На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття та сутнсть деологї, її головне призначення та спввдношення з полтикою, погляди рзних полтологв на її теорю. Змст призначення полтичних цнностей. Характеристика спектру дейно-полтичних сил. Особливост сучасних деологчних систем.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


webkursovik.ru/
1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
на тему «Сучасні політичні ідеології»
по предмету «Політологія»
Зміст
Вступ
1. Сутність ідеології, її співвідношення з політикою

2. Політичні цінності

3. Характеристика спектру ідейно-політичних сил
4. Сучасні політичні ідеології
Література
Вступ
Одним з найважливіших напрямків політичної науки ХХ століття є вивчення політичної ідеології, відміна одних ідеологій від інших, відносини і взаємозв'язки ідеології і політики, а також сам феномен ідеології, ідеологічної свідомості.
В попередніх темах визначалось, що головним спонукальним мотивом політичної діяльності, як окремого індивіда, так і соціальної групи, політичної партії або соціально-політичної організації є політичний інтерес. В основі формування інтересу полягає усвідомлення людьми і своїх істотних потреб і того, що ці потреби не можуть бути реалізовані без їх участі в політичному житті. Формами усвідомлення можуть бути мистецтво, релігія, утопія, міф, наука. Але особливе місце в цьому ряді займає ідеологія.
Поняття «ідеологія» (як вчення про ідеї) вніс у філософський обіг французький вчений Дестют де Трасі (1754-1836), належавши до групи «ідеології» часів Великої французької революції. В творі «Елементи ідеології» він розглядав «ідеологію» як науку про закони походження людських ідей з чутливого досвіду, на головні принципи якої повинні спиратися політика, етика та інші. Слово «ідеологія» вперше отримало принизливе значення, коли Наполеон зневажливо назвав представників цієї школи виступаючими проти його цезаристських направлень, «ідеологами», тобто людьми, які проповідували відірвані від реального життя погляди.
1. Сутність ідеології, її співвідношення з політикою
В подальшому в науці склалися різні погляди на це духовне явище. В другій половині 19 ст. широке розповсюдження отримали погляди на теорію ідеології, сформульовані К. Марксом та Ф. Енгельсом. У «Німецькій ідеології» і більш пізніших працях вони під ідеологією розуміли, по-перше, ідеалістичну концепцію, згідно з якою світ представляє собою втілення думок, принципів; по-друге, тип розумової діяльності, не усвідомлюючи залежності особистих ідей від матеріальних ідей класів; по-третє, ілюзорне відображення дійсності в політичних, релігійних, моральних та інших формах, які звідси випливають. Поняття «ідеологія» К. Маркс використовував для викриття своїх політичних ворогів, які перекручують реальну дійсність(капіталізм), щоб догодити інтересам пануючого у виробництві класу буржуазії. К.Маркс дійшов до висновку: за кожною суспільною теорією стоять конкретні інтереси. Цей феномен - мислення, обумовлене соціальними, життєвими інтересами, він й назвав ідеологією.
Отже, згідно марксизму, ідеологія - це сукупність суспільних ідей, теорій, поглядів, які відображають й оцінюють соціальну дійсність з точки зору інтересів конкретних класів; вона є надійним явищем по відношенню до економічного базису, крім того вона відносно самостійна.
Інший погляд на ідеологію сформулював німецький філософ Ф. Ніцше (1844-1890). Він вважав, що ідеї, погляди, переконання індивідів, соціальних груп, класів, формуються не залежно від їх місця в системі суспільного виробництва як у К. Маркса, а від приналежності до касти потомственної аристократії або до плебейських мас. Каста знатних (аристократія) з характерними для них силою волі та жаги влади, підкоряють собі миролюбиві або послаблені культури. Домінуючі та підвладні касти створюють особисті системи цінностей. Люди знатної породи усвідомлюють себе мірилом цінностей, вірять самі собі. В них є обов'язки тільки по відношенню до себе подібних; по відношенню ж до істот більш низького рангу вони можуть поводитись на свій розсуд.
Таким чином, в другій половині 19 ст. сформувалася нова сфера дослідження - аналіз ідеологічної свідомості. Одну думку сформував К. Маркс ідеологія - це ілюзорна, хибна свідомість, яка приховує економічні відносини панування і підкорення, яка відображає матеріальні та життєві відносини. Іншу думку сформував Ф. Ніцше - ідеологія - це культурна освіта (система цінностей), яка виробляється аристократичними та плебейськими кастами. Ідеологія не є похідною від економічних відносин, а є первинною по відношенню до них.
Суттєвий внесок в розробку теорії ідеології, внес німецький філософ й соціолог Ю. Мангейн (1893- 1947). У своїй праці "Ідеологія та утопія" він дав відносно повний аналіз феномена ідеології. Він запозичив у К. Маркса положення про залежність суспільного усвідомлення від суспільного буття, Мангейм вважав, що суспільне буття не зводиться тільки до економічних відносин у сфері матеріального виробництва. Важливими складовими з'являються і інші фактори, також релігійні, які визначають "соціальне буття" у середні віки.
Ідеологія, по Мангейму не передбачає свідомого обдурювання. Її призначення - це аналогія існуючого устрою, захист статус-кво, хоча в окремих умовах не виключаються й ідеологічні диверсії та усвідомлююча політика - К. Мангейм приділяв багато уваги функціональним характеристикам ідеології, а особливо її здібностям з'єднувати людей, акумулювати їх політичну енергію. В другій половині 20 ст. продовжувалась розробка теорії ідеології. До середини 20 ст. в зв'язку з суттєвими змінами в соціальній структурі західних держав виникла концепція "ідеологізації", прихильники якої Д. Белл, Є. ІПилс, Р. Арон, С. Липсет та ін., протиставляючи науку та ідеологію, спробували довести, що лише наука може мати об'єктивно дійсні знання, в той час як ідеологія виражає суб'єктивні соціально-класові інтереси. Виходячи з цього "деідеологізатори" виступили з вимогами взагалі відмовитися від ідеології, бо сучасне індустріальне суспільство здатне вирішувати свої проблеми "за рамками ідеологічних догм" (С-Ліпсет). Але у 70х рр. як реакція на розгорнуті у світі різні демократичні і визвольні рухи, виникла концепція "реідеологізації", яка звеличила роль і значення ідеології в суспільному розвитку. Нові підходи до ідеології розробляли Ю-Хабермас, Л Альтусер та інші вчені. Так, німецький політолог У.Матц наприкінці 80х рр. запропонував свою трактовку ідеології, згідно з якою ідеологіями є такі системи цінностей, які виходять на авансцену під час серйозних суспільних кризів. Вони виступають в якості суспільного світогляду, який має силу віри, володіють особливо великим орієнтаційним потенціалом й тому спроможні приборкати пов'язані з кризою процесу соціальної анемії.
Політичне переконання у своєму змісті відрізняється від релігійних переконань, але також, як і релігійні, вони сформовані на вірі. Кожна ідеологія пропонує свою систему цінностей і сенсів, які дозволяють людям орієнтуватися в оточуючій їх дійсності. Всі політичні ідеології представляють майбутнє, як якісно найкращий стан людства. Якщо релігія пропонує рай на небі, то ідеологія рай на землі, але і в першому й другому випадках це чекання переноситься на майбутнє.
Разом з тим, У.Матц вважає, що ідеологи, які мають значну роль в сучасному цивілізованому суспільстві, не є необхідним його елементом, і в майбутньому відкрите суспільство повинно остаточно звільнитися від "цих сурогатів істинної громадянської віри".
Якщо підсумувати раціональні оцінки та підходи тлумачення ідеології, які склалися протягом 19- 20 ст., то можна дати їй таке поняття:
Ідеологія - сукупність систематизованих ідейних поглядів, уявлень тієї чи іншої соціальної групи, які висловлюють і захищають їх інтереси та цілі. Соціально-класова сутність ідеології визначає ряд важливих особливостей ідеологічного стилю мислення. Ідеологія - це одностороннє, соціальне заінтересоване відображення дійсності.
Отже, головне призначення ідеології постає в вираженні і захисті інтересів окремих соціальних груп і класів. Але в сучасному суспільстві існують різні соціальні групи, інтереси яких не тільки часто не співпадають, але можуть бути й протилежними. Тому ідеологічний плюралізм, ідеологічне противоборство властиве будь-якому суспільству.
Домінуючий клас, або соціальна група прагне розповсюдити в суспільстві свою ідеологію, оголошуючи її як найбільш доцільну для громадян. За допомогою ідеології домінуючі кола оволодівають масовою свідомістю населення, в ній упроваджуються певні критерії та оцінки теперішнього й майбутнього розвитку суспільства, згідно якому люди повинні орієнтуватися в суспільному житті. Ідеологія повинні створювати позитивний образ здійснюваної політики, її відповідності з інтересами того чи іншого класу, нації, держави.
Таким чином, ідеологія намагається поєднати, інтегрувати суспільство, створивши широку основу для влади правлячих еліт.
В конкретному суспільстві ідеологія представляє собою цілісне явище, певну систему поглядів. Але внутрішньо вона диференційована в відповідності зі сферами суспільного життя. Виділяються релігійна, правова, політична та інші ідеології.
Відрізняючись від усіх інших, політична ідеологія утворює стержень ідеологічної системи. Політична ідеологія виникає із суспільної потреби в регулюванні корінних інтересів кожного класу і соціальної групи з інтересами інших класів і соціальних груп з точки зору їх боротьби за державну владу або інші форми участі в справах держави.
Політична ідеологія - це сукупність, як правило систематизованих уявлень прояв чи іншу групу громадян, яка виявляє їх інтереси та цілі й покликана захищати їх за допомогою політичної влади або впливу на неї.
В політичній ідеології виділяють три рівня функціонування: а) концептуально-теоретичний, який характеризує найбільш узагальнене уявлення групи про свої інтереси (цілі); б) програмно-політичний, який з'єднує загальні політичні погляди з поточними потребами та нестатками, виявленими у конкретних вимогах до влади; в) поведінчастий, який свідчить про реальні засвоєні ідеали і цілі цієї ідеології масовою політичною свідомістю.
Відносини політики і ідеології визначаються специфічними особливостями, які властиві їм і які зближують їх. Обидві вони представляють собою явище свідомості, яка спирається на матеріальну та економічну основу суспільства, а також на її культурні й духовні основи. І політика, і ідеологія універсальні, тобто спроможні охоплювати найрізноманітніші сфери мислення, діяльності, поведінки і визначити їх. напрямок (образ мислення, особливі інтереси), цілі і засоби. Ідеологія вказує на політичну систему ідеалів і цінностей, до яких та повинна прагнути.
Будь-яка ідеологія носить політичний характер, але поняття "політична ідеологія" застосовується у специфічному змісті - як сукупність поглядів соціальних груп на політичне влаштування суспільства, на місце політики в суспільному житті. Політична ідеологія обґрунтовує домагання суспільних груп на владу або ії використання і тому передбачає певну стратегію дій. Воно конкретизується в програмних документах, в заявах різноманітних політичних сил, отримуючи чіткість, напрямок на конкретні ситуації, владні механізми. Політична ідеологія виконує ряд функцій:
- легітимізація влади правлячих сил або право на владу опозиції;
- артикуляція інтересів груп і верств суспільства, виявлення існуючих в суспільстві інтересів і формулювання відповідних їм вимог, переносячи їх у відповідну практику;
- Мобілізація та інтеграція громадян навколо ідеалів більш в досконалому суспільстві;
- Функція вираження і захисту інтересів окремої соціальної групи виражається в тому, що політичні ідеології можуть виникати на базі інтересів будь-якої соціальної групи і покликані протиставити цей інтерес іншим групам.
Ці функції політичної ідеології виконують завдяки двум властивостям, які відрізняють їх від інших форм політичної свідомості (наприклад політичної психології):
1) претензії на тотальну значущість або глобальність;
2) нормативності.
Будь-яка політична ідеологія намагається натиснути інші ідеології, заявити про своє велике призвання, змінити світ й використовувати все для реалізації пропонуючої ідеї. Запропонована конкретною ідеологією, інтерпретація потребує приверженості з боку її прибічників цінностями й нормами, які вона культивує.
Політика і ідеологія проникають у всі сфери суспільного життя, але вони й поєднуються одна з одною. При цьому будь-який дефіцит політики, будь-яка її слабкість, політичний вакуум, нестача політичних ідей і рішень негайно заміщаються ідеологією. Ідеологія здатна і витиснути політику, і підкорити її собі, особливо, коли ідеологізація політики стимулюється будь-якими зовнішніми подіями (загрозою ззовні) або внутрішніми обставинами (розлад в економіці), у соціальній сфері та ін.
Природними є відносини політики і ідеології, їх безпосереднє об'єднання в політико-ідеологічний комплекс. Якщо мораль, культура, наукові знання, релігія незважаючи на весь їх вплив на політику, рідко в змозі визначити політику, і міра цього впливу надто умовна, то ідеологія злита з політикою безпосередньо. Політика ідеологічна у своєму значенні як прагнення керувати, спрямовувати, контролювати в ім'я певної ідеї, задумів тих чи інших інтересів і цілей.
Разом з тим, існують й окремі межі взаємного проникнення ідеології в політику. Надмірна ідеологізація політики робить її нездібною визначати і вирішати суспільно важливі питання, породжує тоталітарні режими зо всіма випливаючими з цього наслідками.

В сучасній політичній ідеології необхідно відмітити такі нові моменти, як появу специфічних негативних ідеологій (антикомунізм, антифашизм та ін.); поновлення традиційних ідеологій (неолібералізм, неоконсерватизм та ін.) зберігаються основні установки колишніх течій, але й істотно змінюючи оцінки і підходи.

2. Політичні цінності

Політичні цінності виконують роль орієнтирів у складному світі політики, визначають її сенс і зміст. Сутність поняття “політичні цінності” розкривається так: найвищі принципи, які забезпечують злагоду в суспільстві чи соціально-політичних групах по відношенню до головних цілей і проблем.
Енциклопедія з політології трактує політичні цінності як “сукупність ідей, уявлень і відповідних соціопсихологічних утворень (настанов, орієнтацій, переживань, стереотипів), що визначають цілеспрямування, стратегію і тактику політичної діяльності”.
Цінностям із політиці призначено сприяти процесу інтеграції соціальної групи як частини більш осяжної соціальної цілісності; мотивувати політичну участь і діяльність через утворення умов, за яких соціально-політичні цілі становляться безпосередніми стимулами суб'єктів політичного процесу; визначити ієрархію різноманітних цілей і завдань із політиці та впливати на вибір заходів і методів їх досягнення та реалізації.
У змісті політичних цінностей - відбиваються політичні ідеали, бажання та інтереси соціальних суб'єктів, тому, як підкреслюється в методології М. Вебера, система цінностей слугує т. зв. “ідеальними конструктами”, за допомогою яких здійснюється пізнання світу політики. Політичні цінності сприяють формуванню стандартів оцінки (стандартизації) кожної політичної дії, вчинку та їх наслідків; вони здатні певним чином орієнтувати будь-яких учасників політичного процесу (партію, політичний рух, клас, політичну групу, особу) по відношенню до всіх інших суб'єктів політики.
Комплекс політичних цінностей досить осяжний і різноманітний, тому існують в їх систематизації й типології. Насамперед, це визначається тим, що у сучасній політиці все більшого значення набувають загальнолюдські цінності й інтереси, реалізація яких у політичній цілісності відбувається вкрай суперечливо і непослідовно. Пояснюється це гетерогенністю (розрізненістю) кінцевих інтересів і цілей членів, багатьох політичних коаліцій, які формально виступають з позицій загальногуманних ідеалів; вузькокорисними домаганнями політичних партій; загостренням суперництва за владу між політичними лідерами і елітними групами; помилками в оцінці політичної кон'юнктури тощо. Найбільш типові критерії, що можна застосувати до типології політичних цінностей це - система уявлень і вірувань людей щодо бажаного і найкращого типу політичної системи, режиму влади; потреби і умови, що забезпечують посилення соціально-політичних зв'язків у групі, соціальній спільноті чи організації (політична інтеграція); здатність політичного інституту ефективно виконувати свої функції; відповідність політичних феноменів структурі соціальних потреб і жадань; наповнення каталогу політичних благ, які повинні забезпечувати чинні та майбутні політичні інститути; врешті, набір певних ідеалів (принципів, непорушних постулатів, традицій), які наповнюють ціннісним змістом сучасні ідеологічні системи.
За сучасних умов політичні цінності відбиваються у змісті т.зв. політичних універсалій - найзагальніших політичних утворень і понять, які трактуються через сукупність рис і проявів у політичній культурі, діяльності та ідеології. До найбільш оформлених загальнолюдських політико-культурних універсалій відносяться:
загальнолюдські політичні принципи та ідеали - Мир, Свобода, Правопорядок, Демократія, Суверенітет, Права Людини, Рівність (соціально-правова), Братерство тощо, які хоча б декларативно визнаються у масштабах світового співтовариства;
міжнародна політична мова, в якій закріплено поняттєво і лексично все різноманіття політичних явищ, процесів, і зокрема - цінностей;
міжнародна політична символіка, яка володіє найсуттєвішими емоційно-психологічними механізмами впливу на політичну свідомість: це і відомі символічні емблеми та знаки; і музичні твори чи теми, символізуючи певні політичні настрої; і навіть символіка кольорів (білий - символ допомоги, чистоти дій і думок; блакитний - знак захисту, мирочинства; зелений - життя планети, природи, людства, колір екології; рожевий - захист дитини і материнства);
міжнародні політичні організації, діяльність і саме існування яких затверджує загальнолюдську політику культури та координує спрямованість глобальної політики;
глобальна політична інтеграція - ціннісний процес, який ще діє як тенденція та безпосередньо визначається поглиблення глобальних проблем сучасності;
всесвітня розповсюдженість держави як універсальної форми політичної організації народів, що історично утвердився в якості політико- інституційного “фундаменту” людської цивілізації;
міжнародне право - нормативна система, визнана як політична ціннісна універсалія, завдяки механізмам регулювання відносин між державами, світовими організаціями і спільнотами, яка спирається на досягнення політичної культури і історичний досвід політичних стосунків.
Крім того, політологія виокремлює також негативні політичні універсалії (анти-цінності), які отримали розповсюдження в політичному житті. Це - політичний нігілізм; політичний абсентеізм (пасивність, аполітизм); популізм у політиці;політична істерія і фанатизм (крайні вирази політичного ідеалізму);політичний екстремізм (вкрай радикальна позиція); політичний регіоналізм (противага глобальній політичній інтеграції); політичне (перш за все, нелегітимне) насильство.
“Людина подоба” політики у значній мірі, залежить від світу цінностей - суб'єктивних уподобань людей, їх уявлень про бажані або небажані події, явища, політичні процеси тощо. Фундаментальне підгрунтя політичних цінностей полягає, як не дивно, поза межами політики і тяжіє до найгрунтовніших сфер буття: моралі, релігій та економіки. Але все рівно, системи цінностей екстраполюються звідти в політичну сферу, де вони набувають форми і практичної реалізації.
Так, в ідеології політичні цінності та групові переконання є ідеальними конструктами, відмінними рисами й ознаками;
в політичній культурі вони виявляються через моделі та стандарти поведінки, орієнтацій в політиці, що містять знання, емоції, оцінки та слугують критерієм відбору політичної інформації;
в політичній системі - через ціннісні принципи побудови і функціонування інститутів, що реалізують ресурси і механізми влади (демократії, політичного плюралізму, соціальної справедливості, верховенства права тощо);
в самій політиці як феномену, що постійно співвідносять з мораллю, наукою і мистецтвом; отже, їх ціннісні системи виступають мірилом відповідності політики до етичних, науково-методичних принципів чи досконалості й неперевершеності істинного мистецтва.
Слід розуміти, якщо суб'єктивні регулятори політичної мотивації (серед яких політичні цінності - найголовніші) є відсутніми, то політика і галузь влади перетворюється на “поле гри” егоїстичних політичних інстинктів, що неминуче веде суспільство до краху, а політичну систему - до руйнування. Відомий російський історик В.С.Соловйов, підкреслюючи значення ціннісної мотивації в політиці, суттєво наголосив: “Є в народа інтерес, є в нього і сумління” , - що означало неможливість встановити поза цими духовними кордонами якісь важливі речі для людини чи соціальної спільноти.

Завдяки системі визнаних і діючих політичних цінностей здійснюється добір та ієрархізація політичних пріоритетів, визначається характер політичної аргументації, формується інструментарій та технології (антитехнології) політичної діяльності; утворюються і насичуються змістовними акцентами програми політичного життя. Саме з цих можливостей ціннісного впливу політолог А.І. Демідов виокремлює ціннісні домінанти політики, які фактично є тенденціями виявлення духовно-ідеальних сторін (характеристик) у політичному процесі. Серед них:
Сакралізація політичної сфери:формування уявлень про політичну реальність через її трактування, як богоугодну чи, навпаки, боговідступну справу, як особливий засіб реалізації вказівок, які визначив Всевишній. Вплив цієї домінанти надзвичайно поляризує політику, замість плюралізму позицій виникає жорстка дихотомія “божественого” і “диявольською”, ідеологічні постулати підмінюються релігійними догматами, увесь політичний процес ірраціоналізується.
Під впливом етнічного фактору, актуалізуються цінності патріотичної і національної спрямованості. Цінності національного пріоритету стають домінантними в політиці (та навіть організуються у націоналістичні ідеології) за певних умов - захист від зовнішньої агресії (акцентує патріотизм), національно-культурний ренесанс, захист національно-етнічної ідентичності, прагнення зрілих етносів (народностей, що вже усвідомлюють себе як націю) до утворення власної національної держави.
Гуманітарна домінанта пов'язана з ідеєю захисту і реалізації прав людини. Вона суттєво впливає на механізм політичної влади, посилюючи особистісний вимір усіх соціополітичних реалій, засобів рішення соціальних проблем і досягнення політичних цілей. Дана ціннісна домінанта збагачує зміст традиційних політичних цінностей (напр., демократії, плюралізму, стабільності тощо). Зокрема, в безпеці особи увага концентрується на її людяному розумінні, а змістовне розуміння поширюється, завдяки врахуванню економічного, правового, психологічного, культурного й екологічного аспектів.
Екологічна домінанта особливо насичує політику в ХХ ст.; вона впливає на цілі та програми політичних партій і рухів, стає компонентом прогресивної, "рефлексивної” державної політики, лягає у підгрунтя глобальних світових екологічних рухів. Але слід враховувати, що зворотна сторона цієї ціннісної домінанти - це загроза технологічного регресу та екологічної стагнації, тому “спекуляція” та популізм на цій ідеї - неприпустимі; вона потребує фахової і сумлінної політичної уваги.
Політичні цінності характеризуються трьома ознаками: 1) реалізація їх можлива лише в ході спільних дій (зусиль) людей; 2)активний характер впливу на всі сторони і механізми державної влади; 3) мають безпосередній зв'язок із єдиним інтересом соціальної спільності.
Згідно засобів впливу і глибини включення до політичного буття, їх поділяють на дві групи: цінності - цілі та цінності - засоби.
Серед найбільш значних цінностей - цілей слід назвати: добробут; безпеку (правову, екологічну, техногенну, військову, інформаційну, економічну); порядок (державно-політичний, соціальний, правовий); прогрес (розвиток соціальний, технологічний, культурний); справедливість соціальна і моральна; рівність ( у можливостях, у правах, політична, соціальна); легітимність; легальність (законність); свобода.
Доцільно відмітити, що цінності - цілі мають значні відмінності у змістовному навантаженні в різних ідейно - політичних системах. Так, наприклад, інтерпретація “свободи” чи “рівності” в “лівих” ідеологіях (комунізму, “демосоціалізму”) принципово не співпадає з розумінням їх у неоліберальній чи неоконсервативній традиції.
Відомо, що неоконсерватизм значно зблизився наприкінці ХХ ст. із лібералізмом у розумінні деяких ціннісних пріоритетів, і цім чимало сприяв трансформації останнього в неолібералізм. Тепер їх ціннісні позиції щодо соціального прогресу, прав людини, її соціально-економічної активності та доктрини “відповідальної рефлексуючої держави” майже співпадають.

З іншого боку, вважається неподоланою суперечлива опозиція “свободи” і “рівності”. Ідеологи наголошують, що лібералізм захищає свободу на шкоду рівності, а соціалізм (комунізм)- відстоює рівність за рахунок свободи. Але ж сучасний соціалізм (демосоціалізм) і неолібералізм шукають можливості розв'язання цього протиріччя. Сучасний лібералізм будує рішення цієї проблеми, утворюючи нову теорію соціальної справедливості, яка прагне поєднати право і мораль. Соціалізм же кінця ХХ ст. рішення проблеми сполучення свободи і рівності бачить через реалізацію принципу громадської власності, тобто реальної рівності людей в їх праві на власність; “свободний розвиток кожної за ідеалами соціалізму, - є умовою свободного розвитку всіх”. Логіка цих ідейних та політико- практичних пошуків все більше зближує за принциповими позиціями неолібералів і соціал-демократію сучасності, що відкриває оптимістичні прогнози на майбутнє.
Цінності - засоби та їх політичне втілення виступає умовою реалізації тих чи інших фундаментальних ідеалів, що визначають характер політичного процесу.
До цінностей такого розряду відносять феномен влади, мир, війну, революцію, реформу, насильство і авторитет.
Політичні цінності не відповідали б своїй природі та призначенню, якщо б їх тлумачення та використання цілком не залежало від характеру тих політичних сил чи персон, що їх застосовують. Отже, головне розуміти, що саме в ціннісній системі координат люди обирають “канали” взаємодії з політичним середовищем, тут укладаються грунтовні постулати ідеологічних систем, і тут формуються найважливіші ознаки всіх типів політичних культур і субкультур.
Політичні цінності, як вже зазначалось, не вичерпуються лише духовно високими, позитивними категоріями. Доцільно розібратися в сутності деяких анти-цінностей в політиці, які, нажаль, є нерідким явищем.
Політичний і правовий нігілізм має відношення до таких анти-цінностей. Як не парадоксально, нігілізм діалектично сполучається з іншою анти-цінністю наївним політико-правовим ідеалізмом. Ці різновекторні за суттю і майже несумісні феномени досить “мирно” зживаються і разом утворюють тяжку картину політико-юридичної безкультурності, неуцтва і темряви.
Нігілізм як родове поняття відображає негативне відношення суб'єкта до певних цінностей, норм, поглядів, ідеалів. Це одна з форм соціальної поведінки та світосприйняття. Нігілізм - різноманітний, він може бути моральним, релігійним, ідеологічним, політичним і правовим. Загальною рисою всіх форм нігілізму є заперечення. Але нігілістичне заперечення не співпадає з діалектичним запереченням: останнє як закон діалектики обов'язково веде до утворення нової якості (форми) тощо; нігілістичне ж заперечення є нищівною позицією до будь-якого об'єкта. Крім того, тут акцентується не стільки факт заперечення, скільки його ступінь: інтенсивність, категоричність, безкомпромісність характеру самого заперечення.
Політичний і правовий нігілізм є різновидами соціального нігілізму. Політичний нігілізм не заперечує всю політику взагалі, а скоріше окремі її усталені форми та інститути (державність, плюралізм, ідеологію, політичну свідомість тощо). В силу цього нігілістична позиція в політиці веде до екстремізму, до неприйняття курсу реформ, до різних форм соціального протесту та принципового абсентеїзму; політичним нігілізмом були насичені анархістські програми та ідеї, сьогодні ж він виступає рисою політиків, що схильні до популізму, до вкрай радикальних методів політичної дії (як правого, так і лівого крила).
Правовий нігілізм полягає в загально-негативному, неповажному ставленні до права, у запереченні його верховенства, первинності закону та необхідності нормативного порядку.
Витоками і важливими чинниками розростання політико-правового є не тільки соціально-економічна криза, політична невлаштованість і громадські негаразди “транзитних” суспільств, але й деформації у політичній і правовій свідомості людей, їх неосвіченість у цій сфері, серйозні вади у слідчо-прокурорській та міліцейській практиці та, часто, безпорадність і “мнима незалежність” судів. Форма виявлення правового нігілізму такі: навмисні безпосередні порушення чинного законодавства; розповсюдження масового невиконання і недотримання юридичних приписів (норм) будь-якого характеру; зростання числа юридичних колізій, “війна законів”, тобто видання суперечливих чи взаємовиключних правових актів; навмисна підміна законності політичною, ідеологічною чи державно-прагматичною доцільністю; конфронтація представницької та виконавчої гілок влади на всіх рівнях; порушення конституційних прав і свобод людини, громадянина (особливо природних); національно-етнічний нігілізм, який на рівні правової політики дозволяє ущемлювати культурні потреби національних меншин; врешті, теоретичні форми нігілізму в правознавстві та політології виявляються у псевдо-наукових підходах - догматизму і вульгаризації наукових ідей, доктрин. Отже, як видно з цих форм - виявів, змістовні вирази нігілізму в праві та політиці надзвичайно близькі й по суті споріднені.
Ще один феномен, що підпитується політичною і юридичною неосвіченістю є політико-правовий ідеалізм як анти-ціннісна позиція. Він означає надзвичайну, необгрунтовану переоцінку інститутів політики і права через деформовану правосвідомість, дефіцит політико-правової культури чи належність до фанатично-ідеалістичної субкультури в політиці.
Із зовнішньої сторони правовий ідеалізм не є дуже помітним, але він є не менш шкідливим для держави і суспільства, та має деструктивні наслідки. Ідеалістична переоцінка права веде до його фетишизації, або волюнтаризму деяких правозастосовників у їх професійній діяльності; свою уседозволеність вони виправдовують незайманістю, “чистотою” і силою Права. А їх належність до його “легіонів” ніби-то надає неосяжних можливостей та прав на безпечну істину. Такі дії та позиції, зрозуміло, лише компрометують Право, винищують його соціально-ціннісну компоненту.
Правовий ідеалізм деяких юристів, депутатів народив у певної частини нашого суспільства “кризу довіри” щодо законодавства, чи ширше - конституційно-парламентських шляхів розв'язання застарілих і гострих нових проблем: ”найкращій закон нічого не вартий, якщо він практично не виконується” - саме так зіткаються правовий нігілізм з правовим ідеалізмом.
Правовим ідеалізмом страждають чимало відданих політиків, коли вони перетворюють на широкомасштабні та резонансні політичні кампанії програми дій по боротьбі з корупцією, злочинністю, чи возводять у головні цілі досить кризових держав негативне оновлення всього законодавства (конституції, законів, кодексів тощо) у “політично-ангажовані строки”.

Зовсім вже безпорадною виступає така ідеалістична політична утопія, як прагнення до утворення Раю на Землі політичними засобами. Така ідеалістична абсолютизація світу і технологій політики певним чином надає їм благородства і шляхетності; але реально - веде до відриву політичної надбудови від базисних відносин, від практичних подій, деформує політичні засоби, посилює популістські тенденції в політичному процесі, винищує варіативність політичних технологій, адже на користь будівництва цього “Раю” стає можливим пожертвувати конкретними завданнями поточної політики. Врешті, політичний ідеалізм може привести до вкрай несприйнятливих ірраціональних форм політико-ідеологічного фанатизму.

Невід'ємною частиною формування, фіксації та відтворення ідентичності будь-якої нації та держави як соціокультурної та політичної спільноти є національно-державні символи та ідеали. Вони виступають своєрідними елементами зв'язку в політичній культурі. Символ являє собою концентрований вираз основної ідеї, явища чи поняття, який заснований на його структурній схожості з цими останніми. Однією з форм символу є емблема, до якої видатний російський філософ О.Ф.Лосєв відносив і державну символіку. Окремим видом емблеми є герб, прапор та інші атрибути, які втілюють перш за все ідею національно-державної єдності та величності. Символи можна зображувати умовно-графічно (християнський хрест, серп та молот, нацистська свастика тощо), фігурами людей або іншими (Маріана у Франції, дядя Сем у США, ведмідь в Росії, страус в Австралії).
На поведінку людей часто значно більше впливають не стільки самі дії уряду, політичних партій та діячів, скільки пануюча у суспільстві система символіки, що орієнтує людей на конкретний тип соціальних відносин. Самі по собі символи, не пов'язані з реальністю, з центральною ідеєю, пануючою у суспільній свідомості, не можуть правильно пояснити істинні механізми та мотиви, які визначають та регулюють поведінку окремих індивідів та соціально-політичних угруповань. Часто різного роду символи створюються штучно, на основі неповного, упередженого трактування тих чи інших соціальних та суспільно-політичних процесів та явищ. І все ж таки загальна мова символіки свідчить про єдність політичної культури даного суспільства.
Як відмічав О. Шпенглер, єдність будь-якої культури базується на загальній мові її символіки. Кожний народ створює та шанує власні національно-державні символи. Вони будуються на традиції, в якій важливе місце посідає різного роду прапори, герби, інші атрибути самоідентифікації. Частина символів формується спонтанно в процесі життєдіяльності всіх або більшості членів національного співтовариства, а друга частина створюється і цілеспрямовано впроваджується елітами. Від моменту виникнення національної держави політичні лідери створювали та використовували національні символи для обгрунтування власного політичного курсу. Те ж саме можна сказати і про більшість держав сучасного світу.
Гімни представляють собою офіційні патріотичні символи, знаки, за допомогою яких народи відрізняють себе один від одного або підтверджують межі своєї ідентичності.
Прапор в поєднанні з гімном та іншими атрибутами державності в багатьох країнах перетворився в емоційне втілення нації. Не випадково, що коли громадяни однієї держави бажають виказати своє незадоволення та протест діями іншої держави, вони публічно спалюють прапор цієї держави, а будь-яке зневажання прапора в більшості країн розглядається як кримінальний злочин. Поряд з прапором та чи інша держава в уявленнях як її громадян, так і іноземців, ототожнюється з її гербом. Часто центральним еле и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.