На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат снування полтичних знань в античност у флософсько-етичнй форм. Полтичн погляди давньогрецького флософа Платона, його роль у формуванн полтичних вчень. Життя та дяльнсть Платона, основн пероди його творчост. Погляди Платона на свт.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


7
Реферат на тему:
"ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ І ДІЯЛЬНІСТЬ ПЛАТОНА"
План

    Вступ
      Розділ 1. Життя та діяльність Платона
      Розділ 2. Погляди Платона на світ
      Розділ 3. Політичні переконання Платона
      3.1 Форми держави
      3.2 Ідеальна держава
      3.3 Чесноти в державі
      3.4 Різновиди держави за Платоном
      Розділ 4. Етичні та естетичні погляди платона
      Висновки
      Список використаних джерел

Вступ

Історія політичних вчень займає важливе місце не тільки в політології, але і в системі суспільних наук в цілому, бо в політичних вченнях знаходять свій вираз соціально-економічні інтереси різних класів і соціальних груп. А оскільки ці інтереси потребують захисту з боку політичної влади, то ця потреба і спонукає як пануючі класи, так і гноблених розробляти і обґрунтовувати свої теорії.

У Стародавній Греції зокрема склалося і отримало усесторонній розвиток така суспільно-політична освіта, як поліс, який одночасно був і містом-державою, втілюючи собою цивільне життя. Від нього, по суті, відбулися всі основні політичні поняття: політика, політичне мистецтво, політичне знання, політичне управління та ін.

Політичні знання в античності існували у філософсько-етичній формі, оскільки всі філософи Стародавньої Греції в тій чи іншій мірі стосувалися питань влади, управління державою.

Проте найбільш істотний внесок до розвитку політичної думки вніс старогрецький філософ Платон (427 - 347 до н. э) - автор робіт “Держава” і “Закони”.

Зважаючи на це метою даної роботи є вивчення життєдіяльності, роботи, та політичних поглядів давньогрецького філософа Платона, та визначення його ролі у формуванні політичних вчень.

Актуальність даної теми якраз і ґрунтується на великому вкладі Платона в науку не тільки як філософа моралі, а й права.

Розділ 1. Життя та діяльність Платона

Платон (427 - 347 р. до н. е) - грецький філософ. Народився в Афінах. Справжнє ім'я Платона було Аристокл. Ім'я ж Платон (Широкоплечий) було йому дано в молодості за могутню статуру. Походив він зі знатного роду й одержав чудову освіту. У 407 р. став учнем Сократа і це дуже вплинуло на становлення поглядів Платона. У 399 р. Сократ, засуджений на смерть, закінчив життя в афінській в'язниці. Платон, що був присутнім на процесі, не був із Сократом у його останні хвилини. Можливо, побоюючись за власне життя, він залишив Афіни і з декількома друзями виїхав у Мегару. Звідти він поїхав в Єгипет і Кирену, а потім у Південну Італію. У 388 р. Платон залишив Італію і виїхав на Сицилію, у Сіракузи, де правив Діонісій I Старший. Прихильником його філософії став родич Діонісія, молодий Діон, але Платон посварився з тираном, і той вислав його зі своєї держави. Можливо, спілкування з Діоном надихнуло його після повернення до Афін заснувати в садах Академа першу філософську школу, знамениту Академію, де він викладав до самої смерті.

У 367 р. у Сіракузах помер Діонісій Старший, і Платон, на прохання Діона, вдруге приїхав до сиракузького тирану з надією, що новий правитель Діонісій Молодший легше піддасться його впливу і що він у такий спосіб втілить у життя свою мрію про філософа на троні і про державу, якою керує мудрий і справедливий цар. Але ця місія не вдалася. Діонісій Молодший спочатку гостинно прийняв філософа і зацікавився його вченнями, але зрештою, як і його попередник, змусив Платона залишити Сицилію і - більш того - присудив до вигнання Діона, підозрюючи його в змові. У 361 р. Платон вирішив третій й останній раз відвідати Сицилію. Про це його попросив Діон, до цього ж схиляли піфагорійці, але він дарма намагався впливати на Діонісія й одержати дозвіл на повернення Діона. Тиран не тільки відмовив йому в проханнях, але і конфіскував майно Діона. Примусово залишений у Сіракузах, Платон тільки за сприяння Архіта зміг залишити державу. Він повернувся в Афіни і там керував Академією до самої смерті, яка прийшла в 347 р.

До нас дійшли, очевидно, усі твори Платона. Вони нараховують 36 творів, поділених на 9 тетралогій, що наочно демонструють розвиток філософії Платона. Серед них є також неавтентичні діалоги. Авторство і хронологія творів Платона довго і ретельно досліджувалися, починаючи ще з епохи еллінізму.

Його творчість має приблизно три періоди:

Перший починається після смерті Сократа. Він створює перші діалоги і трактат “Апологія Сократа". Форма всіх діалогів цього періоду подібна, в них завжди виступає Сократ, що говорить з кимсь з видних афінських чи других громадян. Сократ задає питання тому хто вважається знавцем предмета. Мистецьки підібраними питаннями Сократ заставляє опонента точніше формулювати свої відповіді і результат виявляється цілий ряд “протиріч" і безглуздостей. Сократ же послідовно, зважуючи всі “за" і “проти” робить визначені висновки.

Другий період збігається з першою подорожжю в Італію. Він відходить від власне сократичного ”етичного ідеалізму" і закладає основи об'єктивного ідеалізму. У цей період у мисленні Платона дещо підсилюється вплив філософії Геракліта і піфагорейського підходу до світу. В другій половині цього періоду, що приблизно можна обмежити першою і другою подорожжю в Сіракузи, Платон дає цільний позитивний виклад своєї системи. Велику увагу в цей період Платон приділяє питанням методу пізнання ідеї. Початок третього періода вважають діалог “Парменид”. Він переоцінює своє колишнє розуміння ідеї, раціоналізує його, додаючи йому характер спільності. Розуміння ідеї здобуває визначену відсталість (застиглість). У ньому, діалектика ідей визначена конфліктом буття і небуття, що відбувається прямо в царстві ідей. Тим самим у царство ідей вводиться рух і розвиток. Діалектика ідей була покликана підтримати ідеалістичний монізм Платона, у якому полягає вершина його раціоналізму. У наступних працях усе більше виявляється вплив піфагорейської філософії, що підсилює його містицизм і ірраціоналізм.

Розділ 2. Погляди Платона на світ

Питання про тисячолітню значимість Платона виникає у кожного, хто ознайомився з його світоглядом і з художнім стилем його здобутків. Платон - перший в Європі послідовний представник об'єктивного ідеалізму, засновник цієї філософії. Об'єктивний ідеалізм Платона є вчення про самостійне існування ідей як загальних і родових понять. Платон був першим філософом в Європі, що заклав основи об'єктивного ідеалізму.

Щоб зрозуміти політичні погляди Платона, необхідно зробити короткий екскурс в його філософські погляди. Світ, за Платоном, двоїстий та складається з ідей (єйдосів) і речей (прагм). Ідеї являють собою не розумові конструкції, а надреальність, або зразки речей, їхні відвернені сутності. В той час як єйдоси є істинними, речі в силу своєї матеріальності - не істинні, оскільки, як вказував Платон, сама їхня матеріальність сповіщає їхню сутність. Відштовхуючись від своїх філософських поглядів, Платон і розробив своє вчення про суспільство і державу.

Світ за Платоном не тілесний космос, позбавлений індивідуальності і не окремі матеріальні речі, що наповнюють Всесвіт. Прекрасний, матеріальний космос, що зібрав безліч одиничних ейдосів в одне неподільне ціле, живе і дихає, весь наповнений нескінченними фізичними силами, але він керується законами, що знаходяться поза ним, за його межами. Це загальні закономірності, за якими живе і розвивається весь Космос. Вони складають особливий надкосмічний світ і називаються в Платона Світом Ідей. Побачити їх можна не фізичним зором, а розумовим, думкою.

Ідеї, що керують Всесвітом, первинні. Вони визначають життя матеріального світу. Світ ідей знаходиться поза часом, він не живе, а перебуває, спочиває у вічності. І найвища ідея ідей - це абстрактне благо, тотожне абсолютній красі.

Платонівський ідеалізм тому і називається об'єктивним, адже він визнає існування цілком реального, незалежного від свідомості людини, тобто об'єктивного ідеального буття.

Отже, основними філософськими принципами платонізму є:

1. Ідея речі є зміст речі.

2. Ідея речі є така цілісність усіх окремих частин і проявів речі, що вже не поділяється на окремі частини даної речі і представляє собою в порівнянні з ними вже нову якість.

3. Ідея речі є та спільність складових її особливостей і одиниць, що є законом для виникнення цих одиничних проявів речі.

4. Ідея речі володіє своїм власним і цілком самостійним існуванням, вона теж є особливого роду ідеальна річ, чи субстанція, що у своєму повному і досконалому вигляді існує тільки на небі чи вище неба.

Основне питання філософії він вирішує однозначно - ідеалістично. Матеріальний світ, що нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями, є лише “тінню” і зроблений від світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища і предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть бути справді сущими), ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. За ці властивості Платон визнає їх справжнім, дійсним буттям і зводить у ранг єдиного предмета справжнього щирого пізнання. Між світом ідей, як справжнім, реальним буттям, і небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує по Платонові, що здається буття, похідне буття (тобто світ дійсно реальних, почуттєво сприйманих явищі і речей), що відокремлює щире буття від небуття. Дійсні, реальні речі являють собою з'єднання апріорної ідеї (справжнього буття) з пасивною, безформною “приймаючою" матерією (небуттям). Відношення ідеї (буття) і реальних речей (удаваного буття) є важливою частиною його філософського навчання. Почуттєво сприймані предмети не що інше, як подоба, тінь, у якій відбиті визначені зразки - ідеї. Але в нього також можна зустріти і твердження протилежного характеру. Ідеї присутні в речах. це відношення ідей і речей, відкриває визначену можливість руху до ірраціоналізму. Багато уваги він приділяє питанню “ієрархізації ідей". Ця ієрархізація представляє визначену упорядковану систему об'єктивного ідеалізму. Ідея краси і добра це одна з найважливіших ідей для Платона. Вона не тільки перевершує всі реально існуюче добро і красу тим, що досконала, вічна і незмінна (так само, як і другі ідеї), але і коштує вище інших ідей. Пізнання, чи досягнення, цієї ідеї є вершиною дійсного пізнання і свідченням повноцінності життя. (роботи - “Бенкет", “Закон", “Федр”).

У діалозі “Менон” теорію спогаду Платон демонструє на прикладі Сократа з деяким юнаком. Хлопчик ніколи не вивчав раніше математику і не мав ніякого утворення. Сократ же настільки добре поставив питання, що молода людина самостійно сформулювала теорему Піфагора. З чого Платон робить висновок, що його душа раніш, у царстві ідей, зустрілася з ідеальним відношенням, що і виражено теоремою Піфагора. Навчити в цьому випадку - це не більш ніж примусити душу до спогадів. На основі теорії спогадів він робить і визначену ієрархізацію душі.

По Платонові душа - безтелесна, безсмертна, вона не виникає одночасно з тілом, але існує вічно. Тіло підкоряється їй. Складається вона з трьох ієрархічно упорядкованих частин: розум, воля і шляхетні бажання, потяг і чуттєвість.

Розділ 3. Політичні переконання Платона

3.1 Форми держави

Негативний тип держави виступає в чотирьох формах: як тимократія, олігархія, демократія і тиранія. Порівняно з ідеальному державою, кожна з цих форм є послідовне погіршення або збочення форми ідеальної. У негативних формах держави замість однодумності в наявності розбрат, замість справедливого розподілу обов'язків - насильство і насильницьке примушення, замість прагнення правителів і воїнів-вартових до вищих цілей гуртожитку - прагнення до влади ради низьких цілей, замість зречення від матеріальних інтересів - пожадливість.

Першою в часі з цих негативних форм виступила, по Платону, тимократія, тобто влада, заснована на пануванні честолюбців. У тимократії спочатку збереглися риси досконалого ладу; тут правителі користуються шаною, воїни вільні від землеробських і ремісничих робіт і від всіх турбот матеріальних, трапези загальні, вправи у військовому мистецтві і гімнастика процвітають. Проте з часом мисливці до дорогоцінних металів починають в таємниці збирати і зберігати золото і срібло в стінах своїх жител, і, при участі в цьому дружин, спосіб життя міняється на розкішний. Так починається перехід від тимократії до олігархії - пануванням небагато над більшістю. Це правління, що ґрунтується на переписі і на оцінці майна, так, що в нім володарюють багаті, а бідні не мають участі в правлінні. У олігархічній державі не виконується основний закон життя суспільства. По Платону, закон цей в тому, щоб кожен член суспільства “робив своє” і притому “тільки своє”. Навпаки, в олігархії, по-перше, частина членів суспільства займаються кожен самими різними справами - і землеробством, і ремеслами, і війною. По-друге, в олігархії право людини, на повний розпродаж накопиченого їм самим майна приводить до того, що така людина перетворюється на абсолютно даремного члена суспільства, він в нім лише бідняк і безпорадна людина.

Подальший розвиток олігархії приводить, по Платону, до послідовного розвитку її в ще гіршу форму державного пристрою, але правління в суспільстві, в якому протилежність між багатими і бідними загострюється ще сильніше, ніж при олігархії. Зростання обурення бідних проти багатих приводить до повстання. Якщо повстання закінчується перемогою бідняків, то вони частину багачів знищують, іншу частину виганяють, а державну владу і функції управління розділяють між всіма членами, що залишилися, суспільства. Це і є демократія.

Якнайгіршою формою відхилення від ідеальної держави Платон визнав тиранія. Це влада одного над всіма в суспільстві. Виникає ця влада, подібно до попередніх форм, як вираз передуючою їй демократичної форми правління. Тиран зростає ні з чого довше, як з кореня, званого представництвом. У перші дні і спочатку він “посміхається і обіймає всіх, з ким зустрічається, не називає себе тираном, обіцяє багато що в приватному і загальному, звільняє від боргів, народу і близьким до себе роздає землі і прикидається милостивим і покірливим у відношенні до всіх”. Тиранові необхідно безперервно затівати війну, щоб простій народ вшановував потребу у вождеві. Оскільки постійна війна порушує проти тирана ненависть і так як громадяни, що сприяли його піднесенню, мужньо засуджуватимуть оборот, який прийняли події, то тиран, якщо захоче утримати владу, вимушений буде поволі знищувати своїх звинувачувачів, “поки не залишиться у нього ні друзів, ні ворогів, від яких можна було б чекати якої-небудь користі".

3.2 Ідеальна держава

Виходячи з цього постулату, Платон моделює ідеальну державу (ідеальне - в сенсі відповідності ідеям Платона). Розкриваючи сенс цієї держави, Платон виділяє наступні його риси:

1. подібно до космосу і людської душі, у яких є три почала, в державі повинні бути три стани: розумному початку душі відповідають філософи - правителі, лютому початку - воїни-охоронці, діловому - землероби і ремісники. Самовільний перехід з нижчого стану у вищий недопустимий і є тяжким злочином. “займатися своєю справою і не втручатися в чужих - це і є справедливість". Платонівське визначення справедливості було покликане виправдати суспільну нерівність, ділення людей на вищих і нижчих від народження;

2. у ідеальній державі функціонує добре відлагоджена система навчання і виховання, яка повинна сприяти відтворенню трьох станів. Важливу роль в цій системі грає не тільки вивчення математики і філософії, але і розповсюдження “благородної вигадки" про те, що хоча люди і народжуються нерівними, їх борг як членів полюса - жити в світі, згоді і братерстві;

3. аристократична форма правління, що забезпечує керівництво державою кращими і благороднішими його представниками.

Основним принципом ідеального державного пристрою Платон вважає справедливість. Кожному громадянинові держави справедливість відводить особливе заняття і особливе положення. Панування справедливості об'єднує різноманітні, і навіть різнорідні частини держави в ціле, відображене єдністю і гармонією. Це якнайкраща державна система винна, по Платону, володіти поряд рис етичної і політичної організації, які були б здатні забезпечити державі вирішення найважливіших завдань. Така держава, по-перше, повинна володіти силою власній організації і засобами її захисту, достатніми для заборони і віддзеркалення ворожого оточення; по-друге, воно повинне здійснювати систематичне постачання всіх членів суспільства необхідними для них матеріальними благами; по-третє, воно повинне керувати і направляти високий розвиток духовної діяльності творчості. Виконання всіх цих завдань означало б здійснення ідеї блага як вищої “ідеї", правлячої миром.

У державі Платона необхідні для суспільства в цілому функції і види роботи розділені між спеціальними розрядами його громадян, але в цілому утворюють га и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.