На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Фискальная политика

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 29.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 17. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

     КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

     Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

     К У Р С О В  А    Р О  Б О Т А
     з основ економічної  теорії, мікроекономіки
     та  макроекономіки 

     на  тему №135: «Фіскальна політика та її ефективність в Україні» 
 
 
 
 

Студентка курсу групи Денної форми  навчання
Факультету 
Науковий  керівник –         
 
 
 
 
 
 
 
 
     Зміст
     Вступ
    Соціально-економічна сутність фіскальної політики………………4
    Нормативно-правова база функціонування фіскальної політики в Україні…………………………………………...…………………………….......10
    Аналіз державного бюджету як макроекономічної складової економічного розвитку України…………………………………………………14
    Характеристика фіскальної політики держави на сучасному етапі економічного розвитку та після прийняття Податкового кодексу …………....29
    Фіскальна політика в системі антикризових заходів………….…..37
     Додатки…………………………………………………………………………….42
     Висновки…………………………………………………………………………..45
     Список  використаних джерел..……………………..…........................................47 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
           Фіскальна політика відіграє важливу роль у внутрішніх та зовнішніх процесах економічного розвитку будь-якої країни. В багатьох країнах держава є відповідальною за досить значну частку економічної  діяльності і може непрямо впливати на розподіл ресурсів в приватному секторі. Така ситуація особливо характерна для країн з перехідною економікою, в яких держава продовжує відігравати значну роль в економічній політиці та зберігає значні видатки бюджету на економічну.
     Фіскальна політика – це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги
     На  даному етапі становлення  нашої країни необхідна  підтримка вітчизняного виробника, інвесторів, які прагнуть допомогти  Україні, фізичних осіб, які є жителями цієї країни. Як ми знаємо з економічної теорії для функціонування держави необхідно дотримуватися кілька умов. Це виробництво, торгівля, мирне співіснування і звичайно ж зняття податків з своїх громадян і підприємців. Та треба пам’ятати, що великі податки приводять до занепаду економіки, погіршення матеріального і морального становища її мешканців. Тому обрана тема курсової роботи є досить актуальною та перспективною.
     Метою курсової роботи є визначення економічної сутності фіскальної політики, аналізу її еволюції та сучасного стану, а також шляхів її удосконалення.
     Об'єктом  дослідження в курсовій роботі виступає державний бюджет, а конкретніше – бюджетно-податкова система України. Об'єкт дослідження є складним, оскільки дана система України тісно пов'язана з іншими – фінансовою, економічною, грошовою, політичною, тощо, та поєднує в собі складові елементи всіх зазначених систем, але функціонує відповідно до принципів та завдань, що зумовлені діяльністю бюджетного механізму України.
     Предметом дослідження в курсовій роботі є фіскальна політика, як невід'ємний стратегічний елемент функціонування державного бюджету країни, а також всієї її економічної системи на макрорівні.
     При написанні курсової роботи було використано  ряд видань спеціальної та періодичної літератури. Також при написанні курсової роботи широко використовувалась нормативно-правова база України, зокрема Закони України про державний бюджет на відповідні роки. Важливим джерелом аналітичної інформації стали статистичні матеріали Держкомстату України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства   України.
     При написанні курсової роботи було використано  ряд методів дослідження:
    Бібліографічний метод (дослідження літературних джерел та статистичних матеріалів, пошук необхідної інформації);
    Аналітичний метод (аналіз окремих складових об'єкта та предмета дослідження);
    Статистичний метод (розрахунок відповідних відхилень, темпів приросту, коефіцієнтів, тощо, які є необхідною базою для здійснення узагальнюючих висновків);
    Метод порівняння (співставлення подібних параметрів або показників об'єкта дослідження за якимись критеріями – часовими, якісними, кількісними, тощо);
    Метод узагальнення (формування відповідних узагальнюючих висновків, що базуються на використанні ряду інших методів дослідження).
 
     
    Соціально-економічна сутність фіскальної політики
 
     Тепер слід повторно з'ясувати суть фіскальної політики. Фіскальна політика це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів.
     За  допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в перехідній економіці. Це пов'язано передовсім із тим, що уряд уже не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення.
     В залежності від методів проведення  фіскальна  політика може бути дискреційною чи недискреційною.
     Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання  податками  і  державними  витратами для зміни реального обсягу національного  виробництва.
     Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних  витрат  для  досягнення макроекономічної рівноваги.
     Дискреційна стимулююча політика.
     Фіскальна  політика  використовується  для  стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає  у ліквідації безробіття або  інфляції.  В  період  економічного спаду  застосовується  стимулююча  фіскальна  політика.  Вона включає:
     1) збільшення державних  витрат  або  зменшення  податків;
     2) сполучення впливу  зростання   державних  витрат  і зменшення  податків.
     Тобто, якщо  існував  збалансований  державний бюджет, в період спаду  чи депресії фіскальна  політика зумовлює бюджетний дефіцит, але забезпечує скорочення падіння виробництва. [17, ст. 150]
     Дискреційна стримуюча політика.
     Якщо  в економіці спостерігається  викликана надлишковим попитом  інфляція, застосовуються стримуюча  фіскальна політика, яка  включає: 
     1)  зменшення  державних  витрат  чи збільшення податків;
     2) сполучення  впливу  зменшення   витрат держави  і  зростання   податків. 
     Така  фіскальна    політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть  проблема  контролю над інфляцією. Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим  засобом фіскальної політики тоді, коли є значний державний  сектор  в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.
     Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.
     Недискреційна  політика  передбачає  автоматичну,  об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних  заходів. Витрати держави втілюються у закупівлях ресурсів, товарів та послуг. В умовах  дискреційної  фіскальної  політики  дані витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть  до наступного зростання національного продукту.
     Недискреційна фіскальна політика пов'язана із так званими вмонтованими  стабілізаторами.  Під  цим  терміном  криється засіб для досягнення економічної стабільності,  яка  досягається автоматично при допомозі фіскальної  політики,  тобто  є вмонтованою в економічну систему. Зокрема, таким  вмонтованим  стабілізатором  є  податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При  зростанні приросту  ЧНП  (національного  доходу)  застосовується  прогресивний податок на доход і  прибуток,  а  також  зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не  пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи  власністю). Навпаки, в  умовах  спаду  застосовується    регресивний    податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності,  державні  субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.[22, ст. 24]
     Отже, вмонтований стабілізатор - це будь-який захід,  що має тенденцію збільшувати  дефіцит  державного  бюджету  (або скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спаду і збільшувати його позитивне сальдо (або  зменшувати  його дефіцит) в період інфляційного зростання цін без необхідності застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів.
     Автоматичні стабілізатори – це такі механізми  в економіці, дія яких зменшує  реакцію ВНП на зміни сукупного  попиту.
     Автоматична зміна податкових надходжень.
     Система податків прогресивно залежить  від особистих доходів та доходів  підприємств. Якщо обсяг виробництва падає то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно.
     В інфляційні періоди зменшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плати.[20, ст.11]
     Засоби  фіскальної політики.
     Традиційно  засоби фіскальної політики  поділяються  на економічні і адміністративні. Критерієм  такого поділу є  безпосередність впливу засобу на  мету.  При  застосуванні  економічних засобів у суб'єктів економіки залишається певна свобода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.
     За  всіх відмінностей економічних та адміністративних  засобів між ними є дещо спільне:  жоден економічний засіб не  може здійснитися без адміністративних зусиль - певних законодавчих актів та дій органів виконавчої влади.
     Економічні  засоби.
     Бюджетно-податкова  політика здійснюється через податкові  ставки та пільги, розподіл податкових надходжень  за  рівнями бюджетної системи(місцевим, середнім та  центральним),  певну структуру витрат, балансування бюджетів тощо.
     Заходами  грошової політики є норми банківських  резервів та міжбанківських кредитів, норми процента за облігаціями та терміни їх випуску, регулювання грошової  бази.  Завдяки цим заходам досягається збільшення(або зменшення)  сукупного попиту, стимулювання (або стримування) виробництва через вплив на кредит та інвестиції тощо.
     У межах соціальної політики як засоби  використовуються: диференційоване оподаткування доходів, обов'язкове страхування по безробіттю та втраті працездатності,  різні  види  соціальної  допомоги.
     В результаті  цих  заходів  забезпечується необхідний  мінімум  споживання,  перерозподіляються  доходи, обмежується безробіття,  гарантується  здійснення  соціальних програм (підтримки  сім'ї,  забезпечення  житлом,  підвищення рівня освіченості та культури тощо).
     Засобами  зовнішньоекономічної політики є  податки,  проценти за інвестиціями,  пільги  виробникам,  що  працюють  на експорт, зміни у валютному курсі. Наслідком використання  цих засобів може стати стимулювання або обмеження експортних можливостей держави.
     Адміністративні засоби.
     До  типових адміністративних засобів  належать: планування обсягів виробництва  та  цін  для  підприємств,   через  які здійснюється природна державна монополія, антимонопольне  регулювання та протидія затуханню  конкуренції,  розробка  державних норм та стандартів (мінімальної зарплати,  якості  виробів, шкідливих викидів у довкілля), ліцензування  експорту, консервування частини національних ресурсів, обмеження виробництва щодо деяких його видів чи на певних територіях.[27, ст. 254]
     Функції та цілі фіскальної політики.
     Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва не інформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.
     Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.
     Основні функції фіскальної політики:
     1.Вплив  на стан господарської кон?юктури.
     2.Перерозподіл  національного доходу.
     3.Нагромадження  необхідних ресурсів для фінансування  державних програм.
     Основні джерела доходів.
     1.Податки.
     2.Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності.
     3.Платежі  за ресурси згідно діючим законодавствам  належать державі.
     4.Позики  у формі облігацій.
     Цілі  фіскальної політики.
     Фіскальна політика і стратегія регулювання  економіки скеровані на те, щоб  зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості.         
     Головною  метою фіскальної політики є стабілізація економіки.  Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.         
     Заходи  фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів  чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.[11, ст. 421] 

     
    Нормативно-правова  база функціонування фіскальної політики
 
     Функціонування  бюджетно-податкової політики (фіскальної) в Україні здійснюється на основі як правової, так і нормативної бази.
     Проведемо аналіз правової бази здіснення фіскальної політики. Основними інституціями які здійснюють заходи щодо фіскальної політики є :
     1. Конституція України.
     2. Податковий кодекс.
     3.  Бюджетний кодекс України.
     4.  Закон про державний бюджет України.
     5.  Інші закони, що регулюють бюджетно-податкові правовідносини.
     6.  Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.
     7.  Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
     8.  Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.
     При здійсненні бюджетно-податкових відносин положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетному та Податковому кодексам, та Закону про Державний бюджет України.
     Тепер проведемо аналіз нормативної бази.
     Конституція України – це основний документ країни, який визначає основні завдання, напрями діяльності органів влади, які здійсненюють вплив на економіку країни. Конституція України, яка була ухвалена на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., урегульовує такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи.
     Законом про Державний  бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
     Держава прагне до збалансованості бюджету  України, який на сьогоднішній день є в дуже критичному стані. Цим законом у 2011 р. встановлено граничний   обсяг   дефіциту   Державного  бюджету України у сумі 38.843.000 тис.  гривень. [1]
     Регулярні звіти про доходи і видатки  Державного бюджету України мають бути оприлюднені. Проте, такий орган державної влади, як Державне казначейство, не оприлюднює звітів, що показують куди і в якій кількості витрачаються бюджетні кошти.
     Державний бюджет України затверджується щорічно  Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих  обставин — на інший період. Проте, через вибори Президента України, Закон України «Про державний бюджет України на 2010 рік» був прийнятий лише 27 квітня 2010 року.
     Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня  кожного року подає до Верховної  Ради України проект Закону про Державний бюджет України на наступний рік, в якому також зазначені основні напрями діяльності органів влади, що здійснюють фіскальну політику.
     Бюджетний кодекс України. Був опублікований 25 липня 2001 р. Набрав чинності з дня його опублікування, а окремі статті, які регламентують поточні бюджетні процедури, — зі січня 2002 р.
     Визначено склад доходів і видатків Державного бюджету, в тому числі таємні видатки  за основними напрямами їх витрачання, детально описаний механізм складання проекту бюджету, розгляд та прийняття бюджету Верховною Радою України, його виконання та звіт про виконання. Особлива увага приділена ролі Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Верховної Ради у бюджетному процесі, вказані конкретні його стадії. Визначені основи ведення бухгалтерського обліку, порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду.
     Визначені повноваження щодо контролю за дотриманням  бюджетного законодавства Верховної Ради, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад. Конкретизовано поняття бюджетного правопорушення, визначено критерії, за якими використання бюджетних коштів визнається нецільовим, і передбачена відповідальність за порушення законодавства, а також описано порядок накладення стягнення та оскарження рішення про накладення стягнення. Форма, порядок складання та передання за призначенням протоколу про бюджетне правопорушення встановлюється Міністерством фінансів України.
                   Податковий кодекс України (ПКУ).  Текст нового Податкового кодексу, підписаного Президентом 3 грудня 2010 р. і з останніми змінами від 07.04.2011 р. Податковий  кодекс   України   регулює   відносини,   що виникають у сфері справляння податків і зборів,  зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів,  що справляються в  Україні, та  порядок їх адміністрування,  платників податків та зборів,  їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і  обов'язки  їх  посадових  осіб  під  час здійснення податкового контролю,  а  також  відповідальність  за  порушення   податкового законодавства[3].
     Отже, ми маємо грунтовну нормативно-правову базу для здійснення фіскальної політики, в якій особливу роль відіграє ПКУ, але все ж вона потребує коригування і удосконалення. 

     3. Аналіз державного бюджету як макроекономічної складової економічного розвитку держави. 

     Бюджетна  система — це сукупність бюджетів різних рівнів, врегульованих певними нормами, що формуються на єдиних принципах під впливом державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.
     Бюджетна  система має дворівневу структуру для унітарних держав (вона включає державний та місцевий бюджети) та трирівневу для федеральних держав (включає ще й третю ланку — бюджети членів федерації).
     Бюджетна  система України складається:
     —  з державного бюджету України;
     —  місцевих бюджетів.
     Місцевими бюджетами визначаються бюджет АР Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, до яких відносять бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи, становить зведений бюджет. Розглянемо детальніше зміст і структуру державного бюджету.
     Державний бюджет як економічна категорія відображає реальні економічні відносини між державою та іншими економічними суб'єктами з приводу акумуляції та використання централізованого фонду грошових ресурсів країни, призначених для виконання функцій держави шляхом розподілу та перерозподілу ВВП. Державний бюджет як основний фінансовий план держави — це грошовий вираз кошторису доходів та витрат держави за певний період часу (як правило за рік).
     Розрізняють фактичний, структурний і циклічний  бюджети.
     Фактичний бюджет відображає надходження, витрати і дефіцити за певний період.
     Структурний бюджет вказує, якими мають бути витрати, доходи і дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначається дією дискреційних програм, запроваджених законодавчо).
     Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та визначає зміни доходів, витрат і дефіциту, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва.
     Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами. Отже будь-який бюджет має дві основні складові: доходи і витрати. Розглянемо кожну з них окремо.
     Доходи  державного бюджету ще називають  фіскальними доходами. Поняття "фіскальні доходи" вживають у широкому та вузькому значеннях. В широкому значенні фіскальні доходи — це доходи державної казни, державного бюджету. У вузькому значенні фіскальні доходи — доходи від державних фіскальних монополій (таких як горілчана, винна, тютюнова тощо). У цій темі це пооняття використовується в широкому розумінні.
     Фіскальні доходи — це грошові відносини, які складаються між державою, юридичними і фізичними особами в процесі вилучення і акумуляції частини вартості ВВП у загальнодержавному фонді з метою їх подальшого використання для здійснення державою своїх функцій.[9,ст. 225]
     До  основних джерел фіскальних доходів належать:
     —  податки;
     — доходи держави від власної виробничої та інших форм діяльності;
     — платежі за ресурси, які згідно з чинним законодавством належать державі;
     —  соціальні та бізнесові трансферти тощо.
     Основним  джерелом доходів  держави в цивілізованому суспільстві є податки.
     Податки це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбаченні законодавством з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.
     Функції податків:
     Фіскальна функція — є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення — наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції — її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.
     Регулююча – через неї здійснюється регулювання державою виробництва та споживання, у першу чергу шляхом справляння непрямих податків, що є податками на споживання.
              Розподільча – її  завданням є наповнення доходної частини бюджетної системи країни з метою подальшого розподілу отриманих коштів для здійснення завдань і функцій держави та муніципальних органів.
     Стимулююча – ця функція визначає орієнтири для розвитку та розгортання виробничої діяльності. Шляхом запровадження пільг окремим категоріям платників податків або пільгових режимів на певних територіях держава стимулює розвиток певних галузей національної економіки або здійснює політику підтримки певних верств населення.
     Контролююча – за  її допомогою держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами, використання ними свого майна та коштів, додержання фінансової дисципліни тощо.
     Основні принципи побудови оптимальної  податкової системи:
     —  загальність, тобто охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які  отримують доходи;
     —  адміністративна простота та відносна дешевизна справляння податків;
      відносна стабільність у коротко- і середньостроковому періоді та гнучкість у довгостроковому періоді;
     — оптимальне поєднання економічної  ефективності та соціальної справедливості;
      обов'язковість, тобто примусовість сплати податку, самостійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті;
     —  уникнення подвійного (багаторазового) оподаткування;
    адекватність, тобто відповідність податкової системи особливостям економічної та політичної організації, рівню податкової культури та правосвідомості громадян.[21, ст. 85]
     Необхідно розрізняти джерело  й об'єкт оподаткування.  
     Джерелом  оподаткування є дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню.
     Об'єкт  оподаткування  це кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для нарахування податків.
     Іншими  словами, об'єкт оподаткування —  грошова сума, з якої вилучається  податок.
     Об'єктами оподаткування є: дохід (підприємства або населення); майно (нерухоме і рухоме).
     Джерело оподаткування і об'єкт оподаткування  взаємопов'язані, бо власне дохід є  джерелом сплати податку. Якщо оподатковують  власне дохід або майно, що забезпечує отримання доходу, джерело й об'єкт оподаткування взаємопов'язані. Якщо ж сплачується податок на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, то зазначений взаємозв'язок втрачається.
За  формою вилучення  податки поділяють на прямі та непрямі (опосередковані) (Рис. 1).
      Рисунок 1. Класифікація податків за формою вилучення 

     Прямі податки вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів. Непрямі податки вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача продукції. Прямі податки, які вилучаються шляхом зростання цін, теж можуть перекладатися на споживача. Чим більше розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки. Чим бідніша країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньої торгівлі.[5,ст. 485]
     Методи  оподаткування
     Метод оподаткування - це порядок зміни  ставки податку в залежності від  росту податкової бази. Розрізняють методи пропорційного, прогресивного та регресивного оподаткування.
     Прогресивне оподаткування  означає, що середня ставка податку підвищується зі зростанням доходу.
     Регресивне  оподаткування  спостерігається, коли середня ставка податку знижується в міру зростання доходу.
        Пропорційне оподаткування — метод оподаткування, за якого встановлюється стабільна ставка, незалежно від збіль­шення об'єкта оподаткування. Приклад пропорційного оподаткування — податок на прибуток підприємств.
     Розглянемо  вплив прямих та непрямих податків на макроекономічну ситуацію в процесі реалізації фіскальної політики. Прямі податки впливають на пропозицію праці (Ls). Пояснюється це тим, що прямими податками оподатковуються факторні доходи. На використання домогосподарствам спрямовується дохід за вилученням податків (Yd). Якщо частка, що вилучається через пряме оподаткування, значна, втрачається інтерес економічного суб'єкта більше заробляти. Це спонукає його зменшувати пропозицію праці, особливо при прогресивній шкалі оподаткування.
     Непрямі податки впливають на загальний обсяг виробництва та рівень цін. Пояснюється це також поведінкою економічних суб'єктів. Введення непрямих податків підвищує ціну товарів та послуг, на що споживачі відреагують зниженням попиту, а виробники мають відреагувати зменшенням пропозиції товарів і послуг.
     Вплив прямих податків на макроекономічну  ситуацію
     Для прикладу розглянемо оподаткування  пропорційним податком заробітної плати. Вибір пропорційного оподаткування зумовлений єдиним мотивом — спрощенням моделі. Прогресивне оподаткування тільки посилить вплив, а механізм впливу залишиться тим самим.
     Графічно  модель впливу пропорційного прямого  оподаткування на стан рівноваги  на ринку праці зображено на Рис.2.
       
 
 

     W
     W
     W 
 
 

     Рис. 2. Вплив податку на заробітну плату на обсяг виконання робіт в економіці 

     На  графіку зображено:
     а)  криву попиту на працю LD;
     б)  криву пропозиції праці (Ls1) до оподаткування заробітної плати;
     в)  рівновагу на ринку праці до оподаткування  заробітної плати 1), якій відповідає заробітна плата (W*) та кількість зайнятих (L1);
     г)  криву пропозиції праці після  запровадження оподаткування заробітної плати (Ls2), яка змістилась вгору;
     д)  рівновагу на ринку праці після  впровадження оподаткування, яка зміститься до точки Е2, якій відповідає заробітна плата (W1) та кількість зайнятих (L2)
     є) відрізок Е2А — величина податку на заробітну плату;
     є) W1 — заробітної плата до справляння податку (після його запровадження);
     ж) W2 — заробітна плата після сплати податку;
     з) W* — заробітна плата до впровадження оподаткування;
     и) площа чотирикутника W1E2AW2 — величина податкових надходжень до бюджету за умови, що всі L2 осіб сплачують по Е2А одиниць податку на заробітну плату.
     На  Рис. 2 площа ?-ка E2E1A — величина загальних втрат суспільства у зв'язку із впровадженням оподаткування заробітної плати. Зміст цих втрат полягає в тому, що підприємці сплачують у Фонд оплати праці більше, ніж наймані працівники з нього отримують. Це змушує останніх зменшувати пропозицію праці та, як результат, зменшується обсяг виробництва. Загальні втрати від впровадження оподаткування заробітної плати розподіляються між найманими працівниками (площа ?-ка BE1A) та підприємцями (площа ?-ка E2EtA)
     Наймані працівники несуть втрати, пов'язані з тим, що отримують дохід, нижчий від того, який би вони мали за умови відсутності оподаткування їхнього доходу. Роботодавці несуть втрати, пов'язані зі зростанням їх витрат, і, як наслідок, зменшенням прибутків.[6, ст 205]
     Вплив непрямих податків на макроекономічну  ситуацію
     Для виявлення впливу непрямих податків на зміну рівноважного рівня виробництва розглянемо графік моделі ADAS (Рис. 3). 

     

     Рис. 3 Зміна обсягу випуску і доходу з причин запровадження непрямих податків 

     Пояснення до Рис. 3:
     а) на осі абсцис зображено обсяг  випуску, а на осі ординат — рівень цін;
     б)  рівновага до введення ПДВ відповідає точці E1, яка є точкою перетину кривих сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (до введення ПДВ) (AS1);
     в) точці E1 відповідає рівноважний рівень цін (P1) та рівноважний обсяг виробництва (Y1);
     г) після впровадження ПДВ рівень цін  зріс до рівня P2 у зв'язку зі зростанням сукупної пропозиції до AS2 за незмінного рівня сукупного попиту AD, а рівновага змістилася з точки E1, в точку E2. Цій точці рівноваги відповідає обсяг випуску Y2, який менший за Y1;
     д) відрізок E2N — величина ПДВ;
     є) Р*2 — рівень цін, який був би необхідний для того, щоб обсяг виробництва і продажу залишався на незмінному рівні (Y2) при запровадженні ПДВ;
     є) Y*2 — обсяг попиту за рівня цін Р*2;
     ж) Р*1 — рівень цін, за яким виробники реалізують свою продукцію після запровадження ПДВ;
     з) площа чотирикутника P2E2NP*1 — надходження ПДВ до бюджету;
     и)    S?E2E1N    - загальні втрати від запровадження ПДВ;
     і)     S?E2E1K   - втрати від запровадження ПДВ, які несуть покупці;
     ї)     S?E1KN    -  втрати від запровадження ПДВ, які несуть продавціі;
     Податкова ставка це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.
     Гранична  податкова ставка — це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу:                                                    
     
               
 

     де  Тгр(У) — гранична ставка оподаткування;                                         
     ?T — приріст податкових надходжень;
     ?Y — приріст доходу.
     Середня податкова ставка — це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується:
     

           
           
     де  Tcep(Y) — середня ставка оподаткування;
     Т – велечина податкових надходжень;
     У — дохід.
     Для стимулюючого впливу на економіку застосовують податкові пільги у формах нульової та пільгової ставок оподаткування.
     Нульова ставка передбачає звільнення від оподаткування на певний період. Найчастіше нульова ставка застосовується для товарів, що експортуються. В окремих країнах вона застосовується і для товарів сільськогосподарського призначення, сучасної техніки (Польща) для медикаментів та продуктів дієтичного харчування (Угорщина).
     Пільгова  ставка — зменшена ставка оподаткування для окремих господарюючих суб'єктів з метою стабілізуючого впливу на економіку. Пільговою ставкою оподаткування в постсоціалістичних країнах обкладаються, як правило, продовольчі товари, товари для дітей, медичне обладнання та обладнання для інвалідів тощо. Пільги, у зв'язку з їхньою різноманітністю, здатні охоплювати значну кількість платників податків, що зумовлює досить відчутне зниження реальної ставки оподаткування порівняно з номінальною. Слід зазначити, що можливості поповнення державної казни не безмежні.
     Зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень показує крива Лаффера, яка до того ж виявляє таку податкову ставку (від 0 до 100 %), за якої податкові надходження до бюджету досягають максимуму (Рис. 4). 

       
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 4. Крива Лаффера: 

     Т — податкові надходження;
     T(Y) — податкова ставка;
     Ta(Y) — податкова ставка, за якої податкові надходження максимальні.
     З графіка на рис. 4 видно, що починаючи з нульової ставки податку, збільшення податкової ставки Т(У) приводить до зростання податкових надходжень (Т). Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки T(Y) скорочує податкові надходження (Т) шляхом зменшення бази оподаткування.
     Крива Лаффера дає відповідь на запитання, при якій ставці податків T(Y) податкові надходження (Т) у бюджет досягнуть максимальної величини. При подальшому підвищенні податкової ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, падають обсяги виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету. Реальна ставка податків неоднакова для різних країн і далеко не завжди є оптимальною.
     Я розглянула ліву частину бюджету (надходження). Тепер я розгляну праву його частину (витрати).
     Державні  витрати як економічна категорія — це грошові відносини щодо розподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів держави з метою фінансування загальнодержавних програм соціально-економічного розвитку.
     Класифікація  державних витрат здійснюється за такими критеріями.
     За  терміном використання витрати поділяють на поточні та капітальні.
     Поточні витрати — це витрати бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управління, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення. Вони включають: витрати на купівлю товарів та послуг; оплату праці працівникам бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; витрати на відрядження; оплату послуг для бюджетних установ; трансфертні платежі органам державного управління тощо.
     Капітальні  витрати — це витрати бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме: інвестицій виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови економіки; субвенції та інші витрати, пов'язані з розширеним відтворенням.
     За  напрямками використання державні витрати поділяють на чотири групи:
      витрати на споживання в державному секторі (CG);
      державні інвестиції (IG);
      трансферти приватному сектору (Тr);
      проценти за державними боргами (rDq).
     Витрати на споживання в державному секторі  та витрати на придбання інвестиційних  товарів відносять до державних закупівель товарів та послуг (Gт.п.) (Рис. 5).
     
     Рис. 5. Структура державних витрат за напрямками використання 

     Через маніпулювання державними витратами  можна впливати: на сукупний попит; рівень цін; рівень зайнятості; обсяг національного виробництва і доходу. Цей вплив розглядається при вивченні моделі "кейнсіанський хрест". Використовуємо його стосовно висвітлення проблеми.    
     

     Рис. 6. Вплив зміни обсягу державних закупівель на обсяг виробництва і доходу 

     На  Рис. 6 по осі абсцис відкладається обсяг виробництва і доходу, а по осі ординат — сукупні витрати (Е = С + І + G).
     Пояснення до Рис. 6:
     а) пряма Y = Е — бісектриса координатного кута, кожна точка якої віддображає рівність обсягу запланованих і фактичних витрат;
     б)  пряма E1 — функція запланованих витрат, яка перетинає бісектрису в точці N1;
     в) рівноважній точці N1 відповідає обсяг витрат E1 та обсяг доходу Y1 який є меншим за потенційний рівень;
     г)  з метою наближення рівноваги  до потенційного обсягу виробництва  і доходу держава здійснює стимулюючу політику шляхом збільшення обсягу державних закупівель на величину AG , що зміщує криву запланованих витрат з E1 = C1 + I1 + G1 до Е2 = C1 + I1+ G2, де G2 = Gl+AG;
     д) точка N2 — нова рівноважна точка, якій відповідає рівноважний обсяг витрат Е2 та рівноважний обсяг виробництва і доходу Y2, який наблизився, але ще не досяг потенційного рівня (У*);
     є) перевищення приросту доходу порівняно  з приростом обсягу державних витрат пояснюється мультиплікатором державних витрат.[19,ст. 23]
     Мультиплікатор  державних витрат
     Мультиплікатор  державних витрат (тG) обчислюється за формулою:
     

     Якщо  ж планові витрати будуть враховувати вплив прибуткових податків, то мультиплікатор державних витрат визначатиметься за такою формулою:
     

     де  t — частка податків у сукупних доходах.
     Мультиплікатор  державних витрат показує, на скільки  зміняться сукупні доходи (Y) при зміні державних витрат (G) на одиницю.
     Загальний ефект від зміни витрат визначається за формулою:
     

     де  ?Y — зміна сукупних доходів;
     ?G — зміна державних витрат;
            - мультиплікатор державних витрат. 

     Причина мультиплікативного впливу державних закупівель на приріст доходу пояснюється тим, що на величину ?G збільшується дохід тих економічних суб'єктів, у яких уряд закупив у певному обсязі товари та послуги. Частину доходу, пропорційну граничній схильності до споживання, названі вище суб'єкти споживуть, тобто придбають для себе на цю суму нові товари і послуги, а частину — заощадять. Ті суб'єкти, у яких будуть куплені товари і послуги, отримають дохід, який теж розподілиться на споживання та заощадження і т. д. Це означає, що збільшення державних закупівель збільшує обсяг споживання і доходу з мультиплікативним уповільнюючим ефектом, як і при мультиплікації інвестицій.
     На  стимулювання сукупного попиту (сукупних витрат) держава може впливати і шляхом зміни обсягу податків.
     Вплив зміни податків на рівноважний обсяг виробництва і доходу розглянемо за допомогою графіка (рис. 7).
     

     Рис. 7. Вплив зменшення податків на обсяг національного виробництва і доходу. 

     На  рис. 7 зображено ситуацію, за якої крива сукупних витрат Е1 відображає їх рівень до скорочення податків, а крива Е2 — після скорочення податків. Як видно із графіка, зменшення податків зміщує криву сукупних витрат вгору, що веде до зростання обсягу виробництва і доходу Y1 до Y2.
     Зіставляючи приріст доходу (?Y) та зменшення податків (-?T), не можна не помітити, що приріст доходу перевищує зменшення податків, що також пояснюється мультиплікативним впливом зміни величини податків на зміну обсягу доходу.
     Згадаймо, що податковий мультиплікатор визначається за формулою 

     

     де  знак „мінус” означає зворотну залежність зміни обсягу національного виробництва і доходу від розміру податків на дохід.
     Крім  розглянутих засобів впливу, держава  може впливати на макроекономічну ситуацію, використовуючи ще один інструмент — трансферти приватному сектору (соціальні трансферти).
     Соціальні трансферти (Тr) теж породжують мультиплікативний ефект, який діє так, як і податковий, і має такий самий спосіб визначення, але зі знаком "плюс". [5, ст. 696]
     Мультиплікатор  соціальних трансфертів (Тr) визначається за формулою:
     
 

     4. Характеристика фіскальної політики України на сучаному етапі та після прийняття Податкового кодексу.
     На  сучасному етапі економічного розвитку України існує низка проблем  щодо застосування фіскальної політики. Насамперед це стосується системи оподаткування.   
     Податкова політика є вдалою, якщо вона забезпечує такий рівень державного дефіциту, який направлений на зниження інфляції, заохочує приватні інвестиції, підтримує кредитоспроможність за кордоном. 
     Фіскальна політика і стратегія регулювання економіки скеровані на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості.       
     Обмеження надмірного попиту проходить через  обмеження розмірів державних позик. Парламенту потрібно визначити верхню межу урядових кредитів через Національний банк України. Заходи податкової політики тоді ефективні, коли вони направлені на пропозиції. Слід зменшити податки на інтелектуальну власність, винаходи, нові технології, це пожвавить виробництво, зменшить витрати та підвищить прибутки.   
     Податкові заходи потребують швидкого росту доходів, які необхідні для стабілізації економіки. Податки повинні бути еластичними і більш-менш стабільними. У країнах з низькими доходами, це стосується й України, структура оподаткування висвітлює такі контури: переважна більшість податків надходить від виробництв національних товарів і зовнішньоторгових операцій.    
     У розвинутих ринкових країнах, де є значні доходи, податки від зовнішньоекономічних операцій відіграють другорядну роль. Державні підприємства є банкрутами. Значні доходи відсутні.
     Розглянувши теоретичну базу фіскальної політики, прийшла черга проаналізувати практичну (статистичну) частину.
     Для даного аналізу використовувались такі показники :
    Доходи Державного бюджету України за 2007-2009рр. та січень 2010р.
    Видатки Державного бюджету України за 2007-2009рр. та січень 2010р.
    Дефіцит Державного бюджету України за 2007-2009рр. та січень 2010р.
    Стан державного боргу України за 2007-2009рр.
    Показники доходів, видатків і дефіциту після прийняття ПКУ, січень-березень 2011 р.
     За  допомогою даних показників ми зможемо побачити усю структуру фіскальної політики України у цифровому відображенні.
     
Доходи  Державного бюджету  України станом на 2007-2009рр. та січень 2010р.
     Доходи  Державного бюджету України включають: доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств.
     На  Рис. 8 ми можемо побачити зміни в доходах держави за 2007-2009рр.
     

     Рисунок 8 Доходи Державного бюджету Укнаїни за 2007-2009 рр.
         Загальна сума доходів зведеного бюджету України за січень 2010 року становила 19643,7 млн. грн., що на 2043,3 млн. грн., або на 11,6% більше за аналогічний період 2009 року. У січні 2010 року Державний бюджет України отримав 15094,6 млн. грн., що на 1677,7 млн. грн., або на 12,5% більше за відповідний показник 2009 року. [38]
     Далі  на Рис.9 буде показано динаміку податкових надходжень до Державного бюджету за показниками : податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємства, ПДВ, акцизний збір, ввізне мито.
     
         Рисунок 9 Податкові надходження до Державного бюджету 2007-2009 рр.
    и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.