Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Трудова теоря вартост

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 24.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Трудова теорія вартості: 

Трудова теорія вартості — економічна концепція, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами. 

За цим  підходом, кожен товар обмінюється  на інший відповідно до кількості  суспільної праці, затраченої на його виробництво. 

Трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість  витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований — вартісної. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва. 

Крім  трудової вартості, до «витратних» концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. 

Французькі  економісти першої половини ХІХ ст. Ж. Б. Сей і Фредерік Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва  як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу, землі. Всі вони беруть рівноправну участь у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля — ренту. 

Трудова теорія вартості є однією з найпоширеніших, започаткована представниками класичної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо, а пізніше завершена основоположником нового напряму в політичній економії Карлом Марксом. 

її прихильники  стверджували, що вартість — це суспільна  властивість речі. Визначити її безпосередньо в товарі за допомогою певних фізичних чи хімічних досліджень неможливо. Вона виявляється лише у відносинах між товаровиробниками. Основою трудової теорії вартості є визнання праці джерелом багатства, а економічний світ є величезною майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці задля створення суспільного багатства. Найбільш важливу роль у зростанні продуктивності праці та національного багатства відіграє розподіл праці, завдяки якому вдосконалюються навички кожного працівника, забезпечується економія часу за переходу від однієї операції до іншої, відбувається полегшення і скорочення процесу виробництва. Вартість, за А. Смітом, визначається затраченою працею не однієї конкретної людини, а середньою, необхідною для певного рівня розвитку продуктивних сил, працею, а створюється продуктивною працею. Розподіл праці — головна передумова підвищення її продуктивності. Вартість товару утворює не лише праця, затрачена безпосередньо на його виробництво, а й праця уречевлена. Уречевлена праця — суспільно необхідна (абстрактна) праця, втілена в життєвих благах, у товарі. 

Значний внесок у розробку трудової теорії вартості зробив К. Маркс, розробивши положення  про двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Ще до нього економісти дійшли висновку, що товар має дві властивості: вартість і споживчу вартість, але вони не розуміли, що ця двоєдина властивість зумовлена двоїстим характером праці. Опоненти К. Маркса і сьогодні вважають це твердження абстрагованим, відірваним від практики. 

Трудова теорія вартості ввійшла в суперечність з прикладними дослідженнями, практичними  реаліями. Наприклад, нерідко ціни не лише відхиляються від вартості, але  і формуються навколо «контролюючого стрижня», який відрізняється від  неї. Не завжди узгоджується з практикою і положення про єдиний вартісно-створюючий чинник. 

Згідно  з трифакторною концепцією, основою  вартості є такі фактори виробництва  — земля, капітал, праця. Один із родоначальників  трифакторної концепції французький  економіст першої половини XIX ст. Жан-Батіст Сей (1767—1832) вважав, що у виробництві взаємодіють і доповнюють один одного підприємці, землевласники та робітники. Учасники виробничого процесу не суперечать, а навпаки, доповнюють один одного. Кожний фактор виробництва створює свою частину вартості: капітал — відсоток, праця — заробітну плату, а земля — ренту. 

Вагомий внесок у теорію витрат виробництва  зробили Фредерік Бастіа (1801—1850, Франція), Джеймс Мілль (1773—1836, Англія), Джон Мак-Куллох (1789—1864, Англія), які намагалися синтезувати різні точки зору на цю проблему. Розглядаючи витрати виробництва як основу мінової вартості й цін, вони дійшли висновку, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею. Цінність блага залежить від кількості праці, необхідної для його виробництва, але на неї також можуть впливати інші чинники. Дж. Мілль ілюструє це так званим «парадоксом старого вина»: витрати на виробництво молодого і старого вина однакові, а ціни суттєво відрізняються. Звідси висновок — визначаючи цінності, необхідно враховувати не лише трудові витрати. 

Принципово  нові підходи до визначення та аналізу  вартості почали формуватися у 70-ті роки XIX ст. Якщо трудова теорія вартості та теорія витрат виробництва давали відповідь на питання — що є  основою формування вартості в процесі виробництва, то представники нового напряму відповідали на питання — що є основою попиту на товар, як формується попит, від чого залежать поведінка, вибір покупців. Ці проблеми стали центральними в їхніх дослідженнях і започаткували розробку теорії граничної корисності, яка стала вихідним пунктом маржиналізму, тобто теорії граничних величин. Прихильниками цього напряму були економісти Вільям Джевонс (1835—1882, Англія), Карл Менгер (1840—1921, Австрія), Фрідріх фон Візер (1851—1926, Австрія), Ейген фон Бем-Баверк (1851—1914, Австрія), Леон Вальрас (1834—1910, Шейцарія), Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919, Росія) та інші. 

Нетрудові теорії вартості: 

Нетрудові теорії вартості: теорія граничної  корисності, теорія факторів виробництва, теорія від попиту й пропозиції. 

   Люди споживають товари  оскільки вони мають властивістю бути джерелом задоволення. Це властивість економісти позначають терміном «корисність». Основи теорії корисності розроблено такими великими економістами ХІХ ст., як Р. Госсен (1810—1859), У. З. Джевонс (1835—1882), До. Менгср (1840-1921), і навіть його послідовники Про. Бем-Баверк (1851—1914) і Ф. Візер (1851-1926). 

Названні економісти створили особливі направлення у економічній науці, яке здобуло назву «маржинализм» («граничність»). Ключова ідея маржиналістского підходу була така: вартість (чи, на сучасній економічній мові, — цінність) товару визначається не витратами праці в його виробництві, а корисним ефектом, що він здатний принести споживачеві. Такий їхній підхід суперечив традиційним уявленням класичної школи
(А.  Сміт, Д. Рікардо, До. Маркс, Д.  Мілль), т. до. визнавав пріоритет  кінцевих результатів функціонування  економіки. Він зіграв настільки значну роль у розвитку економічної думки, що отримав назву «маржиналістська революція» .
Маржиналізм (фр. marginale — додатковий) — напрям економічної теорії кінця ХІХ ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини. Термін «маржиналістська революція» зазвичай використовується в зв'язку з майже одночасними, але абсолютно незалежними відкриттями на початку 70-х років XIX cт. У. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу знижувальної граничної корисності, як фундаментального елемента при побудові нового типу статичної мікроекономіки. Найважливіші елементи маржинализму як напрямку фінансової науки:
Використання  граничних величин.
Суб'єктивізм.
Гедонізм  господарюючих суб'єктів.
Статичність.
Ліквідація  пріоритету сфери виробництва, характерного для економічного аналізу класиків.
Сприйняття  ринкової економіки як рівноважної  системи. 

Починаючи вивчення цього питання, необхідно  передовсім з'ясувати для себе, що поява маржиналізму (marginal — граничний) була об'єктивно зумовлена глибокими  якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін. Значною мірою його поява стала наслідком величезного прогресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. Засновниками маржиналізму вважаються австрієць Карл Менґер (1840—1921), англієць Вільям Стенлі Джевонс (1835—1882) і француз Леон Вальрас (1834—1910). 

Далі  слід усвідомити, що основна ідея маржиналізму — це дослідження граничних економічних  величин як взаємозв'язаних явищ економічної  системи на рівні фірми, галузі (мікроекономі-ка) та національної економіки (макроекономіка). 

З погляду методології  головними принципами маржиналізму є:
-ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретно-економічних дисциплін для з'ясування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу (щоб підкреслити «відстороненість» своїх досліджень, мар-жиналісти, починаючи з В. С. Джевонса і А. Маршалла, почали вживати замість терміна «political economy» нейтральніший — «economics»);
-перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів (за словами М. Блауга, «економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між даними цілями і даними обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості використання»);
-методологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупності атомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання, а економічних закономірностей як наслідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів;
-статичний підхід, оскільки досліджується не те, як змінюється економіка, а те, як вона улаштована, як може існувати і не руйнуватися система, котра складається з індивідів, що керуються власними інтересами;
-рівноважний підхід;
-економічна раціональність, яка означає максимізацію суб'єктами господарювання своїх цільових функцій (корисності для споживачів і прибутку для виробників);
-граничний аналіз;
-математизація, тобто широке використання математичних методів, зокрема диференціального числення. 

Знання  основної ідеї та методологічних принципів  маржиналізму необхідне для розуміння, чому перехід в останній третині XIX ст. від цінностей класичної  школи (загального бачення, методу і  навіть предмета) до теоретико-методологічних цінностей маржиналізму було визнано «маржинальною революцією» в економічній теорії. 

З'ясувавши це, слід приділити увагу питанням генези й еволюції маржиналізму. Тому важливо розглянути погляди попередників маржиналізму Г. Госсена (1810—1858), Ж. Дюпюї (1804—1866), А. Курно (1801—1877), И. Тюнена (1783—1850) і етапи «маржинальної революції», простежити особливості маржинальних концепцій різних шкіл. 

Маржинализм називають субъективно-психологической  теорією, і цього є підстави. Засновники маржинализма були твердо переконані, що це категорії економічної науки вивести тільки з ставлення до речі економічного суб'єкта, його переваг, очікувань, пізнань. (Так, До. Менгер писав, що блага самі в собі позбавлені об'єктивних властивостей, ці якості їм надає відповідне ставлення до них людей.) Така думку у тому чи іншого формі приходила на думку багатьом, й раніше, ніж економістам, — ось що говорив, наприклад, У. Шекспір вустами однієї з героїв відомої всьому світу п'єси: «... власними силами речі не бувають ані гарними, ні дурними, а в нашої оцінці» (У. Шекспір. Гамлет, принц датський. Акт другий, сцена 2). Але тільки маржиналисты зуміли зробити це думку основний відправною точкою цілого наукового напрями . 

Ход міркувань  маржиналистов найголовніше рисах перебував у наступному. Насамперед вони зауважили те, що споживання будь-якого блага носить, зазвичай, «приростный» характер. Інакше висловлюючись, споживач не діє за принципом «все або нічого», а поступово збільшує кількість одиниць споживаного блага, доки наситить потреба у ньому (наприклад, будучи голодним, людина з'їдає один бутерброд, інший й дуже до того часу, доки почуватиметься ситим, а відчуваючи спрагу, випиває склянку води, другого продажу та так, доки пройде почуття жажды). 
 

Із цього спостереження йшли три важливих висновки: 

Кожно додаткова одиниця товару приносить  споживачеві додаткову корисність, що називається «граничною корисністю»  даного блага (у економічній теорії слова «граничний» і «додатковий» є синонімами, т. е. мають і той ж сенс).  

Чем більше кількість одиниць спожитого  блага, тим менше гранична (т. е. додаткова) корисність, яку видобувають із споживання кожної наступної одиниці цього  блага. Інакше кажучи, гранична корисність носить регресний характер. 

Споживая певну кількість одиниць одного товару (наприклад, бутербродів), людина має загальну корисність цього самого ряду, що складається від суми убуваючих граничних вигод. Теоретично прийнято називати умовні одиниці величини граничною корисності «ютилями».  

Відповідно до теорії маржиналістів, корисність — поняття суб'єктивне. Звісно, вони розуміли, що навряд чи можливий точно виміряти величину корисності одного чи іншого товару на одну людину .  

На базі теорії граничною корисності економіст  Джон Бейтс Кларк (1847-1938) створив вчення про граничною продуктивність праці і капіталу. Дане вчення можна стисло висловити у низці положень. 

Перше положення: Нову вартість створюють всі чинники виробництва: працю, капітал та земля. Кожному з них закономірно дістається частка загального багатства. 

Друге положення: Відповідно до концепції  граничної продуктивності кожен  із трьох чинників під час створення  вартості (відповідного чиннику доходу) має певні межі свого продуктивного  эффекту. 
 

Третє становище: Освіта нової вартості (і  одержувачів відповідного доходу, що припадає на чинник) відбувається у відповідно до закону убутній продуктивності послідовних витрат. Якщо відповідно до Закону буде послідовно збільшуватися, наприклад, кількість робітників, обслуговуючих дане незмінне кількість машин, то обсяги виробництва збільшуватиметься все повільніше, тоді як більше робочих притягнуть до виробництва. Тоді під час досягнення граничною величиною вироблення робочих не приноситимуть додаткового доходу. Їх частка у загальній вартості суспільного продукту дорівнює чисельності робочих, помноженою на розмір їх граничного виробництва.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.