На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особливост виникнення та загальна характеристика мусульманського права

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 29.04.2012. Сдан: 20 Н. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Вступ………………………………………….................................................…..3
      Роздiл  I. Особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права
      Іслам....................................................................................................4
      Поширення ісламу………………………………………….……….5
 
Роздiл II. Джерела мусульманського права та їх формування
      Загальна характеристика джерел права. Шаріат............................6
      Коран..................................................................................................10
      Сунна..................................................................................................12
      Іджма..................................................................................................14
      Кіяс та Фікх.......................................................................................16
      Фірмани і кануни..............................................................................18
 
Роздiл III. Основні особливості структури мусульманського права
      Норми мусульманського права........................................................19
      Судове право.....................................................................................28
      Міжнародне право............................................................................30
      Мусульманське право в сучасному світі………………..………..30
Висновки................................................................................................................34
Список  літератури.................................................................................................35
 

Вступ
   Сьогодні  на міжнародній арені все частіше  заявляють про себе Ісламські держави, з незвичним для нас способом життя, з іншими цінностями і, що є не менш важливим, з іншим віросповіданням. В даний час в жодній із країн мусульманського світу мусульманське право не є єдиним діючим правом. Але в той же час у жодній з цих країн воно не втратило цілком своїх позицій як систему діючих правових норм. Вийняток складає, мабуть, лише Туреччина, де в 20-і роки після офіційного скасування халіфату мусульманське право у всіх галузях було замінено законодавством складеним на основі запозичення західноєвропейських моделей.
   Метою моєї курсової роботи було висвітлення  основних тем, течій права в мусульманських державах загалом. Ознайомлення з правовим життям цих народів, ступінь впливу релігії на законодавство, відмінність мусульманського права від інших правових систем сучасності – але для цього обов’язково спочатку потрібно з’ясувати процес формування джерел права. Тому головним завданням я поставила саме формування і визначеня особливостей джерел мусульманського права загалом.
   Предметом мого дослідження можна назвати  закон Ісламських держав - Шаріат (араб. ????? — належний шлях) — сукупність правових, морально-этичних і релігійних норм ісламу, що охоплює значну частину життя мусульманина і проголошена в ісламі як «вічне і незмінне» божествене настановлення. Шаріат спирається на Коран, Сунну і фікх (мусульманська юриспруденція); включає елементи конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного , сімейного і процесуального права – що і стало об’єктом мого дослідження.
   Мусульманське право поступово втрачає самостійне значення на рівні системи права в цілому. Однак мусульманська правова доктрина нерідко все-таки продовжує виступати як форма права, що підтверджується й законодавством мусульманських країн.
 

                Роздiл I. Особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права
      Іслам
 
   Іслам - одна з трьох (поряд із буддизмом і християнством) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населень багатьох країн Азії й Африки. Іслам є ідеологічною системою, що має значний вплив і на міжнародну політику. У сучасному розумінні іслам - і релігія, і держава через активне втручання релігії в державні справи.
   "Іслам"  у перекладі з арабського означає  покірність, "мусульманство" (від арабського " муслим ") - віддавший себе Аллаху1.
   Фундатором ісламу є арабський "пророк" Мухаммед (Мухаммад або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинятися окремо. 

      Поширення ісламу
 
   Сучасний Іслам - друга по чисельності послідовників (після християнства) світова релігія. По приблизних звітах, загальна чисельність мусульман на земній кулі досягає 800 мільйонів чоловік (біля 90 відсотків із них сунніти), із котрих більш двох третин живе в закордонної Азії, складаючи понад 20 відсотків населення цієї частини планети, майже 30 відсотків - в Африці (49 відсотків населення континенту). З більш ніж 120 країн світу, у яких існують мусульманські общини, у 35 мусульмани складають більшу частину населення - понад 80 відсотки населення у всіх країнах Північної Африки, Західної Азії (за винятком Кіпру, Лівану, Ізраїлю), у Сенегалі, Гамбії, Нігерії, Сомалі, Афганістані, Пакистані, Бангладеш, Індонезії і деяких інших; у ряді країн послідовників Ісламу нараховується від половини до 80 відсотків жителів (Гвінея, Малі, Ліван, Чад, Судан), у Малайзії і Нігерії - майже половина, у деяких країнах вони складають впливову меншість (Гвінея-Бісау, Камерун, Буркіна Фасо, Сьерра-Леоне й ін.). Найбільш значні по абсолютній чисельності мусульманські общини - у Індонезії, Індії, Пакистані і Бангладеш; значне число мусульман мешкає в Китаї, Таїланді, Ефіопії, Танзанії, на Кіпрі, у деяких країнах Європи (Югославія, Албанія, Великобританія, ФРН, Франція й ін.), Америки (США, Канада, Аргентина, Бразилія, Гайана, Сурінам, Трінідад і Тобаго), в Астралії, на островах Фіджі. У 28 афро-азіатських державах Іслам визнаний державною (або офіційною) релігією, Це Єгипет, Кувейт, Саудівська Аравія, Іран, Пакистан і ін. У деяких країнах слово “ісламський” включено в їхню офіційну назву: Ісламська Республіка Іран, Ісламська Республіка Пакистан, Ісламська Республіка Мавританія й ін.
   У багатьох країнах у яких поширений Іслам діють мусульманські партії, що грають нерідко важливу роль у політиці, наприклад Партія ісламської республіки в Ірані, Партія єдності і розвитку в Індонезії, Панмалайська ісламська партія в Малайзии, Джамаат-и ісламами в Індії і Пакистані.
   У ряді країн поширені релігійно-політичні  організації (у тому числі і знаходяться  поза законом, наприклад “Брати-мусульмани”, Партія ісламського звільнення й ін.), функціонують численні релігійні навчальні заклади (коранічні школи, мадраса, мусульманські університети), ісламські товариства, місіонерські організації, комерційні підприємства (ісламські банки, страхові компанії).
   Продовжує зберігатися система мусульманського  судочинства. В другій половині 70-х - початку 80-х років робилися спроби відродження деяких норм шаріату, раніше скасованих на практиці: наприклад, уведення визначених мусульманським правом тілесних покарань за кримінальні злочини в Пакистані, Судані (при президенті Дж. Нимейри), аравійських монархіях.
 

Роздiл II. Джерела мусульманського права
2.1. Загальна характеристика  джерел права. Шаріат. 

   Мусульманське право продовжує бути однієї з великих систем сучасного світу і регулює відносини між більш ніж 800 мільйонами мусульман. Близько 800 мільйонів мусульман становлять більшість населень у трьох десятках держав і значима меншість – в інших. Але жодне з цих держав не керується винятково мусульманським правом. Усюди звичай чи законодавство вносять або доповнення, або поправки в це право, хоча, в принципі, його авторитет є безперечним.
   Мусульманське право, на відміну від інших правових систем, не є самостійною галуззю науки. Воно лише одна зі сторін релігії ісламу. Ця релігія містить,
   по-перше, теологію, що встановлює догми й  уточнює, у що мусульманин повинний вірити;
   по-друге, шаріат, що наказує віруючим, що вони повинні робити і чого не повинні.
   Шаріат("шлях праведного життя") є невід'ємною частиною ісламу. Це — сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, що покликані регламентувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного та особистого життя, а й його думки і почуття. При цьому практично всі нормативні приписи виходять з ідеї обов'язків людини перед Аллахом, а не з ідеї прав, свобод і гідності людини.
   Шаріат  містить чотири групи приписів:
    - норми, які фіксують релігійну догматику ісламу, це те, у що зобов'язаний вірити мусульманин;
   - норми, які закріплюють основи мусульманської моралі та етики;
   - норми, які регламентують відносини віруючих з Аллахом (порядок виконання основних релігійних обов'язків);
   - правила поведінки між мусульманами та з немусульманами.
Дві останні групи норм є нібито "практичними", тобто такими, що регулюють вчинки правовірних і утворюють "фікх" — нормативну частину шаріату. Фікх називають мусульманським правом у широкому розумінні, складовими якого є не тільки власне юридичні норми, а й правила суто релігійного характеру. Мусульманським правом у вузькому розумінні називають ту групу норм, що регулюють виключно взаємовідносини між людьми.
   Мусульманське право має чотири джерела права. Це насамперед Коран – священна книга ісламу; потім Сунна, чи традиції, зв'язані з посланцем бога; по-третє, іджма, чи єдина угода мусульманського суспільства; нарешті, по-четверте, кіяс, чи судження за аналогією.
   Мусульманська юриспруденція визначає норму мусульманського  права як правило поведінки, встановлене  Аллахом-законодавцем по якому-небудь питанню для віруючих прямо – шляхом одкровення, чи побічно – у формі висновку, зробленого найбільшими знавцями шаріату на основі тлумачення волі Аллаха2.
   Мусульманське право в цілому – це значною  мірою приватне право, що історично виникло на відношенні власності, обміну, особистих немайнових зв'язків. Головне місце в ньому займають правила поведінки, що орієнтуються на релігійні принципи і релігійно-моральні критерії. Закономірно тому особливу і найбільш розвинуту галузь являє собою «право особистого статусу». Основними інститутами даної галузі є шлюб, розлучення, родичання, матеріальне забезпечення родини, обов'язок по вихованню дітей, заповіт, спадкування «за законом», опіка, піклування, обмеження правоздатності і т.п. До приватно-правових галузей відноситься і «цивільне право» (муамалат), що регулюює питання власності, різні види угод і їхнє забезпечення, порядок виконання зобов'язань.
   Розглядаючи окремі галузі і мусульманське право  в цілому, варто мати на увазі, що йому повною мірою притаманна характерна риса феодальних правових систем – партикуляризм, невизначеність і суперечливість змісту при складності структури.
   Позитивне мусульманське право значною  мірою носить казуальний характер і  являє собою сукупність рішень найбільших правознавців по конкретних (дійсних чи гіпотетичних) справах.
   До  початку ХХ століття, мабуть, лише в  країнах Аравійського півострова і  Перської затоки мусульманське право  зберегло свої позиції і діяло  універсально у своєму традиційному виді. Інші країни до середини ХХ століття відмовилися від фікха як основної правової форми, і, наприклад, правові системи найбільш розвинутих арабських країн з деякими відхиленнями стали будуватися по двох основних зразках: романо-германському – Єгипет, Сирія, Ліван, країни Магриба, і англо-саксонському – Ірак, Судан.
   Найсуттєвішою відмінністю мусульманського права  від романо-германського та англосаксонського є його нерозривний зв'язок з релігією ісламу. Власне кажучи, мусульманське право виступає як одна з форм прояву цієї релігії, що виникла на початку VII ст. н.е. серед арабів-кочівників Аравійського півострова і, з плином часу, стала однією з світових релігій. Засновник ісламу Мухаммед3 (571—632) походив з багатодітної родини. Ще молодим у комерційних справах він часто відвідував сусідні з Аравією країни. Набувши нових знань та різноманітних вражень, він починає цікавитись релігійними проблемами.
   З допомогою армії Магомет розгромив своїх противників, був проголошений посланником Аллаха, а звідси — абсолютним правителем Аравійського півострова. Відтак виник Халіфат — перша держава, заснована на ісламі. Магомет займав в халіфаті абсолютно панівне становище: намісник
Аллаха, засновник і єдиний тлумач нової релігії, законодавець, виконавець своїх же законів і верховний суддя.
   За  переказами, Мухаммед не ставив за мету створення права у прямому значенні цього слова. За необхідне вважав навчити людей, як треба поводитись у життєвих ситуаціях, як сприймати ті чи інші явища, події. Тому мусульманське право не надає великого значення юридичним тонкощам (за винятком детального регулювання окремих видів відносин, наприклад, наслідування), вирішення яких покладалось на розсуд правовірних. Основним напрямком його стало визначення загальних орієнтирів поведінки.
   Іслам, на відміну від християнства або іудейства, ніколи не зазнавав переслідувань з боку держави. Більше того, іслам став основою створення арабської держави, чим і пояснюється швидкість, з якою набув авторитету і пануючого становища у суспільстві. Досягши пануючого становища в суспільстві, іслам і до наших днів загалом зберіг ті форму і зміст, які йому надав Магомет.
   Зважаючи  на те, що юридичні норми походять від  релігійних настанов і що мусульманська  держава завжди надавала обов'язковості  та забезпечувала примусове виконання суттєвої частини релігійних обрядових правил, у науковій літературі термін "мусульманське право" вживається (якщо не обумовлено інше) саме в широкому розумінні. Отже, норми шаріату охоплюють релігію, мораль, право. В основі всіх його приписів лежить ідея неоплатного боргу людини перед Аллахом та нерівності людей (між чоловіком і жінкою, між мусульманами і немусульманами тощо). Шаріат має не територіальний, а персональний характер: усі правовірні мусульмани, де б вони не проживали, утворюють одну общину, а тому зобов'язані безвідмовно підкорятися його приписам.
   Ісламські правознавці формулюють низку принципів шаріату, одним з яких є принцип рівності. Але, за шаріатом, рівність поширюється лише на правовірних і не стосується немусульман. Навіть серед мусульман немає формальної рівності. Норми шаріату прямо говорять і про принижене щодо чоловіків становище жінок.
   Принципом шаріату мусульманська теорія вважає братерство, посилаючись при цьому на норми, що зобов'язують багатих допомагати бідним. Проте у шаріаті значно більше норм, метою яких є найжорстокішими засобами захищати власність та інтереси багатіїв від зазіхань на них незаможних.
   Свобода — також один з принципів шаріату, що обумовлюється, насамперед, дозволом для "невірних" зберігати свою релігію. Але цей дозвіл не узгоджується з положеннями шаріату про священні війни з "невірними" з метою насильницького обернення до ісламу людей, що сповідують іншу релігію.
   Принципом шаріату вважається і справедливість, її сутність вбачається в обов'язку общини і правителя забезпечити кожному мусульманину рівність перед судом. "Чистота" і цього принципу піддається сумніву, якщо зважити на те, що правосуддя повинно чинитися суддями (каді), які призначаються правителем, а сам правитель не підлягає людському суду і підзвітний лише Аллаху.
   Отже, навіть короткий огляд принципових  настанов шаріату, повною мірою притаманних  мусульманському праву як його невід'ємній  частині, свідчить про існування  в його межах суперечливих, а то й взаємовиключних норм. Це обумовлює можливість використання тих чи інших приписів мусульманського права відповідно до потреб певних осіб або груп, які на даний момент перебувають при владі.  

2.2. Коран 

   Особливу  цінність мусульманського права ісламські дослідники вбачають, насамперед, в особливостях його походження. Якщо інші правові системи світу є наслідком людської діяльності, то мусульманське право — результат божественного одкровення. Воно подароване людям Аллахом через пророка Магомета. Як наголошується в одному з досліджень: "мусульманське право — божественне право за своїми джерелами і основними нормами. Воно черпає свою силу не в державній владі, а у волі Аллаха".
   Вихідна точка мусульманського права визначається волею Аллаха. При цьому для усвідомлення волі Аллаха мають значення і заповіді, і вчинки, і навіть мовчання Мухаммеда, з яких слід виводити загальні правила, що і становлять норми мусульманського права. Що ж до матеріальних джерел мусульманського права, то першим і найголовнішим з них є Коран (з арабської: "читання") — вічна і незмінна книга мусульман, в якій містяться проповіді Магомета, які були навіяні йому безпосередньо Аллахом, а також подані у переказах Магомета древні легенди і навчання та низка його полемічних виступів проти християнства та іудейства.
   Коран складається з понад б тисяч віршів. З них, за оцінками мусульманських правознавців, лише від 200 до 500 містять правила поведінки, яких повинні дотримуватись правовірні, а у 140 визначено правила відправлення релігійних ритуалів — молитов, паломництв, додержання посту тощо. З-поміж норм Корану, що регулюють взаємовідносини між людьми, переважають загальні положення, які мають характер релігійно-моральних орієнтирів. Це дозволяє урізноманітнити їхнє тлумачення і конкретизацію. Ті ж нечисленні конкретні правила поведінки, що закріплені у Корані, хоч і сформульовані як божественне одкровення, мають казуальний характер. Більшість з них виникли у зв'язку з вирішенням пророком конкретних конфліктів, оцінкою ним певних діянь чи відповідями на запитання, які йому задавали віруючі.
   Слід  зауважити, що Коран — це витвір, який створювався стихійно, без будь-якого плану. Це священна книга мусульман, що складається з притч, молитов і проповідей, вимовлених Мухаммедом між 610 і 632 рр. Дослідники знаходять в Корані положення, запозичені з більш ранніх правових пам'ятників Сходу і із звичаїв доісламскої Аравії.
   Спочатку  пророчі прозріння передавалися в общині усно, по пам'яті. Деякі з  них віруючі записували за власною  ініціативою поки, нарешті, в Медині по вказівці Мухамеда не стали вестися  систематичні записи. Канонізування змісту Корану і складання остаточної редакції сталося при халіфі Аліфі (644-656 рр.). Коран наказує арабам покинути "звичаї батьків" на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значущість визначається таким чином: "Отже, ми ниспослали його як арабський судебник»4 .
   Коран складається з 14 розділів (сур), розчленованих  на 6219 віршів (аята). Велика частина  цих віршів має міфологічний характер, і лише біля 500 віршів містять розпорядження, що відносяться до правил поведінки мусульман. При цьому не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в основному це правила, що відносяться до браку і сім'ї), інші торкаються релігійного ритуалу і обов'язків.
   Велика  частина положень Корану носить казуальний харктер і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком в зв'язку з окремими випадками. Але багато які встановлення мають вельми невизначений вигляд і можуть мати різне значення в залежності від того, який зміст в них вкладається. У подальшій судово-богословській практиці і в правовій доктрині внаслідок досить вільного тлумачення вони отримали своє вираження в суперечливих, а нерідко і у взаємовиключаючих правових розпорядженнях. 

2.3. Сунна 

   Другим  джерелом мусульманського права  є суна — книга, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Магомета, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсякденному житті. Це інше авторитетне і обов'язкове для всіх мусульман джерело права - Сунна ("священний переказ"), що складається з численних розповідей (хадісів) про думки і вчинки самого Мухамеда. У хадісах також можна зустріти різне правове нашарування, що відображає розвиток соціальних відносин в арабському суспільстві. Остаточне редагування хадісів було здійснене у IX ст., коли були складені в ортодоксальних збірниках сунни, найбільшу популярність з яких отримав Бухарі (помер в 870 р.). З сунни також виводяться норми шлюбного і спадкового, судового права, правила про рабів і т.ін. Хадіси сунни, незважаючи на їх обробку, містили багато суперечливих положень, і вибір найбільш "достовірних" цілком відносився до розсуду богословів-правознавців і суддів. Вважалося, що мають силу лише ті хадіси, які були переказані прихильниками Мухамеда, причому, на відміну від суннітів, шиіти визнавали дійсними лише ті хадіси, які сходили до халіфу Алі і до його прихильників.
   "Сунна  посланця Алаха" (повна назва  Сунни) - зведення текстів, що описують  життя Мухамеда, його слова і  справи, а в широкому значенні - збірник благих звичаїв, традиційних  встановлень, доповнюючий Коран  і шановний нарівні з ним як джерело відомостей про те, яка поведінка або думка є богоугодною, правовірною. Навчання Сунни - важлива частина релігійного виховання і освіти, а знання Сунни і проходження їй - один з головних критеріїв авторитетних ватажків віруючих. Ці оповіді (адати) про поведінку і висловлювання Магомета були зафіксовані не самим пророком, який був неписьменним, а його найближчими соратниками і послідовниками. Тому для встановлення дійсності наведених у суні фактів і висловлювань ще в IX ст. найавторитетнішими докторами ісламу була здійснена велика дослідницька робота. За її результатами лише деякі акти залишилися сумнівними щодо їх істинної пов'язаності з Магометом. Переважна частина нормативних приписів, які містить у собі суна, має казуальне походження. Багато з них збігаються з відповідними нормами Корану, є й нові нормативні приписи.
   За  рівнем визначеності норми Корану і  суни поділяють на дві категорії. Перша — це однозначно визначені приписи, які навіть теоретично не допускають будь-якого іншого тлумачення. Цю категорію складають правила, що стосуються релігійного культу, та лише деякі з норм, що регулюють взаємовідносини між людьми. Норми цієї категорії виступають як однозначно зрозумілі правила поведінки, які повинні беззаперечно застосовуватися на практиці. Другу групу норм становлять абстрактні і не досить зрозумілі приписи. Вони не тільки допускають різне тлумачення їхнього змісту, а й передбачають їх конкретизацію з метою регулювання поведінки людей в кожній конкретній ситуації.
   Норми Корану та абсолютна більшість норм суни вважаються такими, що мають божественне походження, а тому — непогрішимі, вічні та незмінні. Але, як вже зазначалося, і ці джерела мають приписи, суперечливі за своїм змістом. Крім цього, плин часу, виникнення нових суспільних відносин все гостріше виявляють недостатність приписів Корану і суни як соціальних регуляторів. Це призвело до виникнення численних прогалин у соціальному регулюванні, зокрема у праві мусульманських країн. Необхідність усунення цих прогалин обумовило визнання й інших, крім Корану і суни, джерел мусульманського права.  

2.4. Іджма 

   Третє місце в ієрархії джерел мусульманського  права зайняла Іджма, яка розглядалася як "загальна згода мусульманської общини". Нарівні з Кораном  і Сунной вона відносилася до групи авторитетних джерел шаріата. Практично Іджма складалася з співпадаючих думок з релігійних і правових питань, які були висловлені прихильниками Мухаммеда або згодом найбільш впливовими мусульманськими теологами-правознавцями (імамами, муфтіями, муджатахідами). Іджма розвивалася як у вигляді інтерпретацій тексту Корану або Сунни, так і шляхом формування нових норм, які вже не зв'язувалися з Мухамедом. Вони передбачали самостійні правила поведінки і ставали обов'язковими внаслідок одностайної підтримки муфтіїв і муджатахідфів.
   Такий спосіб розвитку норм мусульманського  права отримав назву "іджтіхад". Правомірність Іджми як одного з  основних джерел шаріата виводилася з вказівки Мухамеда: "Якщо ви самі не знаєте, спитаєте тих, хто знає". Велика роль Іджми в розвитку шаріата полягала в тому, що вона дозволяла правлячій релігійній верхівці Арабського халіфата створювати нові правові норми, пристосовані до умов феодального суспільства, що міняються, що враховують специфіку завойованих країн. До Іджми як джерела права, доповнюючого шаріат, примикала і фєтва - рішення і думки окремих муфтіїв з правових питань.
   Іджма — це збірка одностайних рішень докторів ісламу (муджатахідів) щодо вирішення  питань, які не врегульовані Кораном  та суною, які запроваджували нові загальнообов'язкові правила поведінки. Цікаво, що авторитет рішень, які не виходять безпосередньо з Корану і суни, обумовлюється двома положеннями саме з цих джерел. В одному з них говориться від імені Аллаха: "Моя громада (мається на увазі певна сукупність правовірних мусульман) ніколи не прийде до помилкового рішення". А в іншому стверджується: "те, що мусульмани вважають справедливим, справедливо і в очах Аллаха". Але для того, щоб норма права стала складовою іджми, немає потреби у визнанні її всіма або більшістю віруючих. Йдеться лише про єдність думки компетентних осіб, які офіційно покликані встановлювати право.
   Єдність думок щодо принципових положень мусульманського права співіснує з можливістю розбіжності поглядів щодо певних його нюансів. Це також обумовлюється відповідними положеннями із святих джерел. "Розбіжність думок, — говориться в одному з адатів, — це вияв божої милості". Відповідно до цього всередині мусульманського світу співіснують різні школи, які по-своєму тлумачать певні положення Корану і суни. Ці школи склалися у другому столітті гіджри і в основному поділяються на дві групи: сунітське та шиїтське право. Кожна з цих груп, у свою чергу, складається із значної кількості шкіл. Школи сунітського напрямку поширені у Сирії, Афганістані, Саудівській Аравії, Пакистані, а шиїтського — в Ірані, Іраку.
   Основні суперечності між сунітами і шиїтами  полягають у вирішенні питання  про наступність верховної світської  та релігійної влади, у визнанні канонічними  деяких релігійних джерел. Відповідно до того, прибічники сунітських чи шиїтських шкіл знаходяться при владі у конкретній державі, в якій і застосовується відповідний тип іджми.
   Слід  зазначити, що в наш час практичне  значення іджми як джерела мусульманського права важко перебільшити, тому Коран та суна залишаються основними джерелами мусульманського права. Виходячи з їх принципових положень, знавці ісламу встановлюють норми шаріату і у такий спосіб дають остаточне тлумачення Корану і суни. Отже, Коран і суна становлять історичну та концептуально-ідеологічну основу мусульманського права, а іджма — формулює конкретні норми права, що застосовують у тих , чи інших життєвих ситуаціях. Саме тому більшість конкретних норм права застосовуються тільки тоді, коли вони підтверджені іджмою.  

2.5. Кіяс і Фікх 

   Набуття впливу численними школами мусульманського  права зумовило різке зростання  значення як джерела мусульманського  права праць засновників і найавторитетніших теоретиків цих шкіл. Їхні праці стали основою науки про мусульманське право — правову доктрину (фікх). Незважаючи на їх теоретичний характер, дослідження самі по собі стали безпосередньо чинним правом, адже їх змістом було обгрунтування рішень, які приймалися суддями. Нині фікх утворюють майже 6 тис. праць, які були написані в середні віки. Склад фікху ніким не затверджувався. Він формувався протягом віків, виходячи з авторитету авторів окремих праць і відповідно до потреб практики. Після того, як судді при розгляді конкретних справ почали обґрунтовувати свої рішення доктриною тієї чи іншої школи, стало можливим говорити про те, що "мусульманське право в своєму сьогоднішньому вигляді є в основному доктринальним".
   Одним з найбільш спірних джерел мусульманського права, що викликає гострі розбіжності між різними напрямками, був кіяс - рішення правових справ. Згідно кіясу правило, встановлене в Корані, Сунні або Іджмі, може бути застосовано до справи, яка прямо не передбачена в цих джерелах права. Кіяс не тільки дозволяв швидко врегулювати нові суспільні відносини, але і сприяв звільненню шаріата в цілому ряді моментів від теологічного нальоту.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.