На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття полтологя та обєкти дослдження полтологї. Соцальн функцї та методи полтологї. Поняття, категорї, закони (закономрност) полтологї. Роль та мсце полтологї в систем суспльних наук. Воєнн питання в курс полтологї.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: 26.09.2014. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Предмет політології, сутність та зміст


Зміст

1. Предмет політології. Сутність, зміст, соціальні функції та методи.
2. Роль та місце політології в системі суспільних наук. Воєнні питання в курсі політології.
Серед найважливіших галузей діяльності люди з незапам'ятних часів виділяли політику. Ще в V ст. до н.е. Арістотель (384-322 до н. е ) відзначав, що політика невід'ємна від природи людини - соціальної істоти, що здатна повноцінно жити лише в колективі, суспільстві і приречена взаємодіяти з іншими людьми. Політика - необхідність і водночас потреба сучасної людини, оскільки існує система показників та обмежень її різноманітних дій у всіх сферах життя суспільства, що неможливе без політичного регулювання. А тому набуття знань про політику відповідає інтересам кожної людини, яка бажає зрозуміти власні місце і роль у суспільстві, повніше задовольняти особисті та групові потреби, впливати на вибір цілей і засобів їх реалізації у масштабах держави.
Вивчення будь-якої науки починається із з'ясування того, чому така наука виникла та як вона розвивається, що і як досліджує, які її найхарактерніші риси, місце і роль у пізнанні та перетворенні суспільства, дійсності. В сучасних умовах політологія особливо важлива для життя соціуму. Це виявляється у підвищеній увазі політологів і всього суспільства до результатів аналізу політики держав, у можливості моделювання політичних ситуацій у міжнародних відносинах, в усвідомленні специфіки регіональної політики, в постійно зростаючому прагненні скористатися результатами порівняльного політичного аналізу. Наука про політику своїми засобами і методами дозволяє проникати в таємниці політики та влади і таким чином розкривати справжню суть діяльності держави та її органів, політичних партій, лідерів, політичної поведінки різноманітних соціальних груп. Політологія - наука про політику - виступає методологічною основою дослідження активності та творчості людей у реалізації пізнавальних і практичних проблем політичного розвитку суспільства.
1. Предмет політології. Сутність, зміст, соціальні функції та методи

1.1. Предмет політології, сутність та зміст

Поняття "політологія" утворилося з двох грецьких слів - politike (державні справи) і logos (вчення). Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою "земних", а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Гоббс, ДУК. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному - політичне мистецтво, політичне вчення тощо.
Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. У 1857 р. Ф. Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук.
У Франції викладання "політичних і моральних наук" було започатковано ще під час Великої Французької революції. Нині більшість французьких провінцій мають інститути політичних наук.
У Великобританії з 1885 р. функціонує Лондонська школа економічних і політичних наук, де здійснюється підготовка працівників органів держав-ної влади та управлінців різних рівнів.
У 1896 р. італійський політолог і соціолог Г. Моска публікує книгу "Елементи політичної науки", що дає підстави говорити про поширення політичної науки у Європі починаючи з кінця ХІХ ст. Процес остаточного становлення політології завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 р.), який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни. З 1949 р. функціонує Міжнародна асоціація політичних наук, членом якої з 1999 р. є й Україна.
В Україні у 80-ті роки XVII ст. лекційні курси "Політичне право і право націй", "Політичні знання і австрійське законодавство" читалися у Львівському університеті.
У радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися такими навчальними дисциплінами як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., проте їх вивчення мало догматичний, однобокий характер. Політологія як новий навчальний курс починає викладатися в усіх вищих навчальних закладах України лише після розпаду СРСР. При Київському національному, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському університетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, захищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало наукової та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.
Об'єктом дослідження політології є сфера політики, політична дійсність, політичне життя особи й суспільства. Політична сфера вивчається й аналізується у поєднанні з особливостями її розвитку, функціонування, зв'язками з економічною та духовною сферами суспільства.
Політична сфера є взаємодією в політичному процесі великих і малих соціальних груп, об'єднань громадян, окремих індивідів. Політична сфера включає в себе й соціально-політичні інститути та організації, через які відбувається взаємодія між окремими суб'єктами політики.
Предметом політології є політична влада, закономірності її формування і розвитку, форми і способи її функціонування й використання в державно-організованому суспільстві, а також конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами. Наприклад, сюди відносять такі феномени, як політична культура, ідеологія, політичні еліти, політичні партії та громадсько-політичні організації, рухи, владні відносини, держава, політична система, політична діяльність, політичне лідерство тощо.
Незважаючи на розбіжності в трактуванні предмета політології, більшість учених погоджується з тим, що політична наука в основі єдина і внутрішньо диференційована - у змісті, стосовно похідних галузей політичних знань. У такому контексті правомірно говорити про ряд політичних наук як про теорії середнього і нижнього рівнів, що виступають специфічними галузями єдиної політичної науки.
Щоб перебороти значні різночитання в тлумаченні змісту політології як науки, група експертів ЮНЕСКО ще в 1948 р. прийняла резолюцію, де пропонувався перелік проблем, досліджуваних нею: політична історія, політичні інститути, партії, групи і суспільна думка, міжнародні відносини.
Отже, усвідомлена в загальній формі, політологія є наукою про політику та про її взаємини з людиною і суспільством.
У цілому всю сукупність проблем, які є предметом політології, можна розділити на такі основні групи:
v ідейно-теоретичне і соціально-філософське підґрунтя політичних процесів і явищ, яке систематизує ознаки і характеристики політики, політичні парадигми, що відповідають конкретному історичному періоду;
v політичні системи, політична влада, політичні режими (умови їх розвитку і зміни), держава, політичні партії, суспільні рухи;
v політичні процеси, політична діяльність, політична участь і політична поведінка.
Політологія - це наука, предметом вивчення якої виступає дослідження законів функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, що відображають реальний процес включення їх у діяльність щодо реалізації політичної влади і політичних інтересів.
Політологія як наука розробляється на трьох рівнях:
Ш На рівні філософського аналізу, на якому загальнометодологічні принципи, гіпотези і судження філософії "вводяться" у політологію.
Ш На рівні конкретно-теоретичного аналізу, де в центрі інтересів перебувають категорії, поняття і вихідні положення політології, система яких формує наукові образи політичної реальності в цілому.
Ш На рівні емпіричного аналізу, пов'язаного з конкретними результатами застосування категорій і дефініцій політології для дослідження соціальної дійсності в її політичних вимірах у даному місці і часі в описовій формі, у формі пояснень, прогнозів і т.п.
Як зміст політології, можна виділити її наступні розділи:
Ш теорію політики, що являє собою "введення в політологію", яке присвячене філософсько-методологічним основам політики і політичних відносин;
Ш теорію політичних систем та їхніх елементів;
Ш теорію міжнародних відносин, предмет якої складають система міжнародних відносин, природа війн, проблеми національної і світової політики, шляхів зміцнення загального миру;
Ш теорію керування соціально-політичними процесами, що вивчає форми і методи політичного керівництва і безпосереднього керування суспільством з боку державних, громадських організацій, шляхи підвищення ефективності функціонування всіх соціально-політичних інститутів;
Ш політичну ідеологію, яка досліджує роль і функції ідеології в системі політичної влади;
Ш історію політичних вчень, сукупність яких дозволяє усвідомити генезис по-літології.
1.2. Соціальні функції та методи політології

Місце і роль будь-якої науки визначається функціями, що вона виконує. Спираючись на сутність і структуру політології, можна визначити її основні функції:
· методологічна
· гносеологічна
· інструментальна
· прогностична
· світоглядна
Ш Методологічна функція політології полягає у виробленні способів і прийомів аналізу політичних явищ і процесів. Результатом такого пошуку є система соціальне апробованих принципів і способів раціонального пізнання політичної дійсності, правил і нормативів побудови політичної теорії і зразків організації практичної політичної діяльності.
Ш Гносеологічна функція політології припускає накопичення, опис, вивчення фактів політичної дійсності, аналіз кон-кретних політичних явищ і процесів, виявлення найважливіших політичних проблем і протиріч політичного розвитку. Політологія покликана дати раціональне пояснення політичній дійсності, відповідаючи на запитання: як, чому, через які причини виникли дані політичні явища і процеси, чому їм притаманні саме ці особливості? Гносеологічна функція політології спрямована на адекватне відбиття політичної реальності, розкриття властивих їй об'єктив них зв'язків, тенденцій і закономірностей розвитку.
Ш Інструментальна функція. Характерною рисою політології є її тісний зв'язок з політичним життям суспільства з політичною практикою. Політологія розкриваючи тенденції політичного розвитку, подає конкретну інформація необхідну для здійснення ефективної політичного керівництва та управлінь суспільними процесами. Політологія спеціально розглядає проблему прийняття політичних рішень при керуванні політичною діяльністю. Сюди входять підготовка політичних рішень, аналіз проблемної ситуації, оцінка співвідношення сил, рівень сили (впливу) учасників політичних подій, політичний ризик і стратегія "невразливості", політичний моніторинг, реалізація політичних рішень і протидія опозиційним си-лам. Інструментальна функція виражається в тому, що політологія (прикладна її частина) безпосередньо бере участь у розробці практичних рекомендацій з питань підвищення ефективності керівництва політичними процесами, керування політичними подіями.
Ш Прогностична функція політології припускає визначення найближчих і віддалених перспектив політичного розвитку суспільства, вироблення прогнозів, моделювання майбутніх політичних процесів і відносин. Прогнози повинні спиратися на розкриті об'єктивні закономірності і тенденції суспільно-політичного розвитку. Прогнозування - одне з найважливіших і найскладніших завдань політичної науки. Останнім часом можливості прогнозування дещо розширилися завдяки використанню новітніх наукових досягнень, обчислювальної техніки, сучасних методик тощо.
Ш Світоглядна функція виражається в пошуку відповіді на запитання, яке місце займають політичні явища в системі уявлень людини про суспільство, світ у цілому, про своє місце в системі суспільних відносин і свою роль у політичних процесах. Результатом такого пошуку є розвиток політичної свідомості від повсякденного рівня до науково-теоретичного, формування ціннісних орієнтацій, допомога у визначенні політичної позиції громадянина, групи, партії.
Поряд з функціями важливими інструментами пізнання політичних явищ і процесів є методи політологічних досліджень. Метод - це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Кожна наука використовує ту чи іншу сукупність методів та їхні конкретні різновиди залежно від об'єкта, предмета, характеру (теоретичного чи емпіричного), мети дослідження. Сукупність методів дослідження, що їх застосовують у тій чи іншій науці, називається методологією. Існує багато різних класифікацій методів пізнання. Виокремлюють, наприклад, методи експерименту, методи обробки емпіричних даних, методи побудови наукових теорій та їх перевірки тощо. Методи поділяються на філософські та спеціально-наукові. Філософські методи є найбільш загальними. Основними з них матеріалістична філософія вважає діалектику і матеріалізм. Методологічна роль матеріалізму полягає в тому, що він заперечує надприродність у явищах природи, суспільства і людської свідомості й орієнтує науку на розкриття природних, об'єк-тивних зв'язків. Діалектика є науковим методом матеріаліс-тичної філософії і всієї науки в цілому, оскільки вона формулює найбільш загальні закони пізнання: переходу кількісних змін у якісні; єдності і боротьби протилежностей; заперечення заперечення.
Методами, які мають загальнонауковий характер, є: порівняння, аналіз і синтез, ідеалізація, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, індукція і дедукція тощо. Водночас окремі науки використовують спеціальні методи пізнання. Так, у соціології це такі методи збирання інформації, як масове анкетування, інтерв'ю, експертні опитування, обробка документів тощо. Політологія також користується певними дослідницькими методами, виокремлення яких значною мірою залежить від розуміння предмета цієї науки. Якщо під політологією розуміти всю сукупність наукових знань про політику, то її методами доведеться вважати й ті, якими користуються інші науки (філософія, історія, соціологія, психологія, правознавство тощо) в дослідженні політичних явищ і процесів. Нерідко в навчальній і науковій літературі так і трапляється: виокремлюються десятки різних методів, які об'єднуються в групи.
Однак якщо виходити з того, що політологія є окремою, самостійною наукою про політику з притаманним лише їй предметом, яким є політична система суспільства чи політична влада, то коло основних методів політологічних досліджень можна окреслити більш-менш чітко. Такі методи зумовлюються передусім предметом політології. Найважливіші з них, що використовуються най-частіше, доцільно поділити на три групи.
Перша група загальних, методів дослідження політичних, об'єктів
Соціологічний підхід. Він припускає з'ясування залежності політики від суспільства, соціальної домовленості політичних явищ, у тому числі впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури. Цей метод яскраво виражений в теорії зацікавлених груп А. Бентлі, який розглядає політику як сферу суперництва різноманітних суспільних груп, що переслідують власні інтереси. Соціологічний метод по праву займає одне з центральних місць у політичній науці, багато в чому визначає специфіку політичної соціології. Одним з його проявів є культурологічний підхід, що орієнтує на виявлення залежності політичних процесів від політичної культури.
Протягом усього періоду свого існування політична наука багато в чому ґрунтується на нормативному, чи нормативно-ціннісному підході. Він припускає з'ясування значення політичних явищ для суспільства й особистості, їх оцінку з погляду загального блага, справедливості, волі, поваги людської гідності та ін. Цей підхід орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою і шляхів його практичного втілення. Він вимагає виходити з належного чи бажаного, з етичних цінностей і норм та відповідно до них будувати політичні інститути і поведінку.
На відміну від нормативного, функціональний підхід вимагає вивчення залежностей між політичними явищами, що виявляються на практиці, наприклад, у взаємозв'язках між рівнем економічного розвитку і політичним ладом, між ступенем урбанізації населення і його політичною активністю, між кількістю партій і виборчою системою тощо. Цей метод припускає абстрагування від етичної оцінки політики і ґрунтується на позитивістській орієнтації дослідника. Одним з перших функціональний метод у політології широко використовував Н. Макіавеллі, який проголосив відмовлення від релігійних догм і етичних цінностей при вивченні політики, необхідність аналізу реального життя у всій його суперечливості.
Специфічним розвитком і якісним збагаченням функціоналістських настанов виступає біхевіористський (від лат. Bihaviour - поведінка, буквально - наука про поведінку) підхід, що претендує на максимальну науковість у політичних дослідженнях у порівнянні з іншими методами. Біхевіоризм вимагає застосування до політики методів, що використовуються у природних науках і конкретній соціології. Його суть полягає у вивченні політики за допомогою конкретного дослідження різноманітної (вербальної і практичної, усвідомленої і підсвідомої) поведінки окремих особистостей і груп. Цей метод вимагає експліцитності, тобто ясності вираження і чіткості визначення дослідницької процедури та верифікації знань досвідом. Констатуючими засадами цього методу виступають наступні положення: політика має особистісний вимір. Колективні, групові дії людей так чи інакше залежать від поведінки конкретних особистостей, які є головними об'єктами політичного дослідження; домінуючими мотивами політичної поведінки є психологічні мотиви, що, звичайно, можуть бути соціальне обумовленими, але можуть мати і специфічну, індивідуальну природу; у політології можуть використовуватися досягнення інших наук, у тому числі природничих, оскільки моделі (зразки) поведінки людей часто подібні в різних ситуаціях і різних видах діяльності (наприклад, поведінка військовослужбовця і службовця промислової корпорації); політичні явища вимірюються кількісно, що відкриває перед політологією широкі можливості використання математичних та інших методів, статистичних даних, результатів анкетних та інших опитувань, комп'ютерної техніки.
До функціоналістських, позитивістсько-орієнтованих методів примикає структурно-функціональний аналіз. Він припускає розгляд політики як деякої цілісності, системи, що має складну структуру, кожен елемент якої, у свою чергу, має певне призначення і виконує специфічні функції (ролі), спрямовані на задоволення відповідних потреб системи і її експетацій (очікувань). Діяльність елементів системи немовби запрограмована загальною структурною організацією, безпосередньо займаними позиціями і виконуваними ролями. Структурно-функціональний метод широко використовувався К. Марксом, Т. Парсонсом і багатьма іншими соціологами і політологами. Він виступає як один із принципів системного аналізу.
Системний підхід у політиці вперше був детально розроблений у 50 - 60-х роках XX ст. Т. Парсонсом і особливо Д. Істоном. Суть цього методу полягає в розгляді політики як цілісного, складно організованого організму, як саморегулюючого механізму, що знаходиться в безупинній взаємодії з навколишнім середовищем через "вхід" і "вихід" системи. Політичній системі належить верховна влада в суспільстві. Вона прагне до самозбереження і виконує в суспільстві (по Істону) дві найважливіші функції: розподіл цінностей і ресурсів; забезпечення сприйняття громадянами прийнятих рішень як обов'язкових. За порівняно обмежений термін системний підхід до політики засвідчив свою конструктивність, зараз він достатньо представлений у різноманітних теоріях політичних систем.
Інституціональний підхід, поряд з нормативним, аж до початку XX ст. був пануючим у політичній науці. Він орієнтує на вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність, тобто держави, партій, інших організацій і об'< и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.