На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Роль продуктивност в ринковй економц

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 30.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ....................................................................................................................5
     1.1. Погляди вчених щодо поняття продуктивності..................................5
     1.2. Сутність продуктивності.......................................................................7
     1.3. Сутність поняття «продуктивність праці»...........................................8
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ...............11
     2.1. Методи вимірювання продуктивності  праці.....................................11
     2.2. Фактори зростання продуктивності  праці.........................................14
     2.3. Резерви підвищення продуктивності  праці.......................................19
РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ПРОДУКТИВНОСТІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ..............21
     3.1. Значення продуктивності в ринковій  економіці...............................21
     3.2. Методи підвищення рівня продуктивності в умовах ринкової економіки................................................................................................................26
ВИСНОВКИ...........................................................................................................31
СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

       Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називається ефективністю.
       Витрати визначаються обсягом використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси поділяють на три груп:
      робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);
      компоненти природних ресурсів (земля та сировина);
      компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).
       Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої та реалізованої продукції, показниками конкурентоспроможності, розмірами прибутку.
     Якщо  у розрахунку ефективності результати визначаються  обсягом продукції, то одержаний показник називається продуктивністю. Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.
     Національний  дохід або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники  витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький.
     Як  свідчить зарубіжний досвід, змінити  таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства 

     Слід  зазначити, що роль продуктивності у  зростанні національного багатства  сьогодні є загальновизнаною. У кожній країні, розвиненій чи такій, що розвивається, з ринковою або централізованою  економікою головним джерелом економічного зростання є продуктивність праці  та її підвищення. Вона вимагає постійного удосконалення економічної діяльності з урахуванням мінливих умов суспільства.
     Мета  роботи – провести теоретичне дослідження  даної теми, розкрити значення і  визначити роль продуктивності в ринковій економіці. Задачі роботи випливають з її мети:
- розкрити  сутність поняття продуктивність  і продуктивність праці;
- визначити  сутність та значення продуктивності праці;
- охарактеризувати  роль продуктивності в ринковій економіці.
- зробити  висновки в рамках теми роботи.
     При написанні роботи були використанні матеріали з  навчального посібника  Бараника З.П. «Статистика праці», підручника Кельдера Т.Л. «Економіка праці», навчального посібника Завіновської Г.Т «Економіка праці» та ін.
 

      

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
      Погляди вчених щодо поняття продуктивності
 
     В економічній літературі питанням продуктивності праці присвячено багато робіт. Значний  внесок у розробку теоретичних і  методологічних питань підвищення продуктивності праці внесли С.Г.Струміліна, А.С.Кудрявцев, А.М.Омаров, Л.С.Бляхман, М.І.Бондаренко, А.Г.Євтушенко, В.В.Мазур, Д.Ю.Васильєв, І.І.Прокопенко та ін. Тією чи іншою мірою ця проблема розглядається в роботах філософів, соціологів, психологів, демографів.
     Провідні  економісти дають різні тлумачення продуктивності праці. Зокрема, С.Г.Струмілін  визнає, що продуктивність праці в загальному і в той же час точному значенні цього слова характеризується кількістю продукції, тобто сумою споживчих благ у натуральному вираженні, створюваних робітником в одиницю часу. Ця кількість, у свою чергу, визначається цілим рядом факторів, з яких одні стоять на боці самого робітника, а інші – на боці виробничої техніки і суспільної організації праці. Сукупність суб'єктивних факторів продуктивності праці, що залежать від самого робітника, визначає індивідуальну продуктивність останнього. Сукупність об'єктивних факторів продуктивності, що стоять поза волею і якостями окремого робітника, ми об‘єднуємо поняттям продуктивної сили праці.
     А.С.Кудрявцев  висловлює такий погляд: «Маса  зробленої за даний проміжок часу продукції, що характеризує продуктивність праці, може...збільшуватися за рахунок  не тільки підвищення продуктивної сили праці, але і зростання інтенсивності праці». На його думку, критерієм розмежування категорій «продуктивна сила праці» і «продуктивність праці» є інтенсивність праці. Це розмежування настільки яскраво виражене в його роботах, що він навіть виділяє фактори збільшення кожної категорії.
     А.М.Омаров розглядаючи сутність продуктивності праці, вказував, що продуктивність праці виступає як результат розвитку продуктивної сили й інтенсивності праці, породжених функціонуванням відповідно двох сторін праці (конкретної праці і праці як витрати людської енергії).
     За  твердженням Л.С.Бляхмана продуктивність праці – це реально досягнута в часі ефективність праці на основі сполучення об'єктивних і суб'єктивних умов виробництва.
     На  мою думку, визначення А.М.Омарова і Л.С.Бляхмана не дають повного уявлення про продуктивність праці, тому що на цю економічну категорію впливають не тільки умови виробництва, але і природні, організаційні та інші умови, а також соціальні, технологічні, економічні фактори.
     Польський економіст Б.Мінц у своїх працях розмежовує категорії «продуктивність праці» і «продуктивна сила праці», причому першу він розуміє як здатність праці робити споживчі вартості (продукцію чи послуги матеріального характеру), що при даній техніці й організації праці може бути визнана нормальною.
     М.І.Бондаренко і А.Г.Євтушенко стверджують, що продуктивність праці є узагальнюючим показником результативності праці,який характеризує ефективність її витрат в матеріальному  виробництві й сфері послуг і визначається кількістю зробленої продукції (виконаних робіт) в одиницю часу чи витрат праці на одиницю продукції (виконаних робіт).
     В.В.Мазур  відзначав, що продуктивність праці  є дуже складною економічною категорією, незважаючи на зовнішню простоту її визначення: під нею розуміється ступінь ефективності (результативності) праці. Іншими словами, продуктивність праці характеризується відношенням обсягу виробництва до працевтрат. Д.Ю.Васильєв уявляє продуктивність праці як складне, двоїсте за своєю природою явище, що виступає, з одного боку, як продуктивність конкретної праці, а з другого – як продуктивність абстрактної праці. Визначення В.В.Мазура і Д.Ю.Васильєва, на наш погляд, не досить широко розкривають досліджувану економічну категорію, тому що не враховують особливості трансформаційного періоду розвитку економіки України. 

     1.2. Сутність продуктивності 

      Згідно  з рекомендаціями Міжнародної організації  праці (МОП) розрізняють поняття  «продуктивність» і «продуктивність  праці. На перший погляд, вони близькі між собою, але різняться тим, що продуктивність праці відображає ефективність виробничої діяльності людей у процесі створення матеріальних благ і послуг, тобто результативність конкретної праці.
Продуктивність — це показник результативності та ефективності виробництва, що характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів та факторів виробництва.
      Продуктивність  — це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час  виробництва різних товарів і  надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і  ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає  змогу порівнювати виробництво  на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з  використаними ресурсами. Під час  їхньої оцінки необхідно враховувати  зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо. Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплену, а не просто вироблена. [2, c. 87]
      Продуктивність  можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.
     1.3. Сутність поняття «продуктивність праці» 

     Продуктивність  праці — це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність  працівників випускати певну  кількість продукції за одиницю  часу. 
 Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої. Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця. Праця — це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. [5, c. 134]

     Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна  праця — це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості.
     Абстрактна  праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно  до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. 
Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). 
Розглядають ще поняття «змістовність» праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі. Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні й часткові ознаки праці.

     Загальні  ознаки праці визначаються передусім  формою власності і відображають відношення працівників до засобів  виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих ознак  праця може бути відчуженою і невідчуженою від процесу виробництва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспільною, вільною і вимушеною.
     Часткові  ознаки характеризують специфічні особливості  функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від:
      способу здійснення — розумова й фізична;
      кінцевого результату праці — продуктивна й непродуктивна;
      рівня складності праці — складна й проста;
      рівня творчості — творча й нетворча.
     Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони взаємообумов-люють один одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві. З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:
      живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
      минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю, машини, споруди тощо — частково).
     Продуктивність  праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. [16] Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.
     Продуктивність  праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю  часу і вимірюється кількістю  витраченої енергії людини. Чим вищий  рівень інтенсивності праці, тим  вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність  праці має фізіологічні межі, тобто  не може бута необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.
     Отже, продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням  обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього  обсягу, з іншого. 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
     2.1. Методи вимірювання продуктивності  праці 

     Важливою  передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки. 
Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. [8, c. 100] Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

     • одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці; 
повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу; 
забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

     • показники продуктивності праці  мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь  узагальнення, бути універсальними у застосуванні.
     Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
     Продуктивність  праці вимірюється відношенням  обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності  персоналу). Залежно від прямого  або зворотного відношення маємо  два показники: виробіток і трудомісткість. Перший показник є прямим показником продуктивності праці, оскільки, чим більша величина цього показника, тим вища продуктивність праці. Другий показник є зворотним, оскільки, чим менша величина цього показника, тим вища продуктивність праці. Звідси випливає, що виробництво продукції за одиницю часу і трудомісткість продукції є зворотними величинами, тобто спостерігаємо такі співвідношення:
     W=1/t; t=1/W
     Найпоширенішим  і універсальним показником є  виробіток. Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:
     В=Q/Т,
де В—виробіток;
Т—затрати робочого часу;
Q — обсяг  виробленої продукції.
     У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального  виробництва визначається відношенням  величини знову створеної вартості — національного доходу — за певний період до середньооблікової  чисельності персоналу, зайнятого  у сфері матеріального виробництва  протягом цього періоду. У сфері  послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової  чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період. Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
      виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;
      виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;
      виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).
     Годинний  виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу. Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої. Залежність між цими показниками може бути виражена так:
     Індекс  денного виробітку = Індекс годинного  виробітку- Індекс використання робочого часу протягом зміни;
     Індекс  річного виробітку = Індекс денного  виробітку • Індекс кількості явочних днів протягом року.
     Методи  вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу  визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.
     Сутність  натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і  продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо). Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригаді, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості). [8, c. 101] Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.). Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.
     Рівень  продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками  трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого  персоналу (живої праці) на виробництво  одиниці продукції і вимірюється  в людино-годинах (нормо-годинах). Розрізняють такі види трудомісткості.
     Технологічна  трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних робітників — як відрядників, так і почасовиків:
     Тт=Тв+Тп,
де Тв — затрати праці основних робітників-відрядників;
Тп — затрати праці основних робітників-почасовиків.
     Трудомісткість  обслуговування виробництва(То6) включає  всі затрати праці допоміжних робітників.
     Виробнича трудомісткість (Твир) — це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.
     Твир=Тт+Тоб.
     Трудомісткість  управління виробництвом (Ту) включає  затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.
     Повна трудомісткість (Т) — це трудові  затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:
     Т = Тт +Тоб+ Ту; або Т = Тв +Тп + Тоб + Ту; або Т = Твир + Ту.
     За  характером і призначенням розрізняють  нормативну, фактичну й планову трудомісткості.
     Нормативна  трудомісткість визначає затрати праці  на виготовлення одиниці продукції  або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.
     Фактична  трудомісткість виражає фактичні затрати  праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи. [11, c. 37]
     Планова трудомісткість — це затрати праці  на одиницю продукції або виконання  певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва. 
 

     2.2 Фактори продуктивності 

     Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності. 
Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов. В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва , його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

     Зарубіжні економісти розрізняють дві основні  групи факторів продуктивності: зовнішні(які  не контролюються), внутрішні(які контролюються).  
Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства. [4, c. 69]

     Внутрішні фактори – це ті, які перебувають  у зоні контролю окремого підприємства.
     Зовнішні  фактори впливають на стратегію  діяльності підприємства і продуктивність.
     З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів  виробництва всі фактори, які  визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:
     - матеріально-технічні;
     - організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;
     - соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
     Серед матеріально-технічних факторів важливу  роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного  виробництва і одним із основних елементів механізму ринку. Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва — засоби виробництва, працю, його організацію та управління. Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:
     - впровадження комплексної механізації та автоматизації;
     - удосконалення технології виробництва;
     - хімізація виробництва;
     - зростання рівня електроозброєності.
     Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої  та уречевленої праці як в цілому по економіці, так і на окремому виробництві.                                                                                                    Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.
     Електроозброєність  праці визначається відношенням  кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.
     Енергоозброєність праці— споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.
     Фондоозброєність  — це показник оснащеності праці  виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.
     Фондовіддача  — загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного  обсягу випуску продукції у грошовому  вираженні до середньорічної (без  урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.
     Залежність  між рівнем і динамікою технічної  озброєності та продуктивності праці  пряма:
     Пп=Фо-Фв,
де Пп — продуктивність праці;
Фо — фондоозброєність;
Фв — фондовіддача.
     Рівень  механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти  механізації робіт (виробництва) —  Км.р(в) і праці — Км.п.
     Км.п=(Чм/Ч)-100 або Км.п=(Чм,-І)/Ч)•100,
де Чм — чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;
Ч —  загальна чисельність робітників, які  беруть участь у виконанні робіт;
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.