На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Розробка цивлзацйного пдходу до проблеми розвитку суспльства, основн посилки його теорї. Зв'язок процесу розвитку цивлзацй з соцокультурними, природно-клматичними й ншими особливостями. Розбжнсть кордонв держав з кордонами цивлзацй.

Информация:

Тип работы: Лекции. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


7

Цивілізаційний підхід і проблеми розвитку суспільства

Цивілізаційний підхід, видимо, бере початок наприкінці XVIII в., коли був уперше вжитий термін "цивілізація". Спочатку він використовувався або з метою протиставити культуру Франції культурам інших країн, або для того, щоб не дати зайняти головної позиції особливості етапу розвитку суспільної думки в епоху Просвіщення, або для того, щоб показати відмінність варварських народів, де закон не діє, від народів (цивілізацій), у яких закон діє. Саме подібне трактування переважало аж до другої половини XIX в. І саме воно, як думаємо, була вихідною посилкою не тільки виділення трьох типів суспільних формацій у роботах Маркса, але й відомого затвердження Енгельса, що "основою цивілізації служить експлуатація одного класу іншим". Поворот відбувся наприкінці XIX в., а першою "заявкою" на нього стали дослідження Н.Я. Данилевського, що сформулював концепцію "культурно-історичних типів", що виділив десять таких типів і п'ять законів їхнього утворення.

По Данилевському, історія розвитку й загибелі цивілізацій є явище більше складне, ніж історія розвитку й загибелі окремих держав. Ідея автора зводилася до того, що цивілізація не має обов'язкової приналежності до конкретної держави. В основі її розвитку лежать не тільки економічні, але й культурні, включаючи релігійні, моменти. Період цивілізації "є час розтрати - розтрати корисної, доброчинної, тридцятимільйонної ціль самого існування, але все-таки розтрати: і як би не був багатий запас чинностей, він не може, нарешті, не збідніти... ".Н.Я. Данилевський також затверджував, що "загальнолюдської цивілізації не існує й не може існувати. Також не існує й не може існувати й "вселюдської цивілізації", до якої можна було б примкнути.

Не буде більшим перебільшенням сказати, що в роботах Н.Я. Данилевського ми виявляємо всі основні положення, що відстоювалися й розвивалися в більше пізніх працях по проблемі, будь те роботи О. Шпенглера, А. Дж. Тойнбі, Л. Гумильова або ін. По суті, в основу наступної розробки цивілізаційного підходу були покладені (або незалежно відтворені) наступні чотири основні посилки його теорії:

1) зв'язок процесу формування й розвитку цивілізацій із соціокультурними, природно-кліматичними й іншими особливостями;

2) розбіжність границь держав із границями цивілізацій;

3) некоректність теоретичної постановки про існування єдиної, загальнолюдської цивілізації;

4) відносна недовговічність цивілізацій.

Подібна ж спільність спостерігається й відносно недоліків розглянутої теоретичної схеми. Так, наприклад, у теоретичних конструкціях більшості її прихильників за границями аналізу залишаються характерні для різних типів цивілізацій системи інтересів і, у першу чергу, - інтересів соціально-економічних.

Не зупиняючись більше на історії питання, коротко охарактеризуємо відношення сучасної вітчизняної наукової думки до подібним до напрямків досліджень, зосередивши основну увагу на дискусії, що розгорнулася наприкінці 1980-х років на сторінках "Питань філософії" (її перший етап), в 1990 - 1991 р. у журналі "Світова економіка й міжнародні відносини" і в 1990 - 1992 р. у журналі "Суспільні науки й сучасність" (другий етап). На жаль усі статті написані російською мовою і не були перекладені українською.

Якщо оцінювати результативність дискусії кінця 1980-х років, те, видимо, можна констатувати, що першим найважливішим її підсумком з'явилося формування двох основних позицій по питанню про доцільність застосування формаційного підходу. Представники першої точки зору відстоювали тезу про його повну безперспективність, прихильники другий, визнаючи обмеженість цього підходу, пропонували доповнити його підходом цивілізаційним. Другий важливий підсумок дискусії укладався в практично одностайній констатації необхідності введення в методологію категорії "локальні цивілізації", хоча її втримування й не одержало свого розгорнутого, чіткого визначення.

Тим самим був покладений початок черговій спробі перегляду устояної у вітчизняній науці трактування закономірностей суспільно-історичного процесу, пошуку основ нової методології його аналізу. Настільки малозначимий, на перший погляд, результат був свідомо визначений тим, що основна маса дослідників продовжувала вживати безуспішні спроби рішення завдань одного якісного порядку шляхом використання методології, створеної під опис реалій іншого якісного порядку. Це справедливо у відношенні не тільки розроблювачів цивілізаційної парадигми, але й представників концепції "азіатського способу виробництва", що є сугубо марксистської.

Зазначена "схильність" концепції "азіатського способу виробництва" до марксистської методології вже послужила їй погану службу в попередні періоди. Її прихильники так і не змогли до кінця перебороти абсолютизацію класового підходу. Незважаючи на те, що поруч авторів і пропонувалося нове розуміння закономірностей суспільного розвитку, дані спроби успіху не мали. Це, як представляється, досить чітко показане В.Н. Никифоровим, що описали хід як розглянутої дискусії, так і дискусії 1920 - 1930 р., у рамках якої було остаточно закріплене положення про "п'яти членною" періодизацію всесвітньої історії. Природно, що на такій базі дискусія по проблематиці "азіатського способу виробництва" не могла привести до значного методологічного прориву.

Для приклада пошлемося лише на одне з визначень (досить характерне) суті категорії "локальна цивілізація". "Локальна цивілізація є похідна від якісної специфіки, своєрідності країни або групи країн на певному етапі розвитку". Використання даного поняття необхідно "для позначення історично певної якості суспільства, що виражається в специфічній суспільно-виробничій технології й тридцятилітньому його культурі". Наприклад, В.П. Ілюшечкін пропонував увести в оборот концепцію "єдиної класової докапіталістичної формації", тобто, по суті, повернутися до філософських джерел марксизму примуса й проблеми другої основної стадії суспільної еволюції.

Однак невірно було б (з "висоти" сучасного розуміння) недооцінювати результати першого етапу обговорення. Він, як відзначається в літературі, характеризувався двома позитивними результатами: по-перше, введенням у науковий оборот категорії "локальна цивілізація"; по-друге, тим, що "удалося потіснити представників точки зору, відповідно до якої античне Середземномор'я, феодальна середньовічна Європа й східні соціально-економічні утворення древнього, середньовічного й у значній мірі нового часу базувалися на принципово різних матеріально-виробничих базах". Ці висновки ми, однак, доповнили б третьою тезою.

Якщо справедливо визнання відомої єдності матеріально-виробничих баз різних країн і регіонів у різні періоди часу, то доводиться констатувати некоректність "класичної" інтерпретації цивілізаційного підходу. Невірно виявляється його третє базове положення - теза про неможливість існування єдиної, загальнолюдської цивілізації. Тим самим була закладена основа відходу від традиційної, "класичної" цивілізаційної парадигми.

Дискусія 1990 - 1991 р., продовживши обговорення проблеми, внесла, однак, мало нового в удосконалювання методології. Пропозиція замінити категорію одного якісного порядку - "локальні цивілізації" - запозиченими в закордонних дослідників категоріями іншого якісного порядку - "Центр", "периферійні" і "напівпериферійні райони" і подібні "новації", - на жаль, знизили теоретичну значимість обговорення. Так і не був почутий Г. Данилевський, що справедливо відзначав, що, з одного боку, що ведуть тенденції сучасного світового суспільного розвитку дійсно не можуть бути виявлені за допомогою формаційної теорії, так само як і будь-якої іншої концепції, що виходить із того або іншого різновиду детермінізму (будь те стадія економічного росту або поняття постіндустріального суспільства). Саме в чинність названих вище тенденцій і виникає необхідність звернутися (або, точніше, повернутися) до категорії "цивілізація". Однак, з іншого боку, немає необхідності у формалізованому підході до даної категорії, тому що для того щоб зрозуміти суть сучасних змін, потрібні "нежорсткі, "відкриті" узагальнюючі поняття".

Ігнорування цього досить очевидного висновку мало свої причини. Щоб показати це, звернемося до деяких тез, що захищалася прихильниками й супротивниками цивілізаційного підходу.

На думку його прихильників, названий підхід дозволяє дозволити наступні завдання.

По-перше. У його рамках з'являється можливість відбиття багатоваріантності суспільного розвитку; впливу, надаваного на господарське життя культурно-історичним середовищем, психологічними стереотипами й т.п.

По-друге. Цивілізаційний підхід ураховує інтереси людини (виробника, власника, споживача та ін), а також створює основу відомої спадкоємності аналізу історичного розвитку різних країн і регіонів, оскільки оперує не категорією неминучого, а категорією можливого, категорією вибору. Маючи на меті інтегрального аналізу ролі матеріального й нематеріального в суспільному розвитку, цей метод може допомогти перебороти властиве формаційному підходу їхнє протиставлення, виявити основи їхньої співпідпорядкованості в різні періоди історії людства. Цивілізаційний підхід також дозволяє, на думку його прихильників, адекватно відбити три особливості сучасного етапу розвитку: соціалізацію суспільних відносин; зближення різних суспільних систем; у сучасному суспільстві, що уже неможливо описати за допомогою схем типу "виробник - споживач", "суб'єкт - об'єкт власності" і т.п.

І все-таки, незважаючи на справедливість ряду висунутих положень, візьмемо на себе сміливість затверджувати, що запропоновані інтерпретації цивілізаційного підходу можуть претендувати не більше ніж на постановку. Обговорення (і це визнали багато хто його учасники) виявило ряд недоліків, не усунувши які важко розраховувати на теоретичний прорив. Назвемо лише деякі з них.

Перший. Дискусія так і не наблизилася до конкретизації сутності категорії "цивілізація". Відійшовши від її "класичної" трактування, показавши необхідність обліку в аналізі суспільного прогресу соціально-економічної тридцятимільйонного розвитку цивілізацій, учасники обговорення непомітно згорнули з "головної магістралі". Поглибившись у суперечку по питанню про "мерю цивілізованості", вони, по суті, повернулися до трактування проблеми, характерної для кінця XVIII - початку XIX ст. У підсумку дискусія не могла не зайти в глухий кут, оскільки в якості "міри цивілізованості" різними авторами пропонувалися різні критерії: здатність суспільства реалізовувати вкрай невизначені "загальнолюдські цінності"; цінності матеріальні; досягнення західної цивілізації; нарешті, просто віру в можливість формування єдиної світової цивілізації. У результаті спор навколо правомірності або неправомірності цивілізаційного підходу мимоволі придбав форму схоластичних міркувань. Наприклад, незрозумілі спроби визнати в ролі основних загальнолюдських цінностей будь-які збережені на сьогодні інститути або соціальні явища в економічно розвинених державах. Очевидно, що ряд з них носить регресивний характер і тому ніяк не може розглядатися в ролі "загальцивілізаційного еталона". А виходить, немає підстав віддавати принципова перевага соціальним реліктам західної моделі розвитку перед реліктами радянської системи.

Другий. Нер и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.