На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Контрольная работа по "Деньгам, кредитам, банкам "

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 29.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


1.Характеристика  основних видів  кредиту.
      Кредит  – це економічні відносини по перерозподілу  тимчасово вільних грошових коштів або майна на умовах поверненості, терміновості і платності.
      За  суб’єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:
      Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прогне реалізувати вироблений товар, але у покуаця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлюватися борговим зобов’язанням – векселем. Продаж громадянам товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу) господарюючими суб’єктами здійснюється з метою прискорення реалізації товарів, які в торговельній мережі є в достатній кількості, а також для більш повного задоволення потреб громадян у товарах тривалого користування. Важливою особливістю комерційного кредиту є те, що відсоток за ним, як правило, нижчий, ніж за банківським кредитом. Прискорюючи процес руху товарів,. Цей кредит сприяє розвитку виробництва. В Україні ця форма кредиту розвинута ще слабо. Це обумовлено багаторічною забороною на підприємницьку діяльність і повною відсутністю в господарському обороті векселя як форми організації комерційного кредиту. Перші законодавчі основи для становлення й розвитку комерційного кредиту закладені в 1991 – 1992 р.р. з прийняттям ряду законів України.
      Основной  напрямок розвитку даної форми кредиту  в умовах перехідної економіки зосереджено  на розробці правової забезпеченості й технології вексельного обігу. Тільки останніми роками розроблено правові основи введення в обіг податкових векселів для оформлення податку з доданої вартості під час увезення товарів на митну територію України, підготовлено нормативний документ Міністерства фінансів про введення в обіг казначейських векселів, розроблено і впроваджуються інші нормативні акти, що стосуються вексельного обігу.
      Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається  і погашається в грошовій формі. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків між країнами.
      Споживчий кредит – продаж товарів у кредит або позику на купівлю товарів і оплату послуг.
      Суб’єктами  цього кредиту є банки, спеціальні установи комерційного кредиту, господарюючі суб’єкти, пов’язані з обслуговуванням населення, і саме населення. Об’єктом споживчого кредиту виступають як товари, так і гроші. Формою організації споживчого кредиту є кредитна угода або кредитна картка, яка теж з’являється внаслідок укладення відповідної угоди. Кредитну картку найчастіше видає банк. Її власник, купуючи товар, розраховується тими грішми, які виділені йому банком у кредит. При обробленні цієї картки в касовому терміналі, наприклад магазину, гроші з відкритого в банку рахунка власника кредитної кратки переводяться на рахунок торговельної організації, в якій купується товар.
      Споживчий кредит пов'язаний з проблемами, що виникають під час реалізації товарів і послуг. Ці проблеми притаманні насиченим товарним ринкам. Там, де існує дефіцитна економіка, там  споживчий кредит або відсутній, або має місце за окремими товарними групами чи навіть за окремими товарами.
      За  термінами споживчий кредит поділяється  на короткостроковий (до одного року) і  середньостроковий. Максимальний термін споживчого кредиту у високорозвинених країнах зазвичай не перевищує 3-х років. Що стосується довгострокового кредиту, то він існує як виняток, представлений кредитом під будівництво житла, і зазвичай виділяється в особливу групу так званого іпотечного кредиту. Забезпеченням споживчого кредиту виступає товар, наданий у кредит, або регулярно одержуваний споживачем прибуток, наприклад у вигляді заробітної плати. Річ, надана в кредит у випадку порушення умов кредитування, може бути вилучена у його власника і продана з торгів. Певна складність вилучення і реалізації таких товарів, а також необхідність постійної підтримки іміджу фірми диктують їм вибір інших методів захисту своїх інтересів.
      Споживчий кредит належить до числа дорогих, що означає високу кредитну ставку. Зазвичай вона коливається в межах 15 – 30 %, але може бути й вищою. Головними причинами дорожнечі споживчого кредиту є відносно високі витрати на його надання і великий ризик неплатоспроможності споживача.
      Міжгосподарський  кредит – це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами галузевого управління, з іншого, в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:
      комерційний кредит, тобто кредит, що надається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари (надані послуги) і оформлюється векселем. Комерційний кредит надається одним функціонуючим підприємством інщому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Інструментом токого кредиту є вексель, що сплачується через комерційний банк. Як правило, об’єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу поживання;
      дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб’єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;
      тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадаз повернення.
      Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк. Банківський кредит – найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки частіше всього надають позики суб’єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування. Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши кроші  у одних суб’єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам. Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб’єктами на рахунки або депозити. Третя особливість даного кредиту характеризується наступним: банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток. Невід’ємним атрибутом банківського кредиту є платність.
      Банківський кредит тесно пов’язаний з комерційним кредитом. Він розширює можливості останнього шляхом обліку векселів, їхньої застави, акцептування, авалювання та інших операцій. Банківський кредит позбавлений тих недоліків, які властиві комерційному редиту, і є більш еластичним. Його відмінність від комерційного кредиту полягає й у тому, що рух банківського кредиту є відносно самостійним. При цьому зміни в його русі протилежні рухові промислового капіталу. Так, умоммент кризи і спаду виробництва, коли попит на товари і послуги скорочується, попит на банківський кредит навпаки зростає. 

      Види  банківського кредиту
  За  призначенням
    На виробничі цілі (юридичним особам під заставу основних засобів та обігових коштів);
    Споживчий кредит (фізичним особам).
  За  строками користування
    Короткострокові (до 1 року);
    Середньострокові (до 3 років);
    Довгострокові (понад 3 роки).
  За  забезпеченням
    Забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
    Гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
    За іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
    Незабезпечені.
  За  ступенем ризику
    Стандартні;
    Нестандартні;
    Сумнівні;
    Небезпечні;
    Безнадійні.
  За  методами надання
    У разовому випадку;
    Відповідно до відкритої кредитної лінії;
    Гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання; за потребою).
  За  строками погашення
    Водночас;
    На випалту;
    Достроково(за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
    З регресією платежів;
    Після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
 
      Серед цього різноманіття видів банківського кредитування слід визначити і таке нове явище, як лізинговий кредит. Це товарний кредит, який раніше не був характерним для банківського кредитування. Його поява викликана суттєвими змінами в розвитку продуктивних сил і передусім у такому їх елементі, як основний капітал. Обладнання і верстати стали дуже складними й дорогими. Їх купівля вимагає накопичення великих сум, що не завжди можливо для господарюючего суб’єкта. Із посиленням науково-технічної революції зростає ризик втрат від морального старіння основного капіталу. У цих умовах банк купує такі елементи продуктивного капіталу і надає їх в оренду.  Ці операції вимагають специфічних знань і тому часто здійснюються лізинговими компаніями.
      Державний кредит  - сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи, наприклад з одного боку,. Міністерство фінансів і місцеві органи влади, з іншого боку – населення, а також окремі господарюючи суб’єкти, і насамперед, інституціональні інвестори. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки. Державний кредит виступає у різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддям яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов’язання). Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а зобов’язання щодо розповсюджених цінних паперів є складовою частиною державного боргу.
      У сучасній ринковій економіці державний  кредит є неодмінним явищем, за допомогою  якого вирішуються як поточні проблеми (покриття бюджетного дефіциту, реалізація різноманітних програм тощо), так і стратегічні завдання. До них може належати, наприклад, сприяння за допомогою залучених коштів процесові структурної перебудови економіки, вирішення проблеми відсталих регіонів тощо. Інколи держава потрапляє в скрутне становище щодо виконання своїх боргових зобов’язань. У такому випадку вона інколи вдається до конверсії своїх позик, тобто до зміни умов щодо раніше випущених боргових зобов’язань (зміна відсотка, термінів погашення тощо). Ця конверсія може бути добровільною, а значить і залежати від волі власника боргових зобов’язань держави, або примусовою, коли держава здійснює конверсію без урахування думки населення.
      Міжнародний кредит (міждержавний) – це позика,   яку надає одна країна іншій, або коли держава отримує позику в міжнародній фінансово кредитній установі (наприклад, у Світовому банку, МВФ) чи якомусь об’єднанні кредиторів (наприклад, у Паризькому клубі).  Розвиток такого кредиту і його становлення в сучасній формі пов’язано з виходом виробництва за національні кордони і розвитком міжнародного поділу праці. Конкретними суб’єктами зазначеного кредиту виступають уряди, урядові установи, банки й окремі фірми, міжнародні валютно-кредитні установи. При цьому держава часто виступає в ролі гаранта за кредитами, наданими окремим господарюючим суб’єктам. До цієї форми належать кредити, які країна отримує від міжнародних кредитних організацій. Найбільш відомі серед них Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку та інші.
      Міжнародний кредит виконує певні функції:
      він забезпечує переміщення позичкового капіталу між країнами і тим самим призводить до певного вирівнювання норми національного прибутку на середню;
      міжнародний кредит призводить до зменшення витрат у сфері обігу, бо сприяє розвитку безготівкових розрахунків;
      рух позичкового капіталу між країнами сприяє посиленню концентрації та централізації капіталу.
      В умовах високого рівня розвитку міждержавних відносин міжнародний кредит відіграє велику роль у вирішенні як тактичних, так і стратегичних завдань, що постають перед тією чи іншою країною. Прикладом цього є Україна, яка співробітничає з такими організаціями, як МВФ, Світовий банк, ЄБРР, і одержує від них значні суми кредитів. Ці кредити мають різне цільове призначення, але в нашій країні ще не навчились використовувати їх з максимальною віддачею.
      Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є  кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.
      Фірмовий  кредит – це, власне, комерційний  кредит на міжнародному рівні, коли іноземний  експортер продає товар вітчизняному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для експортера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим. Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар на вигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієї фірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.
      Більш гнучким у міжнародних відносинах є банківський кредит, коли однією із сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнародні банківські кредити в основному отримують  комерційні банки та спільні з  іноземним інвестором підприємства. З появою довіри іноземних банків до українських підприємств можливе отримання останніми таких кредитів.
      Урядовий  кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах  укладеної між ними угоди, а також  шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках.
      Міжнародний кредит також поділяється на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що надається  в товарній формі.
      2. Монетизація бюджетного  дефіциту та валового  внутрішнього продукту  в Україні. 
      Монетарна політика є ключовим механізмом у  грошовій системі країни, завдяки  чкому реалізуються її основні суспільні  призначення:
      підтримується вартість грошей на відносно стабільному рівні шляхом постійного урівноваження попиту і пропозиції на грошовому ринку;
      гнучко забезпечуються потреби економіки в грошах завдяки їх випуску в міру зростання портеб і вилучення з обороту в міру скорочення потреб.
      У зв’язку з цим основними індикаторами правильності монетарної політики та ефективності функціонування грошової системи в цілому є стабільність вартості грошей на товарних і валютних ринках та забезпеченість економічних суб’єктів
      достатньою  масою платіжних засобів. Перший індикатор – стабільність вартості грошей – проявляється у відносній  стабільності купівельної спроможності і валютного курсу національних грошей.
      Другий  індикатор не має таких чітких форм виразу, як перший, не знайшов він  однозначноо висвітлення і в  літературі. Одні автори взагалі не вважають його самостійним індикатором, оскільки у разі зрівноваженості попиту і пропозиції на гроші економічні суб’єкти матимуть достатній запас платіжних засобів. Інші автори виражають його через коефіціенти монетизації певних економічних змін, зокрема через показники монетизації бюджетного дефіциту та монетизації валового внутрішнього продукту. Спільним між цими показниками є те, що при недостатній монетизації бюджетного дефіциту і валового продукту виникнуть ускладнення з оплатою борговиз зобов’язень – відповідно у бюджетній сфері й у сфері реалізації валового продукту.
      Проблема  монетизації бюджетного дефіциту полягає  в пошуку грошових коштів, достатніх  для покриття (фінансування) перевищення  бюджетних витрат над бюджетними заходами, що формуються на підставі вимог  чинного законодавства, насамперед податкового. Якщо необхідні кошти не будуть знайдені, уряд не зможе розрахуватися за своїми зобов’язаннями, і виникне прострочена заборгованість його перед економічними суб’єктами (по заробітній платі, пенсіях, дотаціях, з оплати державних закупівель тощо). Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:
    Збільшити оподаткування економічних суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо.  Для цього потрібно буде змінити чинне податкове законодавство, що робить цей захід мало реальним. аЛе якби він був реалізований, то це не привело б до зміни маси (пропозиції) грошей. Відбулося б лише переміщення їх між окремими групами економічних суб’єктів, а загальна їх маса залишилася б на тому ж рівні. Сукупний попит від такого переміщення грошей може зазнати лише тимчасового пригнічення, поки податкові вилучення в одних суб’єктів не будуть передані через бюджетне фінансування іншим суб’єктам, які і трансформують їх у платоспроможний попит на ринках. Тому такий спосіб монетизації дефіциту не внесе істотних змін у пропозицію грошей, що забезпечується банками, а отже і в масу грошей.
    Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного способу. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертрубації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. Такий спосіб монетизації бюджетного дефіциту може призвести до інфляції, через що світова монетарна практика від нього відмовилася.
    Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реалізації облігацій на внутрішньому ринку цей захід не впливне на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб’єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товарних ринках подібно до першого заходу. Тому цей спосіб монетизації дефіциту з позиції монетарної політики не містить загрози і широко застосовується у світовій практиці. Інша справа з реалізацією державних облігацій на зовнішніх ринках. У цьому випадку виручка від реалізації державних облігацій на євроринках надійде у валютній формі, яка не дає можливості прямо використати її для фінансування бюджетних витрат. Уряд повинен продати валютну виручку центральному банку за національні гроші, які й використає для фінансування своїх потреб. У результаті цієї операції центральний банк збільшить на відповідну суму свої золотовалютні резерви, а також банківські резерви в національних грошах та пропозицію грошей на ринку. Це може істотно деформувати вплив на сукупний попит, що забезпечується монетарною політикою. Проте слід мати на увазі, що цей захід дає центральному банку приріст золотовалютних резервів, які можна використати для усунення деформації попиту, якщо вона набуває загрозливих розмірів.
    Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов'язання на первинному ринку. Цей спосіб монетизації бюджетного дефіциту видається на перший погляд дуже простим і ефективним – уряду не потрібно мати справу з тисячами кредиторів на вторинному ринку, і потрібну суму коштів він може одержати негайно. Насправді це досить загрозливий спосіб монетизації дефіциту.
      По-перше, урядова політика дефіцитного фінансування перестає проходити контроль на надійність з боку суб’єктів вторинного ринку. Адже одного кредитора – центральний банк, який до того ж є державним, – значно легше “умовити” надати кредит уряду, ніж тисячі кредиторів – покупців облігацій на вторинному ринку. Тому ця політика може відірватися від умов реальної економіки, перетворитися у звичайну “фінансову піраміду”.
      По-друге, безпосередньо кредитуючи уряд, центральний  банк істотно ускладнює управління пропозицією грошей, оскільки на відповідні суми уповільниться зростання резервів комерційних банків і подальша мультиплікація депозитів, збільшується ймовірність виходу цих грошей у позабанківський оборот.
      По-третє, на суму кредиту уряду збільшиться  маса грошей і сукупний попит. Щоб  не допустити негативного впливу цього збільшення на кон’юнктуру ринку і сталість грошей, центральний банк повинен буде адекватно зменшити підкріплення резервів комерційних банків (через скорочення їх рефінансування і купівлю у них цінних паперів), що погіршить їх ліквідність, скоротить їх кредитування реальної економіки.
      З огляду на всі ці обставини у світовій практиці відмовилися від зазначеного  способу монетизації бюджетного дефіциту. Законом України “Про Національний банк України” (стаття 54) НБУ заборонено надавати прямі кредити  на фінансування витрат державного бюджету.
      Наведена  характеристика можливих способів монетизації  бюджетного дефіциту свідчить про те, що найдоцільнішим є третій – шляхом реалізації державних цінних паперів  на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошової маси і не ускладнює  завдань, визначених у монетарній політиці. Проте ці положення справедливі лише за умов, коли бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП. Інакше уряд змушений буде щоразу розміщувати на ринку все більше позик і збільшувати проценти на них, щоб стимулювати попит. Це призведе, з одного боку, до випереджаючого зростання бюджетних витрат на обслуговування державного боргу та збільшення бюджетного дефіциту, що ще більше ускладнюватиме проблему монетизації дефіциту, з іншого – до погіршення ліквідності економічних суб’єктів, насамперед банків, оскільки в їхніх портфелях активів надмірно збільшаться запаси державних цінних паперів. Щоб не допустити банківської кризи, центральний банк змушений буде посилити скуповування державних цінних паперів на вторинному ринку, що спричинить зростання пропозиції грошей на сукупного попиту на товарних ринках. Посилиться загроза підриву сталості грошей.
      Отже  систематичний, всезростаючий бюджетний  дефіцит у великих розмірах становить  потенційну загрозу для сталості грошей, якими б способами він не монетизувався.  Монетизація бюджетного дефіциту через вторинний ринок цінних паперів може тільки відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім.
      Проблема  монетизації ВВП полягає в  доведенні маси грошей в обороті  до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, погашення боргових зобов’язань. З суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Якою б мірою остання не змінилась (уверх чи вниз), якщо пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об’єктивно визначеною, тобто не надмірно великою чи малою.  
      З практичної точки зору, вирішення  цієї проблеми є значно складнішим, бо неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину, на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей. Тому про достатність монетизації ВВП, а значить і всієї економіки, можна судити не по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Якщо всі такі індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то монетизацію ВВП можна вважати достатньою. Коли їх тренд виявляє тенденцію до підвищення, то монетизація є надмірною, а якщо тенденцію до зниження, то-недостатньою.
      Показник  фактичного стану монетизації валового продукту прийнято розраховувати як частку від ділення грошової маси, що є в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП:                
      Км =
,

      де  Км-рівень монетизації;
      М - маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3;
      ВВП - річний обсяг національного валового внутрішнього продукт.
      Починаючи з 2000-2001 років спостерігається перехід  української економіки у фазу зростання, чому певною мірою сприяла  і лібералізація монетарної політики НБУ. Її заходи передбачали: зниження і  встановлення диференційованих норм мінімальних обов’язкових резервів, зниження облікової ставки, збільшення обсягів рефінансування тощо.
      Істотно збільшився коефіцієнт монетизації  економіки, який на початок 2007 року становив уже 48,7%. Фактично йдеться про процес демонетизації національного господарства, що у поєднанні із відповідними структурними змінами у реальному секторі, підвищенням продуктивності праці, залучення інвестицій та за умови ефективного функціонування банківської системи істотно сприяє зростанню реального ВВП. Цьому процесу також сприяло поступове відновлення ролі капіталомістких галузей (металургії, машинобудування) у структурі економічного зростання, що зумовлювало більший попит на кредит з відповідним зростанням потреби в платіжних засобах для обслуговування обороту ВВП.
      Збільшення  коефіцієнта монетизації свідчить про те, що національна валюта поступово  посилює свої позиції з точки  зору виконання нею класичних  грошових функцій – міри вартості, засобу платежу та нагромадження. Однак  при цьому потрібно пам’ятати, що лише за умови незначних інфляційних очікувань перевищення темпів зростання грошової маси над темпами підвищення цін сприятиме подальшому стійкому зростанню економіки. Якщо ж інфляційні процеси вийдуть з під контролю, то наявне «грошове нависання» може руйнівним чином позначитися на стані грошового обігу в країні і підірвати довіру до національних грошей.
      Крім  того, доволі негативним фактором продовжує  залишатися значна частка готівки у  структурі грошової маси.
                                            1%  
                                 18%
                             29%                       52%  
 

      1% - цінні папери власного боргу  банків
      52% - строкові кошти в національній  валюті та валютні кошти
      18% - кошти на поточних рахунках  у національній валюті
      29% - готівка
      Графік 1. Структура грошової маси обігу за станом на 01.01.2007р.
      Вона  послаблює дію грошово-кредитної  політики й ускладнює контроль за агрегатами грошової маси, внаслідок  чого монетарна політика втрачає  свою ефективність. Тому поліпшення структури  грошової маси має бути одним із пріоритетів діяльності НБУ.
      Водночас  потрібно розуміти, що за умов стабілізації темпів інфляції подальше проведення жорстокої монетарної політики може стати фактором гальмування економічного зростання.
      Те, що саме валютно-курсова політика нині залишається головним інструментом реалізації монетарної політики НБУ, цілком природно, адже структура української економіки нині така, що сукупний зовнішньоекономічний оборот перевищує обсяги ВВП країни. За цих обставин особливо гостро постає проблема правильного вибору найоптимальнішого цільового орієнтира монетарної політики, що передбачає дії центрального банку з таргетування одного з трьох основних макроекономічних параметрів: грошової маси, рівня інфляції або валютного курсу. Це передбачає можливість одного з трьох основних режимів монетарної політики:
    1.Монетарне  таргетування (спрямоване на підтримання  заздалегідь визначеного рівня  грошової маси в обігу з  метою забезпечення стабільного  попиту на гроші збоку суспільства);
    2.Валютне  таргетування (передбачає підтримання стабільності обмінного курсу національної валюти або кошика валют);
    3. Інфляційне  таргетування (означає обрання певного  рівня інфляції, який необхідно  утримувати за допомогою засобів  монетарної політики).
    и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.