Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Проблема самостйност в юнацькому вц

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 27.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


План.
Розділ  І. Проблеми самостійності у юнацькому віці.
      Розвиток самосвідомості у ранній юності.
      Міжособистісне спілкування підлітків.
      Кохання та закоханість – яка різниця?
Розділ  ІІ. Формування світогляду та вибір майбутньої професії в юнацькому віці.
2.1 Формування світогляду юнаків.
2.2 Вибір майбутньої професії.
2.3 Пошук сенсу життя.
Висновок.
Список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.
Юнацький  вік один з відповідальних періодів формування особи, який включає усвідомлення сенсу життя і її цілей. Більшістю учених визнається, що підлітковий і юнацький вік є головним періодом формування власних переконань і уміння самостійно будувати свою життєву дорогу. У справжній період ситуація розвитку для хлопців ускладнена ще і труднощами соціального перевлаштування нашого суспільства, у зв'язку з чим необхідне вивчення психології сучасних підлітків і хлопців/дівчат, зокрема особливостей формування пошуку сенсу життя.
Проблема  пошуку сенсу життя в юнацькому  віці залишається актуальною оскільки, по-перше, немає єдиного підходу до трактування поняття сенсу життя; по-друге, кардинальні зміни в політичній, економічній, духовній сферах нашого суспільства спричиняють за собою радикальні зміни в ціннісних орієнтаціях і вчинках людей, особливо яскраво це виражено у хлопців і дівчат. Особливої гостроти сьогодні набуває вивчення змін, що відбуваються в свідомості сучасної молоді. Неминуча в умові ломки засад, що склалися, переоцінка цінностей, їх криза понад усе виявляються в свідомості цієї соціальної групи.
Дослідження проблем молоді взагалі - веління часу. Питання про молодь завжди гостро стоїть, перш за все, тому, що це покоління найменш інтегроване в соціальні зв'язки, найменш стійко в своїх поглядах, в своїй поведінці, у відношенні до навколишнього світу.
У зв'язку з важливістю пошуку сенсу життя для особового розвитку в юнацькому віці, актуально і необхідне дослідження ціннісних орієнтацій у вказаний віковий період. 
 
 
 
 

Розділ  І.Проблеми самостійності  в юнацькому віці.
1.1 Розвиток самосвідомості  у ранній юності. 

Важливою  особливістю психічного розвитку особистості  в ранньому юнацькому віці є становлення  самосвідомості, яке відбувається як відкриття учнем свого неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості, усвідомлення незворотності  часу, формування цілісного уявлення про себе.
Відкриття юнаком свого неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості. Цей вияв самосвідомості полягає  в тому, що старший школяр починає  сприймати свої переживання, емоції не як відображення зовнішніх подій, а як стан свого внутрішнього Я, усвідомлює свою неповторність, неподібність до інших. Відкриття свого внутрішнього світу збуджує радість, хвилювання і водночас супроводжується тривогою. Внутрішнє Я особистості старшокласника не тотожне зовнішній поведінці, що актуалізує проблему її саморегулювання (самоконтролю, самооцінки, корекції, планування тощо).
Юнацьке Я ще нецілісне, невизначене, його усвідомлення нерідко супроводжується тривогою або відчуттям внутрішньої порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. У зв'язку з цим посилюється потреба у спілкуванні, яке, попри те, стає більш вибірковим. Водночас юнак усе частіше відчуває бажання усамітнитися.
Усвідомлення  юнаком незворотності часу. У ранньому юнацькому віці з'являється усвідомлення незворотності часу, скінченності свого існування, що змушує серйозно замислюватися над сенсом життя, своїми перспективами, майбутнім, особистими життєвими цілями, життєвим шляхом. Поступово з мрії, для якої все можливо, та ідеалу як абстрактного, часто недосяжного зразка починають вимальовуватися більш чи менш реалістичні плани дійсності, між якими молодій людині доведеться обирати. Життєвий план охоплює всю сферу самовизначення старшокласників. Йдеться про стиль життя, рівень домагань, вибір професії і свого місця в житті.
Усвідомлення  плину часу спонукає юну особистість  до самооцінки, перегляду засвоєних  у дитинстві цінностей, розуміння  вічних цінностей (добра і зла, щастя  і нещастя, значущого і незначущого, справедливості і несправедливості, краси і потворності, творчості і рутинності тощо), осмислення життєвих суперечностей, криз та успіхів власного розвитку. У ранньому юнацькому віці минуле (дитинство) і майбутнє (дорослість) ще не перетинаються в теперішньому часі, піддаючи випробуванню почуття неперервності свого Я, спадкоємності в часі (самоідентичності).
Однією  з характеристик особистісного  часу є наскрізне бачення людиною  з позиції теперішнього свого  минулого і майбутнього, тобто індивідуальна часова траспектива.
Індивідуальна часова траспектива - форма часової інтеграції психіки людини, яка виявляється у співвіднесенні у свідомості минулого, майбутнього і теперішнього часових етапів людського життя.
Для юнаків тривалість життєвої перспективи (хронологічна віддаленість подій майбутнього) є  значною. її реалістичність (бачення різниці між реальністю і фантазією) досить неадекватна, а розчленування майбутнього на послідовні етапи (диференційованість перспективи) - невиразне. Життєва перспектива для більшості юнаків є оптимістичною, бо вони впевнені, що очікувані події відбудуться у визначений термін. Узгодженість подій минулого, актуального теперішнього і потенційного майбутнього невисока.
Сприймання  власного психологічного часу зумовлює внутрішню картину становлення  особистості. За певних умов дівчата  і хлопці можуть переживати перехід від минулого до теперішнього як зміну на гірше, особистісний регрес. Минуле вони сприймають як період, у якому залишилося все краще, що відповідає головним цінностям особистості. До минулого тяжіє Я-ідеальне. В деяких старшокласників теперішнє і минуле тісно пов'язані й утворюють спільний полюс. У ранній юності можливе також тяжіння Я-ідеального до майбутнього. У такому разі молода людина не задоволена собою, вважає себе інфантильною, сподівається і прагне стати іншою, кращою. Трапляється, що всі три часові виміри Я ізольовані один від одного, тобто теперішнє не пов'язане з минулим, а майбутнє не є продовженням теперішнього.
Оптимальний варіант особистісного розвитку на етапі ранньої юності передбачає відносну наступність минулого і майбутнього Я з одночасними якісними поступальними змінами, які відкривають шлях до нових можливостей. Ознаками такого розвитку, на відміну від простої зміни, є розв'язання деяких ціннісно-смислових суперечностей, чітке самовизначення між добром і злом, любов'ю і ненавистю, конструктивністю і деструктивністю, відповідальністю і безвідповідальністю, прогресом і регресом.
Формування  цілісного уявлення юнака про  себе. У старшому шкільному віці учень спочатку усвідомлює та оцінює особливості свого тіла, власну привабливість, а пізніше - духовні, морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. Важлива роль при цьому належить особистісній рефлекси - заглибленню у світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю. У ранній юності вона здійснюється через постійні самоспостереження, самоспоглядання та самоаналіз. Це зумовлює певний відхід від дійсності, роздуми про своє Я: яким воно є на певний час, яким намагається бути, яким повинно бути, яким хотіло б бути. Таке самозаглиблення може здійснюватися не тільки в думках, мріях, а й на папері. Юнацький щоденник стає реальним втіленням особистісної рефлексії.
Відкриття себе як неповторної особистості  нерозривно пов'язане з розумінням соціального світу, в якому старшокласник  живе. Юнацька саморефлексія спрямована на усвідомлення свого становища і призначення в світі. “Який мій життєвий ідеал?", “Хто мої друзі, і хто вороги?", “Ким я хочу стати?", “Що я можу зробити, щоб я і навколишній світ стали кращими? ” - над такими питаннями роздумує юнак, у якого самоаналіз стає засобом соціально-морального і духовного самовизначення. Цей самоаналіз інколи ілюзорний, нерідко необґрунтованими є і юнацькі плани. Але потреба в ньому є свідченням розвиненої особистості, важливою передумовою цілеспрямованого самовиховання.
Рефлексія дає змогу юнацтву аналізувати  життя, дивитися на нього збоку, що є  важливим моментом його психічного розвитку. Пізнання життя і свого місця  в ньому зумовлює глибоке розуміння  своїх зв'язків, стосунків з іншими людьми, правил, моральних основ цих взаємин, усвідомлення потреби в духовному. Результатом роздумів про себе, діалогів із собою, самоаналізу стає обґрунтування моральних мотивів, визначення духовно-моральної позиції.
Відкриття юнаком свого внутрішнього світу, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе свідчать про перехід самосвідомості на якісно новий рівень. Розвиток когнітивних аспектів самосвідомості виявляється у підвищенні значущості системи власних цінностей, посиленні особистісного, психологічного, динамічного напрямів самовиховання. Новий рівень емоційного аспекту самосвідомості юнаків полягає у переростанні характерних для підлітків часткових самооцінок у загальне, цілісне ставлення до себе. Якісні зміни регулятивного аспекту самосвідомості виявляються в умінні відокремлювати успіх чи невдачу в конкретній діяльності від загального уявлення про себе, свої здібності та можливості.
Важливою  ознакою самосвідомості особистості  у ранній Юності є самоповага - узагальнене  ставлення людини до себе, міра прийняття чи неприйняття себе як особистості, яка виявляється у задоволенні собою, почутті власної гідності, позитивному ставленні до себе, узгодженні свого Я-реального з Я- ідеальним. Позитивне ставлення до себе свідчить про високу самоповагу; незадоволеність собою, негативна оцінка своєї особистості - про низьку.
Юнаки і дівчата із заниженою самоповагою  часто відчувають труднощі у спілкуванні. Чим нижча самоповага людини, тим  вірогіднішим є виникнення відчуття самотності. Низька самоповага зумовлює невисокий рівень соціальних домагань особистості, спонукає її ухилятися від діяльності, в якій наявний елемент змагання. Молоді люди часто відмовляються від досягнення поставленої мети, оскільки не вірять у власні сили, що зміцнює їхню занижену самооцінку.
Враховуючи  особливості формування у дівчат і хлопців цілісного уявлення про себе, вчитель повинен підтримувати їхню високу самоповагу, створювати ситуації, в яких індивіди із заниженою самоповагою  відчули б свою соціальну, особистісну  цінність, змінили б ставлення до себе на краще.
Загалом, розвиток самосвідомості старшокласників  передбачає відкриття ними свого  внутрішнього світу, усвідомлення незворотності  часу, формування цілісного уявлення про себе, виникнення самоповаги, що свідчить про становлення особистості. 
 

1.2 Міжособистісне спілкування  підлітків. 

Підліток  має сильні, іноді гіпертрофовані потреби в самостійності і  в спілкуванні з однолітками. Підліткова самостійність виражається  в основному в прагненні до емансипації від дорослих, визволенні від їх турботи, контролю, а також в різноманітних захопленнях – не учбових заняттях. Ці потреби так ярко проявляються в поведінці, що кажуть про підліткові реакції.
Захоплення  – сильні, часто змінюючи один одного, іноді "запойні" - характерні для підліткового віку. Обираючи собі заняття, підліток задовольняє і потребу в самостійності, і пізнавальну потребу, і деякі інші.
Як правило, захоплення мають неучбовий характер. Перетинатись із шкільними можуть лише захоплення інтелектуально-естетичні (за класифікацією А. Є. Личко), і то не всі. Вони пов’язані з глибокою зацікавленістю улюбленим заняттям.
На інтелектуально-естетичні  захоплення зовнішньо схожі так  звані егоцентристські. Будь яка  справа стає лиш засобом демонстрації своїх успіхів. Дітям з аналогічною індивідуальною направленістю бувають властиві і лідерські захоплення, котрі зводяться до пошуку ситуації, в якій можна щось організувати, керувати однолітками.
Тілесно-мануальні  захоплення пов’язані з наміром  закріпити свою силу, витримку, набути мануальні навички.
Накопичувальні  захоплення – перед усім колекціонування  у всіх його видах.
Найпримітивніший  вид захоплень – інформативно-комунікативні  захоплення. У них проявляється жага отримання нової, не занадто змістовної інформації, що не потребує ніякої критичної обробки, і потреба в спілкуванні з однолітками – в багатьох контактах, що дозволяють цією інформацією обмінюватись.
У підлітковому віці всі сторони розвитку піддаються якісним змінам, утворюються і  формуються нові психічні новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, формуються соціальні установки.
Цей процес перетворення й визначає всі основні  особливості індивідуальності дітей  підліткового періоду. Розглянувши  ці особливості, використовуючи дані вітчизняної  психології, в працях Л. І. Божович, В.В. Давидова, Т.В. Драгунової, І. В. Дуровиної, А.Н. Маркової, Д. І. Фельдштейна, Д. Б. Ельконіна та ін. [3, 4, 9, 14, 13, 18, 19, 20, 23, 24, 26]
Одним із найголовніших факторів формування особистості є спілкування. Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль в формуванні особистості розвивалися далі в працях вітчизняних психологів: В. Г. Ананьєва, А. А. Бодальова, Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, Б. Ф. Ломова, А. Р. Лурії, В. Н. Мясіщева, А.В. Петровського та ін. [2, 6, 7, 8, 12, 24]
Треба зазначити, що розвиток взаємовідносин виступає в ролі ведучої діяльності в віці немовля , дошкільному і  підлітковому віці. При цьому на різних етапах розвитку особистості  вона мА свої особливості: в віці немовля  це безпосереднє емоційне спілкування [12], в дошкільному періоді це ігрова діяльність, по мірі якої дитина засвоює відносини між людьми [28], в підлітковому віці - подальше освоєння взаємовідносин між людьми, але вже на більш високому рівні у порівнянні з дошкільним віком. [4, 28, 29] Слід зазначити, що щодо питання визначення конкретного виду ведучий діяльності для підліткового періоду існують дві точки зору:
    Спілкування приймає статус ведучого виду діяльності і має інтимно-особистісний характер, предметом спілкування виступає інша людина однолітка, а зміст і є побудовою і підтриманням особистих відносин з нею. [4] Цієї точки зору дотримуються Д. Б. Ельконін, Т. В. Драгунова, М. С. Коган.[28]
    Як ведучий вид діяльності підлітка виступає суспільно корисна діяльність, в процесі якої відбувається подальше засвоєння різноманітних форм взаємовідносин з однолітками, з дорослими і розгортаються, як вважає Д. І. Фельдштейн, нові форми спілкування "як прилучення підлітків до суспільства". [17, 23, 25]
Всі психологи, які вивчають підлітковий вік  так чи інше сходяться в тому, що велике значення для підлітка має саме спілкування з однолітками, тому однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація спілкування з батьками, вчителями і взагалі тими, хто доросліше на однолітків, більш-менш рівних за положенням. А. В. Мудрик зазначає, що потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, з’являється у дітей рано і з віком стає все більшою. Поведінка підлітків, вважає він, за своєю специфікою, є колективно-груповою. Таку специфіку поведінки підлітків він пояснює так: по-перше, спілкування з однолітками є дуже важливим каналом отримання інформації, по якому підлітки дізнаються багато речей, які по тим чи іншим причинам не повідомляють їм дорослі; по-друге, це специфічний вид механічних відносин. Групова та інші види спільної діяльності виробляти необхідні навички соціальної взаємодії, вміння знаходитись під колективною дисципліною і в той же час відстоювати свої права; по-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Створення групової притаманності, солідарності, взаємодопомоги дає підлітку почуття благополуччя і врівноваженості. [14]
Д. І. Фельдштейн виділяє три форми спілкування  підлітків: інтимно-особистісну, стихійно-групову, соціально-орієнтовану. [24] Інтимно-особистісне спілкування – взаємодія, що основана на особистих симпатіях, - "я" і "ти". Змістом такого спілкування виступає співучасть в проблемах один одного. Інтимно-особистісне спілкування виникає при умові спільності цінностей партнерів, а співучасть забезпечується розумінням думок, почуттів і намірів один одного, емпатією. [25] Вищими формами інтимно-особистісного спілкування є дружба і кохання. Їх ми розглянемо пізніше.
Стихійно-групове  спілкування – взаємодія, що основане на випадкових контактах – "я" і "вони". Стихійно-груповий характер спілкування підлітків домінує в тому випадку, якщо не організована суспільно-корисна діяльність підлітків. [8]
Такий тип спілкування призводить до появи  різного роду підліткових компаній, неформальних груп. У процесі стихійно-групового  спілкування стійкий характер набувають агресивність, жорстокість, підвищена тривожності, замкнутість і т.д. Соціально-орієнтоване спілкування – взаємодія, основане на спільному виконанні суспільно-важливих справ "я" і "суспільство". Соціальне-орієнтовне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є фактором, що сприяє розвитку форм суспільного життя груп, колективів, організацій і т.д. [16] Дослідження, що були проведені Д. І. Фельдштейном [18], показують, що потреба підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні в основному задовольняються в 31% і 34%, потреба в соціально-орієнтованому спілкуванні залишається незадоволеними в 38,5% випадках, що обумовлює перевагу стихійно-групового спілкування (56%), хоча потреба в даній формі виражена в мінімальній кількості.
Спілкування та поведінка підлітка
Як вже  було зазначено, у науковій літературі є багато праць, присвячених проблемам  підліткового віку. Так, Л. Виготський у своїй книзі "Педологія підлітка" виділяв кілька критичних, поворотних пунктів психічного розвитку (кризи одного, трьох, семи і тринадцяти років), вважаючи, що "кризи – необхідні етапи розвитку, які, якби не були відкриті емпіричним чином, слід було б вивести теоретично. Більше того – чим яскравіше, гостріше, енергійніше проходить криза, тим продуктивніше йде процесс формування особистості".[17]
Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з однолітками. Стосунки з товаришами перебувають  у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності.
Для підлітка важливо не просто бути разом з  однолітками, а посідати серед них  становище, що задовольнить його. Для  деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі  позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших – непорушним авторитетом у якійсь cправі, але в будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень підлітків, супроводжується і підвищеною комфортністю підлітків щодо підліткових компаній.
Крім  того, слід зазначити, що суб’єктивна  значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками
Значно  контрастує з явним недооцінюванням  цієї значущості дорослими, особливо вчителями. Для підлітків переживання щодо спілкування з ровесниками виявляються  найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування  з вчителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, які оточують підлітка, бачити його справжні переживання.
Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку можна подати так: якщо у 5-му класі домінуючим мотивом у спілкуванні з однолітками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив – посісти певне місце у колективі однолітків.
У 8 – 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі однолітків і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків.
Батьки  підлітків усі проблеми їхнього  спілкування з ровесниками пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується  їхня дитина. Водночас дослідження  свідчать, що вже починаючи із 7-го класу "у підлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна та міжособистісна рефлексія", унаслідок чого вони починають бачити причини своїх конфліктів, труднощів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з однолітками.
Важливість  для підлітка його спілкування з  однолітками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками ті вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми підлітків?
Основне джерело цих проблем – непорозуміння  дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших учинків, прагнень.
Чим старше стають підлітки, тим менше розуміння  вони знаходять у дорослих. Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визнається підліток – так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну само звинувачувальну позицію підлітків деякі автори називають "психологічним примиренням", пов’язуючи її з прийняттям формальних відносин "слухняності", що нав’язуються їм, ламання позиції "психологічного примирення" найчастіше призводить до "психологічного бунту". [17] Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з вчителями – з іншого, то при всій напруженості першого, значно більш складним, малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов’язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов’язані тільки негативні переживання.
Молодші підлітки значно менше спілкуються  з дорослими і дуже багато з  однолітками. Останні для них  важливіші, бо виступають ареною само затвердження. У них дуже яскраво  виділяються більш-менш постійні групи  друзів та приятелів. Спілкування йде за найширшим спектром питань. Усі вони цікавлять підлітків з погляду подій. Для підлітка головне – дія. Тому він намагається спілкуватись з ровесниками там, де можна щось робити.
Спілкування з однолітками
Спілкування пронизує все життя підлітків, накладаючи відбиток і на навчання, і на не учбові заняття, і на відношення з батьками. Ведучою діяльністю, повторюючи вже сказане, стає інтимно-особистісне спілкування. Найбільш змістовне і глибоке спілкування можливе при дружніх відносинах. Підліткова дружба – складне, часто неоднозначне явище. Підліток бажає мати близького, вірного друга і часто змінює друзів. Звичайно він шукає в другові схожість, розуміння і прийняття своїх власних переживань і установок. Друг, що вміє вислухати і поспівчувати, стає своєрідним психотерапевтом. Він може не лише допомогти краще зрозуміти себе, але й подолати невпевненість в своїх силах, нескінчені сумніви у власній значущості, відчути себе особистістю. Якщо ж друг, зайнятий своїми, теж складними підлітковими справами, виявить неувагу, або по-іншому оцінить ситуацію, що має значення для обох, то досить можливий розрив відносин. І тоді підліток, відчуваючи себе самотнім, знов буде шукати ідеал і прагнути до якомога більшого розуміння, при якому тебе, незважаючи ні на що, цінують і люблять.
В дружніх  відносинах підлітки дуже виборні. Але  їхнє коло спілкування не обмежується  близькими друзями, навпаки, воно стає набагато ширше, ніж у попередніх віках. У дітей в цей час  з'являється багато знайомих і, що ще більш важливо, утворюються неформальні групи чи компанії (про них буде йтися нижче). Підлітків може об’єднувати в групу не лише взаємна симпатія, але й спільні інтереси, заняття, розваги, місце проведення вільного часу. Те, що отримує підліток від групи і те, що він може дати їй, залежить від рівня розвитку групи, до якої він належить.
В цей  віковий період дітей так тягне  один до одного, їхнє спілкування настільки  інтенсивне, що кажуть про типово підліткову "реакцію групування". Незважаючи на цю загальну тенденцію, психічний  стан підлітка в різних групах може бути різним. Для нього важливо мати референтну групу, цінності якої він приймає, на чиї норми і моралі орієнтується. Входити до будь-якої групи, що приймає, недостатньо для підлітка. Нерідко підліток почувається самотнім поруч з однолітками в голосній компанії. Крім того, не всіх підлітків приймають в групи, частина їх стає ізольованою. Це, як правило, невпевнені в собі, замкнуті, нервові, занадто агресивні діти, що потребують до себе особливої уваги, байдужі. Емоційні відносини підлітка з однолітками як вже зазначалось, в підлітковому віці різко зростає значимість спілкування з однолітками і інтенсивність пов’язаних з ним емоцій і почуттів. Це вік міжособистісних потягів, близької дружби, першого кохання. Об’єм спілкування з однолітками і потреба в ньому виходить на перше місце, залишаючи позаду спілкування з близькими родичами і вчителями.     Емоційні відносини справляють значний вплив на розвиток психіки підлітка, виконуючи наступні функції:
    Підлітки отримують досвід соціалізації, необхідний для подальшого розвитку і встановлення гармонічних відносин з оточуючими і створення власної сім’ї.
    Формування ідентичності. Перед підлітком стоїть задача осмислення й узагальнення всього того, що він знає про себе, побудова узагальненої картини світу і пошуку свого місця в ньому.
    Розвиток Я-концепції (системи стійких уявлень людини про самого себе), формування адекватної самооцінки. Підліток отримує зворотній зв'язок від однолітків і дорослих і починає сприймати оточуючих як своєрідне "дзеркало", в якому відображується його власне життя.
    Подолання егоцентризму в соціальній сфері. Підліток, що вступає в емоційні відносини, вчиться дивитись на себе і на оточуючу дійсність очами іншої людини, розуміти мотиви і хвилювання оточуючих.
Основні різновиди емоційних відносин підлітків з однолітками – дружба і кохання.
Дружба: дружні сосунки для підлітків мають дуже велике значення, що багаторазово підкреслювалось як в працях психологів, так і в творах художньої літератури, автобіографіях видатних людей і т.п. Дружбу можна визначити як "взаємовідносини, основані на взаємній відкритості, повній довірі, спільності інтересів, відданості людей один одному, їх постійній готовності прийти на допомогу один одному".[17] В 75 % випадків дружні відносини з однолітками встановлюються з дітьми, приблизно рівними за віком.
 Ключовими моментами, які характеризують дружбу і дозволяють надійно відрізнити її від інших видів взаємовідносин, є:
    Високий ступінь виборності: у підлітків рідко буває більше 2-3 близьких друзів.
    Орієнтація на індивідуальну мету і цінності партнера за спілкуванням (в цьому і є її відмінність від товаришування, орієнтованого на групову мету).
    Відносно довге існування в часі. [17]
Кохання: Кохання супроводжується інтенсивними хвилюваннями, які в суб’єктивному відношенні випереджають інші її компоненти. Ясно, що кохання не можна уявити у вигляді якої-небудь одиничної емоції, вона є складним феноменом, що має властивість амбівалентності , тобто може проявлятися як через позитивні, так і через негативні хвилювання.
За визначенням  Н. Н. Обозова [24], кохання – це найвищий ступінь емоціонально-позитивного  відношення людини до людини. Дати більш  конкретне наукове визначення кохання  важко, так як це явище само по собі дуже неоднорідне, в сучасній соціальній психології виділяють більше шести її видів.
Відносини з дорослими: В той же час для підлітків є характерним прагнення до емансипації від близьких дорослих. Маючи потребу в батьках, їх любові і піклуванні, в їх думці, вони мають сильну потребу бути самостійними, рівними з ними в правах. Те, як складуться відносини в цей складний для обох сторін період, залежить головним чином від стилю виховання, що уклалось в сім'ї, і можливості батьків прийняти почуття дорослості дитини.
Основні важкі моменти в спілкуванні, конфлікти виникають через батьківський контроль за поведінкою, навчанням підлітка, його вибором друзів і т.д. Контроль може бути принципіально різним. Крайні, найнеблагоприятніші для розвитку підлітка випадки – жорсткий, тотальний контроль при авторитарному вихованні і майже повна відсутність контроль, коли підліток опиняться наданим самому собі, без нагляду. Існує багато проміжних варіантів: батьки регулярно кажуть дітям, що їм робити; підліток може сказати свою точку зору, але батьки, приймаючи рішення, цього думку не беруть до уваги; підліток може приймати окремі рішення сам, але повинен знайти їх підтвердження у батьків; підліток і батьки мають майже рівні права, приймаючи рішення; рішення часто приймає сам підліток; підліток сам вирішує, підкорятися йому батьківським рішенням або ні.
Окрім контролю в сімейних відносинах важливі  очікування батьків, піклування про  дитину, послідовність або непослідовність  вимог, що йому ставлять, і, звичайно емоціональна основа цих відносин – любов, приймання  чи неприймання дитини. 
 

      Кохання і закоханість  – яка різниця?
 
 
Кохання – виключно складний об’єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншого аналізу. Про кохання сказано багато – частотні словники сучасних мов засвідчують, що це одне з найуживаніших слів. При цьому все сказане є правильним хоча б для кого-небудь.
Більше, ніж будь – якому іншому почуттю, коханню притаманна внутрішня мінливість, динаміка. Мається на увазі не історична  змінюваність цього почуття, а динаміка кохання однієї особистості.
Першою  фазою почуття найчастіше є стан закоханості. Особливо яскрава та швидко домінуюча закоханість спостерігається в юнацькому віці. Така всеосяжна закоханість визначається вперше дійсно інстинктивним почуттям молодої людини до іншої статі і швидким “замкненням” її інтересів на якомусь “об‘єкті”. Глибока психологічна суть закоханості як першої фази кохання є в тому, щоб закріпити духовний зв’язок між двома індивідуумами, перш ніж вони перетнуть межу інтимніших стосунків. Це почуття має свої певні фази розвитку, динаміку. Вузловий момент – це існування давно вже існуючого у підсвідомому певного еталону бажаного чоловіка чи жінки.
Американський психолог Ерих Фромм писав, що коли в людині розвивається відчуття індивідуальності, йому недостатньо присутності батьків. У ньому зростає потреба в єднанні ще з кимось. Але ваблення однієї людини до іншої, інтерес до неї - це ще не любов. Любов утворює вищий рівень відносин людини з людиною. Вона виявляється як прагнення випробувати радість, відбиту від радості коханої людини. Психологи вважають, що людина повинна розрізняти захоплення, закоханість і любов.
Відрізнити  захоплення від закоханості, а закоханість  від любові буває нелегко. Сильне захоплення нерідко визначає багато вчинків людини і може послужити мотивом для створення сім'ї. Але незабаром воно проходить. При закоханості предмет уваги звичайно ідеалізується. Часто підлітки вважають любов'ю захоплення і закоханість. Їм деколи важко буває відрізнити любов від іншого схожого відчуття.
Старшокласники, так само як і підлітки, схильні  наслідувати один одному і самостверджуватися в очах однолітків за допомогою дійсних або уявних "перемог". Не тільки у середніх, але і в старших класах легкі закоханості нагадують епідемії: як тільки з'являється одна пара, тут же закохуються всі інші. Причому багато хто одночасно захоплюється однією і тією ж найбільш популярною в класі дівчинкою (або хлопчиком).
Дівчатка, як правило, вперше в акторів, героїв, вчителя фізкультури або відмінника з класу, - вибір абсолютно непередбачуваний. Перша закоханість хлопчика не так жорстко прив'язана до віку, але до 13 років хоч по разу закохувалися переважна більшість хлопчиків. Зовні платонічні переживання нерідко виявляються в збиранні портретів "героя" або предметів, що належать йому. Якщо об’єкт закоханості досяжний, здійснюються безглузді, раптові витівки з метою звернути на себе увагу. Любовні записки і ніжні листи бувають дуже наївними і, в той же час, надмірно відвертими, просто по незнанню правил пристойності дорослих. До речі, в більшості своїй ці твори нікому не відправляються, і або знищуються, або накопичуються в затишному місці.
Проте, платонічна закоханість - розпливчата, невиразна, аморфна, - досить швидко зміняється наступним етапом, етапом становлення еротичного ваблення. Еротичне ваблення, як прагнення до романтичного, душевного контакту, тілесної близкості, дотику, але не фізичному володінню, відрізняється від сексуальної потреби, як, наприклад, читання пригодницького роману від особистої участі в бойових діях. Бажання бути ближче до обранця, ловити його погляд, мріяти про прекрасні і романтичні події поступово змінюється прагненням до дотику, сумісного проведення часу.
У цьому  періоді, не дивлячись на могутню емоційну напругу, супроводжуючу перші кроки в світ близьких відносин, ще немає сексуального відтінку, як прагнення до статевої близькості. Навпаки, нерідко навіть натяк на тісне спілкування голих тіл за участю статевих органів здатний зруйнувати країну романтичних мрій підлітка, зробити його погляди цинічними.
Для підлітків  обох статей у віці 13 - 16 років закоханості, що постійно змінюють одна одну - норма. В цей час "відпрацьовується" манера поведінки, смак до певних представників протилежної підлоги, уміння знайомитися, підтримувати відносини.
Учені підрахували, що в середньому одна юнацька закоханість продовжується 12 - 14 днів. Але в цей короткий термін вміщається безліч подій: підліток вибирає, в кого закохатися, відшукує привабливі риси в обранці, знаходить шляхи для знайомства і зближення, підтримує відносини, демонструючи свої позитивні якості, нарешті, переживає закінчення відносин. Адже це ціле життя! І дуже добре, що таке відбувається - людина в легких умовах набирається досвіду, який дуже стане в нагоді йому, коли все стане дуже серйозно.
При захопленні, закоханості і любові ми відчуваємо схожі емоції і відчуття. Проте розрізнити їх все-таки можна, і кращий порадник в цьому - час. Закоханість може протікати довго, і здається, що це саме та людина, з якою хочеться пов'язати своє життя. Але проходить час, і люди залишаються просто добрими друзями. Тому порада старших "не поспішати" не позбавлена здорового глузду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. Формування світогляду та вибір професії в юнацькому віці.
2.1 Формування світогляду  юнаків. 

Психологічною особливістю раннього юнацького  віку є спрямованість у майбутнє. Найважливішим фактором розвитку особистості  в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи. Життєвий план — широке поняття, що охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід понять, стиль життя, рівень домагань, рівень доходів і т.д.). У старшокласників життєві плани найчастіше ще досить розпливчасті і не виділяються із мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнює ступінь їхньої привабливості, але не спроможний остаточно вибрати щось для себе і часто нічого не робить для досягнення задуманого.
Про життєві  плани в точному змісті слова  можна говорити лише тоді, коли в  них включені не тільки цілі, але  і способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні  й об'єктивні ресурси. Л. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з ними цільову регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє — центральний психологічний новотвір юнацького віку.
Основою для планування суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві  модель «типового життєвого шляху» члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей  суспільства, у її основу покладений принцип своєчасності: у який час суб'єкт повинен укластися, щоб соціально «встигнути» у потрібний час зробити наступний крок. Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття піддалися істотному перегляду.
Підростаюче покоління найчастіше надане саме собі, змушено самостійно розробляти життєві  цілі і знаходити способи їхнього  виконання. У результаті багато аспектів свого майбутнього життя юнаки  і дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х рр. чекали своє майбутнє з оптимізмом, то старшокласники 1990-х рр. переживали своє майбутнє як проблему. У західній психології процес самовизначення визначається як процес формування ідентичності.
Е. Еріксон  розглядав пошук особистісної ідентичності як центральну задачу періоду дорослішання, хоча перевизначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди  життя. Ідентичність як свідомість тотожності суб'єкта самому собі, безперервності власної особистості в часі вимагає відповісти на питання: «Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?»
У період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій і  нових соціальних очікувань, необхідно  досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані із сімейними, тендерними, професійними ролями, у несуперечливу цілісність (якою я є дочкою і внучкою, спортсменкою і студенткою, майбутнім лікарем і майбутньою дружиною), що суперечать їй відкинути, погодити внутрішню оцінку себе й оцінку, дану іншими.
Еріксон вважав, що криза ідентичності включає  ряд протистоянь: тимчасова перспектива  або розпливчасте почуття часу; впевненість  у собі або сором'язливість; експериментування  з різними ролями або фіксація на одній ролі; учнівство або параліч трудової діяльності; сексуальна поляризація або бісексуальна орієнтація; відносини лідер-послідовник або невизначеність авторитету; ідеологічна переконаність або сплутаність системи цінностей.
Якщо  індивід успішно переборе цю першу кризу ідентичності, то йому буде легше справитися з подібними переживаннями в майбутньому. На цьому складному шляху можуть бути і невдачі. Дифузія ідентичності (або рольове змішання) характеризується тим, що молода людина протягом більш-менш тривалого часу здатна завершити психосоціальне самовизначення, що змушує її повернутися на ранню ступінь розвитку.
При цьому  можуть виникнути специфічні труднощі: дифузія часу — порушення сприйняття часу, що виявляється двоїстим чином: або виникає відчуття найжорстокішого цейтноту, або розтягнутості і порожнечі часу, нудьги і нікчемності; застій у роботі — порушення працездатності, що виражається в захопленні непотрібними для подальшого розвитку речами на шкоду всім іншим заняттям, поверненні до едіпових ревнощів і заздрості до братів і сестер; нездатність ні продовжити освіту, ні обрати роботу; негативна ідентичність виявляється в запереченні всіх пропонованих ролей і цінностей, орієнтація на «протилежне» — небезпечний, шкідливий, небажаний зразок, від якого наполегливо застерігають (алкоголь, наркотики).
Еріксон ввів поняття «психосоціальний мораторій» для позначення певного інтервалу  часу між підлітковим періодом і  дорослістю, коли суспільство терпимо  ставиться до проб різних соціальних і професійних ролей молодими людьми. Так, системі вищої освіти іноді приписують роль відстрочки остаточного вибору дорослих ролей. Таким чином, вибудовування життєвої перспективи може проходити відносно благополучно при оптимальному сполученні минулого, сьогоднішнього і майбутнього Я, а може відбуватися і у кризових формах.
Багато  досліджень присвячені розвитку і якості Я-концепції у молодих людей, дослідженню  співвідношень між Я реальним і Я ідеальним, особливо важливим у цей період. Підкреслюється, що по мірі дорослішання, нагромадження досвіду реальної діяльності і спілкування складається більш реалістична оцінка власної особистості і зростає незалежність від думки батьків і вчителів. Позитивна Я-концепція, почуття самоповаги, самоцінності сприятливо позначається на постановці перспективних цілей і активному прагненні до їхнього досягнення.
Переоцінка  власних можливостей, «юнацька самовпевненість» зустрічається досить часто і  часом штовхає молодих людей  на невиправданий ризик. Негативна  Я-концепція (низька самооцінка і низький  рівень домагань, слабка віра в себе, острах одержати відмовлення) впливає найбільш негативно. Із заниженою самоповагою і негативною самооцінкою пов'язують соціальну пасивність, самотність, конформістську позицію, деградацію, агресивність і, нарешті, злочинність.
Розвитку  самосвідомості й особистості Л. Виготський відводив у юності центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я власного світу думок, почуттів і переживань, що здаються самому суб'єкту неповторними й оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має небезпеку перерости у відгородженість і замкнутість, засновані на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти його (підлітка) особливий внутрішній світ не зможе ніхто.
Прагнення пізнати себе як особистість призводить до рефлексії, до заглибленого самоаналізу: як і чому вчинив у тих або інших обставинах, проявив себе розумно, стримано або поводився розв'язно, або послухав пораду іншого. Міркуючи про риси характеру, про свої достоїнства і недоліки, молода людина починає вдивлятися в інших людей, зіставляти властивості їхньої особистості і поведінки і власні, відшукувати подібність і несхожість. Це пізнання інших і самопізнання призводить до постановки задач самовдосконалення.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.