На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Специфка нфляцйних процесв в Україн та напрямки антинфляцйної полтики

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 27.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки України
ДВНЗ  «Український державний хіміко-технологічний  університет» 

                                                                                                           
                                                                                                           Кафедра економічної теорії 
 
 
 
 

Специфіка інфляційних процесів в Україні та напрямки антиінфляційної  політики 
 
 
 

                                                                                      Курсова робота з
                                                                                      макроекономіки
                                                                                      ст. гр. 2 - ЕК – 80
                                                                                      Дорошко Наталі Павлівни
                                                                                      Науковий керівник –
                                                                                       Ільченко Т.М. 
 
 

                                        Дніпропетровськ  2010 
ПЛАН
 

Вступ 3
Розділ  I. Інфляція як прояв макроекономічної нестабільності          5
        1.1Сутність, причини та види інфляції 5
         1.2Наслідки інфляції та напрямки антиінфляційної політики 10
Розділ  II. Інфляційні процеси в Україні та їх вплив на перебіг економічних процесів                                                                                                           18
    2.1Специфіка інфляційних процесів в Україні (1991-1995;2005-2009)18
    2.2Антиінфляційні заходи держави та ефективність їх застосування в Україні                                                                                                       24
Висновки 29
Список  використаної літератури 32 

 

ВСТУП
     Iнфляцiя  властива бiльшостi економiчно розвинутих  країн свiту i є основною проблемою  в тих країнах, що розвиваються.
     Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується  його дефiцитом.
     Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням   зростання цiн по районах держави й галузям.
     У станi  iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи  на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi періоди для нацiональної економiки.
     Вихiд  з кризового стану для економiки будь-якої країни  мiстить два  основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння  виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це - найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва.
     Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.
     Серйозною проблемою інфляція залишається  для України. Без зниження рівня  інфляції неможливо досягти економічного процвітання країни, оскільки інфляція стримує розвиток і банківської системи, і фінансових ринків. Не можна заперечувати, що за роки реформ були досягнуті значні результати в боротьбі з інфляцією. Проте, навряд чи можна говорити про те, що в Україні вироблений ефективний механізм управління інфляційними процесами. Досвід антиінфляційного регулювання в Україні свідчить про недостатню адекватність монетарних режимів і використовуваних Національним банком України інструментів грошово-кредитного регулювання подолання інфляції. Як правило, вони запозичуються із закордонної практики антиінфляційного регулювання й найчастіше не враховують особливостей української економіки. Поступове зниження рівня інфляції в останні роки може бути пояснено сприятливою зовнішньоекономічною кон'юнктурою, що дозволила трохи нормалізувати економічну ситуацію в країні.
     Як  і раніше, актуальним і необхідним залишається завдання побудови такої  моделі антиінфляційного регулювання, що дозволить, з одного боку, ефективно  управляти грошовою масою, а, з іншого боку - сприяти розвитку вітчизняного виробництва.
     Основною  метою курсової роботи є дослідження теоретичних аспектів сутності інфляції й антиінфляційного регулювання, уточнення ролі грошово-кредитного регулювання в подоланні інфляції, аналіз причин і особливостей інфляції й гіперінфляції в Україні й розробка на цій основі механізму вдосконалювання антиінфляційного регулювання, що враховує специфічні умови української економіки. 

 

Розділ I. Інфляція як прояв макроекономічної нестабільності
1.1. Сутність, причини та види інфляції
     Інфляція  відноситься до основних індикаторів, що характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.
     Інфляція  – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці[1,с.108].
     Зростання загального рівня цін вимірюють  за допомогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Економісти обчислюють темп інфляції, який показує,  прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період[2,с.330]. Його визначають за формулою:
                               ? = ((p1 – pt-1)/ pt-1)*100
                  ? – темп інфляції
         де p1  - індекс цін у поточному періоді;
           pt-1  - індекс цін у попередньому періоді.
     Економісти XVIII – XIX ст. тлумачили інфляцію виключно як грошове явище. Однією з найстаріших  концепцій інфляції є кількісна теорія грошей, основним постулатом якої є відоме твердження англійського філософа Д. Г’юма про те, що будь-яка зміна кількості грошей в обігу веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг  [2,с.338].
     Американський економіст Ірвінг Фішер у 1911 р. сформулював кількісне рівняння обігу: MV=PY , де М – кількість грошей в економіці; V – швидкість обігу грошей; P – рівень цін; Y – обсяг виробленої продукції. З цього рівняння випливає, що за сталої швидкості обігу грошей їхня кількість в економіці визначатиме рівень цін , бо обсяг виробленої продукції Y визначають фактори виробництва і виробнича функція[2,с.338].
     Марксистська  теорія інфляції виходить із того, що золоті гроші не знецінюються. Згідно з  цією теорією, інфляція виникає лише тоді, коли паперових грошей, які представляють в обігу золоті, випущено понад ту кількість золотих, яка потрібна для нормального здійснення товарообороту [2,с.338].
     Дж. М. Кейнс розвинув теорію інфляційного розриву, згідно з якою інфляція виникає тоді, коли сукупні видатки перевищують обсяг національного продукту . Представники монетаризму зазначають, що єдиною причиною інфляції є надмірний темп приросту грошової маси порівняно з темпами зростання ВВП [2,с.338].
     Але на сучасному етапі причини інфляції дуже різноманітні. Серед головних причин  виділяють такі: зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту; мілітаризація економіки; монополії та необґрунтовані привілеї; особливості структури національної економіки та ін[2,с.345].
     Однією  із функцій центрального банку є  постачання національної економіки  потрібною кількістю грошей. Крім неї, центральний банк виконує низку інших  функцій, що нерідко потребують збільшення обсягу грошової маси
     Важливим  чином підживлення інфляційного процесу є мілітаризація економіки. Розвиток військового сектора часто є причиною бюджетного дефіциту, котрий спричиняє інфляцію.
     Ще  однією причиною розвитку інфляції є  монополії та необґрунтовані привілеї. Для збереження свого панівного становища на ринку монополістичні структури намагаються не лише запровадити і утримати високі ціни, а й обмежувати розміри пропозиції. Це вкрай несприятливо впливає на співвідношення попиту і пропозиції, спричиняючи відставання пропозиції від попиту, що супроводжується зростанням цін.
     Однією  з причин хронічної інфляції другої половини XX ст. є структурні диспропорції в національній економіці. Інфляція виникає внаслідок взаємодії чинників, які обмежують дію ринкового механізму. Наприклад, наймані працівники у менш продуктивних секторах національної економіки домагаються такого самого рівня заробітної плати, що й працівники високопродуктивних галузей. У разі такого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції зростають і розвивається інфляція пропозиції.
     В аналітичній економії існують різні  класифікації інфляції. Залежно від  рівня розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію[2,с.420].
     Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно – до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.
     Галопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення: ринки капіталів звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію національна економіка може витримувати роками чи десятиліттями.
     Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей: підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для придбання споживчих благ, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає «інфляційний психоз», що посилює тиск на ціни. Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль «зарплата – ціни», коли обидва підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, а останнє у свою чергу викликає подальше зростання цін.
     Економісти  поділяють інфляцію, з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого - на збалансовану й  незбалансовану[3,с.325].
     Передбачена – це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів.
     Залежно від причин і механізму зростання  загального рівня цін розрізняють  інфляцію попиту та інфляцію пропозиції[3,с.349]. Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше кажучи, виробничий сектор не може відповісти за цей надлишковий попит збільшення реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, «що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів».
     Інфляцію, що виникає внаслідок зростання  витрат у періоди високо рівня  безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають  інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.
     Збільшення  витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки та обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті спадає пропозиція товарів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляції попиту.
Інфляцію  також поділяють на класичну та сучасну[3,с.352]. Класична інфляція спостерігалася в минулому – від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років XX ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною – тривала кілька років і переходила у дефляцію – зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції.
     Сучасна інфляція – це інфляція другої половини XX ст. – початку XXI ст. Характерною рисою такої інфляції є її хронічний характер. В останні часи практично не було дефляцій, а загальний рівень цін зростав в усіх без винятку країнах.
 

1.2. Наслідки інфляції та напрямки антиінфляційної політики.
     Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.
     Перерозподільні впливи інфляції залежать передовсім від того, якою вона є – передбаченою чи непередбаченою, збалансованою чи незбалансованою – та який її рівень – помірний, галопуючий або ж це гіперінфляція. За передбаченої помірної інфляції отримувачі доходів можуть ужити заходів, щоб перешкодити або зменшити негативні наслідки інфляції, які неминуче відіб’ються на їхніх реальних доходах.
     Однак у реальній дійсності переважають  різні види непередбаченої незбалансованої  інфляції. Непередбачена інфляція перерозподіляє доходи від тих, хто отримує фіксовані  номінальні доходи (пенсії, допомогу з  безробіття, службові оклади тощо), до інших груп населення. Уряд може згладжувати несприятливі впливи інфляції на фіксовані доходи, запроваджуючи індексацію таких доходів. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної зарплати та інших виплат населенню відповідно до рівня інфляції[3,с.336].
     Інфляція  перерозподіляє доходи між боржниками і кредиторами. Зокрема непередбачена  інфляція приносить вигоду позичальникам  коштом кредиторів. Річ у тім, що позичальники повертають борги знеціненими грошима. Уряд, який нагромадив значний державний борг, також виграє від інфляції. Інфляція дає йому можливість оплачувати державні борги грошима, які мають меншу купівельну спроможність, ніж узяті в позику[3,с.338].
     Інфляція  негативно відбивається на реальній вартості заощаджень. У періоди інфляції зменшується реальна вартість готівки, вкладів у банках, страхових полісів тощо. Кожен новий стрибок цін скорочує кількість благ, яку можуть придбати заощадники. Найменших збитків від інфляції зазнають ті, хто вкладає заощадження у нерухоме майно, а також  у золото, дорогоцінності тощо.
     В аналітичній економії точиться дискусія з приводу того, чим супроводжується  інфляція: збільшенням чи зменшенням обсягу національного виробництва. Значна частина економістів уважає, що досягти повної зайнятості можна лише за помірного рівня інфляції, який стимулює сукупні видатки. Інакше кажучи, помірна інфляція супроводжується зростанням обсягу національного виробництва[3,с.426].
     Фахівці нерідко говорять і про позитивні  наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати обсяг національного виробництва у фазі піднесення[3,с.428]. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у напрямі зниження можна розв’язати за допомогою інфляції, знижуючи, отже, реальну зарплату[3,с.428].
     Антиінфляційна  політика – це система цілей та засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ[3,с.435].
     Антиінфляційні  заходи можуть впливати тільки на відкриту інфляцію. Прихована ж інфляція висуває на перший план проблему боротьби з дефіцитом. Тому для боротьби з  інфляцією їй необхідно насамперед надати відкритої форми.
     Є дві стратегії протистояння інфляції. Прихильники однієї вважають, що до інфляції треба пристосовуватись, навчитись  жити в умовах інфляції, обмежуючи  згубний її вплив на економіку  шляхом індексації податків, заробітної плати, позик і т. ін.
     Прихильники іншої стратегії вбачають  в інфляції зло для економіки, якому треба протистояти за допомогою будь-яких можливих макроекономічних заходів, не гребуючи навіть падіння обсягу виробництва[3,с.437].
     Адаптивна  політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20-30% за рік[3,с.443].
     Засоби  впливу на економіку адаптивної політики:
    поступове обмеження грошової пропозиції;
    індексація грошових доходів;
    стабілізація інфляційних очікувань;
    укладання договорів з підприємцями та профспілками щодо темпів зростання цін та заробітної плати.
   Активна політика передбачає різке скорочення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосовується в умовах гіперінфляції[3,с.443].
   Прямі монетарні заходи:
    контроль за грошовою емісією;
    заборона емісійного фінансування державного бюджету;
    здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку;
    проведення грошової реформи конфіскаційного типу, яка витісняє з обігу грошові сурогати.
   Заходи, спрямовані проти інфляції попиту, включають:
    зменшення державних витрат;
    зростання податків;
    скорочення бюджетного дефіциту;
    здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;
    стабілізацію валютного курсу.
   Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією  пропозиції (витрат), включають:
    обмеження зростання факторних доходів і цін;
    обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;
    зниження податків на бізнес та з громадян;
    здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного не інфляційного рівня випуску;
    посилення мотивацій до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.
   Яка стратегія краща? Адаптивна чи активна?
   На  перший погляд, менш вразливою для  економіки є перша стратегія. Адже за умови відсутності інфляції немає й індексації. А якщо інфляція спостерігається, її згубний вплив  обмежується, а стимулюючий вплив на економіку зберігається. Але американські вчені-економісти С. Фішер та Л. Саммерс доводять, що зниження втрат, пов’язаних з інфляцією, водночас стимулює політиків здійснювати про інфляційні заходи. Крім того, антиінфляційні заходи можуть призводити до стрибкоподібного зростання інфляції, внаслідок чого втрати в економіці також суттєво зростатимуть.[3,с. 455]
   Антиінфляційний захист бажаний та результативний у  тих випадках, коли інфляційні процеси  спричинені шоками, які не піддаються впливу з боку уряду. За цих умов індексація з урахуванням інфляції зменшує згубний вплив шоків на ефективність функціонування економіки.
   Якщо  ж інфляція спричинена свідомою політикою  уряду в грошовій та фіскальній сферах, то антиінфляційні заходи можуть тільки посилювати інфляційні процеси, імітуючи спершу враження боротьби з нею[3,с.455].
   В реальній практиці існує можливість вибору в економічній політиці між  політикою, спрямованою на економічне пожвавлення з високими темпами  приросту ВВП і швидким зниженням рівня безробіття та високим рівнем інфляції, і політикою, спрямованою на пожвавлення з повільним приростом ВВП та уповільненою інфляцією при тривалому безробітті.
   В дійсності неможливо знизити  темпи інфляції, не спричиняючи падіння  ВВП. Ціна дезінфляції кількісно визначається коефіцієнтом витрат, який показує співвідношення між кумулятивною втратою ВВП у процентах, спричиненою здійсненням політики дезінфляції, та фактично досягнутим темпом інфляції[3,с.456].
   Фіскальна, або бюджетно-фінансова, політика пов’язана з державним бюджетом. Вона передбачає цілеспрямоване регулювання податків і державних видатків для досягнення вибраних макроекономічних завдань.
      Податки й державні видатки – це основні знаряддя фіскальної політики. Фіскальну політику як інструмент макроекономічного регулювання використовують понад півстоліття. За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо.
         Розрізняють два види фіскальної політики: стимулювальну і стримувальну.
           Стимулювальна політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує ці обидва заходи. Це збільшує інвестиції, ВВП та зменшує безробіття.
       За  стримувальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції попиту через збільшення податків, зменшення державних видатків чи поєднання цих двох заходів.
       Стимулювальна фіскальна політика передбачає збільшення державних видатків і зменшення податків. Вона діє в напрямку збільшення бюджетного дефіциту.
       Стримувальна  фіскальна політика, навпаки, діє в напрямку створення бюджетного надлишку, бо передбачає зменшення державних видатків чи збільшення податків.[8,с.17]
       Фіскальна політика працює повільно. Тому для  досягнення певних макроекономічних цілей  часто застосовують монетарну політику.
       Монетарна, або кредитно-грошова, політика – це вплив на пропозицію грошей в економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Монетарну політику зазвичай проводить центральний банк країни, у нашій державі – Національний банк України (НБУ).
       Розрізняють стримувальну монетарну політику, спрямовану на приборкання інфляції попиту та стимулювальну монетарну політику, з допомогою якої досягають зменшення масштабів безробіття. Проводячи стримувальну політику, центральний банк зменшує пропозицію грошей (політика “дорогих” грошей), що підвищує процентні ставки та зменшує обсяг інвестицій, відтак зменшує ВВП та рівень інфляції. Стимулювальна монетарна політика збільшує пропозицію грошей (політика “дешевих” грошей), що знижує процентні ставки і стимулює економічну активність.
       Центральний банк змінює пропозицію грошей в економіці, використовуючи такі інструменти: норму  резервування, облікову ставку, операції на відкритому ринку.
       Норма резервування – це відсоток депозитів (вкладів), які комерційні банки повинні тримати в центральному банку у вигляді обов’язкових резервів. Комерційні банки часто беруть гроші у позику в центрального банку, за що він стягує процент. Процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною ставкою. В Україні її називають ставкою рефінансування. Підвищення облікової ставки знижує зацікавленість комерційних банків в отриманні додаткових резервів через позику в центральному банку. Тому підвищення облікової ставки зменшує пропозицію грошей в економіці. Навпаки, зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резервів через позику в центральному банку. Пропозиція грошей в економіці збільшується.
       Операції  на відкритому ринку стосуються купівлі й продажу центральним банком державних цінних паперів. У розвинутій ринковій економіці операції на відкритому ринку є найважливішим інструментом, за допомогою якого центральний банк контролює пропозицію грошей. Як купівля, так і продаж державних цінних паперів впливають на надлишкові резерви комерційних банків.
       Проводячи стимулювальну монетарну політику, центральний банк:
      1)     зменшує норму резервування;
      2)     зменшує облікову ставку;
      3)     купує державні цінні папери.
Завдяки цим заходам центрального банку  пропозиція грошей збільшується, процентні  ставки знижуються, внаслідок чого зростають внутрішні інвестиції, споживання товарів тривалого користування, сукупний попит і реальний обсяг національного продукту.
       Стримувальна  монетарна політика передбачає:
      1)     збільшення норми резервування;
      2)     збільшення облікової ставки;
      3)     продаж державних цінних паперів. 
      Завдяки цим заходам пропозиція грошей в  економіці зменшується, процентні  ставки зростають, а інвестиції, сукупний попит та рівень інфляції зменшуються.
       Фіскальна та монетарна політика – основні методи, які застосовує держава для досягнення тих або інших макроекономічних цілей, сповільнення темпів інфляції, зниження безробіття та збільшення національного обсягу виробництва. Проте є й інші види макроекономічної політики, що допомагають стабілізувати окремі сфери макроекономіки.[8,с.23]
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.