На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Функцї полтичної економї. Економчн потреби суспльства. Економчна система: її сутнсть, структурн елементи. Власнсть як економчна категоря. Товар його властивост. Сутнсть функцї грошей. Функцї ринку. Пдприємство.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


table>
1. Політекономія як політична наука
1. Політична економія вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари і послуги, розподіляти й обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людей.
2. Політичну економію вивчають, тому що вона: а) розкриває соціально-економічну сутність суспільства та ступінь його розвитку; б) виявляє закони і принципи, які регулюють поведінку людей та їх відносини у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання різноманітних благ; в) озброює суспільство економічними знаннями, необхідними для прийняття правильних фундаментальних рішень.
3. Політична економія використовує різноманітний інструментарій для дослідження економічного життя суспільства: всезагальні методи та різні конкретні способи і прийоми. До останніх належать: метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного й історичного, статистичні спостереження, збирання й упорядкування фактів, моделювання процесів, складання графіків, використання числових і алгебраїчних прикладів та ін.
4. Виведені економістами узагальнення називаються „теоріями”, „категоріями”, «законами», «принципами», «моделями». Формулювання цих узагальнень становить завдання політичної економії.
5. Позитивна політекономія описує факти, наявні процеси і відносини в даній економіці. Нормативна політекономія уособлює в собі оцінні судження («що має бути»).
6. Політична економія виконує перш за все пізнавальну функцію: вивчає і пояснює процеси та явища економічного життя на основі наукового доказу. Крім того, політекономія виконує практичну, ідеологічну та теоретико-методологічну функції.
5. Економічні інтереси, його об'єкт і функція
Економічні інтереси та їх структура. Люди, домогосподарства, підприємства та інші структури суспільства, вступаючи між собою у зв'язки, переслідують певні економічні інтереси. Варто взяти на увазі, що інтерес, по-перше, є похідним від категорії «потреба» і, по-друге, виступає як форма прояву економічних відносин людей.
Економічний інтерес -- це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.
Економічний інтерес є перш за все породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.
У навчальній літературі можна зустріти дещо інші трактування економічного інтересу: «Економічний інтерес -- це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин» (Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. I. Основи економічних знань. -- К., 1999. -- С. 63); «Економічні інтереси -- це спонукальні мотиви господарської діяльності людей, зумовлені їх місцем у системі відносин власності і суспільного поділу праці, притаманними їм потребами» (Политическая экономия / В. А. Медведев, Л. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. -- М., 1990. -- С. 87). Виходячи із сутності економічних інтересів стає зрозумілим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного прогресу, створюють таку силу, яка приводить у дію всю економічну систему суспільства. Інтереси формуються і реалізуються через практичну діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.
Сучасні суспільства є класовими. У зв'язку з цим в інтересах людей знаходить своє відображення їх класова належність. Так, клас капіталістів має інтереси, відмінні від інтересів робітничого класу чи селянства. Капіталісти є власниками промислових, торговельних підприємств, різних посередницьких структур, рекламних агентств, земельних ресурсів, транспортних систем тощо. їх економічний інтерес полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні капіталу, зростанні особистого багатства і споживання. У робітника свій інтерес -- знайти роботу, підвищити кваліфікацію, заробити на життя, мати можливість утримувати сім'ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за лікування. Інтереси визначаються становищем відповідного класу чи соціальної групи в суспільстві, а в кінцевому результаті -- пануючими формами власності.
Розглядаючи значення об'єктивних факторів, які впливають на суть економічних інтересів, варто наголосити і на тому, що вони залежать також від самого соціального суб'єкта, його свідомості, соціальної активності, місця в суспільстві тощо. Ці обставини ускладнюють структуру економічних інтересів, оскільки людина виступає не тільки як представник певного класу, а і як Індивід, який має певний рівень свідомості, особисту позицію до явищ економічного життя та участі у трудовому процесі.
Тому в системі економічних інтересів слід виділяти індивідуальні інтереси. Зростання добробуту кожного, його місце в суспільному виробництві значною мірою залежить від участі в трудовій діяльності, підприємництві, винахідництві, від порядності, кваліфікації, дисциплінованості. В особистому інтересі проявляються відносини між працівником і суспільством у цілому, а також між працівником і підприємством за формами участі у виробництві, розподілом доходів, вирішенням трудових суперечок, умовами праці та побуту та ін.
Крім особистих і класових інтересів існують також інтереси трудових колективів та економічні інтереси держави. Інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються у процесі спільної праці, участі у розподілі прибутку, підтриманні соціального партнерства тощо. Держава реалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати загальнонародними: засоби економічної політики, розподіл національного доходу, регулювання суспільного виробництва, проведення політики соціального захисту. Роль економічних інтересів держави як своєрідної форми загальнонародних інтересів поступово зростає. Держава, крім того, виконує функцію згладжування суперечностей між інтересами класів і соціальних груп.
Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на інтереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у виробництві. Ці способи -- різноманітні. Проте головними з них є такі: 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інтереси людини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової активності. В останньому разі велике значення мають особиста свідомість, трудова активність і бажання будь-що піднести свій престиж на підприємстві і в суспільстві. На практиці всі ці способи впливу на інтереси людей співіснують і так чи інакше поєднуються. I Проте найбільш активно використовується система економічного примусу на інтереси людей: продаж робочої сили робітниками під загрозою голоду, інтенсивна праця завдяки наявності безробіття, збиткова робота підприємства, щоб уникнути банкрутства і розорення тощо. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів саме економічного примусу.
11. Товар і його властивості
Властивості товару та його суперечності. В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар. Він являє собою економічну клітинку товарних відносин. Як клітинка є складовою всіх елементів живого організму, так і товарні відносини пронизують усі зв'язки спеціалізованого товарного господарства. Обмін товарів -- складне явище економічного життя, саме в обміні приховані і зосереджені таємниці ринкової економіки. Тому аналіз сутності товару є важливим аспектом предмета політичної економії.
Товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової економіки -- грошей, капіталу, найманої праці, капіталізму та ін. Тому, щоб зрозуміти ці та інші категорії сучасної економічної системи, важливо пізнати і зрозуміти сутність товару.
Американський економіст П. Самуэльсон вважає, що товар -- це економічне благо, яке є відносно рідким. Таке визначення скоріше стосується однієї з властивостей товару, а не його сутності. Товар -- це насамперед продукт виробництва, здатний задовольняти яку-небудь потребу і призначений для обміну. Далі ми побачимо, що товаром можуть бути і такі . блага чи ресурси, які не є результатом виробництва (земля, корисні копалини, інші продукти природи).
Кожен товар має кілька властивостей. Слідуючи за К. Марксом, у нашій літературі традиційно називають дві властивості товару: споживчу вартість і вартість. Щодо цього аспекту питання у авторів є дещо інша думка: товар, крім цих властивостей, має ще одну властивість, а саме -- відносну рідкість.
Термін „споживна вартість” є ідентичним поняттю «корисність». Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається його корисністю. Інша властивість товару -- це його відносна рідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто рідкісним. У світі, який він є, навіть діти знають, що на питання «який з двох?» не можна відповідати «обидва». Ця рідкість є іншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів. Якби всі блага, що виробляються, не були щодо наших потреб відносно рідкісними, тоді не було б економічних благ, товарів і грошей. Всі блага були б безплатними, як повітря.
Наступна властивість товару -- іде його вартість. Продукт, який суспільство виробляє в необмеженій кількості, не може бути товаром, він не може містити в собі таке економічне явище, яке політична економія називає вартістю. Вартість є категорією відносно рідкісних благ, які за цих умов виступають як товари спеціалізованого виробництва, з іншого боку, вона є категорією спеціалізованого виробництва та відносин обміну.
У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

15. Ринкові відносини, їх суб'єкти і об'єкти.
Ринкові відносини -- це відносини і зв'язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.
Суб'єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.
Споживачами виступають ті суб'єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб'єктом ринкових відносин виступає майже все населення країни. За умов ринкової економіки щоб споживати, потрібно спочатку купити на ринку.
Виробниками продукції виступають підприємства -- капіталістичні і прості товаровиробники. Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів -- покупців.
Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цих ресурсів. Землю як виробничий ресурс постачають землевласники, працю -- її носії -- робітники, інженерно-технічні працівники, менеджери, інші спеціалісти. Капітал постачають власники засобів виробництва -- капіталісти, а підприємницькі здібності -- підприємці.
При аналізі ринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб'єкти: домогосподарства і підприємства. Ці суб'єкти властиві для моделі чистої ринкової економіки, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна.
Домогосподарства виконують дві основних функції в ринковій економіці: вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів і водночас основною видатковою групою в національному господарстві.
Підприємства є другим основним компонентом приватного сектору. Підприємства -- це основна ланка народного господарства, яка забезпечує виробництво товарів і послуг та здійснює комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Підприємства, як і домогосподарства вкрай різноманітні -- від гігантів, таких як холдингова компанія «Луганськвугілля», яка має 35 підприємств із загальною кількістю 29 тис. працівників1, до крихітних майстерень і бакалейних крамничок -- з одним-двома працівниками.
У змішаній ринковій економіці важливим суб'єктом ринкових відносин є держава (за визначенням західних економістів --уряд). Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьому функціонування приватного сектору на основі ринкової системи модифікується державним сектором різними способами, такими, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригування розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо.
Основними об'єктами ринкових відносин є:
1) товари і послуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни. До товарів ми включаємо і капітальні блага, тобто засоби виробництва;
2) робоча сила, або праця;
3) земля та інші природні ресурси;
4) нерухомість: будівлі, споруди, житло.
18. Антимонопольне законодавство
Конкуренція, як було показано вище, за своєю природою явище суперечливе. Суперечливість ця полягає в тому, що кожен власник (приватний, колективний, груповий) прагне до монополії, бо вона гарантує високі прибутки, суспільство ж у цілому від монополії має збитки й тому прагне усунути або обмежити її. А це означає, що для збереження конкуренції суспільство повинно сприяти організації певної системи конкурентних відносин. Як же цивілізований світ захищається від монополізму?
Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму. По-перше, на тих ринках, де є умови для виникнення "природного монополізму", тобто, де є перешкоди для ефективного функціонування ринкового механізму, створюються державні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб'єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних інтересах. Так, у США близько 10 % ВНП виробляється регульованими галузями. По-друге, там, де монополії формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших суб'єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає стримання або запобігання розвитку монополій. Отже, в першому випадку мова йде не про ліквідацію або обмеження сфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх діяльності в регульоване русло. В другому випадку законодавство про штучні (підприємницькі) монополії, як правило, має заборонний характер. Це особливо проявилося в перших антимонопольних законах, прийнятих у США. Зокрема, в знаменитому антитрестовському законі Шермана (1890р.), відомому як "хартія економічних свобод", записано прямо, що будь-яка угода, що має за мету обмеження виробництва або торгівлі, оголошується незаконною. А будь-яка особа, яка прагне монополізувати яку-небудь частину виробництва або торгівлі, вважається винною в скоєнні злочину. Закон Клейтона, прийнятий у 1914 р., дещо посилив зміст закону Шермана. В ньому оголошується поза законом цінова дискримінація покупців, забороняються "примусові" угоди, згідно з якими виробник може диктувати покупцям умови реалізації своїх товарів. Перші антимонопольні законодавчі акти в Європі були прийняті в 30-ті роки 20 ст. При великій різноманітності всі вони передбачають головне - забезпечення свободи конкуренції шляхом обмеження монополізму.
Отже, якщо узагальнити захисні заходи від монополізму, які проводяться в країнах з послідовно сформованою ринковою економікою, їх можна звести до наступного:
1. Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об'єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.
2. Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.
3. Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав'язувати свою волю покупцям.
4. Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього виділяються різні критерії монополізації ринку, про що мова йшла вище.
5. Щоб визначити, чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутками та витратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках.
Україна, формуючи ефективне ринкове середовище, теж зробила перші кроки до цивілізації конкурентних процесів, свідченням того є прийняття в 1992 р. Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".
22. Суть підприємництва та умови його існування.
Підприємництво -- це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи -- підприємства (організації). Щодо Закону України «Про підприємництво», то там зазначено, що підприємництво -- це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.
Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не пов'язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Сучасна економічна наука вивчає підприємництво як вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:
1) свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;
2) постійна наявність фактора ризику;
3) орієнтація на досягнення комерційного успіху;
4) інноваційний характер діяльності.
Підприємництво -- не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:
* ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;
* готовність наражатися на ризик;
* гнучкість і постійне самооновлення;
* цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності. Крім того, підприємництво -- це комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб'єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна література виокремлює три головних функції сфери підприємницької діяльності:
* ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);
* організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав);
* творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).
Із зазначеного вище випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись науково-технічною, організаційною і комерційною, економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якої є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого -- персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності.
В Україні суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути:
-- громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності;
-- юридичні особи всіх форм власності, установлених Законом України «Про власність».
Об'єктами підприємницької діяльності є товари, продукти, послуги.
Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:
* без використання найманої праці;
* з використанням найманої праці;
* без утворення юридичної особи;
* з утворенням юридичної особи.
29. Шляхи розв'язання глобальних проблем.
Тенденція до зростання ресурсів, що відволікаються на військові потреби, веде до загострення економічних і соціальних проблем у багатьох країнах, негативно впливає на розвиток цивільного виробництва і рівень життя народів. А потреби вирішення глобальних проблем постійно і гостро вимагають змін на користь цивільних потреб національних пропорцій між ресурсами, що йдуть на воєнні і мирні цілі, тобто демілітаризування економіки.
Демілітаризація економіки країни -- це роззброєння і ліквідація оборонних галузей виробництва. Оскільки мілітаризовані галузі становлять воєнно-промисловий комплекс країни, то демілітаризація ВПК передбачає конверсію підприємств, що працюють на оборону.
Конверсія -- це зміна пропорцій розподілу фінансових, людських і матеріальних ресурсів між цивільною і воєнною сферою, переключення в ході роззброєння воєнного виробництва та інших видів військової діяльності на мирні цілі.
У багатьох розвинутих країнах, а особливо в колишніх радянських республіках, активно триває процес конверсії воєнного виробництва, на яку покладались великі надії у зв'язку з вивільненням значної кількості виробничих потужностей і робочої сили. Проте в дійсності конверсія виявилась справою досить дорогою як в економічному аспекті (переоснащення складного і специфічного обладнання), так і в соціальному (масове скорочення працівників оборонних галузей і чисельності збройних сил). За оцінками експертів, початкові витрати на конверсію перевищують витрати на гонку озброєнь.
За цих умов вихід може бути лише один: народи всіх країн спільно і організовано мають здійснити ядерне роззброєння, суттєво зменшити військові витрати, подолати міжнаціональні та внутрішньонаціональні воєнні конфлікти.
Складний комплекс проблем виникає на стику взаємовідносин суспільства, людини, природи. Глобальні проблеми суттєво впливають на структуру і механізм суспільного відтворення і формують якісно новий еколого-економічний тип відтворення; впливають на біологічні і соціальні аспекти відтворення не тільки робочої сили, але й людської популяції взагалі.
Однією з таких проблем є ліквідація зубожіння, голоду, хвороб, безробіття і неграмотності, які охоплюють великі зони сучасного світу. Зараз у світі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії людства. Бідність і відсталість характерні перш за все для країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення планети. Тому дану глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються.
Сьогодні у найбідніших країнах близько 1,2 млрд осіб живуть нижче порога зубожіння, понад 1 млрд неграмотних, понад 1,5 млрд позбавлені елементарної медичної допомоги, кожна третя дитина до 5 років голодує. Відсталість слаборозвинутих країн ускладнюється демографічною проблемою, яка полягає в несприятливих для економічного розвитку динаміці населення та зрушення у його віковій структурі. Особливої гостроти демографічній проблемі надає той факт, що понад 80 % приросту світового населення припадає на країни, що розвиваються. Ареною демографічного вибуху нині є країни Південної Африки, Близького та Середнього Сходу, меншою мірою Південної Азії. Населення країн, що розвиваються, збільшилось за 1990-ті рр. на 16 %, у той час як чисельність жителів розвинутих країн лише на 5 %, а в постсоціалістичних країнах залишилась на попередньому рівні.
Величезні масштаби зубожіння та відсталості викликають сумніви в тому, чи можливо взагалі говорити про нормальний розвиток і прогрес людського суспільства, коли переважна частина жителів планети опинилася за межею пристойного існування.
Проблема рідкості ресурсів і зон зубожіння набирають загальносвітового характеру. Для її вирішення потрібна така система заходів:
* динамічний розвиток слаборозвинутих країн у соціально-економічній і науково-технічній сферах;
* новий світовий порядок, який гарантуватиме реальну допомогу відсталим країнам у вирішенні їх проблем.
2 Функції політичної економії
Функції політичної економії. Політекономія виконує насамперед пізнавальну функцію. Вона покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства на основі наукового доказу.
Будь-яке знання цінне тим, що може служити керівництвом до практичних дій для суспільства. Тому політична економія не повинна обмежуватися простою констатацією фактів. Наука зобов'язана відкривати закони, що управляють економічними процесами, і розробляти шляхи їх використання. Отже, з пізнавальною функцією політичної економії тісно пов'язана її практична
функція.
Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб допомагати людям зрозуміти наше суспільство: описати, пояснити і спрогнозувати економічний прогрес, наприклад, необхідність переходу до соціально орієнтованої економіки. Віддача від політ-економічних досліджень найбільша тоді, коли економічні знання застосовуються в розробці політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства. Ця відмінність між теорією науки та її застосуванням на практиці є центральною для сучасної політекономії.
Політична економія виконує також ідеологічну функцію. Багато питань політичної економії мають прямий вихід на ідеологічну сферу, зачіпають ідеологічну боротьбу різних суспільних сил, і волю яких виражають відповідні партії. Так, в Україні діють ліві партії (комуністична і соціалістична), праві партії (ліберально-демократична, народний рух України, республіканська тощо), центристські партії (соціал-демократична, народно-демократична і т.д.). Ідеологічна функція нашого навчального посібника полягає в обґрунтуванні для України вибору відповідної моделі змішаної економічної системи, яка повинна замінити соціалістичну систему радянського зразка.
Цілком очевидно, що цю функцію політична економія має виконувати на основі наукового доказу, шляхом розкриття й узагальнення реальної дійсності, вироблення сучасного економічного і політичного мислення. Потрібно довести на системі фактів, що, наприклад, одержавлена соціалістична економіка не може мати майбутнього через певні суттєві недоліки чи вади, характерні для неї.
Ще одна функція політекономії -- методологічна. Політична економія виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук -- галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту та ін.) і функціональних (економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, економічна статистика). Крім того, низка економічних наук перебувають на стику різних галузей знання -- економічна географія, теорія управління (менеджменту), історія народного господарства та ін., для яких політична економія теж є теоретичною основою.
7. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи
Сутність продуктивних сил. Продуктивні сили -- це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та
духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Вони виступають серцевиною економічної системи, становлять її матеріальну основу. На цьому етапі аналізу виробництва його можна визначати як цілеспрямоване функціонування продуктивних сил, яке забезпечує людина.
Розглядаючи місце людини в системі виробництва, перш за все треба мати на увазі, що вона є фактором виробництва і його основною продуктивною силою. Без людини, людського фактора виробництво неможливе. Саме людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх у рух. По-друге, людина є творцем більшості відтворюваних засобів виробництва, таких як машини, сировина, інструменти, споруди, будівлі тощо. По-третє, людина організує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.
9. Натуральна форма організації виробництва
Сутність і риси натурального господарства. Натуральне виробництво -- це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу.
В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки:
1) господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць. До розкладу первіснообщинного ладу і виникнення першого великого поділу суспільної праці натуральне господарство було абсолютною формою його організації в суспільстві (общині);
2) кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім'ї. Цей фонд виступає засобом людей до життя, відтворення їх;
3) засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві.
Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.
Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання. Виготовляються вони із сировини, яка добувається чи виробляється в цьому ж господарстві. Домашні промисли є необхідною складовою натурального господарства. Варто мати на увазі, що домашня промисловість виникла в епоху первіснообщинного ладу, у більшості народів на стадії неоліту, коли формувались галузі землеробства і тваринництва. Домашня промисловість охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне. Великого значення набули переробка в межах господарства продукції землеробства і тваринництва, виготовлення взуття, одягу, предметів хатнього вжитку. Найбільш ранніми й універсальними видами домашньої промисловості були: обробка дерева, шкір, войлока, плетіння корзин, вірьовок, виготовлення засобів риболовства, примітивних сільськогосподарських знарядь.
Домашня промисловість була складовою економіки докапіталістичних економічних формацій, особливо феодальної. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося з маси розрізнених і роз'єднаних, досить однорідних господарських одиниць, кожна з яких являла собою відособлений, замкнений світ: патріархальне господарство, примітивна сільська община, феодальний маєток.
Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що:
1) воно є історично першим типом господарської діяльності
людей;
2) з'явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;
3) на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці;
4) людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;
5) розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення підносили продуктивність праці в системі натуральних господарств.
12. Виникнення і розвиток грошових відносин.
Виникнення загальної, чи грошової, форми вартості. Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов'язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з'являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою: х товару А = у товару Б. У цьому випадку певна кількість одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого. В основі обміну лежить вартість як внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.
Далі, для спрощення аналізу, будемо вважати, що вартість товару створюється лише працею, а остання, як вважає К. Маркс, в умовах товарного виробництва виступає водночас як конкретна і абстрактна праця.
У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.
Еквівалентна форма вартості має певні особливості. Перша полягає в тому, що корисність (споживна вартість) товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність -- вартість. Власна корисність того товару, який перебуває в еквівалентній формі (товар Б) не має значення, оскільки цей товар лише виражає вартість іншого товару (товару А). Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена у товарі-еквіваленті (товар Б), виражає свою протилежність -- абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару (товару А), тобто корисність товару-еквівалента, створена конкретною працею, стає формою вияву абстрактної праці, яка була затрачена на виробництво іншого товару.
Оскільки на початковому етапі розвитку суспільства обмін мав епізодичний і нерегулярний характер, а ні товари, які обмінюються, ні самі пропорції обміну ще не були усталеними, то відповідна форма вартості товару А = у товару Б) отримала назву простої, одиничної, чи випадкової, де одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. При цьому, якщо поміняти товари А і Б місцями, суть простої форми вартості не зміниться, зміняться лише ролі товарів.
Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, поява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної, або розгорнутої. її формулу можна виразити так: х товару А = у товару Б = г товару В = ц товару Г = м> товару Д. Отже, на відміну від простої форми вартості при и розгорнутій формі еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов'язано зі зростанням регулярності обміну.
17. Конкуренція та її суть
Необхідним і важливим елементом ринкової економіки є конкуренція. Конкуренція -- це економічне змагання за досягнення кращих результатів у області будь-якої діяльності, боротьба товаровиробників за найбільш вигідні умови господарювання, одержання максимального прибутку. Зміст конкуренції полягає в широкому розсіюванні економічної влади всередині двох головних сукупностей, які становлять економіку, -- підприємств і домогосподарств. Коли на конкретному ринку є велика кількість покупців і продавців, тоді покупець чи продавець не може пред'явити попит або пропонування на таку кількість продукції, котрої було б достатньо, щоб помітно вплинути на її ціну.
Якщо коротко, конкуренція означає, що кожен продавець робить маленький внесок у загальний обсяг пропонування. Дрібні продавці неспроможні помітно вплинути на загальний обсяг пропонування, тому продавець, що виступає одним з численних індивідуальних продавців, не може маніпулювати ціною товару. Саме тому дрібний продавець, беручи участь у конкуренції, «відданий на милість ринку». Така сама характеристика справедлива і для дрібних покупців.
Широке розосередження економічної влади, що становить основу існування конкуренції, регулює використання цієї влади й обмежує можливості зловживання нею.
Економічне змагання не дає можливості економічним одиницям завдавати один одному руйнівних збитків, коли вони намагаються збільшити свою особисту вигоду. Конкуренція встановлює межі для реалізації покупцями й продавцями особистого інтересу.
У ринковій системі конкуренція виконує важливу функцію стимулювання технічного прогресу. Застосування технології, яка знижує витрати виробництва, забезпечує інноваційному підприємству тимчасові переваги перед конкурентами. Зниження витрат виробництва означає для новаторського підприємства одержання економічного прибутку. Передаючи споживачеві частину економії від зниження витрат у формі зниження продажної ціни продукту, новаторське підприємство може значно розширити ринок збуту і підвищити норми прибутку за рахунок конкурентних підприємств. Конкуренти змушені чинити за прикладом прогресивного підприємства, бо інакше будуть покарані ринком: спочатку збитками, а в перспективі -- банкрутством.
Другим важливим аспектом функціонування конкуренції є створення тотожності приватних і суспільних, інтересів. Підприємства і постачальники ресурсів, досягаючи збільшення власної вигоди, водночас сприяють забезпеченню державних або суспільних інтересів. За наявності конкурентної боротьби підприємства застосовують найбільш економічну технологію і комбінацію ресурсів, оскільки це відповідає їх приватній вигоді. Але це є вигідним і для всього суспільства, бо його інтересам відповідає використання рідкісних ресурсів з найменшими витратами, тобто найбільш ефективними методами.
Конкуренція виконує також функцію регулювання. Для того щоб вистояти в боротьбі з конкурентами, підприємство повинно пропонувати продукцію, якій віддають перевагу покупці (суверенітет покупця). Тому і фактори виробництва під впливом цін направляються в ті ланки, де в них існує найбільша потреба.
Конкуренція виконує функцію контролю і обмежує силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може сам визначати ціну і обсяги виробництва. У той самий час конкуренція надає покупцю право вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіша ціна.
21. Кредитна система. Банки, їх роль та функції.
Банк -- це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.
Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему -- сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму.
Банківська система країни включає:
1) центральний банк;
2) комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.
Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків -- посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.
Мета комерційних банків -- одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних. Акціонерні можуть бути відкритого і закритого типів.
Комерційні банки успішно працюють за дотримання відповідних принципів:
¦ робота в межах реальних ресурсів;
¦ повна економічна самостійність і відповідальність;
¦ взаємодія з клієнтами на ринкових засадах;
¦ регулювання діяльності економічними методами і в межах закону.
Комерційні банки виконують такі функції:
¦ створення грошей;
¦ посередництво в кредиті;
¦ стимулювання нагромаджень господарськими суб'єктами;
¦ посередництво в платежах і забезпечення розрахунково-платіжного механізму;
¦ посередництво в операціях із цінними паперами.
Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позичкового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу.
Вони все більшою мірою стають джерелом довгострокового кредитування, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів. Усі фінансово-кредитні інститути мають комерційний характер, тобто здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку.
Прибуток як надлишок зверх авансованої вартості створюється у виробничій сфері. Але оскільки грошовий позичковий капітал бере участь у створенні цього надлишку, то його власник одержує певну частку прибутку у формі процента.
24. Зайнятість: сутність та форми
Сутність зайнятості. Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора -- людини праці і підприємця. Людина сама є продуктивною силою. Продуктивна сила людини праці характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.
У будь-якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві характеристики:
1) кількісну (кількість носіїв здатності до праці);
2) якісну (стан фізичного розвитку і здоров'я людини, рівень освіти і кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).
До якісної характеристики робочої сили належить також:
* здатність приводити в дію засоби виробництва, виконувати норми, виробляти конкурентоспроможні матеріальні блага і послуги високої якості;
* здатність у процесі праці вдосконалювати свої професійні навики, підвищувати рівень освіти і кваліфікації;
* здатність удосконалювати знаряддя і предмети праці. Робоча сила, таким чином, є потенційним станом здатності до праці, її реалізації у самій праці.
Форми зайнятості. Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою (капіталістичний і державний сектори економіки, а також (частково) на підприємствах колективного сектору); праця осіб -- співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля тощо); праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.
27. Причини виникнення, сутність глобальних проблем
Глобалізація світової економіки. Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків і ринків робочої сили, відчутно зросла роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального менеджменту.
Глобалізація світової економіки -- це складна, багатоаспектна проблема, за якою приховується безліч явищ та процесів, що відбуваються одночасно, а також проблем, котрі зачіпають усе людство і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності.
В умовах інтернаціоналізації виробництва економічний і соціальний прогрес все більшою мірою залежить від глобальних проблем. Виникнення цих проблем -- очевидний прояв глобалізації світового господарства, що проходить у конфліктній, проблемній, суперечливій формі. На рубежі XXI ст. вони набувають життєвого значення для долі цивілізації.
Глобальні проблеми -- це всезагальні проблеми, що відзначаються загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх країн світу.
Серед глобальних проблем найчастіше фігурують проблеми миру та роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична, сировинна, продовольча, подолання бідності та відсталості. У міру розвитку людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. Так, до групи глобальних стали відносити проблему освоєння та використання ресурсів Світового океану, освоєння та використання космосу. Дослідження цих проблем дозволяє помітити, що вони тісно взаємопов'язані, зокрема, енергетична та сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна з демографічною, демографічна з продовольчою і т. д. Тому їх аналіз, пошук шляхів вирішення являє собою складне завдання.
Зміни, що відбулись у 1970--80-ті і особливо в 90-ті рр., дозволяють говорити про зміну пріоритетів у глобальних проблемах. Якщо в 1960--70-х рр. головною вважалась проблема запобігання світової ядерної війни, то нині на перше місце одні спеціалісти висувають екологічну проблему, другі -- демографічну, а треті -- проблему бідності та відсталості. Проте з певною умовністю всі ці проблеми можна назвати пріоритетними, оскільки глобальні проблеми безпосередньо пов'язані з виживанням людства, хоча вони і породжені різними факторами, а отже, є об'єктами дослідження ряду наук: світової економіки, соціології, права, біології, географії, екології, океанології та ін. Нині почала розвиватись глобалістика, яка пропонує вивчення зазначених проблем у трьох послідовних рівнях -- глобальному, регіональному, національному.
Глобалістика -- це самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації.
Глобальні проблеми мають яскраво виражений економічний аспект. Вони впливають на структуру відтворення, на динаміку економічних процесів, на пошуки ефективних форм і методів управління. Успішне вивчення глобальних проблем можливе лише в рамках аналізу всієї системи світового господарства. Незважаючи на всю різноманітність глобальних проблем, вони мають загальну специфіку, що виділяє їх на фоні інших проблем світової економіки. Специфіка глобальних проблем полягає в наявності ряду спільних рис:
1) кожна з проблем і всі разом принципово важливі для майбутнього людства. Затримка з їх вирішенням являє собою смертельну загрозу цивілізації або деградацію умов життя і виробничої діяльності на Землі;
2) у них проявляється поглиблення і ускладнення світогосподарських зв'язків та інтернаціоналізація ін и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.