На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Фiнансова полiтика як iнструмент стимулировання економiчного розвитку державi

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 26.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 12. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

Кафедра фінансів 
 
 
 
 

Индивідуальне науково-дослідницьке завдання на тему:
«ФІНАНСОВА  ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ» 
 
 
 

                                             Виконала:
                                             студентка IIІ курсу 7-ї групи
                                             фінансового факультету
                                             Корнієнко Вікторія 

                                            Перевірила:
                                            Махота А.В. 
 
 
 

      Харків ХНЕУ 2007 

ЗМІСТ 

Вступ………………………………………………………………………………3
    Теоретичні аспекти фінансової політики……………………………………4
      Сутність фінансової політики, її принципи та напрями……………….4
      Складові фінансової політики…………………………………………. 10
      Стратегія і тактика фінансової політики та її реалізація……………....15
      Способи проведення фінансової політики……………………………..20
    Сучасна фінансова політика України……………………………………….24
      Фінансова політика та фінансові методи стимулювання економічного розвитку держави………………………………………………………...24
      Зарубіжний досвід стимулювання економічного зростання методами фінансової політики……………………………………………………...31
      Шляхи та напрямки удосконалення фінансової політики України…...35
Висновки…………………………………………………………………………42
Література………………………………………………………………………..44 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Громадянське  суспільство не може успішно функціонувати  та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної  влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій  передбачає наявність державних  фінансів. Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих  і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань  і функцій держави, а також  забезпечення умов розширеного відтворення [27]. Тобто фінансова діяльність держави  зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих  та децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.
     Отже, фінансова діяльність держави –  одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю держави  здійснювати та перерозподіл національного доходу.
     В умовах ринкової економіки виняткового значення набуває фінансова політика як сукупність державних заходів, із мобілізації та розподілу фінансових ресурсів з метою досягнення зростання внутрішнього валового продукту й розв'язання економічних проблем держави. Особлива роль в розвитку економіки належить саме державній фінансовій політиці, що становить актуальність вибраної теми.
     Мета  роботи полягає в об’єктивній необхідності розкриття теоретичних аспектів фінансової політики та практичному визначенні напрямів фінансової політики держави на сучасному етапі розвитку України з метою її подальшого удосконалення.
     У відповідності до визначеної мети поставлені наступні завдання:
    Розкрити суиність фінансовї політики, її принципи та напрями
    З`ясувати складові та способи проведення фінансовї політики держави
    Проаналізувати напрями сучасної фінансової політики України з метою стимулювання економічного розвитку держави
    Запропонувати шляхи удосконалення фінансовї політики України
    Теоретичні аспекти фінансової політики 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

    Сутність фінансової політики, її принципи та напрями
     Функціонування  фінансової системи спрямоване на вирішення  певних завдань, що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковуються  й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху та розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції між їх централізацією та децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб'єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава [7].
     В умовах ринкової економіки виняткового  значення набуває фінансова політика як сукупність державних заходів, із мобілізації та розподілу фінансових ресурсів з метою досягнення зростання внутрішнього валового продукту й розв'язання економічних проблем держави. Особлива роль в розвитку економіки належить саме державній фінансовій політиці. Це - цілеспрямована діяльність державних органів управління, направлена на забезпечення розвитку фінансово-кредитної системи країни. Вона передбачає мобілізацію фінансових ресурсів в розпорядження держави, розподіл їх та використання з метою забезпечення проведення державних програм. Зокрема, грошові кошти, що залучаються державою використовуються для фінансування соціальних програм, забезпечення розвитку державного сектора економіки, регулювання економічного розвитку, міжнародної діяльності та ін.
     Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.
     Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону  функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб'єктів фінансових відносин і загалом відбивають об'єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об'єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі, їх організовують конкретні суб'єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо [4].
     Незважаючи  на це, фінансова політика повинна  враховувати потреби суспільного  розвитку, реальні економічні і фінансові  можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і  завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок – фінансова політика має  бути адекватною закономірностям суспільного  розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат у народному господарстві.
     Суб'єктом  вироблення фінансової політики є держава  в особі вищих органів влади  та управління і основних фінансових органів — Міністерства фінансів та центрального банку, а суб'єктами реалізації — фінансові органи та інституції. При цьому формування фінансової політики включає концептуальне визначення засад і напрямів цієї політики з позицій вирішення поставлених завдань соціально-економічного розвитку (вищі органи влади та управління) і розроблення конкретних заходів щодо реалізації поставлених завдань (Міністерство фінансів та Центральний банк).
     Фінансова політика є складовим елементом  економічної політики держави, в  якій визначаються:
     ¦    основні напрями розвитку народного господарства країни;
     ¦    загальний обсяг фінансових ресурсів держави;
     ¦   джерела утворення фінансових ресурсів і напрямки їх використання;
     ¦    створення ефективної системи управління фінансами;
     ¦    опрацювання досконалого механізму регулювання та стимулювання економічно-соціальних процесів у державі за допомогою фінансових інструментів [12].
     Основною  метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства та соціальними групами населення, територіями, забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи, що повинні забезпечувати постійне зростання економіки, сприяти створенню умов для розвитку і функціонування підприємств різних форм власності і господарювання. За таких умов важливого значення набувають гарантія соціального захисту населення, забезпечення фінансовими ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін. З метою вирішення поставлених задач в процесі проведення державної фінансової політики використовуються певні інструменти, до яких відносяться податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії та ін.
     Головне завдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами  для реалізації тої чи іншої державної  програми економічного і соціального  розвитку, тобто збереження в даній  державі системи суспільних відносин.
     На  фінансову політику впливають внутрішні  й зовнішні фактори. До внутрішніх факторів відносять:
     а) форму власності на основні засоби виробництва;
     б) структуру економіки;
     в) соціальний склад населення;
     г)  рівень добробуту населення та прибутковість  юридичних осіб;
     д) стан розвитку економіки й організацію  грошового обігу; є) стабільність грошової одиниці;
     є) досконалість податкової, цінової та кредитної політики.
     До  зовнішніх факторів відносять залежність держави від економічних відносин з іншими країнами щодо поставок сировини, матеріалів, інших природних ресурсів; обміну технологіями, взаємовідносин, пов'язаних із державним кредитом і ступенем інтеграції у світову економічну систему. На фінансову політику держави мають вплив і інші фактори, які визначаються тими економічними умовами, що складаються на конкретному етапі її розвитку. Отже, можна говорити про те, що фінансова політика є динамічним процесом, який змінюється і коригується виходячи з нагальних практичних потреб.
     Для держав із ринковою економікою діють  загальні принципи фінансової політики, на основі яких вона ґрунтується. До них належать:
     1) постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності й підвищення рівня зайнятості населення. Цього можна досягти за рахунок залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку, надання пільгового оподаткування підприємствам, удосконаленням податкової політики держави;
     2)  мобілізація й використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій населення, величина яких визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через державний бюджет;
     3) вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. За допомогою таких фінансових інструментів, як податки, штрафні санкції, дотації держава вимагає від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища [1].
     Нині  фінансово-економічна ситуація в Україні  складна, неоднозначна й суперечлива. Об'єктивні економічні реалії сьогодення висунули в центр фінансової політики питання про перехід від простого до розширеного відтворення, тобто  про економічне зростання, яке можливе  лише за наявності виробничої, грошової й соціальної стабілізації.
     Для виходу з фінансової кризи держава повинна запроваджувати фінансову політику, спрямовану на:
     ¦     створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу в національну економіку;
     ¦ забезпечення прискореного розвитку пріоритетних галузей економіки шляхом субсидування та зниження податкового тиску;
     ¦    активізацію роботи з подолання кризи неплатежів, мінімізуючи бартерні операції та стимулюючи вексельний обіг;
     ¦    сприяння підвищенню кредитної спроможності та стійкості банків за рахунок зниження рівня відсоткової ставки, збільшення частки довгострокових кредитів і посиленням контролю за їх використанням;
     ¦     легалізацію тіньових капіталів і повернення іноземних кредитів [3].
    Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону  функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб'єктів фінансових відносин і загалом відбивають об'єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об'єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. їх організовують конкретні суб'єкти, які
    Фінансова політика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для  цього фінансова політика повинна  також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки  тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької  активності та підвищення рівня зайнятості населення [12]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Складові  фінансової політики
 
     Проведення  державної фінансової політики передбачає використання певних форм. Кожна форма - це особливий напрямок державної  фінансової політики, в ході якого  вирішуються певні задачі і використовуються визначені інструменти. Всі форми  державної фінансової політики пов'язані  між собою і в сукупності повинні  забезпечити реалізацію основних цілей  фінансово-кредитного розвитку країни.   Разом  з   тим  кожна  з   форм  має  відносну   самостійність   і передбачає використання певних організаційних структур. До форм державної фінансової політики відносяться:
    фіскальна (бюджетна та податкова) політика
    кредитна політика;
    інвестиційна політика;                              
    валютна політика;
    інші форми фінансової політики (цінова, митна, амортизаційна та ін.).
    Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів. Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами — на податкову і бюджетну [1].
    Бюджетна  політика - це заходи з мобілізації, розподілу та використання грошових ресурсів державного бюджету. Мобілізація грошових коштів до складу державного бюджету здійснюється шляхом стягнення податків, зборів та обов'язкових відрахувань, а також залучення неподаткових надходжень. Розподіл ресурсів державного бюджету здійснюється в процесі формування державних видатків. До задач бюджетної політики входе також забезпечення раціонального - і ефективного використання коштів державного бюджету. Для їх вирішення приймаються певні вимоги до фінансування витрат державного бюджету, здійснюється контроль за використанням бюджетних коштів з боку державних органів управління, впроваджується більш досконале податкове регулювання бюджетного процесу та інш.
     До  основних засад бюджетної політики в Україні відносяться: збільшення грошових надходжень до складу доходів  бюджету; скорочення взаємозаліків  та інших не грошових витрат, оптимізація  видатків державного бюджету; обмеження  зростання державного боргу; скорочення дефіциту державного бюджету, зміцнення  місцевих бюджетів та ін. Бюджетна політика відіграє важливу роль в фінансовому  розвитку країни. Організація і ефективність її проведення впливають на інфляційні процеси, валютний курс, обсяги і напрями  використання кредитних ресурсів, залучення  іноземних капіталів, державний  борг, розвиток окремих галузей економіки, фінансування підприємницької діяльності та ін.
     Податкова політика включає заходи з залучення фінансових ресурсів до державного бюджету і державних цільових фондів, що передбачають здійснення обов'язкових платежів та відрахувань. Основною метою податкової політики є забезпечення достатніх доходів до державного бюджету за рахунок податків, обов'язкових відрахувань та платежів за умови стимулювання розвитку ділової активності. В процесі проведення податкової політики здійснюється перерозподіл доходів між галузями, територіями та групами населення: До інструментів податкової політики відносяться: податки, збори, обов'язкові відрахування, платежі за ресурси, податкові пільги, податкові ставки, податкові знижки, податковий кредит, податкові санкції, податкові позики та ін. Оподаткування виконує декілька функцій: фіскальну, стимулюючу, обмежуючу.
     До  основних напрямів вдосконалення податкової політики в Україні відносяться:
    підвищення стимулюючої ролі оподаткування;
    зменшення податкового тиску на фізичних і юридичних осіб;
    підвищення ролі прямого оподаткування;
    зменшення податкових пільг,
    спрощення системи оподаткування.
    Фінансова політика у сферах фондового та страхового ринків характеризується діями держави  щодо їх розвитку і регулювання, створення  відповідних гарантій клієнтам страхових  компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і  на інших суб’єктів підприємницької  діяльності, тільки засобами регуляторної політики [4].
    Кредитна  політика охоплює сукупність заходів з залучення та надання кредитних ресурсів. її суб'єктами є органи державного управління, які залучають кредити з метою фінансування дефіциту державного бюджету або платіжного балансу. Кредиторами виступають фізичні та юридичні особи (резиденти та нерезиденти), міжнародні фінансові організації, іноземні держави. З іншого боку, державні органи управління з метою забезпечення розвитку територій, галузей, підтримки окремих груп населення надають державні кошти на умовах кредиту. До інструментів, що використовуються в процесі проведення кредитної політики відносяться: процентні ставки за кредит, строки надання кредитів, пільги, порука, заставка та ін. Державний кредит може мати грошову або натуральну форму.                                           
    Інвестиційна  державна політикаце заходи державних органів управління з метою залучення, розподілу та використання інвестиційних ресурсів. Проведення інвестиційної політики передбачає забезпечення фінансовими ресурсами розвиток народного господарства, соціальної сфери, впровадження інноваційних програм, проведення фундаментальних наукових досліджень та ін. В процесі реалізації державної інвестиційної політики визначаються напрями проведення капітальних вкладень та забезпечення ефективності їх впровадження. При цьому до цілей інвестиційної політики держави відносяться забезпечення пропорційності розвитку народного господарства, розподіл фінансових ресурсів між галузями та територіями, додержання оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва та невиробничої сфери та ін.
    До  джерел фінансування державних інвестицій відносяться:
    кошти державного бюджету;
    фінансові ресурси державних цільових фондів;
    кошти державних підприємств і установ;
    кредитні ресурси, залучені державними органами управління;
    інші джерела.
    З метою проведення державної інвестиційної  політики використовуються певні інструменти. Вони включають державні інвестиції, капітальні вкладення, фінансові інвестиції, реальні інвестиції, інтелектуальні інвестиції, прямі інвестиції, портфельні інвестиції, іноземні інвестиції, проценти, дивіденди та ін.
    До  валютної та грошово-кредитної політики держави відносяться заходи державних органів управління з регулювання валютних і грошово-кредитних відносин. Основною метою таких заходів є стабілізація розвитку грошово-кредитної системи країни. До основних задач проведення грошово-кредитної політики відносяться: підтримка платіжного балансу, регулювання валютних курсів, організація проведення міжнародних фінансових розрахунків, формування та використання державних золотовалютних резервів, регулювання руху вітчизняного та іноземного капіталу та ін. Така політика охоплює певні напрями, до яких, зокрема, відносяться: регулювання облікових ставок (дисконтна політика), стримування інфляції та оздоровлення платіжного балансу (дефляційна політика), регулювання валютного курсу (девізна політика), регулювання грошового обігу (антиінфляційна політика), регулювання обсягів банківського кредитування в країні (політика "дорогих" та "дешевих" грошей) та ін.
    Фінансова політика у сфері міжнародних  фінансів пов’язана з налагодженням  взаємовідносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими  інституціями, членство в яких є  добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого –  можливості отримання фінансової допомоги. Сутність політики полягає у визначеності щодо участі в цих організаціях та інституціях і у встановленні засад співпраці [2].
    Важливою  складовою фінансової політики є  боргова політика держави. Вона починається  з визначення співвідношення між  податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів  бюджету за рахунок податків й  обов’язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах державних  позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами  держави, а також порядок і  механізм погашення державного боргу.
    Дієздатність  фінансової політики значною мірою  визначається узгодженістю її окремих  складових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна, і політика фінансового ринку та боргова  політика держави мають бути спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована  й узгоджені політика може дати позитивні  результати. Фінанси являють собою  єдиний організм, в якому всі складові досить тісно взаємозв’язані, а  тому прорахунки в будь-якому напрямі  фінансової політики неодмінно ведуть до негативних наслідків.
    Фінансова політика може бути безперспективною і нереалістичною. Безперспективна  фінансова політика не містить в  собі основних концепцій розвитку фінансів, тобто орієнтована на задоволення  поточних потреб. Нереалістична фінансова  політика обмежена тільки виробленням  напрямів, концепцій без підкріплення їх фінансами і конкретними практичними  діями [7]. 
 

        Стратегія  і тактика фінансової політики  та її реалізація
 
     Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і  характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію  і фінансову тактику [17]. Причому  вони тісно взаємозв’язані. Стратегія  визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують  вибір стратегії, адже безглуздо  визначати стратегічні цілі і  завдання, для вирішення яких недостатньо  належних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та фінансова політика, яка ґрунтується  на поєднанні та взаємоув’язці стратегії  і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна [19].
      Фінансова стратегія – довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, і передбачає рішення  великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави. Це також вибір довготривалих  цілей і складання цільових програм  у фінансовій політиці потрібні для  концентрації фінансових коштів на головних напрямках економічного і соціального  розвитку [12].
      Фінансова тактика – поточна політика, що спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду на основі розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації  фінансової діяльності [6].
      При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика  повинна відрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю економічних  умов і соціальних факторів. Стратегія  і тактика між собою пов’язані.
      У фінансовій політиці стратегія утворює  сприятливі можливості для вирішення  тактичних завдань.
      Тактика, виявляючи вирішальні дільниці і  вузлові проблеми розвитку економіки, соціальної сфери шляхом зміни способів, форм організації фінансових відносин, зв’язків, дозволяє в більш стислі строки, з найменшими затратами вирішувати завдання, які намічає фінансова  стратегія [12].
      Важливим  станом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і  методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання  повної стратегії і тактики у  використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами  в державі [8].
      Для оцінки фінансової політики уряду і  для рекомендації з її коригування  в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного  розвитку з виділенням інтересів  всього суспільства чи його окремих  груп, характеристикою перспективних  і найближчих завдань, визначенням  строків і методів їх вирішення. Тільки за таких умов можна розробити і успішно проводити фінансову політику, дати їй об’єктивну оцінку.
      Результативність  фінансової політики тим вища, чим  більше вона враховує потреби суспільного  розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні  умови і особливості життя [13]. Не меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму  узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності  в державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання усесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в  соціальній структурі суспільства, в стані суспільної свідомості і  психології.
      Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування  фінансових відносин характеризує стратегію  фінансової політики, а поточна фінансова  діяльність – її тактику. Базовим  елементом є регламентування  фінансових відносин, яке може здійснюватись  державою у законодавчій та адміністративній формах [12].
      Законодавче регламентування полягає у прийняття  відповідних законодавчих актів, які  встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зобов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування  передбачає надання прав регулювання  фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавче  регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову  діяльність на стабільну правову  основу, що робить стійкою і фінансову  політику.
      Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:
    політика стабілізації;
    політика економічного зростання;
    політика стримування ділової активності.
     Політика  стабілізації спрямована на підтримання  макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при  стабільності цін. Її реалізація ґрунтується  на забезпеченні стабільних обсягів  фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих  доходів. Розрізняють два різновиди  цієї політики, які досить суттєво  відрізняються один від одного. Перший – це політика стабілізації після  економічного спаду, яка має стимулюючий  характер. Другий – політика стабілізації в період економічного підсилення, яка має обмежувальне спрямування.
      Політика  економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів  ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності  як за цінами, так і за умовами  залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватись  трьома основними способами –  через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики “дешевих грошей”. Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам  для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика “дешевих грошей” полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.
      Політикf стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими самими способами, як і за політики економічного зростання, тільки у зворотному напрямі – скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами [6].
            Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює  кілька етапів[19]: 

      Визначення цілей, постановка завдань
 
      Вибір типу фінансової політики
 
      Вибір напрямів реалізації (монетарна чи фіскальна) та розмежування завдань  між ними

      Вибір інструментів реалізації
 
      Координація дії окремих інструментів
 
      Здійснення конкретних заходів
 
      Контроль  за ходом реалізації
 
      Рис.1. Етапи формування та реалізації фінансової політики 

      Дієздатність  фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі  та правильності прийнятих рішень. Її формування та постановки обґрунтованих  завдань. На цій основі обираються напрями  реалізації (вирішуються, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які фіскальної політики) та інструменти  реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.На основі сформованої  політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів.
      Організація здійснення фінансової політики полягає  у створенні відповідної системи  фінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій  і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики, чіткому  розмежуванні функцій з метою  забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення скоординованості дій цих суб’єктів. Система управління фінансами охоплює досить розгалужену  сукупність фінансових органів та інституцій. Кожний із цих органів має свою сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в  певному напрямі. Координуючими  центрами в цій системі є Міністерство фінансів України та Національний банк України [9].
     Міністерство  фінансів розробляє засади фінансової політики України у цілому і реалізує та координує фіскальну політику. Воно складає проект Державного бюджету  й забезпечує його виконання [35]. Водночас бюджет як фінансовий план складається  на основі бюджетної резолюції, що розробляється  Верховною Радою України, яка і затверджує бюджет. Отже, фіскальна політика держави є відображенням спільних дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає засади цієї політики, а виконавча, насамперед в особі Міністерства фінансів України, забезпечує її реалізацію.
     Національний  банк України розробляє засади монетарної політики та забезпечує її втілення. На відміну від Міністерства фінансів, яке входить до складу уряду, він є незалежною фінансовою інституцією. Водночас Рада Національного банку України формується наполовину за призначенням ВРУ і наполовину за призначенням Президента України. Голова правління НБУ затверджується Верховною Радою Такий статус Національного банку робить його відносно незалежним у здійсненні монетарної політики. Так, Рада Національного банку України самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та забезпечує її реалізацію.
      Особливості статусів Міністерства фінансів та Центрального банку відбиваються на виробленні та реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємоув’язки її фіскальної та монетарної складових. З одного боку, відсутність єдиного підпорядкування може обумовити різновекторність монетарної та фіскальної політики. Але з іншого боку, у цьому полягає притаманна демократичному суспільству система противаг, яка сприяє збалансованості фінансової політики у цілому [7].  
 
 
 
 
 
 
 
 

      Способи проведення фінансової політики
 
     Державна фінансова політика проводиться шляхом використання певних способів. Кожний з них здійснюється з метою досягнення певних результатів і з використанням відповідних методів. Для забезпечення проведення ефективної фінансової політики доцільно розробити певну їх систему. При цьому вони повинні бути тісно пов'язаними між собою і доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило зводиться до поняття фінансовий механізм. Це сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.
     До  основних способів проведення державної  фінансової політики відносяться:
     - фінансове планування;
     - управління фінансами об'єкту;
     - проведення фінансового контролю за діяльністю об'єкту;
     - інші способи.
     Найбільш  важлива роль в процесі проведення фінансової політики належить фінансовому  плануванню. Фінансове планування - це діяльність суб'єктів з розробки проектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До основних складових частин фінансового планування відносяться: визначення джерел та обсягів мобілізації фінансових ресурсів з метою забезпечення запланованої діяльності; розробка варіантів розподілу залучених кошти за різними напрямами; запровадження раціонального та ефективного використання одержаних ресурсів. Як правило, фінансові плани супроводжуються розробкою системи управління з метою мобілізації, розподілу і використання ресурсів, а також проведення контролю за розробкою, прийняттям та реалізацією планів.
     В процесі проведення фінансового планування використовуються різні методи. До основних з них відносяться: нормативний метод, балансовий метод, аналітичний метод, метод прогнозування. Балансовий метод дозволяє врахувати співвідношення між активами та джерелами їх утворення. Нормативний метод дає змогу розраховувати плани на основі врахування заданих норм і нормативи. Методи факторного аналізу використовуються в процесі визначення впливу певних факторів на можливий розвиток об'єкту. В основі розробки фінансових планів є використання прогнозування, визначення можливих варіанти? майбутніх подій шляхом проведення розрахунків вірогідних моделей розвитку. Фінансове планування проводиться в різних формах. До основних з них відносяться: стратегічне планування, поточне планування, оперативне планування [10].
     Управління  фінансами (фінансовий менеджмент) — це діяльність суб'єктів фінансових відносин з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів об'єкту. З одного боку, фшансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого - фінансове планування використовується як один із засобів проведення управління фінансами. Управління фінансовим розвитком об'єкту зводиться до таких основних етапів:
    розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів;
    вибору найбіїтьш раціональних шляхів фінансового розвитку об'єкту;
    втілення в життя прийнятих проекти;
    здійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів;
    коригування розвитку об'єкту в процесі впровадження фінансових планів.
     Управління  фінансовими ресурсами країни з боку державних органів здійснюється в різних формах. До основних з них, зокрема, відносяться: прийняття законів та затвердження нормативних документів, що регламентують розвиток фшансової діїїльності; зміна обсягів грошової та кредитної емісії; коригування відсоткової політики та нормативів створення резервів; зміна обсяги? та напрямів капітальних вкладень в економіїсу; залучення іноземного капіталу та іїі. Ціїп, що переслідуються в процесі управління фінансами з боку держави; включають забезпечення зростання діїювої активності, стримування інфляції; досягнення повної зайнятості, взаємовигідного співробітництва з іншими державами та ін.
     Прикладом може бути управління розвитком грошово-кредитною системою держави. Збільшення грошових емісій центральним банком має певні межі, їх подолання провокує зростання інфляційних процесів і порушення фінансових відносин між суб'єктами господарювання. В таких умовах зростає інфляційний тягар, який випадає і на громадян. Разом з тим, проведення занадто жорсткої грошової політики має за наслідки збільшення негативних явищ у розвитку фінансів. Зокрема, при цьому зростають неплатежі між суб'єктами господарської діяльності, збільшується обсяг "пов'язаних грошей" (запасів нереалізованої продукції, кредиторської заборгованості), поширюється бартеризація економіки. А ці явища лежать в основі зменшення обсягів виробництва, скорочення зайнятості, зниження купівельної спроможності населення, звуження внутрішнього ринку, скорочення доходів державного бюджету. До похідних явищ, пов'язаних з проведенням жорсткого курсу в грошово-кредитній сфері відносяться: підвищення процентних ставок, скорочення обсягів кредитування економіки, зменшення заощаджень населення та ін. [2].
     Контроль  займає особливу роль в системі фінансової політики. Фінансовий контроль - це сукуп
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.