На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Зайнятсть, трудов вдносини, безробття

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 25.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


План: 

Вступ.
1.Трудові відносини
2.Сутність зайнятості
  а) форми зайнятості
  б) проблеми політики зайнятості в Україні та шляхи їх вирішення
3.Сутність безробіття
  а) види безробіття
  б) економічні наслідки безробіття
  в) соціальні наслідки безробіття
4. Проблема безробіття в Україні та шляхи її вирішення 

Висновок 

Список літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ
   Одним з найхарактерніших проявів хворобливого стану економіки в різні часи і в різних країнах було і залишається  безробіття. Воно є результатом порушення макроекономічної рівноваги. Пропозиція праці перевищує попит і частина працівників не може продати свою робочу силу. В свою чергу, порушення рівноваги між попитом на працю і її пропозицією зумовлюється більш глибокими причинами. Безробіття у широких масштабах спричиняє соціальну і політичну нестабільність, озлоблення, зневіру, відчай людей. Фактором, що одночасно визначає пропозицію трудових ресурсів і попит на них, є заробітна плата. Підвищення її рівня може спонукати людей, не зайнятих у виробництві, пропонувати свою працю, а підприємців – скорочувати попит на неї.
Безробіття - це стан неповної зайнятості працездатного населення суспільне корисною працею. Явище, коли частина активного населення хоче працювати, але не може реалізувати свої можливості; коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї; коли кількість наявних робочих місць не відповідає суспільно необхідній кількості. Безробітними вважаються працездатні громадяни, що не можуть одержати роботу відповідно до своєї освіти, професії, ступеня кваліфікації, котрі зареєстровані на біржі праці. Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до загальної чисельності працездатного населення країни. Розв'язання проблеми безробіття безпосередньо пов'язане з розвитком суспільного виробництва, підприємництва, насамперед із розвитком малого й середнього бізнесу. Завдяки аналізу форм та видів безробіття, ми можемо розрізняти шляхи підходу до даної проблеми.                                                                               
Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов‘язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками - об’єднаннями профспілок та об’єднаннямита видів безробіття, ми можемо розрізняти шляхи підходу до даної проблеми.
Незважаючи  на наявність фундаментальних розробок теорії зайнятості і використання урядами  різних держав рекомендацій, що випливають з цих теорій, уникнути безробіття не вдалось ще жодній розвинутій країні Заходу. Більш того, спостерігається стійка тривала тенденція до його зростання. Безробіття є однією з найважливіших складових економічних відносин в державі. Без досягнення високого рівня зайнятості не можна говорити про виконання держаної якихось соціальних зобов'язань, неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб'єктів господарювання, підвищення добробуту населення, убезпечення різних сфер його життєдіяльності. 

1. Трудові відносини.
Традиційно радянська  і вітчизняна економічна теорія не приділяла трудовим відносинам належної уваги, передусім тому, що базою економічних  відносин вважалось власність на засоби виробництва, яка нібито уособлює в собі всю систему економічних відносин суспільства. К.Маркс писав, що виробництво має суспільну форму і є “присвоєнням індивідуумом предметів природи в межах певної суспільної форми і через неї” . Багато економістів загальний термін “присвоєння” ототожнювали з більш конкретним - “власність”, абсолютизуючи таким чином роль власності на засоби виробництва в системі економічних відносин. Тому й не дивно, що в радянських підручниках з політичної економії трудовим відносинам, за незначним винятком, не присвячувалась окрема тема. Це ж стосується і вітчизняних теоретичних робіт та підручників з економічної теорії пострадянської України.
Велике пізнавальне  значення має розгляд як суті, так  і структури трудових відносин.
 Трудові відносини складаються з таких підсистем: соціально-економічної, технологічної і надбудовної (правові, політичні, соціальні аспекти трудових відносин). У зв'язку з цим при аналізі трудових відносин треба обов'язково розрізняти дві сторони і давати їм характеристику, по-перше, з матеріально-речової сторони (процес праці як такий), і, по-друге, з соціально-економічної сторони (суспільна форма процесу праці). Першу сторону праці досліджують природничі науки, другу - економічна теорія.
У взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин трудові відносини виступають відносинами першої залежності, безпосередньо віддзеркалюють творчу сторону продуктивних сил. Безпосередність зв'язку тут виражається у тому, що такого роду відносини виражають продуктивні сили праці без опосередкованих ланок (продуктивні сили - безпосередні відносини) і створюють їх трудову, або організаційно-технічну форму. Так, розвиток продуктивних сил шляхом поділу праці виражається в різних формах кооперації: проста бригада, комплексна бригада, підприємство, об'єднання, загальнонаціональна корпорація.
Одна підсистема трудових відносин - організаційно-технологічна (робітник А передає деталь робітнику Б) - є складовою продуктивних сил і розглядається в контексті так званого процесу праці, який складається з трьох елементів: самої праці, засобів праці, створених людиною (засоби праці і предмети праці) та землі (природних ресурсів).
Перший елемент - сама праця людини як цілеспрямована і доцільна її діяльність, що спрямована на відокремлення речі від природи, на пристосування її до потреб людей. Дії людини тоді стають працею, коли вони свідомо спрямована на досягнення поставленої мети, коли їх результатом є корисний для людини матеріальний продукт, послуга чи духовне благо.
Другий елемент  праці - земля (з економічної точки зору до неї належать й інші природні ресурси, які залучаються до процесу праці), яка споконвіку постачає людині їжу, готові засоби до життя, існує без всякої участі з боку людини як загальний предмет і засіб людської праці.
Третім елементом доцільної діяльності людини як продуктивної сили є засоби виробництва - засоби праці і предмети праці, створені людиною. При цьому механічні засоби праці (машини, верстати, прилади тощо) у своїй сукупності, за висловом К.Маркса, становлять кісткову і мускульну силу виробництва, характеризують відмінні ознаки певної епохи суспільного виробництва.
Таким чином, продуктивні  сили складаються із суб'єктивних і  предметних елементів. Крім того, до елементів  продуктивних сил економісти включають  і техніко-організаційні (технологічні) відносини. Технологічні відносини виникають між працівниками в результаті послідовності і взаємозалежності виробничих функцій, виконуваних ними в процесі праці, тобто в результаті функціонального поділу праці, узятого зі сторони виробничих факторів. Ця сторона трудових відносин є складовою продуктивних сил і характеризує зміст праці. Зміст праці відображає рівень розвитку особистого моменту - робочої сили та речових елементів продуктивних сил. Від рівня розвитку засобів виробництва і робочої сили залежить склад і структура трудових операцій, професійний склад працівників, види праці (проста і складна, ручна і механізована, легка і важка праця і т. ін.).
Удосконалення засобів праці, техніки і технології виробництва, підвищення рівня вмілості та майстерності працівників підносять зміст праці, разом з тим і рівень розвитку самого працівника, збагачують сутність людини та її продуктивну силу. Збагачена людина - як робітник, інженер, вчений, менеджер, підприємець - збагачує свою зовнішню силу - засоби праці, а в їх системі - знаряддя праці, що забезпечує зростання продуктивності сукупної праці та обсягів суспільного продукту для задоволення потреб людей.
Організаційно-технологічні трудові відносини є змістовною складовою трудових відносин взагалі. Вони є базою соціально-економічних відносин, або, як їх ще називають, - суспільної форми праці. У даному випадку мова йде про ту систему трудових відносин, яка є складовою економічних відносин, в тому числі її соціально-економічної підсистеми. Такий теоретичний підхід до визначення праці в системі суспільного виробництва відображає його троїсту природу: змістову (як елементу продуктивних сил), суспільну (як економічну форму праці) і соціально-психологічну (як наявність надбудовних елементів у трудових відносинах людей). У нашому дослідженні увага концентрується на аналізі суспільно-економічних трудових відносин, оскільки ставиться завдання розкрити їх найважливіші складові.
Трудові відносини  політична економія розглядає як складне системне явище. У них містяться такі елементи: наймана праця, експлуатація праці, приватний характер праці, вільна праця, колективна праця, асоційована праця, абстрактна праця, суспільна праця, загальна праця, суспільна кооперація праці, соціалістична праця тощо.
У системі цих категорій трудових відносин вагоме місце займає відчуження праці.
В науковій літературі прийнято в системі трудових відносин виокремлювати “характер праці” (хоча деякі політекономи соціально-економічні трудові відносини і характер праці ототожнюють). Характер праці - це складова специфічних економічних трудових відносин, тобто формаційна категорія. Характер праці виражає притаманні даному економічному ладу суспільства (капіталістичному, соціалістичному) важливі риси суспільного устрою праці. Сюди належать: позаекономічний і економічний примус до праці, експлуатація праці людини людиною, наймана праця, асоційована праця, підневільна праця, вільна праця, колективна праця, безпосередньо суспільна праця, незайнята праця працездатного населення, відчуження праці тощо.
В пострадянській Україні відбувається трансформація  трудових відносин системи державно-монополітичного  соціалізму в трудові відносини  системи соціально-орієнтованого  економічного ладу , який в розвинених капіталістичних країнах формується завдяки поступовій соціалізації і гуманізації трудових капіталістичного суспільства. 

2. Сутність зайнятості.
Зайнятість  населення — це економічна категорія, яку розглядають з двох точок зору: зайнятість як економічне поняття і зайнятість як економічна проблема.                                                                                                     Зайнятість населення як економічне поняття — це діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення як економічна проблема — це співвідношення чисельності працездатного населення і зайнятого населення, яке характеризує ступінь використання трудових ресурсів суспільства і ситуацію на ринку праці.                              Зайняте населення — це громадяни, які працюють за наймом, виконуючи роботу протягом повного або неповного робочого дня, а також ті, хто має роботу, що оплачується, і це підтверджено відповідним договором, контрактом, узгодженим документом тощо. Зайняте населення є активною частиною трудових ресурсів, яка задіяна в суспільному виробництві. А зайнятість показує ступінь участі працездатного населення в народному господарстві.                                                                                                           Зайнятість населення забезпечується державою за допомогою здійснення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, а також стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством. Примусове залучення до праці у будь-якій формі неприпустиме. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.[11]
Законом Україні "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ (із змін, і доп.) (ст. 1) передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; громадяни, які проходять строкову військову службу або альтернативну (невійськову) службу; громадяни, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учні загальноосвітніх шкіл і студенти вищих закладів освіти; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово проживають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.                                                     Отже, із соціальної точки зору зайняті — це громадяни, які працюють відповідно до своїх здібностей і вподобань і самостійно обрали місце роботи.           Форми зайнятості населення класифікують за різними ознаками. Зайнятість може бути стандартна і нестандартна, зареєстрована і не-зареєстрована.          За даними про заробіток або про відпрацьований час розрізняють явну (видиму) і приховану (невидиму) зайнятість. Явна неповна зайнятість — це швидше статистичне поняття, така зайнятість вимірюється за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований робочий час або у результаті спеціальних вибіркових досліджень. Прихована повна (неповна) зайнятість — це аналітичне поняття, яке відображає диспропорцію між робочою силою та іншими факторами виробництва. Характерними ознаками прихованої повної або неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність працівників.                За рівнем ефективності використання трудового потенціалу населення, за суспільне корисним характером трудової діяльності виокремлюють раціональну і нераціональну зайнятість.
Зайнятість є  соціально-економічним явищем, а  тому вона має економічну та соціальну  сутність. 
Економічна сутність зайнятості полягає в діяльності людей по створенню валового внутрішнього продукту (національного доходу). Таким чином, чим більше людей зайнято при будь - яких інших умовах, тим більше в суспільстві виробляється матеріальних і духовних цінностей, тим вищий буде рівень життя населення. Це — перший головний висновок, на якому базується соціально-економічна політика та державне управління зайнятістю населення. 
Соціальна сутність зайнятості відображає необхідність особи в самовираженні і самоствердженні через суспільно-корисну працю, а також ступінь задоволення в доходах своїх потреб при певному рівні соціально-економічного розвитку суспільства. Звідси другий основний практичний висновок, на якому базується соціально-економічна політика держави в галузі управління зайнятістю: якщо суспільство націлено на соціально-економічний розвиток, воно не може байдуже ставитись до тих громадян, які бажають працювати, але з якихось причин не мають роботи. Адже люди, які не мають роботи, а бажають працювати, маргіналізуються і скочуються на узбіччя суспільства. Громадяни, які живуть не на зароблені кошти, а на допомогу, не знаходять самовираження в праці, можуть вдатися до кримінальних дій і взагалі втрачають інтерес до праці. Розвитку такого явища допускати не можна. Це дорого коштуватиме суспільству.  
Саме така двоєдина сутність зайнятості населення і дає підстави чітко визначити, що зайнятість населення є найважливішим елементом соціально-економічної політики держави. Звідси випливають і основні функції зайнятості населення: 
забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства, в тому числі його непрацездатних членів; 
забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості; 
забезпечення якості робочої сили. 
Ці функції зайнятості, в свою чергу, значною мірою забезпечують залежно від її рівня і ступеня продуктивності звужене, просте чи розширене відтворення населення, а також екстенсивне або інтенсивне відтворення робочої сили. 
Двоєдина сутність зайнятості та її функції знайшли своє відображення в Законі України «Про зайнятість населення» (ст. 1), а саме: «Зайнятість населення — це є суспільно-корисна діяльність громадян, яка пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі».
[17] 
 

а) форми зайнятості населення
     Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
     Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
     Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.
     Явна  неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.
     Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.
     В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у  нашій країні набула загрозливих  розмірів.
     Часткова  зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.
     Первинна  зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.
     Якщо  крім основної роботи чи навчання ще є  додаткова зайнятість, вона називається  вторинною зайнятістю.
     ' Види зайнятості характеризують  розподіл активної частини трудових  ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:
     • характер діяльності;
     • соціальна належність;
     • галузева належність;
     • територіальна належність;
     • рівень урбанізації;
     • професійно-кваліфікаційний рівень;
     • статева належність;
     • віковий рівень;
     • вид власності.
     Окрім цих видів зайнятості, існують  ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова  зайнятість, зайнятість неповний робочий  день.
     Сьогодні  в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.
     Зайнятість  неповний робочий  час— це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.
     Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.
     Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.
     В умовах перехідної економіки в Україні  досить поширена не регламентована форма  зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.
     Нерегламентована  зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.
     Розширення  нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.[ 13] 

б) проблеми політики зайнятості в Україні та шляхи їх вирішення
Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.                                                                                                Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).                      У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.                    Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.                  Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.                                        Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:
• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;                                                    •попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;           •удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;     •захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;                                                                •формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;                                    • заходи   сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.
Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих  галузей і підприємств проблем  прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.                                                            В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.                                                                               У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:                                        • формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;                                                                                                           •створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);                                                                             •регулювання трудових міграцій;                                                                            •забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;                                                                                                                     •сприяння професійній мобільності;                                                                      •розвиток соціально-трудових відносин;                                                               •удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці; •сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства. [10]
Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих  місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.                                                   У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.                                                                                                             Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.      Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.
Важливим є  об'єднання річного та довгострокового  підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.  

3. Сутність  безробіття
Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
Безробіття  в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.                                                                                                          Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.                                                                                                        До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається самодіяльним населенням.                                                                                        У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди, які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою. [14]
Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття.                                                                                                    Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку ХІХ ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920-1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чол., а в 30-х - близько 20% осіб найманої праці.[14]
Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський  економіст Т.Мальтус. Він пояснив  його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.                                                                                                 У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.                                       Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.                                                                            Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги. Безробіття зумовлене комплексом причин:                                                                                                                          -- структурними змінами в економіці; 
-- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах; 
-- постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР; 
-- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота; 
-- диспропорційністю розвитку економіки; 
-- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.                                                Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види. [16]

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто  практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське). [14] 
 

а)види безробіття.
    У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна  поділити на 3 категорії (Рис.1.1):
    зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;
    безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:
    «без роботи»;
    «робить активні спроби знайти роботу»;
    «готова відразу ж стати до роботи».
    особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення – це люди у віці до 16-ти років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи. 

    
    Рис 1.1. Розподіл населення за категоріями  у відповідності з міжнародними стандартами
    Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення  в даний момент часу. Таким чином,
    Населення = Робоча сила + Особи поза робочою  силою
    Робоча  сила = Зайняті + Безробітні.
     Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Позначається буквою U та вимірюється у відсотках:
      

    де  F – чисельність безробітних, R – працездатне економічно активне населення. Або
               F
     U=              x100%,
               L + F
    де  L – чисельність зайнятих, F – чисельність безробітних.
    Оскільки  усі перераховані показники рухливі (змінні у часі), і частина зайнятих втрачає роботу, а частина безробітних  отримує її, то рівень безробіття може визначатись і за іншою формулою: 

                                    чисельність тих, хто втратив роботу
U = ----------------------------------------------------------------------------------------
          чисельність тих, хто знайшов  роботу+чисельність тих, хто втратив  роботу 

    Рівень  зайнятості візначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше: 

    
      
 

    Безробіття, як правило, класифікують за причинами, що його зумовлюють. З огляду на це, залежно від того, залишається  людина працездатного віку без роботи за своїм власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від її дій і волі обставини, розрізняють добровільне та вимушене безробіття.
    Добровільне безробіття пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за несприятливих для неї умов.
    Вимушене  безробіття не пов’язане з вільним воєвиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором.
    Безробіття, зумовлене правовими нормами, що панують в суспільстві, та механіхмом устрою ринку праці, набуває форми інституціонального.
    Причиною  цієї форми безробіття є:
    а) така ситуація в економіці, коли політика високих соціальних виплат у зв’язку  з безробіттям знижує пропозицію праці, спонукає триваліший час шукати роботу, і тим самим сприяє зростанню рівня безробіття;
    б) високі прогресивні ставки оподаткування  доходів, що створюють ситуацію, за якої вигідніше обмежувати самоексплуатацію, зменшуючи пропозицію праці, адже суму, що перевищує певний рівень річного доходу, буде вилучено податковими інституціями. Подекуди, високі ставки оподаткування роблять вигіднішим не працювати й отримувати виплати по безробіттю із соціальних фондів, бо надлишок над виплатою буде вилучений через податки;
    в) ситуація, за якої введення високого гарантованого рівня мінімальної заробітної плати спонукає роботодавців обмежувати попит на працю. За певних умов наймані працівники погодилися б працювати і за нижчу заробітну плату, але жорстка нижня межа її встановлена законом, не дає змоги урівноважити при природному рівні безробіття попит і пропозицію трудових послуг, формується їх надлишок;
    г) асиметричність інформації на ринку  праці стосовно наявності вакантних  робочих місць та обсягу і якісних  характеристик здатних до найманої праці людей, які шукають роботу, посилює вірогідність інституційного безробіття;
    д) ринок праці інерційний. Його здатність  пристосовуватись до вимог ринку  благ (флексибілізація) здійснюється з  певним запізненням, що теж посилює  розбалансування між попитом і пропозицією трудових послуг і т.ін.
    Існує досить багато видів безробіття, але  найважливішими з них є: фрикційне, структурне, циклічне.
    Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням). Причини короткострокового тимчасового безробіття можуть бути різними – пошук першого місця роботи випускниками середніх шкіл, очікування роботи сезонними робітниками у пору міжсезоння (наприклад у будівництві через несприятливу погоду), звільнення з роботи у зв’язку з переїздом в іншу місцевість, втрата місця через реорганізацію чи банкрутство фірми. Фрикційне безробіття також пов’язане зі зміною етапів життя (навчання, робота, народження та догляд за дитиною, пенсія). Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним. Воно дає можливість людині, з одного боку, знайти найсприятливіші умови для свого життя, а з іншого – відбиває ті прогресивні процеси, які відбуваються в економіці та суспільстві в цілому. Через те, що людина має право вибору профессії та кращої роботи, фрикційне безробіття часто розглядають як добровільне. Доки пропозиція праці і попит на працю з боку фірм не зрівноважуються, доти фрикційного безробіття уникнути неможливо. Головною ознакою фрикційного безробіття є незначна його тривалість. Фрикційне безробіття, як правило, добровільне.
    Іншим видом безробіття є структурне. Структурне безробіття чимось схоже на фрикційне, бо тут теж йдеться про невідповідність структури робочих місць фаху робітників. Проте є і суттєва різниця – структурне безробітя виникає внаслідок зникнення потреби у фахівцях певного профілю. Воно пов’язане зі змінами, що відбуваються у самій структурі суспільного виробництва в цілому. Одні галузі розширюються, інші скорочуються в ході модернізації суспільного господарства на основі появи нових технологій та запровадження у промисловості досягнень НТП. Без роботи опиняються представники традиційних спеціальностей (скажімо, попит на працю набірника в друкарні різко скоротився у зв’язку з переходом до копм’ютерного набору інформації; механізація та автоматизація виробничих процесів витісняє некваліфіковану і малоосвічену робочу силу). Це явище, безумовно, має двобічну дію: з одного боку – це прогресивне явище, бо структура виробництва приводиться у відповідність до нової структури потреб, створюються умови для інноваційних технологій. З іншого боку – це явище породжує соціальні проблеми, психологічно травмує багатьох людей, призводить до погіршення життєвого рівня тих, хто втратив роботу. Різниця між фрикційним і структурним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що «фрикційні» безробітні мають навички, які вони можуть продати, а «структурні» не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, перекваліфікації чи зміни фаху, а інколи і зміни місця проживання. Різновидом структурного безробіття є конверсійне безробіття, яке зумовлене закінченням військових дій, переорієнтацією з військової на цивільні галузі. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівняні з безробіттям фрикційним. Структурному безробіттю чинять жорстокий опір профспілки, які вимагають збереження робочих місць, пролонгування терміну дії трудових договорів, чим посилюють інерційність ринку праці і заганяють проблему в глухий кут. Без структурного безробіття не відбувалося б якісних змін у виробництві, не утворювалися би нові види та галузі виробництва, суспільство не могло б задовольнити свої нові потреби.
    Фрикційне та структурне безробіття становлять природне безробіття, за якого спостерігається повна зайнятість, за якої зберігається конкуренція на ринку праці та забезпечується ефективне використання найманої праці; досягається потенційний обсяг національного виробництва (спостерігається за повного та раціонального використання всіх видів ресурсів); немає інфляції.
    Під циклічним розуміють безробіття, зумовлене загальним спадом виробництва, тобто проходженням економіки тих фаз економічного циклу, які характеризуються скороченням витрат та обсягів виробництва. У разі, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно відсутнє. Тобто, тільки наявність циклічного безробіття свідчить про погіршення стану ринку робочої сили. Цей тип безробіття вважається найважчим, бо люди, що втратили роботу під час економічної кризи, практично не мають шансів отримати іншу, доки економіка не вийде зі стану депрессії. Скорочення робочих місць в країні в цілому означає, що ті, хто залишився без роботи, змушені деякий час існувати за рахунок допомоги по безробіттю, яка не завжди є достатньою для задоволення усіх нагальних потреб людини. Боротьба з циклічним безробіттям – це боротьба з економічними кризами. Якщо країна опинилась у кризовому стані, уряд може подбати про безробітних не лише збільшуючи витрати на соціальну допомогу, але й штучно створюючи додаткові робочі місця (організація суспільних робіт та ін.).
    Крім  основних трьох, існують і інші види безробіття. Розглянемо деякі з них.
    Сезонне безробіття, зумовлене нерівномірностю зайнятості у зв’язку зі специфічними умовами виробництва у певних галузях, що визначається дією біологічних та кліматичних чинників. Ця форма безробіття спостерігається у сільському господірстві, риболовецькій галузі, лісництві, мисливській діяльності, туристичній та будівельній галузях тощо. Сезонне безробіття ототожнюють з фрикційною формою, а інколи розглядають, як форму структурного безробіття. Доцільність виокремлення сезонного безробіття в особливу форму пояснюється тим, що така форма безробіття пов’язана не з бажанням людей змінити місце роботи, а з дією об’єктивних причин природного характеру. Наприклад, сезон цукроваріння триває 3 - 4 місяці, а продовження його у часі приносить значну втрату вмісту цукру в цукрових буряках. Це технологічна причина, яка має суто біологічне підґрунтя. Приміром, наплив абітурієнтів у великі міста в період липня-серпня пов’язаний з тим, що закінчився навчальний рік і розпочався набір абітурієнтів, частина яких не пройде за конкурсом, буде активно шукати роботу, тобто перейде до складу безробітних.
    Сезонне безробіття не є серйозною проблемою  для економіки в цілому, оскільки повторюваність його прогнозована і до неї адаптуються. Але для окремих регіонів і для тих громадян, діяльність яких пов’язана з сезонним бізнесом, таке безробіття має відчутні негативні наслідки. Якщо в регіонах, які вважаються рекреаційними зонами, відбуваються стихійні лиха, тривалий час спостерігається несприятлива погода, це зменшує наплив туристів і збільшує рівень безробітних, порушуючи рівновагу між попитом і пропозицією на ринку праці. В міжсезоння, коли попит на працю в цих регіонах різко падає, населення вдається до самозайнятості, або виїздить на тимчасову роботу в ті регіони, які недостатньо працезабезпечені.
    Молодіжне безробіття спостерігається серед молоді, що вперше виходить на ринок праці і не може отримати роботу. Ринок виявляється неготовим забезпечити їх робочими місцями у зв’язку з тим, що часто молоді люди не мають належної фахової підготовки, необхідного досвіду, потребують пільгових умов праці у зв’язку з віком або суміщенням праці на навчання тощо. Ця проблема постійно турбує суспільство і вимагає неабияких зусиль роботодавців, держави та й саимх молодих, здатних до найманої праці, які прагнуть готувати себе до того, щоб відповідати умовам ринку і отримувати роботу в умовах жорсткої конкуренції.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.