На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Анатомя фзологя лицьового нерва. Методика оздоровчої фзичної культури для осб з функцональними захворюваннями нервової системи. Використання фзичної реаблтацї в галуз лкувальної фзичної культури при рзних захворюваннях систем та органв.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Медицина. Добавлен: 15.01.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Лікувальна фізична культура в комплексній реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва
Вступ
РОЗДІЛ 1. Медико - біологічні та теоретичні аспекти наукового дослідження.
1.1 Анатомія і фізіологія лицьового нерва
1.2 Методика оздоровчої фізичної культури для осіб з функціональними захворюваннями нервової системи
1.3 Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури при різних захворюваннях систем та органів людини
РОЗДІЛ 2. Організація та проведення дослідження
2.1 Застосування методів лікувального дослідження
2.2 Додаткові методи дослідження їх діагностичне прогностичне значення при невриті лицьового нерва комплексу.
РОЗДІЛ 3. Реабілітаційна дія ЛФК при запаленні лицьового нерва
3.1 Вплив оздоровчої фізичної культури на організм
3.2 Характеристика основних форм оздоровлення фізичною культурою
Висновки та пропозиції
Список використаних джерел
Вступ
Сьогодні, як і сотні років тому, людину переслідують хвороби, яких не стає менше. Серед захворювань периферичної нервової системи поразки лицьового нерва за поширеністю займають друге місце, поступаючись лише неврологічним проявам остеохондрозу хребта и залишаються однією із актуальних проблем сьогодення. Проблема захворювань периферичної нервової завжди була дуже гострою. Це пов'язано з соціальними умовами суспільного життя, які постійно змінюються, ускладнюються, і висувають підвищені вимоги до застосування і впровадження нових методик ЛФК при запаленні лицевого нерва.
Немає у людини цінності більшої за здоров'я. Здоров'я людини характеризується на основі об'єктивних даних, анатомічних, фізіологічних, біохімічних та клінічних досліджень. Про здоров'я можна судити і по кількісних показниках. Мова йде про здібності організму пристосовуватись до змін навколишнього середовища. Схильність організму до адаптації тісно пов'язано зі ступенем його тренованості, але при цьому необхідно враховувати спадковість і конституційні особливості, соціальну сферу і інші мають значення також і вік людини - по мірі старіння послаблюється пристосування організму.
Здоров'я людини - заможна держава. Охорона та укріплення здоров'я як індивіда так і колективу базується з однієї сторони на покращення захисної здібності і пристосування організму, через застосування засобів ЛФК, а з іншої - на базі умов життя і праці попереджувальних та зменшувальних можливостей доторкнутися факторів, які викликають захворювання.
У різних регіонах світу захворюваність на периферичний параліч лицьового нерва на 100000 населення складає 16-25 випадків. Хворіють люди різного віку, але частіше молодшого. Дане захворювання призводить до тривалої тимчасової непрацездатності.
Хвороба розвивається тоді, коли порушені функції органу, фізіологічні системи або всього організму, або ж втрачено їх взаємна погодженість. В результаті хвороби порушується рівновага між організмом і навколишнім середовищем.
До того ж, косметичний дефект, який виникає при цьому захворюванні, особливо при недостатньому відновленні функції мімічної мускулатури, приносить хворим страждання і переживання. Тим часом питання лікування периферичних
паралічів лицьового нерва дозволені далеко неповністю. У багатьох хворих воно виявляється недостатньо ефективним. За даними різних авторів (Абасова Х.Н., 1997,Белякова Л.В., 2001, Горбульов Ю.Л., 2002), одужання і значне поліпшення наступає тільки у 60-75% хворих. У кожного 4-5 пацієнта розвивається контрактура мімічних м'язів.
При
захворюванні діють одночасно, як викликаний хворобу фактор, так і захисна реакція організму. Хвороба перемагає тільки тоді, коли пристосування захисна дія організму будуть недостатніми для лікування хвороби.
Останніми роками уявлення про переважно запалюючий характер захворювання лицевого нерва, що відображається терміном „ неврит” змінилося. Так
им чином, більшість поразок лицьового нерва потрібно відносити до невропатії, які виникають в результаті порушення регіонального кровообігу. Під впливом не благо приємних дій відбувається спазм судин, що беруть участь у кровопостачанні лицьового нерва, що приводить до ішемії нерва. Тривала ішемія є причиною порушення проникності судинної стінки, збільшення транссудації, набряку нерва і здавлення його в вузькому фаллопієвому каналі, порушується венозний відтік і лімфовідтікання. Тривала компресія приводить до порушення провідності по нерву, його дегенерації.
Таким чином, дилема залишиться здоровим або захворіти, яка стоїть перед кожною людиною, розв'язується його поведінкою і менше великою мірою (приблизно на 1/5 - 1/6) залежить від усього комплексу медичних заходів, тобто людина не має реальні можливості здорового, без недугів і страждань активного і повноцінного життя. Актуальність і недостатність розв'язання цієї проблеми зумовили вибір теми нашого дослідження.
Об'єкт дослідження
- методи ЛФК при запаленні лицьового нерва.
Предмет дослідження - організаційно-методичні засади системи фізичної реабілітації хворих на периферичні паралічі лицевого нерва.
Мета дослідження - удосконалити організаційно-методичні засади системи фізичної реабілітації при захворюваності периферичної нервової системи.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати власний досвід фізичної реабіл
ітації хворих при запаленні лицьового нерва.
2. Обґрунтувати та дослідно перевірити застосування нових методик ЛФК при запаленні лицьового нерва.
3. Розробити науково-практичні рекомендації з удосконалення системи фізичної реабілітації при захворюваності периферичної нервової системи.
Гіпотезою дослідження передбачаємо, що розроблена методика ЛФК фізичної реабілітації буде ефективною для запобігання та ліквідації захворювання периферичної нервової системи.
Практична значущість полягає у створенні та обґрунтуванні на підставі теоретичних положень та експериментальних матеріалів рекомендацій щодо використання розробленої методики проведення заня
ть ЛФК хворих при запаленні лицьового нерва.
Теоретична значущість дослідження.
Розроблені методи ЛФК розвитку сприяють у відновленні функції мімічної мускулатури, які виникають в результаті порушення регіонального кровообігу і беруть участь у кровопостачанні лицьового нерва. Теоретично значимими є розроблені в досліджені засоби і методи фізичної реабілітації при запаленні лицьового нерва.
Особистий внесок полягає в отриманні, в теоретичній розробці та обґрунтуванні основних положень у вивченні, аналізі та узагальненні літературних джерел, присвячених питанням фізичної реабілітації при запаленні лицьового нерва.
Наукова новизна отриманих результатів міститься в тому, що вперше проведено багатоаспектний аналіз методик ЛФК в галузі фізичної реабілітації. Розроблена методика проведення занять лікувальної фізичної культури з хворими при запаленні лицьового нерва.
Структура й обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 80 найменувань, і ...додатків. Повний обсяг дисертації становить ... сторінок, з них основний текст дослідження - ... сторінка. Робота містить ... таблиць та ... малюнки, які охоплюють ... сторінок основного тексту.
Розділ 1 Медико - біологічні та теоретичні аспекти наукового дослідження

1.1 Анатомія і фізіологія лицьового нерву
Лицьовий нерв - переважно руховий нерв, проте в його складі є чутливі і секреторні (парасимпатичні) волокна, представлені проміжним нервом, який супроводжує лицьовий нерв в фаллопієвому каналі.
Рухові волокна - відростки клітин рухового ядра лицьового нерву розташованого в нижніх відділах варолієва моста на границі з довгастим мозком. У цій області лицьовий нерв супроводжує проміжний і слуховий нерви, які далі прямують до внутрішнього слухового отвору.
Далі лицьовий нерв прямує вниз і вперед, проходить через речовину привушної залози і ділиться на верхню і нижню гілки: верхня - у бік скроневої кістки, нижня - до кута нижньої щелепи, іннервує нижню мімічну мускулатуру.
Лицьовий нерв іннервує наступні мімічні м'язи; лобову (зморщить шкіру лоба); corrugator supercilii (хмурить брови); круговий м'яз ока (зажмурює очі); носовий м'яз (звужує і розширює носові отвори, зволікає донизу крило носа); скуластий м'яз , цей м'яз пов'язаний із зовнішніми пучками кругового м'яза ока і при скороченні скуластого м'яза відбувається стулення вік; квадратний м'яз верхньої губи, м'яз сміху; собачий м'яз (піднімає кут рота догори); трикутний м'яз рота (зволікання кута рота донизу); щоковий м'яз (зволікає кут рота назад, притискує губи і щоки до зубів); квадратний м'яз нижньої губи (зволікає нижню губу донизу); круговий м'яз рота (звужує ротову щілину, вип'ячує губи вперед); м'яз підборіддя (піднімає шкіру підборіддя); підшкірний м'яз шиї (натягує шкіру шиї, зволікає кут рота вниз).
Мімічна мускулатура, іннервіруєма лицьовим нервом, на відміну від решти м'язів не має м'язових веретен. Вони відрізняються високою насиченістю нервовими волокнами.
У області зовнішнього коліна лицьового нерва у фаллопієвому каналі розташований колінчастий вузол (ganglion geniculi). Периферичні відростки чутливих біполярних клітин цього вузла приєднуються до стовбура лицьового нерва і йдуть разом з ним до периферії по фаллопієву каналу. Центральні відростки клітин колінчастого вузла у складі проміжного нерва прямують в стовбур мозку в ядро одиночного пучка (nucleus tractus solitarii), в якому закінчуються також смакові волокна язикоглоткового нерва.
Секреторні слиновидільні волокна проміжного нерва починаються із загального з язикоглотковим нервом (nucleus salivaloritis) і йдуть спільно з лицьовим нервом, покидаючи фаллопіїв канал, і в складі барабанної струни іннервують підщелепну залози.
У фаллопієвому каналі від колінчастого вузла відходить великий поверхневий кам'янистий нерв (petrosus superficialis major), який складається з прегангліонарних парасимпатичних волокон, що прямують до крила піднебінного вузла. Нерв іннервує слізну залозу.
У сосцевидному відділі фаллопієва каналу від лицьового нерва відходить stapedius до однойменного м'яза, дистальніше - барабанна струна (chorda tympani).
У стовбурі лицьового нерва є вазоділататорні волокна. Вони приєднуються до лицьового нерва у складі проміжного нерва, прямують до колінчастого вузла, але не уриваються в ньому.
Далі частина з цих волокон продовжує свій шлях у великому кам'янистому нерві і через анастомози цього нерва з судинним сплетінням внутрішньої сонної артерії бере участь в іннервації судин мозку. Інша частина виходить разом з лицьовим нервом з фаллопієвого каналу і досягає судин обличчя.
Лабіринтова частина каналу лицьового нерва - від дна внутрішнього слухового проходу до коліна каналу завдовжки 2,5-6 мм - має горизонтальний напрям.
Барабанний відрізок каналу завдовжки 8-11 мм від колінчастого вузла до пірамідального виступу також йде горизонтально. Основна його частина прилягає до медіальної стінки барабанної порожнини. У барабанному відрізку канал лицьового нерва не прихований в глибині скроневої кістки і видно як кісткове випирання. Випнута стінка дуже тонка, має дегісценції, і в цих випадках оболонка лицьового нерва безпосередньо прилягає до слизистої оболонки барабанної порожнини, що може сприяти переходу запального процесу з середнього вуха на лицьовий нерв.
Сосцевідний (вертикальний) відрізок каналу лицьового нерва по напрямку до шилососцевидному отвору звужується, що щільно прикріпляються. Лицьовий нерв анастомозірується з рядом інших нервів, в його руховому ядрі закінчуються численні чутливі коллатералі, зокрема що йдуть від чутливих ядер трійчастого нерва. В результаті цих зв'язків замикається ряд рефлексів з шкіри обличчя і слизистої очей, нижній щелепний, носо-губний і кон'юктивальний і ін. Гілки лицьового нерва анастомозірують з гілками трійчастого, блукаючого нервів, задніми гілками шийних нервів.
Після народження і до року лабіринтова частина каналу представляє собою борозднообразне поглиблення на зовнішній поверхності кам'янистій частині скроневої кістки. Канал утворюється в період окостеніння хрящового черепа. У віці від 2 до 4 років в 58 % випадків в лабіринтовій частині каналу лицьовий нерв лежить непокритий, а після 5 років і у дорослих такі дегисценції зустрічаються в 14,9 % випадків нормальних скроневих кісток. Лицьовий нерв розвивається швидше, ніж його канал. Діаметр каналу у дорослих в 2 рази більше, ніж у новонароджених, а діаметр лицьового нерва - в 6 разів.
Епіневральна оболонка лицьового нерва товща в дистальних відділах фаллопієвого каналу і у області шилососцевидного отвору. Тут вона характеризується підвищеною пружністю у зв'язку з великим змістом колагенових волокон в порівнянні з горизонтальною частиною канала.
Слід виділити наступні анатомічні взаємостосунки лицьового нерва і фаллопієва канала, що мають важливе значення для виникнення паралічів лицьового нерва.
Якщо у внутрішньому слуховому проході лицьовий нерв розміщується відносно повільно, то у фаллопієвому каналі у області колінчастого вузла його оточує щільна оболонка. Діаметр каналу лицьового нерва у міру наближення до шилососцевидному отвору зменшується.
Найвужча частина каналу - область шилососцевидного отвору. За його даними, ширина фаллопієвого каналу у області шилососцевидного отвору рівна 1,5 мм..
Кровопостачання лицьового нерва здійснюється з гілок хребетної і зовнішньої сонної артерії. При цьому початкова частина нерва від моста до внутрішнього слухового проходу кровоостачаєтся від нижньої передньої артерії мозочка, витікаючої з хребетної артерії.
У кістковому каналі піраміди скроневої кістки лицьовий нерв кро-вопостачаєтся від кам'янистої і шилососцевідної артерій.
Кам'яниста артерія є гілкою середньої оболонкової артерії, що відходить від внутрішньої щелепної артерії, гілки зовнішньої сонної артерії. Кам'яниста артерія йде латерально, супроводжуючи великий поверхневий кам'янистий нерв. Віддавши гілки до лунчатого вузла, вона прямує по фаллопієвому каналу нижче за горизонтальну частину нерва до анастомозу з шилососцевідної артерії.
Шилососцевідна артерія - гілка задньої вушної артерії, яка відходить із зовнішньої сонної артерії. Увійшовши до фаллопієвого каналу через шилососцевідний отвір.
Таким чином, лицьовий нерв найбільш слабо кровопостачається проксимальним колінчастим вузлом і у області шилососцевидного отвору.
Від артерії, кровопостачання лицьового нерва відходять судини, розташовані поверхнево (епіневрально) в оболонці нерва, від них відходять прекапілляри і капіляри, анастомозірующі між собою.
Після виходу з шилососцевидного отвору лицьовий нерв кровопостачається за рахунок однойменної артерії, а в привушній залозі його кровопостачають гілки від задньої вушної або від потиличної артерії. Кінцеві гілки лицьового нерва після виходу з привушної залози супроводжуються тонкими «комітантними» артеріями. Всі артеріальні гілки до лицьового нерва нижче за шилососцевидний отвір з'єднуються подовжніми анастомозами.
Артеріальні судини, кровопостачальння стовбура лицьового нерва, діляться на висхідні і низхідні гілки, що йдуть в епіневрії. Від них відходять вторинні гілки, які проникають глибоко в товщу нерва.
Венозний дренаж здійснюється венозною мережею, розташованою в оболонці лицьового нерва. Венозна мережа в проксимальному відділі вливається у вени, супроводжуючи кам'янисту артерію, а в дистальному в «комітантне» вени шилососцевідної артерії. Венозні канали епіневрії з'єднуються також каналами навколишньої кісткової тканини.
Вивчаючи кровопостачання лицьового нерва, судина не є автономною відносно васькулярізації різних відділів стовбура лицьового нерва. Це відноситься як до артерій, так і до вен. Сусідні артерії, кровопостачаючи лицьовий нерв, пов'язані один з одним анастомозами. Виключення складає кровопостачання колінчастого вузла, яке відбувається в основному за рахунок кам'янистої артерії.
Велике значення в патології лицьового нерва має той факт, що він розташований у вузькому фаллопієвому каналі і обмежений твердими стінками каналу, не оточений м'якими тканинами. Тому в певних умовах артерії лицьового нерва, не будучи кінцевими, можуть поводитися як кінцеві, оскільки не мають нагоди розширятися.
У практичному відношенні важливо також і те, що у області лицьового нерва з шилососцевідним отвором є скупчення лімфатичних вузлів, патологічні процеси яких можуть розповсюджуватися по ходу каналу лицьового нерва, а у ряді випадків приводити до механічного стиснення нерва.
Таким чином, узагальнивши відомості про анатомію і фізіологію лицьового нерва, відзначимо наступні особливості, що мають клінічне значення. Лицьовий нерв проходить у вузькому фаллопієвому каналі скроневої кістки, займаючи від 45 до 75 % площі його поперечного перетину. Діаметр каналу у напрямку до місця виходу нерва з черепа звужується. У найвужчій частині каналу поблизу шилососцевидного отвору найбільш потовщена епіневральна оболонка лицьового нерва, володіюча підвищеною пружністю. Мізерне кровопостачання лицьового нерва спостерігається проксимальне колінчастого вузла і у області шилососцевидного отвору.
Основним клінічним проявом невропатії лицьового нерва являється парез або параліч мімічної мускулатури відповідної половини обличчя. Це приводить до лицьової асиметрії: на ураженій стороні зморшки лоба згладжені, брова стоїть нижче, носо-губна складка згладжена, кут рота опущений. Ці розлади особливо помітні при активному скороченні м'язів обличчя. При активному вишкірянні зубів, ще більше перетягується в здорову сторону . Щока на стороні паралічу лицьового нерва при вдихові і вимові приголосних звуків може бути порушений свист. Око на стороні поразки не закривається паралічу кругового м'яза ока. При спробі це зробити очне яблуко на стороні паралічу відходить в сторону.
При незначному парезі кругового м'яза ока спостерігається симптом вій, який полягає у тому, що хворий може закрити очі, але якщо він спробує їх сильно зажмурити, то на здоровій стороні вії повністю збираються в зажмурені повіки, а на хворій - кінчики вій все ж таки видно. Коли хворий дивиться вгору, око на хворій стороні як би підіймається вище, ніж на здоровій, і утворюється широке коло склери між рогівкою і нижнім повіком (симптом Негро).
Слідством поразки кругового м'яза ока являється не тільки лагофтальм, але і сльозотеча на хворій стороні, яке пояснюється роздратуванням постійно розплющеного ока, а також тим, що через нерухомість нижнього повіка сльози не потрапляють в слізно - носовий канал. Сльозотеча деякими хворими вельми обтяжливо переноситься. Вони скаржаться на пелену, туман перед очима, сльоза заволікає око. У ряді випадків на стороні паралічу лицьового нерва спостерігається парадоксальна сльозотеча під час їжі, при сухості ока, при плачі (симптом крокодилових сліз).
Через парез кругового м'яза рота з'являється слинотеча, іноді випадання їжі з рота, яка може також застрявати між щокою і яснами хворої сторони.
Що стосується решти м'язів, іннервіруємих лицьовим нервом , то поразка м'язів вушної раковини, підшкірного м'яза шиї, апоневроза голови протікає у людини клінічно безсимптомно, оскільки більшість людей не можуть виробляти рух цими м'язами. При невропатії лицьового нерва на стороні поразки знижується або зникає надбрівний і корнеальний рефлекси.
Для визначення парезу мімічних м'язів крім завданні хворому виконати морщення лоба, нахмурення брів, прижмурювання очей, вишкіряння зубів, надування щок і інші. Їх застосування особливо важливе при діагностиці легких поразок лицьового нерва в ранній стадії захворювання і для уточнення наявності парезу мімічних м'язів після перенесеної невропатії лицьового нерва.
Для виявлення легкого парезу мімічних м'язів пропонується декілька тестів. При визначенні слабкості кругового м'яза ока може бути використаний тест мигання. При невропатії лицьового нерва навіть в ранній стадії захворювання мигання на стороні парезу відбувається повільніше і рідше. При цьому очі мигають асинхронно.
Тест на роздільне зажмурювання. При невропатії лицьового нерва хворого не в змозі окремо закрити око на стороні поразки, тоді як при одночасному зажмурюванні око на хворій стороні закривається краще.
Тест кругового м'яза рота. Хворому пропонують витягнути губи в трубочку. При цьому асиметрію видно тільки при виражених поразках м'яза. Точнішим є наступний тест: смужку паперу хворого гірше утримує кутом губ ураженої сторони.
Тест надутих щок. Хворого просять надути щоки. При одночасному здавлені обох щок повітря виходить через кут рота ураженої сторони. Для цього беруть манометр з трубкою від апарату для вимірювання артеріального тиску. Трубка поміщається в кут рота хворого і йому пропонується надути відповідну щоку. Тиск слід визначати під час видиху через ніс.
Перевірка цього методу на здорових людях показала, що у жінок тиск був 40-80 мм рт. ст. (міліметр ртутного стовпа) , у чоловіків - 50-100 мм рт. ст., при цьому різниця справа і зліва не перевищувала 10 % у кожного дослідженого. У хворих ці величини коливалися від 0 до 30 мм рт. ст., особливо була помітна асиметрія. Цей метод можна використовувати для динаміки спостереження за перебігом захворювання.
При невропатії лицьового нерва крім рухових порушень спостерігаються розлади чутливості. Вони, можуть виявлятися болями, які локалізуються на ураженій половині обличчя , у вусі, завушній області, в потилиці, у верхній і нижній щелепі, рідше в шиї, іноді іррадіюють в надпліччя і плече. Звичайно болі передують розвитку паралічу мімічних м'язів, але у ряді випадків вони виникають на фоні вже розвинутого паралічу. Тривалість болів може варіювати від декількох днів до декількох тижнів. Болі бувають ниючими, тупими, рідше - стріляючими і досить сильними. По характеру больовий синдром нерідко містить симпатичні компоненти (відчуття печіння, невизначеність локалізації болю і її розпливчатий характер і ін.). У цих випадках біль звичайно розповсюджується на потилицю, шию, надпліччя, іноді на руку.
У ряді випадків розвитку невропатії лицьового нерва передують різної інтенсивності болю в глибині вуха, тому такі хворі спочатку звертаються до отіатра і лише після появи паралічу мімічних м'язів вдається встановити характер захворювання.
Крім болів при невропатії лицьового нерва визначаються об'єктивні розлади чутливості. Останні виявляються хворобливістю при натисканні на сосцевідний відросток, попереду козелка вуха, стиснення шкірної складки обличчя.
Порушення чутливості при невропатіях лицьового нерва можуть бути пояснені поразкою чутливих волокон нерва або його анастомозів з іншими нервами. Із цього приводу висловлюються різні точки зору. При гістологічному дослідженні в одному з випадків герпетичної оталгії найшли дегенеративні зміни в проміжному нерві. Крім того, ідіоматичну оталгію негерпетичного походження, викликану поразкою колінчастого вузла.
Чутливі розлади при паралічах Бела зв'язані або з поразкою власної чутливої системи лицьового нерва, або сусідніх чутливих нервів (гілок трійчастого нерва, шийного сплетення, великого потиличного нерва, язикоглоткового і їх анастомозів), або вегетативних структур краніоцервікального відділу.
Характер больового синдрому, особливості розладів поверхневої чутливості при невропатіях лицьового нерва дають можливість вважати, що вони головним чином обумовлені поразкою чутливої порції лицьового нерва. Проте в тих випадках, коли болі розповсюджуються на обширніші зони і захоплюють область голови, шиї, надпліччя, руки, в патологічний процес лицьового нерва з сусідніми нервовими структурами (;гілки трійчастого, великого потиличного, язикоглоткового нервів, вегетативні утворення краніоцервікальної області).
Дослідження смакової чутливості є одним з методів топічної діагностики при невропатіях лицьового нерва. При оцінці стану смакової чутливості необхідно враховувати анамнестичні відомості. Деякі хворі відзначають порушення смаку при їжі на гомолатеральній стороні мови. Проте, як показує клінічна практика, у багатьох випадках вдається при спеціальних методах обстеження знайти розлади смаку у пацієнтів, які не пред'являють скарг на його порушення.
Найбільш поширений в клінічній практиці метод дослідження смаку шляхом нанесення на язик за допомогою піпетки крапель розчинів, що характеризуються різними смаковими особливостями. Звичайно використовують 10% розчин цукру, 15% розчин кухонної солі, 50 % розчин лимонної кислоти, 1-2 краплі розчину наносять на гомолатеральну, а потім на здорову половину язика. Перед і після кожного роздратування порожнина рота прополіскують кип'яченою водою. Стан смакової чутливості визначають на передніх 2/3 язика справа і зліва. Оскільки смакове сприйняття іноді затягується, то тому необхідно наносити смакові роздратування з інтервалом від 1 до 2 хвилин.
Точнішим методом дослідження смаку є електрогустометрія, при якому орган смаку роздратовується електричним струмом. Після порівняння різних методів дослідження смаку точним виявилася електрометрія. Так, при її використовуванні вдалося виявити порушення смаку у 70% досліджених, а при інших методах тільки у 40 %.
Для проведення електрогустометрії використовується апарат з регульованим постійним струмом. Живлення його батарейне. Перед дослідженням смаку електричним струмом визначається смак на обох половинах язика звичним методом за допомогою розчинів цукру, поваренної солі, лимонної кислоти. Потім накладаються електроди, один з них індиферентний - катод (металева пластинка, обгорнута 3-4 шарами марлі, змоченої фізіологічним розчином) фіксується на зап'ястку досліджуваного, інший - анод у вигляді металевого дроту з срібним диском діаметром 0,5 сантиметрів (см.) на кінці - поміщається на язиці хворого. До включення електричного струму його знайомлять з відчуттям від дотику до язика металевого електроду, який поміщають на спинку язика на 0,5 см від середньої лінії, щоб виключити можливість роздратування протилежної сторони. Потім включають електричний струм і поступово підсилюють його до появи на язиці своєрідного смакового відчуття (кислого або металевого присмаку). Якнайменша сила струму, при якій виникає це відчуття, є пороговою; вона реєструється в мікроамперах.
При оцінці одержаних результатів враховується, що у здорових людей з нормальним смаком специфічного відчуття знаходиться в межах до 200 мікроампер (мкА), а у немолодих до 300, але не перевищує 300 мкА (мікроампер).
Отже, якщо досліджуваний не відчуває при 300 мкА відчуття кислого або металевого присмаку, то це указує на наявність у нього порушення смакової чутливості.
Розлади слиновиділення. Порушення слиновиділення виникають при поразці лицьового нерва вище за відходження барабанної струни, тому це дослідження має топіко-діагностичне значення. Порушення секреції слинних залоз може бути виявлене за допомогою методу Магильські і Блатна, суть якого полягає в наступному, після анестезії слизистої оболонки 5 % розчином кокаїну тартанів проток розширяється з обох боків вводиться нейлоновий катетер з мяндреном на глибину 3 см. Хворому дають часточку лимона, яку він смокче протягом однієї хвилини. Протягом цього часу в дві пробірки збирають роздільно з обох боків вироблену слину.
1.2. Методика оздоровчої фізичної культури для осіб з функціональними захворюваннями нервової системи
Викладання методики оздоровчої фізичної культури передбачає використання понять: „фізична (рухова) активність”, „оздоровче (кондиційне) тренування”, „фізичний стан”, „рекреація” та ін.
„Рухова активність” визначається й зумовлюється сукупністю рухової діяльності людини в побуті, в процесі навчання, праці, під час дозвілля й відпочинком. Розрізняють спонтанну рухову активність, яка реалізується стихійно в побуті, навчанні, праці та організовано - у вигляді спеціальних фізкультурних занять.
Оздоровче (кондиційне) тренування - це спеціально організована рухова активність, яка спрямована на зміцнення здоров'я людини, підвищення працездатності, продовження творчого довголіття. Оздоровче (кондиційне) тренування повинно забезпечити досягнення або збереження заданого рівня фізичної кондиції - такого стану фізичної дієздатності організму, який характеризується певним ступенем розвитку основних фізичних якостей.
Відповідно до принципу біологічної доцільності, в оздоровчому (кондиційному) тренуванні навантаження не перевищують функціональних можливостей Організму. Ефективність оздоровчого тренування визначається обсягом навантажень, їхньою інтенсивністю та характером. Рухова активність завжди перебуває в межах допустимого оптимуму.
В оздоровчому (кондиційному) тренуванні переважно застосовуються добре засвоєні види фізичних вправ, які за умови чіткого нормування впливів можуть бути ефективно використані як засіб збереження та підвищення фізичних кондицій людини. За своїм змістом це тренування може бути однопредметним (біг, швидка ходьба) або комплексним (гімнастика, природні циклічні вправи, спортивні ігри).
Термін "фізичний стан" є еквівалентом терміна "фізичне здоров'я", що випливає з визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я: "Здоров'я - це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя" [1]. Таким чином, можна розрізняти три види здоров'я: психічне, фізичне, соціальне.
Під фізичним станом розуміють сукупність морфофункціональних показників, які свідчать про рівень фізичної працездатності, фізичного розвитку й фізичної підготовленості людини [1].
У зарубіжній літературі з питань кондиційного тренування поняття "фізичний стан" вживається як синонім поняття "фізична кондиція".
Термін "рекреація" являє собою сукупність етимологічних значень: "rесrеаtiо" (лат.) -- відновлення, "гесгеаtіоn" (франц.) - розвага, відпочинок. У визначенні рекреації сукупність етимологічних значень терміна достатньо повно розкриває сутність явища, процесу.
Фізична рекреація як один із компонентів фізичної культури являє собою процес використання фізичних вправ, ігор, а також природних сил середовища з метою активного відпочинку, розваги, отримання задоволення, насолоди від занять фізичними вправами. Основні характеристики рекреації:
проведення заходів у вільний час;
добровільність участі;
задоволення від участі;
соціальна користь;
Рекреація розв'язує такі завдання:
зміцнення здоров'я (фізичного, психічного, соціального),
протидія стресам;
самовираження особистості;
розвиток творчого підходу в організації дозвілля;
збагачення життя людини та суспільства в цілому.
Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функції опорно-рухового апарата, активізації обміну речовин.
1.3 Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури (ЛФК) при різних захворюваннях систем та органів людини
Лікувальна фізкультура - один з найбільш біологічно обгрунтованих методів лікувння. Це перш за все терапія регуляторних механізмів,
яка використовує найадекватніші біологічні шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних властивостей організму для ліквідації патологічного процесу.
Під час виконання фізичних вправ посилюється кровообіг і до працюючих м'язів поступає більша кількість крові, і відповідно більше живих речовин і кисень.
При систематичному виконанні фізичних вправ м'язи зміцнюються, їх потужність і працездатність ростуть, а це сприяє здійсненню завдання відновлювальної і коректуючої терапії при порушеннях в організмі.
Лікувальна фізкультура в комплексному лікуванні різних захворювань по праву займає все більше місця, особливо при захворюванні невриту лицьового нерва. Цілеспрямовані і дозовані, структурно оформлені рухи служать також вельми ефектним засобом реабілітації при різних захворюваннях.
Досягнення біології, динамічної анатомії, фізіології, біофізики, біомеханіка з одного боку і клінічної медицини - з іншого дозволила підійти до глибокого розуміння неврологічного значення засобів ЛФК і теоретично обгрунтувати їх зстосування при різних хворобах. На базі сучасних фізіологічних, біомеханічних і клінічних концепцій створені теоретичні основи ЛФК, систематизовані фізичні вправи і певні методичні положення до їх застосування.
Таким чином, створені потрібні передумови для методичних розробок
окремих питань в галузі практичного застосування лікувальної фізкультури.
Лікувальна фізкультура з метою підтримки зору включає загально розвиваючі і спеціальні вправи,а також рухові ігри.
Лікувальна дія фізичних вправ при захворюваннях дихального апарату
грунтується перш за все на можливості довільної регуляції глибини і
частоти дихання, його затримки і форсування.
За допомогою спеціальних статистичних і динамічних вправ можна перекладати поверхневе дихання на глибше, продовжувати або скорочувати фази вдихання і видихання, покращувати ритм дихання, збільшувати вентиляцію легенів. Заняття лікувальною гімнастикою при раціональному поєднанні загальнозміцнюючих фізичних вправ із спеціальними дихальними вправами і різними фазами дихання підсилюють лімфо-і, кровообіг в легенях і цим сприяють швидкому і повнішому розсмоктуванню інфільтратів і ексудатів в легенях і в плевральній порожнині, попередженню утворення в ній спайок і інших утворень. Включення лікувальної гімнастики в комплексне лікування гострих захворювань органів дихання значно збільшує його ефектність і зберігає у хворих в подальшому працездатність.

Завдання ЛФК :

поліпшення дихальної функції;

зміцнення дихальної мускулатури;

зільшення екскурсії грудної клітки і діафрагми;

сприяти розтяганню плевральних спайок і очищенню дихальних шляхів від патологічного секрету.

Протипоказання до призначення лікувальної гімнастики (ЛГ):

гостра стадія хвороби (висока температура, асматичного нападу);

злоякісні новоутворення легенів;

гострі гнійні запалення;

небезпека виникнення кровотечі.

Процеси дихання регулюються центральною нервовою системою. Парний дихальний центр складається з двух частин - центру вдихання і центру видихання.

Дихальна система складається з шляхів, які проводять повітря -

носова порожнина, трахея і бронхи і власне дихальної частини - легенів. У носовій порожнині знаходиться орган нюху.

Пневмонія - запалення легенів. Буває дільнична - коли запалена окрема ділянка легеневої тканини, і крупозна - вражає цілу частину або всю легеню. Захворювання зачіпає і серцево-судинну і нервову систему. При крупозній і дільничній пневмоніях в проділах альвеол утворюється ексудат (мокрота), що виключає уражену ділянку з акту дихання. Після крупозної пневмонії можуть залишатися спайки, які обмежують нормальне дихання.

Лікувальна фізкультура при пневмонії:

- підсилити крово і лімфообіг в легенях, щоб швидше розсмоктався

ексудат і виділялася мокрота;

- попереджати ускладнення (атеросклероз легенів, спайки в

порожнині плеври);

- нормалізувати тканинний обмін для ліквідації інтоксикації

організму;

- відновити нормальне дихання і пристосувати організм до фізичних

навантажень;

- поліпшити нервово-психічний і загальний стан.

При крупозній пневмонії лікувальною фізкультурою можна займатися, коли температура знизиться до 37,5оС і якщо серцебиття не часте. При дільничній пневмонії при нормальній або субфебріальній температурі.

У І періоді (постільний режим) заняття проводять в початковому положенні лежачи на спині, включають загально розвиваючі вправи, які сприяють рухам грудної клітки у різних напрямках.

У ІІ періоді (напівпостільний режим) вправи виконують в початкових положеннях сидячи і стоячи. До занять належать вправи з предметами (гумовий м'яч, гімнастична палиця).

У ІІІ періоді (тренувальний) вправи виконують в різних початкових положеннях, з предметами і без них, на гумнастичній стінці, під час ходьби. Рекомендуються прогулянки, ігри - волейбол, теніс, настільний теніс, гребля.

Плеврит - це запалення плеври, яка покриває легені, внутрішню частину грудної клітки і діафрагму. Це захворювання з накопиченням рідини в плевральній порожнині або без накопичення клунку. Плеврит частіше вторинний і пов'язаний з туберкульозним процесом в бронхіальних шлунках, ревматизмом, пневмонією, пухлинними процесами.

Завдання ЛФК при плевритах:

поліпшити крово- і лімфообіг в легенях і плеіврі;

зупинити утворення спайок і розвиток парезу дихальних м”язів;

укріпити організм і підвищити його опірність.

У гострому періоді протікання хвороби ЛФК протипоказано. Можна починати займатися лише при одужанні, коли зменшується ексудат, температура падає до 35оС і нижче, з'явиться шум від тертя плеври.

У І періоді (постільний режим) вправи виконують в початкових положеннях лежачи на спині і сидячи на ліжку.

У ІІ періоді (напівпостільний режим) початкові положення, стоячи і ходьбі.

У ІІІ періоді (тренувальний) початкові положення різні.

Використовується ходьба дозована, вправи загально розвиваючі, з предметами, на тренажерах, шведській стіні,а також гра у волейбол, теніс.

Реабілітація дій засобів фізичної реабілітації призвана повернути хворого до нормального стану здоров'я, виявити і активізувати його функціональні резурви та забезпечити їх використання на оптимальному рівні. Крім того, методи реабілітації сприяють активізації захисно-застосувальних механізмів, необхідних організму для боротьби з захворюваннями, а також відіграє важливу роль скорішому відновленні. Вона є комплексною проблемою, яка має багато направлень. Включає в себе фізичну, психічну, трудову та соціальну реабілітацію.

В реабілітації кожного з захворювань виділяють чотири етапи:

І етап. Ліквідація або максимальне зниження активності патологічного процесу.

ІІ етап. Об'єктивне оцінювання функціонального стану організму і резервів серцево-судинної системи. Проведення комплексу заходів для покращення фізичного стану і відновлення.

ІІІ етап. Оцінювання результатів відновлення, помірні навантаження в залежності з функціональними можливостями.

ІV етап. Диспансерний нагляд заходами по підтримці та покращенні стану.

Тренуючи реабілітаційні програми повинні відповідати цілому ряду вимог. А саме: вимагається визначити максимальну інтенсивність, характер, тривалість, періодичність вправ, забезпечити ефективний контроль за безпекою їх виконання.

У початковому періоді реабілітації фізичні вправи впливають переважно на м'язову, а потім вже на інші системи та органи. Заняття розпочинаються з вступного періоду (розминки), система організму проходить етап адаптації. Потім йде стимулюючий етап (тренуючий) і вирішальний період з поступовим зменшенням навантаження. Інтенсивність вправ від заняття до заняття поступово зростає.

Організаці і планування фізичної реабілітації в нашому дослідженні базується на основі вимог навчальної програми. Засоби і методи фізичної реабілітації ми підбирали з урахуванням особливостей рівня психологічного стану. Спеціальна теоретична і практична підготовка містить інформацію про здоровий спосіб життя, самоконроль фізичного стану, необхідність розвитку фізичних якостей з метою поліпшення стану здоров'я і оптимізації.

Організація раціонального поєднання фізичного навантаження та відпочинку передбачала сон не менше ніж 9 годин на добу, виконання кожен день помірних фізичних вправ.

1.4 Топічна діагностика визначення ступеня ураження лицьового нерва

Діагноз периферичного паралічу лицьового нерва не представляє великих ускладнень. Він ґрунтується на типовій клінічній картині, яка характеризується парезом або паралічем мімічної мускулатури на відповідній половині обличчя. Знижуються або зникають надбрівний і кореальний рефлекси. При центральному паралічі лицьового нерва в основному страждає нижня мімічна мускулатура на стороні протилежного осередку ураження, а верхня (лобовий м'яз, круговий м'яз ока) майже повністю зберігає функцію, оскільки верхня клітинна група ядра лицьового нерва має двосторонній зв'язок з корою головного мозку через кірково-ядерні шляхи. Крім того, центральний параліч лицьового нерва звичайно поєднується з геміплегіею або гемипарезом на тій стороні. Ізольована поразка нижньої мімічної мускулатури центрального походження зустрічається рідко. При центральному паралічі лицьового нерва надбрівний і кореальний рефлекси збережені, відсутні розлади смаку, слиновиділення, сльозотечі. Проте слід зазначити, що у хворих з центральним паралічем лицьового нерва, що поєднується з геміплегіею в перші дні інсульту, може спостерігатися слабкість верхньої мімічної мускулатури, особливо кругового м'яза ока.

При проведенні топічної діагностики поразок лицьового нерва необхідно враховувати особливості анатомічної будови нерва на різних рівнях і клінічну симптоматику, яка виникає при патологічних процесах лицьового нерва на різних рівнях.

Отохирурги, займаються внутріканальною хірургією лицьового нерва, для топічної діагностики в основному використовують дослідження смаку - електрогустометрію і метод кількісного визначення секреції слізних залоз - тест Ширмера. Останній заснований на порівняльному вимірюванні секреції слізних залоз на хворій і здоровій стороні. Зниження або відсутність сльозовиділення на стороні паралічу мімічних м'язів указує на поразку нерва на рівні колінчастого вузла або вище за нього.
В повсякденній практиці для встановлення локалізації поразки лицьового нерва вимагається проводити повне неврологічне обстеження, що включає дослідження смаку за допомогою піпетки і розчинів цукру, кухонної солі, лимонної кислоти.
При цьому в оцінці ступеня ураження лицьового нерва і прогнозу захворювання вирішальне значення мають електрофізіологічні методи і в першу чергу електроміографія. Проте не у всіх лікувальних установах є можливість проводити ці дослідження, особливо електроміографію. Крім того, за допомогою класичної електродіагностики можна знайти зміни електрозбудливості лицьового нерва тільки через 2-3 тижні від початку захворювання, а до цього часу у ряду хворих наступає поліпшення, а у деяких - навіть одужання, і зміни електрозбудливості вже не визначатимуться. Тому в практичному відношенні важливо уміти оцінити ступінь ураження мімічної мускулатури як основного клінічного критерію тяжкості невропатії лицьового нерва.
У більшості робіт, присвячених периферичним паралічам лицьового нерва, вираженість елегії або парезу мімічних м'язів і ступінь відновлення їх функції оцінюється довільно, що нерідко приводить до різної оцінки навіть одних і тих же методів лікування.

При легкому ступені хворий може закривати очі, їжа не вивалюється з рота, відсутня дізартрія. При другому ступені око не закривається повністю, їжа вивалюється з рота, спостерігається нерізка дізартрія. При третьому ступені всі симптоми дуже виражені, аж до повної плегії мімічної мускулатури.

Нами розроблений метод оцінки вираженості функціональних порушень мімічних м'язів при периферичних паралічах лицьового нерва. При цьому рухливість мімічних м'язів здорової людини оцінена 100 %:

1. Наморщування лоба 10%

2. Нахмурення брів 10 %.

3. Зажмурювання ока 10%.

4. Нормально виражений корнеальний рефлекс 10%.

5. Нормальний надбрівний рефлекс 10 %.

6. Оскал зубів, якщо він симетричний і немає згладженої носо-губної складки 30 %.

7. Витягання губ в трубочку 10 %*

8. Утримування повітря в надутих щоках 10 %*

При захворюванні

1.а) Повна відсутність морщення лоба 0%;

б)слабо виражена рухливість брови вгору 3%;
в)невелика асиметрія при морщенні лоба 7%.

2.а) За відсутності нахмурення брови 0 %;

б)при невеликій рухливості брови 3%

в)при невеликій асиметрії нахмурення брів 7%.
3.а) При повній відсутності закриття ока 0%.
б)при майже повному закритті ока (щілина 1- 2 мм) 6 %;
в)при закритті ока і симптомі «вій» від 7 до 9 % залежно від вираженості симптому.

а) За відсутності корнеального рефлексу 0%; б) при асиметрії корнеальних рефлексів 5 %.

а) За відсутності надбрівного рефлексу 0 %; б) при асиметрії надбрівних рефлексів 5 %*

а) При повній нерухомості кута рота 0 %;

б)при невеликій рухливості кута рота при фіксований здоровій стороні 10 %;

в)при помірно вираженій рухливості кута рота хворої сторони 20 %

7.а) При неможливості витягнути губи в трубочку 0%; б) при асиметричному витяганні губ 5 %*

8.а) За відсутності утримування повітря при надуванні щок 0 %;

б) повітря утримується 10 %.

Позначивши вираженість вищезгаданих симптомів, підсумовують відсотки, що дає можливість визначити тяжкість захворювання. Підрахувавши суму відсотків до лікування, в динаміці і після лікування, по різниці відсотків можна судити про ефективність проведених лікувальних заходів.

По ступеню тяжкості пропонуємо оцінювати функцію мімічних м'язів при периферичних паралічах лицьового нерва по сумах: від 0 до 10 % - тяжка ступінь ураження (повна або майже повна плегія); від 11 до 35 % - ступінь вираженого парезу; від 36 % і вище - ступінь помірний парез.

Ступінь відновлення функції мімічної мускулатури оцінюється таким чином: при різниці сум відсотків після лікування і до лікування 0 - без ефекту; до 15% - незначне поліпшення; при відновленні функції мімічних м'язів до 65% і різниці більше 15% - поліпшення; при відновленні від 66 до 90% - значне поліпшення; при відновленні від 91 до 100 % - практичне одужання.

Невропатія лицьового нерва може виникнути в будь-якому віці, проте частіше вона спостерігається у хлопців і молодих людей.

Периферичні паралічі лицьового нерва у людей старших віків протікають менш сприятливо, ніж у молодих людей. Тому лікування цієї категорії хворих зустрічає певні труднощі. За даними, під спостереженням якого знаходилися хворі в літньому і старечому віці, найчастішою причиною поразки лицьового нерва з'явилося переохолодження (37%). Друге місце серед етіологічних чинників захворювання займає судинна патологія (25,2 %), до неї відносить гіпертонічну хворобу, атеросклероз.

Невропатії лицьового нерва судинної етіології часто розвиваються гостро на фоні гіпертонічного кризу із значним підвищенням артеріального тиску як скроневого, так і плечового. При цьому часто наголошується асиметрія артеріального тиску, на стороні паралічу мімічних м'язів воно виявляється вище. Досить часто у осіб літнього і старечого віку виявляється плегія мімічної мускулатури і болю у відповідній половині обличчя, завушній області, потилиці, шиї.

На несприятливий перебіг невропатії лицьового нерва у хворих на гіпертонічну хворобу, яка частіше спостерігається у осіб середнього і літнього віку. Досить часто захворювання закінчується контрактурою мімічних м'язів.

Проаналізовуючи клінічну картину і перебіг захворювання хворих у віці від 41 до 65 років. Виявилося, що 41 % хворих початок захворювання пов'язували з переохолодженням, у 21 % розвитку паралічу мімічних м'язів перехворіли грипом, ангіною та іншими респіраторними інфекціями, 30 % страждали гіпертонічною хворобою, яка у ряді випадків поєднувалася з атеросклерозом. У досліджуваної групи хворих спостерігалася важча клінічна картина захворювання, яка характеризувалася плегією мімічної мускулатури у 48 %, вираженим парезом - у 35%, помірним парезом - у 17% хворих. У осіб молодого віку (від 14 до 40 років) ці цифри відповідно були 30-41-29%.

У хворих на невропатію лицьового нерва старшої вікової групи, особливо в поєднанні з гіпертонічною хворобою, досить часто спостерігаються болі, які у ряді випадків носять інтенсивний характер. Вони локалізуються у області вуха, на відповідній половині обличчя, шиї, потилиці, плечі. В більшості випадків болі з'являються за 1-3 дні до розвитку паралічу мімічних м'язів. У деяких хворих вони незабаром зникають, а у ряді випадків продовжуються від однієї до декількох неділь.

Важчий ступінь ураження лицьового нерва у осіб середнього і літнього віку підтверджується електрофізіологічними дослідженнями (електроміографія, класична електродіагностика, дослідження моторної хронаксії).

Важко пояснити, чому у хворих, страждаючих гіпертонічною хворобою, невропатія лицьового нерва супроводжується сильнимі болями. При цьому поява болів звичайно передує розвитку паралічу мімічних м'язів. Можливо, це пов'язано з тим, що при гіпертонічній хворобі і атеросклерозі спостерігаються виражені розлади кровопостачання лицьового нерва, які приводять до значного аноксичному набряку нерва, виникненню дегенеративних змін в оболонках, появі геморагічній петехій на його поверхні.

Такі зміни в лицьовому нерві неодноразово виявлялися при патоморфологічних дослідженнях. При цьому відмічено, що при важких формах паралічу Бела геморагічний ексудат визначається в клітинах сосцевідного відростка і навколо шилососцевідної артерії.

Періодично підіймалося питання про патогенетичну роль цукрового діабету у хворих на невропатію лицьового нерва. Частота поразки лицьового нерва при цьому захворюванні коливається від 0,8 до 4 % .

Серед хворих, з невропатією лицьового нерва і цукровим діабетом рецидивуюча невропатія була у кожного четвертого хворого, тоді як рецидивуючий перебіг невропатії у осіб, не страждаючих цукровим діабетом, спостерігався всього у 7 %.

Невропатія лицьового нерва у хворих на цукровий діабет виникає частіше, ніж у осіб, не страждаючих. Це можна пояснити тим, що при цукровому діабеті звичайно спостерігається артеріальна гіпертензія і атеросклероз, які сприяють розвитку порушень реґіонарного кровообігу ішемії лицьового нерва. Крім того, при цукровому діабеті виникають мікроангіопатія судин, тому у хворих з цією патологією спостерігається важчий перебіг невропатії лицьового нерва з схильністю до рецидивування.

Невропатії лицьового нерва у деяких хворих мають схильність до рецидивування. У окремих випадках число рецидивів може бути 4 - 5 і навіть більше. За даними рецидивуючий перебіг невропатії лицьового нерва спостерігається в 2-15 % хворих. Такі великі коливання відносно частоти рецидивуючої невропатії лицьового нерва пояснюються тим, що якщо до рецидивуючих невритів і невропатій лицьового нерва відносять і гомолатеральні і гетеролатеральні повторні поразки лицьового нерва, то інші до рецидивуючих невритів і невропатій лицьового нерва відносять тільки повторні гомолатеральні поразки лицьового нерва. Нова поразка лицьового нерва незалежно від сторони у хворого, що переніс раніше невропатію лицевого нерва, є рецидивом захворювання, і тому в таких випадках слід говорити про рецидивуючу невропатію лицьового нерва. Якщо при поперековому остеохондрозі з симптоматикою поразки п'ятого поперекового корінця, при новому рецидиві захворювання констатуватиметься симптоматика поразки 5-го поперекового корінця зліва або 1-го крижового зліва. Якщо підходити до цього стану з позицій прихильників гомолатеральної локалізації патологічного процесу, то нове загострення радикуліту з протилежної сторони не слідувало б визнавати за рецидив захворювання. Але з таким твердженням, безумовно, ніхто не згодиться. Тому вважаємо, що вся повторна поразка лицьового нерва незалежно від того, чи є воно гомолатеральним або гетеролатеральним, слідує вважати рецидивом невропатії лицьового нерва. Рецидивуюча невропатія лицьового нерва спостерігається як в молодому, так і в літньому віці. Частота її приблизно однакова у чоловіків і жінок. Інтервали між першою поразкою лицьового нерва і рецидивами можуть коливатися від декількох місяців до декількох років.
За даними, рецидиви невропатії лицьового нерва частіше виникали через 1-5 років. Мінімальний інтервал між двома поразками лицьового нерва складав 3 місяці, максимальний - 30 років.
Серед хворих, що спостерігалися, з рецидивуючою невропатією лицьового нерва найкоротший інтервал між двома поразками лицьового нерва склав 6 місяців, а найбільший - 45 років.
Що стосується етіології повторних поразок лицьового нерва, то більшість дослідників указують на різні причини.

Хворі, що спостерігалися, рецидивуюча невропатія лицьового нерва відмічена у 7 %. Більш ніж у половини з них вона виникла після переохолодження (частіший грип, ГРЗ, ангіна).

У багатьох випадках можна констатувати збіг етіологічних чинників при первинних і повторних поразках лицьового нерва. При неспівпаданні етіологічних чинників невропатія лицьового нерва вперше могла виникнути після переохолодження, а повторний рецидив захворювання наступив після інфекції або на фоні розвинутої гіпертонічної хвороби і атеросклерозу або цукрового діабету.

Патогенез рецидивуючої невропатії лицьового нерва, мабуть, той же, що і при первинній невропатії. Основне значення має порушення регіонарного кровообігу, який наступає під впливом переохолодження, різних інфекцій і інших причин. Проте залишається неясним, чому у одних хворих, що перенесли параліч Бела, повторні несприятливі чинники не викликають поразки лицьового нерва, а у інших приводять до рецидиву захворювання. Не можна повністю виключити природженого звуження фаллопієва каналу. Ці питання потребують подальшого вивчення.

Однією з основних особливостей рецидивуючої невропатії лицьового нерва є важкий перебіг захворювання, ніж при першій поразці нерва. При рецидивах невропатії більше порушена функція мімічних м'язів, частіше бувають розлади чутливості, сильні болі, особливо при другому і третьому рецидивах.
Важчий перебіг захворювання у хворих з рецидивом паралічу Бела підтверджується результатами електрофізіологічних досліджень. При класичній електродіагностиці у більшості з них виявляється часткова або повна реакція переродження, у багатьох - значне подовження хронаксії мімічних м'язів. Виражені якісні зміни електроактивності мімічних м'язів і швидкості проведення збудження по лицьовому нерву визначаються при електроміографічних дослідженнях.
Рецидиви невропатії лицьового нерва звичайно протікають триваліше, ніж перша поразка нерва. З числа хворих на параліч Бела з першим рецидивом захворювання видужали, ніж серед хворих з первинною поразкою лицьового нерва. У хворих з невропатією лицьового нерва, що перенесли два і більше рецидивів, одужання взагалі не наступає.

При рецидивуючій невропатії лицьового нерва спостерігається вищий рівень поразки нерва, що і пояснює більш виражену клінічну симптоматику, тривалий і менш сприятливий перебіг захворювання. На підставі спостережень незалежно від рівня поразки (нижній відрізок фаллопієва каналу, поблизу шилососцевідного отвору, вищий за барабанну струну) рецидив невропатії, як правило, супроводжується важкою клінічною картиною і гіршим результатом захворювання. Однією з особливостей рецидивуючої невропатії лицьового нерва є те, що у багатьох хворих розвиваються контрактура мімічних м'язів, синкинезії, тіки.

Синдромом Мелькерсона - Розенталя. Для нього характерне наступне: рецидивуючий одно- або двосторонній периферичний параліч лицьового нерва (іноді сімейний); набряк обличчя, частіше губи; складчаста мова.

Перші симптоми захворювання звичайно виявляються на другому-третьому десятилітті життя, в окремих випадках - в першому десятилітті. У жінок він спостерігався майже в 2 рази частіше, ніж у чоловіків.
Звичайно немає певної послідовності в появі того чи іншого симптому. У ряді випадків спочатку з'являються рецидивіруючі набряки обличчя , частіше губи, в інших - рецидивуючий параліч лицьового нерва, а потім з'являються набряки. Буває, що набряк обличчя , губ, поразка лицьового нерва виникають майже одночасно. Складчаста мова є менш постійним симптомом, але він звичайно з'являється раніше інших ознак. Набряк обличчя частіше розвивається з одного боку, розповсюджується на область щоки, повік, носа, губ. Набряк може обмежитися тільки верхньою губою. В більшості випадків набряк через декілька днів зникає або зменшується. Набряки мають схильність до рецидивування, особливо набряк губ, який збільшується, то зменшується. З кожним новим набряком губи поступово товщають, стають щільними.

Клінічна симптоматика поразки лицьового нерва нагадує клінічну картину паралічу Бела. Захворювання нерідко виникає після переохолодження. Головна особливість - це рецидивуючий характер невропатії лицьового нерва, яка може виникати на однойменній або противопожложній стороні. Кількість рецидивів може варіювати від 2 до 5.

Лицьовий нерв в більшості випадків виражається в нижньому відрізку фаллопієва каналу поблизу шилососцевідного отвору. Проте нерідко лицьовий нерв залучається до патологічного процесу у фаллопієвому каналі на вищому рівні - до відходження барабанної струни.
Не зовсім ясний патогенез рецидивуючої невропатії. Ще Розенталь намагався зв'язати рецидивуючу невропатію лицьового нерва з набряком обличчя, проте надалі він відмовився від такого припущення. Рецидивуюча невропатія лицьового нерва є слідством набряку лицьового нерва.
Отже, що в тих випадках, коли поразка лицьового нерва розвивається на фоні набряку обличчя, губ, патогенетичне значення набряку безперечне. Проте невропатія лицьового нерва може спостерігатися і без супутнього набряку обличчя. Тому, ймовірно, існують і інші патогенетичні механізми розвитку периферичного паралічу лицьового нерва. Це може бути порушення регіонарного кровообігу, який наступає під впливом переохолодження, інфекції і інших причин. Цьому можуть також сприяти порушення вегетативної регуляції, які були знайдені при спеціальних дослідженнях.
Застосування методів лікувального дослідження
Призначає лікувальну фізкультуру лікуючий лікар, а лікар-фахівець з ЛФК визначає методику занять. Процедури проводить інструктор, в особливо складних випадках-лікар по ЛФК. Застосування лікувальної фізкультури, підвищуючи ефектність комплексної терапії хворих, прискорює термін одужання і попереджає подальше прогресування захворювання. Самостійно починати заняття ЛФК не слід, оскільки це може привести до погіршення стану, методика занять призначена лікарем повинно строго дотримуватися. Більшості дюдей лікувальна фізкультуравідома по певних елементах. Найчастіше- це масаж, який можна віднести до фізичних вправ, то тільки до пасивних. В цілому ж ЛФК- це система застосування найрізноманітніших засобів фізкультури в цілях профілактики, лікування і реабілітації. Оберніть на дуже широкий спектр: профілактика, лікування, реабілітація. Це значить, що заняття лікувальною фізкультурою можуть допомогти в зміцненні опорно- рухового апарату, тобто м'язів, кісток, суглобів і зв"язок з метою профілактики травм і захворювань, можуть забезпечити найефективніший процес лікування, якщо щось все-таки трапилось, можуть сприяти відновленню всіх його функцій після того, як лікування закінчене. Причому в профілактиці, лікуванні, і в реабілітації ЛФК діє пряме, опосередковано, одночасно надаючи позитивну дію на багато інших систем і функцій організму.
Так само діє лікувальна фізкультура і на органи дихання, серцево-судинну систему і навіть зір. ЛФК допомагає запобігти запаленню легенів в післяопераційний період в "лежачи" хворих, нормалізувати артеріальний тиск в гіпертоніків і гіпотоніків, виправити поставу, забезпечити фізичну підготовку до пологів і післяродове відновлення і взагалі розв"язати дуже багато так званих жіночих проблем, зокрема ожиріння. За допомогою ЛФК можна підвищити потенцію в чоловіків, відновити психо-емоціональний комфорт і багато що інше. Скрутно знайти такі відхилення в стані здоров"я і захворювання, застосовувалася лікувальна фізкультура на стадії профілактики в лікуванні, або відновленні.
Лікувальна фізкультура - навіть більша профілактична і реабілітаційно-відновна фізкультура, ніж просто лікувальна. Точніше дозування фізичних вправ в залежності діагнозу і других індивідуальних особливостей кожної людини - головна особливість лікувальної фізкультури. Дані методичної рекомендації призначені для викоистання у відділеннях реабілітації, реабілітованих і лікувально-діагностичних центрах, кабінетах лікувальної фізкультури і функціональної діагностики.
Розрізняють два види лікувальної фізкультури: загальне тренування і спеціальні тренування. Загальне тренування в ЛФК направлене на зміцнення і оздоровлення організму в цілому; і спеціальні тренування в ході курсу лікувальної фізкультури прописуються лікарем для усунення порушень у функціонуванні певних органів або систем в організмі. Вправи, що входять в гімнастику ЛФК, розрізняються за анатомічним принципом вправи лікувальної гімнастики діляться на фізкультуру для м"язів рук, ніг, органів дихання і т.д.-тобто, йдеться про гімнастику для конкретних
м'язових груп. По ступеню активності лікувальна фізкультура ділиться на активну (вправи, виконані повністю самим хворим) і пасивну (вправи, виконані хворим з порушенням рухових функцій організму за допомогою здорової кінцівки, або за допомогою методиста).Для досягнення результатів в лікувальній фізкультурі застосовуються певні вправи, націлені на відновлення функцій та інших частимн організму. В результаті проходження курсу ЛФК організм адаптується до поступово зростаючих навантажень і коректує викликані захворюваннямпорушення. Призначає курс лікувальної гімнастики лікуючий, а лікар-фахівець з лікувальної гімнастики визначає методику занять. Процедури проводить інструктор, в особливо складних випадках- лікар по ЛФК. Застосування лікувальної гімнастики, підвищуючи ефективність комплексної терапії хворих, прискорює терміни одужання і попереджає подальше прогресування захворювання. Самостійно починати заняття по ЛФК не слід, оскільки це може привести до погіршення стану, методика занять лікувальною гімнастикою, призначена лікарем, повинна строго дотримуватися.

Тренування на витривалість в циклічних видах можливе для хворих, що перенесли інфаркт міокарду. Лікування постінфарктних хворих в сучасних клініках немислиме без фізичної реабілітації, основою якої є вправи аеробів поступово зростаючої тривалості і інтенсивності. Так, наприклад, в реабілітаційному центрі м. Кіровограда протягом 10 днів, інтенсивним фізичним тренуванням, що включає швидку ходьбу і повільний біг, під спостереженням досвідчених кардіологів успішно займалося більше 5000 хворих, що перенесли інфаркт міокарду. Деякі з їх підвищили свої функціональні можливості. Звичайно, це вже не масова фізкультура, а складна система реабілітаційних заходів. Після завершення

лікарняного і санаторно-курортного етапів реабілітації в спеціалізованих кардіологічних установах і переходу (приблизно через 6-12 місяців після виписки із стаціонару) до підтримуючого етапу, який повинен продовжуватися все подальше життя, багато пацієнтів можуть і повинні займатися оздоровчим тренуванням - у залежності від свого функціонального стану.
Дозування тренувальних навантажень виробляється відповідно до даних тестування за принципами: інтенсивність повинна бути декілька ниже пороговою, показаною у велоергометрічному тесті. При тестуванні біль у області серця або гипоксичні зміни на ЕКГ з'явилися при пульсі 130 уд/хв, то потрібно тренуватися. Знизив величину ЧСС на 10-20 уд/хв. на ранніх етапах реабілітації (менше року після перенесеного інфаркту). У міру зростання тренованості і підвищення функціональних можливостей системи кровообігу пацієнти поступово переводяться на частково контрольовані програми, коли 1 раз на тиждень заняття проводяться під спостереженням лікаря, а 2 рази будинки самостійно -- швидка ходьба і біг, що чергується з ходьбою, при заданій ЧСС. На підтримуючому етапі реабілітації (через рік і більш) можна переходить до самостійних занять ходьбою і бігом, періодично контролюючи свій стан в лікаря. Така цілеспрямована довготривала програма дає вельми обнадійливі результати -- зменшення вірогідності повторного інфаркту в 2 рази в порівнянні з хворими, що не займаються фізичним тренуванням.
Ходьба і біг ефективні також при захворюваннях судин нижніх кінцівок - у початкових стадіях атеросклерозу і облітеруючого ендартеріїта. Вони сприяють розширенню судин нижніх кінцівок, капіллярізациі працюючих м'язових груп, розвитку колатерального кровообігу в обхід стенозірованних судин.

Застосовування дозованої ходьби і бігу як засібу лікування хворих облітеруючим ендартеріїтом і атеросклерозом нижніх кінцівок в умовах серцево-судинного санаторію зменшується біль при ходьбі, покращується функціональний стан серцево-судинної системи: підвищилися скоротність міокарду і рівень фізичної працездатності, знизився артеріальний тиск. У хворих з декомпенсированной формою захворювання (111 стадія) результати були негативні: спазм судин гомілки, поява болів.

Оздоровчий біг може успішно застосовуватися при деяких захворюваннях шлунково-кишкового тракту (гастрити, спастичний коліт, хвороба язви шлунку і дванадцятипалої кишки, дискінезія жовчних шляхів, порушення функції жовчних проток), оскільки вібрація внутрішніх органів, виникаюча під час бігу, значно покращує функцію органів травлення. Природно, що заняття припиняються в період загострення хвороби. Посилення печінкового кровотоку і глибоке форсоване дихання під час бігу, що є прекрасним масажем для печінки, покращує її функцію і сприяє ліквідації больового печінкового синдрому. Особливо корисне в цьому плані черевне дихання під час бігу (за рахунок рухів діафрагми).
Нормалізація нервових процесів в корі головного мозку в результаті фізичного тренування має важливе значення для лікування хвороби язви. Хворим з підвищеною кислотністю перед бігом рекомендується випити стакан вівсяного киселю, щоб нейтралізувати кислотність шлункового соку. У разі зниженої кислотності достатньо випити півстакана води, що підсилить секреторну функцію шлунку.
Біг є ефективним засобом лікування спастичного коліту. У результаті вібрації кишечника і виділення у його просвіт солей магнію різко посилюється перистальтика і відновлюється порушена дренажна функція.
Відчутну користь може надати біг в початкових стадіях цукрового діабету. Це достатньо поширене захворювання, що виникає в основному в результаті гіподинамії, висококалорійного надмірного живлення, підвищує ризик розвитку серцево-судинної патології в 2--3 рази. У важких стадіях діабету, коли введення інсуліну не може контролювати вуглеводний обмін, біг протипоказаний, оскільки може викликати небезпечні коливання концентрації глюкози в крові. При легкій і середній тяжкості захворювання регулярні тренування на витривалість підвищують ефективність лікування цукрового діабету, стабілізується рівень змісту глюкози в крові, внаслідок чого знижується (в середньому на 25%) дозування інсуліну, що вводиться.
При наявності вираженого ожиріння тренування краще почати з оздоровчої ходьби і спробувати хоча небагато понизити масу, поєднуючи заняття з обмеженням харчового раціону. Надалі, при переході до бігових тренувань, любителям, що починають, необхідно дотримувати наступні заходи профілактики для попередження травм рухового апарату:

тривалий час чергувати біг з ходьбою;

бігати тільки по м'якому грунту (по доріжці стадіону або алеям парку);

- використовувати класичну техніку бігу підтупцем, «човгаючого» бігу: при відриві від опори підйом ніг повинен бути мінімальним, щоб зменшити вертикальні коливання тіла і силу удару стоп на грунт при приземленні; постановка ноги на грунт повинна виконуватися відразу на всю стопу, зверху вниз (як ходять по сходах), що також пом'якшує силу удару;

- довжина бігового кроку повинна бути мінімальною - півтори-дві ступні;

- бігати можна тільки в спеціальних кросових туфлях з пружною литою підошвою і супінаторами, що підтримують подовжнє зведення стопи;

- регулярно виконувати спеціальні вправи для зміцнення гомілковостопних суглобів і м'язів стопи, рекомендовані при плоскостопості.

Найголовніша умова попередження травм - обмеження бігових тренувань в перші 6 місяців занять (до 30 хв. не більше 3 рази на тиждень). За цей час зв'язки, м'язи і суглоби нижніх кінцівок достатньо окріпнуть і небезпека травмування зменшиться.

Одними з провідних методів лікування при патології шийного відділу хребта є мануальна терапія (МТ) і лікувальна гімнастика (ЛГ), які в комплексі дають набагато більший ефект, ніж окремо.

Прийоми МТ направлені на відновлення нормальної біохмеханики хребта, ліквідацію в хребетно-рухових сегментах і на вирівнювання тонусу м'язів, а в комплексі з кинезотерапією - на збільшення їх сили і витривалості.

Про зміну тонусу м'язів можна судить по ущільненню тканин, больовому синдрому при пальпації або зменшенню об'єму рухів в шийному відділі, але це суб'єктивні методи. Для об'ектівізациі показників м'язового тонусу шийного відділу хребта ми рекомендуємо використовувати портативний електроміографічний прилад “Міокор”, заснований на принципі біологічного зворотного зв'язку (БЗЗ). За допомогою цього приладу можна проводить запис і візуальне спостереження за трапецієвидних і грудино-ключично-сосцевідних м'язів з обох боків. Показники тонусу мускулатури як до лікування, так і після будуть з'являться результатом роботи мануального терапевта, лікаря лікувальної фізкультури і других фахівців, тобто - оцінкою ефективності лікування.

Метод БЗЗ є комплексом процедур, що використовує природні механізми управління деякими фізіологічними функціями організму людини з метою отримання корисного пристосовного результату: вдосконалення управління рухами, збільшення функціональних резервів реагування на стрессори, усунення патологічних взаємозв'язків між органами. Робота з приладом БЗЗ полягає в наступному. БЗЗ - передача інформації про стан керованою фізіологічною функцією органів чуття (зокрема, зору, слуху), організовувана з подальшою її переробкою в структурах головного мозку, внаслідок чого забезпечується корекція цією функцією. Прилад складається з основного блоку біосигналізатора, електродів відведення електричної активності м'язів, зарядного пристрою.

Прилад приводиться в дію ручкою “гучність”. При реєстрації електричної активності м'яза виникає звуковий сигнал, і включається табло, на якому у вигляді цифрової індикації висвічується максимальна амплітуда . “Міокор” реєструє огинаючу записуючу сумарну

електричну активність з даного м'яза, тим самим дозволяючи кількісно контролювати і оцінювати стан нервово-м'язового апарату.
На початку обстеження слід підготувати апарат до роботи. Для чого перевіряється індикація батареї, у разі несправності якої після включення приладу на правому табло - таймері в левом верхньому куті з'являється світловий сигнал.

Далі підключаються електроди в гніздо для електродів і потім вибирається тренований м'яз. Електроди накладаються на активні, “робочі” точки. Активні точки - це ті крапки, які знаходяться у місці виходу нерва і як правило вони співпадають з точкою максимальної напруги м'яза при виконанні руху, виходячи з її біомеханіки. Активні точки вибираються стандартно або шляхом пальпації максимально напруженої мускулатури.

Після обробки шкіри і електродів спиртів для кращої електропроводимості слідує контакти змазати електропровідною пастою. Заземляющий електрод розташовується ближче до робочого місця. Шия дуже чутлива до здавлення. Особливо реагують на це діти, тому електроди кращі закріплювати пластиром. На нижче трапецієвидного м'яза (міжлопаткова область) останні можна фіксувати гумовим бинтом.
Обстеження і лікування проводяться в положенні пацієнта - сидячи. Дитина повинна бути роздягнений до пояса. Роботу слід починати тільки коли хворий спокійний і розслаблений. Електроміограма знімається зі всіх м'язів спочатку з одного, потім з другого боку. Для отримання або порівняння результатів в динаміці датчики повинні кріпитися кожного разу на одні і те ж крапки. Для цього точки прикріплення позначаються фломастером. Здібність до розслаблення після статичної напруги м'яза, рівного 2/3 від максимального її скорочення, так звана залишкова м'язова напруга.

Електрична м'язова активність - відтворення мишцей активності мотонейронів спинного мозку. Сила м'язів залежить ось зовнішнього силового поля, фізичних чинників: електропровідності, кількості поту, що виділяється, а головне, від активності мотонейронів (кількості мотонейронів, що включаються в цю роботу). При патології зменшується кількість мотонейронів, що включаються в роботу. Таким чином, за показниками роботи можна судить про кількість мотонейронів.

Для оцінки одержаних даних важливі наступні показники:
1. Стан м'язів в розслабленому стані;
2. Показники динамічної роботи;
3. Показники статичної роботи;
4. Витривалість м'язів.
Роздільна здатність приладів від 01 і вище. Чим менше напружений м'яз, тим відповідно, буде нижчий показник. Ідеальний стан розслабленого м'яза 01/02; задовільне 03/04; вище - м'яз напружений. При вищих значеннях проводиться тест на здатність м'яза до розслаблення Для цього пацієнт протягом 5-6 з утримує статичну напругу м'яза і фіксуються показники розслаблення. Зменшення останніх в порівнянні з початковими цифрами говорить про хорошу здібність м'яза до розслаблення.

Якщо м'яз знаходиться у спокої” в розслабленому стані, то здатна провести динамічну роботу з високою амплітудою. В тому випадку, якщо м'яз знаходиться в стані постійної м'язової напруги (високого м'язового тонусу), її здібність до довільного скорочення слабшає унаслідок чого, гіпотрофія переважає у фазних (швидких) м'язових волокнах. Тому робота знижується в порівнянні з нормальними м'язами в аналогічних умовах.

Статична робота - це ізометричний режим скорочення м'яза без зміни суглобового кута. По максимальній відмітці виявляється сила статичної напруги. Оскільки статичне (ізометрична) навантаження припускає оцінювати по 2/3 амплітуди максимального скорочення м'яза, то дуже важливим критерієм буде з'являтися здібність м'яза до утримання напруги на одному рівні. Інакше кажучи, в кількісній формі оцінювалася її працездатність або витривалість.
Для оцінки стану симетричності тонусу до і після лікування як у спокої”, так і при здійсненні роботи нами був введений термін “показник
асиметрії” - ПА. ПА - різниця показників, взятих з симетричних точок однойменних м'язів. Його слід враховувати у всіх параметрах. Зменшення показника асиметрії в процесі лікування свідчитиме про позитивну динаміку.
Оцінка динамічної роботи задньо-шийної групи м'язів проводиться при функціональному навантаженні - нахилі голови назад і при поворотах. Для оцінки м'язів міжлопаткової області - при зведенні лопаток. Робота трапецієвидного м'яза оцінювалася у момент підняття надплечий, а грудино-ключично-сосцевідной - при бічних згинаннях голови (латерофлексія).
Дослідження резервних можливостей м'язів при роботі в статичному і динамічному режимі проводилося в пробі з опором.
Проведені дослідження м”язів 45 дітям від 5 до 15 років,показали наявність не тільки асиметрії м”язового тонусу в шийному відділі хребта,але і тпідвищення його в стані відносного спокою на одній із сторін, в залежності від положення голови, наявності сколіозної дуги і нахилу тазу.
Розділ 2 Особливості фізичної реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва.
2.1 Адаптаційні можливості організму людини до занять фізичною культурою.
Фізична культура - єдиний засіб для оздоровлення організму і позбавитись хронічних захворювань.
ЛФК- складова частина медичної реабілітації хворих. Метод комплексної функціональної терапії, що застосовуються фізичні справи як засіб збереження організму в діючому стані, стимуляції внутрішніх резервів, запобіганню виникненню хвороб, викликаних вимушеною нерухомістю. Фізична активність одна з необхідних умов життя, яка має біологічне, а й соціальне значення. Вона є важливим чинником корекції способу життя людини.
Засоби ЛФК не тільки лікувально-профілактичний, а й лікувально-виховний процес.
Використання ЛФК формує у хворого свідоме ставлення до фізичних вправ. Основними принципами використання лікувальної фізичної культури є цілісність організму, єдність середовища і організму (соціального і біологічного), єдність форми і функції, загального і місцевого лікування. Процес відновлення здоров'я у хворих називається медичною реабілітацією.
Ставлення до занять фізичними вправами бажано бути кращим, ніж він є на сьогоднішній день.
Недостатня рухова активність - гіпокінезія, що є передумовою найбільш масових захворювань, уражує не лише молодь, а й старші, свідоміші контингенти дорослих. Рух - це запорука життя, низький рівень оздоровчої рухової активності населення стримує підвищення життєдіяльності систем і функцій організму людини - фундаменту профілактики захворювань.
Недостаток руху і пов'язана з нею недостатність м'язової діяльності має негативний вплив на організм.
Фізично навантажено 80-90 %(відсотків) працюючого населення. Найбільшим показником, який регулює навантаження, є самопочуття. Фізичні вправи приносять задоволення.
Завдання реабілітаційної дії лікування - зміцнити здоров'я, формувати поставу, рухові навички, вміти володіти своїм тілом, керувати рухами, вести здоровий спосіб життя.
При розробці основних форм занять, їх структури, класифікації фізичних вправ, необхідно звернути увагу на загально-розвиваючі і спеціальні вправи, правила дозування і навантаження, механізми лікувальної дії фізичних вправ.
ЛФК використовує майже всі засоби фізичної культури - гімнастику, прикладні вправи, ігри, загартовування сонцем, повітрям і водою. Вправи підбирають виходячи з медичних показань і протипоказань, певним дозуванням. За характером дії розрізняють вправи:
- загально-розвиваючі, що діють на весь організм;
- спеціальні, мета яких - лікування і відновлення функцій ушкодженого
органа;
Рухова активність - загальна невід'ємна властивість усіх форм живої матерії. Регламентована рухова активність - важливий фактор корекції способу життя.
Біологічною основою моторної діяльності є природжена потреба в рухах, яка закладена в мозку й виявляється у вищій і нищій нервовій діяльності. Руховий режим - це регламентоване за інтенсивністю фізичне виховання, яке повністю забезпечує біологічну потребу в рухах і відповідає функціональним можливостям систем організму що росте.
Уведення режимів рухів у лікувальних установах дає змогу організувати та уніфікувати фізичне навантаження, що дуже зручно для призначення засобів лікувальної фізкультури.
Захисний вплив фізичними вправами згідно із сучасними уявленнями необхідно розглядати як вплив важливого оздоровчого ефекту - поповнення дефіцитів життєвих впливів рухової активності.
Лікувальна фізкультура є складовою частиною загальної фізкультури і одним з найважливіших методів комплексного лікування хворих, а також ефективний засіб попередження загострень при правильній побудові занять і всього комплексу. Використання коригувальної гімнастики в період росту і розвитку дітей дає можливість усунути виявлені вади, збагатити рухову культуру, поліпшити координацію рухів і будову тіла, сформувати правильну поставу.
Нервова система протягом життя організму терпить складні морфо-функціональні зміни і перетворення. Життєдіяльність організму нерозривно пов'язана з процесами обміну речовин, які регулюються нейрогуморальними механізмами. В цьому процесі значну роль відіграє система кровообігу.
Адаптація - це пристосування організму до умов існування в зовнішньому середовищі. Проблема адаптації до фізичних навантажень або проблема тренованості є однією з центральних в теорії і практиці фізичного виховання і спорту.
Функціональна система, що відповідає за процес адаптації до м'язової роботи, складається з:
1. Аферентної ланки (рецептори);
2. Центральної регуляторної ланки (центро - нейрогуморальної регуляції)
3. Еферентної ланки (скелетні м'язи, органи дихання, кровообігу, тощо)
Центральна регуляторна ланка містить в собі дві частини:
1. Нейрогенну, яка викликає рухову реакцію і вмикає мобілізацію кровообігу, дихання та інших компонентів функціональної системи, яка забезпечує виконання даної роботи:
2. Гуморальна частина центральної ланки, внаслідок активізації гіпоталамо - гіпофізарно - адренокортикальної та симпатоадреналової систем, мобілізує роботу органів і тканин функціональної системи на клітинному та молекулярному рівнях (енергетичні і пластичні ресурси клітини).
Розвиток адаптації до дії будь - якого чинника відбувається у дві стадії (див. у табл. № 3.1).
Таблиця № 3.1

ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ АДАПТАЦІЇ

Ланки функціональної системи, що відповідають за адаптацію
Термінова стадія

Тривала стадія
1. Центральна керівна ланка

Недосконалість центральної керівної ланки.

Мобілізація функціональної системи до максимального можливого рівня вираженого стрес-реакцію.
Ефективне і досконале функціональне функціонування центральної керівної ланки.
2. Руховий апарат
Рекрутування лише частини моторних одиниць (30-50%). Генералізоване скорочення “зайвих” м'язів, недосконалість координації рухів.
Мобілізація більшості кількості моторних одиниць при навантаження. Вдосконалення координації рухів. Точна і економічна рухова реакція.
Розвивається робоча гіпертрофія м'язів на основі активізації синтезу нуклеїнових кислот і білків.
3. Система дихання
Максимальна мобілізація зовнішнього дихання за рахунок зростання частоти, а не глибини дихання. Незбігадання між кровотоком у легенях і вентиляцією відповідних ділянок легень та між диханням і рухами.
Збільшення потужності і економічності функціонування апарату зовнішнього дихання. Стійка координація між рухами і диханням, між легеневим кровотоком і вентиляцією різних відділів легень. Зростання ЖЄЛ і коефіцієнта утилізації кисню.
4. Система кровообігу
Значне або недостатнє збільшення ХОК за рахунок зростання ЧСС. Збільшення СО серця обмежене.
Збільшення потужності і економічності функціонування апарату кровообігу. Зростання кисневої ємності крові. Помірна гіпертрофія міокарда. Збільшення СО серця і ХОК, максимальної швидкості скорочення розслаблення серця.

Вираженість процесів адаптації залежить як від природжених так і набутих протягом життя індивідуальних особливостей організму, які визначають рівень його функціональних резервів.

Величина функціональних резервів значною мірою залежить від генетичних чинників. Так, люди, в яких переважає тонус парасимпатичної нервової системи над тонусом симпатичної порівняно з людьми, в яких домінує тонус симпатичної нервової системи над тонусом парасимпатичної, стійкіші до дії екстремальних чинників. Правильно встановлений рівень резервів може допомагати в спортивній орієнтації, складанні плану тренувань, оздоровчих програм тощо.

Якщо чинник, який впливає на організм надто сильний або організм перебуває в такому стані, що реакція адаптації не може розвинутись, відбувається зрив адаптації, і настає виснаження. Адаптація переходить в стрес.

Систематичні фізичні вправи тренують організм. При напруженій м'язовій роботі динаміка пов'язана не тільки з морфологічними особливостями нервової системи, але із змінами в регуляції цієї системи.

2.1 Вплив оздоровчої фізичної культури на організм

Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. Вчення Р. Могендовіча про моторно-вісцелярні рефлекси показло взаємозв'язок діяльності рухового апарату, скелетних м'язів і вегетативних органів. В результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і закріплені у процесі важкої фізичної праці, що приводить до розладу регуляції діяльності серцевосудинних та інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань. Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна «доза» рухової активності. В зв'язку з цим виникає питання о так званої звичної рухової активності, тобто діяльності, виконуваної у процесі повсякденної професійної праці і в побуті. Найадекватнішим виразом кількості виробленої м'язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12--16 МДж (у. залежності від віку, підлоги і маси тіла), що відповідає 2880--3840 ккал. На м'язову діяльність повинне витрачатися не менше 5,0--9,0 МДж (1200--1900 ккал); решта енерговитрат забезпечує підтримку життєдіяльності онанізму в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, обмінні процеси і т.д. (енергія основного обміну). У економічно розвинених країнах питома вага м'язової роботи як генератора енергії, використовуваної людиною, скоротився майже в 200 разів, що привело до зниження енерговитрат на м'язову діяльність в середньому до 3,5 МДж. Дефіцит енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, склав, таким чином, близько 2,0-3,0 МДж (500- 750 ккал) на добу. У зв'язку з цим для компенсації недоліку енерговитрат в процесі трудової діяльності сучасній людині необхідно виконувати фізичні вправи з витратою енергії не менше 350-500 Ккал на добу (або 2000--3000 Ккал в тиждень). За даними Беккера, в даний час тільки 20 % населення економічно розвинених країн займаються достатньо інтенсивним фізичним тренуванням, що забезпечує необхідний мінімум енерговитрат, в інших 80 % добова витрата енергії значно ниже рівня, необхідного для підтримки стабільного здоров'я. Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття привело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку. Так, наприклад, величина у здорових чоловіків знизилася приблизно з 45,0 до 36,0 мл/кг. Таким чином, в більшій частині сучасного населення економічно розвинених країн виникла реальна небезпека розвитку гіпокінезії. Синдром або гипокинетична хвороба, є комплексом функціональних і органічних змін і хворобливих симптомів, що розвиваються у результаті розузгодження діяльності окремих систем і організму в цілому із зовнішнім середовищем. У основі патогенезу цього стану лежать порушення енергетичного і пластичного обміну (перш за все в м'язовій системі). Механізм захисної дії інтенсивних фізичних вправ закладений в генетичному коді людського організму. Скелетні м'язи, що в середньому становлять 40 % маси тіла (у чоловіків), генетично запрограмовані природою на важку фізичну роботу. «Рухова активність належить до числа основних чинників, що визначають рівень обмінних процесів організму і стан його кісткової, м'язової і серцево-судинної систем», - писав академік В. В. Парін. М'язи людини є могутнім генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для півтримання оптимального тонусу ЦНС, полегшують рух венозної крові по судинах до серця («м'язовий насос»), створюють необхідну напругу для нормального функціонування рухового апарату. Згідно «енергетичному правилу скелетних м'язів» І. А. Аршавського, и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.