На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


дипломная работа Социально - психологические детерминант девиантного поведения подростков

Информация:

Тип работы: дипломная работа. Добавлен: 26.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 18. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ВСТУП
     Підлітковий вік – це найбільш важкий і складний з усіх дитячих вікових груп, що представляє собою період становлення  особистості. Цей вік характеризується наявністю самих різноманітних  психологічних проблем і труднощів, які найчастіше витісняються у зв'язку зі страхом усвідомлення.
     Батьки, будучи самими головними людьми в  житті своїх дітей, безпосередньо  сприяють формуванню тих чи інших  рис характеру, властивостей особистості, здібностей. Діти, реагуючи на прямі  і невисловлені вимоги й очікування батьків, намагаються бути якомога  краще, задовольняючи ці вимоги. Проте  батьки далеко не завжди усвідомлюють, які їх особистісні риси і властивості  впливають на розвиток дитини, на формування її як особистості, формування тих чи інших патернів поведінки.
     Тривожним симптомом є зростання числа  підлітків з девіантною поведінкою, що проявляється в асоціальних, конфліктних  і агресивних вчинках, деструктивних  і аутодеструктивних діях, відсутності  інтересу до навчання, адиктивних тенденцій  і т.д.
     Актуальність  дослідження:
     Актуальність  питання про девіантну поведінку  неповнолітніх обумовлена ??цілим рядом факторів, серед яких в першу чергу слід відзначити збільшення і зростання підліткової злочинності, агресивності та жорстокості, яке спостерігається останнім часом в Україні. У випадку, коли зростання девіантної поведінки відзначається у підростаючого покоління, виникає реальна небезпека для суспільства, так як через деякий час саме нинішні підлітки будуть формувати його рушійну силу і визначати те, наскільки успішним буде його розвиток. У зв'язку з цим актуальність представленої проблеми не має сумніву.
     Об’єкт  дослідження: соціально – психологічні причини виникнення девіантної поведінки підлітків.
     Мета  дослідження: вивчити психологічні особливості девіантних підлітків, соціально – психологічні причини виникнення девіантної поведінки у підлітків.
     Завдання  дослідження:
      Охарактеризувати вікові та психологічні особливості особистості, які проявляються у підлітковому віці;
      Охарактеризувати особливості девіантних підлітків;
      Аналіз наукових джерел літератури з питань дослідження;
      Провести діагностичну роботу з підлітками для дослідження схильності до девіантної поведінки;
      Обґрунтування методик дослідження;
      Підведення підсумків дослідження.
     Дослідження проводилося у кілька етапів.
     Перший  етап – підготовчий, пошуково – теоретичний, в процесі якого здійснювався вибір, і теоретичне осмислення теми дослідження вивчалася й аналізувалася філософська, психолого – педагогічна, соціологічна література з проблеми; визначилися методологічні основи, понятійний апарат дослідження; велася підготовка до дослідницької роботи, визначилися цілі і завдання дослідження. Другий етап – дослідницько – експереминтальний. На даному етапі проведено експеримент з метою визначення відсотку схильних до девіантної поведінки підлітків у даній групі. 
 
 

     І. Теоретичні аспекти вивчення девіантної поведінки підлітків
     1.1. Проблема девіантної поведінки підлітків в психолого – педагогічній літературі
     Слід  відзначити, що у вітчизняній та зарубіжній психолого – педагогічній літературі розглядаються проблеми, які присвячені девіантній поведінці, пов'язані головним чином з важкими дітьми та підлітками, які являють собою групу підвищеного соціального ризику. Дослідження останніх десятиріч на Заході стосувалися найрізноманітніших аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх.
     В психології існує кілька понять, які  характеризують цю соціальну групу: важковиховувані, кризові, педагогічно  запущені, дезадаптовані, асоціальні, аморальні підлітки. Підлітковий  вік є достатньо складним кризовим періодом розвитку. На думку К. Левіна, підліток знаходиться в стані  “маргінальної особистості”: він  вже вийшов з дитячого віку, але ще не став дорослим [19]. В цьому віці підліток стикається з багатьма труднощами та не завжди при зустрічі з новою ситуацією може знайти адаптивні способи її вирішення.
     Серед українських дослідників проблему відхилень у поведінці неповнолітніх  вивчали такі відомі вчені, як А.Г. Антонова, І.С. Дьоміна, О.В. Киричук, І.П. Лисенко, Н.Ю. Максимова, В.П. Оржеховська, Т.М. Титаренко, В.О. Татенко, С.О. Тарарухін, С.І. Яковенко та ін.
     Дєвіантна поведінка являє собою систему  вчинків особистості, що відхиляється від загальноприйнятої норми (норми  психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо) [5; 94]. Девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні. У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства. Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми [3]. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою. У зв'язку з цим можна говорити про девіантність особистості – сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя [1].
     У вітчизняній психології (М. А. Алеманскін, Л. М. Зюбин, К. Є. Игошев, А. Н. Леонтьєв, А. Є. Личко, А. Р. Лурія, Д. І. Фельдштейн та ін) і кримінологи (В. М. Кудрявцев, Г. М. Міньковський, А. Р. Ратінов, А. М. Яковлєв  та ін) Переконливо показано, що девіантна  поведінка не визначається природженими механізмами, обумовлюючи причинами  соціально – психологічними, в  тому числі характером мікросередовища, групових взаємин, недоліками виховання  та ін.. Саме під впливом цих факторів розвиваються такі види поведінки, що відхиляється як агресія, аномія, фрустрація.
       Агресія (від лат.aggresio –напад, напад)  – поведінка, що відхиляється  людини, що заподіює моральну, фізичну  і матеріальний збиток іншим  людям або викликає у них психічний дискомфорт [20]. Агресія – індивідуальне та колективне поведінку або дію, спрямовану на нанесення фізичної або психічної шкоди, або навіть на знищення іншої людини або групи [16].
     Аномія  – поведінка, що відхиляється людини, викликане відсутністю цілей  в житті, почуттям ізольованості  та самотності, що пов'язано з дезорганізацією  суспільства, відсутністю в ньому  чіткої моральної регуляції поведінки  людей, коли колишні норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам,а  нові ще не утвердилися [12].
       Е. Дюркгейм вважає, що аномія  розвивається тоді, коли швидкі  соціальні та економічні зміни  порушують порядок у громадському  пристрої. Не знайшовши орієнтирів, деякі люди втомлюються від  існування, їх зусилля стають  марними, життя втрачає цінність, і наслідком цього може бути  аномічне саморазділення. Е.Дюркгейм  пов'язував самогубство з аномією,  яка в своєму корені визначається  відчуженістю, недостатньою близькістю  суспільства до індивіда [39].
       Популярною теорією девіантної  поведінки є теорія «соціальної  аномії» Ф.Мертона. Вказуючи на  тісний зв'язок відхилення з  соціальними структурами, Р. Мертон  відзначає, що соціальні структури  чинять певний тиск на окремих  членів суспільства, штовхаючи  їх на шлях відхилень від  загальноприйнятих правил [12].
     Фрустрація  – поведінка, що відхиляється людини, викликане нездоланною перешкодою, перешкодою (фізичної і моральної), що заважає досягненню мети та задоволенню  потреби, що супроводжується переживаннями, розчарування, роздратування (проте,фрустрація необов'язково породжує поведінка, що відхиляється) [27].
     Як  зауважує І.С. Кон, девіантну поведінку  особистості (в негативному розумінні  цього поняття) можна поділити на дві великі категорії. По – перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, коли йдеться про наявність психопатології. По – друге, це поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і особливо правові [13].
     С.А. Беличева зазначає, що поведінка, що відхиляється є результатом несприятливого соціального  розвитку, порушень соціалізації, що виникають на різних вікових етапах [2].
     На  думку В.Д. Менделевича, девіантну  поведінку людини можна визначити  як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим в  суспільстві нормам і які виявляються  у вигляді незбалансованості  психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді ухилення від  етичного і естетичного контролю за власною поведінкою [7].
     Тобто, звертаючи увагу на вище зазначене, можна сказати, що дєвіантна поведінка  з одного боку, є перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим  в суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням та порушує  правові та культурні норми; з  іншого – поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу самоактуалізації.
     Я.І. Гилинский першим звернув увагу  на творчий, позитивний характер девіації. «Девіація є загальною формою, механізмом, способом мінливості, а, отже, і життєдіяльності, розвитку кожної системи» [4; 76].Така точка зору близька синергетики, деяким теоріям творчості. Особистість у своїй поведінці, по відношенню до соціуму, як пише З.І.Васильєва, може перебувати в чотирьох сферах: нормативне поведінка, соціально-психологічна адаптація, що відхиляється девіантну поведінку, протиправна поведінка [29].
       Уявлення про девіантну поведінку  складаються на основі двох  методологічних підходів. В основі  визначень Я.І.Гілінського, В.М.  Кудрявцева лежить принцип породження  відхилень, в основному за рахунок  соціальних чинників. Поведінка  людей є девіантною, якщо їх  вчинки або дії не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам і правилам [4; 24].
     На  думку В.М. Кудрявцева, девіантна  поведінка розглядається як соціальне  відхилення, як відступ від існуючих норм їх порушення, тобто «ненормальне»  поведінку з точки зору нормативно значущого фактора [34].
     У цих, а також інших аналогічних  визначеннях сутності девіантної поведінки  закладено одну підставу, відповідно до якого соціальні відхилення породжуються в основному соціальними факторами, хоча ця точка зору не є єдиною.Так  ряд зарубіжних дослідників поняття  девіантну поведінку не пов'язують з впливом умов, соціального середовища і соціальних дій. В основі визначення А. Коена, Д.Уолкса девіантної поведінки: «Девіантною можна назвати таку поведінку, яка йде в розріз з  інституціоналізованих очікуванням». Соціальне відхилення – це значною мірою приписуваний статус, тобто суб'єктивно навішується ярлик [8].
     Крім  того розрізняють первинну і вторинну девіацію (Бахрушин С.В.). Первинна девіація – це власне ненормативне поведінка, що має різні причини («бунт» індивіда, прагнення до самореалізації, яка  чомусь не здійснюється в рамках «нормативного» поведінки і т.д.). Вторинна девіація – це  підтвердження (вільне або  мимовільне) того ярлика, яким суспільство  відзначило раніше мало місце поведінки [33].
     Аналіз  наукової літератури свідчить про те, що проблема відхилень у поведінці  неповнолітніх і, зокрема, проблема важковиховуваності дітей інтенсивно досліджувалась вченими протягом тривалого  періоду часу. Незважаючи на значні здобутки у вивченні окремих аспектів, в цілому роботу над проблемою  аж ніяк не можна вважати завершеною. Цікаво, що навіть сам термін “важковиховуваність”, який увійшов у педагогічний вжиток більш, ніж 100 років тому, на сьогоднішній день все ще є недостатньо визначеним. 
    Таким чином, дєвіантна поведінка обумовлена двома основними чинниками:

     1) поведінка, що суперечить соціальним, культурним та правовим нормам (зовнішній фактор);
     2) проявляється у вигляді порушення  психічних процесів, адаптації та  самоактуалізації індивіда (внутрішній фактор) [24].
     У кожен період розвитку дитини формуються деякі психічні якості, особистісні риси та характер. Характерологічні підліткові реакції, такі як відмова, протест, групування, є як правило, наслідком емоційно залежних, дисгармонійних сімейних відносин. У разі несформованості системи етичних цінностей людини, сфера її інтересів починає приймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну або споживчу спрямованість. Для таких людей характерний інфантилізм, примітивність в думках, переважання розважальних інтересів.
     Егоцентрична  позиція з демонстрацією зневажливого відношення до існуючих норм і прав іншої людини приводить до “негативного лідерства”, нав'язування фізично слабкішим  одноліткам системи їх “поневолення”, бравади кримінальною поведінкою, виправдання  своїх дій зовнішніми обставинами, низької відповідальності за свою поведінку [7].
     Загалом до внутрішніх психологічних проявів  девіантної поведінки особистості  відносять такі:
     – психологічні бар'єри (неадекватна самооцінка, низький рівень механізмів саморегуляції, деформація моральних норм, некритичність мислення);
     –  духовні проблеми (відсутність або втрата сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо);
     – порушення ціннісно – мотиваційної сфери – несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переживання девіантних цінностей, ситуативно – егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;
       – емоційні проблеми – тривога, депресія, переживання негативних емоцій, алекситімія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх словами), емоційне огрубіння (втрата здатності визначити доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;
       – низький рівень адаптивних можливостей;
       – викривлення у когнітивній сфері – стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів;
     – негативний життєвий досвід – наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.
     Серед всіх зазначених, на думку більшості  дослідників, у становленні та розвитку девіантної поведінки особливо велику роль відіграють особливості локусу контролю і рівень самоповаги особистості, які актуалізуються в підлітковому віці. Тобто низька самоповага переживається як психотравмуючий стан, якого підліток хоче позбутися. В результаті це спонукає його до вчинків, у яких він прагне підвищити рівень самоповаги, долаючи виявлені недоліки.
     Однак, існують інші варіанти. Дуже часто  підлітки мають негативне самосприйняття, що проявляється, по – перше, у стійкому переконанні у відсутності у неї особистісно-цінних якостей або можливості здійснювати особистісно і суспільно цінні вчинки; по – друге, в оцінюванні ставлення з боку значущих для неї особистостей як недоброзичливого або, взагалі, негативного; по – третє, відсутністю механізмів психологічного захисту, які дозволяють пом'якшити сприймання ситуації як негативної, або невмінням їх ефективного використання.
     У результаті підліток опиняється перед  вибором: продовжувати переживати негативні  емоції через невідповідність вимогам  і нормам або діяти в напрямку підвищення самоповаги в поведінці, що спрямована проти цих норм. В  останньому випадку бажання відповідати  очікуванням суспільства зменшується, а прагнення ухилитися від  них зростає. Нова, негативна соціальна  ідентичність формує і нові критерії самооцінки: те, що було погано в системі  загальноприйнятих норм, стає хорошим  у системі антинорм. Таким чином, утворюється порочне коло: здійснюючи антинормативні вчинки, особистість  тим самим привертає до себе увагу, інтерес, отже, у власних очах підвищує самоповагу [2].
     Також, слід звернути увагу на зовнішні чинники  формування девіантної поведінки підлітків. В багатьох наукових дослідженнях (А.С. Белкін, Ф. Зімбарго, Д.І. Фельдштейн та ін.) встановлено, що асоціальна поведінка  підлітків є результатом порушення  взаємодії особистості з середовищем. Аналіз цих досліджень дозволив зробити  такі висновки:
     1) порушення взаємовідносин дитини  з навколишніми людьми – наслідок певних умов життя;
     2) саме порушення взаємовідносин  впливає на формування девіантності  у дитини.
     Н.Ю. Максимова вважає, що девіантна поведінка  особистості часто пов'язана з  її важковиховуваністю у дитинстві. Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб. За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, яка відхиляється від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду [23].
     1.2.  Психологічна характеристика дітей  підліткового віку
     Психологічні  особливості підлітка до певної міри обумовлені особливостями психічних  процесів, які відрізняються від  психічних процесів як дітей, так  і дорослих. Так, в підлітковому віці конкретно - образне мислення, характерне для дітей, все більше поступається місцем абстрактному. Мислення стає більш  самостійним, активним, творчим. Якщо підлітків  молодшого віку, так само як і  дітей, більше захоплює предметність, зовнішня цікавість, то для старшого підліткового віку набагато цікавіше сам процес мислення, все те, що вимагає  самостійного обдумування [10]. 

      Підлітковий період — це період переходу від  дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей.
      Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання й афективні реакції.
      Складність  полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не є) дорослими повною мірою. Та все ж саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов'язково розвиватиметься, і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці.
      Кардинальні зміни в структурі особистості  підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світові дорослих. Власне, йдеться про переорієнтацію з норм і цінностей дитячого світу на інші, дорослі, вироблення особистісних новоутворень, які відіграють особливу й вирішальну роль в оволодінні дитиною соціальною ситуацією дорослого (Д. І. Фельдштейн).
      Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Водночас підлітки гостро потребують доброзичливої й тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала реалізації їхнього прагнення до самостійності.
      Помітно відрізняються прояви прагнення  до самостійності в молодших і  старших підлітків. У поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішня сторона життя дорослих і те враження, яке їхні вчинки справляють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними й безконтрольними.
      Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної  провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм украй  важко визнати свою провину публічно, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особистості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію.
      Ставлення старших підлітків до своїх учинків  більш свідоме. Вони вже схильні  до самоаналізу, хоча не завжди здатні справитися з ним. Старших підлітків  цікавить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні якості.
      Інтенсивно  формується здатність переходити від  одного виду діяльності до іншого, що ґрунтується  на засвоєнні загальних закономірностей  побудови людської діяльності. Це означає, що підліток уже вміє ставити перед  собою мету, складати план дій, може оцінити та підібрати необхідні  засоби, співвіднести їх із діями інших  людей тощо. Орієнтуючись на інших, він уміє враховувати їх почуття  та інтереси, бажання й характери, може зрозуміти інших та самого себе.
      Отож, цілком зрозумілою є педагогічна  вимога організації життя підлітків  таким чином, щоб вони засвоїли якомога більше загальнокультурних навичок дій з матеріальними предметами, оволоділи змістом основних форм суспільно корисної діяльності (уміли працювати, навчатися, займатися спортом, мистецтвом, організовувати діяльність інших людей тощо).
      Освоєння  змісту різних видів діяльності пов'язане  також із формуванням у підлітків  моторних навичок. Фізіологічні особливості  підлітків уже дозволяють їм освоювати  складні рухи. Якщо в цьому віці не навчитися їздити на велосипеді, танцювати, працювати різними інструментами  і т.п., то пізніше це буде зробити  набагато важче, а інколи й неможливо.
      Розвиваються  специфічні особливості самосвідомості, що проявляються в самооцінці підлітка, його оцінці ефективності різних видів власної діяльності та своїх стосунків із дорослими й однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості виступає рефлексія.            
      Самооцінка  в цьому віці набуває не меншого  значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив  поведінки. Переважна орієнтація підлітка на самооцінку пов'язана передусім із його прагненням до самостійності та незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе (Є. І. Савонько).
      Починаючи із шостого класу, інтенсивно розвивається особистісна та міжособова рефлексія, внаслідок чого підлітки починають  вбачати причини конфліктів чи, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами в особливостях власної особистості (Н.І. Гуткіна).
      Характерна  для молодшого школяра рівновага  позитивних і негативних самооцінок поступається місцем різкому невдоволенню собою, що поширюється як на навчальну діяльність, так і на систему взаємин з оточуючими загалом. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопчикам.
      Виникає інтерес до себе та оточуючих, прагнення  зрозуміти особливості людини та її взаємини з іншими людьми, мотиви її вчинків та переживання. Яскраво виражена установка на порівняння себе з іншими. Особливо це стосується вчинків, адже саме у них виражається ставлення людини до чогось або ж до когось.
      Розмірковування підлітка про себе, про своє життя  не абстрактні, як це характерно для ранньої юності, а стосуються передусім того, що відбувається з ним, його стосунків з іншими людьми, життєвих планів тощо.
      Приблизно в 11-12 років виникає інтерес до свого внутрішнього світу, у подальшому відбувається поступове ускладнення й поглиблення самопізнання. Завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється схильність до самоаналізу. Образи "Я", що створює у своїй свідомості підліток, відображають усе багатство його життя. Уявлення про фізичне "Я", свій розум, здібності у різних сферах, силу характеру, товариськість, доброту та інші якості, інтегруючись, утворюють когнітивний компонент "Я-концепції" підлітка. З ним тісно пов'язані оціночний і поведінковий компоненти. Для підлітка важливо не просто знати, який він насправді, але й розуміти, наскільки значущими є його індивідуальні особливості. їх оцінка істотно залежить від системи цінностей, що складається завдяки впливу родини й однолітків.
      Підліток  оцінює власні вчинки, прагнучи осмислити  їх наслідки в майбутньому. Він намагається зрозуміти свої особливості, усвідомити власні недоліки, що зумовлено потребою правильно будувати взаємини з дорослими й однолітками, відповідати вимогам інших людей та своїм власним. Останнє зумовлює домінуючу орієнтацію підлітка на позитивне в іншій людині (точніше, на те, що він вважає таким), готовність брати з неї приклад. Орієнтація на певні зразки багато в чому визначає зміст нової системи життєвих цінностей та загальну спрямованість формування особистості підлітка.    
      У цьому віці привабливими можуть стати  зовнішні ознаки дорослості, в яких підліток вбачає характерні риси й  переваги цього статусу (куріння, випивка, доросла мода в одязі, косметика, форми відпочинку, флірт тощо). Освоєння подібних ознак часто ототожнюється з утвердженням і демонстрацією власної дорослості найлегшим шляхом—через наслідування.
      Поступово розширюються і поглиблюються уявлення підлітків про себе, однак інших людей вони поки що оцінюють повніше й правильніше, ніж себе. Особливо це стосується тих, із ким у них склалися близькі стосунки.
      Підлітки  відкриті для спілкування з людьми — однолітками й дорослими, а  замкнутість зумовлена відчуттям, що їх не розуміють, переживанням несправедливості чи неповаги щодо себе.
      У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від думки та ставлення  оточуючих. Підлітки намагаються демонструвати  свої кращі риси, заслужити схвальні відгуки — особливо від тих, чия  думка для них важлива. Страх  виявити незнання або невміння може стати причиною надмірної сором'язливості  та невпевненості в собі, набути хворобливого характеру. Усе це часто маскується напускною розв'язністю, бравадою й грубістю, які покликані прикрити внутрішню невпевненість.
      Цей вік характеризується емоційною  нестабільністю та імпульсивністю поведінки. Підлітки часто спочатку діють, а вже потім думають про наслідки, хоча усвідомлюють при цьому, що варто було б вчинити навпаки [17], [25].
      Помітного розвитку набувають вольові якості — наполегливість, цілеспрямованість, вміння долати перешкоди і труднощі тощо.
      Підлітки, на відміну від молодших школярів, здатні не тільки на окремі вольові  дії, але й на вольову діяльність. Вони вже в змозі самі поставити  перед собою мету та спланувати її досягнення.
      Недостатність волі полягає передусім у тому, що, проявляючи величезну наполегливість в одному виді діяльності, підлітки можуть не виявляти її в інших видах.
      Ще  Л.С. Виготський зазначав, що у підлітків  найчастіше спостерігається не слабкість  волі, а слабкість цілей, коли підліткам  просто немає заради чого долати різні  перешкоди, включаючи і власні лінощі. Поява ж важливої мети вирішує  і проблеми волі.
      Бурхливо  розвивається емоційна сфера, що характеризується різкими переходами від надмірної рухливості до спокою, від піднесення до байдужості. Підвищена емоційність підлітків зумовлена статевим дозріванням та неврівноваженістю процесів збудження й гальмування.
      Переживання набувають дедалі більшої стійкості. У підлітковому віці спостерігається подальший розвиток почуттів як узагальнених і відносно стійких переживань (інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.). Почуття стають тривалішими й стійкішими, що зумовлює посилення їх впливу на різноманітні сторони життя підлітків.
      Інтенсивно  формуються моральні почуття, завдяки  чому засвоювані підлітками норми поведінки можуть стати ефективним поштовхом до дій.
      У підлітковому віці поступово відбувається перехід від ситуативного переживання краси явищ природи, музичних і літературних творів, творів живопису до стійких естетичних почуттів, які є наслідком систематичного виховання.
      Аналіз  змісту та динаміки переживань підлітків  протягом цього вікового періоду свідчить, що і для молодших, і (особливо) для старших підлітків негативні переживання пов'язані з пізнанням самого себе. Причому з віком кількість таких переживань невпинно зростає[37].
      Є всі підстави вважати, що зумовлено  це не стільки віковими особливостями, скільки є результатом інтеріоризації, засвоєння підлітками тих уявлень  і оцінок, які дають їм інші люди, передусім батьки та вчителі (Н.Н. Толстих). Для таких оцінок характерні наступні особливості: висловлювання дорослих про позитивні риси підлітків, як правило, дуже скупі, мають украй  абстрактний характер і не змінюються з віком; судження про недоліки, навпаки, гранично конкретні, різноманітні, змінюються з віком. Саме вони максимально впливають на процес особистісного самовизначення підлітків, хоча психологи переконані, що у становленні особистісної самоідентичності дуже важливо спиратись на позитивні сторони свого "Я".
      Переживання підлітків, які, як правило, мають позитивний характер, — це ті, що пов'язані із самореалізацією, з активною роботою  щодо розвитку власної особистості.
      Характеризуючи  інтереси підлітка, передусім зазначимо, що, у порівнянні з молодшим шкільним віком, вони набувають більшої цілеспрямованості, активності та глибини. З іншого боку, інтереси багато в чому мінливі, й лише у старших підлітків набувають певної стійкості.
      Саме  в цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості.
      Нерідко можна спостерігати і визначеність професійних намірів, що супроводжується серйозними зусиллями, спрямованими на підготовку до омріяного майбутнього. Чим конкретніші та стійкіші професійні наміри підлітка, тим диференційованіше його ставлення до навчальних предметів (останні чітко розмежовуються як "потрібні" та "непотрібні").
      Самостійна  діяльність таких підлітків дедалі більше набуває характеру самоосвіти у певному напрямку і з чіткою метою — оволодіти знаннями, необхідними для майбутньої професійної діяльності.
      Підлітковий вік—дуже важливий період у розвитку ідеалів особистості. Якщо для молодших підлітків такими ідеалами виступають образи конкретних людей, то у старших підлітків вони набувають синтетичного характеру, базуючись на узагальненні уявлень про людей, якості яких їм імпонують. Ідеали стають взірцем для наслідування, правилом, згідно з яким намагаються діяти підлітки [15].
     1.3.  Соціально – психологічні причини  виникнення девіантної поведінки
     Зазвичай  труднощі у поведінці підлітка пояснюються поєднанням результатів неправильного розвитку особистості й несприятливої ситуації, в якій він опинився, а також недоліками виховання.
     Серед причин девіантної поведінки багато дослідників виділяють спадковість, соціальне середовище, навчання, виховання  і, нарешті, соціальну активність самої людини. Всі ці фактори впливають в прямій або непрямій формі, однак немає прямої залежності між їх негативними наслідками і характером поведінки дитини. Тому Ю.А. Клейберг, Т.Р. Алімханова, виділяють тільки три основні чинники: біологічний, психологічний і соціальний. Біологічний виражається у фізіологічних особливостях підлітка, тобто в нестійкості життєво важливих систем організму (у першу чергу нервової системи). Психологічний полягає в особливостях темпераменту, акцентуацій характеру, що тягне за собою підвищену сугестивність, швидке засвоєння асоціальних установок, схильність до «відходу» від важких ситуацій або повне підпорядкування їм. Соціальний фактор відбиває взаємодію підлітка з соціумом (сім'я, школа, інше оточення).
     В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність. Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя  більшої частини населення й  у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед  молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціальне прийнятних способів одержання високого заробітку  для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний  тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна  напруженість "низів".
     Морально – етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією[14; 105].
     Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять  вираження в масовій алкоголізації  і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.
     Навколишнє  середовище, що нейтрально чи прихильно  відноситься до девіантної поведінки.
     Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної  невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він  компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.
     Несприятливі  умови життя і виховання в  сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і  зв'язані з цим невдачі в  навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні  психофізичні відхилення в стані  здоров'я, як правило, ведуть до кризи  духу, утраті сенсу існування [5; 94].
     Любий індивідуальний досвід проходить через  фільтр Я-концепції (Бернс, 1989), тому активність суб'єкта, несумісна з основними  параметрами його Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що виявляється  в тривожності, депресії, агресії  й інших видах розладів.
     Велике  значення в розвитку девіацій мають  обумовлені різними рисами оцінні пристрасті.
     Особливості сім'ї. Існують різні точки зору на те, як і в якій родині частіше виростають діти, схильні до девіації. Л.С.Алексєєва розрізняє такі види неблагополучних сімей:
    Конфліктна;
    Аморальна;
    Педагогічно – занедбана;
    Асоціальна.
     Г.П. Бочкарьова виділяє сім'ю з неблагополучної емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, зневажливі у ставленні до своїх дітей, пригнічують їх волю. Є сім'ї, в яких немає емоційних контактів між її членами, панує байдужість до потреб дітей. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно – значущі відносини поза сім'єю. Там дитині прищеплюються соціально – небажані потреби і інтереси, вона залучається до аморального способу життя.
     З.В. Баерунас виділяє варіанти виховних ситуацій, які сприяють появі девіантної поведінки:
      Відсутність свідомого виховного впливу на дитину;
      Високий рівень придушення і навіть насильства у вихованні (гіперопіка);
      Надання дитині з егоїстичних міркувань надмірну самостійність;
      Хаотичність у вихованні через незгоди батьків.
     А.Є. Личко відзначає, що в 80-і роки XX століття з'явилося багато сімей, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям. В результаті діти стають черствими і жорстокими.  І навпаки, в деяких сім'ях з дитини роблять кумира, непомірно вихваляючи і заохочуючи його за будь – які успіхи.
     Б.М.Алмазов  виділяє чотири типи неблагополучних  сімей, які сприяють появі «важких» дітей:
      з недоліком виховних ресурсів;
      конфліктні;
      морально – неблагополучні;
      педагогічно – занедбані.
     Сім'ї  з недоліком виховних ресурсів. До них відносяться зруйновані або неповні сім'ї, з недостатньо високим загальним рівнем розвитку батьків, які не мають можливості надавати допомогу дітям у навчанні; сім'ї, де підлітки витрачають багато часу і сил на підтримку їх матеріального добробуту.
     Конфліктні  сім'ї. У них батьки не помічають недоліків власного характеру; подружжя нетерпимо до манери поведінки іншого. У таких сім'ях діти часто тримаються опозиційно, часом конфліктно – демонстративно. Більше  старші протестують проти існуючого конфлікту, встають на бік одного з батьків.
     Морально  неблагополучні сім'ї. У них відзначаються відмінності у світогляді і принципах організації сім'ї, прагнення досягти своїх цілей на шкоду інтересам інших, використання чужої праці, прагнення підпорядкувати своїй волі іншого і т.п.
     Педагогічно – занедбані сім'ї. У них надумані або застарілі уявлення про дитину замінюють реальну картину її розвитку.
       Б.М. Алмазов вказує і на  динаміку девіантної поведінки підлітка, викликану його соціальною дезадаптацією.
       Вона має три стадії:
    Компенсаторно – поступливу, коли дитина чи підліток прагне зняти внутрішнє напруження у зв'язку з несприятливими обставинами зовнішнього середовища, переорієнтовується на цілі більш загального порядку. Так, не маючи змоги кваліфіковано працювати чи не володіючи достатньою працездатністю, підліток демонструє поступливість і послужливість, готовність взяти на себе більше важку і нудну роботу;
    Конфліктно – демонстративну, що виникає, якщо попередня лінія поведінки не приносить бажаних результатів;
     М. Раттер серед обставин, що сприяють появі «важких» дітей, відзначає конфлікти в сім'ї, недостатню любов батьків, смерть одного з них, батьківську жорстокість або просто непослідовність у вихованні, перебування у дитячому будинку та ін. Діти нерідко засвоюють не тільки позитивні, але і негативні зразки поведінки батьків, часом доводячи їх до крайнощів. Вони часто прагнуть зіставити слова батьків з їх справами. Так, якщо старші в сім'ї закликають до чесності, а самі брешуть, до стриманості – а самі запальні і агресивні, то дитині належить зробити вибір. У таких умовах вона протестуватиме проти вимог вести себе зразково, якщо батьки самі цього не роблять. Сприяють появи «важких» дітей відсутність прихильності між членами сім'ї, емоційні та інші психічні розлади батьків, їх асоціальна поведінка, жорстокість і насильство над дітьми, монотонність навколишнього середовища, порушена або відсутня зв'язок між членами сім'ї різних поколінь.
     Зустрічаються випадки розпусних дій та сексуального насильства по відношенню до дітей. У таких сім'ях дитина боїться  відходити до сну, її нерідко мучать нічні кошмари, енурез, нерідкі спроби суїциду. У таких сім'ях у дітей може рано прокинутися сексуальність чи виникнути статева індиферентність на все життя. Можливі втечі з дому, входження в злочинні групи, систематичне вживання спиртного та наркотиків. Американські вчені встановили, що у значного відсотка повій були в дитинстві інтимні зв'язки з батьком. Слід зазначити, що психологічна жорстокість часто є не менш шкідливою, ніж фізична. При цьому відбувається порушення структури особистості, чревате асоціальною поведінкою у подальшому самостійному житті.
     Відомі  випадки вбивств жорстоких батьків  підлітками. Жорстокість по відношенню до дитини підлягає моральному осуду, а часом і кримінальному покаранню. Однак через складність проблеми вчителю бажано попередньо обговорити подібні факти зі шкільним психологом або психотерапевтом, щоб не завдавати дитині ще більшої шкоди.До того ж самі насильники в сім'ї в більшості випадків потребують допомоги медиків і психологів.
     Відносини матері та дитини з перших днів і  місяців її життя істотно впливають на майбутній характер і долю дітей. Особливо небезпечні авторитарність, жорсткість, надмірне домінування матері. Якщо у дитини слабкий тип нервової системи, це може призвести до нервово – психічних захворювань, якщо сильний – до тяжких непоправних дефектів емоційної сфери, чуттєвої несприйнятливості дітей, відсутності емпатії, проявами агресивності, вчиненню правопорушень.
       Фактором, що впливає на девіантну поведінку підлітка, є система покарань та заохочень, практикується в сім'ї. Тут потрібні особлива обережність, обачність, почуття міри, інтуїція. Як надмірна любов, так і жорстокість батьків однаково небезпечні у вихованні дитини. Часом навіть зовні благополучні сім'ї (матеріально – забезпечені, з хорошими житловими умовами, високим соціальним статусом, рівнем освіти та культури батьків), якщо в них спостерігаються серйозні порушення в міжособистісних сімейних відносинах, по суті, є неблагополучними. Так буває в сім'ях, де не налагоджені взаємини батьків один з одним. У результаті страждає не тільки виховувана дитина, а й усе суспільство в цілому, тобто спочатку особистісна внутрісімейна проблема трансформується в соціальну.
     Соціальні причини. Численні статистичні дослідження показують, що діти з нижчих соціальних  шарів більш схильні до шкільних невдач. Бідність, погані побутові умови заважають розвивати дітям свої інтелектуальні можливості, дається взнаки різниця між цінностями, прийнятими в сім'ї та близькому оточенні, і тими, що прийняті в школі;домінують установки відповідного соціального класу. З іншого боку, позиція батьків щодо школи, інтерес, який вони відчувають до освіти своїх дітей, відіграє основну роль в мотивах, що спонукають дитину добре працювати в класі.
       Психологічні причини. Вони включають відчуття впевненості в собі, фізичні та розумові вади дитини,його власний ритм, мотивацію, успіхи і поразки,ступінь стабільності сімейного вогнища,через які він вже пройшов. Часто шкільні невдачі – це ознака глибокого душевного розладу самого підлітка,залежного від його стосунків із батьками. Почуття впевненості, яке  дитина отримує в сім'ї, ймовірно, одна з кращих гарантій шкільних в. Несприятливо впливає на підлітка переоцінка або недооцінка його характерологічних якостей. Так, деякі батьки схильні пояснювати надзвичайну примхливість (недисциплінованість, невитриманість) своїх дітей  їх нервовістю, тобто відомої хворобливістю. Це сприяє формуванню у них почуття вседозволеності. Нерідко вони прямо заявляють вчителям і своїм однокласникам: «Не чіпайте мене: я – нервовий!»[6].
     ІІ. Експериментальне вивчення девіантної поведінки підлітків
     2.1.  Методи діагностики девіантної  поведінки 
     Можливі різні варіанти реагування психолога на запит щодо девіантної поведінки підлітків (одну з таких класифікацій пропонують А. Парафіян і Н. Толстих), але в їхній основі — дві головні стратегії:
    Підбір діагностичних процедур у строгій відповідності до отриманого запиту. За підсумками діагностики розробляється план корекційної роботи.
    Неспецифічне реагування, реалізоване двома методами:
    незалежне від запиту застосування групи психодіагностичних методик, розробка варіантів корекційної та розвивальної роботи;
    незалежне від запиту й розуміння причин труднощів створення умов, що сприяли б розвитку особистості загалом і змусили б її відмовитися від неконструктивних форм реагування.
    У практиці шкільної роботи діагностика  девіантного поводження найчастіше симптоматична (за запитами і скаргами). Набагато рідше психологи й соціальні педагоги досліджують причини та умови формування цих девіацій, використовуючи етимологічний підхід. Розширення сфери діагностики спричиняє певні труднощі при створенні універсальних методик, здатних відповідати одразу на всі запитання, що стосуються причин виникнення, типу девіацій і ситуацій їхнього прояву.
    Набір психодіагностичного інструментарію з проблеми девіацій досить різноманітний. Можна використати і загальні методики, і соціальні тести, і їхнє поєднання у вигляді батареї тестів. Пропонують і різні моделі діагностики. Досить продуктивною є модель, що включає скринінг — цілеспрямоване виділення «груп ризику» і подальшу диференціальну діагностику цих груп із залученням суміжних фахівців для уточнення етіології відхилень.
    У діагностичній роботі з підлітками і старшокласниками універсальною методикою виявлення схильності до тих або інших девіацій у поведінці підлітків є «Методика діагностики схильності до девіантної поведінки» (розроблена Вологодським центром гуманітарних досліджень і консультування «Розвиток» у 1992 р.). При проведенні діагностики необхідно враховувати параметри сфери особистісного зростання дитини. Нормальне функціонування особистості й особливості стосунків формують ті умови, в яких має реалізуватися потенціал дитини [31].
      Для проведення дослідження використовувалась  методика визначення схильності до девіантної поведінки А.Н.Орел, але одним  із основних методів є спостереження.
     Метод спостереження - один із випробуваних методів, яким користуються природничі та суспільні науки. Він може застосовуватися  самостійно і в поєднанні з  іншими методами.
     Спостереження як метод передбачає за попередньо розробленим планом цілеспрямоване фіксування тих явищ, які цікавлять  дослідника, з метою їх наступного аналізу й використання для потреб практичної діяльності. Від житейського  наукове спостереження відрізняється  цілеспрямованістю, чіткою схемою і  заданістю одиниць спостереження - що саме спостерігати і не менш чіткою фіксацією результатів сприймання.
     Цей метод широко застосовується у дослідженнях різних явищ суспільного життя, зокрема  під час вивчення психологічного взаємовпливу людей у процесі  колективного обговорення проблем  на зборах, у ході дискусій тощо. За його допомогою можна також вивчати  вплив на аудиторію лекції, бесіди, вистави. Спостереження дає змогу  одержати цікаві відомості про людину: манеру її поведінки, характер взаємовідносин з іншими людьми, особливості її спілкування тощо [7].
    Метод дослідження самооцінки.
     Самооцінка - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і  місця серед інших людей - безумовно  відноситься до базисних якостей  особисті. За думкою авторів короткого  психологічного словника, саме вона багато у чому визначає взаємовідношення з  оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач [28]. Самооцінка людини залежить від багатьох факторів. Разом з тим психологи давно вже користуються так званою "формулою Дженса", яка має наступний вигляд:
      Самооцінка = успіх / домагання
     З цієї формули ми бачимо, що підвищити  самооцінку можливо або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і підлітки повинні достатньо  чітко розуміти, що розбіжності між  домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки і, як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами, поведінці. Само по собі дослідження самооцінки виявляється  дуже корисним і для організації  навчального процесу, і для самоусвідомлення учнів, відношення яких до себе, як відомо, описується повною драматичних протиріч формулою "геній або нікчема" [21].
     Методика  діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/ Великою популярністю, як у закордонній так і у вітчизняній психології, користується опитувальник А. Басса й А. Дарки, що є однією з найбільш популярних методик для дослідження агресивності. Опитувальник має 75 стверджень і два варіанти відповідей на питання - "так" або "ні". Обробка опитувальника відбувається за допомогою індексів різних форм агресивних і ворожих реакцій, котрі визначаються шляхом додавання отриманих відповідей. Методика містить у собі 8 основних шкал і 2 інтегральні шкали. При складанні автори користувалися наступними принципами:
    питання можуть відноситися тільки до однієї форми агресії;
    питання складені таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.
     Опитувальник  виявляє наступні прояви й форми  агресивних і ворожих реакцій:
         Основні шкали:
    ¦  фізична агресія – використання фізичної сили проти іншої особи;
    непряма агресія – агресія, непрямим образом спрямована на іншу особу;
    роздратування – готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, брутальність);
    негативізм – опозиційна манера в поводженні від пасивного опору до активної боротьби проти стійких звичаїв, традицій, правил;
    образа – заздрість і ненависть до навколишніх за дійсні й вигадані дії;
    підозрілість – від недовіри й обережності до переконання в тому, що інша особа планує й приносить шкоду;
    вербальна агресія – вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози, лайки);
    почуття провини – виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуття ним каяття совісті.
     Інтегральні шкали:
      ¦ індекс агресивності – ФА (фізична агресія) + В А (вербальна агресія) + Р (дратівливість) / З
    ¦ індекс ворожості – О (образа) + П (підозрілість) / 2.
     Для того, щоб допомогти дитині подолати агресію в цьому віці, вчителі, психологи та батьки повинні стежити  за змінами в поведінці дітей, проводити різні тести на виявлення  стану агресії у дитини, знаходити  індивідуальний підхід до кожної дитини [30].
    Методика  визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/
      Це  стандартизований тест - опитувальник, який служить для виміру готовності підлітків до реалізації різних форм відхиленої поведінки. Опитувальник являє  собою набір спеціалізованих  психодіагностичних шкал. Для вивчення агресивної поведінки старшокласників  нами була використана шкала «Схильність  до агресії та насильства». Досліджуваному пропонується ряд тверджень та два  варіанти відповідей - «так» і «ні». Він повинен вибрати лише   одну   відповідь,   яка   найбільше   відповідає   твердженню,   що пропонується. Інтерпретація здійснюється за запропонованим ключем [38; 362],[11].
      Психогеометричний тест /С'юзен Деллінгер/
     Тест  призначений для визначення основних домінуючих особливостей особистості  та поведінки. Досліджуваному пропонується розмістити геометричні фігури (коло, квадрат, зигзаг, трикутник, прямокутник) у порядку їх переважання. Інтерпретація  результатів здійснюється за фігурою, що розміщена на першому місці  й відповідає певній психологічній  характеристиці. Під час вибору методик  ми враховували їх позитивну оцінку застосування та надійність; доступність  методик для контингенту підлітків, що вивчається; придатність; можливість математичної обробки здобутих результатів. У дослідженні також широко застосовувався метод спостереження, кількісний (кореляційний аналіз) та якісний методи обробки  даних [35].
     Методика "Діагностика схильності до агресивної поведінки" А. Ассингера
     Спрямована  на виявлення ступеню агресивності. Респондент відповідає на запитання, які  сформовані у ситуативні блоки. Підсумок балів дозволяє виявити рівні  агресії: занадто агресивний, помірно  агресивний, миролюбний. Крім того, завдяки  цьому опитувальнику можна виявити  провокує респондент сам агресію  чи подавляє її [32].
     Методика  діагностики схильності особистості до конфліктної  поведінки К. Томаса
     Ця  методика може бути рекомендована як підготовчої роботи до проведення класного години в старшій школі на тему «Конфлікт і агресія в нашому класі». Вона дозволить учням розібратися  в особливостях власної поведінки  у шкільних ситуаціях і з допомогою  психолога знайти оптимальний спосіб поведінки в конфлікті.
     Для опису типів поведінки людей  в конфліктних ситуаціях автор  методики К.Томас вважає застосовувану  двомірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якій є кооперація, пов'язана з увагою людини до інтересів  інших людей, залучених в конфлікт, і напористість, для якої характерний  акцент на захисті власних інтересів. Відповідно до цих двох основних вимірах  К. Томас виділяє наступні способи  регулювання конфліктів: змагання, пристосування, компроміс, уникнення, співробітництво.
      К. Томас вважає, що тільки в ситуації співробітництва обидві сторони  виявляються у виграші. У своєму опитувальнику по виявленню типових  форм поведінки К. Томас   описує   кожний   з   п'яти   перерахованих   можливих   варіантів дванадцятьма судженнями про поводження індивіда в конфліктній ситуації [32;69].
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.