На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Кредитование и контроль

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 29.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


22. Визначення суми кредиту. Види та порядок встановлення лімітів кредитування. 

    Кредитний ризик можна розглядати як найбільш значимий ризик, притаманний банківській діяльності. Існують такі види кредитних ризиків:
    - ризик непогашення кредиту означає небезпеку невиконання позичальником умов кредитного договору (повного та своєчасного повернення основної суми боргу, а також виплати відсотків і комісійних);
    - ризик прострочення платежів (ліквідності) означає небезпеку затримки повернення кредиту та несвоєчасної виплати відсотків (призводить до зменшення ліквідних коштів банку і може трансформуватися у ризик непогашення);
    - ризик кредитоспроможності позичальника передує ризику непогашення
кредиту, під ним прийнято розуміти нездатність  позичальника виконувати свої зобов’язання по відношенню до кредиторів взагалі;
    - ризик забезпечення кредиту не є самостійним видом ризику, розглядається тільки коли настає ризик непогашення кредиту і полягає у недостатності доходу, отриманого від реалізації наданого банку забезпечення кредиту, для повного погашення боргових вимог до позичальника. Особливістю кредитного ризику, яка відрізняє його від інших видів ризиків, є його індивідуальний характер, а саме: банк, приймаючи рішення про видачу кредиту, повинен орієнтуватися не на оцінку окремих видів ризиків, а на визначення загального ризику позичальника. Кредитний ризик залежить від кредитоспроможності банку-контрагента. У світовій практиці для перевірки кредитоспроможності використовуються такі основні методи: логіко-дедуктивний та емпірико-індуктивний. Мета першого методу полягає в тому, щоб вивести причинну залежність між кредитоспроможністю банку-контрагента у майбутньому та факторами, які впливають на неї. Для визначення факторів необхідно проводити фундаментальний аналіз, за результатами якого визначаються важливі внутрішні та зовнішні фактори. За емпірико-індуктивним методом узагальнюють досвід, пов’язаний з попередніми позичальниками і застосовують його для прийняття рішень стосовно нових кредитів. Емпірико-індуктивний метод базується на припущенні про те, що на основі аналізу фінансової звітності можна робити висновки про розвиток кредитоспроможності позичальника у майбутньому. Для цього математико-статистичними методами визначаються індикатори, які відображають типові ознаки різноманітних кредитних історій, та виробляються методичні рекомендації щодо прийняття рішень.
    Своєчасне визначення погіршення кредитоспроможності  або зменшення вартості застави в період дії кредитних відносин дозволить банку швидко відреагувати на зміну величини та характеру ризику. Таким чином, одним із інструментів для запобігання виникненню кредитних ризиків є кредитний моніторинг.
    Іншим інструментом зниження кредитних ризиків  є встановлення лімітів на банки-контрагенти.
    Метою встановлення лімітів на банки-контрагенти  є мінімізація ризику неповернення за допомогою процедур фінансового аналізу. Взагалі, ліміт є функцією оцінки фінансового стану, платоспроможності і кредитоспроможності банку-контрагента, його чистих активів, виду та строку передбачуваної операції, а також власних можливостей банку, що кредитує. Ліміт є мірою обмеження кредитного ризику, який на себе бере банк у випадку проведення тієї чи іншої операції. У світовій практиці розрахунку лімітів на міжбанківські операції базовими є один чи два найбільш фундаментальні параметри фінансового стану банку: його капітал та/або валюта балансу. Також у ряді випадків при визначенні лімітів за допомогою експертних оцінок враховуються менш формалізовані якісні ознаки, такі, як рівень менеджменту банку, імідж, здатність швидко мобілізувати необхідні ресурси та якісна оцінка
ризикованості бізнесу. Задача формування лімітів  міжбанківського кредитування може бути сформульована як визначення величини припустимого ризику, який банк може взяти на себе, не ставлячи під загрозу власний стабільний фінансовий стан. Ліміти на міжбанківські операції доцільно поділяти на:
    - ліміти на короткострокові міжбанківські операції (1- 3 місяці);
    - ліміти на середньо- та довгострокові операції (більше 3 місяців);
    - ліміти на “овернайти”;
    - загальний ліміт.
    Різниця між короткостроковими та довгостроковими  лімітами виникає перш за все за рахунок обставин: періодичності отримання інформації (вона, як правило, місячна), деталізації у звітності активів і пасивів за строками, швидкоплинності зміни ситуації на фінансових ринках та фінансового стану банків [2].
    Традиційно  формула розрахунку ліміту являє  собою величину базового ліміту, помножену на синтетичні коефіцієнти. В існуючій практиці встановлення базових лімітів як основні показники, відносно яких розраховуються величини ліміту, найчастіше використовуються: капітал банку (або його модифікації) та активи банку (або чисті активи). Також, крім розміру капіталу та активів як основні показники при розрахунку базового ліміту можуть використовуватися: валюта балансу, щоденний обсяг платежів або капітал (кредитора), прибуток (кредитора). Що стосується першого показника – капіталу банку, то зважаючи на те, що розраховується ризик неповернення коштів, основний показник повинен бути критерієм (мірилом) величини ймовірного захисту від втрат при кредитуванні. Таким чином, з одного боку, він повинен відображати розмір коштів, який в повному обсязі банк-позичальник поверне банку-кредитору в зазначений термін з високою часткою ймовірності, а з іншого боку, втрати, які банк-кредитор може понести, не повинні призвести до значного погіршення фінансового стану. При такому підході до використання капіталу банку-контрагента або його різних модифікацій як основного показника, відносно якого вимірюється розмір ліміту кредитування, здається недостатньо обґрунтованим, оскільки в такому випадку можна лише неявно оцінити здатність банка-позичальника розплатитися зі своїми кредиторами. У разі використання як основного показника чистих активів виникає проблема, яка полягає в тому, що розрахункова величина чистих активів – величина дуже мінлива. Зміни можуть відбуватися за досить короткий термін, іноді достатньо 1-3 днів (особливо для малих банків). Таким чином, розраховані ліміти можуть втратити свою актуальність ще до розрахунку. Ще однією особливістю є те, що розмір коштів, якими банк-контрагент буде розпоряджатися в момент погашення кредиту, визначається не тільки величиною чистих активів, але і величиною потоку платежів клієнтів при поверненні отриманих коштів, чистим припливом/відтоком залучених ресурсів, а також виконанням інших зобов’язань банку. Обсяг цих платежів нерідко буває достатньо великим і може повністю поглинути величину чистих активів. Тому для максимального зменшення вищенаведених ризиків до розрахунку лімітів залучаються синтетичні (поправочні) коефіцієнти ризику, наприклад: коефіцієнт якості активів; коефіцієнт надійності; коефіцієнт, який враховує тривалість роботи з банком-контрагентом; коефіцієнт зміни умов діяльності і стану фінансового ринку; коефіцієнт інтегральної оцінки (рейтинг) банків–кореспондентів; коефіцієнт виду операції; коефіцієнт ризику кредитоспроможності банку-контрагента та ін. Ще одним підходом до мінімізації кредитних ризиків є комплексне використання усього переліку показників, які спрацьовують у різних ситуаціях, тобто як показник, що лежить в основі розрахунку базового ліміту, повинен прийматися показник, який дає мінімальне значення кінцевого ліміту, наприклад, мінімальний із наступних показників:
    капітал банку-контрагента*0,1;
    чисті активи контрагента*0,01;
    середній щоденний обсяг платежів контрагента*0,05 та ін.
Системи рейтингових оцінок є ще одним  інструментом для зниження кредитних ризиків, вони широко розповсюджені у світовій банківській практиці, оскільки є зручним інструментом комплексної оцінки фінансового стану банків. В Україні зараз не існує національної системи кредитних рейтингів, тому банки самостійно складають внутрішні кредитні рейтинги контрагентів (рейтинги міжнародних рейтингових агентств, які мають високий авторитет, присвоєні незначній кількості українських банків). Крім того, використання рейтингів міжнародних рейтингових агентств має кілька недоліків для практичного використання на внутрішньому ринку з метою формування лімітної політики. По-перше, міжнародні рейтингові агентства використовують методики, які недостатньо враховують всі аспекти української дійсності. По-друге, міжнародні рейтинги, як правило, базуються на інформації піврічної або більшої давності, що робить майже неможливим їх використання в українських умовах, тому що фінансовий стан контрагента може суттєво змінитися за два-три місяці [4].
   Більшість методик, які використовуються у  комерційних банках України для оцінки фінансового стану контрагентів, базуються на визначенні агрегованої оцінки надійності банку. Як правило, процедура складання кредитного рейтингу комерційних банків включає такі етапи:
    розрахунок показників фінансового стану та структури балансу
банків. Показники, які використовуються для складання рейтингу, найчастіше розраховуються на основі балансів банків-контрагентів та звітів про дотримання банками-контрагентами економічних нормативів.
    приведення абсолютних значень цих показників до єдиної системи вимірювання. Необхідність проведення стандартизації зумовлена наявністю деякого набору показників, різних за масштабом виміру. Приведення сукупності показників до єдиної шкали може проводитися за допомогою наступних методів:
    - метод стандартизованих відхилень, згідно з яким окремі значення показників порівнюються з обраним еталонним значенням – стандартом та одночасним збереженням пропорції у відстанях між окремими показниками;
    - метод нормування, суть якого полягає у проведенні процедури нормування абсолютних значень показників, які після цього потрапляють до інтервалу від 0 до 1. Процедура нормування полягає в обчисленні максимальних, мінімальних та середніх значень кожного показника за період, що аналізується, серед банків, які включені до розрахунку для складання рейтингу. Далі здійснюється нормування абсолютних значень показників. 
 

45. Споживчий  кредит. Поняття. Значення. Види. 

    Споживчий кредит – кредит, який надається  тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
    В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.
    Споживчий кредит набрав найбільшого розвитку в умовах загальної кризи
капіталізму (головним чином після 2-ї світової війни 1939 – 1945) в зв’язку з різким посиленням невідповідності між ростом виробництва та обмеженістю платоспроможного попиту населення.
В країнах  з розвинутою ринковою економікою споживчий  кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення, відіграє велику роль в економіці. Тому він активно регулюється з боку держави. Регулювання здійснюється як на рівні надання кредиту, так і на рівні його використання і виражається або в заохочуванні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первісна участь власними коштами в кредитній операції, або ж в більш жорсткому режимі кредитування.
    Кредит  в економіці країни виконує такі функції:
    розширює ринок збуту товарів;
    прискорює процес реалізації товарів і отримання прибутку;
    стимулює ефективність праці;
    забезпечує скорочення витрат обігу: пов’язаних з обігом грошей; пов’язаних з обігом товарів.
    Кредит  має велике значення в скороченні витрат, пов’язаних з обігом товарів та металевих грошей. Завдяки тому, що споживчий кредит прискорює реалізацію товарів, скорочуються витрати на пакування та зберігання товару. Економія ж на витратах обігу металевих грошей досягається: 

    розвитком системи безготівкових розрахунків. На основі розвитку кредитів і банків з’являються можливості проведення розрахунків без участінаявних грошей  шляхом переводу грошових коштів з рахунку позичальника на рахунок кредитора;
 
    збільшення  швидкості обігу коштів. За допомогою  кредиту вільні грошові
кошти і заощадження розміщуються їх власниками в банки, а останні шляхом надання кредитів пускають їх обіг. Обіг коштів прискорюється також тим, що купівля товарів в кредит виключає необхідність попередньо накопичувати коштів, а борг може оплачуватися зразу ж після отримання доходу. Таким чином кредит і кредитна система зводять до мінімуму резерв коштів як купівельного і платіжного засобів у кожної окремої фізичної і кремої фізичної і юридичної особи;
    заміною металевих коштів кредитними–банкнотами. По мірі того, як з розвивається кредит і банки, металеві гроші все більш заміщуються кредитними грошима, забезпечуючи велику економію на витратах  які пов'язані з обігом грошей. Починаючи з першої світової війни, в більшості капіталістичних країн, а з періоду світової економічної кризи 1929 – 1933р.р. в усіх країнах металеві гроші перестали виконувати функції засобів обігу і платежу.
    Споживчий кредит  стимулює ефективність праці. Отримуючи заробітну плату, яка є недостатньою для купівлі за готівковий розрахунок ряду товарів,  вчасності  товарів тривалого споживання, людина має можливість купувати дані товари в кредит або брати кредит під їх купівлю. Згодом, кошти за ці товари повинні бути виплачені, тому кожний, хто взяв в кредит, намагається протриматись на соєму робочому місці як можна довше, тобто на більш довгий проміжок часу [3].
    Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і
побутових послуг, збільшує платоспроможний попит  населення, підвищує його життєвий рівень. 
    Суб’єктами  кредитування є фізичні особи. У  ролі кредиторів виступають комерційні банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства й організації. Між банками і населенням може існувати посередник, наприклад торговельна організація.
    Об’єкти кредитування – це затрати, пов’язані  із задоволенням потреб населення для купівлі товарів в особисту власність, а також затрати інвестиційного характеру на будівництво і підтримку нерухомості.
    Класифікація  споживчих кредитів здійснюється:
    - за об'єктами кредитування;
    - за строками кредитування;
    - за способом надання;
    - за видами забезпечення;
    - за методами погашення;
    - за методом стягнення процентів;
    - за характером кругообороту коштів.
    За  об'єктами кредитування (напрямами  використання) в Україні споживчі кредити поділяються на два види:
    - на споживчі цілі та на нагальні  потреби;
    - на затрати капітального характеру.
    За  строками кредитування споживчі кредити  поділяють на:
    - короткострокові (строком від  1-го дня до 1-го року);
    - довгострокові (строком понад  1 рік).
    За  способом надання споживчі кредити  поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт  та ін.).
    За  забезпеченням розрізняють позики незабезпечені (бланкові) і забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).
    За  методом погашення розрізняють  кредити, які погашаються одночасно, й кредити з розстрочкою платежу [5].
    За  методом стягнення процентів  кредити класифікують так: кредити  зі стягненням процентів у момент його надання;
     
Позики зі сплатою процентів у момент погашення кредиту; 
позики зі сплатою процентів рівними внесками протягом усього строку кредитування (щоквартально, один раз у півріччя, або за спеціально обумовленим графіком).

    За  характером кругообороту коштів кредити  поділяють на разові і відновлювальні (револьверні). В групу револьверних, як правило, включають кредити, які  надаються клієнтам за кредитними картками, або кредити за єдиними активно-пасивними  рахунками у формі овердрафту.
    Суть  револьверного кредиту за кредитною  карткою можна розглядати за такою  схемою:
    - видача кредитної картки.
    - купівля товару за картку.
    - передача торговельних рахунків.
    - перерахування коштів на поточний рахунок.
    - щомісячно рахунок за куплені товари.
    - повернення коштів. 
 

78. Особливості  застосування застави майнових  прав. 

    Застава  -  це  спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не  
встановлено   законом.

    В силу застави кредитор (заставодержатель) має право  в  разі  
невиконання  боржником  (заставодавцем)  забезпеченого    заставою  
зобов'язання одержати задоволення з  вартості  заставленого  майна  
переважно перед іншими кредиторами.

     Застава  виникає  на  підставі  договору,  закону або рішення  
суду. 

    Заставою  може  бути  забезпечена будь-яка  дійсна існуюча або  
майбутня вимога,  що не суперечить законодавству України,  зокрема  
така,  що  випливає з договору позики,  кредиту,  купівлі-продажу,  
оренди,  перевезення  вантажу  тощо.

     Застава може мати місце щодо  вимог, які  можуть  виникнути   у  
майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення  
заставою таких вимог.

    Застава  має  похідний  характер  від    забезпеченого    нею  
зобов'язання.

    Предметом застави можуть бути майно та майнові  права.  
Предметом  застави  може  бути  майно,  яке  відповідно    до  
законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на  яке  
може бути звернено стягнення.

    Предметом  застави  може  бути  майно,  яке  стане  власністю  
заставодавця  після  укладення  договору  застави,  в  тому  числі  
продукція, плоди  та  інші  прибутки  (майбутній  урожай,  приплід  
худоби тощо), якщо це передбачено договором.

    Предметом застави не можуть бути:
    - культурні цінності,   що   є  об'єктами  права  державної  чи  
комунальної власності  і  занесені  або  підлягають  занесенню  до  
Державного реєстру національного культурного надбання;

    - пам'ятки культурної  спадщини,  занесені до Переліку пам'яток  
культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

    Предметом застави  не можуть бути вимоги, які мають  особистий  
характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.

    Предметом   застави  не  можуть  бути    об'єкти    державної  
власності, приватизація яких заборонена  законодавчими  актами,  а  
також майнові комплекси державних підприємств  та  їх  структурних  
підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

     Предметом  застави  підприємств   державної  форми  власності,  
приватизація   яких   заборонена   законодавчими   актами,  та  їх  
структурних підрозділів,  що знаходяться в процесі корпоратизації,  
можуть бути їх товари в обороті або в переробці.

    Застава  майна  охоплює  його  приналежності  та  невіддільні  
плоди, якщо інше не  передбачено  законом  чи  договором.  Застава  
майна може включати віддільні плоди  тільки  у випадках,  межах та  
порядку, передбачених законом чи договором.

     Застава  майна    може    здійснюватися    шляхом    передачі  
товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення  
- варанта тощо) кредиторові.

    Застава  цінних паперів може здійснюватись  шляхом передачі їх  
заставодержателю  або  у  депозит нотаріальної контори, приватного  
нотаріуса чи банку.

    Майно, що перебуває у спільній власності, може бути  передано  
в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

    Майно, що перебуває у спільній частковій  власності  (частки,  
паї), може бути самостійним предметом застави за  умови  виділення  
його в натурі.

    Заміна  предмета застави може здійснюватися  тільки  за  згодою  
заставодержателя,  якщо інше не встановлено договором або законом.

    Ризик випадкового  знищення   або   випадкового   пошкодження  
предмета  застави  несе  власник заставленого майна,  якщо інше не  
встановлено договором або законом.

    У разі  випадкового  знищення  або  випадкового   пошкодження  
предмета   застави   заставодавець   на   вимогу  заставодержателя  
зобов'язаний надати рівноцінний  предмет  або,  якщо  це  можливо,  
відновити знищений чи пошкоджений предмет застави.

    Законом чи договором  передбачається перебування  заставленого  
майна  у  володінні  заставодавця,  заставодержателя  або  третьої  
особи.

    Сторонами     договору     застави      (заставодавцем      і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник,  так  і  третя  особа  
(майновий поручитель).

     Заставодавцем при заставі майна  може бути його власник,  який  
має право відчужувати заставлене майно на підставах,  передбачених  
законом, а також  особа,  якій  власник  у  встановленому  порядку  
передав майно і право застави на це майно.

      Державне підприємство, за яким  майно  закріплено  на  праві  
повного господарського відання, самостійно здійснює заставу  цього  
майна, за винятком  цілісного  майнового  комплексу  підприємства,  
його структурних підрозділів,  будівель  і  споруд,  застава  яких  
здійснюється  з  дозволу  та  на  умовах,  погоджених  з  органом,  
уповноваженим управляти  відповідним  державним  майном.  Відкрите  
акціонерне товариство,  створене  у  процесі  корпоратизації,  всі  
акції якого перебувають у державній  власності,  здійснює  заставу  
належного  йому  майна  за  погодженням   із   засновником   цього  
товариства  у  порядку,  передбаченому  для державних підприємств.

    З моменту прийняття рішення про  приватизацію майна державного  
підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного  в  
процесі корпоратизації, застава їх майна  здійснюється  з  дозволу  
відповідного  органу  приватизації [1].
 

  
Завдання 11 

      У кредитному портфелі банку налічується 35 кредитів на суму 2890 тис. грн., з яких п'ять кредитів — на 240 тис. грн. —  з простроченими термінами повернення, при цьому по трьом кредитам на суму 140 тис. грн. прострочення виникло  більш ніж 12 місяців тому; три  кредити — на 600 тис. грн. — з  пролонгованими термінами; в складі решти 17 кредитів більше половини таких, де очікуються проблеми.
      1. Дати оцінку кредитного портфеля  банку.
      2. Яку роботу необхідно провести  банку для покращення стану  кредитних операцій?
      3. Що банк повинен зробити для  реструктуризації свого кредитного  портфеля? 

      Розв’язання: 

     При розв’язанні задачі використовуємо Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 № 279, із змінами (далі – Положення).
     У відповідності до Положення, оцінку стану обслуговування боргу банки зобов'язані здійснювати щомісяця:
     а) за станом погашення позичальником/контрагентом – юридичною особою кредитної заборгованості за основним боргом (у тому числі за операціями репо) та відсотків/комісій за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговування боргу є:
     «добрим»: якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;
     «слабким»: якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;
     «незадовільним»: якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.
      Відповідно  до перелічених у главах 4 і 5 цього  Положення критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія  кредитної операції таким чином:
Фінансовий  стан позичальника 
(клас)
Обслуговування  боргу позичальником (група)
«добре» «слабке» «незадовільне»
«А» «стандартна» «під контролем» «субстандартна»
«Б» «під контролем» «субстандартна» «субстандартна»
«В» «субстандартна» «субстандартна» «сумнівна»
«Г» «сумнівна» «сумнівна» «безнадійна»
«Д» «сумнівна» «безнадійна» «безнадійна»
 
     Таким чином, обслуговування боргу позичальниками є сумнівним.
     Якщо  банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити  заходів для забезпечення повного  і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником  заходів щодо покращення фінансового  стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен  забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії  до гаранта і т. д. Крайній захід  – це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.
     Реструктуризація  кредитної заборгованості – це зміни в умовах повернення кредиту, у відповідності з якими позичальнику тимчасово надаються пільгові умови погашення кредиту, наприклад, зменшення розміру щомісячного платежу, тимчасова відстрочка з погашення основної суми кредиту та/або відсотків, зміна графіку погашення, збільшення строку кредитування.
      Окрім стандартних вищезазначених схем, банк може пропонувати позичальникам додатковий варіант, за яким їм надається можливість відстрочити виплату відсотків за кредитом з використанням адаптаційного графіку платежів. Цей графік передбачає значне зниження щомісячної суми платежу з подальшим поступовим її збільшенням. 

  

      Завдання 16 

      Банк  видав кредит на 120 тис. грн. строком  на 10 місяців за умови щомісячного  погашення рівними частинами  суми кредиту та відсотків. Відсоткова ставка за кредит 26%. Термін погашення  кредиту, зазначений в кредитному договорі 25.05.2005р.
      Позичальник своєчасно погашав кредит і відсотки протягом двох місяців. На 1.06.2005р. останній внесок і відсотки за третій місяць не були сплачені. Визначити:
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.