На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат вробонди як нструмент залучення нвестицй

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 29.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    ЗМІСТ 

 


ВСТУП

 
 
    Залучення іноземних інвестицій залишається  на сьогодні актуальним для багатьох країн, ринкова економіка яких перебуває в стані розвитку. Залучення інвестицій для потреб компаній є наслідком появи нових можливостей на внутрішньому та зовнішньому ринках, які вимагають значних капіталовкладень. При цьому все більше уваги приділяється використанню найбільш оптимальних шляхів залучення іноземних інвестицій. Одним із таких шляхів є власне випуск і продаж єврооблігацій.
    Перебування внутрішніх фінансових ринків України на стадії активного формування інфраструктурних елементів та інституційного наповнення не дозволяє адекватно задовольнити потреби економіки у довгострокових фінансових ресурсах, які необхідні для масштабного переоснащення виробництва великих промислових підприємств, реалізації інфраструктурних проектів чи розвитку відносно нових форм господарської діяльності. Тобто сучасний стан внутрішніх ринків капіталу створює передумови для збільшення уваги, особливо великих корпорацій національного масштабу до зовнішніх, міжнародних ринків, зокрема до єврооблігацій. Іншим фактором, вплив якого найчастіше має вирішальне значення для обрання варіантів організації запозичення, виступає вартість залучення капіталу. Необхідно зазначити, що відповідні, наведені вище, обставини, які зумовлюють зростання уваги вітчизняних компаній до варіантів залучення інвестицій із зовнішніх ринків, виступали у 1950-х роках передумовою розвитку ринку єврооблігацій в світі.
    Отже, метою даної роботи є проведення аналізу еволюції характерних властивостей єврооблігацій для дослідження  природи цінного паперу, особливостей впливу на них певних обставин та кон’юнктурних особливостей ринкового середовища в минулому, визначення терміну «єврооблігації» та окреслення переваг і недоліків їх використання, а також дослідження розвитку ринку єврооблігацій в Україні.
 


    1. Становлення та еволюція еврооблігацій, як інструменту залучення інвестицій

 
    Динамічний  розвиток ринку єврооблігацій був  обумовлений перш за все двома  фундаментальними факторами: з одного боку з розвитком глобалізації почали з’являтися багатонаціональні й  транснаціональні компанії – що суттєво збільшило попит з їх сторони на позичковий капітал, з іншого – зі зростанням доходів з відносно нових джерел (наприклад, доходи від нафтової промисловості) та накопиченням резервів країн, що розвиваються, виникала необхідність у низько ризиковому ліквідному інструменті, який би задовольнив нових, перш за все інституційних, інвесторів за своїми обсягами.
    Європейські корпорації значну увагу приділяли  можливості фінансування за рахунок  облігаційних позик на ринку США, де відсоткові ставки, внаслідок істотно менших втрат, завданих другою світовою війною, були нижчі за європейські. Інструментом залучення коштів з-за кордону стали іноземні облігації, розміщення яких здійснювалось на зовнішніх для емітента ринках, у відповідній валюті такого ринку. Проте, низькі відсоткові ставки у доларах робили привабливими і випуски облігацій в доларах для обігу поза межами США (що і призвело до появи в майбутньому нового інструмента на міжнародному ринку позичкових капіталів – єврооблігацій). Іншим стимулом для розвитку ринку єврооблігацій стала наявність обмежень на діяльність суб’єктів ринку позичкового капіталу в межах національних кордонів.
    Наведені  обставини середини 60-х років  двадцятого століття створили передумови до стрімкого розвитку ринку єврооблігацій.
    Існує декілька поглядів на визнання першого  випуску єврооблігацій: найбільш поширена точка зору – перша емісія була розміщена у 1963 році, емітент цінних паперів – італійська будівельна компанія Concessione e Construzioni Autostrade. Проте існують й інші точки зору на визначення першої емісії: Дж. Фредерик и Р. Фішер вважають першим емітентом єврооблігацій Португальську нафтову компанію «Sacor» (здійснила розміщення у 1961 році); Мендельсон М.С. вказує на необхідність вважати першим випуск єврооблігацій Бельгійською нафтовою компанією Petrofina S.A. у 1957 р.
    Різниці у визначеннях першої емісії єврооблігацій  полягають у оцінці характеристик, емітованих наведеними компаніями, цінних паперів та, відповідно, їх співвідношення з класичними ознаками єврооблігацій. Оскільки запозичення на ринку Сполучених Штатів призводили до суттєвого відтоку капіталу, в США було запроваджено податок для вирівнювання відсоткових ставок за позичковий капітал (Interest Equalization Tax), який збільшував вартість придбання довгострокових іноземних облігацій на 15% – тобто на 1-1,5% річних для емітента. Податок був відмінений у 1970-х роках через лібералізацію валютного законодавства Європи, в результаті чого ринки почали вільно взаємодіяти і виникла необхідність у скасуванні обмежень для руху капіталу.
    Зі  зростанням вартості нафти на міжнародному ринку, відбувався ріст капіталів –  який призводив до необхідності розвитку надійних, довгострокових та значних  за обсягами інструментів фінансового  ринку – як наслідок, протягом 1975-1979 років ринок єврооблігацій зріс у 2 рази.
    Іншим важливим етапом становлення ринку  єврооблігацій – як альтернативі синдикованим кредитам стали у середині 1980 років кризи Латиноамериканських  держав. Крім того, значний внесок у  спрощення виходу країн, що розвиваються, на міжнародний ринок цінних паперів зробила схема реструктуризації боргів Бреді, за якою для реалізації реструктуризації боргу необхідно узгодити програму дії уряду країни з Міжнародним валютним фондом (Structural Adjustment Program). Програма дій має пропонувати інвесторам (власникам «проблемних боргів») обмін коротко- та середньострокових боргових інструментів на довгострокові облігації, деноміновані, як правило, у валюті країни з числа G7 («великої сімки»), котрі частково забезпечені цінними паперами уряду США (US T-Bills), при цьому відбувається часткове списання заборгованості (до 50%).Лібералізація валютних відносин дозволила, створюючи інвестиційні портфелі, диверсифікувати їх за валютними ризиками, що вимагало розвитку якісно нових інструментів фінансово ринку – якими стали єврооблігації. Розвиток ринку призводив до урізноманітнення якісних характеристик єврооблігацій. Поступово почали змінюватися у широкому діапазоні строки запозичення, з’явилися облігації з плаваючою ставкою та вбудованими опціонами.
    Зі  зростанням ринку проходив процес спрощення  виходу на нього відносно невеликих  компаній. Одночасно з цим відбувалося  зростання кількості значних  за розмірами (понад 2-3 млрд. дол. США) емісій, розвиток яких пов’язаний зі зростанням попиту інвесторів на якісні кредитні ризики з одного боку і спробами використання періоду низьких ставок емітентами (здебільшого ТНК) з іншого.
    Відзначимо, що ускладі Радянського Союзу здійснення запозичень через емісію єврооблігацій належало до компетенції «Внєшторбанку» СРСР, який у період з 1988 до 1990 рр. здійснив 8 емісій обсягом 1,674 млрд. дол. США.
    Таким чином, переваги єврооблігацій як інструменту  довгострокового залучення фінансових ресурсів, використовувались Радянським Союзом достатньо широко, проте необхідність формування власного інвестиційного іміджу унеможливили використання Україною як суверенним боржником попереднього досвіду [1].
    З розвитком ринку єврооблігацій  проходило формування його інфраструктурних елементів. У 1969 році було створено Асоціацію  дилерів міжнародних облігацій (Association of International Bond Dealers), котра у 1992 році отримала назву International Securities Market Association (ISMA). До її функціональних завдань належало регулювання діяльності учасників ринку єврооблігацій (розробка правил торгівлі, типових договорів купівлі-продажу, регламентація вирішення спорів, навчання та сертифікація фахівців ринку тощо).
    Оскільки  значна частина угод з єврооблігаціями  укладається у Лондоні, законодавство  Великобританії відіграє важливу роль у регулюванні правовідносин на ринку. Відповідно до нормативно-правової бази Великобританії ISMA – водночас спеціалізована біржа і Рада з цінних паперів та ф’ючерсів (SFA – міжнародна саморегульована організація). Професійні учасники ринку єврооблігацій, які провадять свою діяльність у Лондоні, зобов’язані дотримуватись вимог двох органів: Управління з цінних паперів та інвестицій (SIB – Securities and Investment Board) та вже згаданої вище Ради з цінних паперів та ф’ючерсів (SFA), тобто ISMA. З 1984 року розпочала свою діяльність інша установа – International Primary Market Association (IPMA) – асоціація професійних учасників ринку (інвестиційних банків, керуючих фондами, дилерів), які виступають як менеджери. До головних напрямків діяльності установи належать розробка та впровадження правил, які стосуються механізму розміщення єврооблігацій, та стандартизація документів.
    У липні 2005 року внаслідок завершення злиття International Primary Market Association (IPMA) та International Securities Market Association (ISMA) регулювання ринку єврооблігацій здійснює International Capital Market Association (ICMA) [5]. 

    2. Поняття еврооблігацій як інструменту  залучення інвестицій, переваги  та недоліки

 
 
    Залучення іноземних інвестицій залишається  на сьогодні актуальним для багатьох країн, ринкова економіка яких перебуває в стані розвитку. Україна не є винятком. Залучення інвестицій для потреб українських компаній є наслідком появи нових можливостей на внутрішньому та зовнішньому ринках, які вимагають значних капіталовкладень. При цьому все більше уваги приділяється використанню найбільш оптимальних шляхів залучення іноземних інвестицій. Одним із таких шляхів є власне випуск і продаж єврооблігації.
    Важливість  зовнішніх джерел фінансування підвищується відсутністю достатнього кола внутрішніх інвесторів (недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, інститутів спільного інвестування тощо), які поки що перебувають в стадії активного розвитку та на сучасному етапі не володіють достатніми активами для здійснення вищезазначених завдань.
    Таким чином, проблема визначення терміну  та характерних особливостей єврооблігацій  дозволить підвищити ефективність їх використання як інструменту залучення  інвестицій.
    Законодавство Європейського союзу визначає єврооблігації  у широкому сенсі — як цінні папери, які обертаються на ринку і задовольняють низку вимог:
    андеррайтером цих цінних паперів має виступати синдикат, який складається з як мінімум двох членів, що мають зареєстровані офіси в різних країнах;
    цінні папери пропонуються у значних обсягах в одній або декількох країнах, відмінних від країни емітента;
    первинна підписка на єврооблігації може бути здійснена виключно через кредитні чи інші фінансові установи.
    Єврооблігації – основний різновид (більше 90 %) так  званих “європаперів” (єврооблігації та різні види комерційних паперів). Це середньо- і довготермінові облігації, випущені корпоративними емітентами або федеральними урядами, і розміщені за допомогою міжнародних андеррайтерів (найчастіше, синдикату міжнародних банків), які беруть перед емітентом зобов’язання розмістити цінні папери на міжнародних ринках за межами країни емісії, а також країни, у валюті якої єврооблігації були номіновані [7].
    Проводячи класифікацію світових ринків облігацій, Ф.Дж. Фабоцци наголошує на доцільності використання терміну глобальна облігація — як боргового зобов'язання, яке одночасно розміщується на ринках декількох країн [6]. А російські вчені І.А. Никонова, С.Е. Нохрін, А.В. Шаталов та українські автори С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна, О.А. Устенко, С.І. Юрій визначають єврооблігації як боргові цінні папери, що випускаються державними органами і корпораціями та мають номінал виражений в іноземній валюті — тобто відмінність валюти номіналу єврооблігації від валюти ринка країни, у межах якої здійснюється реалізація емісії (її частини), не є обов’язковою.
    Виходячи  із зазначених визначень і особливостей функціонування сучасного ринку  єврооблігацій, найбільш раціональним буде таке визначення: єврооблігація — емісійний борговий цінний папір на пред’явника, який обертається на зовнішніх для емітента ринках, як правило, у значних (понад 100 млн дол. США) обсягах і на довгостроковій основі, деномінований у валюті відмінній від національної валюти емітента, розміщення якого здійснює міжнародна фінансова установа (інвестиційний банк) або група (синдикат) таких установ [2].
    Єврооблігації, випущені в доларах, мають назву  євродоларових облігацій, а випущені в ієнах – євроієнових. Крім того, на світовому ринку цінних паперів поширений азійський різновид єврооблігацій – так звані “дракон бонд” (dragon bond), вперше випущені в 1991 р. Азійським банком розвитку. Ці облігації мають лістинг на азійських біржах (в Сінгапурі, Тайвані або Гонконгу) і призначені для розміщення на азійському ринку.
    Більшість єврооблігацій мають термін погашення від 3 до 20 років, а їх номінальна сума невелика. Оскільки такі облігації поширюються в різних країнах, важливе значення має їх номінованість у конвертованій валюті. Вид валюти не має принципового значення (євро, долари, інша валюта), як і публічність емісії. Однак на практиці єврооблігації номіновані переважно в євро – 58 %, доларах США – 25 %, фунтах – 10 %, ієнах – 5 %. Частка інших валют невелика [7].
    Передумовою для виходу на ринок єврооблігацій  є отримання кредитного рейтингу одного з всесвітньовизнаних рейтингових агентств (наприклад, «Standard & Poors» або «Moody’s Investors Service»), що є дуже важливим, оскільки рівень рейтингу визначає здатність емітента своєчасно розрахуватися за борговими зобов’язаннями, а також ризики інвесторів при інвестуванні власних коштів. Сам факт позитивного рейтингу країни значно розширює можливості щодо залучення інвестицій, підвищує ліквідність облігацій країни як суверенного емітента, а також облігацій муніципальних та корпоративних емітентів цієї країни. Принаймні потенційні інвестори можуть орієнтуватися на оцінку незалежних і неупереджених експертів щодо платоспроможності того чи іншого емітента. Рівень рейтингу визначає відсоткову ставку за єврооблігаціями – чим нижчий рейтинг, тим вища ставка дохідності за єврооблігаціями, і навпаки.
    У кредитному рейтингу для класифікації використовується буквенні позначення А, В та С. Рейтинг присвоюється у вигляді букв та знака «+» чи «-». Так найвищий показник рейтингу позначається ААА. Далі йдуть АА+, АА-, А+, А, А-. Країни із середнім показником рейтингу позначаються буквами В: ВВВ, ВВ+, ВВ-, В+, В, В-. Низький рівень показників рейтингу позначається буквами С: ССС, СС+, СС-, С+, С, С- [3].
    Випуски єврооблігацій можуть відбуватися  шляхом прямого їх випуску емітентом  або із застосуванням опосередкованих схем. У випадку прямого випуску єврооблігацій емітентом і кінцевим одержувачем коштів, отриманих від розміщення єврооблігацій, є одна й та ж сама особа, яка безпосередньо несе відповідальність за розрахунки з іноземними інвесторами за єврооблігаціями. Що ж стосується опосередкованих схем випуску єврооблігацій, то такий випуск може відбуватися за посередництва корпоративної структури, спеціально створеної з цією метою, або банківської установи. Характерною рисою опосередкованих схем є те, що власники єврооблігацій мають обмежене право вимоги до емітента де-юре, водночас, дійсну відповідальність за виплату по облігаціях несе позичальник, який є емітентом де-факто. Найчастіше опосередковані схеми мають податкові переваги. У випадку застосування опосередкованої схеми випуску єврооблігацій за посередництва іноземного банку, останній виступає емітентом так званих “облігацій участі у кредиті”, які розміщуються з-поміж інвесторів, а кошти, отримані у результаті розміщення, банк надає у кредит компанії, в інтересах якої здійснюється опосередкована схема. (cаме така схема використовувалася для випуску євробондів українськими емітентами, зокрема, Київською міською радою, а також ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.”, Укрсиббанком і Приватбанком) [5]
    Останнім  часом критерії для розрізнення  іноземних облігацій і єврооблігацій  розмиваються, і хоча основою ознакою  єврооблігацій є наявність міжнародного синдикату, який є андеррайтером, все  частіше єврооблігації випускаються одним андеррайтером. Ще однією ознакою єврооблігацій є те, що теоретично вони не підлягають обмеженням законів країни, валюта якою використовується для сплати інвесторам. Однак на практиці тільки Канада і США не створюють таких обмежень на випуски облігацій, номінованих в доларах США і Канади для розміщення за межами цих країн. Інші держави встановлюють певні обмеження, які впливають на обіг випущених єврооблігацій.
    Єврооблігації вільні від правових обмежень національних законодавств – їх обіг не регулюється  законами окремих держав. Однак оскільки емітенти та інвестори, серед яких розміщується емісія, перебувають у певних державах, вони мають дотримуватися законів цих держав. Ці закони можуть суттєво обмежувати доступ до ринку єврооблігацій. Наприклад, у США заборонено проведення підписки на єврооблігації та їх продаж резидентам протягом трьох місяців після емісії, після чого резиденти набувають право купувати єврооблігації. У Франції резидентам дозволяється купувати міжнародні цінні папери, але заборонено їх рекламувати [7].
    При залученні єврооблігацій компанія отримує низку переваг порівняно із внутрішніми позиками. Головними перевагами є такі:
    Висока надійність. Купівля та продаж цих цінних паперів здійснюються на організаторах торгівлі за схемою "поставка проти платежу".
    Довготермінове погашення. Можливість отримати довгі фінансові ресурси, які необхідні для масштабних інвестиційних проектів.
    Обсяги. Можливість залучати значні капітали порівняно з внутрішнім ринком.
    Можливість зменшення ставки за єврооблігаціями. Напрацювання кредитної історії та диверсифікація кола інвесторів надає змогу в середньому зменшити рівень дохідності на 1 % і полегшити процес пошуку інвестора.
    Управління боргом. Компанія отримує можливість управління об’ємом боргу через куплю- продаж цінних паперів на вторинному ринку.
    Альтернатива консорціумному кредитуванню. Виражається в запобіганні юридичних проблем, пов’язаних з таким видом залучення коштів.
    Отримання певного рейтингу. Дотримання всіх зобов’язань і своєчасне погашення єврооблігацій, а також отримання економічної оцінки стану компанії через провідні світові агентства формують та закріплюють позитивний імідж компанії, а також дозволяють отримати гудвіли як переваги для подальшої діяльності.
    Проте поруч з усіма позитивними  позиціями вибір єврооблігацій  для залучення іноземних інвестицій має низку недоліків:
    Емітент повинен усвідомлювати, що вихід  на євроринок несе значні витрати (0,2 – 0,3 % від обсягу випуску)
    А також:
    Існує проблема витрат часу для виходу на міжнародний ринок.
    Необхідність урахування ризику форс-мажору, тому необхідно розглядати можливість діяльності компанії в кризовій ситуації, адже невдача несе втрату не тільки існуючих, але й потенційних партнерів.
    Отримання кредитного рейтингу одного з всесвітньо визнаних рейтингових агентств (наприклад, "Standard & Poors" або "Moody’s Investors Service") можна розглядати як перевагу, що надає позитивного іміджу компанії, або ж як один з бар’єрів для фірм, які не відповідають міжнародним стандартам, але могли б використовувати єврооблігації для залучення додаткового капіталу. Проте перш за все отримання рейтингу є важливою передумовою для виходу на ринок єврооблігацій, що визначає здатність емітента своєчасно розрахуватися за борговими зобов’язаннями, а також ризики інвесторів при інвестуванні власних коштів[4].
    Окрім того, ринкова система, в силу своєї природи, постійно генерує процеси, спрямовані на порушення її рівноваги. Використання єврооблігацій також створює наслідки, які за певних умов мають негативний характер на всю ринкову систему, основними з них є наступні:
      оскільки запозичення здійснюється у іноземній для емітента валюті, відбувається зростання залежності конкретного емітента та країни в цілому від зовнішніх факторів, які, в першу чергу, пов’язані із валютними ризиками;
      орієнтація на зовнішні джерела залучення капіталу може призвести до уповільнення розвитку ринків внутрішніх боргових інструментів, що ускладнить розвиток фондового ринку країни: зменшить кількість якісних кредитних ризиків та мотивацію національних органів влади до активних дій з формування відповідного внутрішнього ринку, останнє особливо актуально для ринків країн, що розвиваються — як наслідок, відбувається поглиблення залежності від зовнішніх ринків;
      необхідність утримання резервів у відповідних іноземних валютах, що за певних умов призводить до зростання вартості обслуговування боргу, і призводить до менш ефективного використання фінансових ресурсів;
      єврооблігації — інструмент стратегічного фінансування, для отримання істотних переваг від використання якого необхідно виконати низку процедурних вимог — що суттєво збільшує підготовчий період до здійснення запозичення (в окремих випадках до 6 місяців — без врахування очікувань оптимальних кон’юнктурних умов емісії), тому єврооблігації здебільшого не дають змоги отримати фінансування поточних витрат;
      великі витрати на розміщення та обслуговування єврооблігацій призводять до зростання обсягів їх емісії — для підвищення ефективності наведених витрат, що унеможливлює доступ до їх випуску з боку емітентів навіть середнього розміру [2].
    Єврооблігації використовують переважно в економічно розвинених країнах (в 2005 р. – до 90 %, а з урахуванням міжнародних  організацій – до 95 %). Серед інвесторів, що є власниками єврооблігацій, переважають фінансові інститути (59 %), державні установи (20 %), корпорації (15 %), міжнародні інститути (6 %). Основними центрами операцій з єврооблігаціями є Лондон (до 75 % вторинного ринку єврооблігацій), Люксембург, Гонконг, Сінгапур, а також Нью-Йорк і Токіо. Депонуються єврооблігації переважно в депозитарних системах Euroclear і Clearstream, які обслуговують більше 75 % всіх операцій з єврооблігаціями. Euroclear Group складається з Euroclear Bank та Euroclear France. Систему Clearstream International було створено внаслідок злиття Cedel International та Deutsche Boerse Clearing.
    Хоча  єврооблігації вільні від оподаткування, оподатковуватися можуть дивіденди  за ними (у Великій Британії цей  податок становить 28 % від суми прибутку, в США – 30 %, у Швейцарії – 35 %). Можливе також подвійне оподаткування в тому разі, якщо особа володіє іноземними облігаціями, які передбачають оподаткування прибутку, сплаченого нерезидентам, а також внутрішнє оподаткування прибутку в країні, резидентом якої є ця особа Австрія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина передбачили таку ситуацію і не беруть податків з облігацій, випущених резидентами цих країн. Відповідно, міжнародні інвестори можуть бути впевнені, що в разі придбання єврооблігацій, емітованих резидентами цих країн, вони будуть позбавлені подвійного оподаткування.
    Для обмеження такого подвійного оподаткування (яке не сприяє обігу єврооблігацій) держави уклали між собою відповідні двосторонні податкові угоди. Щоб  ухилитися від подвійного оподаткування за єврооблігаціями інвестори використовують розміщення прибутків в офшорних зонах або в країнах, де гарантовано таємницю банківських вкладів (наприклад, у Швейцарії). Крім того, використовують інвестування в єврооблігації в формі цінних паперів на пред’явника, що не дає можливості ідентифікувати особу, яка одержує прибуток.
    Перспективи розвитку ринку єврооблігацій після  закінчення глобальної фінансової кризи, що почалася у 2008 р., визначаються тим, що, хоча в країнах Європи використання корпоративних облігацій як способу фінансування підприємств загалом поширене менше, ніж в США (це пов’язане з моделлю фінансових ринків, орієнтованих переважно на банківське фінансування), єврооблігації на глобальному ринку цінних паперів і надалі зберігатимуть свою привабливість як прибутковий фінансовий інструмент, що має важливі переваги [7]. 

    3. Розвиток ринку єврооблігацій  в Україні

 
 
    Вперше  вихід на міжнародний ринок позичкових капіталів Україна здійснила  у 1995 році, коли було розмішено єврооблігації  у паперовій формі на пред’явника обсягом 1,4 млрд. дол. США з метою залучення коштів для здійснення розрахунків з російським ВАТ «Газпром». Зазначимо, що на вторинному ринку єврооблігацій угоди з даними цінними паперами укладалися рідко, що говорить про певне не сприйняття ринком.
    Згодом, у серпні 1997 року, було одержано першу  фідуціарну позику обсягом 396,86 млн. дол. США від Nomura International. Строк запозичення  складав 1 рік (до 12 серпня 1998 р.). Позика була профінансована за рахунок випуску  облігацій з нульовим купоном – загальна номінальна вартість облігацій склала 450 млн. дол. США, дохідність розміщення склала 12,5%. Відзначимо, що вперше кредитний рейтинг Україні, як суверенному позичальнику, було присвоєно рейтинговим агентством Moody’s лише 6 лютого 1998 року. Тобто розміщення облігацій здійснювалися на досить вдалих умовах за відсутності у емітента будь-якої офіційної міжнародної експертної оцінки кредитоспроможності.
    Безумовно виходячи з класичних ознак єврооблігацій, як стратегічного інструменту залучення інвестицій на тривалий строк, обидва наведені вище випуски складно віднести до єврооблігаційних запозичень (перш за все через незначний строк обігу цінних паперів), проте виходячи з того, що це були дебютні випуски, їх якісні характеристики поступаються головним ознакам – валюті номіналу облігацій та ринку розміщення, відмінним від національних для емітента [1].
    Наміри  України щодо збільшення запозичень на євроринках протягом наступних 1,5 років (в другій половині 1998 та 1999 році) не реалізувались через погіршення інвестиційного іміджу країни, спричиненого примусовою реструктуризацією зобов’язань на ринку облігацій внутрішньої державної позики (що призвело до зниження агентством Moody’s рейтингової оцінки за довгостроковими борговими зобов’язаннями України в іноземній валюті з «B2» до «B3», а в лютому 1999 р. – до «Caа», а також внаслідок загальної кризи на ринках боргів країн що розвиваються (emergening markets) після дефолту уряду Російської Федерації у серпні 1998 року.
    Успішне завершення реструктуризації вітчизняних зовнішніх облігаційних боргів протягом 2000 року поступово змінило ставлення інвесторів до України, що дозволило розмістити в червні 2000 р. нові, деноміновані у доларах США, єврооблігації, які були включені банком J.P. Morgan до індексу EMBI Global, а в серпні 2001 р. до більш престижного індексу EMBI+. Після визнання у 2001 році українських єврооблігації найбільш дохідним борговим інструментом з країн що розвиваються, на Україну звернуло свою увагу значно більш широке коло інвесторів.
    В грудні 2001 р. – Standard & Poor’s та в січні 2002 р. – Moody’s підвищили свої рейтингові оцінки України до позначок В та В2 відповідно. Це підвищення було позитивно  сприйнято міжнародними інвесторами, і дозволило нарешті в листопаді 2002 року здійснити перший випуск корпоративних єврооблігацій (за фідуціарною схемою) українською компанією – ЗАТ “Київстар GSM”. Рівень доходності єврооблігацій склав 12,75%, обсяг запозичення – 100 млн. дол. США. Єврооблігації «Київстар GSM» обслугувались в Euroclear та Clearstream, а також були в базі даних Асоціації ринку міжнародних цінних паперів (ISMA). Безумовно незначні обсяги емісії та відносно низька проінформованість інвесторів про компанію сприяли зниженню ліквідності цінних паперів – що підтверджує достатньо широкий ціновий спред по них (до 2%).
    В червні 2003 р. уряд України здійснив історичну емісію та розміщення єврооблігації обсягом 800 млн. дол. США. Унікальність події полягає у значному перевищенні сукупного попиту на українські облігації над їх пропозицією. За оцінками лід-менеджерів попит перевищив позначку 5 млрд. дол. США. Використовуючи сприятливу кон’юнктуру ринку в кінці вересня 2003 р. було здійснене дорозміщення єврооблігацій на 200 млн. дол. США, Такий високий результат розміщення облігацій було визнано міжнародними експертами кращою транзакцією по розміщенню державних єврооблігацій в світі у 2003 р.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.