На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Архвна справа в перод Великої Втчизняної вйни: сторя евакуацї та реевакуацї архвних установ

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 01.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО  КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ  УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
ІНСТИТУТ  ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ 

Кафедра документальних комунікацій 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Архівознавство»
на тему:
«Архівна справа в період Великої Вітчизняної війни: історія евакуації та реевакуації архівних установ» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:
                                     студентка ІІ курсу
                                     денної форми навчання
                                     групи ДФ-18
                                     Вавілова Л. І.
                                     Перевірила:
                                     старший викладач
                                     Кошеварова. Н. Г. 
 

Київ  – 2010
 

ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………3
І. Евакувація архівний зібрань на Схід…………………….7
ІІ. Архівна справа в Західній Україні……………………..11
ІІІ. Розвиток архівної справи окупованої України……….19
ІV. Реевакуація та відбудова архівних установ на Україні………………………………………………………26
Висновки……………………………………………………34
Список використаних джерел……………………………..36 

 

     Вступ
     Актуальність  теми курсової роботи. Нині, коли висвітлюється багато "білих плям" в історії, насамперед ХХ століття, період Другої світової війни і, передусім окупації українських земель, залишається схематичним і заповненим ідеологічними штампами. Сьогодні ми намагаємося осмислити масштаби культурної катастрофи, яку спричинила Друга світова війна. Втрати історико-культурних цінностей — один із найтрагічніших наслідків цієї страшенної сторінки в історії людства.
     Одна  з найскладніших — проблема пошуку об'єктивної достовірної інформації про долю українських культурних цінностей під час війни. Вже  перші підступи до неї виявили, що за тоталітарного режиму замість  грунтовного дослідження всіх аспектів проблеми міцно вкорінилася практика декларативно-пропагандистської експлуатації освячених політичним керівництвом колишнього СРСР ідеологічних штампів. Парадоксально, але факт, що жодна з кампаній по обліку збитків, завданих архівам, музеям, бібліотекам колишнього Радянського Союзу під час війни, в тому числі і відповідним закладам України, які розпочиналися у воєнні роки і в повоєнний період, так і не була доведена до логічного закінчення. Зібрані матеріали в кращому випадку ставали надбанням архівних сховищ. Як наслідок, переважна більшість установ культури, які постраждали у війні, досі не мають реєстрів втрачених цінностей.
     Вивчення  й узагальнення втрати історико-культурних цінностей України важливе й  тому, що розбудова держави, завдання духовного відродження України, визначення перспектив в усіх галузях національної культури, дальший розвиток демократизму, національної свідомості вимагають цілеспрямованої праці у сфері розшуку та повернення культурних цінностей для передачі їх законним господарям.
     Розробленість теми:
     Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено  досліджувану тему.
     Серед опрацьованих джерел слід виділити наукові  роботи таких учених як Вислобокова К. А. [3], Врадия Н. Ф. [4], Глинского М. [5], Дацкова І. [6,7,8,9,10,11,12], Дубровіної Л. А., Малолєтова Н.І. [13,18], Копылова О. Н. [16], Купчинський О. А. [17], Мітюкова О. Г. [20,21], Павлюка П. [23], а також праці Вайнбаума О. Т., Замкового П. П.  [2], Кенеді П.,                      Боряк Г.[14], Коваль М. [15], Максакової Л. В [19], Цаплин В. В. [24], які надають повноцінну інформацію про долю українських цінностей в період Великої Вітчизняної війни.  При написанні курсової роботи використовувалися довідкові видання [1, 22].
       Мета полягає в тому, щоб на підставі неупередженого аналізу тогочасних дій з'ясувати та виділити низку чинників, які спричинили втрату архівних, музейних і бібліотечних фондів України, вивчити механізми вилучення та шляхи міграції культурних цінностей, встановити місця їх перебування, узагальнити й окреслити масштаби завданих збитків.
     Для досягнення поставленої  мети визначені такі завдання:
     — охарактеризувати загибель культурного надбання України внаслідок ворожого бомбардування в перші дні війни;
     — з'ясувати долю історичних і культурних цінностей, що були втрачені під час евакуації до східних районів Радянського Союзу та розкрадені в місцях зберігання;
     — проаналізувати здійснення нацистської політики в галузі культурних цінностей на окупованій території;
     — подати інформацію про культурні та матеріальні скарби, вивезені союзниками німецької армії;
     — розкрити масштаби втрат історико-культурних цінностей за період німецької окупації.
     Предметом дослідження є комплекс документальних матеріалів, який містить відомості про евакуацію українських архівів, музеїв і бібліотек в тилові райони СРСР та їх подальшу долю, а також стан культурних установ під час окупації, діяльність різноманітних установ в цій галузі, обставини знищення та вивезення культурних цінностей України.
     Об'єктом  дослідження є історико-культурні надбання України, доля втрачених цінностей, відповідно до історичних обставин воєнного часу та імовірні напрямки пошуку після закінчення Другої світової війни.
     Хронологічні  рамки зумовлюються межами періоду окупації України, але для повнішого аналізу до курсової роботи включені характеристики евакуації архівних, музейних і бібліотечних фондів радянськими властями на першому етапі війни та збитків, заподіяних культурним скарбам України під час Другої світової війни.
     Методика  дослідження обумовлена об’єктом і предметом курсової роботи. Курсова робота ґрунтується використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження.У роботі використано проблемно-хронологічний метод дослідження, який передбачає комплексний підхід до вивчення проблеми.
     Теоретична  цінність полягає в тому, що узагальнюється матеріал про долю українських архівних установ у період Великої Вітчизняної війни. Основою даного дослідження стало вивчення і творче переосмислення основних досягнень вітчизняної науки в галузі документознавства. Крім того, укладено список літератури , призначеної для пошуку необхідної інформації за темою.
     Практична цінність полягає у набутті автором курсової роботи практичних навичок і вмінь з інформаційного пошуку, аналітико-синтетичного  опрацювання літератури та узагальнення інформації.
     Структура курсової роботи обумовлена логікою розгляду теми. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
       Вступ курсової роботи розкриває актуальність обраної теми, її головну мету та зміст поставлених завдань, а також формується її сприйняття.
     У першому розділі подано інформацію про долю українських цінностей на початку  Великої Вітчизняної війни.
     У другому проаналізовано стан архівних установ на західній частині України.
     Третій містить у собі розвиток архівної справи окупованої України, а також розповідає про великі матеріальні збитки заподіяні  німецькими окупантами.
     Четвертий розділ –реевакувація та відбудова архівних установ в Україні.
     Висновки узагальнюють досягненні результати досліджень та висвітлюють подальші тенденції розробки теми.
     Список  використаної літератури складається з 24 пунктів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І. Евакуація архівних зібрань на Схід
     Віроломний  напад гітлерівської Німеччини на нашу країну перервав мирну працю радянських людей. Усвідомлюючи загрозу поневолення країни фашизмом, радянський народ, керований Комуністичною партією, одностайно піднявся на ратні і трудові подвиги. На заклик партії наша країна перетворювалася в єдиний бойовий табір. Програмою мобілізації сил нашого народу на боротьбу з ворогом стала Директива РИК СРСР і ЦК ВКП(б) партійним і радянським організаціям прифронтових областей від 29 червня 1941 р. [22, с. 94]
     Вимогам воєнного часу підпорядковувалась і вся діяльність архівних установ республіки, основним і найвідповідальнішим завданням яких була евакуація в східні райони країни найцінніших документів Державного архівного фонду СРСР. Здійснення цих заходів  стало можливим завдяки тому, що в планах евакуації поряд з перебазуванням у глиб країни з прифронтової смуги населення, промислових підприємств, наукових і учбових закладів передбачалося вивезти й культурні цінності, в тому числі й архіви.
           Згідно з вказівками НКВС СРСР евакуації підлягали документи центральних, обласних державних архівів та їх філіалів, районних і міських архівів, що мали політичне, оборонне і наукове значення, описи архівних матеріалів, картотеки і документація по обліку фондів.  5 липня 1941 р. Архівне управління НКВС УРСР спеціальним обіжником встановило порядок евакуації архівних матеріалів з областей, яка мала здійснюватися під безпосереднім керівництвом обласних управлінь НКВС.[6, с.126] До оперативних груп УНКВС для вирішення питань евакуації включалися працівники архівних установ.
     Найцінніші  документи та науково-довідковий апарат державних архівів м. Києва —  Центрального архіву давніх актів, Центрального кінофотоархіву, Київського обласного державного архіву — перемішувались у м. Харків. Уже на початку липня туди було перевезено 4 вагони цих документів. До Харкова перебазувалось і Архівне управління НКВС УРСР [6, с. 127].
     У зв'язку з наближенням лінії фронту 5 вересня 1941 р. НКВС СРСР поставив питання  перед головою Комітету по евакуації  при РНК СРСР       М. М. Шверником про евакуацію центральних державних архівів УРСР у глиб країни також із Харкова, де була зосереджена більшість їх фондів. 10 вересня 1941 р. М. М. Шверник дав розпорядження Народному Комісаріату шляхів сполучення СРСР про виділення у другій декаді вересня 1941 р. НКВС УРСР 25 вагонів для евакуації архівних матеріалів з Харкова у східні райони країни [8, с. 435]. 28 вересня 1941 р. основні документи центральних державних архівів республіки були відправлені з Харкова до м. Златоуста Челябінської області. Туди ж переїхало й Архівне управління НКВС УРСР [6, с. 128].
     Одночасно евакуювалися у глиб країни й обласні  державні архіви та їх філіали. У липні 1941 р. були відправлені в міста Сталінград і Уральськ 4 вагони документів Одеського обласного державного архіву. До Уральська перебазувалися й документи Ізмаїльського, Миколаївського облдержархіву та його філіалу в м. Херсоні. Протягом липня була здійснена евакуація в      м. Балашов документів Дніпропетровськото, Кіровоградського, Полтавського і частково Сталінського облдержархівів; у м. Ульяновськ — Чернігівського облдержархіву; у м. Актюбінськ — Тернопільського, Ворошиловградського облдержархіву та його філіалу у м. Старобільську; на ст. Алга Актюбінської області — Сталінського, Сумського облдержархіву та його філіалу в м. Глухові; в м. Акмолїнськ — Вінницького облдержархіву; в м. Омськ — філіалу Сталінського облдержархіву в м. Маріуполі, в м. Ката-Курган Самаркандської області — документів філіалу Харківського облдержархіву в м. Куп'янську та ін. До середини серпня 1941 р. у глиб країни було евакуйовано матеріали облдержархівів з 18 областей УРСР [8, с. 439]
     Одночасно перевозилися у східні райони країни документи наркоматів і центральних  установ УРСР. Усі документи відомств, що не мали наукового і довідкового значення, знищувалися.
     Евакуація архівних матеріалів здійснювалася  в складних умовах. Із сотень тисяч  справ документів, які зберігалися  в кожному з державних архівів, необхідно було в стислі строки відібрати  найважливіші і, по можливості не порушуючи їх систематизації, відвантажити у наданий залізничний транспорт. Цю копітку і фізично важку роботу виконували переважно жінки, літні чоловіки та інваліди, іноді під час бомбардувань і артилерійських обстрілів. Архівісти встановлювали цілодобове чергування у приміщеннях державних архівів, охороняючи документи від можливих пожеж. Нерідко співробітники архівних установ, особливо західних областей УРСР, у ході евакуації документів одними з останніх залишали місто, куди вдиралися гітлерівці. [9, с.101]
     Внаслідок евакуації документи, а також  працівники державних архівів УРСР розмістилися у ряді міст Російської Федерації, Казахської РСР та Узбецької  РСР. Найбільше їх було зосереджено  у м. Златоусті. Штат усіх евакогруп  держархівів УРСР у 1942 р. становив 79 чол. Головне архівне управління НКВС СРСР зобов'язало архівні установи тилових районів вжити заходів щодо забезпечення розміщення і організації роботи евакуйованих архівів. З увагою ставилися до потреб працівників архівних установ УРСР і партійні та радянські місцеві органи. Так, у м. Златоусті для центральних державархівів УРСР було відведено двоповерхове приміщення  краєзнавчого музею. 4 листопада 194 і р. виконком Златоустівської міськради прийняв спеціальну ухвалу про забезпечення паливом архівних установ з України, розміщених у місті [9, с. 102].
     Усього  з території Української РСР  було евакуйовано матеріали 37 центральних  і обласних державних архівів  та їх філіалів з 19 областей обсягом 6500 фондів (1,5 мли. справ). Для їх перевезення  було надано 60 залізничних вагонів. Повністю були евакуйовані Центральний архів революції (284 фонди, 70840 справ), 1892 фонди (267989 справ) Центрального державного історичного архіву, в тому числі такі фонди, як ВУЦВК, РИК УРСР, ВРНГ УРСР, наркоматів і центральних установ республіки; 26 фондів (121 397 справ)  Центрального архіву давніх актів у Харкові, 89 фондів (33 232 справи) Центрального архіву праці, унікальні документи Центральною архіву давніх актів в Києві, обліково-довідковий апарат більшості державних архівів УРСР[9, с. 103].
     Разом з тим у складних умовах воєнного часу евакуація у східні райони країни всіх документів держархівів УРСР була практично неможливою. У зв'язку з тимчасовим залишенням радянськими  військами України більшість  документів лишилась на території, окуповапній ворогом. За винятком невеликої кількості матеріалів оперативного значення, повністю залишилися на місцях документи Волинського, Житомирського, Ровенського, Станіславського, Дрогобицького облдержархівів [9, с.105]. Щоб не дати можливості ворогові скористатися з них, працівники архівних установ приховували або знищували облікові довідковий апарат і поточне діловодство архівів.[9, с.106]
 

     Розділ  ІІ. Архівна справа в Західній Україні
     У найнесприятливіших  умовах опинилися  архівні установи західних областей республіки, територія яких з перших днів війни стала прифронтовою смугою. Не зважаючи на   дуже складні умови того часу архівістам Львова, Тернополя, Станіслава та Дрогобича все ж удалося евакуювати частину своїх матеріалів. Уже на третій чи то на четвертий день (війни) до Києва  почали прабувати працівники архівів зі Львова, Дрогобича, Тернопіля та інших прифронтових міст. Це, здебільшого, були жінки. Вони привозили, рятуючи від хижих лап ворога, найважливіші документи своїх архівів.[4, с. 54 ]
     Для організації евакувації створювалися спеціальні евакогрупи. Тернопільською групою керував О. О. Горячкін, Станіславською –М. Я. Вощиков. Група працівників архівних установ Станіславської області (М. Я. Вощиков, М. М. Гакер, Руженцова, В.С. Коновалова) залишили місто 30 червня 1941 року. Вони забезпечили евакуацію 2 автомашин документів, використання яких мало наукове і народногосподарське значення. Львівські архівісти зуміли підготувати для евакуації 3 тис. справ кількох частин основних фондів, які були вивезенні до м. Златоуста. [1, с.20]
     З міськ - і райдержархівів західних областей тільки держархів Дрогобицької області 27 червня відправив один вагон з архівними документами у супроводі завідуючого цього ж архіву, який прибув до Актюбінська в липні 1941р.[3, с. 234]
     Архівістам  Волинської та Ровенської областей не вдалося вивезти крім частини  матеріалів довідкового значення, бо Луцьк був захоплений ворогом  до 28 червня. Обласні центри інших  областей були окуповані між 30 червня -2 липня 1941р. З Тернопільщини було евакуйовано діловодство архівного відділу, облдержархіву та частину матеріалів п’яти основних фондів, які нараховували 2864 справи.[4, с.56] У жовтні 1941 р. до Актюбінська прибув начальник Тернопільської евакогрупи О. О. Горячкін, який і очолив діяльність архвних установ в області евакуації. Наприкінці грудня фонди Тернопільського архіву були переміщені з приватного приміщення до сховища Актюбінського держархіву.[1, с.23]
       В Актюбінську, крім матеріалів  Тернопільського облдержархіву,  були документи Дніпропетровського, Луганського, Сумського, Старобільського, Чернівецького облдержархівів. В кінці 1942 р. тут було 10 чол. архівістів, які ділилися на дві бригади. Керував ними представник архівного управління. Загальне керівництво всіма евакогрупами здійснювала Центральна група управління держархівів на чолі з М. Г. Шкляровим. Вона перебувала у Златоусті і містилася в приміщенні музею. І хоч умови життя скрізь були складними і важкими, народи братніх республік Радянського Союзу робили все, щоб діяльність наукових та культурних закладів братньої України не припинилася. [24, с. 43]
       Місцеві органи радянської влади  Актюбінська у січні 1942р. виділили  в тимчасове користування приміщення  під архівосховище, в якому було розміщено понад 5 вагонін архівних матеріалів Дніпропетровського, Луганського і Старобільського облдержархіві [24, c. 48]. Це була  трудомыстка праця, а архівістам було мало. У Тернопільському облдержархіві, крім О. О. Горячкіна, в різні часи працювали Р. М. Самійленко, А. Л. Драгенко, Я. Я. Пасемко, М. С. Дорош, М. Е. Хмельницька та ін. Тернопільські архівісти займалися упорядкуванням докукментальних матеріалів Тернопільського і Чортківського повітових старостів, Тернопільського воєводського управління держполіції, Прокуратури Тернопільського окружного суду, Чортківської повітової команди держполіції, що були у фасцикулах. З червня 1942 р. вся робота в Тернопільському облдержархівів тимчасово припинилась, а працівники перейшли в розпорядження Дніпропетровського облдержархіву. [1, c. 24]
     Але архівісти України, будучи в евакуації, займалися не тільки упорядкуванням фондів. Вони використовували документи в науковій, оборонно-патріотичній й антифашистській пропаганді. Подавали допомогу військовому командуванню і Українському штабові партизанського руху , виявляючи документальні матеріали про організацію партизанського руху на Україні у 1918р. Читали лекції, доповіді для колгоспників і робітників, евакуйованих з Укрпїни, а також бійців Червоної Армії, друкували статті на сторінках фронтових та місцевих газет «Пролетарская мысль», «Правда Востока», «Ташкент» та ін. Тільки  за перший рік війни науковці архівних установ опублікували понад 60 статей у газетах та журниалах, які викривали німецьких фашистів і їх  прислужників. За документами Дніпропетровського архіву О. О. Горячкін підготував статтю для обласної газети «Актюбинская правда» про звірства німецьких окупантів у 1918р., а в лютому 1943 р. його статтю «Звірі в образі людини» передано по обласному радіо.[1, c. 25]
     З початком очищення української землі від німецько-фашистських окупантів услід за передовими частинами Червоної Армії за завданням оперативної групи Управліня держархівами у визволені райони прибували по одному -два кадрових архівісти для відновлення роботи архівних установ областей. Після визволення Лівобережжя України і м. Києва у листопаді 1943 р. до роботи включилося вже 11 оперативних груп,  серед яких знаходилися і групи для західних областей УРСР. [16, c. 37]
     Готуючись до організації відновлення роботи архівних установ західних областей республіки, оперативної гупи вже мали певний досвід, набутий архівістами країни в роки війни. У їх розпорядження був ряд інструкцій, наказів, зокрема по організації роботи архівних органів у визволених районах України, по складанню хронологічних довідок на визволені від окупантів населені пункти, а головне –набутий досвід, що значно полегшувало їх роботу.[16, c. 40]
     Крім  цього нарком внутрішніх справ УРСР 12 серпня 1943 р. видав збирання  документів Великої Вітчизняної війни в  районах республіки, визволених  від німецько фашистських загарбників, який відігравав велику  роль у справі відновлення архівних органів. [23, c. 12]
     На  початку лютого 1944 р. війська Червоної Армії, вступивши на Ровенщину  почали визволяти  західні області УРСР. Представникам оперативних груп по суті доводилося починати все спочатку, бо всюди відчувалися сліди трирічного «господарювання» окупантів. Вже на початку липня 1941 р. фашистським загарбникам удалося тимчасово окупувати територію західних областей УРСР. [7, c. 75]Слідом  за зміщення передовими частинами  фашистської армії просувались різні  спеціальні установи, нацистські чиновники, завданням яких було встановлення і зміцнення окупаційного режиму на захоплених територіях. Багато пам'яток старовини, що залишилися на території, окупованій ворогом,  було зруйновано. Великих втрат завдали фашистські загарбники архівному господарству. В західних областях республіки вони ліквідували радянську архівну систему, яка  вперше була тут створена в 1939-1941 рр. [7, c. 77]
     Почалося  «господарювання» фашистіів з того, що архіви певний час перебували в розпорядженні гестапо та поліції , які  вишукували в документах прізвища комуністів,  комсомольців, активістів встановлення радянської влади, а потім творили свою чорну справу. У липні 1941 р. від рук гестапо загинула одна з  кращих працвниць Тернопільського облдержархіву Стефанія Горбата,  яка з молодих років вступила на шлях боротьба за краще майбутнє трудового народу. Була членом КСМЗУ, а потім -КПЗУ.
     Приміщення, де знаходились архіви, займали військові частини, приватні особи, а документальні матеріали викидалися з сховищ, звалюва-
     лись  на подвір'ях. Така доля спіткала матеріали  архівів  Луцька, Тернополя, Станіслава та ін. міст.
     Чимало  періодичної літератури, газет фашисти  спалили. У наказі Станіславського бургомістра від 27 серпня і 941 р. говорилось: «управління міста наказу є громадянам м. Станіслава допомогти в очищенні м. Станіслава від більшовицької літератури. Під більшовицькою літературою розуміється: книжки, альбоми, летючки, оголошення, лозунги, плакати, газети, журнали і т, д.»  Такі накази видавали  окупаційні вісті і в  інших центрах. [5, c. 14]
     Для більш планового знищення радянської архівної системи, загарбники створили в системі окупаційних установ  відповідні архівні установи. Так на території «рейхскомісаріату Україна»  з місця перебування у Києві діяло управління архівами і музеями на чолі з берлінцем Георгом Вінтером. У містах Луцьку та Рівному, які входили до рейхскомісаріату, були організовані т. зв. історичні архіви. [5, c. 18]
     Аналогічне  відбувалось і на територіях Дрогобицької,  Львівської, Станісдавської і Тернопільської областей, які після окупації були насильно відірвані від решти  Української РСР і включені до т. зв. «генерал-губернаторства» як «дистрикт Галичина». Вже 20 серпня 1941р. дирекція архівів «генерал-губернаторства» призначила Ганса Герінга на посаду завідуючого створеного т. з.  архівного управління у Львові. Згодом воно підлягало також канцелярії шефа управління («Амтшеф») «дистрикта Галичина», а з березня 1943 р. — управлінню внутрішніїх справ.
     На  базі документальних матеріалів Центрального архіву у Львові окупанти організували т. зв. міський архів, який вважався найкраще упорядкованим архівом  в німецькій державі. Крім цього, у Львові,  Станіславі і Тернополі в приміщеннях обласних архівів діяли т. зв.  держав-ні архіви («штаатсархіви»). Дрогобицький облдержархів було названо міським архівом. Монастирі та церкви мали свої архіви. [5, c. 23]
     Всю «діяльність» архівного управління у Львові можна поділити на два періоди: перший, коли документальні матеріали виявлялися і передавалися гестапо і поліції, а також відповідним новоствореним окупаційним установам для їх практичного використання, і другий,  коли  проводився перегляд справ, їх відбір та відправлення до Німеччини.
     Дирекція  архівів «генерал-губернаторства» 18 жовтня 1 941 р.  дала вказівку архівному  управлінню у Львові повернути документальні  матеріали, зібрані радянськими  архівістами у 1939—1941 рр., діючим окупаційним  установам. Архівне управління зобов'язувалось збирати матеріали для центрального архіву «генерал-губернаторства», дпомагати німецьким «дослідникам», а також подавати їм інформацію про діяльність  установ. Із  Станіславського архіву було передано відповідним окупаційним установам фонди Станіславського магістрату, судових органів та прокуратури, греко-католнцького митрополита і семінарії, земельних управлінь, фінансової палати, водного управління, нафтових підприємств та ін. У Тернополі окупаційні установи вибрали фонди фінансового інспекторату, міського управління, судів та ін. [24, c. 55]
     Промислові  підприємства Львова, Дрогобича, що діяли  під час тимчасової окупації, теж  одержали документальні матеріали  для практичного використовування. Документальні матеріали, які залишилися після передачі певної частини окупаційним установам, знаходились у створених архівах. Тут працівники, яких на кінець окупації в кожному архіві було до 6 чоловік, переглядали документи, важливіші відбирали і вивозили до архівів Німеччини та ін. країн. Все це робилось під керівництвом архівного управління у Львові, де працювало понад 20 службовців без допоміжних сил, яке, крім Г. Герінга, з лютого 1942 г. очолював австрієць Гугля, а йому допомагав присланий з Любліна архівний радник, «доктор» Р. Фіц. Останньому  доручалося «керівництво» роботою віддалених архівів у Дрогобичі, Станіславі і Тернополі. Правда, роботою "штаатсархівів" на місцях керували помічники, а сам Р. Фіц навідувався до них 2-3 рази на місяць. У цей час він переглядав документи, відібрані окупантами для вивезення  на захід. [5, c. 24]
     Так у 1942-1943 рр.. коли під ударами Червоної Армії окупанти змушені були тікати з України, з Тернопільського архіву до Познані та Лодзі вивезено близько 700 кг матеріалів корпусу прикордонної охорони, пошти і телеграфу та військового відділу воєводського управління (один великий   ящик), метричні книги,  (три автомашини) та ін. Забезпечував цю операцію лейтенант Найтенбауер та якийсь Рудлеф . З Станіславського архіву до Гданська було вивелено 16 ящиків з документами окупаційних військових організацій Польщі, а дирекції архівів у Кракові передано чимало документів із фонду Станіслааського воєводського управління. Всього до військових архівів Відня, Гданська. Олів’є  окупанти вивезли до 5 вагонів документів. З Дрогобицького архіву, що знаходився в Самборі, до Німеччини вивезено три вагони документів (близько 26000 справ) за XV—XIX ст., які підносились до експлуатації нафтових підприємств, діяльності судових органів тощо .
     На  початку 1944 р, коли фашистські війська  котилися все далі на захід, «доктор» Р. Фіц разом з помічником з архіву в Ополе Лецке награбував у Центральному архіві давніх актів м. Львова 5 вагонів архівних матеріалів, які були доставлені до м. Тинца біля Кракова, і сховав їх в одному з монастирів. «Цивілізовані архівісти» захопили грамоти на пергаменті, земські і гродські книги до 1600 р., кадастри Йосифінської та Францисканської метрик та ін. Разом з документами вони вивезли описи фондів. [3, c. 235]
       Дякуючи швидкому просуванню Червоної Армії, загарбникам не вдалося вивезти усіх важливих документів з державних архівів можна було знайти на вулицях, в окопах, сусідніх будинках. Приміщення Тернопільського архіву використовували під стайню, а під час відступу окупанти перетворили його в оборонну споруду, з документів будувались барикади.
     В Тернопільському облдержархіві з 242 фондів, в яких до окупації було 927123 справи та 73456 кг розсипу, вціліло 72 фонди з 533813 справами. У Станіславському облдержархіві пограбовано чи знищено 1675 справ, а райдержархіви втратили близько 400000 справ. Знищено цінний за змістом документів Дрогобицький міськдержархів (18000 справ). З облдержархіву окупанти вивезли близько 30000 справ та 1 072 332 сп
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.