На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Фнансове право та фнансова полтика

Информация:

Тип работы: Лекции. Добавлен: 29.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


   1. Поняття та система  фінансового права
   Фінансове право — самостійна галузь публічного права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, котрі виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх завдань та функцій.
   Для фінансового права властивою  є різноманітність та складність об’єкта правового регулювання, що зумовлено багатовекторністю  і динамічністю самої фінансової системи, її зв’язками з усіма  структурами суспільного виробництва.
   Предметом фінансового права є сукупність суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави та її місцевих утворень.
   Метод фінансово-правового  регулювання сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій. Метод владних приписів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів,  з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб’єктів, розподіл прав та обов’язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.
   Суб’єктами фінансового права виступають юридичні або фізичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності. Суб`єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні особи (підприємства, установи, організації усіх форм власності, громадські організації), тобто колективні суб’єкти, та громадяни (індивідуальні суб’єкти).
   Під системою фінансового права розуміють об’єктивно зумовлену внутрішню його побудову, об`єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозв’язку і послідовності. Є також визначення системи фінансового права як сукупності, взаємозв’язку і взаємодії всіх фінансово-правових інститутів.
   Джерелами фінансового права є правові акти державних органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права. Головне джерело фінансового права – Конституція України, в якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб’єктивний склад у цілому і за окремими напрямками зокрема. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється вагомим значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи.
   Зовнішньою  формою фінансового права, що відображає його внутрішню структуру, є фінансове  законодавство, тобто система усіх упорядкованих відповідним чином  нормативно-правових актів, що регулюють  фінансові відносини в державі.
   Фінансове законодавство охоплює усі сфери  й ланки фінансової системи й  усі форми й методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна  поділити на дві частини: законодавчі  акти, що безпосередньо регулюють  фінансові відносини, та закони з  інших сфер діяльності, в яких виділено фінансові засади їх функціонування.
   Дієвість  фінансового законодавства, його відповідність  конкретним умовам і завданням значною  мірою залежить від узгодженості дій законодавчої та виконавчої гілок  влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздатної системи фінансового  права.
   2. Фінансова політика, її зміст і завдання
   Важливою  складовою економічної політики держави є фінансова політика – сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.
   Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.
   Головне завдання фінансової політики держави – забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми необхідними фінансовими ресурсами.
   Зміст фінансової політики багатогранний і може бути представлений як єдність трьох складових частин:
   вироблення  науково обґрунтованих концепцій  розвитку фінансів;
   визначення  основних напрямків використання фінансів на перспективу і поточний період;
   здійснення  практичних дій, направлених на досягнення поставленої мети.
   Основні складові фінансової політики держави такі:
   Бюджетна  політика – діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку стратегічних пріоритетів держави.
   Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації стягнення податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.
   Грошово-кредитна політика – комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці.
   Валютна політика – це сукупність економічних, юридичних та організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюють держава та міжнародні валютно-фінансові організації.
   Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим.
   Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або регулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів.
   Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку.
   Фінансова політика суб’єктів  господарювання – система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань.
   Фінансова політика домогосподарств – діяльність громадянина чи його сім`ї, яка ґрунтується на створенні і використанні фондів фінансових ресурсів з метою задоволення особистих потреб.
   Фінансова політика у сфері  міжнародних фінансів пов’язана із налагодженням фінансових відносин держави з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями фінансових відносин держави з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями шляхом участі держави як у формуванні доходів (фінансових ресурсів) міжнародних організацій, так і в отримані державою коштів від цих суб'єктів на фінансування проектів і програм у формі кредитів.
   3. Фінансовий механізм  і його складові  елементи.
   Фінансовий  механізм – сукупність фінансових методів, форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
   Структура фінансового механізму досить складна. До неї належать різні елементи, що відповідають різноманітності фінансових відносин. У структурі фінансового  механізму вирізняють п’ять взаємопов’язаних елементів: фінансові методи, фінансові  важелі, правове забезпечення, нормативне забезпечення, інформаційне забезпечення.
   Фінансовий  метод визначають як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та застосуванні грошових фондів. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: планування, прогнозування, фінансування, інвестування, кредитування, оподаткування, страхування, оренда, лізинг, трастові операції, матеріальне стимулювання, заставні операції, трансфертні операції, фондоутворення.
   Фінансовий  важіль – засіб дії фінансового методу. До фінансових важелів належать: прибуток, доходи, амортизаційні відрахування, економічні фонди цільового призначення, фінансові санкції, орендна плата, відсоткові ставки з кредитів, депозитів, облігацій та ін.
   Правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає законодавчі акти, постанови, накази, циркулярні листи й інші правові документи органів управління. Залучення юридичних норм дає змогу встановити єдині правила організації фінансових зв’язків, захистити економічні інтереси суспільства, здійснити єдину політику в сфері фінансів, забезпечити фінансову дисципліну.
   До  нормативного забезпечення належить інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви.
   Інформаційне  забезпечення складається з різної статистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації. Сюди належать повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів та конкурентів, ціни, курси, дивіденди на товарному, валютному ринках.
   4. Організація фінансового  планування та  фінансового контролю  в державі
   Фінансове планування діяльність зі складання планів формування, поділу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань.
   Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.
   Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.
   Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, що відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у  спеціальному документі – фінансовому  плані. Особливість фінансового  плану полягає в тому, що він  складається лише у грошовій формі.
   Фінансове планування включає:
   фінансове прогнозування (перспективне планування) – дослідження та розроблення  на довгострокову перспективу ймовірних  шляхів розвитку фінансів суб'єктів  господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення  у майбутньому (перспективні фінансові  плани складають на період, більший одного року);
   поточне фінансове планування – процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);
   оперативне  фінансове планування – процес синхронізації  у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають  на строк до одного року : квартал, місяць).
   При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування: метод коефіцієнтів, нормативний метод, балансовий метод, метод математичного моделювання, розрахунково-аналітичний метод.
   Під час складання й виконання  фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та резервів їхнього збільшення. Іншими словами, фінансовий контроль - цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.
   Фінансовий  контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних  коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних господарських структурах, повне та своєчасне виконання фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом.
   Фінансовий  контроль в своїй основі базується  на принципах незалежності, гласності, превентивності, дієвості, регулярності, об’єктивності та має всеохопний характер.
   Фінансовий  контроль класифікується за певними  ознаками (рис. 4.1).
   Залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, виділяють державний, громадський, внутрішньогосподарський фінансовий контроль та аудит.
   Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової  політики держави (розроблення, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів, контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств, установ і  організацій, виконанням фінансових зобов'язань перед державою суб'єктів господарювання недержавної форми власності, організацією грошових розрахунків та веденням фінансового обліку і звітності тощо). У свою чергу державний фінансовий контроль поділяється на загальнодержавний та відомчий.
   
   Рис. 4.1. Класифікація фінансового контролю за певними ознаками
   Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні і попередженні різних порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з ініціативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян.
   Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевірку своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, правильності складання і ведення фінансової звітності тощо.
   Аудит — незалежний зовнішній фінансовий контроль, що здійснюється на комерційних засадах.
   Залежно від часу проведення виділяють попередній, поточний та наступний фінансовий контроль..
   Попередній  фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансової діяльності з метою недопущення незаконних фінансових операцій.
   Поточний  фінансовий контроль застосовують у ході проведення фінансових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат).
   Наступний фінансовий контроль проводять після закінчення певного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року) під час розгляду бухгалтерської та  статистичної звітності шляхом аналізу та ревізії.
   Залежно від мети та завдань фінансового  контролю виділяють такі його форми  як моніторинг, внутрішній аудит та інспектування.
   Моніторинг — система заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового контролю, що пов'язана зі спостереженням за фінансовими явищами і процесами і використовується для прийняття оперативних рішень.
   Внутрішній  аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектору і дає впевненість центральним фінансовим органам виконавчої влади, керівництву органів державного сектору в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок чи нерентабельності.
   Інспектування — подальший контроль за дотриманням законодавства органами державного сектору при використанні і розпорядженні фінансовими та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобов'язань, веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.
   За  методами проведення фінансовий контроль може бути документальним та натуральним.
   При натуральному фінансовому контролі перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей та їх відповідність документам (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний  запуск сировини у виробництво, перевірка  фактично виконаних робіт тощо).
   За  документальним фінансовим контролем  перевірка здійснюється за наявними документами (ревізії, перевірки).
   5. Управління фінансами  в Україні
   Управління  фінансами відбувається через систему  державних органів та інститутів за допомогою форм і методів організації  управлінської діяльності.
   В управлінні фінансами вирізняють об’єкти  і суб’єкти управління.
   Об’єктами управління є різні форми та методи фінансових відносин. Суб’єктами –  ті організаційні структури, які  здійснюють управління (фінансові державні органи, фінансові підприємств та ін.). Сукупність усіх організаційних структур, що виконують управління фінансами, становить фінансовий апарат.
   В управлінні фінансами розрізняють  декілька функціональних складових: планування, стратегічне й оперативне управління та контроль.
   Стратегічне управління виявляється у визначенні фінансових ресурсів шляхом прогнозування на майбутнє, встановленні обсягів фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм тощо; здійснюється вищими органами державної влади та управління (Президентом України, Верховною Радою України, кабінетом Міністрів України).
   У сфері управління фінансами до повноважень  Верховної Ради України належать: розгляд проекту та затвердження закону про Державний бюджет України; контроль за виконанням Державного бюджету; ухвалення рішення щодо звіту  про його виконання; розгляд і  затвердження усіх законодавчих актів, котрі стосуються фінансової системи  та фінансової політики в країні; контроль за їх виконанням; використанням позик, одержаних Україною; утвердження  усіх рішень, пов’язаних із фінансовою політикою держави.
   У сфері управління фінансами головними  повноваженнями Кабінету Міністрів  України є: розробка та реалізація стратегічних напрямків єдиної державної фінансової політики, проекту закону про Державний  бюджет України, забезпечення виконання  затвердженого Верховною Радою  Державного бюджету України та подання  звіту про його виконання, забезпечення виконання усіх законів, що стосуються фінансової політики держави.
   Оперативне  управління фінансами – це управління фінансами, що становить сукупність заходів, розроблених на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання, складання й виконання фінансових планів. Оперативне управління фінансами – головна функція апарату фінансової системи держави: Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної податкової адміністрації України, фінансових управлінь (відділів), міністерств, відомств, місцевих рад, фінансових служб підприємств та організацій.
   Основні функції Міністерства фінансів полягають  у таких діях:
   розробленні та реалізації основних напрямків фінансової політики держави, забезпечення її втілення в життя;
   забезпеченні  стабільності державних фінансів, їх активного впливу на соціально-економічний  розвиток країни;
   організації бюджетного процесу, складанні проекту  та забезпеченні виконання Державного бюджету України;
   концентрації  фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку України та її регіонів;
   аналізі підсумків виконання бюджетів усіх рівнів;
       удосконаленні методів фінансово-бюджетного планування;
   проведення  роботи з розвитку фінансового ринку (ринку цінних паперів, кредитного ринку, ринку фінансових послуг);
   здійсненні  фінансового контролю за раціональним та цільовим використанням бюджетних  коштів, коштів держаних цільових фондів.
   Головним  завданням Державного казначейства України є:
   організація виконання Державного бюджету України  на основі принципу єдиного казначейського рахунку та здійснення контролю за цим;
   управління  коштами Державного бюджету України  та коштами державних цільових позабюджетних  фондів;
   фінансування  видатків Державного бюджету України;
   здійснення  керівництва підвідомчими територіальними  органами;
   управління  державним внутрішнім і зовнішнім  боргами;
   ведення зведених реєстрів розпорядників коштів Державного бюджету, державних позабюджетних  фондів.
   Основний  критерій на якому ґрунтується виконання  бюджетів – забезпечення надходжень податків, зборів та обов’язкових платежів до бюджетів усіх рівнів.
 

   
   1. Економічна сутність, функції та класифікація  податків.
   Податки – економічні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами стосовно примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків. Таким чином, сутність податку полягає у стягненні державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов'язкового внеску. Джерелом податків є нова вартість національного доходу.
   Для вивчення природи податку важлива  роль відводиться дослідженню конкретних функцій цієї категорії, без визначення яких неможливе розкриття суспільного призначення податків.
   Функції податку — вияв сутності податку  в дії, спосіб вираження його властивостей.
   Отже, за своє сутністю податки виконують  дві функції: фіскальну і розподільно-регулюючу.
   За  допомогою фіскальної функції податків формулюються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним джерелом доходів бюджетів різних рівнів.
   Розподільно-регулююча  функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості національного доходу між державою та її суб’єктами, і через елементи податку держава може регулювати вартісні пропорції такого розподілу.
   До  основних елементів податку належать:
   суб'єкт  податку — учасник процесу  справляння податку (платник, держава, державні органи);
   об'єкт  оподаткування — явище, предмет  чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок;
   предмет оподаткування — різновид предметів  матеріального світу, з якими  законодавство позв'язує виникнення податкового обов'язку;
   ставка  податку — законодавчо встановлений розмір податку або збору, виходячи з об'єкта або одиниці оподаткування.
   Іншими  елементами податку, які конкретизують  зміст основних елементів або  мають самостійне значення, є:
   джерело сплати — фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок;
   база  оподаткування — законодавчо  закріплена частина доходів чи майна  платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується під час розрахунку суми податку. Податкова база — кількісний вимір об'єкта оподаткування;
   одиниця оподаткування — частина об'єкта оподаткування, стосовно якої відбувається встановлення нормативів і ставок обкладення, тобто та одиниця, яка покладається в основу виміру об'єкта оподаткування. Вона залежить від об'єкта оподаткування, виражається в грошовій або натуральній  формі і має переважно розрахунковий  характер;
   податкові пільги — законодавчо встановлені  винятки з загальних правил оподаткування, які надають платникові можливість зменшити суму податку (збору), що підлягає сплаті, або звільняють його від  виконання окремих обов'язків  та правил, пов'язаних з оподаткуванням;
   порядок сплати податку — методи, строки та засоби сплати податку в державі, які залежать від принципів побудови податкової системи;
   податковий  звіт — документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом;
   податковий  період — строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно  визначається розмір податкового зобов'язання;
   звітний період — строк складання та надання  органу Державної податкової служби податкової звітності.
   Таким чином, в елементах податку конкретно  виражаються вимоги, що лежать в основі побудови податкової системи держави.
   Досконале відображення специфічних особливостей окремих груп податків знайшло своє місце у класифікації податків.
   За  певними ознаками податки можна  класифікувати наступним чином (рис.5.1).
   За  економічним змістом об'єкта оподаткування  виділяють: податки на доходи та прибутки; податки на споживання; майнові податки; ресурсні платежі або платежі  рентного характеру.
   За  формою оподаткування: прямі та непрямі  податки.
   За  рівнем державних структур, що впроваджують податки вирізняють загальнодержавні податки; місцеві податки та збори.
   За  способом встановлення податкових зобов'язань  розрізняють: розкладні (розкладкові) та окладні (квотарні, пайові, кількісні) податки.
   За  повнотою прав використання податкових надходжень: закріплні та регулюючі податки.
   
   Рис. 5.1. Класифікація податків  

   2. Податкова політика  та податкова система  в Україні
   Податкова політика – діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справлення податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.
   Податкова політика має бути спрямована на вирішення  поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові  і короткострокові. Перед керівництвом розвинутих країн стоять такі довгострокові  цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями стосовно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість  на певному рівні щодо внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної  діяльності.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.