На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Основн напрями наукового аналзу полтичної свдомост, результати її дослдження спецалзованими центрами. Модель типологї видв полтичної свдомост з урахуванням принципв побудови її структури. Роль нацональної свдомост у формуванн свтогляду.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


webkursovik.ru/
1
Поняття та структура політичної свідомості
Як вважав відомий російський письменник Ю. Нагібін, матеріал піддається аналізу, коли ми знаходимо йому точну форму. Аморфність слабка та нежиттєздатна.
Постає питання щодо вибору методологічного інструментарію для аналізу. Розглядаючи це питання, слід насамперед, зазначити, що у цій царині стикаємося із специфічними для України проблемами вироблення методології соціальних досліджень як таких. В умовах плюралізації ідеологічного і політичного життя дуже важливим є момент особистої культури, позиції вченого. Тут не зарадять заклики до об`єктивістських позицій, тобто розгляду предмета дослідження з “позалюдських позицій”. Завдання полягає в необхідності розв`язати суперечності між об`єктивною логікою зовнішнього для людини світу і позицією соціального суб`єкта. Останній підлягає вивченню, хоч яких би ідейно-політичних позицій не дотримувався, оскільки кожен досліджуваний елемент суспільства є складовою частиною українського народу, масовим явищем, соціальним феномен із своїм правом на існування.
Поділяємо позицію В. Кременя і В. Ткаченка, які у цьому контексті зауважують, що, дослідник - завжди людина серед людей, а отже й невільний від поширених стереотипів, групових цінностей, уподобань свого професійного середовища. Але саме тому не слід забувати, що позиція дослідника соціальних явищ має бути завжди етичною. Культура дослідника виявляється в тому, яке рішення він приймає в ситуації, коли його власні політичні симпатії суперечать висновкам його наукового дослідження. Тут, як мовиться, й виявляється момент істини. Адже завдання надзвичайно відповідальне - усвідомити шляхи вдосконалення механізмів соціального управління Україною як суспільством перехідного типу, що стало на шлях модернізації
.
Навіть якщо науковець-гуманітарій цілком раціонально і критично зважує певні наслідки, які виникають із творення і вибору тих чи інших цінностей, він, зрештою, шляхом раціонального аналізу не одержує остаточної відповіді щодо того, які з деяких альтернативних цінностей він повинен підтримувати і захищати. Доки він описує факти, прагнучи, аби його ціннісні орієнтації не впливали на те тлумачення історичних фактів, він може твердити, що прагне встановити істину (і має на те підстави). Але як тільки він поставить собі за мету дати настанови для політичної практики, не може уникнути вибору ціннісних орієнтацій: адже він, як і будь-яка людина, в цьому разі виступає співтворцем історії. Навіть розуміння наслідків вибору, тих чи інших життєвих перспектив, які пов`язані з певними цінностями, не дозволяє йому уникнути власного вибору. Тобто, він змушений зайняти певну громадянську, політичну позицію.
Більш того, цей вибір науковцем-гуманітарієм ціннісних орієнтацій впливає, як правило, і на шляхи дослідження минулого та сучасного. Його громадянська і політична позиція впливає на ту концепцію, яку він застосовує в науковому дослідженні. Інакше кажучи, дослідження у суспільних та гуманітарних науках не є ціннісно-нейтральним.
“Історія не є чимось готовим, завершеним. Ми продовжуємо її творити і науковець-гуманітарій, хоче він того чи ні, не може обрати для себе роль статиста, аби описувати те, що було в історії чи те, що відбувається сьогодні. Він неминуче мусить застосувати свої знання, аби дати відповідь на питання, яким варіантом історичного розвитку він віддає перевагу. Як учасник творення історії він не може послатися на “закони історичного розвитку” (як це робив Маркс), щоб перекласти відповідальність з себе на науку. Він не може зняти з себе відповідальності за майбутнє і, обстоюючи той чи інший варіант майбутнього, мусить єднатися з іншими людьми, аби успішно впливати на перебіг подій - тобто, в діалозі ідей він мусить обирати свою позицію”
.
В Україні традиція теоретично-прикладного аналізу стану суспільної свідомості, політичної поведінки, політичного процесу та його регуляторів, на думку Л.П. Нагорної, щойно складається.
Якщо говорити про основні напрями наукового аналізу феномену політичної свідомості, у тому вигляді як вони вимальовуються протягом останніх років в сучасній політичній науці і є використаними у нашій роботі, то тут можна виділити три підходи. Перший зводиться до аналізу переважно соціологічними методами сучасного стану політичної свідомості, при цьому основна увага звертається на когнітивні та практичні (поведінкові) компоненти її формування та їх засвоєння на рівні суспільства, групи, особи. Другий ґрунтується на дослідженні взаємозв'язків і взаємодії ментальності, національної свідомості з політичною свідомістю. Третій виходить із розуміння політичної свідомості як сфери взаємодії політики, культури, моралі, тобто вкладає в поняття політичної свідомості те, що на Заході становить предмет політичної філософії чи політичної етики.
Найбільш результативним серед названих підходів виявився соціологічний. Авторським колективом Інституту соціології АН України (Є. Головаха, Н. Паніна, Ю. Пахомов та інші) у 1991 р. було досліджено політичну культуру та політичну свідомість населення України за такими показниками: рівень задоволення і ступінь політичного довір`я; політична поінформованість і компетентність; політична активність і залученість; політична ефективність і готовність до соціального протесту; політична (“вертикальна”) ідентифікація; національна і соціально-класова толерантність (“горизонтальна” ідентифікація).
Дослідження виконане на прикладах вивчення політичної культури у країнах Східної Європи. Воно виявило амбівалентність оцінок, суперечність орієнтацій, характерних для перехідного 1991 р. Досить цікавими були запропоновані цим же інститутом макросоціальні підходи до дослідження перехідного стану українського суспільства. Аналіз динаміки змін соціальної поведінки за показником інтенціональність (екзекутивність) проводився у 1992-1995 рр. у співробітництві з міжнародною соціологічною службою “Соціс-Геллап”. Здійснений моніторинг показав, що у 1992 і 1993 рр. психосоцієтальну суспільну якість визначала ознака екзекутивності (“жіноче начало”); його співвідношення до інтенціональності (“чоловічого начала”) виражалися пропорцією 62:38. Починаючи з 1994 р., ця пропорція почала змінюватися у напрямі інтенціональності, у червні 1995 р. перейшовши межу 50:50. Симетричний стан досліджуваного показника, за висновками соціологів є критичною для суспільства межею, перехід через яку означає зміну напряму розвитку і вихід із фази загострення економічної і політичної кризи.
Ряд досліджень стану політичної свідомості проведено центром “Соціальний моніторинг” разом з Українським науково-дослідним інститутом проблем молоді, Українським інститутом соціологічних досліджень (“Громадська думка населення України: соціальне самопочуття і політичні орієнтації” (червень 1994
- травень 1995 рр.), “Соціально-політичні орієнтації населення України (січень - лютий 1996 р.)”, “Соціально-політичні орієнтації населення України (вересень 2000)) тощо.
Певним підсумком досліджень, які проводилися Українським науково-дослідним інститутом проблем молоді у 1994-1996 рр., є монографія про політичну культуру сучасної молоді
.
Авторам вдалося помітити деякі суттєві вади домінуючих у країні підходів до аналізу політичної культури та свідомості (своєрідний “культурологічний прогресизм”, ототожнення реальної політичної свідомості і культури з їх теоретичними моделями), дати короткий історичний огляд розвитку політичної культури молоді в Україні.
Питання політичної свідомості у контексті української ментальності вивчають В. Бебік, Є. Бистрицький, П. Гнатенко, І. Кресіна, В. Лісовий, Л.
 Нагорна, В. Ребкало, О. Рудакевич та інші. Дослідники особливу увагу звертають на специфіку українського індивідуалізму, яка впродовж багатьох віків української історії виявлялася у різних формах партикулярного прагнення до особистої свободи. Сформована на цій основі своєрідна біполярна модель політичної культури поєднує лицарсько-козацький та пасивно-споглядальний типи ставлення до довкілля. Вчені зазначають, що українська ментальність та українська національна свідомість загалом мають суперечливий характер, у культурі нації одночасно проявляються різні і навіть протилежні якості: героїзм і пасивність, волелюбність і конформізм, довірливість і підозрілість тощо, які сформувалися під впливом певних історичних реалій.
Політичною вадою обох цих підходів є те, що політична свідомість в Україні слабко досліджується у загально-цивілізаційному контексті; для її аналізу майже зовсім не застосовуються методи та емпіричні надбання зарубіжної науки.
Наступний підхід у дослідженні політичної свідомості представлений такими іменами, як Е. Баталов, В.М. Михальченко, В. Мшвенієрадзе, В.
 Ребкало, І. Надольний, котрі розглядають політичну свідомість як форму суспільної свідомості. Однак все ж таки не маємо фундаментальних досліджень щодо політичної свідомості у контексті політичної етики.
На сьогодні йде активний процес накопичення емпіричного матеріалу за проблемами політичної свідомості, комплексне, суто політологічне осмислення. Важливим чинником цього процесу є той факт, що різноманітні принципи структурування політичної свідомості у контексті кількох наукових дисциплін дають можливість дослідити це поняття з кількох сторін, так би мовити сферично. Вони показують, що лінійна модель політичної свідомості не розкриває всього багатства її змісту, що визріла потреба вийти за межі цієї моделі.
Як підтвердженням цього є формування у вітчизняній та зарубіжній літературі нових наукових напрямів, у межах яких досліджуються процеси формування політичної свідомості, зокрема, політичної топології, яка вивчає просторові особливості політичного життя, специфіку просторового включення громадян у політику. До того ж, у сучасній науці існують фундаментальні методологічні та спеціальні теоретичні розробки, які, на наш погляд, допомагають поліпшити дослідженні політичного хронотипу (просторово-часових особливостей політичного життя). Маються на увазі, зокрема, праці філософів-феноменологів, які досліджують проблему інтенціональності, тобто “спрямованості” свідомості на об'єкт: роботи К. Манхейма та його послідовників, філософсько-філологічні експерименти М. Бахтіна, Ю. Лотмана, К. Леві-Строса та інших. Тобто дослідження політичної свідомості виходять за традиційні межі і потребують нових методів та засобів дослідження).
Деякі автори, зокрема О. Валєвський, Д. Видрін, В. Журавський, В. Согрін, К. Холодковський, розуміють політичну свідомість як відображення класових інтересів, політичних відносин, політичного життя загалом. Значення цієї позиції полягає в тому, що в ній наголошується на визначній ролі класових інтересів і політичних відносин. Наприклад, К.Холодковський зазначає, що політичні відносини у постсоціалістичних країнах, зокрема у Росії, формуються у контексті протистояння “демократія-авторитаризм”.
Інші автори (К. Гаджиєв, А. Улєдов, Г. Щедрова) розглядають політичну свідомість крізь призму політичної влади. Вони виокремлюють саме стрижень предмета відображення політичної свідомості - проблему державної влади, політичного панування та управління. Наприклад, даючи характеристику тоталітарній владі, К. Гаджиєв зауважує, що вона породжує такий тип свідомості, “який доводить недовіру та ненависть до рівня світоглядного кредо”.
А такі дослідники, як В. Бебік, Л. Гордон, М. Михальченко, при визначенні сутності та специфіки політичних ідей, поглядів та уявлень особливо виділяють їх органічний зв`язок з економічними відносинами, потребами та інтересами різних прошарків населення. Інакше кажучи, політичну свідомість визначають як відбиття політичних та економічних відносин.
Всі означені вище точки зору, на нашу думку, в певному розумінні обмежують зміст поняття “політична свідомість”. Разом з тим, це можна пояснити свідомим звуженням предмета дослідження (політичної свідомості) - цього потребував контекст їх досліджень. У той же час на визначення поняття “політична свідомість” впливає також історичний чинник: наприклад, у сучасному суспільстві класи та класові відносини вже не мають такої ваги, як раніше, тому обмежувати визначення політичної свідомості сферою класових відносин вже немає сенсу).
Відстоюємо точку зору про ціннісну ідею цілісного відображення суспільного буття в політичній свідомості, бо зосереджується увага на всій глибині змісту політичної свідомості. Це не зводиться тільки до відображення економіки чи політики, чи тільки духовної сфери життя. Зміст політичних уявлень, орієнтацій чи цінностей будь-якого суб`єкта обов`язково вбирає в себе відображення всіх сфер суспільних відносин. Тому політична свідомість так чи інакше включає в себе все відображене соціальне буття.
Крім того, політична свідомість - це не просто дзеркальне відбиття суспільного буття, а певний спосіб відображення. Його специфіка полягає в тому, що всі сфери життя (а не тільки політика) відображаються скрізь призму політичних інтересів і політичних відносин. Тобто, інакше кажучи, окрема особа чи то група осіб обов`язково матиме думку про політичну дійсність, якщо ця дійсність зачіпає їх інтереси.
Отже, політична свідомість - одна з центральних категорій політології, яка входить в систему її понятійних координат і означає сприйняття та відображення суб'єктом навколишньої дійсності крізь призму політичних відносин та інтересів.
З цього огляду теоретичних та прикладних проблем політичної свідомості, на наш погляд, можна зробити висновок про необхідність пошуку нових підходів до її аналізу. Традиційних підходів, коли дослідники розпочинають з понять, їх взаємозв`язку і т. п., недостатньо. До цього висновку приходять як вітчизняні, так і зарубіжні автори. Духовні явища повинні розглядатися у єдності з практичною життєдіяльністю людей. Це потребує аналізу, по-перше, того, як буття відображається у політичній свідомості людей, яке їх ставлення до процесів, котрі відбуваються в політичному житті, по-друге, суперечностей розвитку самої політичної свідомості (в першу чергу масової). Цілісне, суто політологічне вивчення політичної свідомості в першу чергу включає дослідження її суб`єктів-“носіїв” (мас, груп, індивідів), динаміки розвитку та основних її функціональних форм.
У той же час вияв сутності будь-якого явища передбачає дослідження його структури.
Багатомірність політичної свідомості, складність та динамізм дійсності, яку вона відображує, а також різні умови для формування та функціонування складових компонентів, зумовлюють необхідність структурування цього поняття за різноманітними принципами. (Під принципами у цьому разі розуміється основи для структурування тієї чи іншої моделі політичної свідомості). У літературі вже давно відмічено, що дослідження та моделювання структури політичної свідомості “залишається постійною теоретичною проблемою, тобто завданням, яке на кожному новому етапі соціально-політичного розвитку потребує нової постановки та нових рішень” Одним з перших запропонував модель типології видів суспільної свідомості Ф. Константинов у 1951 році. Як вважає дослідник, спочатку їх було п`ять: наука, філософія, релігія, мистецтво та моральність. Надалі він додав ще політичну та правову форми свідомості, а також економічну свідомість.
Різні принципи побудови структури політичної свідомості дають її різні моделі, які відображують реальні взаємозв`язки та взаємозалежності внутрішніх характеристик цього феномену. Слід враховувати, що будь-яка структура є певною ідеальною системою. Це стосується і політичної свідомості, структурні компоненти якої не є абсолютно розмежованими та замкненими, а взаємопов`язані.
У філософській літературі відомий стійкий вислів про те, що найважливішими структурними складовими політичної свідомості є політична ідеологія та політична психологія. Остання охоплює головним чином емоційно-вольову, емоційно-чуттєву сфери відображення, в яких містяться безпосередні інтереси, прагнення різноманітних суб`єктів суспільно-політичного життя Політична психологія - це сукупність настроїв, звичок, почуттів, мотивів поведінки та типових рис характеру, а також соціально-політичних орієнтацій, уявлень тощо.
Політична ідеологія у вузькому значенні - це відносно систематизована сукупність понять, ідей та уявлень, в яких різноманітні суб`єкти політичних відносин - індивіди, соціальні групи, класи, нації, суспільство - усвідомлюють свої політичні позиції та інтереси, якими вони пояснюють свої політичні прагнення. Ця ідеологія виробляється не всією соціальною верствою (класом, групою), а особливою категорією - ідеологами. Тільки ця сфера дає можливість класу, верстві, державі, нації сформувати та поглибити свою політичну самосвідомість. Сутність політичної ідеології та політичної психології полягає не стільки у глибині відображення та вираження інтересів, скільки в тому, що вони - продукти дійсного життєвого процесу, складні багатофункціональні суспільно-політичні явища, які відіграють однаково важливу роль в політичному житті соціальних суб`єктів та суспільства загалом. Політична психологія та політична ідеологія - це дві сфери політичної свідомості.
Слід відмітити, що у системі свідомості різних соціальних суб`єктів вони відносно самостійні, вирізняються один від одного і за засобом відображення дійсності (емоційно-чуттєвий та понятійно-логічний), і за способом формування (соціально-практичний та раціонально-теоретичний), і за структурою (комплекс установок, орієнтацій, настроїв, мотивів тощо і система ідей, поглядів, концепцій), і за роллю у життєдіяльності класу, верстви групи, нації тощо.
Структура “політична психологія - політична ідеологія” важлива і для політичної науки. Практика свідчить, що ідеологічні концепції, які не враховують конкретні потреби та інтереси мас, дуже обмежено впливають на суспільну поведінку та орієнтації. Процес вивчення механізмів формування і функціонування суспільної (у тому числі і політичної) психології у вітчизняній політології тільки розпочався. Дослідники наголошують, що посилення суперечностей суспільно-політичної реальності веде до ускладнення структури української політичної свідомості, до посилення її внутрішньої неоднорідності, до збільшення різноманітних за своїм змістом компонентів. З одного боку, відбувається поляризація суспільної психології і свідомості мас, в результаті якої чіткіше формуються протилежні за своїми соціально-психологічними й ідейно-політичними характеристиками типи свідомості. З іншого - виникає специфічний тип “багатомірної” свідомості, особливістю якої є синкретичність, одночасне існування (співіснування) суперечливих соціальних поглядів, оцінок навколишньої дійсності.
Разом з тим, М. Михальченко зазначає, що політична свідомість складається не з двох, а трьох елементів: політичної ідеології, політичної психології та політичної науки. Кожний з яких одночасно є внутрішньою формою суспільної свідомості другого порядку.
Ще однією основою структурування політичної свідомості у політології є поділ її на компоненти за ступенем систематизованості змісту та внутрішньої побудови (як в межах однієї соціальної спільності чи групи, так і поза нею). Тому виокремлюють спеціалізовану та масову свідомість.
Спеціалізована свідомість - це, як правило, ідеологічно однорідна свідомість, притаманна спеціалістам тієї чи іншої галузі політичного знання. Її носіями виступають політичні партії, політичні організації. Вони фіксують необхідність цілеспрямованої діяльності по формуванню та розвитку масового ру и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.