На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Критерї вихованост людини. Формування мотивв поведнки

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 27.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ 

       Харківський національний університет внутрішніх справ 
 

       Факультет психології, менеджменту, соціальних та інформаційних технологій  
 

       Кафедра психології та педагогіки 
 

       Реферат на тему:
       « Критерії вихованості  людини. Формування мотивів поведінки. » 
 
 
 
 

                  Виконав:
                  курсант 3 курсу
                  групи ФПТ 09- 4
                  Мироненко Т. Ю. 
                   

                  Науковий керівник:
                  доцент  кафедри, доктор педагогічних наук
                  полковник міліції
                  Федорено  О. І. 
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   

Харків 2011 

ЗМІСТ
Розділ I. Вихованість людини:
      Критерії вихованості
      Виховний вплив
Розділ II. Мотивація і поведінка людини. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ I. Вихованість людини:
      Критерії вихованості
    Для кожного вікового періоду притаманні відповідні показники і критерії вихованості. Важливим критерієм вихованості є особистісні якості, передусім духовні та моральні, в яких найвиразніше виявляється сутність її внутрішніх, суб'єктивних ставлень до явищ суспільного життя, людей, праці, до себе, до трансцендентних цінностей.
    Критеріями  вихованості слугують лише ті якості особистості, що сформувалися в єдності мотиву та дії. Саме сформованість соціально цінних мотивів дій і вчинків, передусім морально мотивованої активності, є одним із надійних критеріїв вихованості особистості, який свідчить про ефективність усіх видів виховання.
    Показниками вихованості вважають такі важливі  якості особистості, як патріотизм, гуманізм, відповідальність, чуйність, сумлінне ставлення до праці, дисциплінованість, активність, принциповість, цілеспрямованість, допитливість, естетичний розвиток, прагнення до фізичної досконалості.
    Одним із критеріїв моральної вихованості  є рівень сформованих моральних  потреб, почуттів, звичок. Здатність  діяти під впливом власного наміру, переборювати всі інші спонукання, бажання, які заважають його реалізації, свідчить, що дитина свідомо керує своїми мотивами та поведінкою. Морально вихованим вважається не той, хто може діяти морально, а той, хто не може чинити аморально. Для цього потрібні не лише знання у сфері моралі, а й моральні почуття, мотиви поведінки.
    Визначення  рівня вихованості учня передбачає безпосереднє оцінювання його якостей, цілеспрямоване спостереження за поведінкою та діяльністю, інші методи.
      Виховний вплив
    Одним із завдань педагогічної психології є вивчення психологічних основ інтегральних і ситуативних виховних впливів.
      Виховний вплив - процес організації  спільної активної діяльності  педагога і учнів з метою  зміни моральних, соціально-психологічних  характеристик та перебудови  поведінки об'єктів виховного  впливу.
    У вихованні педагоги частіше використовують імперативні (наказові) та маніпулятивні виховні впливи, дуже рідко -розвивальні. Один і той самий вплив може породжувати різні мотиви поведінки учня. Багато з них залишаються нейтральними, не впливаючи на дитину.
    Виховання передбачає вплив на свідомість і самосвідомість, емоційну і спонукальну сфери. Вплив має проектуватись на всю особистість, увесь її суб'єктивний гніт, спонукати до переживань. Однак неможливо викликати в дитини почуття, не схвилювавши її, як і неможливо звеліти їй відчути ненависть до ворогів чи любов до рідного краю. Хоча, за словами К.
    Станіславського, "почуттю наказувати не можна", але, використовуючи певні впливи, у  школяра можна виховати здатність  до переживань.
    Провідна  роль у виховному процесі належить педагогу, який керує ним, створює умови для самовиховання, застосовуючи переконання, вимоги, педагогічне навіювання, санкції, приклад, вправляння та ін. Ефективний виховний вплив забезпечують такі психологічні передумови:
    Успіх виховного впливу залежить від смислу, який вбачає вихованець у вимогах педагога. Нерідко найкращі наміри, правильні впливи, вимоги вчителя сприймаються учнями навпаки.
    Між ними виникають смислові бар'єри - ситуації, коли одне і те саме явище має  різний смисл для педагога і учня: те, що педагог вважає позитивним, учень - негативним, і навпаки. Вони ніби розмовляють різними мовами.
    Найчастіше  трапляються такі варіанти прояву смислових  бар'єрів:
    Для подолання смислових бар'єрів між  педагогом і дитиною необхідно  дбати, щоб зміст інформації відповідав можливостям дитини у її сприйнятті і розумінні; володіти широким арсеналом мовленнєвих і немовленнєвих способів її передавання; розвивати здатність вихованця усвідомлювати небажані наслідки його вчинків; залучати з метою реалізації впливу вимог педагога авторитетних для вихованців особистостей; сприяти педагогові в організації самовиховання і перевиховання; викликати у виховному процесі глибокі емоційні переживання.
    Смисловий бар'єр виникає і внаслідок впливів  на учня без урахування його потреб, уявлень про дійсність і себе. Тому необхідно дбати не лише про вибір впливів, а й про розуміння мотивів дій, вчинків учня.
    Педагогічно доцільними є виховні впливи, які  знімають конфлікти між різними  актуалізованими спонуками особистості  та обмеженнями, що накладаються на них психологічними, соціальними, моральними і духовними умовами, а також вимогами особистісних стосунків і конструктивної соціальної інтеграції.
    Впливи  педагога повинні бути гуманними, зважати  на гідність дитини, не травмувати її, відповідати провідним психічним функціям, враховувати її моральний досвід.
    Психологічні  впливи і стратегії у вихованні  та основи організації самовиховання  і перевиховання
    Психологічні  впливи дають змогу педагогові проникати  у дію найпотаємніших механізмів психіки людини, управляти дитиною навіть усупереч її бажанням. Психологічний вплив передбачає, що одна людина намагається підтримати, схвалити, прийняти (скоригувати) поведінку іншої. Психологічна взаємодія можлива завдяки фізичному контакту, передавальному імпульсу руху (наприклад, фізичний дотик тощо), а також повідомленню інформації, наділеної певним сенсом (дистантна психологічна взаємодія).
    Результат психологічного впливу проявляється у  зміні емоційних станів, поведінки  людини.
    Психологічна  взаємодія здійснюється відповідно до таких стратегій:
    Співпраця вчителя і учнів будується  на принципах довіри, віри у найкраще і творче начало в іншому. За спостереженням психологів, особливу функцію впливу на дитину здійснюють оцінки. Позитивні  оцінки підкреслюють досягнення, підбадьорюють, стимулюючи особистісне зростання.
    Відсутність оцінок здійснює протилежний вплив, є найгіршою. Якщо при цьому вчитель  одних дітей оцінює, а інших - ні, то це дезорганізовує окремих учнів, провокує невпевненість, пригноблює активність, уповільнює особистісний розвиток дітей. Крім того, це свідчить про неоднакове ставлення педагогів до дітей, невміння виявляти до них чуйність, розуміти їх.
    Розвивальна стратегія виховання ефективна, якщо педагог враховує вікові та індивідуальні  особливості дітей. Завдяки цьому він зможе уникнути помилок у вихованні: використовувати яскраві приклади, не моралізувати; переконувати, але не змушувати; рідше вдаватися до покарання; розвивати мотиви поведінки; впливати на дитину за мінімальної емоційної напруженості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ II. Мотивація і  поведінка людини
    Розуміння змісту мотивацій – головний показник професійної майстерності доброго керівника громадської організації. Знання про те, чому люди роблять те, що вони роблять – необхідна передумова для того, щоб допомогти їм реалізувати власні мотиви та попередити випадки, коли мотивації можуть викликати певні ускладнення. Кожна людина має свої інтереси та потреби, цінності, у задоволені яких полягає зміст людського життя.
    Мотивація – це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання особи до дієвості, спрямованої на досягнення особистих цілей чи цілей організації.
    Теоретичний аналіз різноманітних моделей мотивації  показав як позитивні, так і негативні  аспекти їх використання, і це природній процес, оскільки в “теорії і практиці керівництва немає ідеальної моделі стимулювання, яка відповідала б різноманітним потребам індивідів” [2]. Запропонована нижче класифікація традиційно застосовується у різних країнах. Це такі моделі як: “батога та пряника”, первинної та вторинної потреби, внутрішньої та зовнішньої винагороди, факторна модель стимулювання, теорія справедливості, сподівання, соціальної справедливості та інші. Існуючі моделі мотивації надзвичайно різноманітні за своєю спрямованістю та ефективністю, при чому більшість з них придатні для використання лише у комерційному секторі.
    Проблема  вивчення мотивацій лише з психологічного аспекту, не дає можливості чітко  визначити, що ж спрямовує людину до діяльності. Однак дослідження поведінки особистості у процесі активності подає певні загальні трактування мотивації діяльності суб’єкта, але навіть вони дозволяють розробляти прагматичні моделі.
    Різноманітні  теорії мотивації вчені розподіляють на дві категорії:
    · змістовні (теорія потреб Туган – Барановського, ієрархія потреб Маслоу, теорія потреб Маккеланда, двофакторна теорія Герцберга);
    · процесійні (теорія сподівань Врума, теорія справедливості, комплексна процесійна теорія Портера і Лоулера);
    Для чіткого розуміння та дефініції  теорій змістовних та процесійних мотивацій, потрібно засвоїти трактування засадничих понять – потреб, інтересів.
    Потреби – це усвідомлена відсутність  чогось, що викликає прагнення до відповідної  діяльності. Первинні потреби закладені генетично, а вторинні виробляються в процесі пізнання і здобуття життєвого досвіду.
    Потреби не можна безпосередньо спостерігати чи виміряти. Про існування потреб свідчить поведінка людей. Потреби  – це реальні причини виявлення  інтересів, які послуговують мотивом до діяльності.
    Інтерес – це об’єктивно зумовлений мотив  діяльності суб’єкта (окремої людини, соціальної спільноти), який формується з усвідомлення самої потреби  та з’ясування умов і засобів її задоволення. В процесі реалізації інтересу, людина неодмінно бере до уваги не лише сам предмет потреби, а ще й обставини та умови його здобуття – існуючі норми та регламенти людських стосунків, соціальні інституції та установи. Зміст інтересів виражає внутрішню сутність суб’єкта, світогляд, його сприйняття навколишнього світу, наявні матеріальні та духовні цінності культури. Найміцніше гуртують людей спільні інтереси. Це не просто сума індивідуальних інтересів членів спільноти і не просто чийсь один інтерес, який прийнято вважати спільністю для багатьох. Це інтегроване, узагальнене вираження одиничних інтересів, інтерес, який є справді спільним для сукупності людей, причетність до якого є визначальною ознакою членів певної групи.
    Політика  також є “змаганням інтересів, не відсторонених, абстрактних ідеалів, а цілком реальних, земних потреб конкретних людей та сукупних угрупувань” [3]. Тому досліджуючи індивідуальні інтереси та потреби, можемо їх вважати основою для формування більш складніших парадигм – громадських організацій.
    Змістовні теорії мотивації окреслюють потреби, які спонукають людей до дій, активності.
    Згідно  теорії Маслоу є п’ять основних типів потреб (фізіологічні, безпеки, соціальні, успіху, самовираження), які  формують ієрархічну структуру, що визначає поведінку особистості. Учений твердить, що потреби вищих рівнів не є мотивами для людини, доки не задоволені (хоч частково) потреби нижчого рівня. Однак ця ієрархічна структура не є абсолютною та незмінною.   

    Ієрархія  потреб (модель Маслоу)
        Самореалізація, здійснення свого потенціалу, відкриття та дослідження  власних можливостей
        Самоповага, самопошана, почуття успіху, авторитет у колег, визання особистих заслуг
        Соціальний контакт, почуття приналежності, любов, дружба, задовільна атмосфера праці
        Безпечне оточення, забезпечення, порядок, стабільність
        Фізіологічні потреби (голод, спрага, втома, житло, сон)
                     
 
    У цьому дослідженні не передбачено  висвітлення усіх методів ієрархії потреб. Спробуємо об’єднати вище згадані потреби в три групи:
    · соціальні потреби
    · потреби поваги особистості
    · потреба самовираження
    Соціальні потреби поділяємо на декілька різновидів:
    Діяльність, яка б сприяла спілкуванню з іншими.
    Створення колективного клімату, психологічної атмосфери в досягненні поставленої цілі.
    Постійна участь.
    Спокійне сприйняття утворення неформальних груп, якщо їх діяльність не спрямована на шкоду неформальній організації.
    Створення умов соціально-економічної активності.
    Потреби поваги особистості:
    Створення умов для регулярного та систематичного підвищення кваліфікацій.
    Залучення членів до розробки цілей розвитку організацій, прийнятті рішень.
    Забезпечення умов для посадового росту по службовій сходинці.
    Об’єктивна оцінка результатів праці й відповідна матеріальна та моральна винагорода.
    Потреби самовираження:
      Створення умов для розвитку творчого потенціалу та його використання.
      Формування різноманітних видів праці, які вимагають максимальної віддачі.
    Вважаючи, що класифікація потреб, запропонована  Маслоу, не повна, Маккеланд розширив її, додавши поняття потреби влади, успіху та приналежності.
    Потреба влади виражається як бажання впливати на інших людей. В схемах ієрархічної структури Маслоу, потреба влади знаходиться у проміжку між потребами поваги та самоповаги. Люди, котрі мають здатність до керівництва, потребують влади, оскільки остання забезпечує можливості для її прояву, реалізації.
    Потреба успіху знаходиться також по середині потреб поваги та потреб самовираження. Дана потреба є задоволеною не проголошенням успіху відповідної  людини, який лише підтверджує її статус, а процесом доведення роботи до успішного  завершення.
    Зупинимося  на процесійних теоріях мотивації, що ґрунтуються на потребах і пов’язаних з ними чинниками, які визначають поведінку особистостей. Процесійні теорії аналізують те, як людина розподіляє власні зусилля, для досягнення різноманітних цілей, як обирає конкретний вид поведінки. Процесійні теорії не заперечують існування потреб, але вважають, що поведінка людей визначається не лише ними. Відповідно до цих теорій, поведінка особистості є функцією її сприйняття та сподівань, пов’язаних із відповідною ситуацією, і можливих наслідків вибраного людиною типу поведінки.
    Є три основні процесійні теорії мотивації: теорія сподівання, теорія справедливості та модель Портера-Лоулера.
    Теорія  сподівання заснована на припущенні, що людина спрямовує власні зусилля  для досягнення певної мети лише тоді, коли впевнена у задоволенні своїх потреб чи досягненні цілі. Мотивація є функцією фактора сподівання “витрати праці задля результатів”, а сподівання “результати – нагорода” і валентності (тобто відносного ступеня задоволення). Найбільш ефективно мотивація досягається, коли люди вірять, що зусилля обов’язково допоможуть досягнути мети і допоможуть отримати цінну винагороду. Мотивація слабшає, якщо ймовірність успіху чи вартість винагороди оцінюється людьми низько.
    В рамках теорії справедливості передбачається, що люди суб’єктивно оцінюють відношення винагороди до затрачених зусиль і порівнюють його з тим, що отримали інші працівники за аналогічну працю. Несправедлива винагорода, за їхніми оцінками, приводить до виникнення психологічної напруги. Якщо людина вважає свою працю недооціненою, вона буде зменшувати витратні зусилля. Якщо ж особа вважає власну діяльність переоціненою, то навпаки, залишить обсяг витрачених зусиль на минулому рівні чи навіть збільшить його.
    Модель  Портера-Лоулера ґрунтується на тому, що мотивація є функцією потреб, сподівань та сприйняття людьми справедливої винагороди. Лаймар Портер та Едвард Лоулер розробили комплексну процесійну теорію мотивації, яка охопила елементи теорії сподівань і теорії справедливості. Результативність праці залежить від затрачених особою зусиль, її характерних особливостей та можливостей, а також оцінки ним власної ролі. Обсяг витрачених зусиль залежить від оцінки цінності винагороди і впевненості в тому, що вона отримається. Згідно моделі Портера-Лоулера результативність праці продовжує задоволення.
    Аналіз  наукових джерел даної проблематики показав, що першість по праву належить вченим західних країн (В.Зігерт, М. Ланг, Дж.Шоннесі, С.Керролл, Г.Тосі, А.Маслоу, Ф.Герцберг, Д.Макклеланд, В.Врум, К.Левін, Д.Макгрегор та інші ).
    Кожна з праць названих авторів і  запропоновані ними моделі мотивації  мають повне право на детальне дослідження та використання на практиці. Важливе завдання практиків полягає  в тому, щоб при правильній організації діяльності індивідів, визначенні потреб віднайти спільність інтересів.
    Мотивація не є рівномірним процесом, який від початку до кінця пронизує поведінку індивіда, членів спільноти. Мотивація формується на основі тих  різнорідних процесів, які здійснюють функцію саморегуляції на окремих фазах поведінки. Від мотивації залежить, як і в якому напрямку будуть використовуватися різноманітні функціональні здібності. Мотивацією пояснюється вибір між різноманітними можливими діями, між різноманітними варіантами сприйняття і можливим змістом мислення, крім того не пояснюється інтенсивність та наполегливість вибраної діяльності та досягнення її результатів.
    Багатоаспектні  мотиваційні проблеми відносяться  до найважливіших в психології як в теоретичному, так і в прикладному плані.
    Як  і все в людській психиці, мотив  не має окремого ізольованого існування. Якщо розпочати розгляд проблеми з психологічної структури діяльності суб`єкта, основні компоненти якої занесені у схему, то положення в ній  мотиву сприймається, з одного боку, як спонукання, а з другого, як відображення в свідомості людини об'єктивних рушійних сил поведінки. 

    Потреба ---------------------------® Активність
     b b

    Мотив ---------------------------® Діяльність

     b b
    Мета  ---------------------------® Дія
     b b
    Задача ---------------------------® Операція 

    Для того, щоб розібратися в специфіці  людської поведінки, необхідно розглянути відношення між власне діяльністю і  діями, що реалізують її та відповідають свідомій меті. Вказані відношення між діяльністю і дією, між мотивами і метою знаходять своє вираження в психиці людини і відтворюються у внутрішній будові її свідомості. За словами О.М.Леонтьєва, зміна мотиву змінює не значення мети та дії, а їхній смисл для людини. Це означає, що найбільш важливі колізії особистості розгортаються в площині відношень між мотивами, а не обмежуються окремо взятою діяльністю. В розумінні С.Д.Смирнова, мотив “у дійсності це сплав різноманітних мотивів різного ієрархічного рівня, - і тому... мотив діючий є таким же індивідуальним і неповторним, як сама діяльність. У зв’язку з цим вважається більш справедливим говорити не про полімотивований характер будь-якої діяльності, а про складний. Ієрархічно організований мотив, що народив дану діяльність і водночас народився в ній” (8). Ієрархічні зв’язки діяльності, а точніше. ієрархія їх мотивів ніяким чином не задається особистістю як певним позадіяльнісним чи наддіяльнісним утворенням, “розвиток і розширення кола діяльностей саме необхідно приводить до зв’язування їх в вузли, а звідси і до утворення нового рівня свідомості - свідомості особистості (3). Таки чином, з одного боку, особистість характеризується ієрархічними відношеннями діяльностей, а з іншого, вона є продуктом відображення свідомістю зв’язку діяльностей та їх ієрархії. Активну сутність особистості надають її мотиви. Але мотив характеризує не стільки особистість, скільки обставини, в яких вона опинилась в процесі життя.
                  
 

    Особистість є вищою інтегруючою інстанцією, що керує психічними процесами. Особистість  характеризується активністю і, за словами  О.В.Шорохової, “виступає не як детектор зовнішніх впливів, а як сила, що виконує активну роль у перетворенні зовнішнього світу” (10). Таку активну сутність особистості надають саме її мотиви. Вони охоплюють собою усі структурні утворення особистості, особливо її спрямованість, характер, емоції, здібності, діяльність і психічні процеси. “Мотив відображає стан цілісної структури особистості, він враховує “Інтереси” усіх систем і є регулятором самих збудників” (5).
    Мотив часто визначається як те, чим свідомо  спрямовується діяльність людини по задоволенню своїх потреб. Отже, в основі всіх збудників поведінки лежать потреби. Однак, одні збудники пов’язані безпосередньо з потребами, а інші спонукають людину до діяльності опосередковано через свідомість (утворення наміру, постановка цілей, прийняття рішень).
    Мотив діяльності виконує різні функції. Роздвоєння функцій мотиву відбувається в ході розвитку людської діяльності і пов’язано з її полімотивованим характером. Діяльність людини відповідає не тільки одному мотиву, її психологічним здобутком є те, що вона водночас відповідає двом або декілька мотивам. Одні мотиви виконують функцію спонукання (“мотиви-стимули”). Інші - оцінюють діяльність та надають їй особистісного смислу (“смислоутворюючі мотиви”). Мотив існує в певній ієрархічній структурі, яка визначається розподілом функцій між мотивом однієї і тієї ж діяльності. Такі ієрархічні відношення мотиву не тільки характеризують мотиваційну сферу особистості, але й виступають її центром. У цій ієрархічній структурі мотиви, що виконують функцію смислоутворення, завжди знаходяться на більш високому місці, вони являють собою провідний мотив особистості.
    Саме  в цій його смислотворчій функції, дуже тісно пов’язаний із свідомістю мотив виступає як смислове утворення. Смислоутворення здійснює суб’єкт  через посередництво власних  мотивів, а точніше “усією ієрархічною  структурою спрямованості особистості, яка по-своєму співвідноситься як “всередині себе” (зв’язки: потреба - мотив - мета - задача - результат - і таке інше), так і з різними зовнішніми явищами й факторами, умовами й обставинами життя та діяльності людини” (2).
    Такий підхід у вивченні мотивів дозволяє розглядати їх як особистісні суб’єктивні  утворення. Тому необхідні спеціальні способи й засоби виявлення психологічних  проявів і виражень мотиву, котрі  були б дані людині мовою смислу й переживань, через їх посередництво. “Мотив - це наявність відношення до діяльності, до світу в цілому, відношення, що стоїть біля витоків усієї суб’єктивної феноменології психіки” (9). Таким чином, закономірно вважати, що фактичне місце мотиву значно ширше й різноманітніше, ніж участь у діяльності. На підтвердження цього, у вивченні психологічних механізмів мотивації поведінки людини В.К.Вілюнасом були виділені так звані потенційні мотиви, що пов’язані з діяльністю генетично. Такі недіяльнісні мотиви виявляються й реалізуються не у зовнішньому праксисі, а неодмінно й по-особливому структурують загальну мотиваційно-смислову картину спрямованості особистості.
    Розрізнення функціональних та феноменальних характеристик, що беруть участь у спонуканні до дії, знайшло відображення в тенденції до розрізнення стійких та конкретно-ситуативних мотиваційних утворень, яка намітилась в останні роки. Стійкі мотиваційні утворення виявляються “потенційно, в усякому разі, як риса характеру - це згусток мотивів людини, що осів і закріпився в ній і що здобув внаслідок умов життєвого шляху і виховання особливу дієвість і стійкість” (7). Багаторазове формування в свідомості людини та реалізація в поведінці й діяльності певного мотиваційного утворення призводить до того, що це дієве утворення стає рисою характеру людини, якістю її особистості. Уявлення про ситуативну мотивацію поведінки пов’язане з розумінням мотиву як такого, що складається в процесі підготовки і здійснення безпосередньо спонукаємого ним акту діяльності. Це призвело до різноманітних спроб синтезу двох цих розумінь мотивації, зокрема до розробки уявлень про ситуаційне перетворення стійких мотиваційних утворень при підготовці та здійсненні конкретного акту діяльності.
    Паралельною лінією розвитку уявлення про конкретно-ситуативне мотиваційне утворення є аналіз усвідомленості мотивації суб’єктом та її наявності в психічному образі оточуючого світу, що регулює діяльність. Розглядаючи це питання, В.К. Вілюнас показує, що для забезпечення регуляції діяльності необхідне надання пристрасного, суб’єктивного забарвлення окремим елементам образу світу, що перетворює їх у своєрі
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.