На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Полтична дяльнсть як наслдок реалзацї певної мотивацї суб'єктв полтики, полтичних нтересв. Полтична свдомсть та соцальн нтереси полтика. Значення полтичної дяльност в суспльств. Способи реалзацї соцально-полтичної дяльност.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


21
Реферат з політології
Технології політичної діяльності
Політична діяльність -- заняття професійне або на громадських засадах у сфері політики і політичного життя.
Більшість політиків займаються політичною діяльністю на громадських засадах. Чимало є однак і таких політиків, які поєднують професійну діяльність будь-якого характеру з політичною. Для окремих політиків політична діяльність є основним джерелом їхнього життєзабезпечення. Це, власне, політики загальнодержавного рівня, хоча в Україні, наприклад, навіть на рівні Верховної Ради часто точаться суперечки, виникають проблеми, коли народні обранці намагаються, окрім депутатської діяльності, займатися й іншою (комерційною, господарською тощо), що законодавчо заборонено, але реально "законотворцями" ігнорується.
Політична діяльність є наслідком реалізації певної мотивації суб'єктів політики, їх політичних інтересів. Основним рушієм такої діяльності є політична свідомість, соціальні інтереси політика.
Політична діяльність потребує певних знань, політичної культури, досвіду, кваліфікації, творчості, гнучкості у поглядах, специфічних особистісних якостей, мудрості, тактовності, зібраності тощо. Політичним лідерам мають бути притаманні певні ділові і людські якості. Основні серед них такі:
здатність максимально кваліфіковано акумулювати, а відтак відображати і реалізовувати у власній діяльності інтереси широких мас. Це означає, що політичний лідер будь-якого, а особливо загальнонаціонального рівня аж ніяк не може звужувати своїх політичних інтересів і уподобань до певної, хоч і великої групи співгромадян;
інноваційність, тобто здатність генерувати, висувати нові ідеї, шукати шляхи і форми їх реалізації. Це стосується і вміння використовувати певний досвід політичної діяльності інших людей,політичних лідерів, політичної інформованості, політичної культури;
психологічна культура, до якої належить культура мислення, культура мовлення, культура почуттів, культура прийняття політичних рішень;
організаторські здібності, вміння співпрацювати з іншими, організовувати діяльність максимально великої кількості людей.
Значення політичної діяльності в суспільстві ніколи не трактувалося однозначно. За всієї різноманітності ЇЇ визначень можна вести мову про: політичну діяльність як "благородну справу" (Аристотель); політичну діяльність як вульгарну, брудну, принизливу справу.
У першому випадку (позитивна оцінка) політичну діяльність розглядали і характеризували як своєрідне, тонке і делікатне мистецтво управління суспільством, процесами, які відбуваються в ньому. За твердженням Аристотеля, політична діяльність є (у всякому разі має бути) миротворчою, тобто такою, що сприяє об'єднанню всіх громадян, суспільства навколо певної вищої мети -- стратегії розвитку цього суспільства.
У негативному аспекті політичну діяльність розглядали як "марні політичні ігри", "пустопорожні балачки", "реалізацію людьми їхнього непомірного честолюбства" тощо.
Звичайно, у реальному житті в політичній діяльності є все -- і позитив, і негатив, тобто досить часто у чистому, стерильному вигляді політичної діяльності немає.
Своєю суттю політична діяльність має два основні види -- теоретичний і практичний.
До теоретичного можна зарахувати: ідеологічну, законотворчу, наукову, методичну, соціологічну, а до практичного -- депутатську, урядову діяльність в органах місцевого самоврядування, партійну і громадську діяльність, участь у виборах, референдумах, мітингах, пікетуваннях, маніфестаціях тощо. Як правило, політики, особливо вищого рівня, займаються багатьма видами як теоретичної, так і практичної політичної діяльності.
Самі собою політичні процеси, в яких політик бере безпосередню участь або просто спостерігає за ними, аналізує їх, можна класифікувати у такий спосіб:
* залежно від характеру змін влади -- еволюційний і революційний, мирний і насильницький;
залежно від рівня усталеності -- стабільний і нестабільний;
залежно від публічності здійснення елітою і електоратом своїх функцій -- відкритий і прихований (тіньовий).
Кожний політик у різний спосіб виконує такі функції:
інтеграція суспільства, громадян, їх об'єднання навколо певних цінностей, інтересів, мети і завдань. Особливо яскраво це простежується в діяльності політиків -- лідерів політичних партій, рухів, об'єднань. Власне, і в політичні партії, об'єднання та рухи громадяни об'єднуються на основі спільності таких цінностей, інтересів і завдань;
пошук і прийняття оптимальних політичних рішень. Реалізація такої функції потребує відповідних аналітичних навичок, уміння порівнювати, вибирати і приймати найефективніші рішення. Багато в чому це залежить від політичного чуття політика, вміння передбачати, прогнозувати, а то й ризикувати;
захист громадян від беззаконня, самоуправства бюрократії, підтримка громадського порядку;
зміцнення політичних зв'язків з масами. Без цього політик швидко втрачає авторитет, підтримку громадян, після чого настає його політична смерть;
ініціювання, оновлення та генерування оптимізму і соціальної енергії мас, їх мобілізація на досягнення певної мети. Ця функція особливо притаманна політикам-комуністам, майстрам виголошування промов, політикам, які знаються на журналістиці.
Політикам властиві й інші функції. Неважко визначити, які і якому конкретно політику вони притаманні залежно від багатьох обставин, у тому числі особистісних якостей політика. Повертаючись до першої функції політика, необхідно сказати саме про його політичні, соціальні інтереси та інтереси його прихильників, електорату. З одного боку, політик змушений співвідносити власні інтереси з інтересами мас, інших політиків, тобто різних суб'єктів політичного процесу. Тим часом легко помітити, що окремі політики досить активно "експлуатують" ті загальнолюдські проблеми, інтереси, потреби, які лежать, образно кажучи, на поверхні. Важко знайти в Україні політика, який би не обіцяв, скажімо, докласти зусиль до вирішення проблем праці, рівня життя, боротьби з корупцією тощо.
Як зазначалося, кожен політик має особисті риси характеру, рівень теоретичної і практичної підготовки. Якщо політику притаманні такі риси, як реакційність, консерватизм, жадоба влади, агресивність, конформізм, примітивізм у мисленні, то такого політика називають авторитарним (авторитарною особистістю). Концепція авторитарної особистості виникла ще в руслі неомарксизму франкфуртської школи, потім вона була асимільована ліворадикальною і ліберальною соціологією 60-х років.
Е. Фромм вважав, що авторитарна особистість надмірно страждає від почуття свободи, одноосібності, загубленості. Це все загострює її інстинкт до самозбереження і потяг до самоутвердження, що, у свою чергу, обертається волею до влади.
Протилежністю авторитарного політика є політик-неоконформіст (неоконформістська особистість).
Успіх діяльності політика забезпечує, окрім знань, навичок і вмінь, політична культура -- своєрідний вид людської культури, який межує на стику політики і досягнень суспільства у матеріальній і духовній сферах і проявляється як цивілізована діяльність, поведінка у сфері політики і політичного життя.
Розрізняють політичну культуру окремих політиків, громадських діячів, партій, рухів, націй, класів, держав, країн, народів. Політична культура окремого політика -- важливий показник його підготовленості (знань, навичок, ідейних переконань), готовності до активної і свідомої політичної діяльності. Як правило, політик, якому притаманна висока політична культура, займає чітку політичну, громадянську позицію, вміє поєднувати власні інтереси з груповими, корпоративними, загальнонаціональними, загальнодержавними. Його дії переважно відкриті, чесні, послідовні і виважені.
Політична культура -- це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, які відображають, закріплюють і реалізують основні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди й цінності, знання та навички участі громадян у суспільно-політичному житті.
Однією з характерних ознак стану суспільної думки в політичній сфері є авторитет політичних інститутів, партій, організацій і владних структур і довіра до них з боку населення країни. Особа у процесі свідомої діяльності отримує політичні знання й досвід, формує свою політичну свідомість і відповідні політичні відносини.
Політична культура характеризується власним способом реалізації соціально-політичної діяльності людей, у процесі якої змінюються відносини між ними і створюються певні цінності. Політична культура окремої людини формується у процесі навчання, оволодіння професією, продуктивної діяльності зі створення матеріальних і духовних благ, участі в суспільному, громадському житті.
Формування політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, нині не може бути дієвим, бо демократія ще не вирізняється стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу. У всякому разі такою є думка багатьох фахівців з філософії, історії, політології та соціології. Можна зробити висновок, що у свідомості старшого покоління склався ілюзорний імідж соціалізму, який забезпечував ідеальне "соціальне благополуччя" та повну зайнятість в умовах планової економіки.
Політична культура насамперед повинна, ми вважаємо, сприяти усвідомленню загальноісторичної відповідальності українців як нації, вихованню в них справжнього патріотизму, національної гідності і самосвідомості.
У справді демократичному суспільстві політична культура має бути спрямована на виховання громадян, особливо молодих, які поважають закон, але чинять опір у тому разі, коли їх права порушуються, її реалізація може бути дієвою, якщо у людини, особливо молодої, будуть чіткі ідеї обмеження влади і готовність боротися законними засобами для підтримки цих обмежень. Досягти такої ситуації можна лише через виховання, формування особистості.
Слід застерегти від роздмухування тільки суто національного, поки воно не утвердиться у свідомості як державно-національне в духовній і державно-правовій сферах, тобто не стане природним і об'єктивно необхідним. М. Маринович з цього приводу зазначає, "що є націоналісти, для яких кожний пункт, кожна кома в Декальозі мають сакральне значення. Вони й не помічають, що їхні народозахисні моделі, не вивірені у часі і конкретних історичних обставинах, можуть призвести до громадянської війни, тобто означати захист народу" до останнього українця.
Історія свідчить, що культурний розвиток того чи іншого народу не завжди супроводжується формуванням політичної культури, яка передбачає осмислення тих проблем, що стоять перед політичними інститутами для розбудови держави.
Політична культура в різних суспільствах завжди фрагментована, а особливо в Україні. На думку Б. Цимбалістого, політична культура українців навіть глибоко фрагментована, бо поділяє на Схід і Захід, релігійні віросповідання (католики і православні) і на велику кількість політичних партій. Загалом політичну культуру слід визначити як систему відповідних уявлень, настанов, переконань саме у свідомості громадянина і які виявляються саме в його особистій практичній діяльності.
У реальному житті у процесі формування політичної системи українського суспільства політична культура має бути інтегрованим цілим, де органічно пов'язані, з одного боку, гуманістично й демократично орієнтована політична свідомість і реальна політична творчість трудящих, усього українського народу, а з іншого -- політичне мислення та політична активність окремих громадян, які беруть реальну й ефективну участь в управлінні справами суспільства і держави та інших творчих політичних діях.
Молода українська держава надзвичайно зацікавлена в цивілізаційній соціалізації молодого громадянина, у формуванні в нього демократичної політичної свідомості й культури, законослухняності, які обмежують прояви крайнощів і радикалізму, роблять людину соціально активною, спроможною до саморозвитку та самореалізації.
Однак самої такої зацікавленості замало. Потрібні ще й практичні дії в напрямку заохочення участі молоді до розвитку державотворчих процесів, потрібна відповідна молодіжна політика, яка ураховувала б інтереси молоді, визначала шляхи вирішення проблем, які її хвилюють, конкретні дії щодо реалізації такої політики. Адже молодіжна політика, як і політика взагалі, лише тоді досягає успіху, коли вона зрозуміла, усвідомлена, підтримана, прийнята масами, спонукає їх до активної дії в суспільних процесах.
Донедавна державна політика стосовно молоді була, як відомо, в основному декларативною і повчальною. Молодь розглядали не інакше як об'єкт ідеологічного, виховного впливу, а не як суб'єкт діяльності у власних і державних інтересах. Цьому сьогодні необхідно запобігти будь-що, зробити все, аби саме молодий громадянин став дієвим суб'єктом державотворення.
Становлення й розвиток державної молодіжної політики передбачає систематичний аналіз стану свідомості як методологічної основи цього процесу і водночас є необхідною умовою формування політичної свідомості як основи високої політичної культури особи.
Політична свідомість є системою ідейно-теоретичних поглядів, настанов та емпіричного ставлення до явищ і процесів політичного життя суспільства, а також політичного розуміння, політичного усвідомлення. Вона зумовлює пізнавальні та практичні функції політичної
діяльності, вибір форм і засобів, розвиток соціальної активності, а тому є визначальним фактором політичної поведінки особи.
Вивчення особливостей розвитку політичної свідомості передбачає дослідження тенденцій, динаміки розвитку соціально-політичних орієнтацій громадян, особливо молоді.
Для становлення української державності суттєве значення має формування політики національної злагоди, єдності громадян навколо загальнонаціональної ідеї. Саме національна ідея має бути консолідуючим чинником нації, народу. Про це добре сказав свого часу академік М. Жулинський. "Виникає загальна необхідність, -- пише він, -- формування цілісної системи ціннісних орієнтацій суспільства, концептуальним ядром якої має бути власна державна національна ідея. Головний принцип формування цієї системи ціннісних орієнтацій полягає в урахуванні інтересів усіх верств суспільства, усіх народів, що населяють Україну, а отже -- передбачає охоплення всіх сфер економічного, інтелектуального й духовного життя суспільства. По суті, йде мова про відповідну ідеологію, за допомогою якої можна було б формувати нові структури свідомості, нову ментальність нації в її національно-культурній єдності та духовній суверенності".
Участь громадян у суспільно-політичному житті має неабияке значення з огляду не лише на самореалізацію особи, конкретного громадянина, а й на реалізацію загальнодержавних, загальнонаціональних проблем. Інакше кажучи, досягти політичних зрушень у справі демократизації суспільства можна лише за наявності високої політичної культури максимальної кількості громадян.
Задля формування такої культури варто було б мати і дбати про реалізацію комплексної державної програми соціально-духовного розвитку суспільства, в центрі якої мають бути питання формування громадянської позиції, активної політичної культури громадян.
Занепад політичної культури, як свідчить соціальна практика, відбувається в тих суспільствах, де відсутня стабільна, впорядкована демократична, правова держава, тобто де немає однакового для всіх закону.
У тому разі, коли існує безправ'я народу, проте процвітає бездіяльність владних структур, некомпетентність політиків, нездатність політичних партій висунути узагальнюючу концепцію подальшого розвитку національної держави, відбувається постійна боротьба між різними гілками влади, тоді занепадає політична культура, зростають песимізм і соціальна напруженість.
Занепад політичної культури відбувається також у тому разі, коли відсутні певні соціальні вагомі соціальні цінності, якими надихається кожне нове покоління, тобто формується й утверджується на майбутнє шанобливе ставлення до своєї історії, мови й культури і відповідних владних структур.
Серед найважливіших рис, які мають бути притаманні справжньому політику, можна назвати освіченість, мудрість, людяність, працьовитість, інтелігентність, мужність, кмітливість, наполегливість, гнучкість, комунікабельність, чесність, колегіальність тощо.
Як і будь-яка інша, політична діяльність має не лише свої особливості, засоби і методи, а й закономірності. Йдеться про технології політичної діяльності.
Технологія організації і проведення виборчої кампанії
Справжня демократія неможлива без загального виборчого права, прямого і таємного голосування, відкритої конкуренції між партіями в їх боротьбі за політичну владу, без свободи слова, зборів, думок, об'єднань, преси тощо. І цілком закономірно, що з усіх видів політичної діяльності найважливішою, особливо в демократичному суспільстві, є депутатська діяльність.
Форми такої діяльності залежать від конкретних соціально-політичних, економічних, психологічних умов, які сформувались у країні, від рівня представницького органу, в якому працює політик (парламент, органи місцевого самоврядування). Відповідно депутати-полі-тики також мають різні права, обов'язки, повноваження.
Депутати (пізньолат. -- посланий) -- люди, які обрані членами представницького органу влади, членами парламенту. Вони обираються населенням у процесі виборів або, скажімо в умовах диктатури, призначаються владою.
Парламенти XIX -- початку XX ст. складалися з депутаті и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.