Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Правов засади лзингу

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 01.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 17. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


                     Міністерство освіти і науки України

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Кафедра правознавства

                                                          До захисту допустити

                                                                                   Керівник: Кінаш Я.І.,        

                                                                   «___05__» ______ 05 _____ 2011 року

Курсова робота

З господарського права

Тема: «Правові засади лізингу»

Студентка: Феофілова О.В.

3 курс, група А,
очно - заочна форма навчання
 
Оцінка « _______» (__________)
Дата захисту: «_05_» _05____ 2011 року
 Керівник: _____________/ Кінаш Я.І./
Макіївка  2011р. 
 

                                             ЗАТВЕРДЖЕНО:
                                 Керівник________________________________       
                                _______________________________________
                               
                                «___»____________________________2011р. 

         
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН ВИКОНАННЯ 

КУРСОВОЇ  РОБОТИ
Студента______курсу,групи______,______________________форми навчання
_____________________________________________________________________________________________
Тема  роботи:_______________________________________________________
__________________________________________________________________
Мета  роботи:_______________________________________________________
__________________________________________________________________
№ п/п Етапи виконання За планом Фактично
1 Вибір теми Вересень  
2 Сбір літератури Жовтень  
3 Складання плану Листопад  
4 Вступ та Розділ 1 Грудень Січень
 
5 Розділ 2 Січень  Лютий
 
6 Розділ 3 та висновки Лютий  березень
 
7 Оформлення  курсової роботи Квітень  
8 Підготовка  до захисту Травень  
 
Студент: (підпис)___________                    (Ф.І.П.)___

                                               Реферат

Тема  роботи: Правові засади лізингу
Виконавець: Феофілова О.В., студентка 3 курсу, групи А, очно-заочної форми навчання
Науковий  керівник: Кінаш Я.І., к.ю.н., доцент
Загальний обсяг:54 сторінки
Використаних  джерел:21 найменувань
Ключові слова: правові засади лізингу, правове регулювання лізингу, суть договору лізингу,
Об’єкт  дослідження: лізинг
   Мета дослідження : полягає у з’ясуванні сутності лізингу, його значення для України на даному етапі розвитку країни, аналіз системи нормативно-правових актів, що регулюють лізингову діяльність в України, правові основи лізингу,та формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює лізингову діяльність
Результати  дослідження: визначені метою і поставленими завданнями. Вони полягають в тому, що в роботі було проведено аналіз проблем, які мають місце у становленні лізингу в Україні
Галузь  використання й апробація  отриманих результатів: Положення цієї роботи можуть бути використані в ході викладення курсу «Господарське право», зокрема теми «Лізинг», студентам юридичних спеціальностей студентам юридичних спеціальностей. Робота доповідалась та була обговорена на практичних заняттях студентів з курсу «Господарське право», зокрема теми «Лізинг». 

Тема: Правові засади лізингу

План

Реферат 2
План 3
Вступ 4
Розділ 1 Загальна характеристика лізингових відносин в України. 8
1.1 Поняття і види лізингу в Україні» 8
1.2. Правове регулювання лізингу в Україні та в інших державах. 15
Розділ 2 Сутність договору лізингу. 23
2.1.Правова природа договору лізингу, істотні умови договору лізингу. 23
2.2. Сторони договору лізингу та їх права і обов’язки 29
2.3. Порядок укладення договору лізингу. 33
2.4. Відповідальність сторін по договору лізингу. 34
Розділ 3 Проблеми правового регулювання лізингових відносин в Україні та напрямки їх вирішення 40
3.1. Проблеми правового регулювання лізингових відносин. 40
3.2. Напрямки усунення прогалин в правовому регулюванні лізингових відносин в Україні. 44
Висновки 49
Список використаних джерел 53 
 
 
 

 

Вступ

Сучасний  стан економіки характеризується проблемою  оновлення основних виробничих фондів, їх модернізації із застосуванням новітніх технологій. Додаткові ускладнення  для розвитку економіки створює  дефіцит фінансових ресурсів у суб'єктів  господарювання. Усі ці проблеми здатний  вирішити лізинг, який виступає спеціальною  формою фінансування, альтернативною традиційному банківському кредитуванню та використанню власних фінансових ресурсів.[1 c.37]
У законодавстві  України та наукових дослідженнях, присвячених проблемам лізингу, і досі немає не тільки єдиного  визначення поняття лізингу, а й  усталеного підходу до розуміння  його сутності. Це певним чином зумовлює повільне впровадження лізингу в  Україні, стримує суб’єктів господарювання від застосування лізингу у сфері  господарської діяльності.[2 с.121]
Окремі  аспекти правового регулювання  лізингу досліджувались у роботах  А.Г..Барабаш, М.М. Васильєва, В.В. Вітрянського, Н.М. Внукової, В.Д. Газмана, В.А..Горемикіна, Ю.Б. Долгушиної, О.В. Кабатової, М.В. Карпа, І.О. Решетнік, С.П. Кисіля, О.В. Ольховікова, Л.Н. Прилуцького, О.Л. Смирнова, І.В. Тазієва, Я.Б. Усенко, О.М. Чекмарьової та інших авторів. Так, дослідження господарсько-правової природи лізингу у вітчизняній науці було започатковано А.Г. Барабаш у дисертації ”Правове регулювання лізингових відносин в Україні”. Договір лізингу був предметом досліджень Р.П. Бойчука, С.П..Кисіля, І.Є..Якубівського. Ю.В..Ілларіонов дослідив економічні та організаційно-правові аспекти лізингової діяльності, як об’єкта корпоративного управління. Серед зарубіжних наукових досліджень лізингу слід виділити роботи Д. Ессера, А..Вагнера, Х. Бука, К. Ларенца.[3 с.56]
  Актуальність  теми дослідження. Із набранням чинності Цивільним та Господарським кодексами України та прийняттям Закону України "Про фінансовий лізинг" розпочався новий етап в розвитку законодавства про лізинг, яке зазнало істотних змін, що вимагає проведення комплексного дослідження правового регулювання лізингової діяльності. Однак комплексні дослідження правового регулювання лізингової діяльності як виду господарської діяльності у вітчизняній юридичній науці не здійснювались. Зокрема, поза межами наукових досліджень залишилися суб’єкти лізингової діяльності, форми, засоби та методи державного регулювання лізингової діяльності, поняття та ознаки договору лізингу як виду господарсько-правових договорів, а також підстави та форми господарсько-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання сторонами зобов’язань за договором лізингу. Недостатньо досліджені поняття та ознаки лізингу як виду господарської діяльності, як господарської операції і як договору; об'єкти лізингової діяльності; види договорів лізингу та їх зміст. Однією з найбільш спірних тем в юридичній літературі залишається юридична природа договору лізингу, що обумовлено відсутністю єдиного розуміння законодавцем та науковцями сутності лізингу.[4 с.125]
Теоретична  база дослідження. Наукові праці вітчизняних і зарубіжних правознавців та економістів, а саме: С.С. Алексєєва, О.А. Беляневич, О.М. Вінник, Н.М. Внукової, В.Д. Газмана, В.А. Горемикіна, І.Є. Замойського, Г.Л..Знаменського, О.С. Іоффе, О.В. Кабатової, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, І.О..Решетнік, М.М. Васильєва, С.М. Катиріна, Н.С. Кузнєцової, Г.В. Пронської, Н.О. Саніахметової, Є.О. Суханова, В.С. Щербини та інших.
 Мета і завдання дослідження. Мета цієї роботи полягає у з’ясуванні сутності лізингу, його значення для України на даному етапі розвитку країни, аналіз системи нормативно-правових актів, що регулюють лізингову діяльність в України, правові основи лізингу,та формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює лізингову діяльність
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання:
    Розглянути поняття та види лізингу в Україні
    Розглянути правове регулювання лізингу в Україні та в інших державах
    Визначити  сутність договору лізингу
    Визначити проблеми правового регулювання лізингових відносин в Україні
    визначити особливості господарсько-правової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань за договором лізингу;
    розробити пропозиції щодо усунення виявлених недоліків правового регулювання лізингової діяльності у законодавстві України.
Об’єкт  дослідження. Лізинг.
Предмет дослідження - правові засади лізингу, проблеми та перспективи його розвитку в Україні.
Методологічна основа дослідження. У досліджені використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, формально-логічний метод був використаний при дослідженні джерел правового регулювання лізингу в Україні та правозастосовної практики. Системно-структурний метод застосовувався при визначенні  поняття та ознак лізингу, а також ознак та змісту договору лізингу. У роботі також застосовувались окремі наукові методи: порівняльно-правовий, історичний, логічний, метод аналізу та синтезу.
Наукова новизна роботи визначена метою і поставленими завданнями. Вона полягає в тому, що в роботі було проведено аналіз наукової розробки проблем формування та розвитку норм, які регулюють правові засади лізингу.
Результатами  проведеного дослідження є наступні основні положення та висновки:
    Розглянуто поняття лізингу
    визначена класифікація видів і форм лізингу за різними класифікаційними ознаками, сформульовані основні функції лізингу;
    визначено суть договору лізингу,
    виявлено позитивні і негативні сторони в діючому законодавстві України з приводу правового регулювання лізингу;
    розглянуті напрямки усунення прогалин в правовому регулюванні лізингових відносин в Україні
Апробація та впровадження результатів  роботи.  Робота доповідалась та була обговорена на практичних заняттях студентів з курсу   «Господарське право » за темою «Лізинг»
Теоретичне  та практичне значення дослідження полягає в тому, що      положення цієї роботи можуть  використані в ході викладення курсу «Господарське право», зокрема теми «Лізинг», студентам юридичних спеціальностей, а також у подальшій науково-дослідній роботі.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  1 Загальна характеристика лізингових відносин в України.

      Поняття і види лізингу в Україні»
    Щодо економічної сутності лізингу  поки що не існує єдиної  думки серед економістів. Його  зміст і роль в теорії та  практиці трактуються по-різному.  Одні розглядають лізинг як  своєрідний спосіб кредитування  підприємницької діяльності; інші  повністю ототожнюють його з  довгостроковою орендою або з  однією з її форм, яка в свою  чергу зводиться до найманих  чи підрядних відносин; треті  вважають лізинг завуальованим  способом купівлі-продажу засобів  виробництва чи права користування  чужим майном; а четверті визначають  лізинг як дії за чужий рахунок,  тобто управління чужим майном  за дорученням довірителя.[5 с. 45]
  В законі України "Про  лізинг" дано таке визначення цьому  поняттю: лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.[6]
  Сучасне розуміння лізингу бере початок  ще від класичних принципів Римського  права про розмежування понять "власник" і "користувач" майна. Виникнення і саме існування його в якості особливого виду бізнесу засновані  саме на можливості розділення компонентів  власності на дві важливі правочинності  — користування річчю, тобто застосування її згідно з призначенням з метою  дістати прибуток та інші вигоди, і  саме право власності як правове  панування особи над об’єктом власності. Багатовіковим досвідом доведено, що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а у ефективному її використанні.[7 с.151-160]
  Звідси  передусім випливає, що лізинг — це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків,  з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку. Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого — веде до її подолання, зміні власника та розпорядника. В процесі лізингу відбувається також саморозвиток державної власності, а при певних умовах — і перетворення її загальну, спільну чи пайову [8 с.45].
  Лізинг  в широкому сенсі є організаційною формою підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Однак, як і кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різні форми виявлення, які можна подати з різним ступенем конкретності.
  Оскільки  лізинг виражає певну взаємодію  елементів виробничих сил та виробничих стосунків, то він має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму.[9 с.25]
  Соціально-економічний  зміст лізингу визначається відносинами власності і спільної економічної діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а також умовами трансформації власності.
  Матеріально-речовий  бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.
  В українській мові немає аналога  терміну "лізинг". Корінь "ліз" в перекладі з грецької означає розчинення, а з англійської — орендувати, здавати в найм. Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно пов’язаний з орендним механізмом, але в діловому обігу він має більш широку, складну троїсту основу і містить в собі одночасно істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникні одна в одну, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу. В ньому реалізується комплекс майнових відносин, пов’язаних з передачею засобів виробництва у тимчасове користування шляхом їх купівлі-продажу та подальшої здачі в оренду.
  Лізинг  відноситься до підприємницької  діяльності більш високого рівня, в  порівнянні з орендою, банківською  чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає широкого діапазону  знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а  також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди.[10 с. 817]
  Отже, лізинг включає в  себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торговельні .
  Види  лізингу:
    Залежно від ознак, що беруться  до уваги, лізингові угоди можна  класифікувати таким чином:
  1. Залежно від складу  учасників (суб'єктів)  угоди розрізняють:
  1.1 Прямий лізинг (двосторонній), при якому власник майна (виробник) самостійно здає об'єкт у лізинг (рис.1.1): 

  
  Рис. 1.1 Структура прямого лізингу
  В такому вигляді двосторонні лізингові  угоди не знайшли широкого поширення, оскільки при збільшенні лізингових операцій виробник, як правило, створює  свою лізингову компанію. Для оформлення прямої лізингової угоди потрібен значний  час, підвищені витрати, знання ринку.
  Різновидом  прямого лізингу  є зворотний лізинг або «ліз-бек» (sale and leaseback), характерною ознакою якого є придбання лізингодавцем об'єкта лізингу у власника для подальшої (зворотної) передачі йому ж у лізинг.
  1.2 Непрямий лізинг  — передача майна відбувається через посередників. У даному випадку йдеться про класичну тристоронню угоду (постачальник — лізингодавець — лізингоотримувач) або про багатосторонню угоду з кількома учасниками від чотирьох до шести - семи і повним набором послуг.
  2. Залежно від типу  майна (об'єкта  угоди) розрізняють:
    лізинг рухомого майна. Особливим його різновидом є спеціальний лізинг, згідно з яким об'єкт лізингу виготовляється за спеціальним замовленням лізингоотримувача, ураховуючи, що після закінчення дії терміну договору він використовуватиметься лише самим замовником;
    лізинг обладнання — лізинг окремих машин і механізмів або їхніх груп, що не є замкнутим виробничим циклом;
    лізинг нерухомості — лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку територіальну прив'язку;
    лізинг «секонд-хенд», або лізинг майна, що вже було в експлуатації;
    груповий (великомасштабний) лізинг, або «біг-тікет-лізинг» - застосовується при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, бурових платформ, літаків, суден, космічних об'єктів і т. ін.) і є різновидом лізингу нерухомості.
  3. Відповідно до  рівня окупності  майна розрізняють  фінансовий (finance lease) і оперативний лізинг (operating lease). Це найбільш поширені види лізингу.
  3.1 Фінансовим (капітальним)  називається лізинг, коли вартість майна повністю повертається лізингодавцю за час дії договору лізингу (що передбачає збіг терміну повної амортизації майна і терміну договору). Особливістю фінансового лізингу є те, що лізингоотримувач не має права анулювати угоду, не сплативши лізингодавцю загальної суми лізингових платежів, передбачених договором (однак на практиці це відбувається, але в такому випадку вартість операції значно зростає). При цьому сума лізингових платежів за період дії договору включає повну (або наближену до неї) вартість лізингового майна в ціні на момент укладання угоди. Після завершення терміну дії такої угоди лізингоотримувач зможе: повернути об'єкт угоди орендодавцю; скласти нову угоду на коротший термін і за пільговою ставкою; купити об'єкт лізингу за залишковою вартістю. Реалізація цього виду лізингу передбачає відбір орендодавцем необхідного обладнання, переговори з виробником про ціну і терміни поставки, купівлю обладнання лізинговою компанією і отримання кредиту в банку.
  3.2 Оперативний лізинг  — це орендні відносини, за яких витрати лізингодавця пов'язані з придбанням та утриманням майна, що здається в оренду, не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового контракту.
  Оперативний лізинг, на відміну від фінансового, передбачає можливість лізингодавця здавати своє майно в оренду неодноразово впродовж нормативного терміну його служби. Оскільки за період дії одного лізингового договору компенсується лише частина вартості обладнання, то лізингодавець змушений здавати його в тимчасове користування декілька разів, як правило, різним користувачам.
  4. Залежно від обсягу  майна, що передається  в лізинг, розрізняють:
  4.1 Чистий лізинг «net leasing» — це лізинг, при реалізації якого основні зобов'язання з обслуговування майна бере на себе лізингоотримувач. Передбачається, що він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші витрати, пов'язані з використанням обладнання.
  4.2 «Мокрий лізинг»  (wet leasing) — це лізинг з повним набором послуг (повний), угоди за яким передбачають обов'язкове повне технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування та інші операції, які бере на себе лізингодавець.
  Слід  відмітити, що для оперативного лізингу  притаманний в основному «мокрий» лізинг. За вартістю це - один із найдорожчих  видів лізингу.
  4.3 Лізинг з частковим  набором послуг передбачає завчасно обумовлений поділ функцій з технічного обслуговування об'єкта лізингу між сторонами угоди.
  5. Залежно від сектора  ринку, де здійснюються  лізингові операції, розрізняють:
  5.1 Внутрішньонаціональний, коли всі учасники угоди знаходяться в одній країні.
  5.2 Зовнішній (міжнародний)  лізинг, коли в лізинговій угоді хоча б одна зі сторін або її учасники належать до різних країн. Міжнародний лізинг має декілька модифікацій:
  Експортний  лізинг, коли виробник майна або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, а та, у свою чергу, укладає угоду з лізингоотримувачем майна, що знаходиться за кордоном. Тобто, при експортному лізингу лізингоотримувач є зарубіжною країною .
  Імпортний лізинг — це угоди, в яких лізингодавець купує об'єкт лізингу в іноземної фірми, а потім надає його вітчизняному лізингоотримувачу. Тобто, при імпортному лізингу лізингодавець є зарубіжною країною .
  Транзитний  лізинг, при якому майно продається лізинговій компанії з іншої країни, а вона, у свою чергу, укладає угоду з орендарем, що знаходиться в третій країні (постачальник має своє місцезнаходження в країні А, лізингова компанія в країні Б, лізингоотримувач в країні В).
  6.За  цільовим призначенням  лізинг може бути:
  6.1 Дійсний, якщо при проведенні угоди отримання податкових і амортизаційних пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще нормативним лізингом.
  6.2 Фіктивний (спекулятивний) лізинг полягає у тому, що угода переслідує мету одержати високий прибуток за рахунок отримання необґрунтованих податкових і амортизаційних пільг.
  7.Залежно  від способу фінансування:
  7.1 Лізинг за рахунок  власних коштів  - передбачає використання власного капіталу для фінансування лізингових програм.
  7.2 Лізинг за рахунок  залучених коштів (пайовий) — це означає, що лізингові компанії для фінансування великих і дорогих лізингових проектів змушені вдаватися до позичок.
  7.3 Роздільний лізинг (leveraged leasing), або лізинг з частковим фінансуванням лізингодавцем. Це найскладніший різновид лізингу, оскільки пов'язаний із залученням різних каналів фінансування і використовується, як правило, для реалізації дорогих проектів.
  8.За  характером лізингових  платежів розрізняють:
    лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;
    лізинг із компенсаційним платежем, якщо платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізингованому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;
    лізинг із змішаним платежем, коли поєднуються перелічені в перших двох випадках форми сплати.
    Залежно від наміру учасників лізинг може бути:
      терміновий — угода укладається на один термін;
      поновлювальний (револьверний) — угода продовжується після закінчення першого терміну контракту.
  10.Залежно  від тривалості  розрізняють такі  види лізингу:
    короткотерміновий — до одного року;
    середньотерміновий — від одного до трьох років;
    довготерміновий — більше трьох років.
  В економічній літературі часто зустрічаються  протилежні думки  стосовно ототожнення  лізингу з такими операціями, як рейтинг (rentinq) чи чартер (cherter) та хайринг (hiring). Одні автори розглядають лізинг, хайринг і рейтинг як одну і ту саму форму операції, але з довготерміновим та короткотерміновим терміном оренди. Інколи лізинг, хайринг і рейтинг розглядаються як окремі форми орендних операцій, а рейтинг досить часто подають як прокат. Але все ж таки більшість схиляється до думки, що дані операції є певними видами лізингу. А згідно з критерієм розподілу виділяють якісну ознаку — залежно від того, хто із суб'єктів лізингу є його ініціатором, види лізингу поділяють таким чином:
    звичайний лізинг, коли ініціатором лізингу є лізингоотримувач;
    хайринг, коли рішення про лізинг майна приймає його виробник і посередник — лізингодавець виступає від імені виробника. Належать: вербувальний чартер суден і літаків, контрактне наймання автомобілів, сільськогосподарської та шляхобудівної техніки;
    рентинг, при якому рішення про лізинг приймає лізингова компанія чи фірма, яка на короткий термін здає майно, що є її власністю.
  Таким чином, класифікація допомагає більш  точному і повному розумінню  видів лізингу, а звідси — і  явища лізингу в цілому, та сприяє подальшому розвиткові ефективності економічного механізму лізингових відносин.[11 с.64]

1.2. Правове регулювання лізингу в Україні та в інших державах.

  Світова практика розглядає лізингову угоду  загалом як сукупність договорів, необхідних для реалізації лізингу між лізингодавцем, лізингоотримувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу. До складу лізингової угоди, крім самого договору лізингу, можуть входити договір доручення пошуку продавця устаткування і додаткового кредитора, договір про страхування предмета лізингу, договір про доставку, монтаж і обслуговування устаткування й інші необхідні послуги. [12 с.85 ]
  Україна належить до ряду тих держав, в яких були прийняті спеціальні законодавчі  акти по лізингу. На сьогоднішній день лізингові відносини у нашій країні регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг» №723/97 в редакції закону №1381-VI від 11.12.2003, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР, зі змінами згідно ЗУ N 906-VI від 03.02.2009 р., Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР зі змінами згідно ЗУ N 922-VI від 04.02.2009 р., Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України та іншими підзаконними.[13 с. 44]
  Також міжнародні лізингові відносини  регламентуються Конвенцією УНІДРУА  «Про міжнародний фінансовий лізинг»  від 28 травня 1988 року, яка набрала  чинності для України 1 липня 2007 року.[14 ]
  Хоча  Закон України «Про лізинг» був  прийнятий ще в 1997 році, а з часом  до нього вносились зміни, і у  кінці 2003 року закон викладений у  новій редакції, більшість проблем  все ще не вирішені. І навряд це вдасться зробити у короткі строки, адже відсутні відповідні ефективні державні програми. Також лізингові відносини  розвиваються дуже повільно і не відповідають сучасній інноваційної тенденції - інвестиційного розвитку держави.
  В грудні 2003 року Верховна Рада України  внесла зміни до Закону «Про лізинг»  та прийняла його в новій редакції під назвою: Закон України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 1 даного закону: «фінансовий  лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового  лізингу. За договором фінансового  лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)».[6]
  Також прийнятий Закон України від 24.12.2002 р. № 349-ГУ «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закон України  від 16.01.2003 р. № 469-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість». (далі - Закон № 349 і Закон № 469). Відповідно до цих законодавчих актів, Україна зробила свій вибір, прийнявши за модель оподаткування практику більшості розвинутих європейських країн. Таким чином, з оплатою податку на прибуток і податку на додану вартість операції фінансового лізингу розглядаються як операції продажу об’єкта лізингу, який відповідає його економічній сутності. Ці зміни також є позитивними, оскільки більшість протиріч між нормами Закону "Про лізинг" і Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" ліквідовано. Крім того, підпунктом 1.18.2 статті 1 Закону № 349 наведене розширене поняття фінансового лізингу: «фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу».
  Далі  у підпункті 1.18.2 статті 1 конкретизовані критерії, по яким лізинг вважається фінансовим, і які узгоджуються з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку:
    об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
    сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;
    якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;
    майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
  Вказані зміни вплинули на регулювання операцій фінансового лізингу. Зокрема:
      Продавцем (постачальником) при лізингових відносинах може бути фізична чи юридична особа, у якої лізингодавець придбає річ, яка у подальшому буде передана як предмет лізингу лізингоотримувачу. Це дає можливість товаровиробникам основних фондів передавати свій продукт у фінансовий лізинг та розширяти ринок збуту.
      Вимога амортизувати 75% співпадає з вимогою бухгалтерського обліку по міжнародним стандартам і використовується у практичній діяльності бухгалтерами. Це положення потребує правового роз’яснення, оскільки допускає різне тлумачення.
      Лізингоотримувачу передаються всі ризики і винагороди, пов’язані з правом використання і володіння об’єктом лізингу.
      У фінансовий лізинг можна передавати майно як придбане, так і виготовлене на замовлення орендодавця, а також те, що знаходилось у складі основних фондів лізингодавця на протязі терміну перших 50% амортизації початкової вартості. Дане положення важливе для більшості лізингодавців, хоча і потребує додаткового роз’яснення, про яку амортизацію йде мова – економічну чи податкову.
  З прийняттям змін до Закону України "Про  оподаткування прибутку підприємств" Законом № 349 передбачений окремий  механізм оподаткування операцій фінансового  лізингу. Особливості оподаткування  з точки зору податку на прибуток в тому, що лізингодавець має право купувати основні фонди як товар і при цьому збільшувати свої валові витрати на вартість придбання об’єктів. Він також придбає основні фонди, які будуть частково експлуатуватися в процесі його господарської діяльності – в цьому випадку вираховувати амортизацію, тобто користуватись податковими знижками на етапі придбання об’єкту фінансового лізингу. Відповідно до підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування прирівнюється в момент такої передачі до його продажу. При цьому, лізингодавець збільшує валовий дохід на вартість продажу. Якщо основні фонди, які передаються у фінансовий лізинг, на момент їх передачі знаходились у складі основних фондів, то лізингодавець зменшує балансову вартість відповідної групи в порядку, визначеному для продажу основних фондів (п.п. 8.4.3 і 8.4.4. Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"). При нарахуванні лізингового платежу лізингодавець збільшує валові доходи, за винятком тієї частини, яка компенсує вартість продажу об’єкта фінансового лізингу. У лізингоотримувача відповідно до закону № 349 (пункт 7.9.6 і пункт 8.5) на момент передачі об’єкта виникає підстава збільшити відповідну групу основних фондів на вартість об’єкта фінансового лізингу (без урахування відсотків), виходячи з результатів податкового періоду, у якому здійснюється така передача. Крім цього, він здійснює нарахування амортизації на об’єкт фінансового лізингу, а також збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі відсотків або комісій, нарахованих на вартість об’єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, який надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу).
  У випадку повернення у майбутніх  податкових періодах об’єкта фінансового  лізингу, така передача для цілей  оподаткування прирівнюється до зворотного продажу за ціною, яка  діє на момент продажу, але не нижчою за початкову вартість відповідного майна, зменшеного на суму нарахованої  амортизації (підпункт 7.9.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").[15]
  Підсумовуючи  вищевикладене, потрібно звернути увагу  на те, що при фінансовому лізингу більше податкових знижок з податку на прибуток отримує лізингоотримувач, оскільки він нараховує амортизацію і збільшує валові витрати на суму лізингових платежів, передбачених умовами договору. Що ж стосується лізингодавця, то він на етапі придбання об’єкта фінансового лізингу користується незначними пільгами.
  В податковому законодавстві України  регулювання операцій фінансового  лізингу передбачає два фіскальних режими – як з податку на прибуток, так і з податку на додану вартість. З прийняттям Закону "Про внесення змін до Закону України "Про податок  на додану вартість" від 16.01.2003 р. № 469 об’єктом оподаткування є операції фінансового лізингу. Так, з 01.01.2003 р., у відповідності з доповненням до пункту 1.4 Закону «Про податок на додану вартість», операції по передачі майна орендодавцем на баланс орендаря по договорам фінансового лізингу прирівнюються до продажу, а їх вартість у відповідності з підпунктом 3.1.1 – об’єктом оподаткування. Не є об’єктом оподаткування сплачені відсотки і комісії у складі лізингових платежів, нарахованих на вартість об’єкту фінансового лізингу в сумі, яка не перевищує подвійну облікову ставку НБУ в день нарахування таких відсотків (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об’єкта лізингу, наданого в межах такого договору фінансового лізингу.[16]
  Зміни, внесені до статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", змінили правило "першої події" відносно виникнення податкового зобов’язання і податкового кредиту до операції фінансового лізингу. Так, дата виникнення податкових зобов’язань лізингодавця визначена як дата фактичної передачі об’єкта фінансового лізингу у користування орендарю, а датою виникнення права орендаря на податковий кредит є дата фактичного отримання ним об’єкта фінансового лізингу (підпункти 7.3.4, 7.5.3 Закону України "Про податок на додану вартість"). З придбанням об’єкта фінансового лізингу у лізингодавця виникають податковий кредит і податкове зобов’язання стосовно вартості об’єкта на момент фактичної передачі об’єкта лізингоотримувачу. Тобто, валові доходи і валові витрати лізингодавця, а також зобов’язання і податковий кредит з ПДВ збалансовані. У лізингоотримувача в момент передачі об’єкта фінансового лізингу на всю суму вартості майна виникає податковий кредит, хоча платежі у рахунок компенсації вартості об’єкта він буде платити частинами. Це дає лізингоотримувачу можливість користуватися податковими знижками при цій операції. Крім того, він отримує право амортизувати отримані основні фонди і збільшити валові витрати на суму лізингових платежів. Потім лізингоотримувач при вказаній операції отримує податкові знижки та зацікавлений в отриманні об’єкта фінансового лізингу.[17]
  Правове регулювання лізингу в західних країнах здійснюється по-різному. Окреме законодавство з лізингу є  в Бельгії, Італії, Німеччині. У США  та Англії лізингові операції регулюються  судовими рішеннями та лізинговою практикою  відомих компаній. Активний розвиток лізингу в багатьох країнах, виникнення лізингових відносин між суб'єктами різних держав спонукали до регулювання  лізингу та уніфікації правових норм на міжнародному рівні. З цією метою 26 травня 1988 р. на міждержавній конференції, учасником якої був СРСР, прийнята Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг. У цій конвенції дається  класичне визначення лізингу, як тристоронньої  угоди, за якою лізингодавець на замовлення лізингоодержувача купує у виробника (постачальника) устаткування з метою наступної передачі в оренду лізингоодержувачу. Відповідно до законодавства більшості  розвинених  країн  передача  в оренду машин  і  устаткування  на  умовах  лізингу  донедавна  регулювалася загальними нормами, що визначають відношення сторін  при  передачі  майна  в тимчасове  користування.   При  цьому  в  нормативних  актах  була  відсутня термінологічна певність і однозначність.  Останнім часом у цивільному  праві ряду закордонних країн приведені юридичні визначення лізингу й окремих  його видів,  а  в  деяких  прийняті  відповідні  законодавчі  акти.   За   рівнем правового забезпечення лізингових відношень  можна  виділити  трьох  основні групи країн:
   - спеціальні закони, що мають,  що регулюють лізингові угоди  (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія)    -  Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерно те, що в них регламентуються  взаємовідносини  не   тільки   між   основними   партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем),  але і між лізинговою  компанією і постачальником, тобто весь  комплекс  тристоронніх  майнових  відношень,  що виникають при лізингу.
   - спеціальні підзаконні  акти,  що  мають,  (країни  ”загального  права”  -  Англія, Австралія); правове  регулювання   лізингу  здійснюється  в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове  користування,  і  від суб'єктів лізингової угоди.  Наприклад, у законодавчій  практиці  Англії  за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів  стерлінгів,  а користувачем є юридична  особа,  застосовуються  норми  закону  про  оренду - продаж 1965 року.   Всі  інші  випадки,  що  не  підпадають  під  ці  умови, регламентуються нормами «загального права».
   - країни, що не мають спеціального  законодавства ( США, Німеччина)- стосовно   до   лізингових   угод   широке використання знаходять  також  загальні  положення  цивільного  і  торгового права.[18 c.31]

Розділ  2 Сутність договору лізингу.

2.1.Правова природа договору лізингу, істотні умови договору лізингу.

  Для визначення юридичної природи договору лізингу слід проаналізувати елементи складу зобов’язання, такі як: суб'єкти, об'єкти та зміст.  Лізинг за ГК України  є господарською діяльністю, тобто  діяльністю у сфері суспільного  виробництва, що оформлюється договором  лізингу. Господарсько-правову природу  договору лізингу закріплює і  КТМ України, визначаючи у ст. 215, що використання предмета лізингу (судна) здійснюється з метою торговельного  мореплавства.[18 c.15]
  Особливість суб'єктного складу договору фінансового  лізингу визначається участю у ньому  принаймні трьох учасників: лізингодавця, лізингоодержувача та продавця лізингового майна (ст. 4 Закону “ Про фінансовий лізинг ”), належністю лізингу до господарської діяльності (ст. 292 ГК України) та особливим колом предметів лізингу (ст. 3 Закону "Про фінансовий лізинг", ч. 3 ст. 292 ГК України, ст. 807 ЦК України). Закон ” Про фінансовий лізинг ” не містить якихось спеціальних вимог до суб’єктів договору фінансового лізингу, хоч із визначення кола предметів цього договору (не споживні речі, визначені індивідуальними ознаками та віднесені відповідно до законодавства до основних фондів, не заборонені законом до вільного обігу на ринку і щодо яких немає обмеження про передачу їх у лізинг, що обумовлює і мету їх використання лізингоодержувачем у господарській діяльності) можна зробити висновок, що сторонами договору лізингу повинні виступати тільки суб'єкти господарювання. Крім того, належність лізингу до господарської діяльності обумовлює відповідне коло суб'єктів цього договору і з урахуванням положень ст. 3 ГК України.[19 с. 9]
  Господарська  діяльність (в тому числі і лізингова) у сучасних умовах характеризується високим ступенем залежності великого кола суб’єктів від одного, а  також від органів державного управління. Умови господарювання вимагають  погодження приватного та публічного інтересу, підпорядкування автономії волі публічному (суспільному) порядку [1 с. 44]. Все це обумовлює обмеженість учасників лізингових відносин у реалізації принципу свободи договору. Учасники лізингових відносин характеризуються економічною нерівністю. При обмежених фінансових ресурсах та пропозиції відповідних товарів чи послуг на ринку лізингоодержувач змушений приймати умови лізингодавця. У той же час при насиченості ринку певними товарами, коли лізинг виступає однією з форм збуту власної продукції, лізингоодержувач як споживач може диктувати лізингодавцю свої умови. У результаті договір лізингу відображає баланс інтересів сторін. Зміст договору фінансового лізингу визначається сторонами на підставі Примірного договору фінансового лізингу та Примірного інноваційного договору, який передбачає застосування фінансового лізингу, затверджених наказом Міністерства України у справах науки і технології від 3.03.1998р. №59 [2 с. 134].
  Спрямованість договору лізингу на досягнення господарських  і комерційних результатів полягає  у тому, що його метою для лізингодавця є отримання прибутку в частині винагороди лізингодавцю у складі лізингових платежів, а для лізингоодержувача – поповнення складу основних фондів.
  Договір лізингу поєднує в собі не лише приватні інтереси його учасників, спрямовані на досягнення комерційних результатів, але і публічні інтереси суспільства  у технічному переоснащенні виробництва, залученні інвестицій у вітчизняну економіку.
  Особливістю змісту договору лізингу є поєднання  у ньому майнових елементів (склад і вартість предмета лізингу, розмір та склад лізингових платежів) та організаційних елементів, що регулюють власне порядок виконання договору і технічного обслуговування предмета лізингу (обов’язок лізингодавця укласти договір купівлі-продажу із визначеним лізингоодержувачем продавцем, навчання персоналу лізингоодержувача, умови технічного обслуговування, модернізації предмета лізингу, надання інформації стосовно його технічного стану, страхування предмета лізингу та ризиків, пов'язаних із виконанням договору лізингу та ін.).
  Отже, договір лізингу має господарсько-правову  природу.[3 с.60]
  Складність  і відносна новизна відносин лізингу  обумовили існування різних поглядів щодо юридичної природи договору лізингу. Основною причиною різних кваліфікацій договору лізингу є те, що в деяких випадках предметом аналізу є весь комплекс відносин, що виникають між учасниками лізингової операції, а в інших – лише відносини щодо передачі майна в тимчасове оплатне користування з правом викупу. У першому випадку взагалі не можна говорити про один з відомих договорів чи про договір sui generis, оскільки склад усього комплексу відносин являє собою складну структуру, і розгляд та регулювання лише якоїсь однієї з складових частин призводить до деформації єдиної системи відносин. Аналізуючи різні концепції, що висуваються зарубіжними вченими стосовно юридичної природи лізингу, О.В. Кабатова виділяє 2 основні підходи. Перший – заснований на аналізі лізингу з допомогою традиційних інститутів цивільного права: оренди, купівлі-продажу, позики, доручення. Другий – на складності й оригінальності відносин лізингу, що дає підставу розглядати їх як особливі відносини, а договір лізингу – як самостійний вид договору [4 с.137].
  Бажання визначити юридичну природу лізингу  за допомогою вже відомих інститутів призводить до того, що якась частина  відносин його учасників залишається  за межами цього інституту чи то оренди, чи то позики, доручення, купівлі-продажу  в розстрочку тощо. Подібність частини елементів лізингу до договору оренди призводить до появи концепції, відповідно до якої договір лізингу розглядається як договір оренди із специфічними якостями. Цю точку поділяють німецькі вчені Бук і Ларенц , Х. Шпіттлер , деякі російські дослідники. Західнонімецький цивіліст Д. Ессер стверджує, що наявність у договорі лізингу опціону на купівлю дає можливість кваліфікувати його як договір купівлі-продажу в розстрочку особливого типу. Цієї позиції дотримується і швейцарська доктрина та деякі російські дослідники . Спільним між цими договорами є такі істотні умови, як чітка характеристика товару, ціна, порядок, строки та розміри платежів. Однак у сторін договорів купівлі-продажу та лізингу різні цілі. Метою покупця передусім є набуття права власності на річ, для лізингоодержувача головне - це володіння та користування предметом лізингу (вилучення з нього корисних властивостей). Крім того, в договорі купівлі-продажу в розстрочку право власності переходить, як правило, з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом (зокрема, ч. 3,4 ст. 334 ЦК України). У договорі лізингу право власності протягом строку дії договору лізингу зберігає за собою лізингодавець.
  З економічної точки зору, лізинг схожий з кредитом, наданим на купівлю  обладнання. Більшість спеціалістів стверджують, що за своєю суттю лізинг подібний до кредитних відносин, оскільки теж базується на принципах строковості, оплатності та зворотності. Однак, як справедливо зазначає О.М. Чекмарьова  та Л. Рябко , між лізингом та кредитом є принципова відмінність, яка полягає у тому, що при комерційному кредитуванні майно передається у власність позичальника, а при лізингу право власності на предмет договору протягом строку дії договору залишається за лізингодавцем. Крім того, предметом кредитної угоди є позичковий капітал у грошовій формі, а лізингу – індивідуально визначене майно. Серед вчених-економістів Австрії поширений погляд на лізинг, як на договір особливого роду, в якому поєднані елементи оренди та договору про кредитування . Прибічники кредитної природи лізингу зазначають, що в економічному смислі лізинг є формою інвестування коштів в основний капітал у виробничій (речовій) формі [5 с. 48].
  Деякі автори стверджують, що лізинг несе в  собі риси відносин доручення. Ця точка  зору поширена у Франції та Німеччині . Суть цієї теорії, в якій розглядаються взаємовідносини між 3 учасниками лізингу, полягає у тому, що користувач доручає лізинговій компанії набути майно, яке потім буде предметом договору лізингу між ними. Лізингова компанія укладає договір купівлі-продажу з виробником майна. Після цього користувач і майбутній лізингодавець ніби обмінюються ролями: тепер останній доручає користувачу отримати обладнання, а також уповноважує його подати першопочатково усі претензії щодо належної якості майна.[7 с.170]
  О.О. Іванов вважає, що договір лізингу слід тлумачити, як двосторонню (а не багатосторонню) угоду, нерозривно пов’язану з договором купівлі-продажу орендованого майна. На його думку, відносини між орендодавцем та орендарем, з одного боку, та орендодавцем і продавцем, з іншого, урегульовані так, як в класичних двосторонніх (синалагматичних) договорах. Учасники цих договорів не мають жодного права або обов’язку, які б одночасно належали кожному з них, що якраз і характеризує багатосторонню угоду. Однак при такому підході, на нашу думку, відбувається змішування понять ”договір” як угода (правочин), змістом якої є узгоджені дії двох або більше сторін, та як зобов’язання, матеріальним змістом якого є права та обов’язки сторін.
  Отже, пояснити правовідносини, що виникають  між учасниками лізингової операції, за допомогою традиційних, відомих  цивільному праву договорів купівлі-продажу  та оренди, навіть за допомогою конструкцій  договору на користь третьої особи  та покладення обов’язку виконання зобов’язання на третю особу, неможливо.[8 с.56]
Істотні (суттєві)  умови  договору лізингу.
Як відомо, для укладення цивільно-правового  договору потрібне досягнення сторонами  у належній формі істотних умов (ст. 638 ЦК). Тому питання про визначення кола істотних умов договору лізингу  має важливе юридичне значення, оскільки від нього залежить сам факт укладення  договору. Варто зазначити, що договір лізингу належить до тих договорів, перелік істотних умов яких визначено законом. Відповідно до ст.7 Закону, істотними умовами договору є:
- найменування  сторін;
- об'єкт  лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
- строк,  на який укладається договір лізингу;
- розмір, склад та графік сплати лізингових  платежів, умови їх перегляду;
- умови  переоцінки вар гості об'єкта лізингу згідно із законодавством України;
-  умови  повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;
-  умови  страхування об'єкта лізингу;
- умови  експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;
- умови  реєстрації об'єкта лізингу;
- умови  повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;
- умови  дострокового розірвання договору лізингу;
- умови  надання відомостей про фінансовий  стан лізингоодержувача;
- відповідальність сторін:
- дата  і місце укладення договору.
Як видно, закон закріплює досить широкий  перелік істотних умов договору лізингу, тобто умов, які є необхідними для укладення вказаного договору. Водночас, варто зауважити, що подібний законодавчий підхід щодо визначення кола істотних умов договору страждає певними недоліками. По-перше, не всі із перерахованих умов повинні розглядатися в якості істотних для договору лізингу. Наприклад, найменування сторін, дата і місце укладення договору не можуть визнаватися істотними умовами договору: це, скоріше, реквізити договору-документа. По-друге, таке широке коло істотних умов договору лізингу не відповідає потребам практики. У цьому аспекті слушною є точка зору про те, що питання про визнання договору неукладеним у зв'язку із відсутністю в ньому однієї з істотних умов в реальному житті порушується, як правило, недобросовісною стороною у відповідь на цілком обґрунтовані спроби добросовісної сторони примусити контрагента виконати свої зобов'язання належним чином чи застосувати до неї встановлені міри відповідальності. У зв'язку з цим будь-яке невиправдане розширення кола істотних умов, включення в нього другорядних умов(наприклад, про перелік додаткових послуг і т.д.) погіршує становище сторони, яка добросовісно виконує свої обов'язки за договором, і не сприяє стабільності договірних зв'язків.
Виходячи  із сказаного, перелік істотних умов договору лізингу, закріплений ст. 7 Закону, потребує перегляду і залишення в ньому лише тих умов, які дійсно є суттєвими, необхідними для договору лізингу. Однак до внесення відповідних змін до закону для укладення договору лізингу у ньому повинні бути визначені всі умови, які відповідно до ст. 7 Закону вважаються істотними.[20]

2.2. Сторони договору лізингу та їх права і обов’язки

 
Обов’язковою  умовою нормального функціонування ринку лізингових послуг є наявність суб'єктів лізингу, які можуть задовольнити потреби у лізингових послугах на професійній основі. У законодавстві України та спеціальній літературі відсутнє узагальнене визначення понять ” суб’єкт лізингу ”, ” суб'єкт лізингової діяльності ”.
Відповідно  до ст. 4 Закону ” Про фінансовий лізинг ” суб’єктами фінансового лізингу можуть бути:
- лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; Термін ”лізингодавець” в українському законодавстві використовується у двох змістових значеннях:
- як сторона договору лізингу (ст.ст.1, 4, 5, 7, 10 та ін. Закону ” Про фінансовий лізинг ”, ст.ст. 806, 808, 809 ЦК України);
- як  господарська організація, що  діє на ринку шляхом надання  лізингових послуг (ст. 292 ГК України). До цієї групи, на нашу думку,  слід віднести як лізингові  компанії, які спеціально створюються  з метою надання лізингових  послуг, так і інших юридичних  осіб, що надають лізингові послуги,  для яких лізинг є одним  з основних видів діяльності (наприклад,  комерційні банки, які відповідно  до ч.1 ст. 351 ГК України та ст. 47 Закону “Про банки і банківську діяльність” мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг або виробники, які використовують лізинг як форму збуту власної продукції). Основним суб'єктом лізингової діяльності є лізингові компанії.
- лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право   володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
- продавець  (постачальник) – фізична або  юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
- інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.[9 с.34]
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.