На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Особливост та сутнсть найважливших видв типв полтичних технологй. Реалзаця функцй полтичної системи. Методи полтичного менеджменту. Проведення електоральних кампанй. нформацйн стратегї у виборчй боротьб. Сучасн механзми лобювання.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


365
webkursovik.ru/
1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
на тему «Технології політичного менеджменту»
по предмету «Політологія»
КИЇВ 2011
Зміст
Вступ
1. Сутність сучасних політичних технологій
2. Технології реалізації функцій політичної системи
3. Технології політичного менеджменту
4. Технології проведення електоральних кампаній
5. Інформаційні технології у виборчій боротьбі
6. Лобізм як політична технологія
Висновки
Література
Вступ
В сучасному політичному житті важливо не тільки знання теоретичних підходів, концепцій, але й те, “як насправді? якими методами, засобами? за допомогою яких технологій реалізується політика?”
На ці питання відповідає прикладна або практична політологія, яка займається дослідженням, прогнозуванням конкретних політичних подій, надає можливостей суб'єктам політичної діяльності за допомогою технологій дістати намічених цілей.
Поняття “політичні технології” досить поширено у сучасній соціально-філософській та політологічній літературі, публіцистиці, але на сьогодні ще не має загальноприйнятого визначення. Але в загальному розумінні оптимальним можна вважати трактування, згідно якого політичні технології -- це технології реалізації влади. І в цьому смислі різноманітність влади породжує безліч політичних технологій, спрямованих на завоювання та утримання політичної, духовної влади, влади над умами та серцями людей, над громадською думкою.
Нажаль, вітчизняна історія свідчить про те, що серед універсальних засобів завоювання та утримання влади насильницькі політичні технології переважали, ставали “бабою-повитухою історії”. У спорі політичних технологій еволюції та політичних технологій кризи дуже часто перемагали революційні технології. Не випадково у вітчизняній літературі значно повніше вивчені механізми заколотів, терору, різних форм політичного екстремізму, ніж політичні технології еволюції, наприклад, технології парламентаризму тощо.
1. Сутність сучасних політичних технологій
Можна констатувати, що політична влада та політична система в цілому реалізують свої сутнісні властивості вираження інтересів, владування, організації, підпорядкування і т.ін. як через відповідні функції, так і через технології. Вони розвиваються, трансформуються з урахуванням конкретно-історичних обставин, відмирають старі, з'являються нові, видозмінюються ті, що існували раніше. Як і елементи, функції, що складають технології політичної системи, не є статичними та пасивними. Вони знаходяться у постійній динаміці, оновленні.
Виходячи з вищесказаного, а також з найбільш загальних визначень терміну “технології”, можна запропонувати таке формулювання політологічної категорії: політичні технології -- це сукупність найбільш доцільних прийомів, засобів, процедур реалізації функцій політичної систем спрямована на підвищення ефективності політичного процесу та досягнення бажаних результатів в сфері політики. Політичні технології містять в собі як прийоми досягнення негайних локальних короткочасних результатів (тактика), так і отримання глибинного, глобального, тривалого ефекту (стратегія). Використання тих чи інших політичних технологій визначає ефективність політичного управління, регулювання політичних процесів, стійкість політичної системи і всього політичного простору. Політичні технології в більшому ступені визначаються типом суспільного розвитку (домінування в ньому еволюційних чи революційних процесів), характером режиму (демократичний, тоталітарний та ін.).
У зв'язку з цим слід підкреслити, що не існує абстрактних політичних технологій. Кожна з них, з одного боку, досить конкретна та унікальна, оскільки повинна забезпечити взаємодію різних політичних сил та структур для вирішення цілком конкретних питань. З іншого боку, кожна технологія багатопланова за своїм змістом та характером, багатоаспектна за умовами здійснення, складом виконавців, видами політичної діяльності та проблемами, що потребують вирішення.
Зупинимося на основних найважливіших видах і типах політичних технологій, що використовуються в сучасній політичній практиці.

2. Технології реалізації функцій політичної системи

Сучасна політологічна наука виділяє декілька функцій політичної системи та технології здійснення цих функцій на різних рівнях наукового аналізу.
Перший рівень -- це можливості системи, тобто її дія як елементу свого середовища. Під час взаємодії із суспільством (середовищем) політична система виконує такі головні функції:
- регулююча, тобто управління, координація поведінки індивідів та груп. Вона реалізується за допомогою таких технологій, як: політичне управління; формування громадської думки, маніпулювання нею; прийняття необхідних законів; регулювання заробітної платні та цін, відсоткових ставок та податків; силове придушення антиконституційних дій та ін.;
- мобілізуюча, яка означає, що будь-яка система повинна черпати необхідні для свого функціонування ресурси. Вона робить це через технології формування політичних партій, громадських об'єднань; створення різних фондів і т.п.; прийняття законів про військову або альтернативну службу, оподаткування, інші заходи, спрямовані на мобілізацію талантів та праці людей на виконання завдань, пов'язаних з досягненням поставлених цілей);
- дистрибутивна функція як розподіл політичною системою благ, послуг, інших знаків відміни соціальним групам або окремим особам. Технології6 преференції, нагородження, заохочення та інше. За програмами соціального забезпечення та благодійності направляються гроші незаможним та старим; заходи щодо захисту громадянських прав мають ціллю рівність можливостей; за допомогою відповідних технологій прибутки та податкові міри можуть бути направлені на перерозподіл прибутків від більш заможної частини суспільства до низькооплачуваних верств та ін.;
- реагуюча, за допомогою якої система відповідає на вимоги окремих людей та груп. Технології: виборчих кампаній; вивчення, формування громадської думки, референдуми, діяльність PR та ін.;
- символізуюча, пов'язана з потребою в легітимності та підтримці в ім'я ефективного здійснення своїх функцій. Технології: масової комунікації тощо.
Другий рівень аналізу відображає те, що відбувається в самій системі. При цьому можна виділити функції входу -- артикуляції та агрегування інтересів, та функції виходу -- нормотворчості, реалізації норм, контролю над нормами, політичної комунікації. Всі ці функції реалізуються за допомогою політичних, соціальних, економічних, адміністративних та інших технологій. Розділити їх можна не завжди, бо вони взаємно переплетені та реалізуються одночасно у поєднанні різних компонентів, форм, методів. Щодо функцій входу, то їхні технології мають бути спрямовані на виконання вимог та підтримки з боку системи, а це виконується за допомогою: участі у політичному житті; уваги до офіційної інформації; поваги до офіційної влади, символіки; проведення референдумів, виборів, мітингів, маніфестацій, пікетів, кампаній листів, здійснення звернень, публікацій у ЗМІ; матеріальної підтримки, сплати податків, надання послуг системі (безкоштовна праця, військова служба, дотримання законів тп директив тощо). Таким чином, названі функції реалізуються як за допомогою політичних, так і інших технологій та механізмів діяльності.
Функції виходу називають “урядовими функціями”, тобто функціями розробки правил, засобів їхнього застосування, контролю. Ці функції реалізуються через певні визначені технології, часто закріплені законодавчо та маючи чіткі алгоритми виконання (докладніше вони будуть розглянути трохи пізніше).
Третій рівень. Тут аналізуються функції, що сприяють збереженню та адаптації системи -- політичного рекрутування та політичної соціалізації. Для їхньої реалізації використовуються такі технології: вивчення, підбору, розстановки, навчання, переміщення, перепідготовки кадрів і т.і.; придбання знань, вірувань, засобу існування, розуміння та співчуття, властивих саме тому суспільству, де живе людина; інтеграція культури в психологічну структуру особистості та її адаптація до певного економічного та соціального середовища.
Слід підкреслити, що співвіднесення тих чи інших технологій з певною функцією політичної системи досить умовно і в чистому вигляді можливо лише теоретично, оскільки на практиці всі вони взаємно переплетені та реалізуються у складних сполученнях соціально-політичних, соціально-економічних, інформаційно-аналітичних та інших підходів.
3. Технології політичного менеджменту
Термін “політичний менеджмент” або “політичне управління” тривалий час викликав непорозуміння серед фахівців-політологів, як вітчизняних, так і західних. Це було пов'язано з тим, що політичне управління асоціювалось з маніпулюванням масовою свідомістю та поведінкою в умовах тоталітаризму. Але сьогодні у зв'язку зі змінами, які переживає суспільство, цей термін, а також практика політичного менеджменту набувають прав громадянства, з'являються нові тенденції в політичній сфері, здійснюється розвиток у напрямку партиципаторності, орієнтації політичної участі на вирішення конкретних проблем. Якщо вважати, що політичний менеджмент -- це цілеспрямована діяльність, сенс якої міститься у перетворенні політичних вимог різних соціальних груп в політичні рішення та політичні дії, які відповідають інтересам більшості, то можна виділити деякі технології, підходи, форми політичної діяльності, що мають сьогодні актуального значення.
Прийняття політичного рішення -- це технологічне перетворення політичної влади в управління соціальними процесами. По суті, даний процес присутній як на “вході”, так і на “виході” системи. При цьому збільшення вимог населення, соціальне “обурення” середовища поширюють масштаб управління і підвищують його роль в організації політичного життя. З іншого боку, ефективність реалізації прийнятих рішень безпосередньо впливає на ступінь підтримки та авторитет режиму правління.
На теперішній час в політичній науці склалося два основних підходи до розуміння процесу прийняття рішень. Так, нормативна теорія трактує його як процес раціонального вибору політичних цілей в складних ситуаціях. Як важливіший засіб оптимізації такого вибору виступають різні математичні моделі, дослідження операцій та інші інструментальні прийоми. Біхевіористська теорія, що розглядає даний процес як специфічну взаємодію людей, зорієнтована на опис різноманітних факторів, які впливають на прийняття рішень у конкретній ситуації.
Такого роду підходи відображають подвійний -- раціонально-ірраціональний -- характер управлінського процесу. Політична влада реалізується через особистий вплив управляючих і, незважаючи на регламентуючу роль правил та процедур прийняття рішень, привносить в цей процес непередбачуваність та непрогнозуємість. Врешті-решт процес прийняття рішень являє собою симбіоз раціонально організованої взаємодії структур та інститутів влади та значного суб'єктивізму управляючих.
Ці дві ознаки співвідносяться та взаємодіють на різних етапах прийняття рішень. Технологія процесу формування рішення містить такі фази: вивчення проблеми; аналіз вихідної інформації; оцінка альтернатив та вибір оптимального варіанту; прийняття рішення; реалізація рішення; контроль виконання; оцінка результатів.
Вивчення процесів прийняття та реалізації рішень в різних організаціях стали підставою розробки моделей цього процесу, чим займається так звана якісна теорія рішень. Модель містить вказівки, як здійснювати роботу на кожній фазі, забезпечуючи їхній взаємозв'язок. Слідування технології дозволяє раціоналізувати процес прийняття рішень.
Першим етапом прийняття рішення є підготовчий етап. На цьому етапі із загального соціального контексту вибирають ті вимоги та конфлікти, які мають політичного характеру. Таким чином формується сукупність проблем, які необхідно вирішити політичними засобами та методами регулювання. Як правило, на цьому етапі різні групи відстоюють власне розуміння того, в якій черговості слід вирішувати важливі суспільні проблеми. Активну роль в цьому процесі відіграють різні структури -- формальні (парламентські комітети, комісії, лобі) та неформальні (міжособистісні об'єднання політиків, експертів і т.д.). При цьому великого значення має той факт, чи готується вирішення крупних, стратегічних або звичайних, рутинних питань. В першому випадку значно гостріше ведеться явна чи неявна полеміка політичних груп та сил, зростає напруженість в правлячих колах, посилюється вплив тіньових важелів влади.
Головною умовою цього етапу є отримання інформації, яка відображає ті принципові моменти, що треба врахувати при прийнятті рішень. Також ця інформація повинна бути співвіднесена з ціннісними перевагами осіб, які приймають рішення, а також з діючими правилами та регламентами розглядання питань.
На другій стадії -- етапі прийняття рішення -- формулюються політичні цілі та засоби їх досягнення. На цьому етапі враховується динаміка зовнішнього середовища, оцінюються та обираються альтернатив, визначаються критерії вибору та оптимізації рішень, законодавчо закріплюється порядок їх прийняття.
На процес формулювання політичних цілей та вибору засобів помітно впливає форма правління, форма державного устрою, політичний режим, ступінь однаковість культурного середовища, рівень життя населення тощо.
Найбільш важливий елемент даної стадії -- вибір методів реалізації сформульованих цілей. Можна сподіватись на інтуїцію та здоровий глузд, можна використати метод спроб та помилок. Але витрати від подібних технологій помітно перевищують їх ефективність.
В політичному менеджменті існують різні методи. Один з них -- раціонально-універсальний -- передбачає оптимальний варіант вирішення проблеми на основі всебічної інформації, розумної поведінки груп при розв'язанні даної проблеми, відсутності будь-яких перешкод зовні. На практиці такий варіант не проходить з причин суперечливої природи самої людини, рухомості її інтересів.
Більш прагматичним є метод гілок, що виходить з поетапних кроків та рішень в реалізації конкретної проблеми. Це своєрідне “пілотування” на маршруті досягнення глобальної цілі, коли можливий і відхід вбік, і повернення для вирішення виникаючих важливих завдань. Цей метод дозволяє прораховувати ефективність витрат на шляху до кінцевої цілі, вносити поправки до стратегії руху. Але при даному методі важко забезпечити досягнення будь-яких великих проривів в політичному реформуванні суспільства.
Враховуючи переваги та недоліки кожного з методів, деякі вчені пропонують використовувати так званий змішано-скануючий метод, який передбачає, з одного боку, широкий раціональний погляд на політичні проблеми суспільства та виділення їхніх типових, загальних рис, а, з іншого, -- використання уявлень, що розкривають глибинні основи протиріч, для розробки якої-небудь однієї проблеми, виникаючої за конкретних обставин.
Третій етап -- реалізація політичного рішення. Тут важливо добитися підтримки прийнятих рішень та засобів їх здійснення з боку населення. Позитивна мотивація у населення складається за рахунок умілого пропагандистського забезпечення, доказу переваг обраного варіанту вирішення проблеми.
Як правило, прийнято виділяти декілька основних типів (технологій) реалізації рішень: популізм, елітизм, консерватизм, демократизм та радикалізм. Популізм передбачає пряму апеляцію до громадської думки, до безпосередню опору на масові настрої. Тому він обов'язково зорієнтований на спрощення, а інколи і вульгаризацію запропонованих цілей. Правлячі еліти намагаються виробити якийсь заклик до населення, реалізація якого ,за їх думкою, забезпечить подолання всіх протиріч та швидке просування до успіху. Нерідко в таких випадках використовують лестощі, залякування внутрішньою або зовнішньою погрозою, безпідставні обіцянки тощо. Найбільш часто популізм використовується при харизматичному правлінні, але популістські заходи можуть стати складовою частиною політичного курсу і при інших режимах, які дотримуються раціональних методів управління.
Елітизм зорієнтований на попередження значної участі громадян у розробці рішень, в корегуванні урядового курсу. Такі режими заохочують діяльність різного роду посередницьких форм взаємодії з електоратом, акцентують увагу на розвиток представницьких органів та структур в політичному процесі. Широкого розповсюдження набуває тут діяльність тіньових, апаратних механізмів влади.
Консерватизм характеризує стійке прагнення влади за будь-яких суспільних перетворень приймати рішення, які сприяють збереженню тих чи інших інститутів, структур або стосунків влади.
Радикалізм призводить до протилежних результатів, він рідко приносить суспільству мир, порядок та спокій, насилля виступає як основний метод управління і перетворює владу у майже смертельну зброю.
На відміну від радикалізму, демократизм орієнтується на реальні потреби громадян, відтворення їх невід'ємних прав та свобод. Дотримання процедур виборчих циклів, принципу розподілу влади, цивілізованих відносин з опозицією, як правило, виключає з арсеналу політичного управління засоби жорсткого соціального примусу, заохочує механізми самодисципліни та самопримусу.
У будь-якому випадку добитися підтримки своїх дій та лояльності з боку громадян влада може тільки тоді, коли засоби та методи рішення спираються на стійкі стереотипи поведінки, існуючи цінності та уяви більшої частини населення.
У кожного політика існує свій стиль прийняття політичних рішень -- індивідуальні методи, зумовлені особливостями особистості керівника, його менталітету, волі. На цей стиль впливають також ставлення до інформації, спрямованість інформаційного потоку, когнітивна здібність, здібність протистояти дійсності. Стиль прийняття рішення може бути: гнучким -- зі схильністю до ризику; гнучким -- зі схильністю до сторожкості; жорстким -- зі схильністю до ризику; жорстким -- зі схильністю до сторожкості. Крім того, можна казати про реагуючий стиль прийняття рішень, коли не тільки лідер, а взагалі уряд прагне співпрацювати з зацікавленими групами за допомогою переговорів, спрямованість на збереження їхнього статусу, встановлює стійкі зворотні зв'язки через опитування громадської думки. Поряд з тим використовується активний інтервенціонистський стиль, коли уряд нав'язує різним групам довгострокову програму, де приватні інтереси підпорядковуються національним.
В умовах сучасної України існує певний дуалізм політичних стилів. З одного боку, переважає авторитарний стиль прийняття рішень вузькою групою осіб з політичної верхівки без консультацій з іншими учасниками «політичної гри». А, з іншого, -- спостерігається активний інтервенціонистський стиль, який проявляється у нав'язуванні келійно прийнятих рішень суспільству. Багато в чому ця ситуація відчуження більшості населення від процесу прийняття рішень зумовлена незрілістю громадянського суспільства, розколотістю його культури.
4. Технології проведення електоральних кампаній
Електоральна (виборча) кампанія є найбільш цікавим феноменом політичного процесу, адже за змістом, структурою вона містить окремі форми практично всіх інших політичних кампаній, крім того, за своєю спрямованістю вона безпосередньо сприяє конституюванню політичної системи.
Будь-яка політична (отже і виборча) кампанія - це система колективних дій, що розраховує на досягнення конкретно визначеної цілі. Успіх виборчої кампанії в значній мірі залежить від масштабів підтримки тих цілей, програм, які висуваються партією (чи окремим кандидатом), що мала більшу кількість людей. Очевидними проявами підтримки можна вважати
кількість членів організації чи політичного руху, регулярність виконання громадянами свого виборчого обов'язку, розмір реального електорату політичної партії або окремого кандидата, силу емоційно-психологічного співчуття (оптимізму) щодо своїх обранців, яку в різних формах висловлюють виборці.
Вибори є не тільки суттєвою ознакою, атрибутом демократії, вони - необхідна умова її існування. У Загальній Декларації прав людини, яку прийняла 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН, наголошується: “Воля народу повинна бути основою урядової влади; ця воля має знаходити своє висловлення у періодичних і нефальсифікованих виборах, які мають провадитись при загальному і рівному виборчому праві, шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.”
Виборча система є порядком організації та проведення виборів до представницьких установ або індивідуального керівного представника (наприклад, президента країни), що закріплений в юридичних нормах, а також чинній практиці діяльності державних і громадянських організацій. Виборча система є складовою частиною політичної системи, крім того, сама поділяється на:
виборче право - теоретико-юридичний компонент;
виборчу процедуру (або виборчий процес) - практико-організаційний компонент.
Класифікувати вибори можна, використовуючи декілька критеріїв:
-згідно об'єкту виборів - вони можуть бути президентські, парламентські, муніципальні (до органів місцевого самоврядування);
-
відповідно до строків - чергові, позачергові, додаткові;
- за рівнем демократизації (протилежні пари) - загальні чи обмежені (центрові);
- рівні чи нерівні;
- прямі чи непрямі (багатоступеневі);
- із таємним чи відкритим голосуванням.
Для політичної оцінки є важливим розумінням ознак, які характеризують міру демократизму виборів: загальність, рівність, прямий характер, таємне голосування. Так, у багатьох країнах світу (навіть із розвинутою демократичною традицією) зберігаються так звані виборчі цензи і відносно активного виборчого права (права обирати), і відносно пасивного (бути обраним). Виборчі цензи бувають: майновими (володіння майном чи прибутками); пов'язані з осілістю проживання на даній території не менш визначеного законом строку; освітніми (зокрема, володіння державною мовою); віковими і т.ін.
В Конституціях та виборчому законодавстві кожної суверенної країни відзначаються ці особливі умови, походження яких
пов'язано з історичною традицією, політичною культурою, політичною нормою тощо. Так, у Канаді до Сенату може ввійти тільки особа, що володіє нерухомою власністю; у Великій Британії, щоб отримати право бути обраним, слід внести виборчу заставу досить великого розміру; віковий ценз для депутатів верхньої палати парламенту в відповідних країнах досить високий: у США та Японії - 30 років, у Франції -35, у Бельгії та Іспанії - 40 років.
Вибори вважаються рівними, якщо забезпечено єдину норму представництва - кількість виборців, яких представляє один кандидат. Але цей принцип досить легко можна порушити через поділ країни на виборчі округи таким чином, як це вигідно пануючій еліти; саме так здійснюється технологія так званої “виборчої географії” ( чи “виборчої геометрії”).
Виборчий процес самим безпосереднім чином пов'язаний із нормами закону і ефективністю
чинного законодавства. При цьому забезпечуються три важливі умови:
а) дотримання рівності можливостей для всіх кандидатів і партій, які беруть участь у виборах (рівне фінансування, доступність ЗМІ, нейтралітет держапарату);
б) інститут реєстрації претендентів на посади, згідно вимог і цензів, закріплених законодавством;
в) інститут реєстрації виборців шляхом складання списків виборців.
Виборчий процес неможливо ні вивчати, ні досліджувати, якщо не визначитись у специфіці виборчих систем, отже і
відповідного законодавства, що їх регулює в межах тієї чи іншої національно-правової системи.
Виборчі системи пройшли майже тривіковий історичний шлях. В сучасному світі діють дві головні системи виборів - мажоритарна і пропорційна; на їх основі застосовуються і змішані форми. Суттєві відмінності між ними
полягають не тільки у формальних моментах, але й у політико-правових механізмах, завдяки яким досягаються визначені політичні цілі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.