На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Контрольная работа по «Кримнальне право України»

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 29.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
Дисципліна:  «Кримінальне право України» 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА
Варіант 3 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Задача  № 1.
     Гр-н  України Пархоменко, знаходячись  у Германії, був засуджений за декілька злочинів. Після відбуття покарання  Пархоменко повернувся в Україну.
    Якими принципами визначається дія закону про кримінальну відповідальність у просторі та колу осіб? Охарактеризуйте ці принципи.
    Чи підлягає він кримінальній відповідальності в Україні, якщо кримінальний закон України передбачає за такі злочини більш суворе покарання?
    Чи могла бути застосована процедура екстрадиції до гр-на України Пархоменко під час відбування покарання в Германії ?
    Розкрийте поняття екстрадиції.
    Як вирішити завдання, якщо Пархоменко - особа без громадянства?
    Як потрібно вирішити питання, якщо Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні є злочином, у Германії поніс лише адміністративне стягнення?
 
    Якими принципами визначається дія закону про  кримінальну відповідальність у просторі та колу осіб? Охарактеризуйте  ці принципи.
       Чинність  закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважаються основними.
       Територіальний  принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.
       За  загальним правилом, закріпленим  у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або  припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а припинено чи закінчено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або вчинені на її території, або, якщо суспільне небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки наступили на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої була вчинена певна частина злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.
       Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки  вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підмовництво, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину - за кордоном.
       Територіальний  принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке "територія України". Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України"'. Стаття 1 цього Закону зазначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору".
       Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).
       Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство - України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
       Якщо  громадяни України і особи  без громадянства, які постійно в  ній проживають, за вчинений в іншій  державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це нормативне положення введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення". Разом з тим засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, не-відбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців і осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України.
       До  території України відносяться:
       1)  суша в межах державного кордону  (материкова частина й острови,  а також анклави (Калінінградська  область у Російській федерації)  – частина території держави,  що не має загальних границь  з основною територією країни,
       2)  внутрішні води, до яких відносяться  морські води, води портів, заток,  бухт, лиманів, проток, води рік,  озер і інших водойм,
       3)  прибережні територіальні води  – 12 морських миль від точки  найбільшого відливу,
       4)  надра в межах державного кордону  – частина земної кори, що знаходиться нижче ґрунту і дна водойм,
       5)  повітряний простір у межах  державного кордону на висоту 100–110 км (вище знаходиться космічний  простір, що має міжнародно-правовий  режим),
       6)  військові кораблі і літаки  де б вони ні знаходилися,
       7)  цивільні кораблі і літаки, якщо  вони знаходяться у відкритому  морському або повітряному просторі.
       Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.
       Особлива  частина КК містить низку статей, що були включені до КК 1960 р. і відтворені у КК 2001 р. згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити  питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Так, у ст. 199 "Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї" закріплені положення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків, укладеною в Женеві 20 квітня 1929 р. У ст. 284 "Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха" закріплені положення брюссельських конвенцій 1910 р.
Ці статті включені до КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але  оскільки Україна після проголошення незалежності стала правонаступницею законодавства колишнього СРСР у  частині, що не суперечить її національному  законодавству і суверенітету, то і зараз такі норми КК можуть застосовуватися на підставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України і осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, а й до іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають.
       В останні роки уведення таких норм до КК здійснюється на підставі міжнародних  договорів, учасницею яких Україна  стала після проголошення нею  незалежності. Наприклад, Міжнародна конвенція  по боротьбі з вербуванням, використанням  та навчанням найманців від 29 грудня 1989 р. була ратифікована Верховною Радою 14 липня 1993 р. Відповідно до цієї конвенції до КК 1960 р. була уведена ст. 63 "Найманство". У КК 2001 р. положення Конвенції відтворені, з деякими уточненнями, в ст. 447.
       Реальний  принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. Застосування реального принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають, не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України. 

    Чи  підлягає він кримінальній відповідальності в  Україні, якщо кримінальний закон України  передбачає за такі злочини більш  суворе покарання?
       Відповідно  до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: "Ніхто не може бути двічі  притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення".
       Якщо  громадяни України і особи  без громадянства, які постійно в  ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч.2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це нормативне положення введено до КК 2001 р.  

    Чи  могла бути застосована  процедура екстрадиції  до гр-на України  Пархоменко під час  відбування покарання  в Германії ?
       Інститут  видачі осіб, які вчинили злочини, має і певні винятки. Так, згідно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України  та особи без громадянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземні громадяни та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок (ст. 26 Конституції України).
       Екстрадиція проводиться на підставі двосторонніх угод між Україною й іншими країнами. Видача злочинців – право держави, але не її обов'язок. Обов'язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу по кримінальних справах.
       Видача  може здійснюватися лише відносно певних злочинів – як правило, їх список або  критерії їх визначення (тяжкість покарання  тощо) встановлюється в договорі. Традиційно повинне дотримуватися правило «подвійної підсудності», тобто злочин, за здійснення якого запрошується видача, повинен признаватися таким в законодавстві як запрошуючої, так і запрошуваної сторони.
       При цьому договорами встановлюються умови, які дозволяють відмовити у видачі. До них відносяться, головним чином, обґрунтовані підозри запрошуваної держави про те, що особа переслідується по політичних мотивах або що у разі видачі воно може бути піддане тортурам або страті.
       Таким чином, якщо між Германією та Україною був договір про екстрадицію та Українська сторона подала би до Германії запит на екстрадицію Пархоменка, то він був би екстродований до України. 

    Розкрийте поняття екстрадиції.
       Екстрадиція – це видача особи, що скоїла злочин, державою, на території якого вона знаходиться, іншій державі, громадянином якої особа є або на території якого було здійснено злочин.
       Владі іноземної держави можуть бути передані тільки іноземці або особи без  громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин як на території України, так і за її межами, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (ч. 2 і ч. 3 ст. 10 КК). 

    Як  вирішити завдання, якщо Пархоменко - особа  без громадянства?
         Громадяни України й особи  без громадянства, що постійно проживають в Україні, що вчинили злочини за її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду (ч. 1 ст. 10 КК). Виключення складають випадки, що мають відношення до міжнародної юрисдикції, а не національної (наприклад, юрисдикція Міжнародного Гаазького трибуналу).
       При цьому видача для виконання вироку може бути вчинена тільки щодо осіб, що скоїли діяння, що є кримінально  караним відповідно до законодавства  України і держави, зацікавленої у видачі. Видача осіб, що вчинили злочин, регламентується «Європейською Конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р.», Мінською «Конвенцією про правову допомогу в правових відносинах по цивільним, сімейним і кримінальним справам» від 22 січня 1993 р.
Якщо  Пархоменко був би особою без громадянства, але постійно проживав би в Україні, то справа вирішувалась би так  само, як і якщо б  він мав громадянство. А якщо він особа  без громадянства і не проживає на території України то діє реальний принцип закону про кримінальну відповідальність описаний вище. 

    Як  потрібно вирішити питання, якщо Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні  є злочином, у Германії поніс лише адміністративне  стягнення?
 
Якщо  Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні є злочином, у Германії поніс лише адміністративне стягнення, то він усе одно не буде притягнений в Україні до відповідальності, тому що за один і той же злочин він не може понести два покарання (описано вище, запитання №2).
     Задача № 2.
     Лисенко серед ночі розбудив свого приятеля Корсакова і запросив його до себе додому, де, пригощаючи розбавленим  спиртом, розповів, що з приміщення лікарні викрав спирт, електрокамін та друкарську машинку. Корсаков запропонував повернути викрадене і до світанку вони віднесли в лікарню електрокамін та друкарську машинку, частину спирту вони випили, а частину (10 л.) закопали на городі у Лисенка. Потім між Лисенком і Корюковим виникнула суперечка. Корюков стверджував, що Лисенко вчинив злочин. Останній не погоджувався, стверджуючи, що якщо про крадіжку спирту ніхто не дізнався, значить це не злочин.
    Наведіть законодавче визначення поняття злочину та виділіть ознаки.
    Чи є злочином діяння вчинене Лисенком?
    Чи впливає на ступінь суспільної небезпеки крадіжки спирту те, що власне факт скоєння крадіжки лишився непоміченим ?
    Як необхідно розуміти таку ознаку злочину, як “карність” ?
    У чому виявляється “карність” у тому випадку, коли злочин скоєний, а покарання не було призначено?
 
    Наведіть  законодавче визначення поняття злочину та виділіть ознаки.
 
       Стаття 11  КК України:
     «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне  небезпечне винне діяння (дія або  бездіяльність), вчинене суб'єктом  злочину».
     Перше, що підкреслюється в цьому визначенні, це характеристика злочину як діяння: дії (активної поведінки) чи бездіяльності (пасивної поведінки). Це має принципове значення. Злочин як свідомий вольовий вчинок людини повинен бути виражений у конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть. Разом з тим і конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи діяння – свідомого і вольового елементів (це, наприклад, рефлекторні, інстинктивні вчинки), – не є злочином. Це і пояснює, чому в ст. 11 вказується, що злочином є лише діяння, вчинене суб'єктом злочину, яким відповідно до ч. 1 ст. 18 КК є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, тобто особа, що діє з свідомістю і волею, є достатніми для того, щоб поставити їй у вину вчинене діяння.
      Суспільна небезпечність.
     Як  матеріальна ознака злочину полягає  в тому, що діяння або заподіює шкоду  відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Це – об'єктивна властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві. Виникнення, зміна, втрата суспільної небезпечності діяння обумовлені об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, нерозривним зв'язком з тими соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві. У частині 1 ст. 11 КК суспільна небезпечність як обов'язкова ознака злочину тільки називається, її зміст закон не розкриває. Між тим порівняльний аналіз різних видів правопорушень (адміністративних, дисциплінарних тощо) свідчить, що їх суспільна небезпечність не рівнозначна суспільній небезпечності злочину: суспільна небезпечність злочину як виду правопорушення є значно більшою. Не тотожні за своєю небезпечністю і різні злочини. Досить порівняти вбивство і крадіжку.
     Оцінка  суспільної небезпечності діяння як ознаки злочину відбувається на двох рівнях: по-перше, на законодавчому, коли законодавець криміналізує суспільне небезпечне діяння; по-друге, на правозастосовному, коли орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечність вчиненого злочину. Тому суспільна небезпечність і належить до оціночних понять. Критерієм оцінки суспільної небезпечності, її ступеня виступають об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочину: об'єкт, на який посягає злочин, наслідки, спосіб вчинення злочину, форма вини, мотив і мета тощо. Тільки оцінка всієї їх сукупності може розкрити об'єктивну, реальну небезпечність злочину – його тяжкість. Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочину полягає в тому, що вона, по-перше, є основним об'єктивним критерієм визнання діяння злочином, його криміналізації; по-друге, дозволяє дати класифікацію злочинів за ступенем тяжкості; по-третє, визначає межу між злочином та іншими правопорушеннями; по-четверте, є однією з загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).
      Винність
     У цій ознаці відбивається найважливіший  принцип кримінального права – принцип суб'єктивного ставлення, тобто відповідальності тільки за наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України.
     Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, вказавши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
     Таким чином, закон про кримінальну  відповідальність виключає об'єктивне  ставлення, тобто відповідальність за шкоду, заподіяну за відсутності вини. Вина відповідно до ст. 23 КК є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
     Злочин  являє собою єдність об'єктивного  і суб'єктивного: діяння і психічного (свідомого і вольового) ставлення до нього. Як діяння не може бути розкрите поза зв'язком з психічним ставленням особи до нього, так і зміст психічного ставлення (вини) не може бути визначений поза зв'язком з характером діяння: об'єктом, на який вона посягає, способом, наслідками та іншими його об'єктивними ознаками. Вина значною мірою визначає характер діяння і ступінь його тяжкості і є важливим критерієм визнання його злочином.
      Протиправність
     Протиправність  як формальна ознака злочину означає  передбачення його в кримінальному законі. Кримінальна протиправність тісно пов'язана із суспільною небезпечністю: вона є суб'єктивним вираженням об'єктивної, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Тому кримінальна протиправність – юридична, правова оцінка суспільної небезпечності, закріплена в законі. Саме суспільна небезпечність, її ступінь визначає об'єктивні межі протиправності. За цими межами питання про криміналізацію діяння поставати не може. Виділення законом кримінальної протиправності як обов'язкової ознаки злочину являє собою конкретне вираження принципу законності в кримінальному праві: кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, що вчинила таке суспільне небезпечне діяння, яке передбачено законом як злочин. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Тому, якщо навіть діяння становить небезпеку для суспільства, але не передбачене законом про кримінальну відповідальність, воно не може розглядатися як злочин.
     Звідси  випливає найважливіше положення про  неможливість застосування кримінального закону за аналогією до діяння, що прямо в-ньому не передбачене. Частина 4 ст. 3 КК прямо вказує, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється.
      Караність
     Під караністю розуміють погрозу застосування покарання за злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності і протиправності діяння. Діяння тому і є кримінальне караним, що воно суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.
     У той же час діяння, за яке в  законі передбачене кримінальне  покарання, не втрачає властивостей злочину, якщо в конкретному випадку  його вчинення за нього не буде призначене покарання (наприклад, після закінчення строків давності, за амністією й ін.). З урахуванням викладеного, підкреслюючи єдність ознак злочину, можна зробити висновок, що тільки наявність сукупності розглянутих чотирьох ознак – суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності – характеризує діяння, вчинене суб'єктом злочину, як злочин. 

    2. Чи є злочином діяння вчинене Лисенком?
     Безумовно діяння, що скоїв Лисенко підпадає під п. 3 ст. 185 КК України, а саме крадіжка – злочин, що полягає у таємному викраденні чужого майна поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років. 

    3. Чи впливає на ступінь суспільної небезпеки крадіжки спирту те, що власне факт скоєння крадіжки лишився непоміченим ?
     Те, що факт крадіжки спирту лишився непоміченим  не впливає на ступінь суспільної небезпеки цього діяння. В діях Лисенко є склад злочину, і  тому він має бути покараний. 

    4. Як необхідно розуміти таку ознаку злочину, як “карність” ?
     Хоча  карність і не згадана у визначенні злочину, але вона випливає із самої його суті поняття, адже вчинення злочину завжди пов'язане з відповідним покаранням. Під караністю суспільно небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань (покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Отже, караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі караність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливість застосування визначеного санкцією норми покарання. 

    5. У чому виявляється “караність” у тому випадку, коли злочин скоєний, а покарання не було призначено?
     Необхідно зазначити, що караність як обов'язкову ознаку злочину, слід розуміти не як реальне  застосування покарання, а саме як загрозу, можливість його застосування у разі вчинення злочину, адже особа, яка вчинила злочин, може бути звільнена як від покарання, так і від кримінальної відповідальності взагалі внаслідок позитивної посткримінальної поведінки, і це жодним чином не буде суперечити вимозі кримінальної караності, оскільки оцінка судом її особистості та вчиненого нею діяння не заперечує факту злочину. Протилежний підхід до цього питання дозволив би припускати можливу безкарність злочинних діянь, за умови певної посткримінальної поведінки.
     екстрадиція карність злочин кримінальний 

     Задача 3
     Дмитрик придбав у невстановленої особи  запали до учбово-імітаційних гранат, піропатрони та бойові патрони до ПМ. Всі ці предмети він зберігав у себе вдома. Вироком суду Дмитрика було засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України.
     Ознайомтесь з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. №3.
    Що таке об’єкт та предмет злочину? Яка відмінність між ними?
    Чи вірно вирішена справа?
    Чи можуть бути зазначені речі предметами злочину, передбаченого ст. 263 КК України?
 
    1. Що таке об’єкт  та предмет злочину?  Яка відмінність  між ними?
     Одним із самих спірних питань існуючих у вітчизняній кримінально-правовій доктрині є вчення про об'єкт злочину. У науці кримінального права не викликає сумніву, що об'єктом злочину є те, на що посягає особа, яка скоює злочин, і чому заподіюється чи може бути заподіяна шкода. Однак, питання про те, що саме входить у зміст об'єкта злочину, викликає безліч спорів.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.