На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


дипломная работа Порiвняльна продуктивнiсть сортiв соi рiзних груп стиглостi для вирощування в рисовiй сiвозмiнi

Информация:

Тип работы: дипломная работа. Добавлен: 26.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 17. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
"ХЕРСОНСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ"
Факультет агрономічний
Кафедра землеробства
"Допустити  до захисту"
Зав. кафедрою, академік УААН,
________________В.О.Ушкаренко
"26" грудня 2008__ року
МАГІСТЕРСЬКА  ДИСЕРТАЦІЯ
на  тему:
ПОРІВНЯЛЬНА ПРОДУКТИВНІСТЬ СОРТІВ СОЇ РІЗНИХ ГРУП СТИГЛОСТІ  ДЛЯ ВИРОЩУВАННЯ  В РИСОВІЙ СІВОЗМІНІ
(ДЛЯ  УМОВ КРАСНОЗНАМ’ЯНСЬКОЇ  ЗРОШУВАЛЬНОЇ СИСТЕМИ)
Дипломниця  Присяжнюк Катерина Василівна
Освітньо-кваліфікаційний  рівень – 8.130102 "Магістр"
Кваліфікація  – 2213.1 "Агроном-дослідник"
Спеціальність – 1301 "Агрономія"
Керівник:
канд. сільськогосподарських  наук, доцент Лавренко Сергій Олегович
Рецензенти:
Оніщенко  Сергій Олексійович - кандидат сільськогосподарських  наук, доцент кафедри  ботаніки і захисту  рослин;
Уманський Олексій Миколайович  – головний агроном  дослідного господарства Інституту рису УААН 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Херсон  – 2008
ЗМІСТ
      Стор.
          ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1
        РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ  ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ З УРАХУВАННЯМ  БОТАНІКО-БІОЛОГІЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    3
        1.1. Ботанічні та  морфо-біологічні особливості сої . . . . . . . . . . . .
    3
        1.2. Місце сої  у сівозмінах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    6
        1.3. Технологія  вирощування сої в умовах зрошення  . . . . . . . . . .
    8
          1.3.1 Вплив способів  посіву на продуктивність сої  . . . . . . .
    8
          1.3.2 Вплив фону  живлення на продуктивність сої  . . . . . . . .
    10
          1.3.3 Режими зрошення  сої . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    15
          1.3.4 Особливості  поливного режиму сої в рисових  сівозмінах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    17
        РОЗДІЛ 2. УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ .
    18
        2.1. Ґрунтово-кліматичні умови району проведення досліджень .
    18
        2.2. Методика проведення досліджень і агротехніка в досліді . . .
    20
        РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБҐРУНТУВАННЯ .
    21
        3.1. Фенологічні  спостереження за ростом та  розвитком рослин сої . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    21
        3.2. Біометричні  спостереження за ростом та  розвитком рослин сої . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    22
        3.3. Структура та урожайність сортів сої різних груп стиглості .
    24
        3.4. Якість зерна  різних за стиглістю сортів  сої . . . . . . . . . . . . . . .
    26
        3.5. Раціональність використання природних та виробничих ресурсів соєю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    28
    ВИСНОВКИ  ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ. . . . . . . . . . . . . . . 30
    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31
    ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46
 

Вступ
    Рис в сівозміні повинен чергуватися  з культурами, які вирощуються  із звичайним зрошенням без постійного шару води. Тому в рисових сівозмінах важливу роль відіграють бобові культури. Для рису одним із кращих попередників є люцерна, але сприятливе вирощування  її в чеках пов’язано з деякими  труднощами. У зв’язку з відсутністю  тваринництва в колективних господарствах, площа люцерни в зрошуваних сівозмінах різко зменшилась. З огляду на те, що посіви люцерни різко скоротилися  зростає роль бобових культур  як попередника основних зернових культур  і в тому числі і рису. Однією з бобових культур, що позитивно  впливає на родючість ґрунту є  соя. Крім того, вона має універсальне використання і відіграє важливу  роль у підвищенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. За площею посіву соя займає сьогодні четверте місце в світі після  пшениці, кукурудзи і рису [138]. Соя  має велике агротехнічне значення. Як азотфіксуюча рослина, вона засвоює  значну кількість азоту із повітря  і використовує малодоступні для  злакових культур мінеральні сполуки. Після збирання сої на кожному  гектарі в ґрунті залишається  стільки поживних речовин, скільки  їх міститься в 15-20 т гною. Тому вона є важливим фактором біологізації землеробства і цінним попередником для зернових і технічних культур.
    Багато  економічно розвинутих країн досягли  високих результатів у сільськогосподарському виробництві завдяки вирощуванню  і переробці сої. Серед олійних  культур вона посідає перше місце  по врожайності, а по виробництву  насіння перевищує всі зернобобові  культури взяті разом, за площею посіву (140 млн. га) поступаючись лише зерновим.
    Актуальність  теми. В сучасних умовах реформування аграрного сектору економіки України у степовому регіоні гостро стоїть проблема ефективного використання зрошуваних земель. Не менш важливою проблемою є покращання агромеліоративного стану та підтримання родючості зрошуваних земель, особливо у рисових сівозмінах. Одним з методів підвищення ефективності використання рисових зрошуваних сівозмін є вирощування культур, які здатні давати конкурентоспроможну продукцію та за своїми біологічними властивостями дозволяють проводити зрошення поверхневим способом і забезпечують накопичення біологічного азоту у ґрунті. Найбільш повно цим вимогам відповідає така важлива для існування людства культура як соя.
    Мета  й завдання досліджень. Метою нашого дослідження було вивчити основні сорти сої різних груп стиглості в умовах рисових сівозмін, за умови застосування поверхневого способу поливу, який дозволяє отримувати стабільні врожаї зерна культури на рівні 25-30 ц/га.
    Наукова новизна одержаних результатів. Вперше для специфічних умов рисових сівозмін півдня України запропонована і апробована культура сої; встановлені кращі сорти культури, які за вегетаційним періодом найбільше пристосовані для вирощування у рисових сівозмінах.
    Практичне значення одержаних  результатів полягає в рекомендаціях рисосіючим господарствам вирощувати сорти сої різних груп стиглості.
    Розроблені  елементи технології дозволяють отримати стабільні врожаї сої на рівні 20-30 ц/га, що підвищує ефективність використання зрошуваних земель за рахунок високої  прибутковості культури і збереження родючості ґрунтів.
    Результати  досліджень пройшли виробничу перевірку  в Державному підприємстві Дослідному господарстві Інституту рису УААН та рисосіючих господарствах Херсонської  області та АР Крим.
    До  теперішнього часу розроблено багато технологічних прийомів які забезпечують отримання достатніх урожаїв  сої як в умовах зрошуваного так  і незрошуваного землеробства. Проте  технологія вирощування культури для  умов рисових систем залишалася не розробленою. Зокрема, не визначені  такі важливі елементи технології як: сорти сої різних груп стиглості, оптимальний режим зрошення культури за умови застосування поверхневого способу поливу, дози мінеральних  добрив, система захисту посівів  від специфічного для рисових  систем комплексу бур’янів та багато інших. Комплексне вивчення процесів росту  рослин, формування надземної маси, асиміляційної поверхні та врожаю різних за групою стиглості сортів сої в  умовах рисових сівозмін є винятково  актуальним.
 

РОЗДІЛ 1
АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ З УРАХУВАННЯМ  БОТАНІКО-БІОЛОГІЧНОЇ  ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЇ
    1.1. Ботанічні та морфо-біологічні  особливості сої 
    Культура  соя – Glycine hispida (Mocnch) Мax. – трав’яниста однорічна рослина з грубим, стрижневим, порівняно коротким головним коренем і великою кількістю довгого бічного коріння, яке доходить до 2 м. Головний корінь товстіший за бокові лише у верхній частині на відстані 10-15 см від поверхні ґрунту. Тонкі корінці становлять близько 60% коріння, що вказує на міцність кореневої системи. Розміри, глибина і характер залягання кореневої системи залежать від особливостей сорту, типу ґрунту, його зволоженості і температури. Основна маса коріння залягає в орному шарі [46, 112, 169]. Стебло має різну висоту, від 25 см до 2 м, грубе, товсте, пряме або тонке. Рослини з товстим стеблом стійкіші до полягання. Гілок 1-го порядку до 7 і більше. Бокові гілки можуть утворюватися по всій довжині стебла. При достиганні стебло набуває пісочного, буро-жовтого або рудого кольору низькорослість не відбивається на величині плодів і насіння [110, 163, 166].
    Дослідження багатьох вчених показали, що елементами продуктивності рослин сої є число  продуктивних вузлів стебла, число  квіток у кисті, число запліднених  квіток (зав’язаних бобів), число збережених бобів до дозрівання, число насінин  у бобі, величину насінин (маса 1000 насінин). Основними органами рослин і функціями, що забезпечують розвиток елементів  продуктивності, є листя і корені, а також стебла, на яких формується врожай сої [85, 159, 169, 174].
    Виходячи  з літературних даних, можна вважати 6-7°С за мінімальну температуру для  проростання насіння сої, 12-14°С –  за сприятливу і 15-20°С – цілком сприятливу, а для сходів відповідно – на 2-3°С вищу. Для інтенсивного росту  соя потребує досить значні температури, але не вище 32-35 °С, причому з невеликим  коливанням протягом доби [6, 8, 18, 111]. Більшість  авторів визначають потрібну для  сої за період вегетації суму активних температур повітря від 1700 до 2900-3200°С [26, 27, 28, 51].
    Існує кілька оцінок сої за стійкістю до посухи: перша - ця культура досить посухостійка; друга - соя малостійка до посухи і  вимоглива до вологи [7, 22, 41, 44, 134]. У роботах вітчизняних і закордонних авторів більш раннього періоду соя звичайно характеризується як посухостійка культура. Наприклад, агроном І.Г. Подоба, що проводив досліди на Україні більше 100 років тому, відзначав, що соя здатна витримувати посуху краще, ніж інші зернобобові культури [134, 135]. Інші автори вважають, що соя переносить посуху краще багатьох польових культур [22, 133, 201]. На противагу їм вважається, що соя малостійка до посухи і вимоглива до вологи. Ці різні оцінки здатності сої переносити посуху пояснюють різними фазами розвитку рослин, різними умовами її вирощування [56, 58, 71, 170].
    На  підставі багаторічних досліджень, проведених на Кубанській дослідній станції  ВІР, зроблено висновок, що соя відноситься  до числа середньопосухостійких  культур. Разом з тим, указується, що нестача вологи під час цвітіння і наливу зерна згубно впливає на продуктивність даної культури. Цю ж точку зору розділяють і багато інших дослідників [57, 110, 113]. Завдяки опушеності стебла – фактором, що зменшує випаровування, – з одного боку, і сильно розвинутій кореневій системі, – з іншого боку, соя є дуже посухостійкою рослиною [22, 85].
    При гідротермічному коефіцієнті від 1 до 1,7 умови для росту і розвитку сої сприятливі, при 0,8-0,9 – вологозабезпеченість менша, при 0,6-0,7 – недостатня і при 0,4-0,5 – настає посуха. Цей коефіцієнт визначають (за методом Г.Т. Cелянинова, 1928) діленням суми опадів за певний період вегетації на суму середньодобових  температур, зменшену в 10 разів [56].
    Про вимогливість сої до вологи в закордонній  і вітчизняній літературі дотепер  існують різноманітні висловлення. Рекомендується посіви сої розширювати  лише в господарствах з високим  водозабезпеченням [102, 161].
    У різні періоди життя рослини  сої споживають неоднакову кількість  вологи. Для набрякання і проростання  насіння необхідно 130-160% води від  їхньої повітряно-сухої маси. З моменту  появи сходів кількість вологи, що витрачається, невелика, але з наростанням  вегетативної маси збільшується і споживання вологи, досягаючи максимуму під  час цвітіння і формування насіння. Для одержання врожаю зерна 20-24 ц/га в період цвітіння і формування зерна  потрібно 200-250 мм вологи а вологість  шару (0-70 см) повинна знаходитися  на рівні 75-80 % НВ [56, 73, 76]. Волога соєю найінтенсивніше споживається з верхнього шару ґрунту до 30-32 см, хоча рослини здатні здобувати воду по мірі росту і з більш глибоких горизонтів ґрунту [64, 91].
    Соя переносить високий рівень ґрунтових  вод і рН ґрунтового розчину від 5,5 до 8,5, однак оптимальна для неї  рН 6,5-7,0. На ґрунтах з рівнем рН 3-4 загибель сої спостерігається після  сходів через 40-50 днів [14, 15].
    На  відміну від інших культур  соя є не тільки споживачем азоту  й інших поживних речовин, але  і накопичує ґрунтовий азот. Її можна вирощувати на малогумусових  ґрунтах, бідних на органічну речовину, з поганими фізичними властивостями  і підвищеною кислотністю [89, 183, 190].
    Соя сприяє розмноженню вільно існуючих азотфіксаторів у кореневому шарі ґрунту. У прикореневій зоні сої азотфіксуючих  бактерій було більше, ніж у ґрунті без коренів, у фазу 1-го трійчастого  листка – у 42 рази, цвітіння – у 95, дозрівання – у 13 разів [43, 74]. Найважливішою  біологічною особливістю сої  вважається її здатність до симбіозу з бульбочковими бактеріями, завдяки  чому в біологічний кругообіг  залучається велика кількість атмосферного азоту. Після збирання врожаю чимало азоту залишається в ґрунті [74, 179]. За сприятливих умов соя здатна залишати в ґрунті до 320 кг/га азоту (у середньому 50-80 кг/га). Азот сої, на відміну від азоту мінеральних добрив (а іноді й органічних), не забруднює навколишнє середовище, легко засвоюється іншими рослинами. І тому соя є не тільки азотфіксатором, але і найціннішим попередником для багатьох сільськогосподарських культур. Збільшення врожайності зернових після сої досягає 86-113% [183, 190, 196].
    Ущільнений  посів сої дає можливість вирощувати два урожаї зерна за один рік на одній площі. При цьому способі  вирішальне значення має висока вологість  ґрунту. Частіше сою висівають  у міжряддя озимого ячменю, озимої пшениці, ярого ячменю, які висівають  широкорядно з міжряддями 30 і 45 см. Сою висівають у середину цих  міжрядь. Сорт сої за тривалістю вегетаційного  періоду для ущільненого посіву повинен бути таким, щоб можна  було повніше використати другу  половину вегетації, а норма висіву – такою самою, як і при весняному  строкові сівби, можливо з надбавкою  до норми висіву 8-10% [14, 15, 69, 72, 73, 75].
    На  сучасному етапі розвитку Української  держави при застосуванні нової  науково обґрунтованої системи  господарювання, з метою більш  повного використання природних  ресурсів і продуктивного потенціалу регіональних технологій вирощування  культур, переглядається структура  посівних площ у напрямку збільшення питомої ваги найбільш економічно вигідних культур, до яких, безсумнівно, відносяться  такі культури, як рис і соя [2, 14, 55].
    Основні площі, зайняті під рисом на Україні, розташовані на темно-каштанових ґрунтах, що відрізняються низькою природною  родючістю. Вирощування багаторічних трав протягом 2-х років сприяє підвищенню запасів органічної речовини в ґрунті, однак у цілому рисові сівозміни  мають негативний гумусовий баланс. Позитивна післядія багаторічних трав на продуктивність рису виявляється, за даними Інституту землеробства південного регіону УААН, тільки у перші два  роки вирощування рису, надалі ж  врожайність його різко знижується [4, 95]. Тривале вирощування рису погіршує окислювально-відновний потенціал, фізичні, водно-фізичні та фізико-хімічні  властивості ґрунту, його поживний режим, що призводить до падіння родючості  ґрунтів і зниження врожайності  рису [3, 54, 101, 142]. Встановлено, що процеси  деградації ґрунтів при тривалому  вирощуванні рису в умовах затоплення особливо активно відбуваються у  верхньому шарі ґрунту. Деградація ґрунтів, падіння родючості є  однією з найважливіших економічних  проблем сучасності. Ця проблема в  першу чергу, гостро стоїть у рисових  сівозмінах [117, 119]. Погіршення родючості  зрошуваних ґрунтів залежить, насамперед, від недосконалої структури посівних площ [80, 88, 100, 118].
    Для рису люцерна довгі роки була і  залишається одним із кращих попередників. Але успішне вирощування люцерни  в рисових чеках пов’язане  з деякими труднощами, в т.ч. загибеллю  її рослин в наслідок вимокання, особливо в 1-й рік росту [80, 98]. Крім того, відсутність  у багатьох господарствах тваринництва обумовила катастрофічне зменшення  площ люцерни на зрошуваних землях, в тому числі і в рисових  сівозмінах.
    Відсутність люцерни компенсується в деякій мірі внесенням азотних добрив. З  основних елементів мінерального живлення найбільш значний вплив на продуктивність рису має азот [95, 180]. В умовах півдня України, де рисові площі розміщуються, в основному, на малородючих солонцюватих землях, азот в значній мірі визначає рівень урожаю рису. З усіх елементів живлення мінеральних добрив рослини посівного рису відчувають найбільшу потребу в азотних [168, 173, 185]. Вирощування культур, що входять до рисової сівозміни, необхідне для підтримки і подальшого підвищення родючості рисових полів. Ефективність впливу цих культур на врожай рису залежить від накопичення ними біологічного азоту. Соя, як бобова культура, також позитивно впливає на родючість ґрунту, а як цінна культура, значно підвищує економічну ефективність рисових сівозмін [127, 175].
    1.2. Місце  сої у сівозмінах
    У зрошуваній сівозміні сою рекомендується розміщувати після культур, що залишають  поле чистим від бур'янів. Це – озима  пшениця, ярі колосові, кукурудза, ряд  овочевих культур. На півдні України  при вивченні різних попередників сої  дослідники прийшли до висновку щодо доцільності розміщення її також  і після цукрового буряка. Правильне  розміщення сої в сівозміні, на думку  дослідників, не тільки підвищує врожай цієї культури, але і наступних  культур, що обумовлено її біологічними особливостями. Добре розвинута  коренева система сої поліпшує фізичні  властивості ґрунту, виносить поживні  речовини з глибших шарів у  верхні горизонти, збагачує ґрунт азотом, завдяки чому є одним із кращих попередників для багатьох сільськогосподарських  рослин [62, 161].
    Усі сучасні вітчизняні і закордонні дослідники одностайні в тім, що місце  сої в сівозміні визначається, з одного боку, біологічними й агротехнічними особливостями культури, і з іншого боку, ґрунтово-кліматичними й економічними умовами регіонів її вирощування [10, 87, 88]. Залежно від структури посівних площ при вирощуванні сої, зональних  ґрунтово-кліматичних та інших умов, сівозміни відрізняються як за складом  культур, так і за їх чергуванням [89]. За даними ВНДІ сої, ця культура повинна  займати в сівозмінах не більше 33-35% ріллі. Врожайність її в цьому  випадку буде вище на 15-20%, ніж при  площі, зайнятій нею, на 40 і більш  відсотків [49].
    Соя може бути з вигодою використана  в багатьох сівозмінах, однак якої-небудь єдиної, стандартної схеми сівозміни, придатної для всіх господарств, не можна пропонувати. Ряд авторів  отримали позитивні результати при  посіві сої після зернових культур, але не рекомендують висівати сою  після бобових культур і соняшника [188, 191, 192]. Соя в якості попередника покращує фізичний стан ґрунту, завдяки затіненню міжряддя й запобіганню ущільнення ґрунту дощами. Діяльність її коренів і бактерій сприяє розпушуванню ґрунту і проникності для вологи і повітря, що створює хороші умови для наступної сільськогосподарської культури. Вона залишає важкі щільні ґрунти у значно кращому фізичному стані [49]. Вплив сої як попередника зернових культур в сівозміні рівнозначний чистим парам, до того ж розвиток виробництва сої сприяє загальному збільшенню виробництва зерна [153].
    У дослідженнях Благовіщенського СГІ  і ВНДІ сої відзначається, що в  зайнятих парах складалися найкращі умови зволоження для сої. Чистий пар в цьому відношенні не мав  переваг порівняно з зайнятим паром і непаровими попередниками. При вирощуванні на зерно соя, розміщена у просапному клині, є добрим попередником також для бавовнику, рису та інших ярих культур [109].
    Накопичення органічної речовини сприяє покращенню структури ґрунтів, особливо з важким механічним складом. Це найважливіший  момент оцінки сої як попередника, що дуже важливо при вирощуванні  її в рисових чеках [89].
    Нарешті, здатність сої, як бобової рослини, збагачувати ґрунт азотом робить її дуже цінним попередником для зернових культур, у тому числі і рису [129].
    1.3. Технологія вирощування сої в умовах зрошення
    Херсонська, область та Автономна Республіка Крим відносяться до зони України, де виробництво сої доцільно лише за умов зрошення [139].
            1.3.1 Вплив  способів посіву  на продуктивність  сої
    Сою висівають широкорядним, стрічковим, широкополосним і суцільним способами. Способи посіву взаємопов’язані  з нормами висіву і залежать від  цілей і умов вирощування сорту. У більшості районів її вирощування  як просапної культури, сою висівають  широкорядним способом з міжряддями 45, 60 і 70 см. Для вирощування скоростиглих сортів застосовується однорядковий посів  з міжряддями 45 і 60 см, при посіві високорослих сортів – з міжряддями 70 см. Відзначається, що в господарствах  з високою культурою зрошуваних полів і на добре дренованих ґрунтах  застосовують посів двохстрічним способом з міжряддям 60 см і відстанню між  рядками 15 см. На чистих від бур'янів, добре водопроникних ґрунтах  сою сіють суцільним способом з відстанню між рядами 15 см [19, 62].
    У дослідах УНДІЗЗ при вивченні різних способів посіву сої на зрошуваних землях при вирощуванні середньостиглого середньорослого сорту Херсонська 1 врожай зерна при посіві насіння  з міжряддями 60 см, 45 см, 45+15 см був  практично однаковим. Приблизно  такий самий врожай одержали і  при суцільному способі посіву. У  даних дослідах поля були чистими  від бур'янів. При посіві цього  сорту з міжряддями 70 см врожайність  зерна зменшувалася на 2-2,1 ц/га. В  даному варіанті змикання рослин у  рядках було дуже пізнім, а на посівах  з нестачею вологи воно взагалі не відбувалося. В окремих районах  країни заслуговують на увагу смугасто-широкорядний і стрічковий способи посіву, тому що ці способи забезпечують найбільш рівномірний розподіл рослин, кращу  освітленість листового апарату, підвищення продуктивності культури. Однак і  при цих способах поле має бути чистим від бур'янів. При однорядковому  способі норма висіву зменшується  на 10-15%. Збільшується норма висіву на важких, погано розроблених ґрунтах, а також при відсутності застосування гербіцидів [19, 62, 152].
    Вивчення  способів посіву і норм висіву сої  при зрошенні в умовах Молдови  виявлено що, кращим варіантом був  посів сої з міжряддями 45 см при  нормі висіву 500 тис./га схожого насіння. При зменшенні норм висіву врожай насіння знижувався. Посів сої  з міжряддями 15 см, на думку авторів, без застосування гербіцидів при  вирощуванні сої непридатний, оскільки механізовану боротьбу з бур'янами  при цьому проводити неможливо [4, 156].
    Кращим  є такий спосіб сівби, який у конкретній зоні найбільше відповідає біологічним  особливостям сорту і сприяє кращому  використанню рослинами ґрунтової  родючості, вологи і світла, а також  з урахуванням наявної техніки [14, 15]. Найпоширеніший при зрошенні широкорядний спосіб сівби з шириною  міжрядь 45-60 см, який забезпечує полив  дощуванням і по борознах та механізований  догляд за посівами. За даними дослідів, проведених у ВНДІКу в 1974-1975 рр., урожай зерна сої на удобреному фоні при  широкорядному способі з міжряддями 45 см становив 34,6 ц/га, при 70 см – 33,7, а  при суцільному рядковому – 30,2 ц/га [112].
    В останні десятиріччя в багатьох країнах світу намітилася тенденція  до впровадження вузькорядних посівів  із шириною міжрядь 15-30 см. Це стало  можливим завдяки значному розширенню набору гербіцидів для боротьби з  бур'янами на посівах сої і  створенню нових низькорослих скоростиглих сортів, придатних до вузькорядної сівби. Інтенсивно вузькорядні посіви впроваджуються в США [154].
    Високі  врожай сої забезпечили вузькорядні  посіви й у дослідах Сибірського  відділення ВАСГНІЛ, а також у  Середньому Поволжі та Одеській області. Існують й інші дані, що підтверджують  доцільність застосування вузькорядних посівів [47, 70, 105].
    За  даними УНДІЗЗ, посіви сої з міжряддями 60, 45 і 45+15 см забезпечували приблизно  однакові врожаї – 25,5-26,2 ц/га, а при  міжряддях 70 см врожаї були на 2,0-2,1 ц/га меншими. Перед збиранням врожаю, за умови високої культури землеробства, в пізньостиглих і середньопізніх сортів сої було 300-350 тис. рослин на 1 га, 350-400 тис. – у середньостиглих  і 400-500 тис. – у скоростиглих. Результати досліджень дозволили зробити висновок про перспективність суцільного рядового посіву (15 см) з нормою висіву до 800 тис. схожих насінин на гектар, за умови, що цей спосіб застосовують на чистих від бур'янів полях або  при наявності високоефективних гербіцидів [62, 63].
    Виходячи  з того, що соя світлолюбна рослина, з погляду дослідників, найважливіше значення має питання щодо площі  живлення. Вона повинна задовольняти основній вимозі рослини – найбільше  освітлення його асимиляційного апарату [91].
    З морфологічних властивостей рослин сої для цілеспрямованості агрозаходів  важливе значення має їхня гіллястість, висота, форма куща, облистяність стебла. Ці показники пов'язані, насамперед, з вибором оптимальної площі  живлення рослин. Установлено, що слабкогіллясті сорти чутливі до загущення, ніж  добре гіллясті. Так, у дослідах вчених Краснодарського СГІ середньостиглі добре гіллясті сорти Рання 10 і  Ходсон формували стійку продуктивність при щільності стеблостою 200-250 тис. га, а слабкогіллястий сорт ВНІІМК 3895 – при 300-350 тис. га. Встановлено  також, що слабкогіллясті сорти більш  чутливі і до звуження міжрядь  до 45 і 15 см у порівнянні з 70 см [21]. В  умовах Болгарії в 1975-1976 рр. на дослідній  станції сої при вивченні різних способів посіву найвищий урожай зерна  був отриманий при вузькорядному, суцільному посіві з міжряддями 15 см, (як при внесенні добрив, так і  без добрив). При стрічковому посіві (двохрядкова стрічка 60+30 см) врожай був меншим, а при рядовому (з  міжряддями 70 см) – найнижчим. Соя, як просапна культура, вимагає широкорядного  посіву, тому що ширина міжрядь дуже впливає на її врожай. На думку дослідників, ширину міжрядь можна зменшувати по мірі скорочення вегетаційного періоду [23, 49, 182].
    З урахуванням біологічних особливостей сортів сої, а також рівня родючості  ґрунтів вітчизняними дослідниками виявлені наступні закономірності при  виборі ширини міжрядь і густоти  стояння рослин: при вирощуванні  ранньостиглих сортів і сортів з  відносно невеликою вегетативною масою  норму висіву варто збільшувати  з одночасним звуженням міжрядь; для сортів з великою вегетативною масою норму висіву варто зменшити, ширину міжрядь збільшити [56, 71, 126, 160].
    На  зрошуваних землях високу продуктивність середньостиглого сорту одержано при  площі живлення однієї рослини 200-250 см2, середньостиглого – 250-300, середньопізнього і пізнього 285-300 см2 [14, 15].
    Таким чином способи посіву і норми  висіву сої, як фактори, дуже важливі  для сучасних технологій її вирощування.
            1.3.2 Вплив  фону живлення  на продуктивність  сої
    Соя пред’являє високі вимоги до родючості  ґрунту, особливо до умов мінерального живлення. За даними наукових установ  нашої країни, на формування врожаю її зерна витрачається велика кількість  поживних речовин. Але при розрахунку доз азотних добрив під запланований урожай необхідно враховувати, що вона здатна на 1/2-3/4 забезпечувати себе цим елементом живлення за рахунок симбіотичної азотфіксації. Рівень азотного живлення при цьому в значній мірі залежить від запасів органічної речовини і ступеня її мінералізації [50, 62, 113].
    Для утворення одиниці продукції  сої необхідно більше основних поживних елементів, ніж зерновим та іншим  зернобобовим культурам. Кількість  взятих із ґрунту поживних елементів  визначається, насамперед, географічною широтою, ґрунтово-кліматичними умовами, добривом, зрошенням, сортом і величиною  врожаю вважають болгарські й інші закордонні автори [189, 202].
    В Росії, Болгарії, Румунії, США та інших  країнах проведено багато дослідів з питань удобрення сої. Встановлено, що соя дуже чутлива до поживного  режиму ґрунту, причому поживні речовини засвоює вона під час вегетації  нерівномірно. Максимальне засвоєння  їх відбувається під час цвітіння, формування і наливу бобів. На формування 1 ц зерна вона витрачає 7,7- 10 кг азоту, 1,4-4 кг фосфору, 3,2-4 кг калію. За оптимальних  умов живлення, забезпеченості водою, світлом і теплом соя може сформувати до 60 ц/га насіння [13]. Застосування мінерального добрива, при зрошенні в дослідах УНДІЗЗ призвело до кращого розвитку рослин і підвищення продуктивності сої. При внесенні під оранку азотно-фосфорних  добрив в дозі N60P60 (N30 в підживлення) врожайність зерна сої була найвища і становила 23,0 ц/га (на 2 ц/га або на 10,1% більше порівняно з контролем) [162]. При оптимальному забезпеченні рослин сої водою і елементами живлення потенційно високоврожайні сорти (з багатоквітковими кистями, що утворять велику кількість бобів) можуть дати врожай 50-70 ц/га [58].
    На  зрошуваних землях органічні й мінеральні добрива забезпечують більший приріст  урожаю сої, ніж без зрошення. У  дослідах Херсонського СГІ в середньому за 5 років внесення 20 т/га гною підвищувало  врожай сої порівняно з неудобреними ділянками без зрошення на 2,7, а  на зрошуваних землях – на 8,1 ц/га. В  дослідах ВНДІКу у середньому за 7 років  урожай зерна сої на зрошуваних землях від внесення добрив підвищувався на 7,1 ц/га, або на 24,2%. У степових районах  на чорноземах у роки з достатнім  запасом вологи в ґрунті ефективність удобрення була досить значною, а  в посушливих умовах її майже не відзначали [104]. У СРСР під сою  витрати на добрива в цілому були невеликими і наближалися до аналогічних  показників у США, де за 1983-1985 рр. питома вага витрат на добрива складала у  середньому по країні 5,4% усіх витрат на виробництво сої [81, 130]. Під час  формування врожаю соя дуже нерівномірно споживає поживні речовини: від сходів до цвітіння вона засвоює 16,6% азоту, 10,4 – фосфору, 24,7% – калію; від цвітіння до початку формування насіння і  до початку його наливання відповідно 78,5, 50 і 82,2% [14, 15]. На формування 1 ц насіння  соя витрачає 7,2-10 кг азоту, 1,7-4 фосфору, 2,2-4,4 кг калію. Винос поживних речовин  залежить від родючості ґрунту, рівня  врожаю, сорту, ґрунтово-кліматичних  умов [14, 15]. Добре відомо, що в період формування бобів і насіння рослини  сої мають потребу в досить значній кількості елементів  живлення [194, 204]. Але багато дослідників  відзначають, що внесення азотних добрив призводить до незначного збільшення врожаю сої. Це явище автори поясняють  тим, що бульбочкові бактерії розвиваються на її корінцях, а значить вплив  на врожай сої інокуляції (зараження  насіння бульбочковими бактеріями) є більшим, ніж азотних мінеральних  добрив [178].
    На  істотне значення азоту в одержанні  максимального врожаю сої вказують зарубіжні дослідники. У їхніх  дослідах врожаї сої найтіснішим  чином пов’язані з кількістю  азоту, накопиченим рослинами протягом життєвого циклу. Врожай зерна залежав  від кількості бульбочок, що збереглися на рослині, що у свою чергу визначалося  рівнем доступного азоту в період цвітіння [198].
    Багато  дослідників вважають, що азотні добрива  треба застосовувати під сою  тоді, коли їх найбільше потребують рослини, коли не забезпечується потреба  рослин в азоті за рахунок ґрунтових  запасів і біологічного симбіозу з бульбочковими азотфіксуючими бактеріями [56, 113]. Незважаючи на великі вимоги сої до елементів живлення, вона слабкіше деяких інших рослин реагує на внесення добрив, разом з  тим, добре використовує і післядію їх, що зумовлено симбіозом її з  бульбочковими бактеріями, за рахунок  чого вона може задовольняти 60-70% своєї  потреби в азоті [14, 15].
    На  спроможність коренів сої, в основному, задовольнити потреби рослин в азоті  за рахунок бульбочок (при нормальному  їх утворенні в результаті фіксації бульбочками атмосферного азоту) вказують також багато авторів [78, 202]. Встановлено, що поглинання кисню бульбочками  у 2-3 рази вище його поглинання корінням сої [187].
    Працюючи  із сортом Лінкольн, вчені США одержали максимальний врожай тільки при наявності  на коренях добре розвинутих бульбочок. Рослини на ділянках, не заражених  бульбочковими бактеріями, не давали високих врожаїв навіть при внесенні в ґрунт високих доз азоту. Однак найвищі показники були одержані при наявності в рослин бульбочок і внесенні в ґрунт азотних добрив [197].
    Приріст урожаю сої спостерігали при низьких  нормах азотних добрив, а при високих  нормах, навпаки, його зменшення. Внесення азоту в ґрунт під сою у  легкодоступній формі впливає на утворення бульбочок: чим більше легкозасвоюваного азоту в ґрунті, тим менше азоту фіксується бульбочковими  бактеріями. Крім того, в міру забезпеченості рослин азотом кількість бульбочок  зменшується, а в тих бульбочках, що утворилися, бактерії менш інтенсивно фіксують азот. Отже, внесення азотних  добрив при вирощуванні сої звичайно не дає бажаного ефекту, а лише призводить до зайвих витрат енергії [14, 15, 199]. Кількість  атмосферного азоту, що фіксується соєю протягом вегетаційного періоду, становить  від 40 до 180 кг/га, при цьому фіксований азот складає приблизно від 65 до 80-90%, тому на думку авторів за сприятливих  умов при середньому рівні врожаю соя може задовольняти свою потребу  в азоті цілком за рахунок активної фіксації азоту з повітря [51]. Дослідження  Краснодарського НДІ землеробства показали, що застосування мінерального азоту під бобові культури практично  не виправдано, оскільки симбіозу цілком достатньо для забезпечення максимальної продуктивності рослин. Більше того, добрива, що містять азот, пригнічували утворення  бульбочок і знижували врожайність [79].
    Деякі дослідники, відзначаючи пригнічуючий вплив мінерального азоту на утворення  бульбочок, вважають недоцільним застосування азотних добрив під сою. Але ефективним є застосування під сою невеликих "стартових" доз азотних добрив, що задовольняють потребу рослин в азоті до початку активної азотфіксації [92].
    У США приблизно на 1/3 посівів сої вносять невелику кількість мінеральних добрив, що пояснюється високою родючістю ґрунтів цих регіонів і ефективним використанням соєю післядії добрив, внесених під попередню культуру. Дослідженнями вчених США встановлено, що чим вища доза азоту, тим менша у сої її азотфіксуюча здатність [138, 139, 203]. Внесення невеликої кількості азоту (11-13 кг/га) у стартовому добриві забезпечує ним рослини до початку утворення бульбочок, тому що фіксація азоту бульбочковими бактеріями розпочинається лише через 3-4 тижні після посіву сої [49].
    Щоб виключити негативну дію азотних  добрив на життєдіяльність бульбочкових бактерій рекомендується вносити азотне добриво в 2 терміни: у фазу сходів і у фазу формування бобів [113, 149]. Найбільш обґрунтованим вважається диференційований підхід до застосування азотних добрив під сою з урахуванням  родючості ґрунту, активності азотфіксації, потреби рослин у цьому елементі живлення по фазам розвитку [90]. Ефективні  підживлення сої азотними добривами, тому що вони проводяться невеликими дозами і не викликають помітного  пригнічення бульбочкових бактерій. При цьому коефіцієнт використання азоту з добрив підвищується до 80%, або на 20% більше, ніж при передпосівному їх внесенні [92].
    Велике  значення в живленні рослин сої має  фосфор, але надмірна кількість фосфору  в ґрунті на початку вегетації  затримує ріст рослин. Засвоєння цього  елементу з ґрунту починається з  періоду утворення перших корінців і відбувається в перші 1,5-2 місяці від сходів з поступовим зростанням, з максимумом у фазі формування бобів, а далі залишається майже на одному рівні до пожовтіння листя. Так забезпечується максимальний урожай насіння. Фосфор, внесений в рядки при сівбі, доступний для рослин і в другій половині вегетації. При цьому підвищується в них і вміст білків в зерні сої [111]. У період до початку цвітіння соя споживає не тільки азот у незначній кількості але і фосфор. Потреба в останньому зростає починаючи з цвітіння і досягає максимуму в періоди утворення бобів і наливу насіння. Фосфорні добрива сприяють кращому розвитку рослин, бульбочок і в такий спосіб підсилюють постачання рослин сої біологічним азотом [62]. Фосфор особливо необхідний рослинам у 1-й період їх росту, коли коріння ще слабо розвинуте і засвоює фосфор з ґрунту в недостатній кількості. За нестачі фосфору ріст рослин затримується [116]. Фосфорні й калійні добрива не тільки підвищують урожайність, а й прискорюють дозрівання, підвищують стійкість рослин до хвороб [155]. Калійні добрива внесені окремо не мають вирішального значення для росту і розвитку сої, але при поєднанні азотних, фосфорних і калійних добрив спостерігається інтенсивний ріст і розвиток рослин, формується високий урожай [14, 15].
    На  ґрунтах, збіднених на калій, соя  особливо чутлива до його внесення з добривом [111]. Відзначається, що соя  значно підвищує врожай від внесення азотних і азотно-фосфорних добрив, але найвищий урожай отримали від  внесення повного мінерального добрива. На бідних ґрунтах соя реагує на збільшення норм азоту на фоні фосфору  і калію [155]. Система удобрення  сої складається з основного  удобрення, допосівного і підживлення. Основне удобрення розраховане  на забезпечення потреб сої в елементах  живлення протягом вегетації. Особливо в період найбільш інтенсивного споживання рослинами мінеральних елементів  – від цвітіння до наливу бобів. Найбільш ефективно вносити добрива  під осінню оранку (збільшення врожаю в порівнянні до весняного складає 1-3 ц/га зерна) [92].
    Як  відмічалося раніше для підвищення врожайності культур рисових  сівозмін, важливе значення є вміст  і форми заліза в ґрунті. Так  поповнення ґрунту рухомими формами  заліза, поряд з іншими агротехнічними заходами, забезпечує стабільне підвищення врожайності рису в рисових сівозмінах [95].
    В умовах Кримської області встановлено  позитивний вплив залізного купоросу на динаміку елементів живлення ґрунтів  під рисом, а також показники pH. Збільшення врожайності всіх досліджуваних  сортів рису пояснюють підвищенням  густоти стояння рослин на 3,4-4,7% і  збільшенням кількості зерен  у мітелці на 3-5 штук [99].
    Органіку  на кожне поле сівозміни вносили  через 4-5 років, звичайно під попередню  сої культуру. В Херсонському державному аграрному університеті на каштанових ґрунтах від внесення тільки фосфору  врожай насіння сої майже не підвищувався, а фосфор, внесений з азотом, сприяв значному підвищенню її врожаїв, проте  ще кращі результати одержані при  внесенні 20 т/га гною [176].
    Загальна  кількість азоту, що залишається  в ґрунті після вирощування сої, досягає 50 кг/га, що дорівнює 10-15 т гною [49].
            1.3.3 Режими зрошення сої
    У багаторічних дослідах Інституту зрошуваного  землеробства врожайність зерна  сої при зрошенні складає більше 25-30 ц/га, а без зрошення вона у 2-3 рази менша [66, 67]. Способи поливу не мають великого значення для сої. У дослідах, що проведені у 1980-1981 рр. середній врожай сої при поливах  дощуванням склав 27,2 ц/га, а при поливах  по борознах - 28,7 ( при НІР05 = 1,7 ц/га). Відзначено, що при поливі по борознах необхідне особливо ретельне планування поля; його ухил не повинен бути більшим 0,01- 0,002? [20].
    Критичний період щодо водоспоживання сої приходиться  на фазу цвітіння, формування та наливу бобів, що відмічають багато дослідників [120, 181]. Вони вважають, що у цей період необхідно провести 2 поливи у дуже ранніх та ранніх сортів і 3 поливи у  середньостиглих, а закінчувати  поливи сої слід через 10-15 днів після  повного наливу бобів середнього ярусу [65, 132].
    На  Україні, де більшість сортів сої  цвітуть у липні, а ріст бобів  починається в кінці липня  й продовжується в серпні, для  утримання запасу оптимальної вологи ґрунту, починаючи з середини червня, рекомендовано застосувати 3-4, а  в посушливі роки - 5 вегетаційних поливів [112]. При зрошенні підвищення врожаю залежить від того, у які  фази росту і розвитку рослин і  в якій нормі подається вода, від  тривалості вегетаційного періоду  і потенційних можливостей сорту  формувати високий урожай, а також  від умов живлення і густоти насадження рослин, способів сівби і поливів [112].
    При вирощуванні сої в посушливі  роки необхідно проведення 3-4 вегетаційних поливів в залежності від скоростиглості сорту. Найбільшу віддачу від  зрошення визначають за призначення  поливів у фазах цвітіння, утворення  бобів та наливу зерна [66]. На підставі проведених досліджень рекомендується проводити черговий полив сої  при досягненні концентрації соку рослин у листках о 10-11 годинах дня 10-10,5% сухих речовин до цвітіння і 8,8-9,2% у фази цвітіння і наливу бобів [158].
    Для визначення показників концентрації сухих  речовин листки беруть у середньому ярусі з типових для даної  ділянки рослин у 3-5 – кратній  повторності. Але і при надлишковому зволоженні різко знижується рівень азоту в рослинах, особливо в період цвітіння [102, 116]. У кожному конкретному  випадку зрошувальна норма, обумовлена сумою дефіцитів оптимального зволоження активного шару ґрунту за вегетаційний період, складається з числа поливів  і величин поливних норм. На Україні  в дослідах УHДІЗЗ зрошувальні норми  для сої коливаються від 1700 до 3500 м3/га [63]. Вміст вологи в ґрунті в період сходи-цвітіння повинен бути не менше 70% НВ, у фазі формування бобів і наливу насіння – 80%, у період дозрівання – 60-70% НВ [49].
    Для набубнявіння і нормального проростання  насіння соя потребує 130-160% води від  своєї маси. Проросток при нестачі  вологи сильно пригнічується. Тому для  нормальних сходів необхідна оптимальна вологість і температура ґрунту. У 1-й період вегетації – від  сходів до початку цвітіння – вона споживає 15-30 м3/га води на добу і визначається достатньо високою посухостійкістю [14, 15]. За даними 3-річних дослідів, проведених в учгоспі «Приозерне» Херсонського СГІ, при оптимальному режимі зрошення приріст урожайності зерна сої сорту ВНІІМК 9186 становив 12,7 ц/га, при врожайності на контролі 8,1 ц/га [161]. Поливи по фазах розвитку сої рекомендується застосовувати з урахуванням погодних умов. У дослідах 1970-1973 рр., що проведені в Краснодарському краї найбільшу врожайність зерна (23,1 ц/га) одержано при проведенні 3-х поливів по 600 м3/га у фази бутонізації, цвітіння і наливу насіння. Двох поливів у фази цвітіння і наливу насіння було достатньо тільки у вологому 1973 р., а один полив підвищив урожайність тільки на 2,8 ц/га порівняно з 15,1 ц/га на контролі (без поливу) [20].
    Про ефективність вирощування сої на поливних землях України свідчать і  дані, отримані у польових дослідженнях УHДІЗЗ у 1968-1974 рр. При 3-5 поливах при  вологості ґрунту на рівні 70% НВ у  шарі 0-70 см урожайність зерна сої  в середньому за 7 років склала 26 ц/га, при 4-5 поливах і 75-80% НВ – 27,6 ц, без поливів – 11,6 ц/га. Високий  врожай забезпечувався в залежності від погодних умов року 3-5 вегетаційними  поливами нормами 500-650 м3/га, що проводили із середини червня до середини чи кінця серпня [162]. Досліди по встановленню поливних режимів і водоспоживання, їх впливу на тривалість вегетаційного періоду, врожай і якість зерна сої проводили і багато інших вітчизняних та закордонних дослідників [59, 128, 137].
    За  даними досліджень ІЗПР УААН, для формування високих урожаїв соя вимагає  значної кількості води в умовах посушливого Степу України [102]. У  багаторічних дослідах, проведених автором  у 1963-1978 рр., коефіцієнт водоспоживання на зрошуваній ділянці по сорту Херсонська 1 коливався від 1150 до 2532 м3/т при врожайності зерна 22-29,8 ц/га. Найбільш ефективними були поливи, проведені в періоди закінчення цвітіння, утворення бобів, росту і наливу насіння. На неполивній ділянці врожайність зерна сої коливалася від 6,2 до 17,9 ц/га, а коефіцієнт водоспоживання складав 1226-2787 м3/т [62].
    Коефіцієнт  водоспоживання, що характеризує загальні витрати води на одиницю врожаю насіння  сої, коливається залежно від  сорту й умов вирощування у  значних межах. Так, в умовах оптимального зволоження ґрунту він, як правило, нижче, ніж при недостачі води у критичні фази розвитку
    У дослідах, проведених у Поволжі в 1971-1974 рр., відзначається, що коефіцієнт водоспоживання сої при оптимальному режимі зрошення і за оптимальних  погодних умов, при найвищій урожайності  зерна (16,1-21,3 ц/га), дорівнював 2077-2867 м3/т, а без поливу – 2981-4074 м3/т, забезпечивши врожайність у межах лише 2,6-13,5 ц/га [47].
            1.3.4 Особливості  поливного режиму  сої в рисових  сівозмінах
    Вчені відзначають, що в рисових сівозмінах можна одержувати високі врожаї зерна  сої (до 25 ц/га) за умови розміщенні її в чеках, що не затоплюються і де рівень ґрунтових вод не вище 40-50 см від поверхні ґрунту, при застосуванні підвищених доз добрив, а також  нітрагіну і високоефективних гербіцидів [18].
    При визначенні водного режиму рисового поля, на якому вирощується соя, необхідно  враховувати біологічні особливості  культури, її вимоги до води в різні  фази вегетації, ґрунтові і кліматичні умови даної зони. Стійкість до затоплення і перезволоження ґрунту пов’язують з розвитком листкової поверхні та з високою регенеруючою властивістю коріння [147].
 


Розділ 2
Умови та методика проведення досліджень
      2.1. Ґрунтово-кліматичні умови району проведення досліджень
    Польові дослідження проводили в Інституті  рису УААН, який розташований в с. Антонівка  Скадовського району Херсонської області. Інститут, на полях якого проводились  дослідження, розташований у південному Степу України, куди, згідно з агрогрунтовим  районуванням, входять землі Херсонської, Миколаївської, Одеської і Запорізької  областей, Автономної Республіки Крим. Це основні райони зрошуваного землеробства України. Характерною особливістю  зони є недостатня кількість опадів, низька відносна вологість повітря  та часті суховії.
    Дослідні  поля Інституту рису УААН розташовані  у південній частині Причорноморської низини на Лівобережжі Дніпра в межах  другої надзаплавної (однолесової) тераси. Поверхня ділянки рівнинна зі слаборозвинутим  мікрорельєфом, з ухилом 0,001-0,002 південної  експозиції.
    Ґрунтоутворюючою  породою на дослідній ділянці  є лесовидні суглинки бурувато-палевого кольору, тонкопористі, ущільнені, насичені карбонатами кальцію, вміст яких становить 10,96-20,2%. За гранулометричним складом лесовидні суглинки піщанисто-середньосуглинкові з перевагою фракцій дрібного та середнього піску (33,75-55,63%); вміст  мулу – 20,07-35,11%. Ґрунтові води на території  ділянки залягають на глибині  майже 1,5-1,8 м. За даними Херсонського філіалу  Інституту землеустрою УААН, вони слабомінералізовані. Хімізм засолення  сульфатний з підвищеним вмістом  гідрокарбонатів, за катіонним складом  – власне натрієвий.
    Зрошення  земель на даній ділянці здійснюється водами Дніпра з Краснознам’янського  магістрального каналу. Зрошувані води прісні із загальним вмістом солей 0,252 г/л.
    Ґрунтовий покрив дослідної ділянки представлений  темно-каштановими вторинно осолонцьоватими  ґрунтами. Ґрунт має добре розвинений гумусовий профіль. Кипіння від  НСl спостерігається з глибини 70 см. Ґрунт є слабкосолонцюватим. За гранулометричним складом ґрунт  дослідної ділянки відноситься  до піщанисто-середньосуглинкового з  перевагою в орному шарі фракції  піску. Крупного пилу міститься 30,0, а  мулу – 21,74%. Щільність ґрунту становить 1,43 г/см3. Найменша вологоємність (НВ) – 19,6% від маси абсолютно-сухого ґрунту, а вологість в'янення (ВВ) – 7,6%. У шарі ґрунту 0-20 см міститься 2,06% гумусу, 6,60-7,05 мг рухомого фосфору і 43,0-46,3 мг/100 г ґрунту обмінного калію. Вбирна здатність гумусованого профілю ґрунту невелика і дорівнює 16,46-19,52 мг-екв.
    У складі увібраних основ на частку магнію припадає 25,0%, натрію – 2,4-3,4%, що й зумовило осолонцювання ґрунтів. Реакція ґрунтового розчину орного шару нейтральна (рН 6,8). Гумусовий профіль  ґрунту незасолений легкорозчинними  солями.
    Річна сума опадів тут коливається у  межах 330-400 мм. Розподіл їх нерівномірний  за сезонами року. Найбільша кількість  опадів випадає у червні, головним чином, у вигляді злив, найменша – у лютому. Незважаючи на те, що влітку випадає найбільше опадів, у цей час тут бувають посушливі періоди тривалістю до 45 днів і повторюються вони кожні 2-4 роки. Середньорічна температура повітря становить +10°С, а найбільш спекотного місяця липня +22,8°С. Проте абсолютний максимум може досягати 38°С, а мінімум –29°С. Тривалість безморозного періоду становить 200, а вегетаційного – 230 днів. Весна звичайно холодна і з частими вітрами, які бувають в основному на початку періоду. Перехід середньодобової температури повітря за 0°С відбувається у першій декаді березня, а за +5°С – у третій. У цей період настає агрономічна стиглість ґрунту. Кількість днів із температурою вище 10°С становить 187, сума середньодобових температур повітря вище 10° – 3411°С, вище 15° – 2854°С. Літо жарке з частими суховіями, які спостерігаються щороку. Середньорічна швидкість вітру становить близько 4 м/сек. При настанні сильних суховіїв відносна вологість повітря знижується до 10-15%. В окремі роки висока температура повітря і низька його відносна вологість зумовлюють інтенсивне випаровування вологи з ґрунту і рослинами, що може негативно впливати на продуктивність сільськогосподарських культур, особливо при запізненні з поливами. Випаровуваність для даної зони становить 900-1000 мм у рік. Гідротермічний коефіцієнт району дорівнює 0,42-0,60. Осінь тепла. Перші приморозки спостерігаються в середині жовтня, але в окремі роки (10-20%) вони можуть бути в кінці вересня. Після перших заморозків повертається суха тепла погода.
    Таким чином, територія господарства ерозійнонебезпечна й характеризується дуже посушливим, помірно-жарким кліматом з недостатньою кількістю атмосферних опадів, високою  річною температурою повітря, значним  випаровуванням, сильними й тривалими  вітрами.
    2.2. Методика проведення  досліджень і агротехніка  в досліді
    Об’єктом  досліджень були сорти сої різних груп стиглості. Попередником сої в  дослідах був рис, який вирощувався  у чеках на протязі 2-х років. З  метою визначення найбільш пристосованих  до умов вирощування в рисових  чеках сортів сої було закладене  конкурсне сортовипробування. Були висіяні сорти трьох груп стиглості: ранньостиглі (Юг -30, Фаетон, Харківська 708, Чернівецька 1298), середньоранні (Юг -40, Аполлон, Сонячна, 4. Чернівецька 9) і  середньостиглі (Вітязь -50, 2. Деймос). За контроль прийняті районовані сорти, що є національними стандартами  – Юг- 30, Юг-40 і Витязь-50. Повторність  чотирьохкратна.
    Розміри дослідної ділянки наступні: довжина  ділянки 10,8 м, ширина 18 м, захисні смуги  повздовжні 3,6 м та кінцеві 1,8 м. Розміри  облікової ділянки: ширина ділянки 7,2 м, довжина 10,8 м. Площа дослідної  ділянки складає 194,4 м2, площа облікової ділянки 77,76 м2.
     Проведення  дослідів супроводжувалось аналізом зразків  ґрунту, спостереженням за рослинами  і погодними умовами. Всі обліки, та спостереження проводились на двох несуміжних повтореннях.
     Закладка  польового досліду, проведення спостережень і досліджень здійснювалась відповідно до методичних вказівок ІЗПР УААН і  загальноприйнятих методик. Розташування ділянок у досліді послідовне [52].
     Посів проводили зерновою сівалкою СЗН-3,6. Норма висіву була 600 тис. шт./га, що складало при міжрядді 30 см – 16-18 на м/п. Добрива  вносили нормою N60Р90 восени під оранку. Вегетаційний полив проводили один раз на початку фази цвітіння у 1-2 декаду липня напуском в чек, нормою 1200 м3/га. Система захисту сої від бур’янів: внесення Дуалу Голд 960 ЕС, к. е., нормою 1,6 л/га під передпосівну культивацію та базагран у період вегетації сої нормою 2,0 л/га.
     Збирання  врожаю проводили комбайном „Сампо 130” у фазу повної стиглості зерна  сої. При цьому відбирались зразки з кожного варіанту досліду у  чотирьохкратній повторності для  визначення вологості та засміченості зерна.
    Всі ці спостереження проводили за загальноприйнятими для зони методиками [52].
 

Розділ 3
РЕЗУЛЬТАТИ  ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБҐРУНТУВАННЯ
     За  ствердженнями ряду авторів, умови  вирощування сільськогосподарських  культур взагалі та сої, зокрема, значно впливають на ріст і розвиток рослин, їх урожайність і показники  якості зерна культури.
     Одним із факторів, що суттєво впливає  на врожайність сої та її якість є сорт. За даними Лисогорова С.Д., Ушкаренко  В.О, дольова участь сорту у формуванні врожаю культури в умовах зрошення може складати 30-35% [124]. Але такий  високий вплив сорту культури залежить від дії комплексу умов (рівня родючості і вологозабезпеченості ґрунту, біологічного потенціалу сорту, агротехніки тощо).
     Підбір  і створення нових сортів сої, здатних витримувати короткочасне затоплення в рисових чеках і  забезпечити урожай зерна на рівні 20-35 ц/га, дозволить мати хороший  попередник для рису в рисових  системах і забезпечить підвищення загальної продуктивності рисових  сівозмін. Крім цього потрібно враховувати  ступінь прояву азотфіксуючої здатності  сої в умовах близького розташування ґрунтових вод.
     3.1. Фенологічні спостереження  за ростом та  розвитком рослин  сої
     Як  свідчать наведені дані, тривалість вегетаційного  періоду скоростиглих сортів сої  досить суттєво коливалась. Вегетаційний період сої взагалі по даній групі  стиглості коливався від 100 до 107 днів.
     Таблиця 3.1
Характеристика  сортів сої за довжиною вегетаційного періоду, доба
Скоростиглі Середньоранні Середньостиглі
Юг-30 (St) 100 Юг-40 (St) 116 Витязь -50 (St) 124
Фаетон 101 Аполон 112 Деймос 128
Харківська 708 106 Сонячна 118    
Чернівецька 1298 107 Чернівецька 9 117    
     Проаналізувавши групу скоростиглих сортів видно, що найкоротший вегетаційний період мав  сорт Юг-30 – 100 днів, який є зареєстрованим стандартом ранньостиглої групи. Найдовший  вегетаційний період був у сорту  Чернівецька 1298 – 107 днів, що становило  на 7 днів більше ніж вегетаційний період стандарту. Вегетаційний період сорту  Харківська 708 становив 106 днів, який відрізняється  від сорту Чернівецька 1298 лише на одну добу, при цьому перевищує  стандарт на 6 днів. Сорт Фаетон порівняно  з іншими сортами був найбільш наближений до вегетаційного періоду  стандарту, і склав 101 день, тобто  перевищує вегетаційний період стандарту  на 1 добу і був меншим за вегетаційні  періоди сортів Харківська 708 та чернівецька 1298 – відповідно на 5 і 6 діб. Проаналізувавши  групу середньоранніх сортів бачимо, що вегетаційний період сорту Юг-40 становив – 116 днів, це є стандартом у групі  середньоранніх сортів. Найкоротший  вегетаційний період у даній групі  стиглості був у сорту Аполон – 112 днів, він є коротшим від вегетаційного  періоду стандарту на 4 доби. Найближчим до вегетаційного періоду стандарту  є сорт Чернівецька 9, що складав 117 днів, при цьому він перевищував  довжину вегетаційного періоду  сорту Юг – 40 на 1 добу, а сорт Аполон на 5 днів, але був меншим за вегетаційний період сорту Сонячна на 1 день. Найбільший вегетаційний період у цій групі був у сорту Сонячна – 118 днів, що перевищував стандарт на 2 доби. Третьою групою стиглості яку досліджували є середньостиглі сорти. Проаналізувавши її видно, що найкоротший вегетаційний період був у сорту Вітязь 50 – 124 дні, який є стандартом у групі середньостиглих сортів. Досліджуваний сорт Демос виявився за вегетаційним періодом довшим на 4 доби вегетаційний період стандарту і складав 128 днів.
     3.2. Біометричні спостереження  за ростом та  розвитком рослин  сої
    Висота  рослин в групі скоростиглих сортів коливалася від 95 до 110 см. Найнижчі рослини  були зафіксовані на ділянках де вирощувались сорти Фаетон та Харківська 708, які  були нижчими від висоти стандарту  на 10 см. Найвищі рослини були зафіксовані  на ділянках де вирощували сорт Чернівецька 1298 висота яких складала 110 см, тобто  на 5 см більше від стандарту. На ділянках де вирощувався сорт Юг-30 висота рослин сої складала 105 см. При аналізі  середньоранньої групи стиглості  видно що висота рослин коливалася залежно від сорту від 95 до 145 см. На ділянках де вирощувався сорт стандарт Юг-40 та сорт Аполон зареєстровано висоту рослин 120 см. Найвищі рослини у  даній групі були зафіксовані  на ділянках де вирощувався сорт Сонячна, середня висота рослин на цій ділянці  була 145 см. Найнижчим сортом був  зафіксований Чернівецька 9, у якого  середня висота рослин складала 95 см. Проаналізувавши висоту рослин групи  середньостиглих сортів, бачимо, що вона була зафіксована однакова - 140 см на обох ділянках де вирощувались сорти  Витязь 50 та Демос.
    При визначені ступеню вилягання  у сортів групи скоростиглих бачимо, що найбільше схильний до вилягання  сорт Харківська 1298, його ступінь вилягання  визначається 7 балами. Цей показник перевищує стандарт на 7 балів. На ділянках де вирощувався стандарт вилягання  не спостерігалось тому ступінь вилягання  – 0 балів.
     Таблиця 3.2
Висота  рослин та стійкість  до вилягання і  розтріскування бобів  сортів сої різних групи стиглості
Сорт Висота рослин, см Ступінь вилягання, бал
Ступінь розтріскування бобів, бал
Скоростиглі
Юг -30 (St) 105 0 3
Фаетон 95 1 1
Харківська 708 95 7 2
Чернівецька 1298 110 1 4
Середньоранні
Юг 40 (St) 120 3 1
Аполон 120 0 1
Сонячна 145 5 2
Чернівецька 9 95 3 2
Середньостиглі
Витязь 50 (St) 140 3 1
Деймос 140 3 0
     На  сортах Фаетон та Чернівецька 1298 зафіксований ступінь вилягання склав 1 бал, що перевищує стандарт на 1 бал, але  менший за сорт Харківська 708 на 6 балів. На ділянках де вирощувались сорти  середньоранньої групи стиглості  найбільший ступінь вилягання на сорті Сонячна складало 5 балів, що перевищило ступінь вилягання сорту  стандарту на 2 бали. Ступінь вилягання  на ділянці де вирощувався сорт стандарт склав 3 бали, такі показники і на ділянці сорту Чернівецька 9. В  даній групі не було зафіксовано  вилягання на ділянці де вирощувався  сорт Аполон тому ступінь вилягання  становив 0 балів. Проаналізувавши групу  середньостиглих сортів визначили  що ступінь вилягання у цих  сортів однаковий 3 бали, що є середнім показником по ступеню вилягання.
     Аналізуючи  сорти скоростиглої групи, за ступенем розтріскування, бачимо, що найвищій ступінь  розтріскування бобів був на ділянках де вирощувався сорт Чернівецька 1298 – 4 бали. Перевищило ступінь розтріскування бобів стандарту на 1 бал. Ступінь  розтріскування бобів стандарту  складав 3 бали. Найбільш наближений до стандарту, за ступенем розтріскування бобів є сорт Харківська 708 – 2 бали відхилення від стандарту складає 1 бал, також він на 2 бали менше  за найбільший показник розтріскування. Найменший ступінь розтріскування зафіксований на ділянці де вирощувався  сорт Фаетон, що склав 1 бал. На ділянках де вирощувались сорти Юг – 40 та Аполон середньоранньої групи стиглості, ступінь вилягання склав 1 бал , а  на ділянках де вирощувались сорти  Сонячна та Чернівецька 9 – 2 бали ,що склало відхилення від стандарту 1 бал. Проаналізувавши групу середньостиглих  бачимо, що ступінь розтріскування бобів на ділянці із стандартом склав 1 бал, при цьому на ділянці з  сортом Деймос розтріскування бобів  не спостерігалось – ступінь розтріскування бобів склав 0 болів.
     3.3. Структура та урожайність  сортів сої різних  груп стиглості
     Правильний  вибір групи стиглості культури є необхідною умовою ефективного  використання ресурсів середовища для  формування високої врожайності. Тривалість міжфазних періодів у рослин сої, а разом і всього періоду вегетації  різних сортів культури за групою стиглості, має великий вплив на умови  росту і розвитку рослин та їх стійкість  до метеорологічних аномалій. Одним  із важливих показників структури врожаю культури є маса 1000 насінин. Цей показник якості має велике значення в насінництві  сої. Дана ознака залежить від впливу погодних умов, але визначальну роль у його вираженні мають властивості  сорту [120]. За даними Мякушко Ю.П., Кочегура А.В. маса 1000 насінин у сої на 80-90% визначається генетичними ознаками сорту. Ця ознака успадковується досить незмінно та прямо пропорційно пов’язана з урожаєм сорту [130]. Результати наших досліджень по визначенню маси 1000 насінин по сортам різних груп стиглості наведені в таблиці 3.3.
     Таблиця 3.3
Маса 1000 насінин сортів сої, г
Скоростиглі Середньоранні Середньостиглі
Юг-30 (St) 105 Юг-40 (St) 120 Витязь -50 (St) 133
Фаетон 93 Аполон 120 Деймос 140
Харківська 708 95 Сонячна 145    
Чернівецька 1298 110 Чернівецька 9 95    
НІР05 5   9   5
     Із  окремих досліджуваних сортів скоростиглої групи найбільші значення маси 1000 насінин – 110 г були у сорту  Чернівецька 1298. Перевищення стандарту  даним сортом склало 5 г. Найменшими значеннями цього показника були виявлені у сортів Фаетон (93 г) і Харківська 708 (95 г), або на 11,4 та 9,5% відповідно менше  за контроль.
     Маса 1000 насінин середньоранніх сортів сої  також коливалась в значній мірі. Із окремих досліджуваних сортів найбільші значення маси 1000 насінин  – 145 г були у сорту Сонячна. Перевищення  на стандартом склало 25 г. Найменші значення цього показника були отримані у  сорту Чернівецька 9 (95 г). Даний сорт значно поступався стандарту - на 25 г, або 20,8%. Сорт Аполон мав масу 1000 насінин  на рівні зі стандартом 120 г.
     Результати  визначення маси 1000 насінин середньостиглих  сортів, свідчать, що із окремих досліджуваних  сортів найбільші значення маси 1000 насінин – 140 г були у сорту  Деймос. Перевищення над стандартом (Вітязь - 50) склало 7 г, або 5,3%.
     Серед вивчаємих сортів сої різних груп стиглості найбільші значення маси 1000 насінин були отримані у варіантах  розміщення середньостиглої групи  – 137 г., на 17 г менше маса 1000 насінин  була отримана у середньоранньої  групи. На 36 г менше даний показник був у скоростиглої групи сортів культури.
    Із  досліджуваних скоростиглих сортів найбільш високою пластичністю у  формуванні врожаю вирізнявся сорт Фаетон (21,2 ц/га), який за продуктивністю наближався до стандарту Юг-30 (20,3 ц/га). Найменші рівні врожайності сформував  сорт Харківська 708, що менше стандарту  Юг-30 на 3,8 ц/га, або на 18,7%. Основною причиною низької зернової продуктивності сорту  Харківська 708 є його сильний ступінь  вилягання в умовах зрошення. Сорт Чернівецька 1298 у рік проведення досліду був близьким до стандарту  за здатністю формувати врожай зерна 20,2 ц/га.
      Таблиця 3.4
Урожайність зерна сої , ц/га
Скоростиглі Середньоранні Середньостиглі
Юг-30 (St) 20,3 Юг-40 (St) 23,3 Витязь -50 (St) 24,7
Фаетон 21,2 Аполон 23,0 Деймос 27,2
Харківська 708 16,5 Сонячна 21,4    
Чернівецька 1298 20,2 Чернівецька 9 19,0    
НІР05, ц/га 2,2   2,1   2,4
    Найнижчим рівень врожайності досліджуваних  середньоранніх сортів сої виявився сорт Чернівецька 9 – 19,0 ц/га. Із досліджуваних  сортів найбільш високою пластичністю у формуванні врожаю вирізнявся сорт Юг - 40. Рівень врожайності, який сформував  сорт Сонячний, був менше стандарту  Юг-40 на 1,9 ц/га (8,2%), а сорт Аполон лише на 0,3 ц/га (1,3%). Найбільш високою пластичністю серед середньостиглої групи  у формуванні врожаю вирізнявся сорт Деймос. Найменші рівні врожайності сформував сорт Витязь -50 на 2,5 ц/га менше порівняно з контролем.
    В середньому максимальний рівень врожаю сформували сорти середньостиглої  групи (Деймос та Витязь-50). Середня  урожайність по даній групі склала 26,0 ц/га. На другому місці по продуктивності була група середньоранніх сортів, середня врожайність яких дорівнювала 21,7 ц/га, що на 4,3 ц/га, або на 16,5% менше. На останньому місці по продуктивності зерна сої була група скоростиглих сортів із середньою врожайністю 19,6 ц/га, що на 24,6% менше порівняно з  середньостиглими і на 9,7% - порівняно  з середньоранніми сортами.
      Найбільш  перспективними сортами для вирощування  в рисових чеках є: серед групи  скоростиглих сортів – Фаетон, Юг-30 та Чернівецька 1298, які сформували врожай зерна відповідно 21,2, 20,3 та 20,2 ц/га; серед  групи середньоранніх сортів сої  Юг-40 та Аполон, які сформували врожай зерна 23,3 та 23,0 ц/га відповідно; серед  групи середньостиглих сортів –  Деймос, врожай якого склав 27,2 ц/га.
     3.4. Якість зерна різних  за стиглістю сортів  сої
     Накопичення всіх поживних речовин у зерні  сої, у тому числі білка й олії, за даними багатьох авторів [33, 47, 67, 68] залежить від багатьох агротехнічних факторів. Не останню роль серед цих факторів займає сорт. Соя, як відомо, культура яка вирощується для отримання, в першу чергу, рослинного білку, але крім цього в зерні міститься 20-22% олії. Для добору сорту, крім рівня урожаю, дуже важливе значення мають якісні показники зерна культури (табл. 3.5).
      Таблиця 3.5
      Якісні  показники насіння сої різних груп стиглості
Скоростиглі Вміст, % Середньоранні Вміст, % Середньостиглі Вміст, %
Назва сорту білка олії Назва сорту білка олії Назва сорту білка олії
Юг-30 (St) 24,38 19,45 Юг-40 (St) 25,75 19,26 Витязь -50 (St) 24,69 19,76
Фаетон 29,06 18,17 Аполон 25,56 19,07 Деймос 28,38 20,05
Харківська 708 30,38 18,54 Сонячна 28,38 17,80      
Чернівецька 1298 26,94 19,33 Чернівецька 9 29,94 17,70      
                   
     В середньому, по досліду, вміст білка  в зерні у скоростиглих сортів сої коливався в межах 24,38-30,38%, олії 18,17-19,45%. Найвищі показники вмісту білка мали сорти Харківська 708 (30,38%) та Фаетон (29,06%). Дещо менші значення показника отримано у сорту Чернівецька 1298 (26,94%) та Юг-30 (24,38%).
     Між вмістом білка і олії в зерні  сої існує тісний зворотний зв’язок, на що вказують багато дослідників [30, 47, 117, 162 та ін.]. Так, найбільший вміст  олії в зерні сої був отриманий  у варіантах, де вміст білка був  найменший: сорти Юг -30 і Чернівецька 1298 мали вміст олії 19,45 та 19,33% відповідно. У сортів Харківська 708 і Фаетон вміст  олії складав 18,54 та 18,17% відповідно.
     Вміст білка в зерні середньоранніх сортів сої коливався в межах 25,56-29,94%, олії 17,70-19,26%. Найвищі показники  вмісту білка мали сорти Чернівецька 9 та Сонячна 29,94 та 28,32% відповідно. Дещо менші значення даного показника отримано у сортів Аполон та Юг -40 – 25,56 та 25,75% відповідно.
     Нами  визначено, що найбільший вміст олії в зерні сої був отриманий  у варіантах, де вміст білка був  найменший: сорти Чернівецька 9 і  Сонячна мали вміст олії 17,70 та 17,80% відповідно. У сортів Юг-40 і Аполон вміст олії складав 19,26 та 19,07% відповідно. Як свідчать дані таблиці 3.5 максимальний вміст білка в зерні середньостиглих  сортів сої був отриманий в  варіанті з сортом Деймос – 28,38%. Дещо менший цей показник був у сорту  Витязь - 50 –24,69%. Олійність насіння  була також найвищою у сорту Деймос – 20,05%, а найменшою у сорту  Витязь 50 – 19,76%.
      Таблиця 3.6
      Вихід білка та олії з 1 гектару посіву сої, кг
Скоростиглі Вихід, ц/га Середньоранні Вихід, ц/га Середньостиглі Вихід, ц/га
Назва сорту білка олії Назва сорту білка олії Назва сорту білка олії
Юг-30 (St) 426 340 Юг-40 (St) 516 386
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.