На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Сутнсть та соцальна природа полтики. Групи визначень полтики та її функцї. Ефективнсть виконання функцй полтики, принципи формування здйснення. Класифкаця та головн тенденцї розвитку полтики в сучасних умовах. Специфка воєнної полтики.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


"ПРИРОДА ПОЛІТИКИ".


Розвиток політичної думки й уявлень про державу привів до виділення наук про політику та їх відокремлення від політичної філософії. Існує вислів: якщо сучасна людина не цікавиться політикою, то проте політика цікавиться людиною.
Проникнення політики у складний світ міжіндивідуальних та міжгрупових відносин - чітко виражена тенденція ускладнення світу людини. Ще на початку XX ст. політиці приписувалася роль нічного сторожа свободи й абсолютно вільної діяльності індивідів. У сучасних умовах немає людини, яка могла б сказати, що перебуває поза радіусом дії політики. Навіть якщо людина вважає себе аполітичною, вона змушена визнавати й одночасно поважати рішення політичної влади. Політика - необхідність і одночасно потреба сучасної людини: політика - дороговказ, орієнтир у вирішенні суспільних проблем, основа прийняття оптимальних рішень та обмеження непотрібних дій в усіх сферах громадського життя. Знання політики відповідає інтересам кожної людини, що прагне зрозуміти своє місце і роль у суспільстві, у світі, повніше, ефективніше задовольняти свої потреби у спільній життєдіяльності з іншими людьми, впливати на вибір цілей і засобів їх реалізації за допомогою державних органів. Не розуміти політику, свідомо відгороджуватися від неї - означає збіднювати соціальну сутність людини, займати деструктивні суспільні позиції.
Сутність, соціальна природа та принципи політики.

Політика (від грецьк. polis -- місто, держава і прикметник, politikos - все, що пов'язане з містом -- держава, громадянин та ін.) - організаційна і регулятивна сфера суспільства, яка є основною в системі інших соціальних сфер: економічній, правовій, культурній, релігійній тощо.
Коли ж появилась політика ?
Перші ростки політики і політичних дій необхідно шукати в первісних актах розподілу праці, які привели до формування і перших соціальних відмінностей у суспільстві.
Але вирішальним чинником на формування політики, виділення її в самостійну галузь людської діяльності вплинуло зародження приватної власності і класових відмінностей суспільства.
Завершенням процесу становлення політики необхідно вважати створення перших держав.
Політика - одне з найбільш поширених і багатозначних понять в усіх сучасних мовах світу. Відомий соціолог Макс Вебер відзначав, що поняття політика „має надзвичайно широкий зміст і охоплює усі види діяльності з самостійного керівництва. Говорять про валютну політику банків, про дисконтну політику імперського банку, про політику профспілки під час страйку; можна говорити про шкільну політику чи політику держави, сільської громади, про політику правління, що керує корпорацією, нарешті, навіть про політику розумної дружини, що прагне керувати своїм чоловіком". Під політикою розуміють також мистецтво можливого, а нерідко її характеризують як „брудну справу". Таке розмаїття повсякденних уявлень про політику пов'язане не тільки з недостатньо чіткими, обмеженими чи просто помилковими знаннями про неї різних людей, але насамперед зі складністю, багатогранністю, багатством виявів її як соціального явища. Наукові трактування терміна „політика" відрізняються від повсякденних уявлень строгою логічною аргументацією, узагальненістю і систематизацією, хоч і не виключають деякої суперечливості думок. Різні наукові визначення політики можна систематизувати і поділити на кілька груп, кожна з яких внутрішньо диференційована.
Групи визначень політики:
v соціологічні
v субстанціальні
v діяльнісні
v Соціологічні визначення політики, ґрунтуючись на соціологічному підході, характеризують її через наступні суспільні явища: економіку, соціальні групи, право, мораль, культуру, релігію. У відповідності з відображуваною сферою суспільства їх можна поділити на економічні, соціальні, правові, етичні (нормативні) тощо. Ще наприкінці XIX ст. американський політик Роберт Лафоллет стверджував, що політика - це економіка в дії. Економічне визначення політики, що найяскравіше подане в марксистській та інших концепціях економічного детермінізму, характеризує політику як надбудову над економічним базисом, як концентроване вираження економіки, її потреб та інтересів. У такому випадку політика розглядається як специфічна галузь громадського життя, що втрачає свою самостійність, зберігаючи лише відносну, обмежену автономію. Вона зумовлюється об'єктивними економічними законами, що не залежать від волі політичних суб'єктів.
Соціальні дефініції політики трактують політику як суперництво певних суспільних груп: класів і націй (К.  Маркс) чи зацікавлених груп (А. Бентлі, Д. Трумен) - з метою реалізації своїх інтересів за допомогою влади. Якщо марксистські трактування політики як боротьби між класами в сучасному світі багато в чому втратили свій вплив, то теорія зацікавлених груп одержала широке розповсюдження та розвиток, зокрема, в плюралістичних концепціях демократії, що трактують політику в сучасній демократичній державі як суперництво різних зацікавлених груп, що забезпечує баланс, рівновагу суспільних інтересів.
Правові концепції політики вважають політику, державу похідними від права і, насамперед, від природних прав людини, що лежать в основі публічного права, законів і діяльності держави. Яскравий приклад правової концепції політики - теорії суспільного договору, творцями яких є такі мислителі, як Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Жан Жак Руссо, Імануїл Кант. Суть цих теорій полягає в трактуванні політики і насамперед держави як спеціалізованого інституту з охорони властивих кожній людині від народження фундаментальних прав: на життя, волю, безпеку, власність та ін. У сучасній науковій літературі широко представлені і теорії політики, протилежні правовим концепціям. Деякі політологи розглядають право як породження політики, найважливіший засіб її реалізації, інструмент створення стабільного політичного порядку. Право безпосередньо створюється державою і основується на політичній волі та державній доцільності.
Правове трактування політики безпосередньо межує з її етичними (нормативними, ціннісними) дефініціями. Це яскраво виявляється в концепціях, що визнають позадержавне існування природного права у формі моральних принципів людського співтовариства. Нормативне розуміння політики важливий напрямок її соціологічного трактування. Нормативний підхід допускає розгляд політики, виходячи з ідеалів, цінностей, цілей і норм, що мають реалізуватися в процесі здійснення політики. У такому розумінні політика є видом діяльності, спрямованим на досягнення загального блага. Загальне благо включає такі цінності, як справедливість, мир, волю та ін., мета політики - служіння цьому загальному благу, норми політики - конкретні правила, закони, що ведуть до його досягнення.
v Субстанціальні визначення орієнтуються на розкриття тієї першооснови, з якої складається політика. Найпоширенішим з них є трактування політики як дій, спрямованих на владу: її створення (захоплення), утримання і використання (М. Вебер, Г. Лассуел, Р. Даль, Ж. Бордо та ін.). Політика, - писав Макс Вебер, - це „прагнення до участі у владі або до набуття впливу на розподіл влади, або між державами, або всередині держави між соціальними спільностями людей".Владні" визначення політики відображають її суть, найважливішу якість, що її конституює; ці визначення конкретизуються і доповнюються інституціональними дефініціями. Інституціональні поняття характеризують політику через організації, інститути, де втілюється та матеріалізується влада, насамперед, через найважливіший інститут - державу. Політика в такому разі розглядається як участь у справах держави, напрямок еволюції держави, визначення форм, завдань, змісту діяльності держави.
Якщо владні та інституціональні трактування політики вбачають її основу у владі і у спеціалізованих носіях-організаціях, то антропологічні визначення намагаються відшукати більш глибоке її джерело, що існує у природі людини. Звідси, політика - це форма цивілізованого спілкування людей на основі права, спосіб колективного існування людини.
Обґрунтування антропологічного розуміння політики дав ще Аристотель, який вважав, що людина - істота політична, істота колективна. Нормальне життя людини, задоволення її різноманітних потреб і здобуття щастя можливі тільки при спілкуванні з іншими людьми. Вищою, у порівнянні з сім'єю або селищем, формою такого спілкування і виступає політика, її перевага над передполітичним спілкуванням полягає в тому, що вона є спілкуванням у державі вільних і рівних людей за допомогою норм права, які втілюють справедливість, однакове ставлення до всіх громадян. Через політику, державу в спілкуванні людей досягається гармонія.
v Діяльнісні визначення. Вони характеризують політику як процес підготовки, прийняття і практичної реалізації обов'язкових для всього суспільства рішень. Така інтерпретація політики дозволяє проаналізувати найважливіші стадії її здійснення: визначення мети політики, прийняття рішень; організацію мас та мобілізацію ресурсів для реалізації мети; регулювання політичної діяльності; контроль за нею; аналіз отриманих результатів і визначення нової мети політики. Діяльнісна інтерпретація політики широко використовується, зокрема, у теорії політичних рішень, а також у телеологічних трактуваннях політики, у яких остання розглядається як діяльність, що спрямована на ефективне досягнення колективної мети. Патріарх американської соціології Т. Парсонс відзначав, що політикою є сукупність „способів організації визначених елементів тотальної системи відповідно до однієї з її фундаментальних функцій, а саме ефективної колективної дії по досягненню загальної мети".
Отже, узагальнюючи різні дефініції, політика - це соціальне явище, людська діяльність, що виражається у взаємодії між соціальними спільностями, класами, націями, народами, державами, партіями, громадянами та їхніми об'єднаннями на ґрунті політичної влади, реалізації певних цілей, з метою поліпшення умов життя людей, забезпечення суспільного і світового порядку.
Розглянуті вище трактування політики не вичерпують усього різноманіття її визначень. Таке багатство наукових характеристик зумовлене насамперед складністю політики, різноманітністю її змісту, властивостей і суспільних функцій.
Таке визначення дозволяє синтезувати найважливіші ознаки й аспекти політики.
По-перше, фіксується момент, що політика виражається, матеріалізується у діяльності політичних суб'єктів з метою викликати ті або інші політичні результати, наслідки. Так, внутрішня і зовнішня політика держави виявляються в основних напрямках її діяльності. Розробка і реалізація стратегічного політичного курсу країни немислимі без активної діяльності політичних партій, функціонування законодавчих, виконавчих та судових органів держави тощо. У політичній діяльності бере участь безліч суб'єктів, вона характеризується системністю і різноманіттям форм. Здійснюється політика на теоретичному і на практичному рівнях. Виняткове значення має питання ефективності політичної діяльності.
По-друге, на політичній арені діють політичні суб'єкти з різноманітними інтересами і цілями. Вони з об'єктивною необхідністю взаємодіють в ім'я досягнення головної політичної мети. Ця взаємодія може ґрунтуватися на принципах координації, субординації діяльності, політичної згоди і протиборства.
По-третє, глибинна, суттєва риса політики як суспільного явища - це її прямий або непрямий зв'язок з політичною владою. Тільки ця суттєва риса дозволяє відокремити політику від інших суспільних явищ. Політичну владу можна порівняти із силовим (магнітним) полем, навколо якого обертаються і взаємодіють численні політичні суб'єкти.
По-четверте, немає і не може бути безцільної політики. Політика зачіпає інтереси мільйонів людей, а тому є багатоцільовою. Одна з головних і довгострокових цілей соціальної політики - створення необхідних умов для поліпшення життя людини. Така політика завжди має підтримку в народі. Навпаки, політика, що веде до зубожіння більшості населення країни, порушує принцип соціальної справедливості, незмінне викликає незадоволення. Інша найважливіша і постійна мета політики - насамперед державної - це забезпечення в країні і світі належного порядку, безпеки і спокою. З метою забезпечення безпеки держави від зовнішніх зазіхань виникає воєнна політика як напрямок розвитку державної політики. Воєнна політика втілюється у воєнних доктринах, воєнній стратегії та у практиці військового будівництва.
У науковій літературі виділяються різні аспекти і складові частини політики. Один з найбільш широко розповсюджених поділів політики - розмежування форми, змісту. Форма політики - це її організаційна структура, інститути, що надають їй стійкості, стабільності, дозволяють регулювати політичну поведінку людей. Форма політики реально втілюється в державі, політичних партіях і групах інтересів (асоціаціях і рухах), а також у законах, політичних і правових нормах. Зміст політики виражається в її цілях і цінностях, у проблемах, які вона вирішує, у мотивах і механізмах прийняття політичних рішень. Самостійними елементами політики є: політична свідомість, що включає внутрішній світ, менталітет, ціннісні орієнтації й установки індивідів, а також політичні погляди і теорії; нормативні ідеї програми і виборчі платформи політичних партій, цільові настанови груп інтересів, політико-правові норми; інститути влади та боротьби за неї; відносини владарювання - панування і підпорядкування, а також політичної боротьби і співробітництва. Якщо ж перераховувати конкретні складові частини політики, то потрібно назвати політичні погляди, ідеї, теорії, програми, ціннісні орієнтації, настанови, стереотипи, звичаї і традиції, зразки поведінки, суспільну думку, специфічну політичну мову, психологію людей, державу, партії, групи інтересів і рухів, закони, права людини та інші політичні і політико-правові норми, відносини влади і з приводу влади, політичних лідерів, еліти, угруповання тощо.
Розуміння соціальної природи політики дозволяє визначити її функції по наступним напрямкам:
Функція державного управління розвитком всіх сфер людського суспільства (економіка, соціальна, правова, духовна тощо). Суть цієї функція політики полягає в тому, що вона через призму інтересів держави, суспільства, різноманітних соціальних верств і навіть окремих особистостей визначає спрямованість і стратегію розвитку країни. Політика в руках держави служить засобом поєднання інтересів різних сил і прошарків суспільства, організуючого начала потенційних резервів і можливостей країни. Через політику держава ставить задачі соціальної діяльності інститутам влади.
Функція соціального прогнозування. Політика не обмежується рішенням поточних (тактичних) завдань, вона орієнтована на досягнення віддалених (стратегічних) цілей. Соціальне прогнозування внутрішньо притаманне політиці і багато в чому визначає її реалістичність, передбаченість, сприяє підвищенню соціальної ефективності у втіленні політичних ідей в життя.
Функція соціального регулювання. ЇЇ мета - встановлення і підтримка соціальних зв'язків між партіями, рухами, організаціями, суспільними класами, прошарками, групами, етнічними спільностями. Головний сенс цієї функції - діяльність по врегулюванню і узгодженню їх економічних, політичних, духовних і інших життєвих потреб з інтересами всього суспільства. Політичний вплив на суспільні відносини здійснюється з метою встановлення соціальної стійкості і політичної стабільності, збереженню миру і громадянської злагоди.
Функція влади. Влада - монопольне право нав'язувати волю і керування поведінкою громадян - є основним інструментом політики, гарантом її реалізації.
Функція духовно-ідеологічна. Ефективна реалізація політичних ідей і конкретних практичних програм неможлива без політичного виховання, формування політичної свідомості і політичної культури суспільства. Значення цієї функції особливо зростає в переломні етапи розвитку як окремих країн, так і світової спільноти в цілому.
Ефективність виконання функцій політики вирішальною мірою залежить від дотримання нею певних принципів політичної діяльності.
Визначальними принципами формування і здійснення політики є:
v Принцип наукового підходу і реалістичності. Науковість в політиці означає її організацію у відповідності до законів суспільного розвитку, і з врахуванням соціальних потреб і інтересів суспільства, реальних можливостей політики. Відома формула: „політика - це мистецтво можливого". Відрив політики від життєвих реалій, постановка завдань, які неможливо виконати, ведуть до компрометації і втрати довіри до її виконавців.
v Відповідність її цілей засобам реалізації. Політика, що реалізується неправильними засобами є неправильною політикою. Формула: „ціль виправдовує засоби" при її використанні в політиці може привести до катастрофічних наслідків. Показовим є приклад гітлеризму.
v Принцип гласності, відвертості в політиці. Забезпечує їй довіру і підтримку мас, розвиває політичну активність. Дотримання цього принципу є здійснення своєрідного суспільного контролю над діями владних політичних структур, забезпечує чесність політики, є реальною перепоною подвійним стандартам, демагогії, обману в її проведенні.
v Передбачуваність і неухильна послідовність в реалізації проголошених цілей. Наприклад: відповідність передвиборних обіцянок політиків їх діям після виборів у владних структурах.
v Принцип політичного плюралізму. Передбачає толерантне (терпиме) ставлення до опозиції: недопущення її придушення і встановлення монополії однієї політичної сили у визначенні політики держави. В політиці вимоги принципу плюралізму орієнтують на взаємодію політичних партій у формі суперництва політичних програм, забезпечення підтримки кращих зразків політичного устрою суспільства. Вкрай важливо бачити в опозиції не ворога, а політичного опонента з рівними правами на свої політичні ідеї і відстоювання їх цивілізованими засобами.
v Принцип поєднання національного досвіду і досвіду інших держав, врахування історичних традицій і менталітету свого народу. Це використання в зовнішній політиці України принципів: „розумної достатності оборони", ненападу, відмови від „образа ворога" тощо. Але слід застерегти від абсолютизації іноземного історичного досвіду, особливо сліпого копіювання іноземних моделей політики.
v Принцип взаємозв'язку політики, права і моралі. Право і мораль відіграють роль обмежувачів політики з метою неприпустимості дій, заборонених правом і нормами моралі. На жаль ще не викоренені погляди Макіавеллі і Ніцше на політику без меж і моралі, що наносить величезну шкоду суспільству.
v Принцип гнучкого реагування політики на умови и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.