На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Подвйнсть джерел у мжнародному приватному прав

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 25.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Вступ
     Джерела міжнародного приватного права являють  собою низку законів,нормативних  актів,доктрин,звичаїв(писаних та неписаних), сукупність практичної діяльності арбітражних  та судових органів, які будують підгрунття, на якому тримається вся галузь міжнародного приватного права,а також завдяки чому регулюється діяльність між суб’єктами міжнародно-правової діяльності у сфері приватно-правових,невладних відносин з «іноземним елементом».
       Актуальність теми  полягає в тому,що дослідження подвійності джерел міжнародного приватного права відіграє важливе значення ,оскільки насправді, спектор відносин,яке охоплює собою міжнародне приватне право як галузь права є надзвичайно різноманітним та багатостороннім.
     Цікавим є те,що з історичним розвитком  даної галузі права формувалися  та вдосконалювалися нормативні акти, увійшли до використання звичаї права,які  являють собою сталі стереотипи поведінки людей, що зберігаються протягом тривалого часу у незмінному вигляді,набуваючи  все більшого використання як регуляторів  приватно-правових відносин. Підноситься  роль участі міжнародних договорів ,на котрих побудовані взаємовідносини між іноземними державами або іншими суб’єктами міжнародного права,із своренням міжнародних організацій та зайнятті ними привілейованого становища як регулятора відносин. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.
     Проте також слід зазначити, що коло відносин МПрП у кожній країні сприймається не однаково, в Україні відсутні одинаковоі, безспірні позиції щодо предмету галузі, завдяки цьому досліджувати практичні аспекти законодавчого регулювання галузі міжнародного приватного права можливо лише шляхом дослідження основних питань та термінів галузі.
З питанням законодавчого регулювання міжнародних  приватноправових відносин пов’язана  проблема «подвійності» джерел МПрП. Така проблема постає, оскільки відповідно до ст.9 Конституції України [2], та до Законів України «Про міжнародні договори України» [3], «Про міжнародне приватне право»[4] міжнародні договори є складовою національного законодавства України. Ця позиція не є безперечною, тому необхідно визначити чи існують вагомі підстави насправді включати до законодавства України міжнародні договори, і,відповідно, чи можна вважати норми міжнародних договорів складовою внутрішнього законодавства України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

І. Загальна характеристика джерел у міжнародному приватному праві. 

 Під  джерелами (формами) права слід розуміти видані від імені держави або визнані державою офіційно-документальні форми вираження та закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення [10, С. 334].
Деякі автори вживають термін «форми» міжнародного приватного права ,але також часто зустрічається і назва «джерела» міжнародного приватного права.
Найбільш  зручним ще за часів Римського  права є вживання терміну «джерела»  права,щодо цього можна визначити : 

    норми права, як і будь-яке суспільне явище, мають форми свого зовнішнього  вираження, втілення, об'єктивного, реального  існування і функціонування;
 
    в сучасному  правознавстві під джерелом права  розуміється зовнішня форма права,і те, в якому сприйманому образі ми можемо право спостерігати, вивчати, використовувати , втілювати. Це формальна визначеність права, його об'єктивізація, місце, де містяться норми права;
 
    під джерелами  тієї чи іншої галузі права розуміють  форми, за допомогою яких офіційно виражаються  правові норми, що регулюють суспільні  відносини, що становлять предмет відповідної правової галузі. [14, с.305].
Деякі автори розрізняють чотири види джерел міжнародного приватного права:
    Внутрішнє, тобто національне законодавство держави – не твльки закони,але й підзаконні акти.
    Судову та арбітражну практику- це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому.
    Міжнародні договори
    Міжнародні та торговельні звичаї [20]
Окремі  автори називають три види, об’єднуючи внутрішнє законодавство і судову та арбітражну практику єдиним терміном – внутрідержавне законодавство [12, С. 29].Розрізняють також п’ять видів джерел міжнародного приватного права: (1) внутрішнє законодавство; (2) міжнародні договори (угоди); (3) правовий звичай; (4) правовий прецедент;
(5) правову  доктрину [13, С. 18]
Подвійність форм правового регулювання джерел є особливістю, яка пов’язана з існуванням внутрішньодержавного і міжнародного рівнів регулювання одних і тих самих відносин. Подвійність джерел вказаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання - цивільно-правові відносини з «іноземним 
елементом». Згадана властивість джерел права завжди викликає  питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших нормативних актах звичайно закріплюється юридична сила норм конституції держави та актів, прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін.[ 15, C.79]

Однак у деяких випадках формою міжнародного приватного права може виступати не тільки національне законодавство України (внутрішньодержавне і міжнародне), а й внутрішнє право інших країн. Але з цього приводу в літературі висловлені різні думки: 1) відстоювання тези про подвійність форм (або джерел) міжнародного приватного права; 2) заперечення цієї тези; 3) кваліфікація міжнародного приватного права як “комплексної галузі права”, що включає внутрішньодержавні і міжнародно-правові норми.[ 17]
Щодо  такого поняття як юридична природа  джерел різні автори, дотримуючись відповідної власної концепції  про природу МПрП та співвідношення його з міжнародним правом  поділяються  на дві великі групи. Одні з них, для  яких МПрП - феномен виключно національного  права, вважають, що джерелами МПрП, як і будь-якої іншої галузі національного  права, можуть бути лише національно-правові форми існування цих норм, які відтворюють їх обов'язкову юридичну силу в межах держави. Інші звертають увагу, що ні за сферою дії, ні за способом прийняття, ні за юридичною силою міжнародний договір і національний закон не можуть збігатися, тому обстоюють концепцію, згідно з якою поняття «джерело МПрП» має «подвійний» характер, тобто головною особливістю джерел МПрП є їх поділ на національні та міжнародні джерела.
Перша із зазначених точок зору засновується на так званій доктрині «трансформації», сутність якої зводиться до того, що міжнародно-правова норма набуває  юридичної сили в національній правовій системі тільки внаслідок того, що її трансформовано у норму внутрішньодержавного права, бо тільки останнє може надавати права або покладати обов'язки на фізичних та/або юридичних осіб, що перебувають під юрисдикцією  цієї держави.[16, C. 37-38]
Проте я схиляюсь до точки зору,згідно з якою всі джерела права доцільніше поділяти на національні та міжнародні. Проте спільними для них є  наступні вимоги :
    усі джерела у міжнародному приватному праві повинні мати належну зовнішню форму, що виражається,в основному, у внутрішньоорганізованому змісті.
    таке джерело обов’язково повинно бути правовим,тобто виходити лише із правотворчої діяльності.
    вони повинні містити певні гарантії свого дотримання та застосування,що,основним чином, виражається в інституційності, галузевості та ієрархічності.
Як і  в будь-якій галузі права,в міжнародному приватному праві існує своєрідне  співвідношення між різними джерелами  права. У більшостей галузей виступає внутрішнє законодавство, а міжнародні договори та звичаї застосовуються рідше. У міжнародному приватному праві міжнародно-правове регулювання (договори та звичаї) набувають все більшого і частішого застосування. Переважно в будь-якій сфері правового регулювання поряд з нормами внутрішнього законодавства застосовують також норми міжнародних договорів, які в міжнародному приватному праві над внутрішнім законодавством.[14,C. 20-21] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІІ. Внутрішнє (національне) законодавство як джерело міжнародного приватного права. 

Термін  «внутрішнє законодавство» вживається у широкому значенні,а це означає  що тут маються  на увазі як закони так і підзаконні акти .
Класифікувати норми внутрішнього(національного) законодавства можна за різними  критеріями.
Пропоную  переглянути класифікації,представлені різними авторами.
Взагалі у правових системах світу існує  три системи розшарування цих  норм :
    у цивільних кодексах держав (якшо такі притаманні тим чи іншим державам)
    у спеціальних законах про міжнародне приватне право
    в окремих законах,або інших нормативно-правових актах.[16, c.41]
Першою  системою розташування норм МПрП є  вміщення їх у цивільні кодекси держав як певною мірою автономну частину  цих кодексів. Приміром, можна послатися  на Вводний закон 1896 р. до Германського цивільного уложення. Ця кодифікація  норм МПрП після перегляду, відповідно до Закону про нове регулювання в  галузі міжнародного приватного права (1996), залишається чинною і в сучасній ФРН". Своєрідною формою кодифікації  норм МПрП є широковідомий Кодекс Бустаманте (1928), який діє у незмінному вигляді більш ніж 70 років у  п'ятнадцяти країнах Латинської Америки.
З розвитком  законодавчих процесів,законодавці  різних країн світу займаються  створенням спеціальних національних законів про МПрП. В основу цих  законів покладено пандектну  систему,в якій тексти законів складаються  з загальної та особливої частин,зокрема,в  першій відображаються основні положення  про МПрП, а  друга містить вже  конкретизуючі колізійні приписи.[12, C.54-55]
Серед останніх найкращих законів про  МПрП привертають увагу Швейцарський Федеральний Закон 1987 р. та Венесуельський Закон 1998 р.
 Що  стосується третього різновиду  розташування норм МПрП, то він  використовується або як самостійний  (коли у державі відсутня одна  з попередніх форм кодифікацій МПрП), або як додатковий до однієї із зазначених типів кодифікації. Причому, він сам має два підвиди. В одних випадках - це положення окремих законів, якими можуть бути навіть конституції держав (там, де вони існують). У другому - положення інших нормативно-правових актів, в яких у той чи інший засіб вирішені питання, що мають відношення до сфери МПрП. [13,C.77]
Що до третього різновиду класифікації,коли в державі відсутні попередні формами джерел,або як додатковий до однієї із зазначених типів кодифікацій.
Кузьменко класифікує внутрішнє(національне) законодавство  з таким поділом :
Залежно від їхньої юридичної сили:
1) Конституція  України;
2) закони;
3) підзаконні акти.
Залежно від обсягу регулювання міжнародних  приватних відносин:
1) спеціальні закони;
2) закони, які містять окремі норми або групу норм, що присвячені правовідносинам з іноземним елементом;
3) спеціальні  підзаконні акти;
4) підзаконні акти, які містять окремі норми або групу норм, що присвячені правовідносинам з іноземним елементом.(14,c.21-22 )
Щодо  Конституції,то вона є основним джерелом права взагалі, у тому числі і  у міжнародному приватному праві. Окремі норми Конституції мають першочергове визначальне значення для міжнародного приватного права,оскільки в її основі лежить принцип верховенства права  та відповідності усіх законів та нормативних актів Конституції.
Іноземці  та особи без громадянства, що перебувають  в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Водночас Конституцією, законами чи міжнародними договорами України можуть встановлюватися окремі винятки (ст. 26 Конституції України). Причому статус іноземців та осіб без громадянства може визначатися винятково законами України.
Конституційні норми права є підґрунтям подальшого більш детального регулювання міжнародно-приватного відносин в законах і підзаконних нормативно-правових актах.[14,c.22-23]
Серед спеціальних законів головним джерелом міжнародного приватного права слід визнати Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, який створювався з урахуванням останніх кодифікацій міжнародного приватного права в східних країнах. Другою спробою кодифікації міжнародного приватного права було включення до проекту ЦК України окремою книгою книги восьмої «Міжнародне приватне право». Але на етапі прийняття ЦК України ця книга була виключена з тексту Кодексу, і тільки 23 червня 2005 року був прийнятий спеціальний закон.
Крім  спеціального закону повністю присвячені регулюванню міжнародних приватних  відносин також закони України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994р.[17], «Про правовий статус закордонних українців» від 04.03.2004 р.[20] та ін. В економічній сфері спеціальними є закони України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. , «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р.
Спеціальними  підзаконними нормативно-правовими актами, які повинні детальніше урегулювати певні відносини, є:
- Консульський  статут України від 02.04.1994 р.;
- Правила  в'їзду іноземців та осіб без  громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію від 29.12.1995 р. ;
- Порядок  оформлення іноземцям та особам  без громадянства дозволу на  працевлаштування в Україні від 01.11.1999 р. ;
- Порядок  надання медичної допомоги іноземцям  та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, від 28.01.1997 р.;
- Положення  про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 06.09.2001р. та ін. [10,c. 27-29]
Фединяк вирізняє класифікацію,звужуючи її лише до поділу на закони та нормативно-правові  акти,які є джерелами міжнародного приватного права.
Вони  поділяються на такі, що :
1) повністю регулюють відносини цієї галузі права
2) певна частина норм яких регулюють ці відносини.[15,c.33]
До першої групи належать, наприклад, закони держав про міжнародне приватне право. У державах, особливо тих, що належать до «сім'ї континентального права», приблизно з 60-х років широко практикується прийняття зазначених законів, які діють і до сьогодні. Наприклад, прийнятий у 1963 р. в Чехословаччині Закон з міжнародного приватного права та процесу (у редакції Закону 1969 р.) діє сьогодні в Чехії та Словаччині. Чинним є Закон з міжнародного приватного права Польщі 1965 р.
До порівняно  нових кодифікацій у сфері  міжнародного приватного права належить Закон про міжнародне приватне право Венесуели 1998 р. (набув чинності з 6 лютого 1999 р.). У державах «сім'ї загального права» чинними є Закон з міжнародного приватного права штату Луїзіана 1991 р., Закон про міжнародне приватне право (різні положення), прийнятий у Великобританії 1995 р. та ін.
Другу групу законодавства становить значна кількість юридичних актів, в яких тільки спеціальні розділи чи окремі норми регламентують правовідносини з «іноземним елементом». В Україні це здебільшого колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів. Такими є, наприклад, норми розділу VI Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. за назвою: «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства». Це також норми Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р.; «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.; «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. та ін.[15,c.34-35]
       Проаналізувавши позиції зазначених  авторів,можна зробити висновок,що  закони з міжнародного приватного  права є комплексними актами, бо в них міститься  система матеріально-правових та колізійних норм, які регулюють такі основні питання: кваліфікації, встановлення змісту іноземного - права, взаємності, зворотного відсилання, реторсії та ін. Але переважно норми цих законів регламентують право власності, зокрема інтелектуальні,зобов'язальні, шлюбно-сімейні та трудові відносини; правовий статус фізичних та юридичних осіб, засади спадкування тощо. До вказаних законів можуть включатися також питання юрисдикції, цивільного процесу, визнання й виконання рішень судів та інших органів іноземної держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  ІІІ. Міжнародні договори в міжнародному приватному праві
Існують різні дискусії з приводу того,чи можна вважати міжнародний договір  джерелом права в МПрП. Деякі з них (Л. А. Лунц , І. С. Перетерський та ін.) вважають, що міжнародний договір отримує своє закріплення як джерело МПрП тільки шляхом «трансформації» його положень у національне законодавство. Інші прихильники звужують можливість застосування норм міжнародного договору, лише частково, коли відбувається інкорпорація відповідних норм у відповідне законодавство, що виключає можливість їх застосуванні на підставі норм міжнародного приватного права перед внутрішнім законодавством.[11,С.26]
 Щодо  України, то відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,є частиною національного законодавства України». [3]Згідно із ч. 2 ст. 19 ЗУ « Про міжнародні договори України» «якщо міжнародним договором України,який набрав чинності в установленому законом порядку,встановлено інші правила,ніж ті,що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору». [5]
Міжнародний договір – це укладений у письмовій формі договір з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) [ 3 ].
Конституція США прирівнює за юридичною силою  міжнародні договори, укладені цією державою, до самої Конституції та національних законів США, а також зазначає, що у разі виникнення протиріч із законами окремих штатів ці договори користуються пріоритетом (п. 2 ст. VI). Конституція Франції містить загальне положення, відповідно до якого міжнародні договори та угоди, ратифіковані чи схвалені у встановленому порядку, після опублікування користуються пріоритетом перед законами Франції за умови застосування кожної угоди чи договору іншою договірною державою (ст. 55). У Конституції ФРН такого положення про пріоритет норми міжнародного договору перед нормою внутрішнього закону немає, а тому в цій правовій системі застосовують загальні правила: спеціальний закон (норма) користується перевагою перед загальним законом (нормою). Норма права, прийнята пізніше, скасовує попередньо прийняту норму з того ж питання. Згідно з Ввідним законом до Цивільного уложення Німеччини норми міжнародних договорів застосовують тільки у випадку їх трансформації у внутрішньодержавне законодавство (ст. З (2)).
      До  міжнародних договорів за участю України, які застосовуються для регулювання відносин у сфері міжнародного приватного права, повністю застосовують загальноприйняті принципи міжнародного права, у тому числі й виражені у нормах Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. (чинна для України з 13 червня 1986 р.), Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. (чинна для України з 26 листопада 1992 р.). Важливе значення має доктрина, яка тлумачить питання укладення, набуття чинності, завершення дії міжнародних договорів та їх зміст.[24]
Зазначені угоди можна класифікувати за різними критеріями, зокрема:
    за предметом регулювання (зовнішньоекономічна діяльність (переважно є двосторонніми, укладеними на нетривалий термін - від 1 до 5 років, містять переважно матеріально-правові норми, як правило, мають додатки, інше); про шлюбно-сімейні відносини (переважно міжнародні багатосторонні договори, Україна, як правило, участі у них не бере, мають як матеріально-правові, так і колізійні норми; сьогодні можна вказувати вже на існування другого «покоління» цих договорів); стосовно авторських та суміжних прав (зазвичай це міжнародні багатосторонні договори, Україна бере у них участь, вони містять, як правило, матеріально-правові норми), інші);
    за видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально- правові, змішані);
    за кількістю учасників (дво- та багатосторонні);
    за суб'єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці (далі - відповідно СНД, МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я.
    за ступенем потреби їх опосерсдкованості в законодавстві держав (потребують трансформації в національне законодавство або ж «самовиконувані», тобто такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).[12, c.76]
Україна, ставши суверенною державою,уклала з  багатьма країнами нові міжнародні угоди. Порядок їх дії на території України  визначається, в першу чергу, Законом "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р.
До цих  угод належать:
    Договори про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах.
    Консульські угоди (статути) регламентують, зокрема, повноваження консула щодо правового статусу громадян України, майна, що знаходиться на території консульського округу. Україною укладені консульські конвенції з Угорщиною 30 травня 1991 p., В'єтнамом 8 липня 1994 p., Болгарією 24 липня 1996 p., Туркменистаном 29 січня 1998 p. Та ін.
    Угоди, які спрямовані на регламентацію окремих інститутів міжнародного приватного права, розглядатимуться далі. Доречно зазначити, що найбільша кількість угод за участю України укладається з питань зовнішньоекономічної діяльності; взаємного захисту інвестицій; транспортних перевезень; авторського права.[15,c. 62-64]
    IV. Міжнародні та торгівельні звичаї
Звичаї  – це стереотипи поведінки, яких дотримуються спільноти людей, соціальні групи  за певних обставин, і які зберігаються в незмінному вигляді протягом тривалого  історичного періоду, передаючись  із покоління в покоління. Звичай – це правило, яке склалося давно  внаслідок його систематичного застосування певною групою людей і є засобом  соціальної регуляції діяльності в  певному суспільстві.[21]
Міжнародний звичай не слід змішувати з звичаєм. Розмежування між ними проводиться  за ознакою юридичної сили: ... і  правовий звичай, і ділові звичаї в  рівній мірі виступають як засіб заповнення прогалин у договорі та нормативних  актах, але різняться тим, що в  першому випадку це зроблено у  вигляді норми, застосування якої санкціоновано  волею законодавця , а в другому - незалежно від такого санкціонування ». [10,c.54]
Фактично  фахівці розрізняють дві групи  міжнародних звичаїв – джерел міжнародного приватного права. По-перше, міжнародні звичаї, які є як джерелами міжнародного публічного права, так і міжнародного приватного права. По-друге, міжнародні звичаї, які є джерелами лише міжнародного приватного права – звичаї ділового обороту (міжнародні торгові звичаї).[13,С. 92].
Міжнародні  звичаї засновані на послідовному і  тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов’язковими  для них. Звичаї укорінилися з  давніх часів у свідомості суспільства  і складають право звичаїв. До таких правил, які визначаються більшістю  країн світу, можна віднести, зокрема, правила і принципи про те, що:
    Форма виконання правочину визначається законом місця його виконання;
    Право власності на річ визначається законом іншої країни, де ця річ знаходиться;
    У зовнішній торгівлі сторони застосовують принцип автономії чи вибору права;
    У процедурних питаннях застосовується право держави, де знаходиться суд.
     Щодо  торгівельних звичаїв, то вони використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосування, якщо:
     1) норми законодавства безпосередньо  відсилають до них;
     2) сторони під час укладення  контракту дійшли згоди регулювати  свої відносини певним звичаєм.  Якщо ж відносини між сторонами  не врегульовані законодавством  та умовами контракту, суд,  вирішуючи спірне питання, може  також застосовувати торговельні  звичаї. [ 9 ]
     Прикладами  міжнародних звичаїв, які використовуються суб’єктами міжнародного приватного права є Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію. Ці правила були прийняті у 1949 р. Міжнародним морським комітетом в Амстердамі й застосовуються залежно від відсилання до них в самому договорі перевезення або страховому полісі.[23]
     Іншим прикладом звичаїв можуть слугувати  Міжнародні правила інтерпретації  комерційних термінів „Інкотермс”.
     Конвенція ООН „Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів” від 11 квітня 1980 р. має пряме і безпосереднє відношення і до українських учасників зовнішньоекономічної діяльності, оскільки вона була ратифікована Верховною Радою України і набрала чинності 1 лютого 1991 року. Стосовно звичаїв в ст. 9 цієї Конвенції, зокрема, говориться наступне:
     “ Сторони,пов’язані будь-яким звичаєм, відносно якого домовилися. При відсутності домовленості про інше, вважається, що сторони мали на увазі застосування до їхнього договору або його укладення звичаю, про який вони знали і який у міжнародній торгівлі широко відомий і постійно застосовується сторонами в договорах даного виду у відповідній області торгівлі”.[1]
     Застосування  міжнародних звичаїв іноді викликає питання про те, чи є вони джерелом колізійного права. Ті з них, що ґрунтуються  на принципі суверенітету та рівності держав, мають значення для колізійного  права. Інші тільки у не багатьох випадках колізій законів можна вважати джерелом права. Наприклад, принцип місцезнаходження речі, особливо нерухомої, є загальновизнаним та застосовуваним у міжнародній практиці.
     У літературі зазначається,що істує дві  концепції співвідношення звичаю з  національним законодавством :
    Secundum legem (як доповнення до закону)
    Praeter legem (окрім закону).[ 20 ]
Відповідно  до загальної теорії права, коли міжнародний звичай визнано державою, стає санкціонованим звичаєм, тобто - джерелом національного права. Так, якщо Указом Президента України № 567 від 4.10.1994 р. встановлено, що для суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності в Україні є обов'язковими для застосування правила Інкотермс , або аналогічним же Указом № 566 від 4.10.1994 р. передбачено, що всі розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), які укладені суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари, здійснюються відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв щодо документарних акредитивів і Уніфікованими правилами по інкасо", то зрозуміло, що суд при розгляді відповідних спорів має право брати до уваги вимоги зазначених звичаїв.
Як свідчить Л. П. Ануфрієва, в законодавстві Італії та Австрії міститься формула, згідно з якою звичай застосовується лише тоді, коли закон прямо відсилає до нього, тоді як у ФРН, Швейцарії, Греції закон і звичай розглядаються як джерела одного рівня3. Тобто, у першому випадку реалізовано концепцію «Secundum legem» ,а у другому – «Praeter legem» [19.c.43-45]
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.