні стосунки зі США. Кубинська сторона декілька разів пропонувала провести його зустріч з президентом Джоном Кеннеді, але американці відмовились. Ф.Кастро не залишалось нічого іншого, як звернутися до Москви, яка негайно надала кубинцям необхідну допомогу. Фідель Кастро і його однодумці невдовзі стали марксистами, а політичний конфлікт між обома країнами, що виник через необачну непоступливість американців, триває і до цього часу.
В політичній науці не вироблено універсальної типології конфлікту. Найпоширенішим є їх поділ на конфлікти цінностей, інтересів та ідентифікацій, що потребують окремого тлумачення.
Конфлікт цінностей, зокрема, постає як зіткнення різних ідеологічних концепцій, розбіжності між якими виступають основними передумовами конфлікту (ліві -- праві, ліберали -- консерватори).
Конфлікт інтересів пов'язаний із зіткненням політичних та соціально-економічних інтересів, які призводять до конфлікту між владною правлячою верхівкою та широкими верствами населення.
Конфлікт ідентифікації простежується тоді, коли вирішується питання щодо визначення громадянином тієї чи іншої країни своєї етнічної та громадянської належності. Сутність конфлікту полягає в тому, що частина населення ототожнює себе лише з окремою групою етнічною, релігійною, мовною, а не із суспільством загалом. Вона не бажає визнавати себе громадянами тієї держави, на теренах якої вони в даний час проживають.
По своїй природі конфлікти бувають глобальними, регіональними, міждержавними, внутрідержавними, місцевими, міжпартійними та внутріпартійними, міжособистісними.
Деякі вчені дотримуються поділу конфліктів на антагоністичні (непримиренні) та неантагоністичні (примиренні), відкриті та закриті, або латентні, коли має місце невидима, таємна боротьба задля досягнення бажаного результату.
Панує думка, що конфлікти, в основному, мають негативні функції. Дійсно, важко заперечити, що наявність конфліктів, особливо довготривалих, створює загрозу ліквідації наявної політичної системи, негативно впливає на авторитет і функціонування влади, є життєво небезпечною для учасників конфлікту; виникнення конфліктів у сфері науки, освіти, культури привносить елемент духовної деградації.
До позитивних відносять конфлікти, які дають можливість природним шляхом підтримувати динаміку суспільно-політичного життя, що призводить до поновлення і творчої модернізації політичної системи; допомагає зняти напругу в суспільстві, досягти внутрішньо-групової згуртованості; знайти союзників, які здатні підтримати і посилити конфліктуючу сторону; стимулювати свою активність, творчість, домогтися соціальних змін.
З погляду на вищесказане, слід зазначити, що твердження окремих політологів про існування суспільства або цілком безконфліктного, або з незначними локальними конфліктами виявились науково-неспроможними. Як відзначав французький політолог Б.Гурней „У світі існує лише одне місце, де немає конфліктів --кладовище”.
Проблематика визначення сутності та змісту конфліктів має давні традиції в історії політичної думки. Найбільшим внесок у розроблення теорії конфлікту зробили Арістотель, Т.Гоббс, Н.Макіавеллі, Д.Віко, А.Токвіль, К.Маркс, М.Вебер. Ця тема є також визначальною у наукових працях В.Парето, Е.Дюркгейма, Т.Парсонса, Р.Дарендорфа.
Так, американський соціолог Т.Парсонс вважає, що любе суспільство є відносно стійкою й стабільною культурою. Кожний елемент такого суспільства робить свій вклад для підтримки діючої політичної системи; кожне суспільство є добре інтегрованою структурою, функціонування якої опирається на ціннісний консенсус його членів. Основним методом забезпечення належної стабільності та інтеграції такого суспільства є активна співпраця конфліктуючих сторін.
Німецький політолог Р.Дарендорф, навпаки, стверджує, що конфлікт у політиці є звичайним явищем. На його думку, відсутність конфлікту в суспільстві є чимось дивовижним і ненормальним. Адже кожне суспільство не є незмінним, тут не існує сталості, немає нічого постійного, воно пронизане всілякими розбіжностями та конфліктами. Головне для кожного суспільства - відшукати належні форми і методи розв'язання конфліктів. „Той, хто вміє справлятися з конфліктами, - писав він, - той бере під свій контроль ритм історії. Той, хто втрачає таку можливість, дістає цей ритм собі у супротивники”.
Основоположниками теорії політичного конфлікту вважають Карла Маркса і А. де Токвіля. Підходячи до суспільних процесів із різних методологічних позицій, обидва вчені підкреслювали неминучість консолідації у соціальних групах і конфліктів між ними. Однак згідно з поглядами К.Маркса, такі соціальні групи - це класи, а згідно з поглядами А. де Токвіля - територіальні спільноти й добровільні асоціації - елементи громадянського суспільства. Відмінним було й те, що К.Маркс розглядав конфлікт і консенсус як альтернативні способи поведінки, абсолютизуючи роль політичних конфліктів у минулому та мріючи про безконфліктне майбутнє, а Токвіль стверджував, що демократія створює умови для досягнення балансу між силами конфлікту та консенсусу.
Політичний конфлікт - це протиборство різних соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі, пов'язані, насамперед, із боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політичного статусу, а також з політичними перспективами подальшого розвитку суспільства.
Суб'єктами політичних конфліктів виступають індивіди, малі й великі соціальні групи, організовані в соціально-політичні організації та рухи. Особливо гострих форм політичні конфлікти набувають у кризові й перехідні періоди розвитку суспільства та людства.
В основі політичних конфліктів лежать глибокі розходження між різними політичними системами, державами, партіями, політичними лідерами, основу яких складає відмінність, неспівпадання, а часом і непримиренність різних політичних орієнтацій. Вони виникають за умов, коли відсутні або блокуються можливості послаблення політичного напруження. Причиною ж їх виникнення можуть бути будь-які вчинки чи прийняті рішення протидіючих сторін.
Зупинимось на характеристиці основних політичних конфліктів і криз.
1. Конфлікти міжсистемного характеру являють собою суперечливі відносини між різними соціально-економічними, суспільно-політичними формаціями, системами розвитку суспільства, зокрема, між капіталістичною та соціалістичною. Яскравим прикладом такого конфлікту була холодна війна (1945 - 1990) між цими політичними системами в економічній, військово-політичній, ідеологічній та інших сферах. Небезпека таких конфліктів полягає в тому, що вони можуть призвести до соціальної катастрофи на планеті.
2. Регіональні конфлікти проявляються в гострій формі протиріч політичного, економічного, ідеологічного характеру між окремими групами держав. Їх небезпека полягає в тому, що вони можуть призвести до нестабільності міжнародної ситуації в усьому світі, навіть до виникнення світових воєн. (Близький Схід). Це трапляється тому, що у їх розв'язання, як правило, втручаються «треті сторони».
3. Міждержавні конфлікти можуть виникнути як на воєнній, так і на іншій основі («митні війни», «фінансові війни», зовнішньополітичної акції та демарші) Причинами їх виникнення є порушення тих чи інших державних інтересів кожної з конфліктуючих сторін, що базуються на загальнонаціональній основі, а також інтересів правлячих кіл цих держав. Вони найчастіше проявляються у локальних війнах (арабо-ізраїльський військовий конфлікт, ірано-іракська війна, агресія Ірака проти Кувейту, військовий конфлікт між Аргентиною та Англією через Фолклендські (Мальвінські) острови, війна США проти Іраку).
4. Внутрішньодержавні конфлікти обумовлені різними і інтере-сами своїх суб'єктів, особливо у питаннях, кадрової політики. Політик-ні конфлікти всередині держави поділяться на міжкласові, міжпартійні, внутріпартійні, міжнаціональні, міжконфесійні, міжособистісні.
1. Міжкласові конфлікти виявляються в різних формах класової боротьби, яка за визначенням французьких вчених періоду Реставрації О.Трьєррі, Ф.Гізо, Ф.Мін'є та німецьких - К.Маркса і Ф.Енгельса, є основним змістом історії. Ця боротьба призводить до її найвищого прояву-соціальної революції, в результаті чого здійснюється перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої, більш прогресивної.
Як свідчить досвід розвитку міжкласових стосунків, у ХХ ст., особливо у другій його половині, класова боротьба є рушійною силою історії, головним чином, на доіндустріальних етапах суспільного розвитку. В сучасному індустріальному суспільстві соціально-економічне становище робітничого класу істотно поліпшилось, що дозволяє уникати найгостріших форм прояву й розв'язання міжкласових конфліктів - повстань, громадянських війн, революцій. Тут на перший план висуваються завдання досягнення в суспільстві соціальної злагоди, пошук компромісних форм і засобів розв'язання міжкласових суперечностей за допомогою політики соціального партнерства.
Проте це не означає, що в суспільстві з ринковою економікою зникли міжкласові суперечності, а класова боротьба залишилася даниною історії. Наявність у суспільстві класів власників виробництва і найманих працівників, зайнятих на підприємствах, що є приватною власністю, означає існування суперечностей які, внаслідок певних обставин, можуть розв'язуватись у вигляді революцій, повстань, страйків, путчів, переворотів, актів громадянської непокори.
а) Революція (від лат. revolution - поворот, переворот) - одна з моделей кризового розвитку політичних конфліктів. Революція - це докорінні якісні зміни у розвитку суспільства, засобів виробництва, різних галузей знань. Революції виникають і здійснюються як результат накопичення суперечностей у процесі еволюційного розвитку, котрі розв'язуються переворотом, стрибком, різкими змінами.
Політична революція - це суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади і різкої зміни політичного життя суспільства. Всі політичні революції (а вони бувають антиімперіалістичні, буржуазні, буржуазно-демократичні, народні, соціалістичні) в процесі їх підготовки та здійснення ставлять за мету утвердження - влади народу.
б) Повстання - масовий відкритий збройний виступ певного класу або соціальної групи проти існуючої влади, панівних класів і груп, національного і релігійного гноблення. Найбільш гостра форма повстання - збройне повстання. Повстання характеризується тим, що панівні класи не віддають владу без опору, вдаються до насильства.
в) Політичний страйк є найвищою формою страйкового руху. Він виявляється у колективній відмові продовжувати роботу аж до задоволення висунутих страйкарями політичних вимог. Політичний страйк може супроводжуватись демонстраціями, сутичками з урядовими військами, поліцією чи міліцією. Страйки бувають локальними і загальними, національними і міжнародними.
г) Путч - це специфічна форма збройної боротьби за владу, що спирається на військових, частину армії, які виступають безпосереднім інструментом захоплення влади або засобом тиску на уряд на підтримку вимог його відставки і передачі влади військовим. Характерним для путчу є прагнення поставити армію у привілейоване становище в суспільстві і забезпечити тим її лояльність до нової влади.
д) Переворот - це насильницький перехід політичного управління до рук представників армії. Характер перевороту, його спрямованість залежить від того, які сили - прогресивні чи реакційні -- і з якою метою його здійснюють, інтереси якого саме класу виражають.
ж) Громадянська непокора - насильницький виступ певної соціальної групи або партії проти суспільно-політичного порядку. Громадянська непокора дістає свій вияв у мітингах, демонстраціях, політичних страйках, перекритті доріг, залізничних колій тощо.
Досвід суспільних перетворень у колишніх соціалістичних країнах свідчить, що руйнівними за своїми соціально-економічними наслідками можуть бути й, так звані радикальні реформи, якщо вони здійснюються без наукового обґрунтування, у формі соціальних експериментів, методом спроб і помилок на догоду лише певним соціальним і політичним силам і не мають загальної підтримки в суспільстві.
2. Широкої гостроти в сучасному світі набувають міжетнічні конфлікти. Їх причини слід шукати в історії етнічних спільнот та відносин між ними, в національній свідомості, традиціях, ідеологічних стереотипах, що переходять з покоління в покоління. Найчастіше етнонаціональні конфлікти проявляються в тенденції до суверенізації великих і малих етнічних спільнот з метою створення незалежної держави.
В кожній країні міжетнічні суперечності виявляються по-різному: вони є неоднаковими за масштабами, гостротою і наслідками. Однак вони мають чимало спільних рис логіку свого розвитку. Конфлікти часто починаються з постановки та обговорення проблеми національної мови, культури. Згодом вимоги переходять у політичну площину, переростаючи в статусні домагання, територіальні претензії і закінчуються кривавими конфліктами. Дуже важливо своєчасно виявляти міжетнічні суперечності, навчитися їх цивілізовано розв'язувати.
3. Досить поширеними є міжпартійні та внутріпартійні конфлікти, поскільки багатопрартійність як явище внутріполітичного життя суспільства і як прояв політичного плюралізму не тільки не виключає, а навіть передбачає їх ймовірність. Найчастіше такі конфлікти проявляються у період проведення виборчих компаній.
4. Міжособистісні конфлікти мають місце як між представниками різних політичних течій, так і між членами однієї і тієї ж політичної партії, основою яких є зіткнення власних амбіцій та політичного безкультур'я. З міжособистісних вони можуть швидко перетворитися у міжгрупові, втягуючи в свою орбіту значні маси людей.
Про це, зокрема, свідчать вересневі події 2005 року, коли міжособистісні конфлікти між представниками владної команди Прем'єр-Міністром України Ю.Тимошенко і секретарем Ради національної безпеки Петром Порошенко, сутність яких була оприлюднена ексдержавним секретарем Олександром Зінченко та іншими політиками, призвели до глибокої політичної кризи в державі, в т.ч. і до відставки уряду та звільнення з посади секретаря РНБУ, інших представників влади, що негативно позначилось на іміджі України.
Найвищим ступенем конфліктних ситуацій є „криза” - (від грецьк. krisis - переломний момент) - різкий, крутий перелом.
Розглядаються різні види криз: політичні, урядові, парламентські, внутріпартійні, сутність яких полягає у наступному:
Політична криза - це такий стан політичної системи суспільства, коли тимчасово призупиняється або взагалі припиняється функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи; коли втрачено довіру до своїх політичних і державних лідерів, які надалі неспроможні вирішувати існуючі в державі проблеми, пов'язані з подальшим розвитком економіки, соціальної сфери та культури.
Політичні кризи проходять ряд етапів: а) передкризовий стан суспільства або його політичної системи, який полягає у розвитку конфліктних ситуацій до такого ступеню, коли вони вже не можуть бути розв'язані шляхом досягнення політичного компромісу; б) виникнення кризи, що виражається в неспроможності владних структур вирішувати існуючі в суспільстві проблеми політичними методами, що характерно для нормального функціонування політичної системи; в) розвиток і загострення кризи, ознакою чого є повний розпад відповідних політичних структур, посилення їх недієздатності, що призводить до повного безвластя та безгосподарності.
У виникненні політичної кризи неабияку роль відіграє відчуження народних мас від держа и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.