На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Поняття про логчну форму

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 27.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСТТЕТ ТУРИЗМУ ЕКОНОМІКИ  І ПРАВА 
 
 
 
 

Реферат
 на  тему :
«поняття  про логічну форму» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011
Зміст
    Вступ
    1. Логічна форма міркування
    2. Логічна форма. Відношення логічного слідування
    Висновок
    Список  літератури
 

   
       Вступ
       Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю "мислення". Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми відображення об'єктивної дійсності у порівнянні з чуттєвим відображенням чи "живим спогляданням". Відображення дійсності — одна з головних функцій мислення, але поступово, в процесі історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування майбутнього, проектування нових видів діяльності, рішення проблем, що виникають перед людиною і людством та ін.
       Враховуючи  складність і поліфункціональність людського мислення, визначимо його так:
       Мислення це специфічна ідеальна (розумова) діяльність людини, що здійснюється в певних соціокультурних умовах. Його сутність полягає в пізнанні (відображенні) предметів і явищ об'єктивної дійсності, прогнозуванні майбутнього, створенні певних програм (планів, проектів, моделей) практичної і теоретичної діяльності, вирішенні практичних і теоретичних завдань та проблем, воно також виконує функції аналізу, синтезу, тлумачення та ін.
       Головні особливості мислення: суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою. Носіями мислення є як окремі індивіди, так і соціальні спільності людей (різноманітні соціальні групи людей, які об'єднуються певним чином). Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше і різнобічніше її мислення.
       Міркування це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних, відомих знань отримують нове знання.
       Міркування зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних висновків.
       Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм  змістом. У формальній логіці абстрагуються  від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення — або істина, або хиба.
 

     

    1. Логічна форма.  Відношення логічного  слідування
    Питання про то, чи є даний умовивід правильним, чи ні не можна змішувати з питання  про істинність чи хибність засновків  та висновку, тобто чи насправді  відповідає дійсності описуване  ними положення справ.
    Розгляньмо  відомий нам приклад: 

    Якщо  ваші книги у згоді з Кораном, то вони зайві.
    Якщо  ж ваші книги не у згоді з  Кораном, то вони небезпечні.
     Але небезпечні або зайві книги слід знищити.
    Тому  ваші книги слід знищити. 

    Тут засновки і висновок сумнівні (або  хибні), але з цього ще не можна  сказати, що умовивід неправильний (так  само як і правильний).
    Розглянемо  інший приклад: 

    Шевченко  писав вірші, або він малював  картини.
    Шевченко  малював картини, або він орав поле.
     Невірно, що Шевченко орав поле.
    Шевченко  писав вірші. 

    Тут засновки і висновок істинні, але  цього недостатньо, щоб стверджувати, ніби умовивід правильний. Питання  відкрите.
    Лише  в одному випадку для умовиводу  достатньо знати значення його засновків  і висновку. Якщо кожний із засновків є істинним, а висновок хибний, то умовивід заздалегідь неправильний. В цьому випадку умовивід не зберігає істинності і тому він не може бути використаний для отримання істинного знання.
    Чи  можна, наприклад, визначити правильність наступного умовиводу, якщо встановити значення його засновків і висновку? 

    Гоголь  жив у 18 ст., або він жив у 19 ст.
    Гоголь  жив у 19 ст., або він жив у 20 ст.
    Невірно, що Гоголь жив у 20 ст.
     Гоголь жив  у 18 ст. 

    Оскільки  всі засновки тут істинні, а висновок хибний, то й увесь умовивід заздалегідь  неправильний.
    А як встановити правильність при інших  значеннях засновків та висновку?
    Два останні приклади дуже різні за змістом. Спільною є структура. Якщо внести відповідні позначення і зробити заміни, то структура їх така: 

    p або q
    q або r
     Невірно, що r
    р 

    Ця  структура називається логічною формою. Її можна отримати шляхом абстрагування (відволікання) від змісту простих висловлень. Прості висловлення замінюються в мовному контексті літерами (параметрами). Оскільки приклад з Гоголем (істинні засновки і хибний висновок) дає хибу, то і всі умовиводи такої логічної форми будуть неправильні (незалежно від того, якими будуть засновки чи висновок – істинними чи хибними). Таким чином і приклад з Шевченко, незважаючи на те, що в ньому все істинне, є неправильним. Справа в тому, що його істинність не обумовлена істинністю засновків, або як кажуть, з його засновків логічно не слідує висновок.
    Отже  для того, щоб показати, що деякий умовивід є неправильним, достатньо знайти один умовивід такої самої форми, усі засновки якого істинні, а висновок хибний. Таким чином, це критерій неправильності умовиводу.
    Умовивід  є неправильним, якщо і тільки якщо його логічна форма  не гарантує, що при  істинних засновках  ми неодмінно отримаємо  істинний висновок, тобто існує умовивід даної логічної форми  з істинними засновками і хибним висновком.
    Тоді  сформулюємо критерій правильності умовиводів.
    Умовивід  є правильним, якщо і тільки якщо його логічна форма  гарантує, що при  істинності засновків  ми обов’язково отримаємо  істинний висновок, тобто не існує  умовиводу даної  форми з істинними  засновками та хибним висновком.
    Якщо  дана умова виконується, то також  говорять, що між засновками та висновком  має місце відношення логічного слідування, що висновок логічно випливає з засновків.
    До  правильних умовиводів відноситься  перший приклад з каліфом Омаром. Його логічна форма така:
    Якщо  р, то q
    Якщо  невірно, що р, то r
    Якщо  q або r, то s
    s
    Тепер ми повинні зробити обернену процедуру (процедуру інтерпретації параметрів), котра полягає у заміні літер р, q, r, s у останньому виразі (логічній формі) довільними простими висловленнями. Тоді виявиться, що завжди, коли засновки одночасно є істинні, то і висновок буде істинний. Чому ж тоді у прикладі з каліфом Омаром висновок хибний? Причина в тому, що деякі його засновки хибні. Взагалі хибний висновок може бути отриманий в одному із наступних випадків умовиводу:
    1) якщо його засновки істинні,  але сам умовивід неправильний
    2) якщо умовивід правильний, але  в ньому є хибний засновок,
    3) якщо хибний засновок і сам  умовивід неправильний.
    Зауважмо, що у перелічених випадках висновок може виявитись хибним, але може бути й істинним. Якщо ж до істинних засновків застосовується правильний умовивід, то з логічною невідворотністю буде отриманий істинний висновок.
    При заміні простих висловлень параметрами  відбувається відволікання не тільки від того, яке положення справ  вони описують, але також від внутрішньої  структури цих висловів. Однак  в деяких випадках неможливо вирішити питання про правильність або  неправильність умовиводу без врахування внутрішньої структури простих  висловів, що входять до його складу. Розглянемо наступний умовивід:
    Деякі громадяни України є християнами.
    Будь  який мусульманин не є християнином.
     Деякі мусульмани не є громадянами України. 

    Засновки  і висновок є трьома простими висловленнями. Однак не зважаючи на розбіжності  між ними, внутрішні структури  цих висловів зв’язані одне з другим: у висновку зафіксований певний тип  відношення між двома множинами (множиною мусульман і множиною громадян України), а висновок про наявність  даного відношення робиться на підставі зафіксованих у засновках відношень  кожної з цих множин до третьої  множини (християн). Для вирішення  правильності подібних виводів необхідно  враховувати внутрішню структуру  простих висловлень, а отже спосіб виявлення логічної форми, що використовувався раніше, тут недостатній. Таким чином, щоб виявити, чи є правильними  такого типу умовиводи, потрібен більш  глибокий аналіз їх логічних форм, який враховує категорії частин мови.
    При виявлені логічної форми ми, як і  раніше, будемо відволікатися від  того, про які власне об’єкти  йде мова у висловленнях та що саме в них говориться. Одночасно ми не будемо абстрагуватись від того, чи йде мова у висловленні про  всі або про деякі предмети будь-якого класу, містить цей  вислів ствердження чи заперечення. Загублена при такому способі  аналізу інформація виражається  термінами "громадяни України", "християни", "мусульмани". Ці терміни називають нелогічними термінами. До логічних термінів належать такі терміни, як "будь який", "всякий", "деякий", "є", "не є", а також "і", "або", "якщо ... то", "невірно, що" та інші. При цьому способі виявлення логічної форми відволікання від смислу логічних термінів не відбувається, а нелогічні терміни заміняються параметрами (різні терміни – різними параметрами, а однакові – однаковими параметрами).
    Якщо  Р – "громадянин України", Q – "християнин", а S – "мусульманин", то логічна форма попереднього прикладу буде наступною:
    Деякі Р є Q
    Будь  який S не є Q
     Деякі S не є Р
    Цей приклад є неправильним, оскільки параметри Р, Q, S у складі його логічної форми можуть бути проінтерпретовані таким чином, що вираз, отриманий з логічної форми, стане умовиводом з істинними засновками та хибним висновком. Підставимо, наприклад, замість Р термін "істоти, що живуть у воді", замість Q – термін "теплокровні істоти", а замість S – "риби". Отримуємо умовивід:
    Деякі істоти, що живуть у воді є теплокровними.
    Будь  яка риба не є теплокровною істотою.
     Деякі риби не є істотами, що живуть у воді. 

    Очевидно, що засновки цього умовиводу є  істинними, а його висновок хибний. Отже всі умовиводи цієї форми  не є правильними, з їх засновків  логічно не випливають їх висновки.
    Підведемо підсумки. При формулюванні критеріїв  правильності та неправильності умовиводів були використані два фундаментальних  поняття логіки – поняття логічної форми та логічного слідування.
    Логічною  формою деякого мовного  контексту називають  вираз, в якому  фіксують ту частину  змісту контексту, яка  залишається в  результаті відволікання від конкретного  змісту нелогічних термінів або від змісту простих висловлень, що входять в даний  контекст.
    Процедура відволікання від змісту нелогічних термінів та простих висловів відбувається через заміну вказаних мовних виразів  параметрами відповідних категорій.
    Перш  ніж навести точне визначення іншого фундаментального поняття логіки – поняття логічного слідування зауважимо, що логічне слідування є відношенням між висловами по формі. Це означає, що для вирішення питання про наявність чи відсутність цього відношення між висловами необхідно виявити їх логічні форми. Можна навіть вважати, що відношення логічного слідування має місце не між певними виразами природної мови, а між їх логічними формами. Отже тепер можна вважати, що В – це логічна форма деякого вислову, а Г – це множина логічних форм яких-небудь висловів, тобто це вирази з параметрами.
    Отже, із Г логічно випливає В, якщо і тільки якщо не існує такої  інтерпретації параметрів, що входять у склад  Г і В, при якій всі вираз з  Г приймають значення "істина", а В значення "хиба".
    Можна це визначення сформулювати інакше:
    З Г логічно випливає В, якщо і тільки якщо при любій інтерпретації  параметрів у складі Г і В, при якій всі вирази з Г  приймають значення "істина", вираз В також  приймає значення "істина".  
 
 

 


    2. Логічна форма міркування
    Визначення  логічної форми. Формалізована мова. Метод формалізації
    Основними компонентами логічної форми міркування є:
    логічні терміни;
    нелогічні терміни.
    Логічні терміни в природній мові звичайно виражають за допомогою таких слів та словосполучень: «усякий*, «деякий», «є*, «невірно, що...», «якщо..., тоді...», «...і...», «...або...» тощо.
    У нелогічних термінах фіксується певна  інформація, про яку йдеться у  вислові. Це можуть бути як окремі слова, словосполучення, так і цілі речення.
    Як  бачимо, зміст міркування виражається  саме в нелогічних термінах. У зв'язку з цим можна уточнити поняття логічної форми.
    Логічна форма міркування це його структура, яка виявляється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.
    Для того, щоб з'ясувати логічну форму  міркування, необхідно:
    відновити міркування у повному вигляді, тобто виявити усі його засновки і висновок;
    з'ясувати логічні терміни, що входять до складу засновків та висновку міркування;
    замінити прості висловлювання, що входять до складу засновків та висновку, на певні символи;
    зобразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.
    ¦!¦  Розглянемо для прикладу таке міркування: «Ця посадова особа вчинила злочин, тому що вона отримала хабар*.
    1. Відновимо його у повному вигляді. В результаті маємо:
    Якщо  посадова особа отримала хабар,
    то  вона вчинила злочин.
    Ця  посадова особа отримала хабар.
     Ця посадова особа вчинила злочин.
    До складу першого засновку міркування входить один логічний термін: «якщо, ... то*.
    Замінимо висловлювання: «Посадова особа отримала хабар» на змінну р, а висловлювання «Посадова особа вчинила злочин» — на змінну ц.:
    4. Зобразимо логічну форму міркування  за допомогою такої схеми; Якщо  р, тоді ^.
    Р 
    Отже, ц
    Це  схема правильного міркування. Які  б конкретні висловлювання не підставлялись замість р та ^, якщо засновки міркування будуть істинними, то його висновок також буде істинним.
    Логічна форма міркування — це спосіб зв'язку висловлювань, що входять  до його складу.
    З метою її виявлення абстрагуються  від змістовного аспекту міркування і зосереджуються тільки на тих компонентах, які виражають його формальний аспект.
    Таку  різницю між формою і змістом  за допомогою природної мови провести практично неможливо. Це пов'язано  з багатьма причинами. Одна з них (мабуть, найголовніша) полягає у  тому, що люди, як правило, не можуть абстрагуватися від змісту мовних висловів, які  вони застосовують у процесах мислення або спілкування з іншими людьми.
    Для того, щоб наведені фактори не впливали на визначення структури, форми певного  міркування, в логіці створюються  штучні мови, які отримали назву  формалізованих мов.
    Формалізована мова це спеціальна штучна мова, в якій вислови природної мови замінюються на спеціальні символи, за якими закріплюється певне значення.
    Міркування  при такому підході перетворюється на ланцюжок знаків, побудований за суворими правилами.  -
    Побудова  моделі, в якій змістовним міркуванням відповідають їх формальні аналоги, у логіці отримало назву «формалізації*. Метод формалізації є основним методом  сучасної логіки.
    Цей метод широко застосовується також  у праві. Однак тут у це поняття  вкладається інший смисл. У правознавстві  метод формалізації означає, що для  вираження тієї самої думки використовується один і той же ряд слів чи прийомів. Формалізм, притаманний юридичному тексту, виражається у стереотипності, стандартизації стилю і викладу  правознавчих актів і в його уніфікованості. У зв'язку з цим у текстах нормативних документів, як правило, застосовуються стандартні терміни, фрази й вислови, стійкі мовні конструкції.
    Формалізація побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги.
    Виявлення форми думок ускладнюється тим, що природна мова, з допомогою якої ці думки виражаються, не дає можливості абстрагуватися від їх змісту. Тому першим кроком у процесі формалізації є вилучення природної мови. Оскільки ж думки не існують поза матеріальною оболонкою, то замість природної  мови вводять штучну мову, насамперед набір символів для позначення елементів  думок, які використовують для побудови відповідних логічних структур. Наступним  кроком є встановлення скінченого числа  правил утворення висловлювань з  певного набору символів або переліку зразків, які дають змогу виділити правильні для даної системи  висловлювань (формул) з усіх тих, які  можна побудувати з цього набору символів. Важливим моментом формалізації є визначення правил переходу одних  правильних висловлювань в інші. При  формалізації доводиться виявляти ті елементи структури думок чи міркувань, які не виражені в явній формі, але домислюються. Процес формалізації буде проілюстровано при викладі  логіки висловлювань.
    Формалізація  дає змогу виявити загальні структури  думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки  чому можна замінити будь-яке змістовне  міркування, фрагмент тексту чи й цілий  текст відповідною системою формул.
    Розрізняють природну (розмовну) і штучну мови. Освоєння сучасної логічної науки передбачає ознайомлення з такими аспектами  мови, як семантика, синтаксис, прагматика.
    Семантика (в логіці) розділ логіки, в якому вивчається значення, смисл понять і суджень.
    Вона  передусім уточнює такі поняття, як «смисл», «відповідність», «предмет», «множина», «логічне слідування» (випливання), «інтерпретація». Важливе місце  в семантиці посідають розрізнення  змісту понять і їх обсягу, значення істинності та смислу суджень. Властивості, пов'язані з обсягом понять і  значенням істинності судження, називають  екстенціональними, а властивості, пов'язані зі змістом поняття  і смислом судження, — інтенціональними. Так, судження «"Сім" —• просте число» і «Київ — столиця України» рівносильні екстенціонально (значення істинності цих суджень збігається). Однак ці судження відрізняються  інтенціонально (смисл їх різний).
    Синтаксис розділ логіки, який вивчає суто формальну частину формалізованої мови, тобто не інтерпретованого числення (на відміну від семантики, предметом якої служить саме інтерпретація мови).
    Об'єктами такого вивчення є алфавіт формальної системи (числення), що розглядається, правила утворення виразів (формул) предметної мови числення і правила  перетворення (правила виводу) в  ній.
    Прагматика  — розділ семіотики (науки  про знаки), який вивчає відношення того, хто  використовує знакову  систему, до самої  знакової системи.
    Прагматичні властивості та відношення (прикладами останніх є: стилістичні характеристики мови, які забезпечують адекватніше  сприймання повідомлень, оптимальне для  їх розуміння; характеристика припустимої  стискуваності тексту, за якої зберігається його зрозумілість тощо), на відміну  від синтаксичних і семантичних, не піддаються вираженню засобами самої  знакової системи, яка служить для  передачі повідомлень, а виявляються  при її сприйманні інтерпретатором. Ці властивості та відношення характеризують процес розуміння знакової системи  людиною, яка сприймає цю систему.
    Символічна (математична) логіка є новим етапом у розвитку формальної логіки. Вирази, якими вона оперує, записуються з  допомогою штучної мови — мови символів, зокрема алгебраїчних знаків. Наука про знаки, як відомо, називається  семіотикою. Логіку цікавлять ті знаки, які використовуються в штучних  мовах науки. Символи, до яких вдається логіка, подібні до тих знаків, які  використовують в інших науках —  математиці, хімії тощо.
    Систему символічних позначень, яку використовують у тій чи іншій науці, називають  мовою символів. її не слід ототожнювати з природною, тобто звичайною мовою. Мова символів існує тільки на основі природної мови. Вона є лише допоміжним мовним засобом, хоча використання її в науці має велике значення. Мова символів не універсальна, оскільки використовується зі спеціальними науковими цілями. Та чи інша мова символів має смисл тільки у відповідній науці. Лише за допомогою звичайної (природної) мови можна розкрити смисл і значення символів, які вводяться.
    Мовою символів можна виразити лише загальнозначуще  для всіх людей, тобто ті зв'язки і відношення дійсності, які не залежать від поглядів, ідеалів, почуттів людей. Мова символів дає можливість:
    скорочено фіксувати різноманітні співвідношення між об'єктами, які вивчаються;
    виділяти логічні зв'язки і відрізняти їх від синтаксичних;
    за виглядом формули робити висновок про характер відношення між об'єктами, що фіксуються в ній (за умови знання введених символів);
    виражати за допомогою формул готовий результат і водночас шлях, на якому можна одержати цей результат.
    Мова  символів, що використовується в певних галузях знань, має міжнародне значення, полегшуючи обмін науковою інформацією.
    У формулах, які виражають структуру  думок, одні символи замінюються  іменами конкретних предметів, взятих з тих чи інших предметних галузей, інші — містяться (не замінюються) також  у всіх конкретних за змістом думках, що мають дану структуру. Перші символи (знаки) називаються логічними змінними, другі — логічними постійними (константами). Останні зберігають свої властивості для будь-яких предметних галузей. У формулі «Всі 5 є Р» логічні змінні — «5» і «Р», а логічні постійні — «всі»  та «є».
    При побудові строгої логічної теорії символами  позначаються не лише логічні змінні, а й логічні постійні. Цим не тільки досягають скороченого запису, а й усувають багатозначність  слів, що виражають логічні зв'язки, постійні. Так, у наведених судженнях  зв'язка «є» виражає різні логічні  зв'язки:
    Всі прямокутні ромби є квадрати.
    Атом є подільний.
    Прут є ріка.
    У першому судженні слово «є» виражає  відношення рівнозначності понять, у  другому — включення підмножини в множину, в третьому — відношення елемента множини до множини. Відношення між суб'єктом і предикатом (логічним підметом і логічним присудком) у  таких судженнях позначаються різними  символами.
    Логічні змінні, на місце яких підставляють найрізноманітніші судження, що характеризуються лише з точки зору їх істинності чи хибності, будемо позначати буквами  а, Ь, с тощо. Логічні змінні, на місце яких підставляють слова, які фіксують властивості і відношення, — буквами 5, Р, К. Логічні змінні, на місце яких підставляють імена, що означають індивідуальні предмети, позначатимемо за допомогою символів х, у, г тощо. Зазначимо, що поняття, які відображають властивості і відношення предметів, у логіці називають предикатами.
 


    Висновок
    Мислення  людини складається із змісту і форми.
    Зміст мислення (думки) — це предмети, явища, процеси об'єктивного світу, які відображаються в мисленні, або предмет думки, або те, про що людина думає. За змістом думка може бути істинною або хибною. "Істинність" і "хибність" — це основні логічні категорії, за допомогою яких дається логічна оцінка певному висловлюванню, що містить у собі думку про дійсність. Вперше визначення істини дав Арістотель. Він визначив істину як відповідність висловлювань (суджень) дійсності, а хибність — як їх невідповідність дійсності, і навів такий приклад: "Отже, не тому ти блідий, що ми правильно вважаємо тебе блідим, а навпаки, якраз тому, що ти блідий, ми, які стверджуємо це, говоримо правду".
    Зміст мислення не може існувати без форми. Форма мислення — це спосіб організації думки, спосіб її побудови та виразу. Форма мислення виражає дещо загальне, інваріантне в різних за змістом думках. Люди виражають свої думки в таких логічних формах: у поняттях, висловлюваннях (судженнях), умовиводах. По формі думка може бути побудована правильно і неправильно. Формальна правильність розсудів і міркувань, висновків означає їх відповідність законам мислення.
 


    Список  літератури
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.