На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Рынок гособлигаций

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 30.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ 

ВСТУП 2
1. ОБЛІГАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ФІНАНСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ 4
2. ВИДИ ОБЛІГАЦІЙ ТА УМОВИ ЇХ ПОГАШЕННЯ 8
3. ПЕРВИННИЙ ТА ВТОРИННИЙ РИНКИ ДЕРЖАВНИХ ОБЛІГАЦІЙ 11
4. ДОХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ ОБЛІГАЦІЙ 14
ВИСНОВКИ 18
ЛІТЕРАТУРА 20 

 


ВСТУП

 
    Ринок державних цінних паперів (строкові, фондові запозичення на фінансовому  ринку) – важливий елемент економічної  системи різних країн. Під державними цінними паперами слід розуміти такі фінансові інструменти, які випускаються й гарантовано погашаються тільки державою. Держава ініціює емісію своїх боргових зобов’язань як ефективний у відповідних умовах засіб запровадження  неінфляційного механізму ліквідації бюджетного дефіциту – емітуються не гроші, а цінні боргові папери, наприклад державні облігації, під  які залучаються відповідні кошти.
    В загальному вигляді, облігація –  це цінний папір, який засвідчує позику її власником грошових коштів емітенту та підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати такому власнику номінальну вартість цього цінного паперу в  передбачений умовами випуску строк  з виплатою фіксованого процента. Облігації є різновидом боргових цінних паперів. В залежності від  того, хто випускає облігації, останні  поділяються на облігації підприємств  та державні облігації. У своїй роботі я розглядатиму такий їх різновид, як облігації внутрішньої державної  позики (ОВДП).
    Ринок державних облігацій як вагома частина  ринку державних запозичень виконує  важливі макроекономічні функції. По-суті, цей ринок визначає кредитні ставки, стан бюджету, дохідність інших  фінансових інструментів. Залучені кошти  пожвавлюють економічний кругообіг, при цьому регулюється рівень державних доходів і витрат, сплачуються  борги, фінансуються різноманітні продуктивні  і соціальні програми, підтримується  ліквідність фінансових інститутів.
    Для постачальників позичкового капіталу (кредиторів, тобто тих, хто купує  державні зобов’язання) це вигідний варіант  вкладення вільних коштів, повернення яких із приростом гарантовано державою. Державні цінні папери – найнадійніші серед боргових паперів, ризики за ними мінімальні, й у цьому їх особлива привабливість. В цьому сенсі, розуміння  механізму роботи ринку ОВДП дає  потужний теоретичний і практичний матеріал для (до певної міри) безризикового інвестування коштів в часи економічної та політичної невизначеності.
    Фінансування  державних потреб за допомогою емісії позик  має назву дефіцитного  фінансування. Цей метод широко використовується у світовій практиці новітньої історії  другої половини 20-го століття як важливий засіб регулювання фінансових потоків  у економіці. Держава виступає водночас у ролі боржника і кредитора. З  огляду на це, державні запозичення  є суттєвою проблемою для бюджету  в частині їх обслуговування, але  водночас вони відкривають широкі можливості для фінансування бюджетних (державних) витрат.
    В Україні ринок боргових зобов’язань  держави розвивається з березня 1995 р., спочатку у формі ринку ОВДП, згодом, згідно з потребами, розгалужуючись у ринок зовнішніх запозичень та муніципальних позик. Відтоді  роль ринку ОВДП як засобу фінансування бюджетного дефіциту стрімко зростає, що правда не означає однозначного успіху цього фінансового інструмента  на вітчизняному фінансовому ринку, адже має місце накопичення боргових зобов’язань держави перед інвесторами-власниками держоблігацій.
    Зростання розмірів заборгованості за ОВДП відбувалося  за тим же сценарієм, що і в багатьох країнах, що розвиваються, – а саме, як підсумок збільшення кількості проведених аукціонів, обсягів емісії та прибутковості  облігацій. В умовах посилення боргової залежності держави, інфляційних процесів, кризи неплатежів та великого ступеня  ризику уряд вимушений за рахунок  зростання прибутковості стимулювати  розміщення ОВДП з невеликими термінами  погашення  серед юридичних та фізичних осіб. Проведення такої грошово-кредитної  політики призведе до формування негативної структури внутрішнього державного боргу, а висока прибутковість державних  облігацій спрямовуватиме кошти  потенційних інвесторів не у виробництво, а в ОВДП для фінансування дефіциту державного бюджету.
    ОБЛІГАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ФІНАНСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ  ПОТРЕБ
 
    Державні  облігації – це облігації, випущені від імені держави в цілому, або від якого-небудь її окремого органу. Тобто емітентом виступає або держава в цілому, або окремі її органи. На розвинених зарубіжних ринках цінних паперів держава або її органи, коли вони виступають у ролі емітентів, звичайно діють як рядові учасники ринку, тобто нарівні з інституційними. Як правило, від імені держави в цілому облігації випускаються міністерством фінансів.
    В Україні облігації від імені  держави випускаються міністерством  фінансів, яке виступає гарантом їх своєчасного погашення. Обсяги випуску  облігацій внутрішньої державної  позики встановлюються постановою Кабінету міністрів (відповідно до Закону України  “Про цінні папери та фондову біржу”). Генеральним агентом з обслуговування випуску та погашення ОВДП, за діючим українським законодавством, виступає Національний банк України. Кошти від  розміщення державних облігацій  зараховуються до державного бюджету. Таким чином, державні облігації  випускаються з метою фінансування загальнодержавних (бюджетних) потреб.
    У практиці державного управління зустрічаються  випадки, коли держави беруть кредити  у своїх національних банків під  певний відсоток, пізніше повертаючи борг і кошти по відсотках. Такі операції можливі через те, що Нацбанк має  певні грошові кошти, які може надати в якості кредитів. Але питання  полягає в тому, хто буде головним їх користувачем і який буде встановлено  відсоток за такими кредитами. Чим менше  держава братиме в борг у Нацбанка, тим більші можливості для цього  матимуть інші - комерційні банки, виробники  і продавці товарів та послуг. Тому в ряді країн, наприклад, в Данії  державі взагалі заборонено брати  кредити у Національного банку. Далі я  докладніше розглядатиму це питання.
    З економічної точки зору кредити  Центрального банку (ЦБ) країни та вкладання  ЦБ у державні цінні папери –  одне й те ж саме. І в тому і  в другому випадках ЦБ емітує в  обіг безготівкові гроші, не будучи обмеженим  раніше залученими коштами. Зокрема, у  вересні 1998 року більше 30% нетто-залучень уряду у банках Російської Федерації  належало Банку Росії у формі  державних цінних паперів. Різниця  лише в тому, що за умов прямого кредитування Центробанком бюджету може бути встановлено  неринковий відсоток (раніше по таких  кредитах в Росії він дорівнював 3-10%). При такому рівні відсотків  начебто визнається, що державі не варто сплачувати за ринковими ставками своєму ЦБ за право через кредит бюджету здійснити емісію. Внаслідок  цього, з боку уряду створюється  можливість маніпулювання обсягом  та дохідністю ринку державних цінних паперів.
    Сьогодні  серед економістів поширена думка, що внутрішні кредити в якості засобу покриття дефіциту бюджету можуть стати ефективним засобом регулювання  обсягу та дохідності ринку державних  цінних паперів, знижуючи його негативний вплив на інвестиції та ринок корпоративних  цінних паперів. Кредити широко застосовуються як у розвинутих країнах (Голандія, Італія, Франція тощо), так і у  тих, що розвиваються. Зокрема, у Німеччині  у 1995-1996-х рр. третина боргового  фінансування федерального бюджету  була покрита за рахунок позик; та й Сполучені Штати у 1996-1998 рр. постійно залучали внутрішні довгострокові  грошові кредити для покриття дефіциту федерального бюджету.
    Починаючи з 1930 року в Америці спостерігається  дефіцит бюджету. Причому, на кінець 1991 року дефіцит бюджету США лише за державними борговими зобов’язаннями склав 3600 млрд. амер. дол., з яких 65% припадає на держоблігації, які знаходяться  у вільному обігу.
    Звичайно, з огляду на розуміння того, як працює фінансовий ринок, нас власне і цікавлять  облігації, що знаходяться у вільному обігу. Отже, структура, наприклад, американського ринку держоблігацій станом на 1991 рік була такою: 24% становили облігації  з терміном погашення до 1 року, 56% (найбільшу частину) становили облігації з термінами погашення між 1 та 10 роками, і лише 20% припадало на облігації із терміном обігу понад 10 років.
    У свою чергу структура українського ринку внутрішньої державної  позики дещо інша. Левову частку (91%) ОВДП становили так звані короткострокові  облігації (з терміном погашення 63-364 дні), в той час як обсяг облігацій  з погашенням 546 днів (середньострокових) дуже незначний, а  загальна їх вартість до погашення дорівнювала трохи  більше 50 млн. грн. Таким чином, можна  зробити висновок про короткостроковість українського боргу за ОВДП.
    В Україні станом на 1 вересня 1998 року заборгованість по ОВДП становила 10 млрд. грн. або ж 10% від ВВП, що не є великим  показником. Водночас, збереження динаміки зростання боргу вже в недалекому майбутньому (3-5 років) ставить під  загрозу платоспроможність держави.  Динаміка боргу з ОВДП , що знаходяться  в обігу на 01.09.98., відображена  у Табл.1. (Додатку №1).
    Варто також зазначити, що внутрішній борг України окрім ОВДП складається  із заборгованості із виплат заробітної плати, заборгованості за соціальними  виплатами та зобов’язань щодо компенсації  вкладів населення в Ощадбанку. Станом на 01.01.96 р. обсяг внутрішнього державного боргу становив 8,002 млрд. грн., у тому числі заборгованість за ОВДП дорівнювала 31,6%. Протягом 97-98 років  тенденція до накопичення внутрішнього державного боргу посилилася, у тому числі й за рахунок розширення ринку ОВДП. 
    Крім  фінансування державних потреб, другою важливою метою випуску державних  облігацій є збільшення притоку  іноземної валюти. Це сприяє зміцненню  національної грошової одиниці, оскільки мобілізовану таким чином валюту можна використати в експортно-імпортних  розрахунках. Причому держава не обов’язково повинна випускати  облігації зовнішньої позики чи облігації  деноміновані у іншу валюту. У розвинених країнах вона впливає на надходження валюти шляхом встановлення певного відсотка на свої облігації вище ставки по аналогічних цінних паперах інших країн. Для придбання таких облігацій іноземні інвестори вимушені купувати національну валюту країни, у якій випускаються привабливі облігації, підвищуючи попит на неї, а значить і її курс до інших валют. Однак, у разі придбання облігацій нерезидентами внутрішня заборгованість Державного бюджету трансформується у зовнішню, а також тісно пов’язуються між собою параметри функціонування ринків валюти і державних цінних паперів.
    Нарешті, третьою важливою метою випуску  державних облігацій є вияв стримуючого  впливу на інфляцію. У цьому випадку  грошові кошти, одержані від випуску  державних облігацій, тимчасово  вилучаються з обігу, тобто “притримуються”. Зменшення кількості грошей в  обігу знижує купівельний попит, а значить стримує інфляційну динаміку.
    З огляду на те, що державні облігації, як особливий цінний папір, цікавлять  іноземних інвесторів, частка нерезидентів покупців держоблігацій у більшості  країн світу протягом останніх десятиліть неухильно зростає. Зокрема, частка нерезидентів власників боргових зобов’язань уряду США з 70-х років зросла більш як у 5 разів і становить їх п’яту частину на ринку. Значні іноземні інвестиції у американські акції та облігації стали однією з головних причин невисоких процентних ставок у цій країні.
    У 1998 році іноземний капітал також  активно залучався до українського ринку ОВДП, але осіння фінансова  криза та, як наслідок, конвертація  ОВДП урядом суттєво знизили бажання  іноземців вкладати свої кошти в  українські облігації.
    Вказані цілі можуть бути досягнуті лише за умови, що державні облігації здатні задовольнити низку вимог, зокрема, вимоги надійності, певності та ліквідності. Державні облігації, як правило, задовольняють  вказані вище вимоги, оскільки, держава  гарантує виконання своїх зобов’язань, а державне управління є великою  мірою сталим і послідовним. З  огляду на ліквідність, держоблігації  досить легко продати й купити на випадок необхідності, вони без суттєвих обмежень приймаються як засіб розрахунку або забезпечення зобов’язань.
    Маючи такі характеристики, державні облігації, природньо, представляють найбільший інтерес для великих інституційних  інвесторів – комерційних та ощадних  банків, фінансових компаній, страхових  компаній, пенсійних та інвестиційних  фондів, тощо. Водночас, з огляду наявності  вказаних вище характеристик, державні облігації є найменш прибутковими – відсоткові ставки по державних  облігаціях є найнижчими серед усіх боргових цінних паперів. Оскільки всі  інші боргові цінні папери наділені більшим ступенем ризикованості, меншою мірою певності й можуть бути більш-менш ліквідними, то встановлення відсотків  по них здійснюється значною мірою  шляхом порівняння розбіжностей по вказаних вище критеріях між інституційними борговими паперами і державними облігаціями, що випускаються на аналогічний  строк. Таким чином, відсоткова ставка по державних облігаціях виконує, окрім  інших функцій, також функцію  загальноринкового показника, на основі якого визначаються відсоткові ставки інших боргових цінних паперів, ким  би вони не випускалися у даній  країні.
    ВИДИ  ОБЛІГАЦІЙ ТА УМОВИ ЇХ ПОГАШЕННЯ
 
    Загалом, облігації можуть випускатися у  вільний обіг, з обмеженим обігом та без права обігу. Але, як правило, на вторинному ринку облігацій власне внутрішньої державної позики суттєвих обмежень не багато, тому можна припустити що вони обертаються вільно. Адже процедура  купівлі-продажу ОВДП нескладна, також  їх охоче приймають як засіб застави, а в 1998 році Національний банк певний проміжок часу навіть приймав їх як засіб обов’язкового резервування. Вільний обіг облігацій означає, що вони можуть вільно переходити із власності  одних інвесторів у власність  інших і при цьому умови  купівлі-продажу є предметом домовленості між сторонами при угоді.
    При випуску інших видів облігацій  емітент може встановлювати певні  обмеження на обіг, наприклад, зобов’язати  інвесторів при придбанні облігацій  залишатися їх власником на протязі  певного періоду часу. Обмеження  щодо обігу може мати і форму встановлення меж, у яких будуть коливатися ціни на дані облігації. Стосовно ж облігацій  без права обігу, то власники таких  облігацій протягом певного періоду  не мають права ні їх продавати, ні обмінювати, ні дарувати. У більшості  випадків встановлюються також обмеження  щодо використання таких облігацій  як засобу застави. 
    Виходячи  із визначення, що таке облігація, державні облігації мають певний термін обігу, по закінченні якого вони підлягають погашенню. У залежності від терміну, на який встановлюються відносини заборгованості між емітентом та інвестором, державні облігації звичайно поділяються  на короткострокові, середньострокові та довгострокові (у англомовній літературі це treasury bills, treasury notes, та treasury bonds з терміном погашення після 10 років). У різних країнах критерії поділу на вказані види облігацій є різними. При такому розподілі облігацій враховують показник стабільності розвитку економічного механізму кожної країни: чим він більший, тим більшими є терміни середньостроковості та довгостроковості.
    У Великобританії, наприклад, короткостроковими  вважаються облігації, які випускаються з терміном погашення до 5 років, середньостроковими – від 5 до 15 років, довгостроковими – більш ніж 15 років. В Україні короткостроковими  вважаються облігації з терміном погашення до 1 року, середньостроковими – випущені на термін від 1 до 5 років, а довгостроковими від 5 до 10 років. Варто зауважити, що у розвинених країнах як державні так і місцеві  облігації з терміном погашення  до трьох місяців вважаються “грошовими інструментами”, оскільки можуть однаково легко бути перетворені в грошові  кошти як внаслідок високої ліквідності, так і внаслідок недалекого погашення.
    Щодо  погашення державних облігацій, то вони можуть погашатися на таких  умовах:
    сплати номінальної вартості облігацій при випуску дисконтних облігацій;
    сплати відсотка (фіксованого або плаваючого) при випуску відсоткових облігацій;
    конверсійних виплат для конвертованих облігацій;
    На  відміну від державних, облігації  підприємств чи установ можуть випускатися  ще й на умовах сплати доходу в натуральній  формі при випуску безпроцентних  облігацій.
    В Україні уряд практикує випуск дисконтних ОВДП, при погашенні яких інвесторам сплачується лише номінальна вартість, оскільки при випуску облігації  були продані на умовах дисконту, тобто  за ціною, нижчою від номінальної. Наприклад, згідно з постановою Кабміну від 02.01.99 №1 “Про випуск ОВДП 1999 року”  “облігації випускаються на пред’явника  загальним обсягом емісії 750 млн. гривень. Термін погашення державних  облігацій 28, 63, 91, 182, 273 дні та 12, 18, 24, 36 місяців і на визначену дату. Відсоток за державними облігаціями  встановлюється у розмірі 0 (нуль) відсотків”. Прикладом же відсоткових облігацій  можна назвати ОВДП, розміщені  у грудні 1997 року банком Merrill Lynch International з хеджованою доларовою дохідністю у 21% річних. 
    Не  забуває держава використовувати  і такий “зручний” засіб як конверсію своїх облігацій, причому  неодноразово. Зокрема, перший раз це сталося у вересні-жовтні 1998 року, коли уряд здійснив конверсію ОВДП з погашенням до 26 серпня 1999 року у  гривневі конверсійні ОВДП з погашенням у 2001-2004 роках на суму 850 млн. грн. та облігацій номінованих у євро з погашенням у 2000 році на суму 1070 млн. грн.
    Другий  раз конверсію було здійснено  у грудні вже 1999 року, коли банки  були змушені обміняти облігації  внутрішніх державних позик ‘97 та ‘98 років з терміном погашення  з 2 по 28 лютого виключно на конверсійні  дисконтні облігації (КДО) (три-, шести-, семи- та 8-місячні) номінальною дохідністю у 33% річних у гривнях. Але з огляду на введення нового валютного коридору і падіння курсу гривні висока вірогідність того, що власники КДО отримають лише збитки (найбільшим українським банком власником КДО є банк “Україна”).
    Як  перша, так і друга конверсії  підірвали ліквідність банків власників  КДО (у лютому ‘99-го фактично було заморожено близько 200 млн. грн. їх коштів). Потрібно зауважити, що сам факт конверсії ОВДП містить певний позитив, адже борг держави у короткостроковому терміні було реструктуризовано. Проте, остання “примусова” конверсія вдарила по іміджу держави і довірі до її облігацій. А якщо держава хоч раз відмовилася виплатити частку свого боргу то існує значна вірогідність, що вона так робитиме і надалі.
    ПЕРВИННИЙ ТА ВТОРИННИЙ РИНКИ ДЕРЖАВНИХ  ОБЛІГАЦІЙ
 
    Український ринок ОВДП, який виник  1995 році ще дуже недосконалий. Це можна пояснити як недієвістю економічних реформ, так й іншими негараздами. Але очевидним є той факт, що сьогодні він працює не на всіх потужностях, сприяючи, загалом, лише залученню коштів на покриття державного бюджету.
    Водночас, ринок державних запозичень виконує  набагато ширші повноваження – він  є джерелом безризикового (гіпотетично) отримання прибутку, інструментом корегування  ділової активності, індикатором  дохідності ринку цінних паперів, тощо.
    Мабуть  чи не головним недоліком українського ринку ОВДП є те, що Національний банк України з головного агента уряду на первинному ринку перетворився у головного покупця облігацій. Серед інших негативів можна  також назвати наявність суттєвих обмежень для доступу економічних  суб’єктів до купівлі-продажу ОВДП на вторинному ринку, низьку дохідність облігацій із погашенням понад 1 місяць, значний розрив між цінами їх купівлі  та продажу, тощо… На мою думку, такий  стан речей пояснюється значною  мірою відсутністю державної  програми розвитку ринку ОВДП, яка  б грунтувалася на розробках іноземних експертів із урахуванням фінансових можливостей України, економічної ситуації в світі та особливо в Росії.
    Спробую коротко викласти основні моменти  функціонування українського ринку  ОВДП. Схема організації ринка  державних облігацій зображена  у Табл.2. Додатку1. Сьогодні облігації  внутрішньої державної позики випускаються на пред’явника у вигляді записів  на рахунках в системі електронного розміщення та обігу цінних паперів. Такі облігації є короткостроковими (термін погашення до 1 року). Рішення  про випуск облігацій оформлюється відповідною постановою Кабміну, в  якій вказується обсяг емісії, кількість  облігацій, номінальна вартість, хто  може їх купувати тощо.
    Генеральним агентом з обслуговування випуску  та погашення облігацій виступає Національний банк України. Розміщення облігацій відбувається наступними шляхами:
    А) продаж на аукціонні з оголошенням  виставленого обсягу облігацій;
    Б) продаж на аукціонні без оголошення обсягу облігацій;
    В) позааукціонний продаж з оголошенням  обсягу реалізації облігацій за фіксованими  цінами, які встановилися на попередньому аукціоні.
    Особливістю випуску державних облігацій  в Україні є те, що покупцями  облігацій на аукціоні можуть виступати  лише комерційні банки України. Останні  можуть купувати облігації за рахунок  власних і залучених коштів для  себе, а також для своїх клієнтів за дорученням і на кошти останніх. Причому власниками облігацій можуть бути як юридичні так і фізичні  особи (спочатку, у 1995 році державні облігації  могли купувати лише юридичні особи).
    Національний  банк України до проведення операцій з розміщення облігацій зобов’язаний повідомити комбанки про проведення аукціонів або про продаж держоблігацій  за фіксованими цінами. У свою чергу  комерційні банки, які бажають взяти  участь в аукціоні повинні надіслати  до Нацбанку заявки встановленої форми. Заявки можуть бути конкурентними і  неконкурентними. Кількість конкурентних заявок може бути необмеженою, але кількість неконкурентних заявок обмежується однією. Перші вказують на те, що комерційний банк бажає придбати на аукціоні певну кількість державних облігацій за певною ціною. Інші вказують на те, що банк погоджується придбати певну кількість державних облігацій за середньозваженою ціною, яка буде встановлена під час проведення аукціону.
    У практиці торгів державними облігаціями  зустрічається й інша форма аукціону – так званий Датський аукціон, коли усі заявки на купівлю облігацій  вищі відсічної ціни задовольняються  за одною ціною – ціною відсікання. На переконання провідних економістів, у тому числі й Мілтона Фрідмана, проведення торгів держоблігаціями  за системою Датського аукціону є  кращим у порівнянні із усталеною  класичною процедурою(так званою англійською чи американською), не зважаючи на втрату урядом частини доходів  від розміщення боргових зобов’язань.
    При проведенні позаукціонного продажу  облігацій за фіксованими цінами комерційні баки подають лише неконкурентні  пропозиції, що задовольняються за середньозваженою ціною, яка склалася на попередньому аукціоні.
    У день проведення аукціону на базі отриманих  заявок складається аналітична інформація (таблиця) щодо пропозиції з придбання  державних облігацій. На підставі отриманої  інформації, аукціонний комітет приймає  рішення щодо допущення заявок до участі в аукціоні, а потім розглядає  можливі варіанти цін задоволення  заявок допущених банків. Заявки, що не відповідають ціновим умовам аукціону відсікаються і не задовольняються. При цьому складається зведена  відомість про розподіл державних  облігацій за власниками а також  глобальний сертифікат випуску державних  облігацій. Після надходження коштів від комерційних банків Національний банк України перераховує їх до державного бюджету України, а також зараховує  на рахунки ”депо” у депозитарії  Нацбанку.
    Як  контролюючий орган, Нацбанк встановлює порядок бухгалтерського та депозитарного  обліку, розміщення, обігу, сплати відсотків  та погашення облігацій; визначає вимоги до депозитарної мережі, механізму  вторинного обігу облігацій і  порядку проведення розрахунків  за ними; здійснює контроль за комерційними банками – учасниками ринку облігацій; отримує інформацію щодо наслідків  торгів облігаціями, руху коштів за облігаціями  в установах банківської системи.
    Як  дилер на вторинному ринку, Нацбанк  купує державні облігації у інших  учасників біржових торгів і виступає продавцем державних облігацій, що придбані на вторинному ринку або  взяті у забезпечення ломбардного  кредиту, строк повернення коштів за яким минув.
    Таким чином, Національний банк України на ринку державних облігацій виконує  функції агента Міністерства фінансів України з обслуговування випуску  облігацій на первинному ринку, депозитарія  державних облігацій, контролюючого  органу, дилера на вторинному ринку.
    Комерційні  банки на ринку облігацій виступають як інвестори, фінансові посередники, також виконують функції реєстраторів прав власності за державними облігаціями, агентів НБУ з розміщення та обслуговування обігу облігацій, ще й беруть на себе виконання платіжних операцій при  проведенні грошових розрахунків за операціями з купівлі-продажу облігацій. А власне біржова торгівля держоблігаціями  здійснюється на фондовій секції Української  міжбанківської валютної біржі та на Українській фондовій біржі. Водночас, законодавством України не забороняється  також позабіржова торгівля державними цінними паперами, тобто комбанки або інвестори можуть продавати  та купувати належні їм облігації  безпосередньо один в одного, повідомляючи Депозитарій НБУ.
    ДОХІДНІСТЬ  ДЕРЖАВНИХ ОБЛІГАЦІЙ
 
    Як  один з найменш ризикованих цінних паперів по своїй суті, державні облігації в країнах з розвинутою ринковою економікою не містять високої  дохідності (див.Табл.3. Додаток 2). Водночас на перших аукціонах з продажу дисконтних облігацій в Україні, що відбулися у травні-червні 1996 року, дохідність середньозважених аукціонних цін становила 100 – 110 відсотків річних (облікова ставка НБУ сягала тоді 70%) за 3-місячними та 6-місячними ОВДП і 110 – 130% за 9-місячними та річними. Такі високі ставки були необхідні на етапі становлення ринку українських ОВДП перш за все для того, щоб залучити іноземних інвесторів та, звичайно, з огляду на інфляцію.
    Існує два основних способи отримання  доходів за облігаціями. Перший полягає  у тому, що інвестор залишається  власником облігації до моменту  її погашення. Після чого він подає  облігацію (якщо вона паперова) або  виписку з депозитарного рахунку (свідчення, що він є власником  електронної облігації) емітенту, і  одержує гроші або чек на певну  суму. Дохідність у цьому випадку  визначається, виходячи з умов випуску, тобто вказується, який річний відсоток виплачується. У зазначеному контексті  не має значення які за видом випускаються облігації – процентні, дисконтні, безпроцентні або конвертовані. Емітент  в таких умовах встановлює процент  доходу по відношенню до номінальної  вартості та відсоток, що нараховується  понад номінальну вартість (якщо облігації  відсоткові).
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.