На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


доклад Етика та культура суспльства

Информация:

Тип работы: доклад. Добавлен: 27.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Взаємозв’язок етики та культури суспільства 

 


ЗМІСТ 

ВСТУП 3
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЕТИКИ ТА КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА 4
ВИСНОВКИ 14
СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 15 

 


ВСТУП 

     Актуалізація теми взаємозв’язку етики і культури сучасного суспільства пов’язана насамперед з тим, що нинішня техногенна цивілізація, що характеризується особливим суб'єкт-об'єктним типом світосприймання, яке бере початок з епохи Реформації, перебуває в нестійкому стані.
     Паралельно  з деградацією навколишнього  середовища та суспільства розвивається ще небезпечніший процес – процес інтелектуального і морального виродження людини, її обездуховлення. Серед причин її виникнення – відчуження від природи, землі, дому, родини, зростаюча урбанізація, надзвичайна метушливість людини, насильство з боку політичних, соціальних, комерційних організацій, інформаційний вибух.
     Метою реферату є висвітлення проблем взаємозв’язку етики і культури суспільства.
     Означена  мета зумовила виконання наступних  завдань:
    визначити поняття етики та її ролі в житті суспільства;
    розглянути сучасні концепції розвитку культури суспільства;
    виявити взаємозв’язок етики і культури суспільства.
     Об’єктом реферату є поняття «культура» та «етика»
     Предметом реферату є взаємозв’язок етики і культури суспільства
 


ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЕТИКИ ТА КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА 

     Просвітництво і раціоналізм висунули засновані  на розумі етичні ідеали, що стосувалися  еволюції індивіда до справжнього людства, його положення в суспільстві, матеріальних і духовних завдань самого суспільства, відносини народів один до одного та їх підйому в складі зцементованого вищими духовними цілями людства. Ці засновані на розумі етичні ідеали, захопивши філософію і громадську думку, почали стикатися з дійсністю  і перетворювати умови життя  суспільства. Протягом трьох або чотирьох поколінь як у поглядах на культуру, так і в рівні розвитку її був досягнутий такий прогрес, що створилася повна видимість остаточного тріумфу культури і неухильного її процвітання.1
     Але техногенна діяльність людства впродовж декількох століть якісно змінила  як природне середовище, так і культуру та суспільство. У сучасну епоху  науково-технологічний розвиток значною  мірою випереджає розвиток соціокультурних  регуляторів, які перестали бути адекватними новим технічним  можливостям людства. Соціум, наука  і культура перебувають на різних еволюційних рівнях. Відбувається очевидне прискорення науково-технічного прогресу при одночасному «консервативному»  існуванні людини. Порушився динамічний баланс між технологічним потенціалом  суспільства і моральністю.
     Очевидно, що життя суспільства та його розвиток підпорядковується своїм законам. По-перше, в будь-якому суспільстві є звід законів. Це формалізовані правила поведінки, відступ від яких карається. У зводі законів, обмовляється як міра відхилення від правил, так і міра покарання за це.
     Однак, реальне життя – явище, яке не піддається алгоритмізації і формалізувати його повністю неможливо. Тому поряд з формальними законами у кожному суспільстві існують закони совісті, тобто етика. Ці закони, на відміну від юридичних, формулюються у вигляді заповідей,тобто без вказівки міри порушення і міри покарання.
     У 1915 р. німецький та французький мислитель, протестантський геолог і місіонер, лікар і музикант, лауреат Нобелевської премії миру (1952 р.) А. Швейцер (Schweitzer) (1875-1965 pp.) у своїй праці «Культура і етика» висунув принцип так званої «глибокої пошани до життя»2 як шлях морального оновлення людства. Можливість подолання моральної та духовної кризи вчений вбачав у розробці нових проблем культури епохи технократичної влади. На його глибоке переконання, в духовній та моральній сфері вже на початку на XX ст. відчувалася криза, мав місце занепад культури. На думку А. Швейцера, існує тісний зв'язок між культурою та світоглядом, і катастрофу культури може викликати тільки катастрофа світогляду. Культура – це духовний і матеріальний прогрес, який відбувається тільки у супроводі морального розвитку людини й людства в цілому. Головне завдання культури – моральне вдосконалення індивіда і суспільства в цілому3.
     На  жаль, покоління XX ст. повірили в закономірний технологічний прогрес і вирішили, що він не потребує моральних ідеалів4. Криза культури з точки зору А. Швейцера пов'язана із втратою ідеалістичного світогляду, тому єдиним шляхом її подолання є повернення до цього світогляду. Світогляд людства у XX ст. не тільки відійшов від духовності, він відійшов від позицій раціональної думки на позиції емоційно збіднілої, висушеної душі; думка стала жорстко раціоналістичною, формалізовано-технократичною. Нова технократична наука, покликана задовольняти інтереси індустрії, що швидко розвивалася, знецінила духовні сили людини, сповнила її тривожними очікуваннями катастроф, привнесла розгубленість, за якими послідувало падіння моральних норм. Людина та її одвічна культура задихнулися у какофонії нової масової «культури», значною мірою втративши моральні та духовні орієнтири. «Це можна пояснити тільки тим, – писав А. Швейцер, – що світогляд цей не мав справжнього коріння у теоретичній думці. Ідеї, що його породили, були благородні, емоційні, але не глибокі. Вони не стільки доводили факт зв'язку етичного начала з началом життєстверджуючим, скільки інтуїтивно відчували його. Тому, підтримуючи життєстверджуюче й моральне начало, теоретична думка не досліджувала по-справжньому ані того, ані іншого, ані внутрішніх зв'язків між ними».5
        А. Швейцер постійно шукав відповідь на кардинальне питання про етичну сутність людини, питання, пов'язане з проблемами насильства людини над людиною, людини над твариною.
     Розглянемо, що вкладається в зміст поняття  сучасної етики. Сучасна етика (гр. ethika) як філософська дисципліна вивчає мораль. Фундаментальне значення моралі для  суспільного життя відзначали багато мислителів усіх часів: від стародавніх  мудреців та біблейських пророків до теоретиків революційних потрясінь XX ст. Наприклад, російський ідеолог анархізму  П. Кропоткін стверджував: «Без певного  морального зв'язку між людьми, без  якихось моральних зобов'язань, добровільно  на себе взятих і таких, які поступово  стали звичкою, жодне суспільство  неможливе».6
     Із  змістовного боку мораль є поєднанням певної системи цінностей та системи  нормативів поведінки, покликаних забезпечити  реалізацію, досягнення цих цінностей. Іншими словами, мораль відповідає на питання: як діяти, вести себе, щоб  досягти любові, пошани, співчуття  і т. п. Субстанційною основою  моралі є особиста свобода людини, яка дає змогу індивідові виявляти приватну ініціативу, робити вибір  у вчинках, враховуючи інтереси інших членів суспільства, їхню можливу протидію чи підтримку.7
     У певних філософських колах наприкінці XX ст. склалася ідея про те, що принцип  «глибокої пошани до життя» А. Швейцера, відкритий в надрах етики та культури, з природно-історичної точки зору є принципом природним, універсальним, екологічно ідеальним, і тільки при  його дотриманні можливий розвиток нових  екологічно безпечних технологій, а  в майбутньому створення екологічно оптимальної техносфери.8
     Якщо  так, то кожний крок людини має відповідати  цьому принципові, незалежно від  того, стосується він будівництва інженерної споруди або прийняття політичного рішення. Таким чином, цей універсальний принцип стосується сфери соціальних, національних, політичних взаємовідносин індивідів, груп, держав.
     Звернемося  до поняття культури. У найбільш загальних рисах культура – це прогрес, матеріальний і духовний прогрес як індивідів, так усього суспільства.
     Суть культури двояка. Культура складається з панування розуму над силами природи і з панування розуму над людськими переконаннями і помислами.
     Усі спроби закладання основ культури, що робилися досі, незмінно були процесами, при яких сили прогресу проявляли  себе майже в усіх областях. Великі досягнення в мистецтві, будівельній  справі, методах управління, економіці, промисловості, торгівлі і колонізації  йшли рука в руку з духовним підйомом, що привів до народження досконалішого  світогляду. Послаблення культурного  руху проявлялося як у сфері матеріального, так і у сфері етичного, причому  зазвичай в першій раніше, ніж в  другій.
     У культурному русі, починаючи з  епохи Ренесансу і аж до початку XIX століття, сили матеріального і  етичного прогресу діяли паралельно, як би змагаючись між собою. Потім, сили етичного прогресу вичерпалися, тоді як досягнення духу в матеріальній сфері неухильно наростали, виявляючи блискучу картину науково-технічного прогресу. Ще впродовж десятиліть після цього наша культура користувалася перевагами матеріальних досягнень, не відчуваючи спочатку наслідків послаблення етичного руху. Люди як і раніше жили в атмосфері, створеній етичним культурним рухом, не усвідомлюючи приреченість культури і не помічаючи того, що назрівало у відносинах між народами.
     Так, наш час, для якого стала характерною  бездумність, прийшов до переконання, що культура полягає переважно в  науково-технічних і художніх досягненнях  і може обійтися без етики або  обмежитися її мінімумом. Ця спрощена концепція культури придбала свій авторитет  в громадській думці, оскільки частенько  її дотримувалися люди, яким по їх громадському положенню і науковій обізнаності  належало бути компетентними в усьому, що стосується духовного життя.
     Істотною  рисою сучасної етики і культури є відмова від монологічного  стилю спілкування на користь  діалогічного та полілогічного.9
     Слід  зауважити і те, що останнім часом  серед аргументів на користь моральної  мотивації культурного розвитку суспільства значне місце належить релігійним вченням. Одним словом, у філософській антропології дедалі чіткіше вимальовується і все більшої гостроти набуває морально-етична проблематика суспільства.
     Сучасні тенденції взаємозв’язків етики  та культури суспільства характеризуються появою нових понять.
     Таким є введення поняття відповідальності, у його моральному сенсі. Поняття  відповідальності застосовується у  юриспруденції, філософії та суспільних науках. У найзагальнішому плані – як воно наводиться у тлумачних словниках – це поняття має два значення. По-перше, це так звана «ретроспективна» відповідальність суб'єкта за скоєні раніше вчинки, а по-друге, так звана «перспективна» відповідальність – почуття обов'язку у суб'єкта щодо певних дій, певного стандарту поведінки у теперішньому та майбутньому. Інакше кажучи, можна розрізняти об'єктивну відповідальність – оцінку суспільством дій індивіда та реакцію на них і суб'єктивну відповідальність – внутрішні відчуття особи щодо свого обов'язку і оцінки його виконання. Суб'єктивна відповідальність може мати як перспективний, так і ретроспективний характер. Об'єктивна відповідальність уявляється лише в ретроспективі.10
           У філософії, зокрема  в етиці, ретроспективне значення може набувати сенсу усвідомлення вини, наприклад у творі К. Ясперса  «Питання про вину», або ж необхідність піклуватися про «вразливе, тендітне життя», як у Г. Йонаса та П. Рікера.11 У політичному сенсі ретроспективна відповідальність означає відставку державного діяча чи його позбавлення певних політичних прав, а перспективна – усвідомлення носієм та суб'єктом влади свого обов'язку перед тими, над ким він має владу.
           Відповідальність  передбачає те, що суб'єкт здатний  відповідати за свої дії, отже, необхідні  дві умови. По-перше, суб'єкт повинен  мати здатність вчиняти певні  дії. По-друге, він повинен мати можливість, свободу це робити. Отже, існування  відповідальності зумовлене наявністю  свободи.
     Слід  зазначити, що вивчення поняття відповідальності у культурній сфері життя суспільства, є дуже актуальним в контексті  формування етосу.
     Звернемося  до поняття автентичності, як ще однієї необхідної складової формування гуманістичного культурного суспільства.
     Етика автентичності – явище відносно нове, характерне саме для сучасної культури. Народжена наприкінці вісімнадцятого століття, вона спирається на ранні форми індивідуалізму, такі, як індивідуалізм звільненої раціональності, започаткований Декартом, згідно з яким – думка є надійним джерелом самопізнання, або політичний індивідуалізм Локка, що прагнув поставити особу та його чи її волю над соціальним обов’язком. Проте автентичність також певною мірою суперечила цим раннім формам. Розвиток етики автентичності можна описати, пов’язавши її відправний пункт з уявленням вісімнадцятого століття про те, що людські істоти наділені моральним почуттям, яке дозволяє їм інтуїтивно відрізняти правильне від хибного.12
     В світі цього висловлювання, ми бачимо, що в деякій мірі автентичність теж  є невід’ємною складовою формування етичної сфери суспільства. Уявлення про автентичність розвивається зі зміщення морального акценту у  цій ідеї. За оригінальною точкою зору, внутрішній голос є важливим, бо він говорить нам, як правильно чинити. Зв’язок із нашими моральними почуттями  тут має значення як засіб для  досягнення мети чинити правильно. Зміщення морального акценту, відбувається, коли цей зв’язок набуває незалежного  і вирішального морального значення. Він стає чимось, чого ми повинні  досягти, аби бути справжніми і повноцінними людськими істотами.
     Ідея  автентичності надзвичайно підносить  важливість контакту із собою, вводячи  принцип самобутності: кожен із наших  голосів має щось своє, має що сказати. Людина не тільки не повинна  пристосовувати своє життя до вимог  зовнішнього середовища, я й може навіть знайти поза своєю особистістю  взірець, за яким жити. Його можна знайти лише у глибині свого єства.
     Бути  чесним із собою – означає бути чесним зі своєю самобутністю, яку  лише сама людина може артикулювати й  відкрити. Ця ідея лежить в основі сучасного  ідеалу автентичності і мети здійснення себе або самореалізації, в якій він зазвичай втілюється. Ця ідея надає моральної сили культурі автентичності, зокрема й абсурдним та тривіалізованим її формам. Вона надає сенсу уявленню про те, що можна «робити свою справу», для того, щоб «відбутися».
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.