На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Творчсть українських композиторв М. Березовського та Д. Бортнянського

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 26.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………….3
    “Український Моцарт” Дмитро Бортнянський……………………………...5
    Творчість композитора М. Березовського – вершина
   світового мистецтва........................................................................................10
    Творча спадщина М. Березовського та Д. Бортнянського в сучасному духовному житті……………………………………………………………..16
 Висновок………………………………………………………………….……...22
 Список  використаної літератури……………………………………………….24
 


Вступ 

     Як  відомо, кінець XVI - перша половина XVII століття йшли під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти  польської шляхти й покатоличення, проти турецько-татарських набігів. Козацько-селянські повстання під  проводом С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й протесту трудового селянства. Вершиною конфліктних зіткнень широких  мас з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648 -1654 років  під проводом видатного сина українського народу, талановитого полководця Богдана  Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом - возз'єднанням України з Росією, яке мало величезне  значення для дальшого історичного  розвитку українського, російського  і білоруського народів.
     Основним  жанром тогочасної фахової музики був  партесний кон-церт. Це - багатоголосний одночастинний хоровий твір. Слово  «партесний» походить від латинського pагtes, що означає спів за парті-ями  з нот. Поряд з концертом розвивалися  й інші жанри: кант, псальма, одноголосна  пісня з інструментальним супроводом. Відомо також з курсу музичної літератури попереднього року, що великого розквіту набувають на Україні у  XVI-XVII ст. думи та народні пісні: ліричні, жартівливі, танцювальні, історичні. Між  згаданими жанрами існували зв'язки. На кант і псальму впливала народна  пісня, кант, в свою чергу, впливав  на партесний концерт.
     Вершин  тогочасної музичної культури досягли  хорові твори Артемія Веделя, Максима  Березовського, Дмитра Бортнянського, котрі також (крім Д. Бортнянського) були випускниками академії. Ці твори  поєднали традиції східно-слов'янської  релігійної музики і народної пісенності з ви-соким професіоналізмом. Хорові концерти А. Веделя, ке-рівника хорів  академії і Харківського колегіуму, написані на церковні тексти. Але сучасники  вважали їх "театраль-ними", такими, що не відповідали духу релігійної музики.
       Одним із творців українського  хорового стилю у духовній  музиці був М. Березовський (1745-1777). Він узагальнив досягнення вітчизняної  та західноєвропейської хорової  му-зики у хорових духовних  композиціях. Його твори виріз-няються  вишуканістю й художньою досконалістю ("Літур-гія", "Причасні вірші"). Найзначнішим досягненням ком-позитора  є жанр хорового концерту ("Не  отвержи меня во время старости").
 


    “Український Моцарт” Дмитро Бортнянський
 
     Немало-небагато, а саме “українським Моцартом”  називав наш великий композитор Михайло Вербицький свого геніального  попередника Дмитра Бортнянського. А згодом, всього через півтора  століття, у страшні для українства часи радянською владою вже насаджувався стереотип про Бортнянського, як про нібито щось старе, несучасне  і вже давно нікому не цікаве. Слава Богові, пройшло ще кілька десятиліть і сучасне покоління  вже намагається зрозуміти усю  велич хорового корифея родом  із Сумщини. І тому зараз відкриваються  очі навіть багатьом заскорузлим  скептикам: виявляється, що саме на закладених Дмитром Бортнянським традиціях  барокового співу виросли багато видатних музикантів не лише України  та Росії, а й світової спільноти!
     У Петербурзі малий Дмитрик співав з семи років
       Документів про творчий шлях  геніального класика української  музики обмаль, проте й досі  у різних містах знаходяться  щоразу нові, невідомі нотні рукописи  Дмитра Степановича. Нерідко Бортнянського  називають російським композитором  ? через те, що він зробив  кар’єру і левову частку свого  життя прожив у Росії. Однак  незаперечним свідченням українського  походження композитора є те, що він походив зі шляхетного  козацького роду. Д. Бортнянський  народився 1751 р. (точна дата невідома) у містечку Глухові тогочасної  Чернігівської губернії (зараз це  Сумська область). Його батько  був багатим козаком і служив  у гетьмана Кирила Розумовського,  мріючи, що його син Дмитро  також колись стане козацьким  старшиною. Проте не суджено  було збутися батьковій мрії, а були почуті материнські  молитви – малий Дмитро ріс  співаком. Якраз в той час в  Росії активно розвивалася хорова  культура і до придворної капели  співаків з усієї імперії звозили  найголосистіших вокалістів. І за  Божим провидінням десять кращих  вихованців Глухівської співацької  школи, серед яких був семирічний  Дмитрик, відправили до Санкт-Петербурга.
       У Росії майбутнього музичного  генія одразу ж помітили. Спершу, зауваживши в юного Бортнянського  неабиякі музичні здібності, його  особисто навчав регент (пізніше  ? директор) капели Марко Полторацький, виходець з України і великий  знавець нашої народної пісні.  Згодом ці роки навчання у  Полторацького проявилися в музичних  творах Бортнянського ? у вигляді  інтонацій з українських народних  співанок.
       Відтак за розпорядженням цариці  Єлизавети з юним співаком  працював знаний італійський  композитор Б. Галуппі, опери  якого того часу мали надзвичайний  успіх у Росії. З 1768 року  Бортнянський навчався у Венеції,  куди перед цим повернувся  професор Галуппі. Також українець  вдосконалював мистецтво композиції  у Римі, Мілані, Болоні, Неаполі. За  кордоном молодий композитор  з України блискуче опановує  гру на клавесині і пише  сонати для цього інструмента.  Тут же побачили світ і його  перші хорові твори, опери “Креонт”, “Алкід” та “Квінт Фабій”.
       У двадцять вісім років, пробувши  понад десять років за кордоном, Бортнянський повертається до  Росії і з 1779 по 1796 роки служить  придворним композитором та клавесиністом  при наслідникові князя у Гатчині  та Павловську ? на ці роки  припадав пік творчої активності  композитора. 1784 року Дмитра Степановича  призначили вчителем музики сестри  майбутнього царя Павла І Марії  Федорівни. Для занять з нею  він спеціально писав камерні  твори. Також до його обов’язків  капельмейстера входило створення  опер та хорових концертів  до кожного світського чи духовного  свята, які тоді в країні  особливо пишно і часто святкувалися. Саме в цей час Бортнянський  пише опери “Свято сеньйора”,  “Сокіл”, “Син-суперник” та  інші вокально-інструментальні композиції.
       У педагогічній та композиторській  праці проходить сімнадцять років  життя Дмитра Степановича. А  11 листопада 1796 року талановитого  композитора і авторитетного  організатора призначають на  посаду директора придворної  капели. Безперечно, Бортнянський, пройшовши  в цій капелі шлях від співака  до директора, знав усі переваги  і недоліки колективу. Тож прийнявши керівництво капелою, він провів її реорганізацію, запросив нових талановитих співаків та музикантів (переважно вихідців з України), домігся створення окремого хору для театральних вистав. Бортнянський вміло поєднував вимогливість з доброзичливим ставленням до співаків, що сприяло високому професіоналізму та вражаючій співочій майстерності кожного з капели.
     У вільний музики час український  маестро купував картини і  оформляв палаци
       Суміщаючи основну роботу в  капелі з посадою викладача  Смольного інституту шляхетних  дівиць, Бортнянський ще й особисто  підбирав кандидатів у малолітні  співці, брав участь у роботі  Санкт-Петербурзького філармонічного  товариства, в діяльності Академії  художнього мистецтва (1804 року  ухвалою надзвичайних зборів  Академії його обрали її почесним  членом) та допомагав в організації  публічних концертів. Придворний  маестро та справжній професіонал  Дмитро Бортнянський поєднував  щирість з тонким смаком й  винахідливістю, тому його музику  з однаковим задоволенням виконували  і слухали і в палацах, і  в простих сім’ях. Архівні документи  Італії та Росії підтверджують,  що Бортнянський справді був  високоповажною людиною і завжди  бажаним гостем у колах творчої  інтелігенції. Він підтримував доброзичливі  стосунки з А. Строгановим,  Г. Державіним та А. Фонвізіним. Архівні документи свідчать, що, крім щоденних занять з хором,  – Бортнянський аж 30 років очолював  капелу – він ще й завідував  усією економічною частиною, влаштовував  побут співаків, вів канцелярські  справи. Документи стверджують й  те, що Бортнянський не лише  був капельмейстером, директором  придворної капели, композитором, мистецтвознавцем  ? йому ще й доручали переглядати  та рецензувати усю культову  і придворну світську музику, надсилали для ознайомлення й  оцінки різні твори, обробки  народних пісень.
       А листування Бортнянського із  статс-секретарем імператриці Вілламовим  розкриває абсолютно невідомий  бік діяльності хорового корифея: у листах є свідчення того, що він брав участь в оформленні Павловського і Гатчинського палаців, вів розрахунки з художниками та майстрами, закуповував картини для царських покоїв. Все це свідчить й про високий авторитет і довіру до Бортнянського в мистецьких колах. Також, відвідуючи Італію, він полюбляв купувати картини. Його сучасники часто згадували домашню художню галерею маестро, “не вельми багату кількістю, але дорогоцінну працями відомих майстрів”.
     Чайковський назбирав нот Бортнянського на 10 томів
       Бортнянському належить понад  сто творів духовної хорової  музики: 35 чотириголосних та 10 двоголосних,  ряд невеликих композицій, а також  світські твори, в тому числі  кантата “Співак у таборі російських  солдатів”, камерно-інструментальні  композиції. Можна впевнено сказати,  що творчість Дмитра Бортнянського  мала відчутний вплив на розвиток  усієї української хорової культури. На його спадщині вчилися такі  славетні митці, як М. Лисенко,  М. Леонтович, К. Стеценко, Л.  Ревуцький, В. Лятошинський тощо.
       Оглядаючи творчий доробок Бортнянського,  можна дійти висновку, що він  разом із М. Березовським та  А. Веделем створив класичний  тип хорового концерту. Ці композитори  стали представниками нового  напряму в багатоголосному співі,  якому були притаманні намагання  узгодити музику й текст, адже  більшість італійців, які писали  музичні твори для православної  церкви, погано вододіли слов’янськими  мовами, а то й взагалі їх  не знали. Деякі біографи та  історики визначають творчу діяльність  цих композиторів як цілу епоху  в православній церковній музиці. Вочевидь, це так і є, бо, наприклад,  Бортнянський вперше зініціював  упорядкування співу в храмах  і почав обробляти давні християнські  мелодії.
       Помер Дмитро Степанович Бортнянський 10 жовтня 1825 року в Петербурзі, а  повне зібрання його творів (знайдених  на той час) в 10 томах вийшло  лише 1882 року за редакцією Петра  Чайковського. Дмитро Бортнянський  ніколи не був у цілковитому  забутті, але ставлення до нього  змінювалося неодноразово. В XIX столітті, в період гострої боротьби  за національне в музиці, він здавався передовій російській критиці занадто “італійським”. На рубежі XIX-XX століть дослідники, вже з більш значимої історичної відстані, оцінили заслуги Бортнянського у створенні національної музичної мови: 1901 року вперше було відзначено ювілей композитора, 150-річчя від дня народження. А у 20-ті роки минулого століття вийшли друком його світські твори, що тривалий час “маринувалися” у палацових архівах. Проте у 30-40 роках твори композитора майже не звучали в Росії та Україні, але в музичній науці визрівало справжнє осмислення феномена Бортнянського. В останні ж десятиріччя знову з’явився інтерес до його творчості. Поставлено ряд опер, виконуються хорові концерти, камерно-інструментальні твори. Також тепер годі уявити собі Службу Божу, особливо архієрейську, на якій не звучав хоча б один твір Бортнянського. Адже духовна музика “українського Моцарта” – це емоції справжнього торжества християнства, це хорове бароко, що окрилює душу.
 


    Творчість композитора М. Березовського –  вершина світового мистецтва
 
     Творчість Максима Березовського — першого  з когорти славетних українських  композиторів XVIII ст. — є епохою в  історії становлення російської та української професіональних  композиторських шкіл, визначним  мистецьким явищем у духовній і світській  музиці.
     Великий майстер зумів органічно поєднати простоту з вишуканістю, музику й  текст. Започаткувавши новий напрямок партесного співу, він водночас спирався на мелодичні звороти, притаманні українському народному мелосу.
     Збереглося  мало архівних документів, які дали б можливість виразно окреслити  життєвий шлях композитора. Відомо, що М. Березовський народився і сформувався  як музикант в Україні, але більшу частину свого життя провів за її межами. Не встановлено й точної дати його народження. Більшість дослідників  схильна вважати, що Максим Созонтович Березовський народився 27 жовтня 1745 р. в Глухові. Походив, імовірно, з козацької  родини.
     До 1764 р. Глухів як гетьманська резиденція вважався столицею України. У резиденції Кирила Розумовського, який став гетьманом, коли Максимові виповнилося 5 років, були театр і прекрасна співоча  капела. В місті була знаменита  музична школа, заснована у 30-х  роках XVIII ст., до програми якої входило  вивчення хорового співу, гри на скрипці, бандурі, підготовка співаків, хористів, оркестрантів для Петербурзького двору, зокрема для Придворної співацької капели. Точних даних про навчання Березовського у Глухівській  музичній школі поки не знайдено. Березовський навчався у 1750-ті роки в Києво-Могилянській академії і досяг класу риторики (дійшов до шостого класу й отримав  грунтовну освіту).
     Під час навчання в академії М. Березовський вже писав три— і чотириголосні  хорові твори, виконувані студентами. 1758 р. граф Петро Румянцев, майбутній президент Малоросійської колегії, звернув увагу на Максима і взяв його до царського двору. 29 червня того ж року його прийняли на службу до великого князя Петра Федоровича (згодом — імператор Петро III) і зарахували співаком до трупи Оранієнбаумського придворного театру, в якому співаками були переважно італійці, а оркестрантами — німці.
     Участь  Березовського у виставах разом  з італійськими акторами, зокрема  в опері Ф. Арайї, яка складалася з ряду віртуозних партій, свідчить про наявність у нього прекрасного  голосу широкого діапазону, віртуозної вокальної техніки й італійського вокального стилю бельканто. Збереглися списки виконавців опери «Олександр в Індії». За винятком М. Березовського, всі інші солісти були жінки (переважно  італійки), які виконували чоловічі ролі, призначені для сопраністів (кастратів). Водночас Максим співав у Придворній співацькій капелі, очолюваній Марком Полторацьким, більшість хористів якої були українцями. Високий виконавський рівень капели дивував навіть іноземних  музикантів.
       На початку 60-х років XVIII ст. хлопець брав уроки композиції  та контрапункту у Франческо  Цоппіса — венеціанського музиканта,  котрий приїхав з італійською  трупою Локателлі в 1757 р. і  залишився в Росії. Ф. Цоппіс  керував театральним оркестром,  писав духовні хорові твори. 1765 р. він змінив М. Полторацького  на посаді капельмейстера Придворної  капели. Після перевороту 1762 p., який  посадив на престол Катерину II, артистів-співаків Оранієнбаумського  театру, в тому числі й Березовського,  перевели в італійську трупу  (так звану «італійську компанію»).
     Сталися зміни і в особистому житті  Максима. 11 серпня 1763 р. Катерина II спеціальним  указом постановила «находящемуся  в службе при дворе Ея Императорскаго Величества при итальянской компании певчему Максиму Березовскому дозволить  жениться той же компании на танцовальной девице Франце Ибершерше и притом соизволила указать пожаловать ей платье». 19 жовтня 1763 р. М. Березовський обвінчався з Францою, яку згодом (1774 р.) зі служби було звільнено.
     Березовський  спілкувався з видатними музикантами  Європи та кращими вітчизняними співаками  й інструменталістами, котрі працювали  в Петербурзькій придворній капелі і столичних оркестрах. Надзвичайне  обдарування, багатогранність таланту (крім композиторської діяльності та виступів у опері, він, за деякими  свідченнями, досконало грав на скрипці  та клавесині) дозволили йому здобути  визнання в серці музичної культури Європи — Італії. Дирекція російських імператорських театрів направила  Березовського на навчання до відомого теоретика й педагога Болонської філармонічної академії Джованні Баттіста Мартіні (Джамбаттіста), у якого вчилися  К. Глюк, А. Гретрі, В. А. Моцарт та багато інших славетних європейських музикантів.
     Існує кілька версій дати від’їзду Березовського  до Італії — від 1765 до 1769. Управляючий  імператорськими театрами І. П. Єлагін у листі від 12 лютого 1770 р. просив Мартіні добре навчати Березовського, а також повідомити про його здібності. Відповідаючи І. Єлагіну, Джамбаттіста у листі (24 квітня 1770 р.) відзначав  талант Березовського і писав  про те, що передасть учневі свої знання з мистецтва контрапункту. Найімовірніше, що Березовський перебував  у Італії близько трьох років.
     У записі про виїжджаючих із Санкт-Петербурга за кордон (26 травня 1769 р.) Березовського  названо кур’єром, який вирушає  у Відень до «повноважного міністра князя Голіцина».
     На  ті часи Болонья була визначним культурним центром Італії. Гордістю знаменитої Філармонічної академії був падре  Мартіні. Його колосальна музична бібліотека вважалася однією з найбільших в  Європі. Не виключено, що йому доводилось підтримувати і Максима, якому аж надто нерегулярно надсилали  з Петербурга гроші.
     У Болоньї жили тоді Франческо Арайя (1709 — бл. 1770), в операх якого Березовський співав ще в Оранієнбаумі, колишня  партнерка — співачка Катаріна Брігонці та Вінченцо Манфредіні (1737—1799), теж знайомий по оранієнбаумській трупі, який здійснював навесні 1770 р. у театрі «Комунале» постановку своєї опери «Арміда». Міг тоді спілкуватись Березовський ще з одним визначним музикантом — всесвітньо відомим співаком Фарінеллі (Карло Броскі, 1705-1782), який підтримував з Мартіні дружні стосунки.
     Пройшовши, як цього вимагали правила, нижню  і середню сходинки навчання, протягом року показавши себе у творчій  діяльності, учень допускався до екзамену на звання академіка. М. Березовський складав  іспит (разом з відомим чеським  оперним композитором Й. Мислівечком) 15 травня 1771 р. Його екзаменаційна робота донині зберігається в архіві академії. Того дня, разом із Максимом, членом академії став і Мислівечек, а за вісім місяців до них (9 жовтня 1770 р.) приєднався 14-річний В. А. Моцарт. Їхні імена викарбувані золотом поруч  на мармурових скрижалях Болонської філармонічної академії.
     У Болоньї були написані кращі з  Максимових причасних віршів, вся  «Літургія», які стали найзначнішою частиною його творчого доробку. Один із біографів Березовського Є. Болховітінов зазначав, що «чекала слава його вже і в Росії, тому шо він ще з Італії надіслав до двору декілька церковних концертів, які загалом  були схвалені».
     Хоч як сутужно жилося в Італії Максимові, крім Болоньї він, очевидно, побував  і в інших містах Італії: адже друзі — музиканти з італійської  трупи — на цей час повернулися  з Росії додому. Мусив заробляти  на прожиття музикою. 1772 р. створив у  Пізі сонату для скрипки і чембало, а на початку 1773 р. під час карнавалу  в оперному театрі м. Ліворно було поставлено його оперу «Демофонт». Деякі документи дають підстави стверджувати, що ця опера була поставлена також у Флоренції, а короткий список його задокументованих творів італійського періоду насправді  набагато більший.
     Досить  довго вважали, що композитор виїхав з Італії до С.-Петербурга у 1775 р., і  пов’язували це з поверненням  до Росії ескадри графа Орлова (на якій було вивезено горезвісну княжну Тараканову). Проте було знайдено рапорт Колегії внутрішніх справ Росії, в якому зазначено, що капельмейстер Березовський виїхав з Італії 19 жовтня 1773 р. Та все ж статус і коло знайомств придворного музиканта дають підстави для багатьох романтичних і детективних домислів.
     Таким же загадковим є і подальше життя  композитора після повернення до столиці імперії. М. Березовського, який мав широке професійне визнання в Італії, мав титул члена Болонської філармонічної академії, великі знання й досвід театральної, педагогічної та виконавської діяльності, зарахували на ту ж посаду композитора з невеликою  платнею, яку він мав до Італії. Посади капельмейстера, як це передбачав титул академіка, він не отримав.
     Після бурхливого музичного життя Італії атмосфера в Росії була для  Березовського задушливою і нестерпною. Соціальне становище професійних  музикантів, за винятком приїжджих  з Європи, перебувало на рівні придворних слуг і кріпаків.
     У Росії, окрім Бортнянського, котрий ще не повернувся з Італії, не було жодного  композитора його рівня, але ставилися  до Максима як до звичайного службовця. Йому замовляли музику лише для Придворної капели. Ходили чутки, що князь Г. Потьомкін  обіцяв відкрити в Україні (Кременчуку) музичну академію і поставити  директором М. Березовського. Але ця ідея була втілена в життя лише 1786 р.
     Максима Березовського на той час уже  не було серед живих. Зневажений, позбавлений  уваги, самотній, зубожілий і зневірений, він дедалі частіше впадав у депресію. 1777 p., ймовірно, під час нервового  зриву, Березовський покінчив життя  самогубством. Щоправда, і в смерті його багато дивного, бо знайшли його з перерізаним горлом.
     «Композитор Максим Березовський помер сього  місяця 24-го дня; заслужене ним жалування  вартувало би по сей день і видати. Та як по смерті його нічого не зосталося  і поховати тіло нічим, то звольте. Ваше Високоблагородіє, видати по перше число травня його жалування придворному півчому Якову Тимченку. Іван Єлагін. Травень, 25-го дня 1777 р.» Це останній з документів, якими окреслено життя, творчість і смерть генія європейської музики XVIII ст., нашого співвітчизника.
 


    Творча  спадщина М. Березовського та Д. Бортнянського  в сучасному духовному житті
 
     Д. Бортнянський - єдиний з російських композиторів XVIII ст., чия духовна  музика не була забута після його смерті, продовжувала викликати любов та визнання численного кола слухачів. Кульмінація  хорової творчості Бортнянського  припадає на період з 1790 по 1797 роки, коли була створена більша частина його творів на духовні тексти. Підготовлене за життя композитора, але видане вже у 30-х роках XIX ст. зібрання його духовних творів включає 35 однохорних та 10 двохорних концертів, 14 «Хвалебних» («Тебе Бога Хвалим»), 2 літургії, 7 чотириголосних та 2 восьмиголосних «Херувимських», біля 30 інших піснеспівів, низку обробок  старовинних наспівів. У цих творах Бортнянський досягає великої майстерності монументального хорового письма, продовжуючи  традиції своїх попередників та прокладаючи  шлях до хорової класики XIX ст.
     Найбільш  численними та значними є хорові концерти. Бортнянський утвердив та розвинув тип  класичного хорового концерту a cappella. Виникнувши на основі музичного збагачення літургії, хоровий концерт утвердився як поліфункційний жанр: він використовувався в кульмінаційних моментах церковного богослужіння, звучав в урочистих придворних та державних  церемоніях, завоював популярність як форма світського музикування. Саме ця подвійна природа концерту, що поєднав  у собі духовність і світськість, особливо приваблювала Бортнянського - виразника прогресивних ідеалів  епохи класицизму та Просвітництва. Неповторна самобутність його хорових  концертів полягає в органічному  поєднанні принципів класичного музичного стилю з традиціями вітчизняної хорової культури - партесного концерту та кантової лірики XVII - XVIII століть.
     Загальна  структура концертів утворюється  з нанизування відносно самостійних  тематичних побудов за принципом  контрасту темпів (швидко - повільно), типу фактури (tutti - solo), що дозволяє композитору  досягати плинності і гнучкості форми та різноманітності звучання. Новації Д. Бортнянського лежать у площині інтонаційного строю музики, в якому іноді відчутні риси оперності, мелодики розповсюджених у побуті кантів та псалмів, народнопісенних зворотів. Всі ці компоненти утворюють особливий інтонаційний сплав, котрий не відповідав вимогам древньої церковно- співочої традиції і викликав дорікання у надмірній прихильності Бортнянського до «концертного» стилю.
     Концерти  Бортнянського відрізняються широтою  образного змісту. У деяких з них  композитор віддає дань зовнішньо імпозантному, але одноманітному за засобами офіційно-парадному  стилю музики (концерти № 2, 4, 5). Особливою  виразністю характеризуються концерти скорботно- елегійного та інтимно-ліричного  характеру. Тут його музика, наповнена  глибоким, зосередженим роздумом, набувала надзвичайного «душевного» резонансу. Очевидно, це і стало причиною величезної популярності духовних творів Бортнянського  у самих широких колах слухачів, їх проникнення у репертуар повсякденного  домашньо-побутового музикування.
     Притаманна  Бортнянському лірична настроєність з особливою повнотою виявилась  в його мінорних концертах споглядального плану. Багато з них можна назвати  «ліричною сповіддю» композитора. До кращих з них належать патетичний концерт фа-мінор № 21 «Живый в  помощи», один з найбільш ліричних № 25 «Не умолчим никогда», траурно-елегійний  ре- мінорний (№ 33) та зворушливий до-мінорний (№ 32 ). Глибоко філософський характер, піднесеність та одухотвореність настрою, стихія стриманої зосередженої лірики, щирість і проникливість почуття  пронизує концерти композитора пізнього періоду творчості. Один з таких  творів - концерт № 32 «Скажи ми, Г  осподи, кончину мою», відзначений  Чайковським як «кращий із всіх тридцяти п’яти», «позитивно прекрасний». Скорботно- низхідна початкова тема концерту, що передає стан передсмертного звернення, була близькою емоційному світу російського  класика й конкретно нагадує  інтонації зітхання в його ліриці, наприклад, у передсмертній арії Лєнского з «Євгенія Онєгіна». Очевидно, грандіозна пропозиція нотовидавця П. Юргенсона, який запропонував Чайковському відредагувати й підготувати до видання всі хорові твори композитора, змусила його глибше проникнути в естетичну систему Бортнянського.
     Загалом духовно-хорова творчість Бортнянського  помітно впливає на формування оперного стилю Глінки, а з ним активно  проникає в російську оперу. У  монументальних народних сценах «Івана Сусаніна» Глінка, безсумнівно, відштовхувався від хорового стилю XVIII ст. Знаменитий фінальний хор «Слався» з названої опери виникає не без впливу гармонічної  фактури канту, жанру хорової  пісні, котрий широко представлений  в хорах Бортнянського. «Слався» - не що інше, як кант за всіма стилістичними  та змістовними інтонаційними ознаками» [15, с. 54]. Щодо тематичних впливів, то зауважимо  на тему фіналу з концерту № 31 («Яко царь всея земли»), яка своєю мужністю та мотивними ходами ніби випереджає хор ополченців з інтродукції  глінкінського «Івана Сусаніна».
     Поряд з концертами Бортнянський писав  і «рядові», тобто вжиткові в повсякденному  богослужінні піснеспіви: «Херувимські», «Достойно єсть», «Многая літа». Одним з улюблених жанрів композитора  були «Херувимські», для більшості  з яких характерна піднесена простота, величний спокій, тон просвітленого  розчулення.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.