На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Сутнсть фемнстичного руху:з сторї до сучасност

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 26.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки  України
Чорноморський державний університет  ім. Петра могили
Факультет політичних наук 
 

Кафедра політичних наук 
 

Курсова робота 

На  тему «Сутність феміністичного руху:з історії до сучасності
  
 

                                                               Виконала:
                  Студентка 332 групи
                  Вівсяна Ірина
                  Науковий  керівник: 
                   

Миколаїв 2010 

ПЛАН:
ВСТУП.
РОЗДІЛ І      Проблема гендерної нерівності, чи передумови виникнення і    
                      етапи становлення феміністичного руху.
РОЗДІЛ  ІІ     Модифікаційні відмінності та континентальна різниця в
                        сутності фемінізму
                   2.1 Західноєвропейський фемінізм  у ХХІ ст., старі проблеми під 
                           новими назвами.
                   2.2 Азіатський та Африканський фемінізм.
                   2.3 Чи є перспективи розвитку  феміністичного руху в 
                           мусульманських країнах?
                   2.4. Оцінка світових релігій феміністичного  руху.
РОЗДІЛ  ІІІ   Проблеми і перспективи розвитку феміністичної філософії на   
                        Українських теренах.
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОПОВНЕННЯ.
 

    ВСТУП. 

   З давніх часів жінки вимагають  захисту своїх прав від повсякденних утисків, є багато прикладів коли жінок взагалі за людей не сприймали, забороняли навчатися, розмовляти в присутності чоловіків і вважали що основна функція жінок – це домогосподарство і народження дітей. Але в кінці ХVIII століття на хвилі Французької революції повстали проблеми рівності жінок і чоловіків, захисту прав і свобод жінки, тому як у відомій Хартії про права людини і громадянина мало йшлося про жіночі права. Завдяки працям соціального-утопіста Р.Оуена з’явилося саме поняття «фемінізм», яке означало теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок.
   Отже  метою цієї роботи є детальний аналіз сутності фемінізму від становлення до сучасності. Основним завданням є виокремлення з досить солідної теоретичної бази конкретних фактів щодо сутності феміністичного руху з історії до сучасності. Актуальність роботи полягає в тому щоб позбавитися суб’єктивізму в розкритті сутності фемінізму, адже незважаючи на досить багатий науковий доробок з цієї теми справді об’єктивних суджень досить невелика кількість.
   Курсова робота складається з трьох розділів в кожному з яких об’єктивно освітлені сутнісні особливості фемінізму, будь-то історія становлення феміністичного руху чи особливості відношення світових релігій до цього руху. Окремий розділ цієї роботи присвячений особливостям українського фемінізму.
   Курсова робота складається з 34 сторінок на яких розкрита сутність фемінізму з  історії до сучасності. Для повноти викладення матеріалу використані монографії, наукові посібники, періодичні видання та Інтернет-ресурс.
    
 

    РОЗДІЛ І      Проблема гендерної нерівності, чи передумови виникнення і етапи становлення феміністичного руху. 

     Проблема  гендерної нерівності має своє коріння  в глибині віків. На відміну від поняття "стать", ґендер стосується не біологічних та фізіологічних властивостей людини, якими різняться чоловіки і жінки, а соціально сформованих рис, притаманних жіночності та мужності. Суспільство формує моделі соціальних ролей жінки та чоловіка, базуючись на патріархальній ідеології і тому умови такого формування ці ролі дістають назву гендерних. Патріархальність соціальної системи організації суспільства переглядається і переосмислюється з феміністичної точки зору і визнається соціологами феміністичної орієнтації як система взаємопов’язаних соціальних структур, за допомогою яких чоловіки пригнічують та експлуатують жінок. Саме для коректної оцінки цих подій необхідно простежити їх хронологічну послідовність.
   З плином історичного розвитку роль жінки  і її соціальний статус  змінювався, від піднесеного майже небесного  до безхребетної тварини. Одним з головних мізогіністів античних часів за висновками багатьох феміністок був Платон, як відомо з його робіт, що його безсмертна душа непов’язана з якимось тілом, їй взагалі було б краще без нього, хоча в ідеальному полісі філософи-правителі можуть бути не тільки чоловіки, але й жінки. «Всі жінки народжені досить обдарованими природою, мають нарівні з чоловіками брати участь в усіх сферах їхньої діяльності»[3;43]. Але деякі активістки феміністичного руху акцентують увагу на тому, що цей філософ вживає термін «жінка», маючи на увазі жінок як  групу, стереотип яких він створює, то він говорить про ницу душу в жіночому тілі, але коли говорить про жінку окремо, жінку-опікуна, він має на увазі піднесену душу в жіночому тілі[3;41]. Цей дуалізм приводить до досить спірного уявлення про жіноцтво як теке.  Як відомо Грецію вважають колискою демократії, та чомусь до жінок там відносилися так само як і до рабів. На всесвітньовідомих Олімпійських  іграх в Афінах під страхом смерті було заборонено з’являтися жінкам, але відомо, що тільки одній жінці було даровано прощення і життя коли вона знехтувала забороною спостерігати за проведенням ігор, тому що  вона була жрицею Деметри. Отже дуже красномовно виражено ставлення до жінки, коли її співставляли з варварами, яких не вважали за людей. Але не всіх жінок вважали негідними безсмертної душі, була все ж та, що її Платон називав десятою музою – Сафо,  поетесу з острову Лесбос. Це мабуть єдина жінка в історії античності яка виступає як окрема постать, без прив’язки, що це мати якогось з героїв (Фетіда), а саме як найвідоміша поетеса античності, поезія якої на превеликий жаль не зберігалася повністю, тільки фрагментально (найдовший вірш – 28 строф).
   Але часи античності залишилися позаду, і  наступним що ми бачимо так це Темні віки або Середньовіччя де красота жінки ставала її вироком. В часи інквізиції слово жінки не мало жодного значення чи навпаки приводило її до священного багаття. Більш красномовним є один з видів інквізиції в якою жінку прив’язували до стільця і занурювали в ріку, якщо вона змогла вижити після багатьох занурень, треба зазначити, що вони були не по одній хвилині, то вона вважалася відьмою, бо прості жінки не виживали, і все ж якщо вона вижила, то її відправляли на багаття. І це продовжувалося до Просвітницької доби. Феміністичні погляди радикального характеру спрямовані проти раціональних засад Просвітництва і філософської системи І. Канта, щодо природи жінки, викладені ним у праці «Спостереження над почуттям прекрасного і піднесеного» [3;48], де він писав про те, що жодна жінка не відмовилася б стати чоловіком на відміну від останніх, з яких жоден не хотів би  бути жінкою. Освідченні жінки того часу сприйняли роботу Канта досить критично навіть для свого часу.  Разом з тим, частиною цих жінок визнається продуктивність ідей розвитку особистості, започатковані у Канта, ця ідея розглядається як така, що відноситься до жінок і є стимулом особистісного розвитку жінки. Детально ознайомившись з феміністичними дискурсами присвяченими Канту, Нельсон Л. зазначає, що не існує загальноприйнятої версії поняття «жінка». «…хоча не існує жодного способу прочитання Канта під феміністичним кутом зору, всі вони відрізняються мірою опру утиску та дискримінації у різних формах» [3;68-75].
   Деякі вчені вважають, що зародженню фемінізму було підготовлено рядом  факторів [12;57]:
    Ліберальною філософською традицією (Дж. Локк, Ж-Ж. Руссо, Д.С. Міль), в рамках яких розвивалися основні теорії прав людини;
    Досить сильним був вплив утопічного соціалізму (Ш. Фур’є, А. Сен-Симон, Р.Оуен).
     Необхідно відзначити, що про рівноправність жінок говорили не тільки представниці слабкої статі, але і чоловіки: Вольтер, Дідро, Монтеск’є, Гельвецій  і ін.. Проте, всі вони чомусь утрималися від визнання за жінками прав на повну громадянську спроможність. Лише в 1869 році англійський ліберальний філософ Дж. Стюарт Мілль опублікував свою роботу «Підпорядкування жінок», в якій відзначив, що «законодавча підтримка підпорядкування однієї статі іншому шкідлива… і є одна з головних перешкод на шляху до загальнолюдського удосконалення»[3;67].
     Мета  переслідувана фемінізмом (історично)[5;107]:
     1. Питання про право  володіння власністю. У 1860 році Законодавчі збори штату Нью-Йорк прийняли як закону Акт про власність заміжніх жінок. Цей акт гарантував жінці право залишати за собою  рівне з чоловіком право на сумісне опікування над дітьми, майнові права вдови, відповідні правам чоловіка у разі смерті дружини. До цього всією власністю до, в час і після браку володів чоловік, а жінка фактично була власністю і товаром.
     2. Свобода у виборі професії; право на кар'єру; право на освіту.
     Бетті Фрідан в книзі «Загадка жіночності» розкритикувала ідею про те, що жінки можуть реалізувати себе тільки у сфері домашнього господарства і виховання дітей. Вона відзначала, що псевдонаукові теорії, жіночі журнали і рекламна індустрія «навчили, що жінкам, що володіють істинною жіночністю, не потрібна кар'єра, їм не потрібна вища освіта і політичні права — одним словом, їм не потрібні незалежність і можливості. Все, що від них потрібен, — це з раннього дівоцтва присвятити себе пошукам чоловіка і народженню дітей». [5;110]. На той період жінка втрачала жіночність, ким вона ставала не зрозуміло.
     3. Рівноправність в  сім'ї. До початку ХІХ ст. фемінізм підтримали соціальні утопісти які вважали, що в майбутньому не тільки жінці повинна бути надана можливість брати участь в суспільному виробництві, але і чоловіку необхідно буде мати обов'язки по дому і вихованню дітей. Сім'ю вони вважали джерелом чоловічої влади над жінками, обмежуючим свободу вибору. Свободу любові і зміни партнера, рівне право на яку повинні були мати обидві статі, розглядали як необхідну основу вільного суспільства.
     4. Виборче право і право на участь в громадянському житті суспільства. Головний документ Великої Французької революції (1789) – Декларація прав людини і громадянина – був прийнятий все ж таки без урахування жіночих вимог і оголосив вільними і рівними тільки чоловіків. Вони ж були названі пізніше «активними» громадянами, а жінок французька Конституція 1791 віднесла до «пасивних» членів суспільства, не давши їм права обирати і бути вибраними. Відмова включити жінок в категорію «вільних» і «рівних» і привів до виникнення у Франції фемінізму. Але після революції в 1795 жінкам Франції взагалі заборонили з'являтися в суспільних місцях і на політичних зборах, а в 1804 імператор Наполеон видав Указ, що оголошував, що жінка не має ніяких громадянських прав і знаходиться під опікою у чоловіка..
      5. Право розпоряджатися своєю долею. Сюди відноситься право на аборт, право на прийом протизаплідних засобів без дозволу чоловіка, чоловіка.
     Все що намагалися досягти активістки феміністичного руху змогли б побачити у ХХ столітті, бо основні хвилі феміністичного руху як раз і розвивалися у цей час. Звісно необхідно дати уточнення з історичної  точки зору, як саме поставали і досягалася мета феміністок.
     Французька  революція 1789 р. збудила радикальні ідеї в багатьох куточках Європи, а  в Англії надихнула Мері Уолстон Крафт на написання класичного «Обґрунтування прав жінок» (1792). У XIX столітті радикалізм помалу добився багатьох своїх цілей. Проте до їх числа не належала політична і статева рівноправність жінок, оскільки як і в вікторіанську епоху жінку вважали «добрим ангелом чоловіка», які відводили їй традиційну роль дружини, матері і хранительки домівки.
     Але не дивлячись на всі обмеження, деякі  жінки почали добиватися визнання своїх  прав. Завдяки ним за всіма жінками  був визнаний ряд важливих юридичних  прав, зокрема права на своїх малолітніх дітей і право володіти своїм майном. І хоча двері Оксфорда і Кембриджа для них як і раніше були міцно замкнуті, вони створювали власні коледжі. Елізабет Блекуелл в США і Елізабет Гарретт Андерсон у Великобританії стали, не дивлячись на всі перешкоди, дипломованими лікарями. Під час Кримської війни Флоренс Найтінгсл перетворила догляд за хворими і пораненими в професію, що вимагала високої кваліфікації [7;65]. Іронія, проте, була у тому, що поки всі ці неабиякі особи билися за право на працю (а значить, і засоби на свободу, незалежність і самоповагу), тисячі жінок з бідних шарів трудилися в жахливих умовах на шахтах і фабриках тільки для того, щоб вижити. Але всі були рівні в убогості. Жінки-реформатори і співчуваючі їм представники сильної статі все більше переконувалися у тому, що виборче право -«suffrage» - має першорядне значення і служить ключем до подальшого прогресу. У середині XIX століття у Великобританії і США почалися кампанії боротьби за виборчі права, які отримали ряд прихильників, але майже не добилися успіху в боротьбі з традиційними поглядами суспільства. Одним з самих ярих супротивників права голосу для жінок у Великобританії була сама королева Вікторія. Небагато вільних від забобонів держав (Нова Зеландія, Австралія, Фінляндія, Норвегія) надали жінкам право голосу ще до Першої світової війни. У інших країнах боротьба наростала. Вона отримала особливий драматизм в Англії, де в 1903 р. сформувалося войовниче крило суфражистського руху на чолі з Еммеліной Панкхерст. Ці бойові жінки, яких називали суфражісткамі, зривали політичні мітинги і приковували себе до огорож. За відмову платити штраф їх садили у в'язницю, де вони оголошували голодовку і піддавалися насильницькому годуванню досить жорстокими методами[17].
       В часи Першої світової війни більшість суфражісток негайно припинила свої акції, і жінки зіграли важливу роль в зміцненні оборони своїх країн, замінивши на роботі чоловіків, що пішли на фронт. Їх очевидна професійна майстерність скрушила багато доводів проти політичної рівноправності, і щоб не допустити відновлення кампанії суфражисток, британський уряд надав жінкам виборче право. Прикладу англійців прослідували США і багато інших країн. З часом почався стрімкий розвиток ринків праці у сфері обслуговування, освіти і конторської роботи, відкриваючи жінкам доступ до нових професій. Але їм як і раніше платили менше, ніж чоловікам, багато традиційно чоловічих професій були для них закриті, а у вищих ешелонах політики і бізнесу їх як і раніше було нікчемо мало.
     У середині 60-х років в США сформувався  Рух за жіночі права. Воно знайшло послідовників і в Європі, одержавши загальну назву «фемінізм». Рух привертав увагу суспільства не тільки до питань рівноправності, але і до таких проблем, що раніше замовчувалися, як сексуальне насильство над жінками і аборти. Феміністки зуміли добитися ухвалення ряду сприятливих для жінок законів, особливо у сфері рівних можливостей і рівної оплати праці. Проте провести їх в життя виявилося не так просто, не дивлячись на створення спеціальних державних органів. До початку 90-х років популярні письменниці-феміністки зуміли багато що зробити, щоб змінити сталі погляди суспільства, але, на загальну думку, до повної перемоги ще далеко. 
Тим часом, в багатьох країнах світу жінки як і раніше позбавлені елементарних прав, навіть має право самостійно обирати чоловіка. Культура і релігія – пригадаємо постулати католицької церкви і ісламського фундаменталізму – теж в значній мірі ускладнюють ситуацію в жіночому русі.

     Наприкінці 60-х років у Епропі та США в межах багатьох гуманітарних наук (етнологія, соціологія, соціальна психологія, лінгвістика тощо) з'явилась та почала бурхливо розвиватись нова ділянка досліджень, яку зазвичай називають жіночими студіями (англ. – women's studies, фр. – etudes feministes, пол. – feminologia)[17]. Їх головні теоретичні та методологічні засади постали з жіночого руху та феміністичної ідеології ХХ ст. Ознакою визнання академічним середовищем наукової “валідности” жіночих студій стала поява колективних праць та спеціальних тематичних випусків фахових періодичних видань, присвячених висвітленню відповідного спектру проблем, які засвідчили інтегральність нової дисципліни та перспективи її міждисциплінарности.
     З-поміж  безлічі напрямків сучасного  фемінізму (які втілюють цілісне  поєднання комплексів ідеологій, практик  і теорій) на особливу увагу заслуговують три головні гілки: [17]
     1. Ліберальний (поміркований) фемінізм, що має найтривалішу історичну  традицію. Течія має реформістський  характер і спрямована головно  на пошук шляхів покращення  становища жінок в межах існуючих  суспільно-економічних структур. Сферу приватного (інтимного) життя послідовники/послідовниці поміркованого фемінізму вважають такою, що не підлягає регулюванню ззовні (через це зазнають жорсткої критики від представниць радикального фемінізму).
     2. Соціалістичний (і, почасти, марксистський) фемінізм засновується на суспільно усталених відмінностях між чоловіками та жінками як відмінностях класових, ієрархічно представлених, і вбачає головну причину дискримінації жінок у поділі праці за статевою приналежністю (зокрема, закріплення за жінками непрестижних, низькооплачуваних або й зовсім неоплачуваних – як от домашня праця – сфер самореалізації). Натомість пропонується концепція культурного розподілу праці. Відтак головна мета – зміна соціально-економічної площини суспільного буття. Яскравими представницями цього напрямку є Джулієт Мітчелл та Енн Оуклі.
     3. Радикальний фемінізм. Його головна  теза – дискримінація жінки  за ознакою статі (сексизм)  є наслідком універсальної дії  патріархату як системи домінування  чоловіків над жінками. Відтак будь-яке особисте приниження жінки є справою політичною остільки, оскільки є наслідком дії всієї патріархальної системи влади. Головним завданням жіночого руху радикальні феміністки вважають докорінну зміну системи суспільних відносин на користь жінок. Збереження теперішньої системи є винятковим інтересом чоловіків, тому в крайніх своїх проявах представниці радикального фемінізму проголошують своєю метою побудову феміноцентричного суспільства і ліквідацію чоловіків як класу. Головними теоретиками цього напрямку вважають Емму Ґолдман та Шуламіт Файрстоун. Суттєва зміна у жіночих студіях відбулася в середині 80-х років внаслідок їх поєднання з новітніми формами наукового та суспільного дискурсу (постмодернізму) й теоретико-концептуальних вчень (насамперед – соціального конструювання, постконстуктивізму, деконструктивізму та ін.). Результатом такої інтеграції стала поява нового терміну, а незабаром і нової теорії, й засадниче нового методологічного підходу до вивчення культури та суспільства.
     На  сучасному етапі, в ХХІ столітті, фемінізм не втратив своєї актуальності та ідентичності, хоча і жінки отримали майже все що вимагали протягом історичного становлення феміністичного руху. Але крім всіх прав вони і отримали відповідне ставлення від чоловіків. В періодичному виданні було якось описано про справу щодо сімейного насилля, в якому чоловіка запитували, а як він насмілився бити жінку, на що він відповів, що бив не жінку а рівноправну людину. Так само могли і казати фашисти, коли били євреїв, циган, про те що вони не антисеміти і расисти, а б’ють рівноправних членів суспільства.
     Прослідкувавши історичний розвиток фемінізму і проблеми гендерної нерівності  можна прийти до висновку, що за час історичного розвитку суспільства ставлення до жінок та жіноцтво змінювалось, не маючи стійкої позиції. З ХVIII століття жінки перейшли в активні дії по захисту своїх прав і врешті в ХХІ століття в більшості країн світу жінки увійшли як рівноправні особистості. Існує велика варіативність формулювань етапів фемінізму, як ідейно-політичного, громадського руху, в даному випадку цікавим також є варіант з офіційного чоловічого форуму, в якому досить поважні психологи розкривають фемінізм, як патологію, і психологічний жіночий бар’єр. Але треба замислитися ще й над тим, що так звані хвилі феміністичного руху мають синусоїдний характер, тобто на початку ХХІ століття слід чекати нових виступів, і нових, вже натягнутих проблем. 

      
 

РОЗДІЛ  ІІ     Модифікаційні відмінності та континентальна різниця в 
                        сутності фемінізму
                   2.1 Західноєвропейський фемінізм  у ХХІ ст., старі проблеми під  
                           новими назвами.
     У теорії сучасного західного фемінізму мова йде вже не тільки про досягнення політико-правової рівності жінки, але й про переосмислення духовних пріоритетів усієї західної культури. Переосмислення диктується якраз фактом відкриття того, що погляд на природу суспільства, людини, культури не нейтральний, як здавалося раніше, в статевому відношенні. Тому належність до феміністичного способу мислення визначає сьогодні не ставлення до жіночого питання, а визнання нового – статевого – виміру в світогляді в цілому: «визнати феміністичну позицію» означає визнати статеву точку зору на всі аспекти інтелектуальної та соціальної діяльності [18].
     Багато  жінок західного світу не бажають  відстоювати фемінізм, тому що вони не упевнені в значенні цього терміну. Інші жінки, які представляють експлуатовані і гноблені етнічні групи, відкидають цей термін тієї причини, що вони не хочуть, щоб їх сприймали як тих, хто підтримує расистський рух – фемінізм часто прирівнюють до боротьби за права білих жінок. Велика кількість жінок розглядає фемінізм як синонім лесбіянства; їх гомофобія приводить до того, що вони відкидають асоціацію з будь-якою групою, яка визначається як пролесбійська. Деякі жінки бояться слова «фемінізм», оскільки вони уникають ототожнення з яким би то не було політичним рухом, особливо з рухом радикального типу. Безумовно, є жінки, які не хочуть асоціюватися з рухом за права жінок ні в якій формі, тому вони не підтримують феміністський рух і виступають проти нього. Більшості жінок краще відомі негативні погляди на «звільнення жінок», чим позитивне значення фемінізму. Зараз жінкам необхідно боротися саме за позитивне значення і силу цього терміну, щоб відновити і зберегти його [18].
     Фемінізм  фокусується на праві кожної окремої  жінки на свободу і самовизначення: «Це свобода вирішувати свою власну долю; свобода від детермінованої статтю ролі; свобода від пригнічуваних обмежень з боку суспільства; свобода повного вираження своїх думок і перетворення їх в дію. Фемінізм вимагає визнання права жінок на індивідуальну совість і судження. Він постулює, що основна цінність жінки випливає з її загальнолюдської природи і не залежить від інших відносин в її житті» [18]. У деяких країнах наслідки впливу феміністичних ідей і рухів досить значні, навіть у сфері політики. Перед у цьому питанні ведуть скандинавські країни. Так, у шведському парламенті жінки становлять 40,4% депутатського корпусу і 50% членів уряду (з 22 міністрів 11 – це жінки). У Норвегії серед парламентаріїв жінки становлять 39,4%, у Фінляндії – 33%. Нині жінки цієї країни висунули гасло: "Сто жінок до Едускунти!", що дорівнює 50% від усіх депутатів  парламенту Фінляндії. Більшість європейських демократій з пропорційною та змішаною системою виборів, де голосування здійснюється за партійними списками, пішли шляхом квотування відсотка жінок у виборчих списках та в керівних органах партій: не менше ніж 1/3 керівних посад віддають жінкам партія ХДС ХСС у Німеччині, більшість партій  Норвегії тощо [7; 305].
     В Західному світі завдяки феміністичним рухам виникло поняття – унісекс, тобто в даному випадку стиль в одязі, зовнішньому вигляді при якому жінки стають зовні подібні на чоловіків, і  навпаки. Це були джинси, футболки, сорочки, зачіски під «бокс» все це робило з жінки щось середнє. Але чомусь бізнес-леді ніколи не нехтують на важливі зустрічі одягти щось з відкритішим вирізом і більш приталене. Характерним також для жінки-начальниці, це підбір співробітників не за ідеальними характеристиками, а за своїм бажанням, сподобався чи ні. І чомусь мало яка жінка знехтує своїм бажанням і випустить трохи сліз задля отримання бажаного результату, але водночас на Заході за пристальний погляд чоловіка на жінку, остання може подати до суду, за сексуальне домагання, і як не дивно справа буде розглядатися. Як влучно зазначила психолог з жіночого форуму що феміністки майже завжди кричать «Всі мужики – козли! Де ж мій  принц на білому коні?» Це говорить про невизначеність багатьох жінок, що уявляють себе членами цього руху. Жінка бажає кар’єри, тим самим може не пізнати, що таке сім’я, хоче бути лідером, але й чоловіки не впустять свого, можна тільки сподіватися на компроміси і не впадати у крайності
     Тобто як ми бачимо в Західній Європі фемінізм дав жінка політичні права, але  й з’явилися досить неадекватні  ставлення і уявлення стосовно самого терміну «фемінізм», спотворено його суть, але треба не забувати про те що жіночі студії на Заході розвиваються, існує міжнародний жіночий стипендіальний фонд, завданням якого є пошук талановитих жінок і організація їх навчання у престижних міжнародних університетах. Тобто від досить радикальних виступів, які все одне відбуваються, феміністки перейшли до більш продуманих стратегій.
 

2.2 Азіатський  та Африканський фемінізм.
     Починаючи з 90-х років ХХ ст, фемінізм продовжує  розвивати все більш мультикультурну перспективу, враховуючи досвід жінок всіх рас, етнічних груп, соціальних шарів і сексуальних орієнтації. «Чорний фемінізм» (black feminism)[16], наприклад, розглядає особливе положення афро-амеріканськіх жінок в американському суспільстві. Еліс Уокер належить красномовна думка про те, що “чорний фемінізм”, або “вуманізм” ґрунтується на історичній силі чорних жінок в їх сім'ях і общинах і багатій афро-амеріканськой традиції опору і виживання. Чорні феміністки зробили також упор на понятті «множинної свідомості» [16]: йдеться про те, що в житті кольорових жінок США взаємодіють одночасно різні системи расизму, сексизма і расового пригноблення. Ці дослідники представили афроцентрістськую перспективу в історії жінок замість євроцентристської, що дозволило оцінити ті владні ролі, які грають жінки в африканських суспільствах. Азіатсько-американські і латиноамериканські феміністки відзначили напружені відносини між американською і емігрантськими культурами, а також виявили загальні потреби жінок зміцнити їх культурну спадщину, але відкинути той, що міститься там сексизм. Азіатсько-американські феміністки виступають проти міфів про азіатську жіночу сексуальність, міфів, які з'явилися з взаємної гри західних стереотипів про східних жінок; латиноамериканські феміністки показали в своїх роботах, як важливо деколи досягати угоди між конфліктуючими вимогами латиноамериканських общин і жіночого самовизначення. Фемінізм для латиноамериканських жінок і жінок інших расових груп означає роботу разом з чоловіками над рішенням їх загальних проблем, пов'язаних з соціальною нерівністю, а також направлену на зміну сексистськіх або мачистськіх установок усередині общини. Феміністки, що представляють корінне населення Америки, вносять в сучасні жіночі дослідження багато традиційних цінностей і практики корінних американських культур, в центрі яких знаходиться жінка. Історія корінних жінок Америки і те, як вони бачать єднання із землею, відповідальність по відношенню до навколишнього середовища, виступають важливими питаннями для багатьох сьогоднішніх феміністок США.
     Якщо  ознайомитися зі  звітами про  діяльність великих міжнародних  феміністських організацій, впадає в очі, що в центрі їх уваги — Африка, мусульманські країни, Китай. Вони стурбовані жіночим обрізанням в диких племенах, вбивством немовлят-дівчаток в глухих селах Китаю, Пакистану і Індії, безправним положенням жіночого населення Ірану, арабських країн. Не дає спокою жіночим організаціям «Африканська хартія прав людини і народів». У цьому документі мовиться, що обов'язком кожної держави є «охорона і захист моральних і традиційних цінностей, що визнаються за державою»[14]. Чи треба говорити, що в деяких африканських державах признаються такі традиційні цінності, як вже згадуване жіноче обрізання, вибраковування немовлят жіночої статі, торгівля молодими жінками і т.п. Але не треба все ж забувати про те, що кожна титульна нація захищає свої етнічні традиції і не сприймає навіть міжнародний осуд.
     Натомість цікавим є ставлення до емансипації на території однієї з найрозвинутіших країн Азії – Японії.
     В країні де сходить сонце намагаються встигнути за сучасними жінками і для цього з’являються нові неологізми, які досить сильно можуть принизити жінку в моральному плані [19].
      
     Про це писала британська The Times і попереджає читачів: «Якщо ви проводитимете дуже багато часу з rikonmiminenzo (люди покоління розлучень), то ви ризикуєте стать moshimo-onna (дівчиною -а-що якщо) або взагалі в зрілі роки перетворитися в tsurumun (жінка, яка боїться залишатися одна в національні свята і придумує приводи, щоб приїхати до друзів)».
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.