Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Полтичний технократизм сцєнтизм Клода-Анрi де Рувруа Сен-Сiмона. деї соцально-полтичної флософї. Утопчний соцалзм та сен-сiмонiзм. Соцально-психологчний полтичний прагматизм Франсуа-Марi-Шарля Фурє. Практичний комунзм Роберта Оуена.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


35
Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра політології, соціології і права

Реферат з дисципліни «Політологія»
На тему
«Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур'є, Оуен)»
Рівне - 2008

Зміст

Вступ
1. Політичний технократизм і сцієнтизм Клода-Анрi де Рувруа Сен-Сiмона
1.1 Соціально-політична філософія
1.2 Утопічний соціалізм
1.3 Сен-сiмонiзм
2. Соціально-психологічний політичний прагматизм Франсуа-Марi-Шарля Фур'є
3. Практичний комунізм Роберта Оуена
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Паралельно з лібералізмом і на противагу йому в передових країнах Західної Європи набули подальшого розвитку соціалістичні вчення. У першій половині ХІХ ст. найвідомішими представниками цього напряму суспільно-політичної думки були Клод-Анрi де Рувруа Сен-Сімон, Франсуа-Марi-Шарля Фур'є та Роберт Оуен. Вони були сучасниками вже більш-менш розвинутого капіталістичного ладу з притаманними йому соціальними суперечностями. Стало очевидним, що Велика французька революція XVIII ст., яка проголосила гуманістичні гасла свободи, рівності і братерства всіх людей, не принесла справжньої свободи трудящим.
Суперечність між гаслами революції та її фактичними результатами стала висхідним пунктом ґрунтовної критики Клодом-Анрi де Рувруа Сен-Сімоном, Франсуа-Марi-Шарля Фур'є та Роберт Оуеном капіталізму як суспільного ладу, була найсильнішою стороною їхніх учень і дала їм відповідну назву. На противагу капіталізмові критично-утопічні соціалісти розробляли проекти суспільства, яке, на їхню думку, не знатиме експлуатацій і гноблення й забезпечить кожному індивідові гідне існування.
Отже, розглянемо детальніше Клода-Анрi де Рувруа Сен-Сімон, Франсуа-Марi-Шарля Фур'є та Роберта Оуен.
1. Політичний технократизм і сцієнтизм Клода-Анрi де Рувруа Сен-Сiмона

Погляди К.-А. Сен-Сiмона формувалися під впливом великої французької революції, учать в боротьбі пiвнічно-американських колоній за незалежність.
Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сiмон народився 17 жовтня 1760 року у Парижі в аристократичній родині. Його вихованням i освітою займалися обдаровані вчителі серед яких був i відомий французький енциклопедист Д'Аламбер.
У 13-лiтньому віці він відмовився від першого причастя заявивши що не вірить у тайни релігії. Був він амбітним самовимогливим юнаком про що свідчить веління слузі будити його вранці такими словами: «Вставайте графе: великі справи ждуть». Через чотири роки вступив на військову службу, а ще через три роки відправився у складі французького експидиціонного корпусу на допомогу повстанцям американських колоній у боротьбі проти Англії. Повернувшись звідти, полишає військову службу, хоч йому прогнозували там успішну кар'єру i вирушає у мандрівку Голландією та Іспанією.
У перші роки революції Сен-Сiмон виступив з пропагандою принципів свободи і політичної рівності громадян, закликав Нацiональнi збори скасувати привілеї дворянства i духівництва, відмовився від дворянського звання і графського титулу. Розчарувавшись у її спроможності вирішив основні суперечності суспільного ладу Франції, він з 1802 р. всю енергію віддає науково-літературній праці зосередившись передусім на проблемах перебудови людського суспільства. Основними його працями є: «Нарис науки про людину» (1813 - 1816), «Промислова система» (1821), «Катехізис промисловців» (1823 - 1824), «Нове християнство».
Помер Сен-Сiмон 19 травня 1825 року.
Маючи глибокі знання з природничих наук, Сен-Сiмон намагався пізнати універсальні закони, що діють у природі та суспільстві, принцип побудови раціонального суспільства з урахуванням тенденцій розвитку людства.
1.1 Соціально-політична філософія

Соціальну філософію у філософії Сен-Сiмона характеризую чітко визначений історизм. Поділяючи оптимізм просвітницької філософії, він намагався з'ясувати закономірність історичних змін на різних її етапах науково обґрунтувати майбутнє. У зв'язку з цим наголошував на взаємодії науки (теоретичного знання) та індустрії (будь-якої виробничої дiяльностi) як ключових чинників формування розвинутих типів суспільства.
Сен-Сiмон був переконаний, що вся попередня філософія мала на меті лише руйнування існуючих систем, тому своє завдання вбачав у створенні нової фiлософiї заснованої на фактах соціальної науки про людину, яка б більше орієнтувалася не на теоретичні узагальнення соціального життя, а на практичні проблеми.
Сен-Сiмон був глибоко обізнаний із надбаннями французької рацiоналiстичної фiлософiї що протиставляла існуючому суспільному устрою свої теоретичні моделі устрою «розумного», намагалася обґрунтувати його вiчнi і незмiннi закони покликані забезпечити в суспільному житті торжество розуму. До таких намагань він ставився з осторогою, оскільки найпродуктивнішою вважав ідею, якою, на його погляд, має послуговуватися iсторiя, якщо хоче бути наукою. Вiдповiдно, ядром політичних дискусій повинно бути вчення розвитку цивілізації, що допомагатиме державним людям у плануванні своєї діяльності.
Історія людства на його думку, переконує, що всі великі перевороти в економічному і політичному житті суспільства були наслідками перевороту у філософських поглядах. Людство у своєму розвитку подолало такі великі фази: теологічну (період панування релігії що охоплює рабовласницьке i феодальне суспільства), метафізичну (заснований на науці майбутній суспільний лад).
Сен-Сiмон одним із перших мислителів охаректиризував основні риси iндустрiального суспільства («індустріальної системи»), спробував окреслити ймовірні шляхи його розвитку, послуговуючись положенням, згідно з яким кожен тип суспільства вибудовується на особливій системі філософських переконань. Як тільки ця система перестає бути актуальною, суспільний лад розпадається. Наприклад, руйнування феодальної системи було спричинено наступом Просвітництва на теологію. З цього випливав висновок, що лише нова, альтернативна феодальній система світобачення («позитивна наука») може сформувати засади пост феодального, індустріального ладу.
Основу політичної-фiлософiї Сен-Сiмона становить критика лібералізму, його індивідуалістичної моралі, які з метафізичних позицій розглядали соціальні питання. Такий підхід він розцінював як недостатньо динамічний, а тому непридатний для нового, прогресивного ладу. Найістотнішою вадою лібералізму вважав його неспроможність поліпшити умови життя переважної більшості людей, які, будучи причетними до створення майже всіх суспільних благ, потерпають від негараздів і нестатків. Відповідальність за це, на його думку, повинна взяти на себе церква (особливо католицька) оскільки, переймаючись проблемами моралі, вона нічого не зробила для забезпечення рівноправності в суспільстві, хоч до цього зобов'язує її вчення Ісуса Христа.
Утвердження буржуазних порядків спровокувало розвиток егоїзму та індивідуалізму, породило культ грошей, прагнення наживи, конкуренцію між людьми. Сен-Сiмон не міг вважати такі порядки розумними і справедливими, оскільки з ними він пов'язував нову, не менш глибоку за попередню, соціальну та політичну кризу суспільства. Того чесне політичне становище у Франції він характеризував як дивне «видовище перевернутого догори дном світу», оскільки суспільними справами керують цілком непридатні для цього люди («Міркування літературні, філософські та промислові»). В іншій праці - «Притча» («Парабола») - він звертав увагу на те, що «соціальна організація недосконала і незавершена, що люди дозволяють керувати собою насиллю та хитрості і незавершена, що людський рід політично перебуває в аморальному стані». Гостро критикував капіталістичне суспільство за провокування в людині індивідуалізму, жадоби, егоїзму, які називав «гангреною людського роду», що стала загальною хворобою суспільства.
Не менш жорстко критикував він інститути управління, вважаючи чиновницький апарат надто роздутим, на утримання якого народу доводиться витрачати великі кошти (податки). Серед вищих урядових чиновників, членів уряду ледве не узаконені хабарництво і підкуп. Усе це, на думку Сен-Сiмона, є беззаперечним свідченням глибокої суспільної кризи.
Егоїзм і конкуренція, якими вражене суспільство, породжують війни, боротьбу націй. Засуджуючи війну, він заперечував і можливість зміни існуючих порядків немирними способами. Водночас поділяв війни на справедливі і несправедливі.
Потворні риси капіталізму на думку Сен-Сiмона, свідчать про необхідність докорінних змін існуючої соціальної системи: «Необхідність у цьому на стільки назріла, що вони (зміни) неодмінно повинні здійснитися» («Про промислову систему»). Вважаючи, що ці зміни відбудуться в найближчому майбутньому, він називав тогочасну епоху перехідною («Катехізис Промисловців»).
Аналіз історії підвів Сен-Сiмона до висновку, що людське суспільство розвивається по висхідній лінії. Долаючи стадії розвитку, воно має пройти до свого «золотого віку». На відміну від мислителів ХVII - ХVIII ст., які вважаючи «золотим віком» людства ранні стадії його розвитку, звертали свої погляди в минуле, Сен-Сiмон стверджував, що до ідеального ладу воно ще має прийти, тобто «золотий вік» - у майбутньому. Запропонована ним концепція «соціальної фізіології» тлумачить процес розвитку людства аналогічно процесу росту людини. Її особливість полягає в тому, що Сен-Сiмон не вважав можливим у майбутньому занепад людства, а навпаки переконував у настанні його «золотого віку».
Історичний процес Сен-Сiмон розглядав певною мірою з діалектичних позицій, виходячи з того, що в суспільстві періодично змінюється форма власності, але не пов'язував це з появою і зміною класів. Так, у «Листах женевського обивателя», Сен-Сiмон відокремив три основні класи: 1) учених; 2) власників, за винятком осіб, які належать до першого класу; 3) найманців (тих хто не має власності). Дещо пізніше вів мову про класи паразитів i промисловців («Промислова система»). До паразитичного класу відносив дворян військових, рантьє, державних чиновників і юристів, яким, за його словами, протистоїть клас промисловців, що становить більшість нації, - клас працюючих, а також фабрикантів, торговців, банкірів.
Досить складним, радше негативним було його ставлення до пролетаріату як класу, що складається з осіб, які не мають власності. Вони, на його думку, втягнули країну в хаос під час революції 1789 р.
Пiзнiше він уже не вбачав у пролетарях загрози соціальному спокою і навіть визнавав за ними організацiйнi здібності в господарській сфері. Оскільки поняття «класи» Сен-Сiмон формулював дуже специфічно, а критерії, за якими він визначав різні класи, буди невизначеними, цілком можливо, що він мав на увазі лише пролетарів, коли писав: «Народний клас, велика більшість нації досяг такого високого розумового рівня, що у Франції без усяких незручностей для громадського спокою, а навпаки, з великими перевагами для всіх класів людства може бути встановлено громадський устрій, який має своєю безпосередньою ціллю всезагальний добробут. Однак він не виділив пролетаріат в особливий клас; антагонізм між пролетаріатом і капіталом не вважав невирішеним, оскільки, на його думку, він виник на пiдставi непорозуміння.
Вважаючи сучасне йому суспільство недосконалим i передбачаючи його крах, Сен-Сiмон розробив план його докорінної зміни, виходячи зі своєї впевненості у важливій ролі суспільного для життя «індустріала» (промисловця), а також ставлення до органiзацiї промисловості як до найважливішого фактора досягнення суспільного блага. Щоб уможливити перехід від одного суспільного устрою до іншого, писав він, необхідно чітко уявити промисловий режим i ознайомити з ним найвпливовіших промисловців, дбаючи про максимальне використання їх можливостей в інтересах промисловості та виробників. У цьому він вбачав своє завдання.
1.2 Утопічний соціалізм

Становлення нового суспільства Сен-Сiмон уявляв як тривалий процес, що має розпочатися зі створення у Франції політичної партії промисловців. Це повинно прискорити появу таких партій і в країнах Європи, що забезпечить торжество нового суспільного устрою - промислової системи. В основі його вчення про нову промислову систему - погляд на суспільство як на особливий організм. Чим кращим є життя цього організму, тим краще почуваються його елементи.
Державну владу він розглядав як чинник організації суспільства. Вважав політику «наукою про виробництво», головне завдання уряду вбачав у створенні умов для розвитку виробництва, захисту його від безпорядків і різноманітних перепон. Цей принцип поширював і на суспільство, яке ще не стало «промисловою системою». В асоційованому суспiльствi державна Влада, на думку Сен-Сiмона, повинна бути замінена суспільним самоврядуванням. У такому суспільстві найважливiшi питання його буття вирішуватимуть не чиновні люди, а сили всього суспільного організму.
Ідея суспільного плану виробництва є визначальним аспектом вчення Сен-Сiмона, викликом анархії, властивої капіталізму на етапі його зародження що дає право вважати описаний ним новий суспільний устрій асоціацією.
Розцінюючи промислову систему як ефективний засіб подолання суспільних вад, гармонiзацiї суспільства, Сен-Сiмон основним джерелом добробуту, економічного зростання вважав органiзацiю машинного виробництва, централiзацiю управління промисловістю вiдповiдно до науково обґрунтованого плану. Тому «асоціація», як він її уявляв має бути об'єднанням промисловості, що можливе внаслідок централізації виробництва. У новому суспільстві все повинно підпорядковуватися промисловості й науковому прогресу, а політика як наука про суспільство має стати наукою про виробництво, сприяти розвитку всіх його видів. Це означає, що політика повинна дбати передусім про органiзацiю промисловості, основні принципи централізованого управління єдиним господарством, тобто бути наукою про управління. Здатність до управлінської діяльності, за його переконаннями залежить не від людини, а від її «позитивних здібностей». Люди рiвнi в тому сенсі, що кожен, незалежно від походження, може стати управлінцем. Водночас вони не можуть бути рівними, бо лише окремі з них мають дар до упралiння.
Проект справедливого суспільства передбачає можливість кожної людини працювати, збереження приватної власності вирішальну роль фабрикантів, купців i банкірів в управлiннi економічними процесами. Домінування в управлiннi наукових принципів повинно нейтралізувати одвiчну проблему управлінців i підлеглих, оскільки в ньому буде зжито суб'єктивізм. Нове адміністративне управління виходитиме з iнтересiв цілого, що забезпечуватиме процвітання суспільства i підтримку більшості громадян. У новому суспiльствi не буде більше управління людьми, а всі завдання керівництва ними полягатимуть в управлінні речами. Сукупна дія всіх цих чинників забезпечить довіру оскільки «справа управління буде зведена до нуля або майже до нуля».
У політичних аспектах проект органiзацiї майбутнього промислового ладу зберігав традиційну для тодішньої Франції спадкоємну королівську владу, яку повинні були доповнювати й урівноважувати кабінет мiнiстрiв i двопалатний парламент.
У багатьох творах Сен-Сiмона фігурують думки про освіченого монарха, можливість реформ зверху (внаслідок королівських декретів). Наприклад, у «Катехізисі промисловців» він наголошував, що пропоновані ним реформи не є ворожими королівській владі, навпаки, вони покликані принести королю більше спокою. На його сторінках було обґрунтовано необхідність «проголосити промисловий режим, промислову монархію», у межах якої між королем i палатами парламенту мала б працювати рада вчених, яка розробляла б наукові плани соціальних перетворень, i рада промисловців у складі найвидатніших представників промисловості й банківського капіталу, чиїм завданням були б розгляди прийнятих радою вчених проектів соціальних перетворень, складання проекту бюджету, після чого його можна було б надсилати на розгляд кабінету міністрів і парламентських палат.
Акт королівської влади, який закликає до управління країною «освічених промисловців» і вчених, а не дворян i духовенство, Сен-Сiмон вважав простим, раціональним і безкровним способом переходу від нерозумної феодально до нової, справедливої «промислової» системи, від системи «урядової» - до «адмiнiстративної», яка управляє виробництвом, а не людьми.
Як й iншi утопісти Сен-Сiмон вибудовував свої плани перебудови на засадах мирного вирішення усіх проблем, рішуче заперечуючи революційне насильство, класову боротьбу. Головним засобом суспільних перетворень вважав проповідь нової моралі. Дбаючи про цілісність своєї території, він в останні роки життя головну увагу приділяв духовним аспектам. Оскільки, за його спостереженнями людство поріднилося з ідеєю Бога, Сен-Сiмон намагався пристосувати релiгiю до потреб свого вчення саме в координатах моральних проблем. Водночас він наголошував, що досягнення науки , мистецтва, моралі змушують її до подальшого розвитку. Оновлена в його процесі релігія («нове християнство») повинна сприяти зміцненню «промислової системи», об'єднуючи людей, «змушуючи ставитися один до одного по-братськи», дбати про «поліпшення морального та фізичного становища найбільшого класу». Все це має забезпечити розквіт суспільства загалом. Концепція «нового християнства» не була запереченням традиційного світосприйняття, Сен-Сiмон лише намагався використати для пропаганди й реалізації свого вчення.
1.3 Сен-сiмонiзм

Після смерті Сен-Сiмона його ідеї кожен по своєму розвивали Беджамен-Оленд Родрiг (1794 - 1851), Бертелемі Проспер Анфантен (1796 - 1832) й Сент-Авіан Базар (1791- 1832), засвідчуючи цим існування сен-сімоністської наукової школи. Хоч серед послідовників Сен-Сiмона не було цілковитої єдності поглядів, вони усвідомлювали, що їх протистояння зруйнує засади школи, тому протягом тривалого часу йшли один одному на поступки, не демонструючи своїх розходжень. Особливо переймався цим найобдарованіший серед них С.-А Базар. Дещо інакше поводився Б. -П. Анфантен, намагаючись емоційними засобами демонструвати свою причетність до сен-семоністського вчення. Б.-О. Родрiг подав себе прямим спадкоємцем Сен-Сiмона.
Сен-сiмоністи, намагаючись продовжити справу свого вчителя, зосередили свої зусилля на систематизації його ідейної спадщини, представленні її як наукової теорії. Певною мірою це вилилося у нове вчення, оскільки немало положень Сен-Сiмона у редакції його послідовників набули нового значення, а дещо було ними додумано. З метою популяризації цього вчення вони організували у 1828 р. читання лекцій, а 1829 р. Видали їх окремою книжкою під назвою «Переказ вчення Сен-Сiмона». Цій меті були підпорядковані публiкацiї в журналі «Виробник» (1825 - 1826).
Найсильнішими аспектами цієї системи поглядів є положення про «критичні» та «органічні» епохи, асоціацію й експлуатацію. Саме в їх інтерпретації сен-сімоністи найближче пiдiйшли до формулювання соціальних принципів. Передусім вони стверджують, що протягом свого існування суспільство переживає два етапи: тимчасовий, який належить минулому, та кінцевий, призначений для майбутнього, а також стани антагонізму та асоціації. Історичний процес є процесом поступового занепаду антагонізму і формування асоціації, яка розвивається від найпростіших до ускладнених форм: сім'я - місто - національні об'єднання - федеративні союзи.
У розвитку людства чергуються органічні та критичні епохи. Для органічних епох характерна єдність усіх елементів асоціації спрямування зусиль на досягнення спільної мети. Критичні епохи сповнені міжусобиць, руйнування, соціальних відносин, вибухів егоїзму. Не варто думати, що в цей період панують розруха і хаос. Особливістю критичних епох є лiквiдацiя відносин, що віджили своє, підготовка для утвердження нового, досконалішого порядку, тобто для наступної органічної епохи. Саме в такому напрямі (до органічної епохи) розвивається людство.
Оскільки принцип асоціації завжди переважає над принципом антагонізму, то з розвитком людства межі асоціації безперервно розширюватимуться, а на певному етапі встановиться «всесвітня асоціація, тобто асоціація всіх людей по всій землі і у всіх сферах її відносин». Настане епоха, яку сен-сімоністи назвали завершеною. Ця назва зовсім не означала закінчення будь-якого розвитку. Навпаки, суспільство розвиватиметься ще швидше. Умовою такого розвитку буде всесвітня асоціація. Саме тому ця епоха охарактеризована як завершальна. У новому суспільстві за уявленнями сен-сімоністів, має утвердитися принцип «Кожному за здібностями, кожній здiбностi за її справами». Ці міркування впритул наблизили їх до проголошення принципу соцiалiзму.
Сучасна сен-сімоністам історична епоха вже знала кризи виробництва, що спонукало їх до проголошення необхідності змінити хаос і анархію капіталістичного виробництва планомірністю й доцільністю, організовуючи його так, щоб у жодній галузі ніколи не було дефіциту, ні надмірного нагромадження . У майбутньому суспiльствi експлуатація повинна бути замінена гармонійною взаємодією з природою, що унеможливило б хижацьке використання її багатства.
Однак сен-сімоністи не спромоглися вийти за межі утопізму. Більше того, будучи спочатку прогресивним рухом, сен-сімонізм трансформувався у своєрідну релігійну систему. З часом виявилась різка розбіжність поглядів С.-А. Базара та Б.-А. Анфантена, що спричинило у 1831 р, вихід з їх рядів Базара і кількох його однодумців. На той час Анфантен почав проповідувати «нове євангеліє», тобто релігійну частину вчення Сен-Сiмона, зійшов на шлях сектантства, заснував сен-сімоністську церкву. Дійшло до того, що польську любов було проголошено основоположним принципом нового суспільства. Сен-сімоністська школа поступово втрачала своїх прихильників, відповідно згасала її роль у суспільному житті Європи. У середині 60-х років ХІХ ст. вона остаточно розпалася.
Проте й нині не вщухають дискусії щодо сен-сiмоніського вчення. Серед західних теоретиків поширена думка, що Сен-Сiмон є основоположником деяких напрямів сучасної буржуазної iдеологiї. Робилися спроби проголосити його родоначальником позитивізму, духовним батьком теорії «постіндустрiалiзму», представити його вчення як релiгiйну систему, а його праці - ледве не «божими трактатами». Попри новизну, вченню Сен-Сiмона властиві ідеалістичні сприйняття iсторiї, елементи містики.
2. Соціально-психологічний політичний прагматизм Франсуа-Марi-Шарля Фур'є

Ф.-М.-Ш. Фур'є належить особливе місце в iсторiї соцiально-полiтичних вчень Франції. Його негативне ставлення до нового суспільства, як i в Сен-Сiмона, було наслідком розчарування результатами буржуазної революції 1789 - 1794 рр., оскільки проголошені нею принципи свободи, рiвностi й братерства різко відрізнялися від реалій капіталістичного устрою, в якому домінували конкурекцiя, експлуатація, влада грошей.
Франсуа-Марi-Шарль Фур'є народився 7 квітня 1772 року в м. Безансоні, в родині багатого купця. Батько помер коли хлопчику було 9 років. Він дуже рано вступив у конфлікт із своєю сім'єю і середовищем, вважаючи, що там паную омана і шахрайство.
У 1790 р., після закінчення мiцевого єзуїтського коледжу, у якому діти буржуа отримували класичну освіту, він подався до Парижа, де вивчав юридичні науки. Але на вимогу сім'ї їде на навчання в торговий дім Леона, де впродовж двох років набуває практики торгового підприємця. Вивчав торговельну справу в Парижі, Рауні, Марселі, Бордо. Спостереження під час цієї практики дали імпульс для серйозної критики торгівлі як основи буржуазної «цивілізації».
У 1792 р., отримавши від батька першу частину спадщини, Фур'є розпочав у Ліоні самостійну торгівлю. Відвідавши у справах багато міст Франції, Німеччини, Нідерландів, здобув ще більше матеріалу для осмислення буржуазної «цивілізації». Особливим поштовхом став крах його комерційної кар'єри у 1791 р., що було наслідком повстання ліонської крупної буржуазії проти Конвенту. Його майно було конфісковане контрреволюційною владою, а його було мобiлiзовано до війська заколотників. Після звільнення Ліону революційними військами Фур'є був заарештований, але невдовзі він втік у Безансон.
Вступив до лав революційної армії де прослужив з 10 липня 1794 року до 26 січня 1796 року, звільнений за станом здоров'я.
У 1800 р. Фур'є почав публікувати у різних видавництвах статті, нотатки й вірші. На той час він працював торговим маклером, характеризуючи своє становище, як „становище людини, котра широко торгує чужою брехнею, до якої додає свою”.
У 1811 р. Фур'є - експерт військового відомства з постачання сукна. Сто днів перебував на посаді завідувача бюро статистики департаменту Рони. Друга реставрація позбавила Фур'є цієї посади. У 1816 р. він залишає Ліон і поселяється в окрузі Бюже департаменту Ен, в передгір'ї Юри, де протягом шести років працює над „Трактатами про асоціацію”.
У 1825 - 1828 рр. працює касиром в одному з торговельних підприємств Ліона, кореспондентом американської газети в Парижі. У 1828 р. за матеріальної підтримки сім'ї та близьких товаришів-послідовників цілком віддається науковій роботі.
У 1828 - 1829 рр., мешкаючи в безансонi пише працю „Про новий господарський і соцієтарний світ”, яку видав у Парижі. Тут минає решта його життя, наповненого літературою й пропагандистською роботою.
Життєві негаразди і крах сподівань на швидке здійснення „соцiєтарного плану” надломити його морально і фізично.
Помер Ф.-М.-Ш. Фур'є 10 жовтня 1837 р.
Політичні вчення Ф.-М.-Ш. Фур'є вибудовується на критиці буржуазної революції, яка спричиняє спотворення людських пристрастей. Їй він протиставляв гармонійне суспільство, в якому ці пристрасті реалізуються природно. Саме з цих позицій розглядав Фур'є і проблеми держави, влади.
Критика капіталізму. У своїх працях Фур'є характеризував „устрій цивілізації” (капіталізм) як „світ навиворіт”, наголошуючи, що властивий йому розвиток торгівлі та промисловості повсюдно породжує злидні, оскільки головним його принципом є конкуренція, у процесі якої виникають і загострюються протиріччя колективного й індивідуального інтересів. внаслідок цього людина перебуває у стані війни з масою.
Фур'є доводить, що за капіталізму значна частина населення не бере участь у суспільно корисній праці. Хаос в економіці, зумовлений анархією і непослідовністю розвитку виробництва, проявляється в негосподарському використанні сил та засобів, чим користуються спекулянти і торгівці, яких він називав паразитами. засноване на найманні праці, виробництво перетворює робітників на рабів, а конкуренція, яка є основним законом господарського життя спричинює зниження заробітної плати, доводить працівників до злиднів: „люди періоду цивілізації дуже нещасні, це значить, що сім восьмих чи вісім дев'ятих з них доведені до злощастя, що лише одна восьма уникає загального нещастя і насолоджується ласим шматком”.
Вирішального значення Ф.-М.-Ш. Фур'є надавав не виробництву, а торгiвлi, водночас послідовно критикував капiталiстичну торгівлю. Торгівці, за його словами не тільки висмоктують соки з виробників i покупців, а ведуть один з одним жорстоку війну і, намагаючись розорити конкурента не зупиняються ні перед пiдлiстю, ні перед злочинними діями. Результатом цього є те, що „устрій цивiлiзацiї плаває у крові, щоб угамувати торгову суперечку”.
Конкуренція, протиріччя iнтересiв, здирство спрага наживи - основа буржуазного суспільства, принципи його лицемірної і жорстокої моралі. Критикуючи капіталістичне суспільство, Фур'є наблизився до розгляду проблеми відчуження праці. За капiталiзму, вважав він, „робітником рухав лише потреба, необхiднiсть продавати свою робочу силу”, а тому процес праці є безрадісним. Водночас він вважав капiталiзм необхідною сходинкою на шляху соціального розвитку людства, оскільки він створює велике виробництво, високу науку і витончене мистецтво, які є основою розвитку до більш досконалого суспільства.
У зв'язку з тим, що з розвитком капiталiзму буржуазна iдеологiя перейшла від осмислення високих загальнолюдських проблем до буденних, обґрунтування справ, суспільство розучилось думати, говорити чи писати про що-небудь інше, крім процвітання комерції. Внаслідок цього найпопулярнішим є той, хто у своїх творах роз'яснює таємниці біржі. Наука теж прислужує комерції. Занепали поезія, витончені мистецтва, бо відтоді, як фiлософiя спалахнула ніжною пристрастю до комерції, політика устилає квітами її шлях.
Концепція розвитку суспільства. Важливе місце у вченні Фур'є посідає фiлософсько-історична концепція розвитку людського суспільства яка базується на висновку, що основу світу утворюють три начала Бог (активне начало), матерія (пасивне начало) і математика (начало, з яким мав узгоджуватися рух). Головною силою, що приводить світ у рух, активним принципом буття Фур'є називав Бога, хоч і не вважав його творцем матерії та математики.
У своїй фiлософiї Фур'є вибудував схему розвитку людського суспільства, який, за його твердженнями, налічував на той час до 80 тис. років. Цей розвиток є аналогічним розвитку індивідів. згідно зі схемою людство у своєму розвитку подолало чотири и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.