На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Грецька колонзаця Пвнчного Причорноморя

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 24.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


   Зміст 

Вступ…………………………………………………………………………..…..3
Розділ 1. Причини грецької античної колонізації Північного Причорномор’я……………………………………………………………………6
Розділ 2. Етапи розвитку античних міст Північного Причорномор’я.
    2.1. Грецький  період……………………………………………………....14
    2.2. Римський  період………………….………………………………..…21
Розділ 3. Історичне значення грецької античної колонізації Північного Причорномор’я……………………………………………………..……………28 

Висновки…………………………………………………………………………30
Список  використаних джерел і літератури………………………………….…33 

 

    Вступ 

   Актуальність  теми. У VІІІ–VI ст. до н. е. проходив процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях. Греки називали новостворені поселення апойкіс від слова апойкео (виселяюсь). Місто, яке заснувало свою колонію, носило назву метрополія(місто-мати). Власне, грецька колонізація мала такий вплив на подальший розвиток еллінських традицій на сусідніх територіях, що період VІІІ– VI ст. до н. е. отримав назву епоха Великої грецької колонізації. У цьому контексті значний науковий і практичний інтерес становить дослідження грецької античної колонізації Північного Причорномор’я.
   Об’єкт  дослідження – проблема грецької античної колонізації Північного Причорномор’я.
   Хронологічні  рамки дослідження охоплюють  другу половину VІІ ст. до н.е. – 70-ті роки ІV ст. Нижня мета – друга половина Vст. до н.е. – відбувається становлення держав, розпочинаються їхні активні контакти з грецькими містами Східного Середземномор’я, зокрема Іонії. А верхня – 70-ті роки ІVст. –  остаточне припинення існування майже всіх античних держав.
   Мета  дослідження – з’ясувати позиції щодо Грецької античної колонізації Північного Причорномор’я. Для реалізації мети поставлено наступні завдання :
    визначити причини грецької античної колонізації Північного Причорномор’я;
    охарактеризувати етапи розвитку античних міст Північного Причорномор’я;
    встановити історичне значення грецької античної колонізації Північного Причорномор’я.
   Методологічною  основою роботи є принцип історизму  та об’єктивності. У розв’язанні  дослідницьких завдань, використано порівняльний метод та причинно-наслідковий аналіз.
   Структура роботи. Дослідження склюється із вступу, трьох розділів, висновків  і списку використаних джерел та літератури (21 найменування).
   Історіографія та джерельна база. Складність роботи полягає в тому, що ми не маємо достатньої кількості суто історичних джерел, зокрема свідчень давніх авторів. Тому для відтворення певних подій, встановлення хронології, особливостей вірувань, повсякденного життя, торговельних та культурних зв’язків, занять населення, економічного розвитку широко використовуються археологічні джерела.
   Не  можна не згадати дослідників, які  створили і розробили цю наукову  базу. Можна назвати імена бодай  тих, хто зробив найбільший внесок у  дослідження: І. І. Толстий, С. Б. Охотніков, Е. Р. Штери, І. Б. Клейман, М. С. Синіцин, Ю. Г. Виноградов, С. Д. Криниць кий, Р. І. Ветштейн, К. К. Марченко, М. І. Скубетова, Г. М. Ніколаєнко, А. Ашик, І. О. Стемпковський, Н. Л. Грач, І. Т. Кругливова, В. П. Талстіков.
   Потрібно  згадами найактуальніші джерела та монографії без яких написання цієї наукової роботи було б не можливе. Зокрема, Геродот в “Історії в 9-ти книгах” досить гарно описує природні умови та клімат території Північного Причорномор’я де проходила грецька антична колонізація.
   У праці Криниць кого С. Д. Зубара В. М. Русявої А. С. “Античні держави Північного Причорномор’я”, досить докладно показано грецьку колонізацію та її причини; основні періоди та етапи загального історичного розвитку елінської спільноти, а також розвиток та життя античних міст і держав до їхньої остаточної загибелі.
   Н. М. Кравченко та І. Т. Черняков у “Археологія  та історія античних міст Північного Причорномор’я” докладно описана  археологія та історія міст Північного Причорномор’я, етапи їхнього розвитку, основні заняття та промисли.
   Праця Калістові Д. П. “Північне Причорномор’я  в античну епоху” достатньо оригінально  написана, оскільки в ній описано  історію грецької античної колонізації  Північного Причорномор’я посилаючись  на археологічні знахідки. 
   Лапін В. В, у своїй праці «Греческая колонизация Северного Причорноморья» здебільшого висловлює різні теорії щодо причин та ходу грецької античної колонізації Північного Причорномор’я. 

 

    Розділ 1.
   Причини грецької античної колонізації  Північного Причорномор’я 

   Велика  Грецька колонізація, яка розпочалася у VІ ст. до н.е. включно, була у різних місцях і на різних хронологічних етапах обумовлена різними причинами: війнами, внутрішніми політичними поразками певних груп населення, пошуком ринків збуту виробів розвинутого грецького ремісництва, а також джерел отримання сировини зокрема металів: заліза, міді, олова, свинцю, золота, срібла тощо. Проте найголовніша причина масової колонізації V ст. до н.е. полягала в стрімкому зростанні кількості населення, що примушувало надмір жителів окремих полісів і навіть цілих регіонів шукати вільні землі.
   Колонізаціяна хвиля охопила практично все  Середземномор’я – північні береги Африки, узбережжя Італії, Франції, та Іспанії – й перекинулася в  Причорномор’я [5. С. 20].
   Міграція  населення з Греції у VІІІ – VІ ст. до н.е. відбувалося за умов утворення нової соціально-економічної формації – рабовласницького ладу, переходу до вищого рівня розвиту виробничих відносин. Колонізація була зумовлена відносин перенаселенням – тиском надлишку населення на продуктивні сили при низькому рівні розвитку останніх, коли для збереження життєздатності суспільства необхідно було обмежити кількість населеня на одиницю площі.
   За  цих умов колонізація була кардинальним способом ліквідації відносного перенаселення, що виникло в Греції. Серед безпосередніх причин перенаселення виділяються аграрно-економічний і соціальний фактори, коли в результаті гострої внутрішньо-полічної Боротьби, що супроводжувала процес встановлення нового, рабовласницького суспільства, групи населення які зазнали поразки, були змушені захистити батьківщину. Крім того, певну роль відігравав і зовнішньополітичний фактор: ворожі навали і розорення міст на прилеглих до них сільськогосподарських зон змушували жителів іноді цілих полісів переселятися в інші місцевості [1. С.188].
   Розглядати  колонізацію VІІІ- VІ ст. до н.е як прояв постійно працюючого в старому світі закону народонаселення, не можна не відзначити деяку умовність виділення її в певний етап, до якого і відносять термін “греческая колонизация” немає сумнівів що колонізація VІІІ - VІ ст. була продовженням більш давніх міграцій грецький племен, привівши до утворення самих колоній. Фукідід наприклад, говорячи про рухи грецьких племен, включає колонізація VІІІ – VІ ст. до н.е. в загальний ланцюг цих рухів. З ним перегукується Ісократ: “Приблизно в той же час варвари займали велику частину землі, а греки були замкнені на невеликій частні. Невистачання землі примушувало їх ворогувати й воювати між собою. Наше місто не залишилося в стороні, бачачи як одні вмирають від голоду, а інші – в боях. Воно послало по містам полководців, які об’єднали і очолили потребуючих допомоги греків, отримали перемогу над варварами, острова. Так врятували вони залишившихся дома, і тих хто пішов за ними. Одним вони залишил достатньо землі на бітьківщині. Для інших завоювали більше, ніж у них було: засновані ними колонії оперезали всю землю, яку ми тепер маємо. Це полегшило шлях тим містам, які пізніше наслідуючи наше місто, захотіли вивести колоністів: їм вже було непотрібно було ризикувати життям при захопленні земель: вони заселяли територію, вже завойовану”. [16. С.36].
   Міграції  додержавного періоду носили масовий  характер. При пануванні родових  взаємин в рух ішли цілі племена, або їхні великі частини. По мірі розпаду  родових відносин і становлення державності міграції приймали все більш організований характер. [11. С.33]
   Ще  однією причиною, яка сприяла грецькій колонізації Північного Причорномор’я  були вигідні природні особливості  Причорномор’я. Геродот писав: “земле їх, являючи собою рівнину, болота, травою і добре зрошена; по ній протікають ріки, що кількістю лише трохи поступаються каналам у Єгипті. Я назву лише ті з них. Які більш варті уваги і приступні для суден з моря: п’ятигирлий Істр, за ним Торас, Іпалід, Бори сфен, Палтікан, Іпакір, Герр і Томаїд... [4. С.242].
   Важливою  причиною створення колоній був  процес класоутворення і соціальної диференціації грецького суспільства, проходивший в VІІІ- VІст. до н.е. Втративши  свою землю бідняки, попавши в  лапи багатіїв, отримавши поразку в соціальній боротьбі представники різних борющихся угруповань, шукали щастя й багатства на чужині в ствоерих колоніях. Аристократія не перешкоджала такому переселенню, оскільки в колонію йшли недовільні й небезпечні для знаті, політичні противники. Разом з тим керуючим колам міст-метрополій було вигідно мати свої колонії, з якими установлювались взаємовигідні контакти, звідки получали цінну сировину, куди можна було збувати сировину помість і ремісничих майстерень, з допомогою яких метрополії розшивали свій політичний вплив. [6.C.97]
   Переселення багаточисельнго населення в  колонії було б неможливе без  загального зростання чисельності  грецького населення. Греція VІІ – VІ ст. до н.е. переживала свого роду демографічний вибух визваний цілим рядом причин, до кінця не з’ясованих, але без сумніву однією з головних був бурний розвиток грецької економіки, яка створювала забагато продукції, потребуючої збуту, достатньої кількості сировини, робочої сили, забезпечуючої деякі матеріальні вигоди [7. С.214]
   У другій половині VІІ ст. до н.е. виникають два найбільш ранні поселення в Північному Причорномор’ї на Березанському півострові (нині це острів біля м Очаків) та біля сучасного м. Таганрога (на узбережжі Азовського моря). У VІ ст. засновуються маже всі найзначніші північно причорноморські міста [5. С. 20].
   Головними районами поширення грецьких колоній  у Північному Причорномор’ї були Боспор Кіммерійський (Пантікапей, м. Керч), Нім фей (с. Ельтіген), Феодосія, Фанагорія, Горгіпія (на Таманському півострові), а також Нижнє Побужжя (Ольвія, в місці Бузького та Дніпровського лиманів). Освоєння яких починається з першої половини VІ ст. до н.е. Колонізація Західного Криму (перше іонійське поселення на місці Херсонеса – нині м. Севастополь, Керкінітіда – сучасна Євпаторія) та Нижнього Подністров’я (Тіра – сучасний Білгород-Дністровський, Ніконій – на лівому березі Дністровського лиману біля с. Роксолани) відбулася наприкінці VІст. до. н.е. Слід зауважити що з приводу характеру грецької колонізації Північного Причорномор’я серед дослідників дового точилися гостір дискусії. Мова йшла головним чином про протиставлення двох форм колонізації: торговельної і аграрної. За першою з них, заснуванню міст-держав передували торговельні факторії, так звані емпірії, які мали б стати необхідною ланкою в розвитку міст. Дослідження останніх десятиріч показали хибність такої позиції [14. С.90].
   З цим питанням тісно пов’язане  інше – визначення міст, звідкіля йшов в Північне Причорномор’я головний переселенський потік. За даними пам’яток епіграфіки, маємо досить переконливу відповідь – з малоазійського міста Мілета та взагалі з Іонії. Це знов таки підтверджує аграрний характер колонізації. Оскільки саме в ці часи іонійські греки й, зокерма мешканці Мілета зазнавали чисельних перських навал та розорення сільського господарства. Лише кілька причорноморських міст були засновані вихідцями з інших центрів.
   В ті часи іонійський Мілет розвиває надзвичайну колонізаторську енергію. За словами античних письменників ним  було організовано Бузько 90 колоній [5.С.24]
   Істотну роль у розвитку колонізації в  дальшому починає відігравати морська  торгівля, яка швидко розвивається. Якщо колонізація найдавнишх часів  мала переважно аграрний характер і  колоністи в місцях нового свого  оселення бралися насамперед обробляти землю, то в пізніші часи за’вляються колонії іншого типу. В ряді випадків вони мають характер замлеробсько-торговий. Частина їх населення продовжує займатися землеробством, але уже розраховуючи на збут продукції своєї праці, друга частина займається ремеслами, нарешті виділяються групи, що займаються переважно торгівлею [3. С.528]
   В VІІІ – VІ ст. до н.е. колонізаційний рух розвивався насамперед в напрямках, що були підготовлені доколонізаційними зв’язками грецьких племен, які відносяться до мікенської і домікенської епохи. Ці зв’язки спочатку виливались у форму міжплемінного обміну; окремі речі, переходячи з рук одного племені до другого, іноді були віддалені тисячами кілометрів від місця свого походження. Дальший розвиток цих зносин привів до встановлення більш міцних форм майнових відносин. Стародавня торгівля мала, проте, спорадичний характер, часто переплітаючись з морським грабежем. З дальшим розвитком продуктивних сил і переходом до військової демократії ці мінові зносини, все ще не мали систематичного характеру. Проте мінові зв’язки, які встановились тоді, відіграли потім, в час розвитку грецької колонізації свою роль. Грецькі колоністи оселились спочатку саме в тих місцях, які були охоплені цими зв’язками.
   В грецькій колонізації взагалі треба  бачити процес двосторонній. Успіх її в однаковій мірі був обумовлений як причинами, що стимулювали греків до переселень, так і таєю обстановкою, які вони заставали на місцях свого нового оселення [8.С. 53].
   Зазвичай  колонізація Північного Причорномр’я бачилася в такому вигляді: від часткових поїздок грецьких купців і мореплаців до постійнх торгових зв’язків, від організацій торгівельних станцій – емпоріїв – і до заснування колоній.
   До  часу заснування грецьких поселень в  Причорномор’ї греки вже мали деякі знання про цей район. Цьому сприяли часткові навідування ними чорноморських берегів в минулу епоху, що знайшло свій відбиток в міфах, частина яких, безсумніву, відноситься приблизно до ІІ тисячоліття до н.е. Сліди знайомства греків з північним причорномор’ям збереглися і в гомерівському епосі: деякі дослідники відносять до берегів Північного Причорномор’я частину плавання героя Одісея. [2. С.9]
   На  території Північного Причорномор’я, як привило, не на самому узбережжі. Але  на певній, іноді значній від нього  відчтані були знайдені речі безумовно грецької роботи, безмовно імпортні, які в той ча безумовно відносились до періоду, що передував з’яленню тут постійнх грецьких поселень.
   Обидва  ці факти не суперечать один одному. Навпаки вони можуть бути основою  для дуже важливого висновку. Окремі речі грецького походження, очевидно проникли всередину країни в результаті торгового обміну між греками і місцевим населенням. Отже цей обмін існував до виникнення в північному узбережжі постійних поселень греків – він передував постійним поселенням, і , очевидно, підготовив для них грунт.
   Отже, те, що можна назвати торговим колонізаційним освоєнням Північного Причорномор’я, почалося приблизно на століття раніше ніж виникли найстаріші грецькі  колонії на берегах Керченської  протоки і Ольвія на південному заході. [9.С.8]
   Спочатку  грецькі торгові судна, очевидно, тільки час від часу, від випадку  до випадку, відвідували ці береги, і після обміну і продавці, і  покупці надовго розходились  у різні сторони. Потім коли взаємна  вигода від цього зв’язку була усвідомлена і тими і другими, зустріч між місцевим населенням і греками частішали, і на узбережжі з’явилися так звані емпірії – торжища, куди в певний час року приїжджали зі своїми призначеннями для обміну товарами місцеві жителі і прибували торгові кораблі грецьких купців. [8. С.56]
   Слово “емпоріон” на грецькій мові означає  не тільки місця, де відбувається торгівля, але й складовий пункт, свого  роду торгову факторію.
   Цілком  природно, що на місцях їх постійних  зустрічей, які стали вже звичні і для греків, і для місцевих жителів, стали будувати складові приміщення для товарів і житлові приміщення для моряків і підприємців, які висаджувалися на берег. Так поступово на території емпоріїв виникають селища. Спочатку в них жили під час проведення обмінних операцій, а в останні часи року вони пустували. В дальшому тут з’являється постійне населення, селища огороджуються стінами, виникають органи управлінням, і нова колонія починає жити. На слід забувати, що джерела поповнення переселенських континентів в античній Греції ніколи не вичерпувались.
   В VІ ст. до н.е потреба в причорноморській сировині і особливо у хлібі відчувалася уже багатьма грецькими містами. Грецьке ремесло також потребувало ринку збуту для своєї продукції. В першу чергу зацікавлені в цьому були міста узбережжя Малої Азії – найбільш передові і економічно розвинуті грецькі міста тих часів. [8. С.57]
   Існують певні підстви зв’язувати ці зосередження афінян у Чорному морі з подіями, що мали місце в самих афінах –  з реформами Солона. В роки правління Пізістрата Чорне море і протоки, що сплучали його с Середземномор’я уже безумовно стають одною з найактуальніших зовнішньополітичних проблем, які зачепили життєві інтереси цілого ряду грецьких міст. Коли афінський тиран Пізістрат, спираючись на своїх союзників, оволодів Херсонесом Фракійським і Сегеєм і тим самим поставив під афінський контроль найважливіший торговий шлях, - це був величезний успіх у його зовнішій політиці, що багато чим сприяв розквітові Афін.
   Грецькі колонії на узбережжях Чороного моря, зокрема північно чорноморські клонії, таким чином, в VІ ст. до н.е. набувають виняткового значення в економічному житті Греції. Вони стають поставниками сировини, хліба, і робочої сили - рабів. Від їх діялнсоіт залежить матеріальний добробут багатьох грецьких міст.
   Центром грецької колонізації на північному узбережжі Чорного моря саме з  цих причин стають райони, що примикають великих магістралей. Всі колонії  виникають на таких магістралях  за винятком, можливо Херсонеса. Але  Херсонес, це єдина грецька конія в Північному Причорномор’ не стільки торгуюча як виробляюча, яка в усякому разі мала свою власну сільськогосподарську базу на Гераклійському півострові. [18. С.44]
   Успіх колонізації, таким чином залежав  не від успіхів окремих населинх пунктів чи районів цієї країни, а від розвитку продуктивних сил її населення в цілому, від розвитку зв’язків між різними племенами, що її поселяли і групами племен, від її історичного минулого, від рівня розвитку місцевої культури. [5. С.21] 
 

 

    Розділ 2.
   Основні етапи грецької античної колонізації Пн. Причорномор’я 

   2.1. Грецький період.
   Кожна північнопричорноморська антична  держава мала власну історію та історичну  періодизацію свого життя. Проте  ці держави були тісно пов’язані  як з античним світом – спочатку елінським, а згодом римським, - так із навколишніми племенами. Значні історичні події зумовлювали й деякі загальні риси життя міст на певних етапах. Це дає змогу в тисячолітній історії цих держав вирізнити два великі, практично спільні для них усіх періоди та в кожному з періодів – кілька етапів.
   Перший  період головним чином пов’язаний із грецьки проникненням у Північного Причорномор’я та розвитку тут грецької культури – від другої половини VІІ ст. до н.е., коли було засновано поселення на півострові Березань, до середини І ст. до н.е., коли почалася активна експансія римських військ після загибелі в 60-ті роки І ст. до н.е., царя Понтійського царства Мітрідата VІ Євпатора. Другий період називають римським. Він починається в другій половині І ст. до н.е., і закінчується приблизно в 70-ті роки І ст. У цей час римський вплив охопив усе Північне Причорномор’я, а кілька міст зокрема Тіра, Ольвія та Херсонес, увійшли до складу римської провінції Нижня Мезія. У 70-ті роки ІV ст. Відбувається гунська навала, з якої починається епоха так званого Великого переселення народів та проникнення в Північне Причорномор’я впливу Візантії. Останнім часто дослідники вирізняють для Боспору та Херсонеса додатково, ще один період – так званий пізньоантичний, який закінчується за часів правління Юстиніана І (527-565 рр.) [7.С.27].
   Впродовж  усього часу тривали тісні культурні  та економічні зв’язки з грецьким світом – містами Середземномор’я, а згодом і північного узбережжя  Чорного моря – та з навколишніми племенами. Це стало можливим внаслідок  відносної стабільності загально історичної ситуації протягом майже чотирьох перших сторіч існування міст. Основою матеріальної та духовної кульутри населення. Політичної та адміністративної організації держав і суспільних норм життя, культових служінь були елінські традиції. Тому цей період може бути назвиний загалом елінським або грецьким.
   Початковий  етап пов’язаний із заснуванням у  дргій половині VІ ст. до н.е. двох найбільш ранніх поселень: Бережанського і Таганрозького, а згодом і інших міст. [5. С.27]
   Першим  колоністам довелося тут зіткнутися з племінною роздробленістю населення  зачепленого вже процесом соціально-майнвоої диференціації. Антична традиція зберегла там понад тридцяти назв населених  пунктів, що виникли тут у різний час.
   Найдавніші  з них: Пантікапей (на місці теперішньої Керчі, Феодосія, Фанагорія, Германасса і Кепи І.
   За  свідченням античних письменників Пантікапей, Феодосів І Кепи були засновані іонійськими  греками вихідцями з Мілета. Метрополією  Фанагорії був іонійський Теос. Гермоноса  була заснована вихідцями з Мітілени, еолійського міста на о. Лесбосі [8. С.64]
   Некрональ Пантікапея відомий більше і краще  інших. Пантікапей містився на найвищій точці Керченського півострова –  горі Мітрідат, звідкіля було добре  видно землі і море. [5. С.252]
   Його  було заснована 580-570 рр. до н.е.. Пантікапей мав джерела питної води і родючої землі, зручні гавані та сировини для будівельних робіт. Згодом виникли інші міста та держави:
   Ніконій. Назва міста походить, можливо  від імені Ойкіста. Розташовувалося  воно на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани Одеської області заснований переселенцями з Іонії в останній третині VІ ст. до н.е. Ніконій являв собою невеликий поліс, що складався власне з міста і близько десятка лівоебержних сільських поселень. Основу економіки становило землеробство. У V ст. до н.е. Ніконій випускав власну литу монету із ображенням сови. Підтримував торгівельні зв’язки з містами Іонії, Аттіки, острівною Грецією, південнопонтійськими містами, а особливо з Істрією та Ольвією. На другу половину V-ІVст. до н.е. припадає розквіт міста, коли зводяться оборонін споруди. У другій половині ІVст. до н.е. Ніконій занепадає що пов’язане з іменем і діями полководця Олександра Македонського – Зопіріона. У ІІ-ІІІ ст. до н.е. занепад посилюється, а з нашестям галатів та інших варварських племен місто остаточно гине. [10.С.380]
   Визначальну роль в економіці продовжувало відігравати  сільське господарство. Реміснича діяльність була на низькому рівні. Звичайно тут  існував комплекс будівельних ремесел: оброблення каменю, теслярство, столярна справа. Розвивалися хатні ремесла, та металообробна справа про, що свідчать знахідки шкалів і лячок [9.с.59]
   Тіра. Найбільш значимим містом була Тіра, яка  знаходилася у Нижньому Подністров’ї, яка в давнину мала надзву за Плінієм-Офіусса.
   Пізнє заснування Тіри значно відрізняє її від Ольвії: архаїчного етапу життя  тут не було зовсім. Через це в  першому періоді існування елінському – можна вирізнити лише такі етапи: заснування міста і його первинний  розвиток (кінець VІ-V ст. до н.е.); еономічний розквіт (ІV – середина ІІІ ст. до н.е.); занепад (середина ІІІ – середина І ст. до н.е.). площа міста сягали щонайменше – 6-12 га, а кількість населення – 2-4 тис. чоловік. У другій чверті ІV ст. до н.е. починається карбування власної монети із зобрежнням на аверсі голови Геркала, голови божества Тіраса і голови Де метри. На реверсі – бика або голови коня.
   Серед богів в Тірі найбільше шанували, Аполлона, Де метру, Афіну, Геракла, божество Тіраса.
   Основою добробуту Тіри було сільське господарство. Реміснича дільніть була пов’язана головним чином із будівельною справою та хатніми ремеслами. Поширеною була торгівля із середземноморськими центрами: Фаросом, Рохом, Аттікою, Кізіком, так і з чорноморськими містами: Гераклею, Сінопокою, Томани, Кататісом, Ольвією, Херсонесом, містами Боспору.
   На  останньому етапі життя в елінському періоді існування античних держав. Тіра не тільки втрачає сільську округу. Водночас знижує якість будівництва, скорочуються торговельні зв’язки. [5. С.49-52]
   Ольвія  Понтійська. Від початку заснування Ольвії близько другої чверті VІ ст. до н.е. Мілет надавав їй зачно більше уваги ніж іншим колоніям на Понті Евксінському, завдяки чому вона ввібрала в себе ще за архаїчного часу найкращі його досягнення. [12.С.13]
   Головним  заняттям громадян із часів заснування Ольвії незмінним залишалося землеробство – головна база її економіки. Під  час формування державного устрою Ольвія робили все необхідне для повного  економічного самозабезпечення, оскільки це давало змогу бути самостійною державою. [20. С. 69-70].
   В Ольвії постійно головним законодавчим органом залишався Народні, а  в екстрених випадках Всенародні збори й Рада, яка в основному  готувала проекти законів для  прийняття їх громадянами. На зборах мав право виступити з промовою кожен громадянин, за винятком, певно ворогів демократії і батьківських звичаїв, порушників загальноприйнятих законів і традицій та зрадників. [17.С.99]
   Виконанням  державних справ займалися різні  колегії, які вибиралися на зборах відкритим голосуванням найчастіше на один рік. Серед них головне місце посідала колегія арконнів (5 осіб). Колегія стратегів (6 осіб) займалися військовими справами, обороною міста, а в разі війни в її підпорядкуванні була вся громадянська община, яка в такі часи становила собою народне ополчення. [20. С.71]
   Ольвія  займала територію площею близько 55 га, чисельність її мешканців становила  близько 20 тис. чоловік.
   У релігійних віруваннях ольвіополітів  з найдавнішого часу чільне місце  посідав Аполлон у двох основних епік лезах – Лікаря та Дельфінія. Згодом Аполлон інколи поступався місцем Зевсу або Ахіллу. Поклонялися також Кібелі, Гераклу, Артеміді та ін. [5.С.76]
   У 331 р. до н.е. полководець Олександра Македонського Зоніріон на чолі 30-тисячного війська оточив Ольвію з метою підкорити цей поліс, що займав вигідне стратегічне становище. Щоб запобігти цьому, альвіополіти відпустили на волю рабів, дали громадянські права і іноземцям. Полегшили становище боржникам. Зміцнивши завдяки цьому військо, вони відбили напад македонців.
   У ІІ ст. до н.е. Ольвія опиняється під протекторатом царя Малої Скіфії – Скімура. З кінця ІІ ст. до н.е. по 70-ті роки І ст. до н.е. вона перебувала під владою Мітрідата VІ Євпатора. Після цього місто остаточно занепало і було добите гето-дакійськими племенами під проводом Буребісти приблизно у 55 р. до н.е. [10.С.381-382].
   Херсонес  Таврійський. Було засновано вихідцями  з Геракле Понтійської, яка розташовувалась  на південному узбережжі Чорного  моря, та острова Делос 422/421 р. до. н.е. Його було засновано пізніше та званої “Великої грецької колонізації” яка хронологічно охоплює VІІІ-VІ ст. до н.е. Він займав південно-східну частину сучасного херсонеського городища. Економічною основою життя будь-якого поліса, й Херсонеса зокрема було сільське господарство, що базувалося на античній формі власності на землю. Кожен повноправний член общини під час заснування колонії отримував у володіння землю для будівництва оселі в місті та земельну ділянку на сільськогосподарській території. [22. С. 31]
   З Херсонеса вивозились вино, сіль, риба, ввозилися, головним чином, вироби художнього ремесла, зброя, тканини. Завдяки торгівлі у херсонеситів встановилися особливо міцні зв’язки з їхньою метрополією  Гераклеєю, остовами Родосам, Фасосом  та іншими торговими містами. [10. С. 383].
   Головним  органом законодавчої влади в  Херсонесі були Народні збори, які  вирішували основні питання зовнішньої та внутрішньої політики: про війну  і мир, надання громадянам прав. Вищим  органом виконавчої влади була Рада. Члени Ради готували проекти постанов Народних зборів. Певне місце в системі державної влади займав “цар” ім’ям якого називали рік. [5. С. 196-197]
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.