На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Ахматова Анна Андрївна: жизнь и труды

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 25.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):



     Ахматова (справжнє прізвище — Горенко) Анна Андріївна (1889—1966), — зазначено в Радянському енциклопедичному словнику (1981), — російська радянська поетеса. Поєднала напружений психологізм із загостреним сприйняттям і класичною ясністю поетичної мови. Підсумковий збірник — «Бег времени». Вірші. 1909—1965. «Поема без героя» (1940—1962). Стаття про А. С. Пушкіна».
     Про велику творчість цієї поетеси я  говоритиму нижче. Вона — неосяжна, без берегів; вона — єдиний океан  щиросердної побудови Поезії, яка  часом йде якимись своїми казковими  сходами, що ними можна дістатися  ще живим у небеса. Теперішня поезія — це чарівність. Вона більш ніж  найвишуканіша їжа для душі теперішньої  людини, що ще не вмерла від суперечностей  між самою собою, між добром і  злом.
     Над Ахматовою - Горенко в цьому словнику, що я згадав вище, йде довідка про Ахмата (Ахмеді) (?-1481), хана Великої Орди (з 1465). Невдалий похід Ахмата на Москву привів до остаточного визволення Русі від монголо-татарського ярма. Хто вивчав добре історію, тому не треба заглядати в той енциклопедичний словник — до поняття «Стояння на Угрі». Це про воєнні дії 1480 року між ханом Ахматом і князем Іваном ІІІ у зв’язку з його відмовою (1476) платити Орді щорічну данину. Після невдалої спроби далекого предка Ахматової форсувати річку Угру (притока Оки) монголо-татари в жовтні-листопаді не наважилися на рішучі дії. І це поклало кінець монголо-татарському поневоленню...
     Вона  пізніше взяла псевдонім Ахматова. Він — від дівочого прізвища її прабаби по материнській лінії. Рід  її — більш ніж почесний і по розуму, і по зухвалості в житті-бутті. Він — не просто стійкий, а безсмертно живучий.
Він випробовував її на весь голос Землі.
     Сталін  відповідав за хороших письменників в СРСР.
     Жданов  Андрій Олександрович (1896—1948) відповідав за душі ленінградських письменників. Це була могутня людина. Радянський державний діяч. Член КПРС з 1915 року (тобто, йому було під час вступу в партію 19 років). Він був учасником  Жовтневої революції й громадянської  війни. З 1922-го — голова Тверського губвиконкому. З 1924-го — секретар Нижньогородського  губкому Горьковського крайкому партії. З 34-го — секретар ЦК. Одночасно  Ленінградського обкому й міськкому  ВКП(б). У Велику Вітчизняну війну  — член Військової Ради Північно-Західного  напрямку Ленінградського фронту. Уже  в 1930 році — член ЦК партії; член Політбюро  — з 1939-го. Депутат Верховної Ради — з фатального, караючого й  того, що знищував націю, 1937-го.
     Який  авторитет!
     У війну в Ленінграді, що гинув від  голоду, чекав і пив досхочу.
     І тоді, і нині свідчили, що цій людині привозили на літаках особливу, смачну, їжу. Він любив солодощі.

Пoртрет  А .Ахматової та А. Модільяні.
     Саме  в 1946-му у ще порожньому, післявоєнному, голодному й холодному Ленінграді організував «Постанову ЦК ВКП(б) про  ленінградські журнали «Звезда» і «Ленинград». Він робив і  доповідь. Про Ахматову-Горенко —  найпаскудніші, нелюдські слова: «Чи  то черниця, чи то блудниця»... Із захватом цитували слова Івана Буніна: «... безпутна, безстатева...». Я нижче  наведу точні слова великого російського  письменника, котрий, між іншим, дивився  на жінок по-своєму. Я вже писав, що в Парижі він жив із двома  жінками, обидві вони написали про нього  гарні спогади. Але «вождеві», щоб  вишукувати «малинку» і мазати все  чорним-чорним, — вибачте! Хто ж  тоді нас поганяв батогом? Хто  знущався зі Слова, у світі дуже дорогого й вагомого?! Якщо в людині вмирає Слово, вмирає й сама людина...
     Політичні нотатки Жданова... Вони й зараз  хворі, нездорові. Про акмеїзм, скажемо (Ахматова-Горенко була в цьому  середовищі): «... Акмеїзм не тільки хронічні зв’язки з імперіалістичною війною, а в повному розумінні слова  її кревне ідейне дітище... Саме у творчості  Гумільова (перший чоловік А. Горенко. — Авт.) знайшли найповніше своє відображення агресивні устремління  цього блоку (столипінсько-чорносотенного)... Ахматова відчула й висловила  у своїй поезії ідеологічний «скрип», яким супроводжувалася столипінсько-буржуазна  «ломка» Росії»...
     Що  ж насправді означає акмеїзм (від  грецького — аkmе)? Це вершина, вищий  ступінь чого-небудь; декадентська літературна течія в Росії, що сформувалася у 1912—1913 рр. Очолювали  М. Гумільов, С. Городецький. Приєдналися — Ахматова-Горенко, В. Нарбут, О. Мандельштам та ін. Акмеїзм намагався звільнити поезію символістів від містики й повернути її до «земного» життя, до «речі», до точного поетичного слова. Звичайно, акмеїзм залишився в сфері вузьких, особистих тем. Тому літературна течія акмеїзм на початку 20-х років перестала існувати.
     Про це повинні були знати ті, хто  готував «великому» партійному діячеві  й депутатові зразка кривавого 37 року (довічно) матеріал для вбивства письменників, які нібито вже в перший рік  після Перемоги про щось насмілилися  міркувати без дозволу партії...
      ...Природно, Микола Гумільов, перший  її чоловік, завжди обтяжував  її біографію. Він був для  радянської влади не тією людиною.  Напевно, він її дуже кохав.  У біографічній його канві  читаю: «1903, 24/XІІ—познайомився з  А. Горенко»: «1906, жовтень. Початок  листування з А. Горенко»; «1907, весна, приїзд до Києва для  побачення з А. Горенко (2-3 дні...»;  «1903. 7 вересня виїхав на південь.  Київ (в А. Г.). Одеса—Каїр. Дорогою  назад знову до Києва); «1909. Літо. Коктебель. Лустдорф /у А. Горенко...»;  «1910. Близько 20 квітня приїхав  до Києва»; «1912, Між 14—18 квітня  їздив до Києва по дружину»...
     З «Коротко про себе» Анні Ахматової-Горенко:
     У 1910 (25 квітня ст. ст.) я вийшла заміж  за М. С. Гумільова, і ми поїхали на місяць до Парижа... Народилася під Одесою 11 (23) червня 1889 року. (Великий Фонтан). Мій батько був у той час  відставним інженером-механіком флоту. Однорічною дитиною я була перевезена на північ — у Царське село... Зелена, сира пишнота парків, вигін, куди водила мене нянька, де скакали маленькі строкаті конячки, старий вокзал, що ввійшли  потім у «Царскосельскую оду»... Читати я вчилася по абетці Льва Толстого... Навчилася говорити французькою  мовою... Писала чудову безліч безпорадних  віршів. У 1905 році мої батьки розлучилися, і мама з дітьми виїхала на південь... Останній клас проходила в Києві, у Фундукліївській гімназії, що і  закінчила в 1907 році.
     У березні 1912 року побачив світ перший збірник віршів «Вечер». Критика  поставилася до нього прихильно.
     1 жовтня 1912 року народився мій  єдиний син Лев»...
     ... — Хіба вона не кохала вас?  Адже стільки її дивовижних  віршів...
Гумільов: «Вірші — одне, а життя — інше. Якщо вона й кохала мене, то дуже швидко розлюбила. Ми абсолютно не підходили одне одному. Я, як Толстой, думав, що таке щастя не може скінчитися смертю, що воно має  тривати вічно... Недарма я вже  в перший рік писав: 

Из  города Киева
Из  логова змиева,
Я взял не жену,
а колдунью...
     А она, щоправда, пізніше, вже після  народження сина у відповідь:
Он  любил три вещи на свете:
За  вечерней пенье, белых  павлинов,
И стертые карты  Америки.
Не  любил, когда плачут дети,
Не  любил чая с  малиной
И женской истерики.
...А  я была его женой...
     Полазивши із задоволенням (нерідко із внутрішнім страхом) по архівах ленінградських запасників (1954—1955) як круглий відмінник  Вищих курсів політскладу (право  це давалося під розписку начальником  училища), я, добре пам’ятаючи про  зло, упереджену Постанову партії, зокрема,  про журнали «Звезда» і «Ленинград» — тобто видання міста, де я тепер учуся, живу, де все вже близько, до болю образливо. Я багато знайшов пасквілів, доносів, передусім — на Гумільова Миколу Степановича і, звичайно, на його дружину — «чаклунку» — Анну.
     Я тоді ще зрозумів: якби Ахматова продовжувала жити з ним, її б могли розстріляти  в 1921 році. Життя й творчість Гумільова  обірвалася 3 серпня 1921-го; він був  арештований і трохи пізніше, за рішенням суду, розстріляний як учасник  контрреволюційної змови петроградської бойової організації.
     
     Народилася  ця незвичайно обдарована людина в 1886 році, 3 квітня. А розстріляний —  у Кронштадті — 24. VІІІ 1921-го. Він  і був організатором т. зв. акмеїзму. Учився в гімназії, де директором був відомий поет Ін. Анненський. Ця людина зародила в ньому любов до поезії. Брюсов звернув увагу на першу книгу Гумільова — «Путь конкистадоров». Суворий критик угадав у дебютанті неабиякий талант. Гумільов продовжував свою освіту в Сорбонні (Париж). Тут багато було поруч із ним значних і важливих подій. Він видає новий збірник віршів — «Романтические цветы». І присв’ячує його своїй майбутній дружині Анні Андріївні Горенко. Він посилено вивчав поезію, поетична його техніка стала розкріпаченою, ґрунтовнішою. Ідей у нього багато. Разом з А. Горенко (вочевидь, щоб стати ближче, умовити її бути з ним завжди поруч), художником Формановським на кошти останнього Микола Гумільов видає літературно-художній журнал «Сириус».
     Він був вічним мандрівником. У 1908 році їде до Африки, потім, уже після  весілля (вінчання відбулося в Києві), він втече туди й у 1910-му, і в 1913-му... Пам’ятаєте вищенаведений рядок  Ахматової про ці його подорожі? Тон його — нелюблячий. Якій дружині  сподобається чоловік, що подорожує  світом?
     Думаю, легко визначити, знаючи поезію Ахматової  й Миколи Гумільова, яка відмінність  у висоті вірша, між його живою  дійсністю в нього і в неї. У вірші «Искусство» Гумільов пише: «Созданье тем прекрасней, /Чем взятый материал/ Бесстрастный — /Стих, мрамор иль металл/ И сами боги тленны, /Но стих не кончит петь, /Надменный, /Властительней, чем медь»...
     Програмна політика у вірші збіднювала поетів. Противники акмеїстів (В. Брюсов, В’яч. Іванов, А. Білий) говорили, що губиться у вірші «натхненний початок  життя». Докір у бездуховності  на адресу Гумільова висловив Блок у статті «Без божества, без вдохновенья»...
     Треба зазначити, що й Ахматова, і Мандельштам  тоді відійшли від акмеїзму. Винити Ахматову в голосній Постанові не було жодної потреби. Скоріше, огуда  на її адресу — це життя Гумільова, як таке. Помста її колишньому чоловікові.
     Усі знають (і тоді знали!), що Гумільов прийняв  першу світову війну з вигуками: «Ура, ура, ура!». Він пройшов на ній  шлях від вільнонайманого до прапорщика. Він був єдиним поетом серед всіх російських поетів, що оспівав її у  віршах. Почитайте його вірші у  збірнику «Колчан». Його видано в 1916 році, коли лилася кров співвітчизників, коли вмирали в окопах від вошей, туги за домівками. Гумільов, до того ж, навесні 1917 (напередодні, як казали тоді, народної революції) за розпорядженням Тимчасового уряду поїхав до Франції. Без остраху він повернувся до Росії після Жовтневої революції.
     Він помітно змінив пафос своєї творчості.
     Щось  зрозумів.
     Ахматова  цуралася його. У неї було тепер  своє життя.
     Їх  син був якимось зв’язком.
     Не  тільки про них писали гидоту, що зберігалася в архівах. Про сина теж.
     Можна повторювати й повторювати, бо на цій землі багато було досліджень її присутності тут, поруч. У поетичній  топоніміці Київ має своє законне  місце. Тут вона вчилася в останньому класі Фундукліївської гімназії, тут у 1910 році вийшла заміж. Тут написано багато віршів. Ось один з них  про Київ:
Древний город будто вымер,
Странен мой приезд,
Над рекой своей Владимир
Поднял  черный крест.
Липы  шумные и вязы
По  садам темны,
Звезд иглистье алмазы
К богу взнесены.
Путь  мой жертвенный и  славный
Здесь окончу я.
И со мной лишь ты, мне  равный,
И любовь моя.
 
     Хоч куди я не йшов би, знаючи справжні ахматовські  місця, завжди, часом надто, думаєш про  світле й високе. Їй щось у Києві  й не подобалося: це постійне оточення дорослих, суворі звичаї сімейних непорушних законів. Як і нам усім щось не подобається. Особливо останнім суєтним часом. Загалом  розумієш: нікчемні зазіхання й на наші душі, й на наші виборні голоси. «Випинаються» посередності над  вічністю Міста, яке знають в усьому світі й по дзвонах церков, і  по величному Дніпру, що тече у віки, не підвладні політичним демагогам, що все знають, а загалом вірять лише в злато.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.